Реферати українською

Бандитизм - Правознавство -

Бандитизм - Правознавство - Скачать бесплатно

факт вступу до банди означає надання банді можливості використовувати її члена згідно з планами банди[47].

Участь у нападах, які вчинюються бандою, можуть брати не тільки члени банди, а й інші особи. Від участі у банді у цьому випадку їхня діяльність відрізняється тим, що безпосередня участь у нападах є окремим ізольованим епізодом, а не складовою частиною злочинної діяльності банди. Проте дії таких осіб слід кваліфікувати за статтею 257 Кримінального кодексу України тільки в тому разі, коли вони усвідомлювали, що злочин вчинює банда, та самі брали в ньому участь[48]. Якщо ж особа не усвідомлювала вчинювання злочину бандою, то і відповідальність наступає за фактично вчинений злочин з врахуванням всіх кваліфікуючих ознак, як то: вчинення злочину організованою групою, нанесення тілесних ушкоджень та ін.

В теорії кримінального права давно дискутується питання про поняття "напад". Найчастіше зустрічаються дві концепції. Згідно з першою, напад ототожнюється з насильством, опоненти ж вважають, що напад характеризується ознаками агресивності, раптовості[49]. Проте Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" вказує, що під нападом слід розуміти дії, спрямовані на досягнення злочинного результату за допомоги насильства над потерпілим або створення реальної загрози його застосування[50]. Тобто поняття нападу не тотожне поняттю насильства, воно є дещо ширшим і характеризується такими важливими ознаками: перш за все це дії, безпосередньо спрямовані на негайне досягнення злочинного результату, по-друге, ці дії пов'язані з насильством над потерпілим або з погрозою негайного його застосування (фізичне та психічне насильство).

Під фізичним насильством при нападі слід розуміти посягання на тілесну недоторканність особи — завдання потерпілому болю, нанесення ударів, побоїв, тілесних пошкоджень, обмеження свободи дій, а також вбивство потерпілого.

Психічне насильство охоплює дії, пов'язані з погрозами застосування фізичного насильства. Погроза повинна бути суспільне небезпечною та протиправною, дійсною (реально існуючою, а не удаваною) та наявною (такою, яка може бути негайно реалізована).

Погроза при бандитизмі має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її у будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він буде протидіяти нападникові або не виконає його вимог (насильство застосовується з метою недопущення протидії та примушення потерпілого виконувати вимоги нападника), ця погроза буде зреалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося. Це не стосується випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які заздалегідь для неї не можуть бути використаними для реалізації погроз (зіпсована зброя або її макет тощо), навіть якщо потерпілий сприймає ці предмети як такі, що становлять небезпеку для його життя чи здоров'я.

Насильство при нападі може застосовуватися як щодо осіб, проти яких безпосередньо спрямований злочин, так і стосовно інших осіб, особливо проти близьких родичів.

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) також слід розглядати як насильство.

Бандитські напади найчастіше вчинюються для заволодіння майном. Проте цілком можливі та відомі судовій практиці напади, поєднані із знищенням або пошкодженням майна, вбивствами, заподіюваннями тілесних пошкоджень, зґвалтуваннями, угоном транспортних засобів, пошкодженням шляхів сполучення і транспорту тощо[51]. Проте слід пам'ятати, що вчинення зазначених дій охоплюється поняттям бандитизму лише тоді, коли вони вчинювалися в процесі бандитського нападу або безпосередньо після нього. В усіх інших випадках, коли відповідні злочини скоюються безвідносно нападу, тобто самостійно (наприклад, таємне викрадання майна, вчинене бандою), зазначені дії слід кваліфікувати за сукупністю відповідних статей Кримінального кодексу України.

