Рефераты на украинском
Бандитизм - Правознавство -



ЗМІСТ:

Історичний розвиток поняття “бандитизм” в кримінально правовому аспекті.

Визначення місця посягання бандитизму в системі Особливої частини Кримінального кодексу України.

Поняття бандитизму. Юридичний аналіз складу “бандитизм”.

3.1. Об¢єкт бандитизму.

3.2. Об¢єктивна сторона бандитизму.

3.3. Суб¢єкт та суб¢єктивна сторона бандитизму.

Відмежування бандитизму від суміжних злочинів.

Покарання при вчиненні бандитизму. Проблеми розслідування цієї категорії справ.


I. Історичний розвиток поняття “бандитизм” в кримінально-правовому аспекті[1].

В історії кримінального законодавства бандитизм розглядається як злочин державний, тобто як один з найбільш небезпечних злочинів (стаття 75 Кримінального кодексу РРФСР 1922 року та стаття 593 Кримінального кодексу РРФСР 1926 року). 23 серпня 1922 року Всеукраїнський Центральний Вико­навчий Комітет визнав за необхідне об'єднати всі каральні постанови в кримінальний кодекс. В інтересах установлення одноманітності кримінального законодавства всіх радянських республік засадовим стосовно кримінального кодексу УРСР став кримінальний кодекс Російської Федерації1. У зазначених статтях кримінального кодексу були визначені досить широкі ознаки бандитизму з виключенням з нього таких діянь, як зупинка потягів, пошкод­ження залізничних шляхів та інших засобів сполучення (стаття 593 Кри­мінального кодексу РРФСР 1926 року). Разом з тим законодавець залишив цей злочин у розділі "Державні злочини".

Після колективізації сільського господарства та придушення опору з боку селянства кримінальна відповідальність за бандитизм у судовій практиці стала застосовуватися досить рідко.

Проте у воєнні та повоєнні роки широке застосування статті про бандитизм знову знайшло місце в правоохоронній практиці. Про це свідчить хоча б той факт, що в системі Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), а потім і в системі Міністерства державної безпеки (МДБ) СРСР було створене головне управління по боротьбі з бандитизмом (ГУББ). Найбільш широко стаття про бандитизм застосовувалася у боротьбі з озброєними формуваннями в Західній Україні та Прибалтиці, а також у місцях позбавлення волі. Досить характерним з цієї точки зору є Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 січня 1953 року "Про заходи щодо посилення боротьби з особливо злісними проявами бандитизму серед ув'язнених у виправно-трудових таборах". Це поняття в Указі не розкривалося, але широко застосовувалося при придушенні масових заворушень серед ув'язнених.

Після знищення озброєних формувань у Західній Україні та Прибалтиці застосування статті 593 Кримінального кодексу РРФСР різко скоротилося.


II. Визначення місця посягання бандитизму в системі Особливої частини Кримінального кодексу України.

Аналізуючи сказане вище, можна дійти висновку, що не випадково в історико-правовій літературі, в науці та судовій практиці бандитизм тлумачився переважно як злочин антидержавний, що має певне політичне забарвлення. Очевидно, зазначена оцінка бандитизму та практика боротьби з ним, виразно репресивний характер її спрямованості не могли не вплинути психологічно на застосування цієї статті в останні роки, коли здійснювалася правова та політична переоцінка поняття та складу державних злочинів. Кілька десятиріч вона викликає у багатьох юристів негативну реакцію аж до повного її нерозуміння або досить обережного застосування. Ця причина продовжує справляти вплив на практику застосування статті 257 Кримінального кодексу України навіть сьогодні, коли в динаміці та структурі злочинності відбулися серйозні негативні зміни. Особливо це стосується корисливо-насильницьких злочинів, вчинюваних озброєними та достатньо організованими групами.