Всі учасники банди є співвиконавцями бандитизму. Але можлива співучасть у бандитизмі і у вигляді підмовництва та пособництва. Посібник або підмовник, по-перше, не є членом банди, по-друге, не бере безпосередньої участі в нападах, але так чи так сприяє кожному з розглянутих вище проявів бандитизму: наданням засобів, усуненням перешкод, порадами, раніше даною обіцянкою приховати злочинців, сліди злочину тощо (пособництво) або схиляє до організації банди, до участі в ній чи до участі у вчинюваних бандою нападах (підмовництво). У цих випадках відповідальність повинна наставати за як пособництво або підмовництво при бандитизмі.

Суб¢єкт та суб¢єктивна сторона бандитизму.

Банда — це група осіб, тобто об'єднання щонайменше двох осіб, кожна з яких згідно з законом може бути суб'єктом бандитизму.

Суб¢єкт. Відповідно до нового кримінального законодавства відповідальності за бандитизм підлягає особи, яка на момент вчинення злочину досягла 14 років

Обов'язковою умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинене суспільно-небезпечне діяння є осудність.

Неосудна особа внаслідок хронічного або тимчасового психічного розладу, слабоумства або іншого хворобливого стану своєї психіки не може правильно усвідомлювати характер дій, що ним чиняться, або керувати ними. Тому такі особи не можуть розглядатися як учасники банди, так як для участі в банді необхідна попередня спільна домовленість про вчинювані в майбутньому дії, адекватна їхня оцінка й усвідомлення того, що вони є суспільно небезпечними. Якщо для вчинення нападу керівник банди залучає неосудну особу, має місце опосередковане заподіяння шкоди і керівник повинний відповідати за ті конкретні дії, що були вчинені неосудними[52].

З суб'єктивного боку бандитизм характеризується прямим умислом. Це означає, що свідомістю члена банди або особи, яка бере участь у бандитському нападі, повинні охоплюватися всі зазначені вище об'єктивні ознаки банди та місце власних дій в організації банди або участі в ній, у вчинюваних нею нападах. Бандитизм передбачає також бажання брати участь у цих діях. Якщо особа бере участь у нападі, не знаючи, що напад здійснюється бандою, то відповідальність настає лише за той конкретний злочин, який вчинила ця особа.

Виникає питання: стосовно яких злочинних дій повинен бути встановлений саме прямий умисел? Рекомендується, що прямим умислом повинна охоплюватися загальна ціль створення банди - організатори й учасники банди бажають вчинювати напади на підприємства, установи, організації, громадян. Умисел же - стосовно конкретних наслідків нападу, наприклад до позбавлення життя людей, може бути як прямим, так і непрямим[53].

IV. ВІДМЕЖУВАННЯ БАНДИТИЗМУ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ.

Як показало вивчення багатьох джерел цієї курсової роботи, проблема розмежування бандитизму і збройного розбою, вчиненого організованою групою – досить стара проблема в теорії кримінального права.

При вивченні слідчої і судової практики можна сказати, що кожен раз при розслідуванні та в судовому розгляді виникає проблема конкуренції норм - кваліфікувати злочин як розбій, вчинений озброєною організованою групою, або як бандитизм.

Збройний розбій організованою групою - це напад із застосуванням зброї або предметів, використовуваних у якості зброї. У бандитизмі ознаки складу інші: створення стійкої озброєної групи з метою напади на громадян або організації, а також керівництво нею або участь у такій групі.

За всієї складності кваліфікації і доказуванні цих злочинів названі злочини усе ж можливо розрізнити по ряду ознак: бандитизм - це завжди застосування зброї, а розбій може бути вчинений і без зброї; в розбої зброя повинна використовуватися по призначенню, для бандитизму необхідно лише наявність зброї (розбійний напад кваліфікується в тих випадках, коли зброя застосована в ході нападу, напад збройної банди вважаєтьтся таким, що вчинений, і тоді, коли наявна в членів банди зброя не застосовувалася)[54]; розбій може бути вчинений однією особою, а бандитизм - тільки збройною групою; при розбої, на відміну від бандитизму може застосовуватися не тільки зброя, але й інші предмети, що використовуються в такій якості; спеціальною ознакою банди є створення озброєної групи для вчинення нападів, і на відміну від групи розбійників банда - це стійка група[55].

У юридичній літературі останніх років по цій проблемі позиція однозначна: бандитизм від організованого збройного розбою відрізняється рівнем організованості і згуртованості, а також більш широким діапазоном цілей[56].

На відміну від розбою, вчинюваного за попереднім зговором групою осіб, при організації банди ніколи не буває елементу стихійності або випадковості. Банда — це більш організоване і стійке злочинне формування: її справами звичайно "заправляють" один або кілька організаторів, попередній зговір учасників доповнюється розподілом ролей (включаючи періоди між вчиненням нападів), круговою порукою, з елементами ієрархії (підлеглості й дисципліни), створенням матеріального фонду для потреб банди в цілому та окремих її учасників (як за рахунок коштів, добутих бандою злочинним шляхом, так і за рахунок добровільних внесків її членів).

У озброєному розбої, вчиненому організованою групою, завжди встановлюється корислива спрямованість - розкрадання чужого майна. У складі бандитизму мета діяльності ширше: напад на громадян або організації. Сам такий напад більш небезпечно, тому що являє загрозу не тільки для власності громадян, але і для їхньої особистої безпеки, нормального функціонування держави, комерційних або інших організацій[57].

Від інших організованих груп банда відрізняється своєю озброєністю і злочинними цілями - вчинення нападів на громадян і організації[58].

V. ПОКАРАННЯ ПРИ ВЧИНЕННІ БАНДИТИЗМУ. ПРОБЛЕМИ РОЗСЛІДУВАННЯ ЦІЄЇ КАТЕГОРІЇ СПРАВ.

У санкції ст. 257 УК передбачений тільки один вид основного покарання - позбавлення волі.

У якості додаткового покарання за бандитизм в КК встановлена конфіскація майна. Покарання у виді конфіскації майна полягає у примусовому безоплатному вилученні майна або його частини (це майно повинно належати засудженому) у власність держави. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (ст. 59 КК).

Як показало вивчення практики застосування кримінального законодавства, не завжди правильно кваліфікуються такі ознаки складу бандитизму, як організація банди і керівництво нею, участь у банді й участь у бандитських нападах. Недостатньо повно з'ясовуються які саме дії вчинив кожний учасник банди, не встановлюються особи, що сприяють бандитської діяльності. Припускаються помилки в кваліфікації нападів, що вчиняються бандою в сукупності з іншими діяннями, оскільки не всі злочини, у яких взяла участь банда, охоплюються поняттям бандитизму.

За даними Верховного суду України, слідчий апарат іноді помиляється у своїх діях проводить розслідування по статтях «Розбійний напад» або «Вимагання» у той час, коли необхідно було вести розслідування по статті «Бандитизм».

Наприклад, брати Логінови і Волков із застосуванням гладкоствольної мисливської зброї та стартового пістолета, учинили чотири напади на магазини Дніпропетровська. Засуджені вони за розбій. Слідчі органи і суд навіть не обговорювали питання про наявність у діях Логінових і Волкова складу злочину, передбаченого статтею 257 КК. Адже як виявилось з матеріалів справи, раніше злочинці вже були засуджені за розбій, а по відбуванні покарання зорганізувалися в злочинну групу, озброїлися.

Інший приклад. Мешканці Вознесенська Буховець, Кирєєв, Істомін, Горнович об'єдналися в злочинну групу, озброїлися обрізом і ножем, вчинили чотири напади на квартири громадян. При цьому злочинці заподіяли потерпілим тілесні ушкодження. Діяння четвірки не були кваліфіковані та навіть не розглядались в розрізі статті 257 КК.