Нарешті, на практику застосування статті 257 Кримінального кодексу України значно впливають і юридичні причини, які належать до поняття та ознак бандитизму з позицій сучасного кримінального права. Саме вони знач­ною мірою зумовлюють серйозні проблеми кваліфікації діянь за ознаками статті 257 Кримінального кодексу України.

Загальне зростання рівня злочинності в Україні супроводжується зростанням рівня групової злочинності. Поряд з традиційними формами групової злочинності виокремлюються злочини, вчинені організованими злочинними групами. За даними Міністерства внутрішніх справ України, 1993 року такими групами було вчинено 2619 злочинів (що на 23 відсотки більше, ніж 1992 року), що становить 4,0 відсотка загальної кількості злочинів, вчинених групою осіб[2]. За період 1995 — 1996 роки в Україні ліквідовано 40 злочинних угруповань, близько 240 знаходяться в оперативній розробці.

Різке підвищення рівня групової злочинності призвело (що цілком логічно) до значного зростання бандитизму як форми злочинної організації.

Розраховуючи на раптовість, застрашливу силу зброї, сучасні гангстери діють відкрито і жорстоко. Майже звичайними стали випадки зіткнення між злочинними угрупованнями з приводу розподілу сфер впливу.

Відомо, що в засобах масової інформації набули поширення нарікання на відсутність правової бази для ефективної боротьби з організованою злочинністю. Звичайно, не можна не погодитися з тим, що в даному напрямі доведеться чимало попрацювати, але й сьогодні правоохоронні органи мають для цього дуже гострий і — при правильному застосуванні — ефективний правовий інструмент.

Йдеться про чинну ст. 257 КК України диспозиція якої передбачає відповідальність за організацію озброєній банді з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а так само участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі. Дану норму можна й необхідно вже сьогодні, в її існуючій редакції, ефективно використовувати у боротьбі з озброєними злочинними угрупованнями.

Проте, як свідчать дані судової статистики, правоохоронні органи не досить ефективно застосовують цю норму закону. За 11 років, що пройшли з початку корінних перетворень в економічній системі нашої країни, за бандитизм було засуджено: у 1984 р. — 7 осіб, у 1985 — 5, у 1986 — 7, у 1987 та 1988 - жодної, у 1989 – 5, у 1990 — жодної, у 1991 — 12, у 1992, 1993 — знов-таки жодної, у 1994-— 11, а разом — 47 осіб, що явно не відповідає рівню бандитизму в країні[3].

Стан злочинності, особлива суспільна небезпечність бандитизму, незначна кількість справ про цей злочин, що надійшли до суду, а також відсутність роз'яснень щодо застосування ст.257 КК (на той час ст.69 КК України) зумовили прийняття Пленумом Верховного Суду України постанови від 7 липня 1995 р. № 9 "Про судову практику в справах про бандитизм".

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" указано на особливу небез­печність бандитизму, який за умов зростання злочинності являє собою серй­озну загрозу для особистої безпеки громадян, їхнього майна, нормального функціонування державних, громадських та приватних підприємств, установ та організацій[4].

З цією метою були вивчені не тільки розглянуті за останні роки справи про бандитизм, а й значна кількість справ про суміжні злочини — розбій та вимагання, вчинені групою осіб і поєднані з насильством. При цьому встановлено факти, коли дії осіб, кваліфіковані судами як розбійні напади, насправді містили ознаки бандитизму.

Особлива небезпека бандитизму, що “спрямувала” цей склад до ряду злочинів проти громадської безпеки, полягає в тому, що тривале функціонування (дійсне або заплановане злочинцями) озброєної групи людей, які вчиняють напади на громадян або підприємства, установи та організації, завдає особливо від­чутних збитків суспільству. Бандитські напади, як правило, супроводжуються посяганнями на державну, колективну та приватну власність, на життя та здоров'я людей.


III. Поняття бандитизму. Юридичний аналіз складу “бандитизм”.

Об¢єкт бандитизму.