У більшості вивчених справ під час попереднього слідства не вживалися заходи до встановлення джерел придбання бандитами зброї, виявлення усіх учасників банди. Тому Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови від 7 липня 1995 р. № 9 рекомендував судам звертати особливу увагу на те, щоб усі особи, винні в організації банд або в участі в них чи вчинюваних ними нападах, притягалися до передбаченої законом відповідальності за цей тяжкий злочин, особлива небезпечність якого полягає в тому, що він становить реальну загрозу як для особистої безпеки громадян та їх майна, так і для нормального функціонування державних, громадських і приватних підприємств, установ та організацій.

Покарання, призначуване особам, винним у вчиненні суспільно небезпечних діянь, передбачених ст. 257 УК, повинне відповідати тяжкості злочинів і особистості засудженого. Кожному учаснику банди, відповідно до його ролі і внеску в загальну злочинну діяльність, повинно бути призначене строго диференційоване покарання.

Диференціація відповідальності осіб, що приймали участь у банді, здійснюється на основі дотримання принципу індивідуалізації відповідальності з урахуванням всіх обставин справи. Індивідуалізація кримінальної відповідальності і покарання тісно пов'язані між собою, тому що покарання втілює в собі міру останньої.

Принцип індивідуалізації покарання пов'язаний із цілями відновлення соціальної справедливості, виправлення засудженого і запобігання вчинення нових злочинів. Ці цілі можуть бути досягнуті тільки при призначенні доцільного покарання з урахуванням принципу «економії репресії». Це означає, що кожному злочинцю повинно бути призначене покарання, що оптимально необхідно для його виправлення і який у той же час буде сприяти запобіганню злочинів не тільки з його сторони, але і з боку інших громадян

У обраній мірі покарання повинно знайти своє задоволення почуття загальної справедливості.

Перелік обставин, обов'язок урахування яких покладений на судові органи при призначенні покарання за бандитизм, встановлений кримінальним законом ст.ст. 66,67 КК.

ЗАДАЧА №1

Водій Лазько на підставі товарно-транспортної накладної перевозив сільськогосподарську продукцію з поля у сховище. Під час виконання останньої ходки він викрав сільськогосподарську продукцію на суму 250 гривень. Кваліфікуйте дії Лазька.

В діях, що вчинив водій Лазько наявний склад злочину, передбачений ч.1 ст. 191 Кримінального кодексу України (ККУ) “Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем”, а саме:

Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні.

Родовим об¢єктом Розділу VI Особливої частини ККУ “Злочини проти власності” є відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона (власність) є найвищою соціальною цінністю[59]: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи держави.

Кривоченко Л.М. стверджує, що безпосереднім об¢єктом в тому числі цього злочину є одна з форм власності, визначена законом про власність (приватна, колективна чи державна)[60]. Вважаю, що в даному випадку можливо також визначити за безпосередній об¢єкт відносини власності, пов¢язані з передачею майна у відання або ввіряння майна особі, яка до скоєння злочину здійснює повноваження щодо такого майна на законних підставах.

Предмет злочину – майно, що було ввірене Лазькові, перевозилось ним на підставі товарно-транспортної накладної і було ним привласнене – сільськогосподарська продукція на суму 250 гривень.

Об¢єктивна сторона. Конструкція ч.1 ст. 191 передбачає вчинення злочинних діянь шляхом або привласнення (незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному – саме таким способом і здійснив злочин Лазько – або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як своїм), або розтрати (незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачання майна, яке було ввірене винуватому або перебувало в його віданні – продаж, дарування, споживання, передача іншим способом)[61]. Злочин з матеріальним складом: злочинність діяння Лазька пов¢язана з причиненням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди[62] відносинам власності.

Суб¢єкт злочину спеціальний[63] - особа, якій майно було ввірене. Суб¢єкт цього злочину за ККУ – особа, яка досягла 16 років. Із умови задачі видно, що Лазькові більше 18 років (він – водій, а право на керування автомобілем виникає в Україні з 18 років).

Суб¢єктивна сторона характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і метою: Лазько усвідомлював, що він посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачав матеріальну шкоду власнику і бажав цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення. Мотив корисливий – прагнення одержати матеріальну вигоду для себе.

Кваліфікуючі ознаки (обтяжуючі), передбачені ст.191 в цьому складі злочину відсутні: вчинення злочину повторно (ч.3 ст.191), у великих розмірах – в 250 і більше разів більше неоподаткованого мінімуму доходів громадян (нмдг) (ч.4 ст.191), у особливо великих розмірах – 600 і більше разів перевищують нмдг – чи організованою групою (ч.5 ст.191).

Відмежування від суміжних складів злочинів. Найбільш близьким складом до кваліфікації скоєного Лазьком є крадіжка. Але крадіжка – це таємне вилучення майна із безпосереднього володіння власника, коли майно власником не передається нікому у відання та не ввіряється нікому, а Лазько перевозив сільгосппродукцію на підставі товарно-транспортної накладної. Злочин вчинено Лазьком шляхом привласнення, а не викрадення (таємного, незаконного, безоплатного, поза волею власника вилучення) майна. Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення майна і отримання винним можливості хоча б початкового розпорядження вилученим (сховати, передати, викинути тощо)[64], а дій, що вчинені Лазьком – момент невиконання вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як власним. Тобто є неспівпадання предмету злочину, способу скоєння злочину, моменту визнання злочину закінченим у крадіжці (ст.185) та конкретно вчиненого Лазьком (ст.191).

ЗАДАЧА №2

Охрименко та Осипенко ввечері прийшли додому до Зощенка та почали вимагати, щоб останній повернув борг у сумі 1000 гривень сестрі Охрименка. Строк сплати боргу, згідно укладеного договору позики, закінчився 3 місяці тому. Зощенко пообіцяв через тиждень повернути борг, але обіцянки не виконав. Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка та побили його, примушуючи виконати свої зобов¢язання, тобто повернути борг. Зощенку були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров¢я. Чи є в діях Охрименка та Осипенка склад злочину?

Події, описані в умові задачі, можна умовно розділити на 2 епізоди: перший, коли Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка в перший раз та почали вимагати повернення 1000 гривень по простроченому договору позики; та другий, коли Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка та побили його, примушуючи виконати свої зобов¢язання – повернути борг.

В першому епізоді діяння Охрименка та Осипенка на мають ознак злочинності, так як нічого не сказано про те, що вимоги про повернення грошей “підкріплювались” “погрозами насильства над потерпілим, його близькими родичами, погрозами обмеження прав, свобод, законних інтересів цих осіб, погрозами пошкодження чи знищення їх майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під їхньою охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці” як того вимагає ч.1 ст.189 (вимагання) Кримінального кодексу України (далі – КК), розкриваючи поняття вимагання.

Проте в другому епізоді все набагато складніше. Охрименко та Осипенко, не досягнувши[65] поставленої мети (повернення боргу), домовились зазделегідь (до побиття Зощенка) про спільні дії, прийшли до боржника та побили його. Тут перебіг подій збігається з об¢єктивною стороною ч.2 ст. 189 КК – вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб. Ч.2 ст.28 КК передбачає, що злочин визнається вчиненим групою осіб за попередньою змовою, якщо його спільно вчинили дві або більше осіб, які зазделегідь (до початку злочину) домовились про спільне його вчинення.

Але дії Охрименка та Осипенка потягли за собою небезпечні наслідки – легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров¢я Зощенка. Пленум Верховного Суду України в постанові від 25.12.1992 №12 (п.9) роз¢яснив, що “під насильством, що не є небезпечним для життя та здоров¢я потерпілого, треба розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров¢я …”. Від противного робимо висновок, що дії Охрименка та Осипенка поєднані з насильством, що є небезпечним для життя та здоров¢я Зощенка. Тобто передбачені ч.3 ст. 189 КК.