Між злочинами проти життя, здоров¢я особи та власності, з одного боку, та банди­тизмом — з іншого, є істотна різниця. Бандитизм завжди завдає шкоди у кінцевому результаті — хоч би на що був спрямований безпосередній напад —нормальній діяльності держави у галузі забезпечення громадської безпеки. Тому безпосереднім об'єктом бандитизму є підвалини державного управління у га­лузі громадської безпеки, а додатковим об'єктом, як правило, є життя та здо­ров'я людей (люди особливо вразливі, тому що під загрозу ставиться не тільки їх власність, але й життя. Як показало вибіркове дослідження кримінальних справ стосовно бандитизму, в 78% випадків бандитські напади закінчувались вбивством потерпілих, на рахунку окремих банд таких життів від п¢яти і більше[5]) і власність"[6].

Бандитські напади найчастіше вчинюються для заволодіння майном. Проте цілком можливі та відомі судовій практиці напади, поєднані із знищенням або пошкодженням майна, вбивствами, заподіюваннями тілесних пошкоджень, зґвалтуваннями, угоном транспортних засобів, пошкодженням шляхів сполучення і транспорту тощо[7].

Об¢єктивна сторона бандитизму.

Для встановлення складу бандитизму, необхідно насамперед з'ясувати наявність банди, під якою, як роз'яснив Пленум у п.2 названої постанови, слід розуміти стійку організовану й озброєну групу з двох або більше осіб, котрі попередньо об'єдналися для вчинення одного або кількох нападів на громадян чи на підприємства, установи, організації.

Одним з найважливіших питань при вирішенні будь-якої кримінальної справи по суті є встановлення того, який конкретно злочин скоєно. Йдеться про належну юридичну оцінку скоєного злочину (кваліфікацію).

Кваліфікація злочину ускладнюється, якщо його вчинено кількома особами, які виконували при цьому однакові чи різні дії, що за наявності відповідних ознак, указаних у законі, розглядається як співучасть.

У кримінальному законі залежно від стійкості суб'єктивних зв'язків між співучасниками (стійкості умислу) виокремлюють такі три форми співучасті:

1. Співучасть без попередньої змови має місце там, де діяльність одного співучасника приєднується до діяльності виконавця або інших співучасників у процесі вчинення злочину (коли розпочалося виконання об'єктивного боку), але до його закінчення. Тут попередня змова відсутня, домовленість виникає вже у ході вчинення злочину, але до його закінчення. Наприклад, така форма співучасті передбачена у частині 3 статті 152 Кримінального кодексу України.

2. Співучасть за попередньою змовою. Попередньою вважається змова, яка сталася до початку виконання об'єктивного боку злочину. Інакше кажучи, змові повинен передувати замах на злочин або змова повинна мати місце в процесі, в ході замаху на злочин.

Співучасть за попередньою змовою можлива у таких формах (різновидах) – в елементарній формі та у формі організованої групи:

а) співучасть за попередньою змовою в елементарній формі не має ознак, які свідчать про її стійкість. Тут має місце звичайна домовленість про спільне скоєння злочину між кількома особами. Наприклад, це злочини проти власності (частина 2 статті 189 Кримінального кодексу України);

б) організована група — це стійка група осіб, яка перед вчиненням злочину здійснює низку підготовчих дій (наприклад, розподіляють ролі між спів­учасниками, підшукують знаряддя та засоби вчинення злочину, вивчають місце скоєння злочину, розроблюють план та ін.). Стійкість групи може мати вираження і в систематичності її злочинної діяльності. Наприклад, у частині 3 статті 187 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за розбій, вчинений організованою групою.

3. Злочинна організація — це особливо стійка група осіб, особливо небез­печна співучасть. Саме створення такої організації визнається законом як закінчений злочин (наприклад, створення банди у статті 257 Кримінального кодексу України).