З наведеного вище робимо висновок, що дії Охрименка та Осипенка, вчинені в рамках другого епізоду “повернення боргу” мають ознаки злочинів, передбачених різними частинами однієї статті КК (чч. 2 та 3 ст. 189 КК). Тому має місце сукупність злочинів, кожен з яких підлягає кваліфікації за відповідною частиною статті Особливої частини КК (ст. 33 КК).

Родовим об¢єктом Розділу VI Особливої частини ККУ “Злочини проти власності” є відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона (власність) є найвищою соціальною цінністю[66]: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи держави.

Своїм безпосереднім додатковим об¢єктом вимагання має відносини у сфері охорони безпеки життя та здоров¢я (як в нашому випадку), честі, гідності, особистої недоторканості потерпілих.

Предметом вимагання є майно, право на майно, а також дії майнового характеру (право на майно – документ, що дозволяє отримати у свою власність майно – наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо; дії майнового характеру – це, наприклад, вимога повернути борг, підвищити в посаді, надати безкоштовну путівку на курорт тощо). В нашому випадку предмет вимагання борг розміром в 1000 гривень, що їх Зощенко заборгував сестрі Охрипенка. Цей предмет злочину не має кваліфікуючої для вимагання ознаки, так як менше ніж визначений законом великий розмір (250 і більше разів більше нмдг) або особливо великий розмір (600 і більше разів більше нмдг).

Об¢єктивна сторона вимагання виражається в вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення дій майнового характеру (повернути борг) з погрозами насильства над потерпілим, його близькими родичами, погрозами обмеження прав, свобод, законних інтересів цих осіб, погрозами пошкодження чи знищення їх майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під їхньою охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Спосіб вимагання – погроза насильством, вчинена групою осіб та поєднана з насильством[67], небезпечним для життя і здоров¢я Зощенка. В нашому випадку погроза напевне мала місце, бо вони “побили його, вимагаючи повернути борг”. Без цього нанесення легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров¢я мали б ознаки іншого складу злочину – ч.2 ст. 125 КК.

Суб¢єкт – загальний. Вік, з якого наступає кримінальна відповідальність – 14 років.

Суб¢єктивна сторона характеризується прямим умислом. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже індивідуальне майно – 1000 гривень[68]. Навіть з першого погляду не корисливий мотив – прагнення повернути майно, належне сестрі Охрименка, – не повинен вводити в оману. Тому що витребовувати належне тобі майно насильницьким способом стало протизаконним ще за часів Стародавнього Риму, коли віндикація замінила насильницьке переслідування боржника.

Стосовно легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров¢я, то до них психічне ставлення Охрипенка та Осипенка могло характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини[69].

Аналіз об¢єктивни та суб¢єктивних ознак вимагання і, особливо, його кваліфікованих видів, свідчить, що воно дуже схоже зі складами насильницького грабежу (ч.2 ст.186), розбою (ст.187) і, тому, для виключення помилок в кваліфікації, слід виділяти ті ознаки, за якими ці злочини відрізняються : 1) при вимаганні винний погрожує застосуванням насильства, пошкодженням або знищенням майна, розголошення відомостей, а при насильницькому грабежі і розбої має місце погроза тільки насильством; 2) при вимаганні погрожує вчинити насильство і вчинити дії в майбутньому, якщо не будуть виконані вимоги, а при насильницькому грабежі і розбої – негайно; 3) при вимаганні вимога стосується не тільки передачі майна, а й прав на майно або вчинення дій майнового характеру (повернути борг), а при грабежі і розбої – тільки майна; 4) при вимаганні погроза завдання шкоди теоретично існує не тільки для потерпілого, а й для його близьких родичів, а при грабежі і розбої – для особи, яка зазнала нападу; 5) реальне застосування насильства при вимаганні переслідує підкріпити вимоги, залякування потерпілого, при грабежі і розбої – воно є способом негайної передачі майна.