Теорія кримінального права визначає злочинну організацію як стійке об¢єднання двох чи більше осіб, які навмисно згуртувалися для скоєння зло­чинів, що являють собою особливу суспільну небезпеку та забезпечення умов, необхідних для здійснення злочинної діяльності його учасниками, навіть якщо злочинної мети не було досягнуто. Проте якщо в статті Особливої частини Кримінального кодексу України не передбачено спеціально відповідальність за організацію та участь у такій групі або вчинення злочинів такою організацією, то злочин визнається вчиненим організованою групою, що роз­глядається судом як обставина, яка обтяжує відповідальність.

Стаття 257 Кримінального кодексу України визначає бандитизм як організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб, а так само участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

Об¢єктивна сторона бандитизму може виявлятися в організації банди, в участі у банді або в участі в організованих бандою нападах. Вчинення будь-якої із зазначених дій само по собі повністю відповідає об'єктивному боку бандитизму.

Зазначені вище дії повністю пов'язані з поняттям банди. Судова практика та теорія кримінального права відповідно до закону виробили ряд ознак, які характеризують банду. У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" указано, що "під бандою слід розуміти стійку організовану та озброєну групу з двох або більше осіб, яка попередньо об'єдналася для вчи­нення одного або кількох нападів на громадян чи підприємства, установи та організації незалежно від форм власності"[8].

Таким чином, ознаками банди є:

1) об¢єднання двох або більше осіб з метою вчинення нападів;

2) стійкість групи;

3) організованість групи;

4) озброєність групи.

Слід зазначити, що поняття "банда" та "бандитизм" не є тотожними. Банда — це стійка озброєна група, а бандитизм — її організація, участь у ній або участь у здійснюваних нею нападах. Тому можлива відповідальність за бандитизм лишень однієї особи, а саме тоді, коли нею була здійснена невдала спроба створити озброєну групу, тобто коли має місце, кажучи сло­вами закону, замах на організацію озброєної банди[9]. В судовій практиці та в науковій літературі свого часу сама організація, тобто цілеспрямована діяльність щодо створення стійкої озброєної групи, коли кожен з її учасників розуміє, що створення злочинної організації переслідує мету вчинення озброєних нападів, розцінювалася як закінчений злочин[10]. Проте в останні роки стала домінуючою інша точка зору, яка на сьогодні закріплена в по­станові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм"[11].

Банда — це стійка група. "Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають спільні наміри щодо вчинення злочинів"[12]. Ця ознака свідчить про те, що винуваті організувалися на досить тривалий час, який потрібен для здійснення запла­нованої ними злочинної діяльності.

Стійкість, як обов'язкова ознака банди, передбачає згуртованість і відносно постійний склад учасників, об'єднаних спільною злочинною метою вчинення одного або кількох нападів[13].

Стійкість як ознака банди є найбільш очевидною в тих випадках, коли озброєні напади планується здійснювати не у вигляді одного тільки заплано­ваного нападу, після чого група повинна самоліквідуватися, а у вигляді постійної чи тимчасової діяльності, розрахованої на неодноразовість вчинення злочинних дій. У листопаді 1996 року в м. Жмеринка Вінницької області була затримана група, до якої входили четверо мешканців цього районного центру. Слідство має неспростовні докази причетності затриманих до вчинення кількох убивств та розбійних нападів. Так, 20 травня 1996 року злочинці вбили завідувача клубу Н., 7 червня від їхніх рук загинула сім'я пенсіонерів 3., 20 серпня злочинці вчинили розбійний напад на будинок громадянки Н.[14] У вищезазначеному випадку очевидно, що тривалий час існування та кількість скоєних нападів свідчать про достатню стійкість затриманої групи.

Матеріали вивчених справ свідчать, що деякі з викритих банд формувалися протягом кількох років, їх організатори послідовно готувалися до вчинення нападів, завчасно придбавали або виготовляли зброю, ретельно добирали учасників. При цьому в банду цілеспрямовано втягувались особи, які мають навички спортивної боротьби, керування автомобілем, поводження з вогнестрільною зброєю, вміють підробляти документи, знайомі з роботою інкасаторів і методами оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ[15].