Суміжними для вимагання є склади злочинів, передбачених ст.ст. 262 та 308. Ці норми є спеціальними по відношенню до норми ст. 189. Відокремлення відбувається за ознакою характеристики предмета злочину: ст.189 – загальна, в ст. 262 – предметом злочину є зброя, бойові припаси, вибухові речовини чи радіоактивні матеріали, в ст. 308 – наркотичні засоби, психотропні речовини, аналоги наркотичних засобів та психотропних речовин[70].

ДЖЕРЕЛА РОБОТИ:

Гришанин П. Понятие банды и ответственность за бандитизм по советскому уголовному праву. // Труды Высшей школы МВД СССР. Вып.3. М. 1958

Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — Київ, 1994. — № 2. — С.192.

Кононенко В. // Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996

Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — Київ, 1995. — № 1. — С.472.

Величко Ю. Матеріали студентської науково-практичної конференції з правових питань. Юридичний факультет Дніпропетровського державного університету. Квітень 2002 року.

Курс Советского уголовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. 5—19 вересня.

А. Андреева, Г. Овчинникова. Квалификация бандитизма. // Законность. 1996. №4

Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий. — Киев, 1995. — С.862.

Всеукраинские ведомости. — 1996. — 22 ноября.

Новицький Г.В. Кримінально-правова кваліфікація бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Т.7. К. 1998. с. 206-215.

Бажанов М.И.Уголовное право Украины. Часть общая. — Днепропетровск, 1992. —С.166.

Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. — М., 1959.

Агапов П. Бандитизм и организация преступного сообщества (преступной организации): проблемы соотношения.// Законность. 2002 №4

Советское уголовное право. Часть общая. — М., 1972. — С.584.

Шутемова Т. Особенность доказывания создания банды. // Законность – 1999. №9

Советское уголовное право. Часть особенная. — Киев, 1968. — С.669.

Галиакбаров Р. Разграничение разбоя и бандитизма. Ошибка в теории попадает в практику.. // Рос. Юстиция – 2001. №7

Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой. // Рос. Юстиция – 2001. №3

Кримінальне право України. Особлива частина. За редакцією М.І. Бажанова, С.С. Сташиса, В.Я. Тація. Київ – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001, с.124

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу УКраїни. 6-е видання. За редакцією В.Ф. Бойко та інших. Київ. “А.С.К.” – 2000. С.529

Кримінальний кодекс України. 5 квітня 2001 року.

Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 07.07.1995 “Про судову практику в справах про бандитизм”.

Постанова Пленуму Верховного Суду України №6 від 08.07.1994 “Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”.

Постанова Пленуму Верховного Суду України №12 від 25.12.1992 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”.

[1] Гришанин П. Понятие банды и ответственность за бандитизм по советскому уголовному праву. // Труды Высщей школы МВД СССР. Вып.3. М. 1958

[2] Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — Київ, 1994. — № 2. — С.192.

[3] Кононенко В. // Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996

[4] Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — Київ, 1995. — № 1. — С.472.

[5] Величко Ю. Матеріали студентської науково-практичної конференції з правових питань. Юридичний факультет Дніпропетровського державного університету. Квітень 2002 року.

[6] Кононенко В. // Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996

[7] Курс советского угодовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

[8] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. 5—19 вересня.

[9] Уголовный кодекс Украиы: научно-практический комментарий. — Киев, 1995. — С.862.

[10] Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий. — Киев, 1995. — С.862.

[11] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. - 5 — 19 вересня.

[12] Там же.

[13] Кононенко В. // Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996

[14] Всеукраинские ведомости. — 1996. — 22 ноября.

[15] Кононенко В. // Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996

[16] Новицький Г.В. Кримінально-правова кваліфікація бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочиністю. Т.7. К. 1998. с. 206-215.

[17] Бажанов М.И.Уголовное право Украины. Часть общая. — Днепропетровск, 1992. —С.166.

[18]Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[19]Там же.

[20] Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по уголовному праву. — М., 1959.

[21] Курс советского уголовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

[22] Там же.

[23] Агапов П. Бандитизм и организация преступного сообщества (преступной организации): проблемы соотношения.// Законность. 2002 №4

[24] Новицький Г.В. Кримінально-правова кваліфікація бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочиністю. Т.7. К. 1998. с. 206-215.

[25] Советское утоловное право. Часть общая. — М., 1972. — С.584.

[26] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[27] Бюлетень законодавства і юридичної практики. — Київ, 1995. — № 1. — С.472.

[28] Новицький Г.В. Кримінально-правова кваліфікація бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочиністю. Т.7. К. 1998. с. 206-215.

[29] А. Андреева, Г. Овчинникова. Квалификация бандитизма. // Законность. 1996. №4

[30] Там же.

[31] Советское уголовное право. Часть общая. – 1972. –с.584.

[32] Там же.

[33] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[34] Там же.

[35] Бюлетень законодавства і юридичної практики. — Київ, 1995. — № 1. — С.472.

[36] Там же.

[37] Курс советского угодовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

[38] Бюлетень законодавства і юридичної практики. — Київ, 1995. — № 1. — С.472.

[39] Шутемова Т. Особенность доказывания создания банды. // Законность – 1999. №9

[40] Курс советского уголовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

[41] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[42] Советское уголовное право. Часть особенная. — Киев, 1968. — С.669.

[43] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[44] Шутемова Т. Особенность доказывания создания банды. // Законность – 1999. №9

[45] Кононенко В. // Деякі питання судової практики у справах про бандитизм. Право України. №4. 1996

[46] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[47] Курс советского угодовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

[48] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[49] Курс советского уголовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

[50] Юридичний вісник України. — 1995. — № 10 — 11. — 5 — 19 вересня.

[51] Курс советского угодовного права. Часть особенная. — Л., 1973. — Т.З. — С.835.

[52] Величко Ю. Матеріали студентської науково-практичної конференції з правових питань. Юридичний факультет Дніпропетровського державного університету. Квітень 2002 року.

[53] А. Андреева, Г. Овчинникова. Квалификация бандитизма. // Законность. 1996. №4

[54] Галиакбаров Р. Разграничение разбоя и бандитизма. Ошибка в теории попадает в практику.. // Рос. Юстиция – 2001. №7

[55] Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой. // Рос. Юстиция – 2001. №3

[56] А. Андреева, Г. Овчинникова. Квалификация бандитизма. // Законность. 1996. №4

[57] Галиакбаров Р. Разграничение разбоя и бандитизма. Ошибка в теории попадает в практику.. // Рос. Юстиция – 2001. №7

[58] Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой. // Рос. Юстиция – 2001. №3

[59] Кримінальне право України. Особлива частина. За редакцією М.І. Бажанова, С.С. Сташиса, В.Я. Тація. Київ – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001, с.124

[60]Ттам же, с.124

[61] Визначення наведені з того ж джерела, с.139

[62] Там же, с.125

[63] Там же, с.127

Т там же, с.128

[65]

[66] Кримінальне право України. Особлива частина. За редакцією М.І. Бажанова, С.С. Сташиса, В.Я. Тація. Київ – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001, с.124

[67] Кримінальне право України. Особлива частина. За редакцією М.І. Бажанова, С.С. Сташиса, В.Я. Тація. Київ – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001, с.136

[68] Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу УКраїни. 6-е видання. За редакцією В.Ф. Бойко та інших. Київ. “А.С.К.” – 2000. С.529

[69] Там же.

[70] Кримінальне право України. Особлива частина. За редакцією М.І. Бажанова, С.С. Сташиса, В.Я. Тація. Київ – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001, с. 244-245, 315-316.