Майже не виникає питань, коли вчинення низки нападів охоплюється єдиним наміром, причому намір не обов'язково повинен бути конк­ретизованим стосовно нападів на конкретних осіб або на конкретні підприєм­ства, установи та організації. Достатньо наявності лише загального наміру вчинювати такі напади.

Дещо інша ситуація виникає, коли вчинення низки нападів тією самою озброєною групою не охоплюється єдиним наміром. Така ситуація характерна для злочинних угруповань, які тільки розпочинають свою діяльність. Згуртувавшися та маючи на меті існування такої групи вчинення лишень одного нападу, група попередньо зумовлює, що після його вчинення вона самоліквідується. Проте по деякому часі у членів зазначеної групи знову виникає умисел на повторне вчинення подібних дій і знов-таки з умовою само­ліквідації. Кожний такий випадок розглядається учасниками злочинного угру­повання як останній, викликаний лише надзвичайними обставинами.

При кваліфікації таких випадків слід пам'ятати, що, кажучи про стійкість групи, закон має на увазі перш за все стійкість її антигромадської, суспільне небезпечної спрямованості. Така стійка спрямованість залежно від складу групи може виникнути як безпосередньо після її організації, так і після вчинення кількох не пов'язаних єдиним наміром нападів[16].

Формуванню стійких суспільно небезпечних намірів у зазначеному випадку сприяють почуття безкарності та порівняно простий спосіб розв'язання особистих проблем за рахунок суспільства. З вчиненням кожного наступного нападу у членів групи стає дедалі менше внутрішніх перешкод до злочинної діяльності. Зрештою стійкість злочинної групи в процесі суспільно небезпечної діяльності досягає рівня, достатнього для кваліфікації її дій як бандитизму (за наявності інших необхідних ознак).

Виникає закономірне питання: з якого моменту озброєну групу, яка вчинює напади, можна вважати досить стійкою для визнання її бандою?

Відповісти на це питання можна, згадавши поняття "систематичність злочинів", адже саме систематичність скоєння злочинів свідчить про наявність у поведінці злочинців стійкості суспільне небезпечних намірів, що, в свою чергу, підтверджує стійкість самої групи, згуртованої навколо спільної злочинної мети. За встановленим на сьогодні загальним правилом, система­тичність злочинів — це перш за все вчинення злочину втретє[17]. Тобто у зазначеному випадку групу слід вважати бандою, а дії співучасників — банди­тизмом з моменту прийняття групою рішення про вчинення третього після повторно вчиненого нападу.

Планування вчинення третього нападу (за наявності інших необхідних ознак) слід вважати бандитизмом, якщо не закінчився строк давності притяг­нення до кримінальної відповідальності за вчинення першого озброєного на­паду.

Звичайно, така кваліфікація можлива тільки стосовно постійних членів групи, тобто стабільної її частини, оскільки саме стабільність групи дозволяє говорити про її стійкість[18]; інші особи, які вчинюють у складі групи другий напад, незважаючи на те, що її стабільна частина вчинює вже третій напад, несуть відповідальність за фактично вчинені дії в складі групи.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" зазначено, що банда може об'єднуватися як для вчинення кількох нападів, так і для вчинення одного нападу[19]. П.І.Гришаєв та Г.А.Кригер у своїй праці "Співучасть згідно з кримінальним правом"[20] зазначають, що група може бути визнана бандит­ською і в тому випадку, коли вона, організувавшися для вчинення хоча б одного нападу, являє собою таку злочинну організацію, саме існування якої становить серйозну небезпеку. Це може мати місце через сукупність різних причин, серед яких можна назвати велику кількість учасників, старанність розподілу ролей між ними, використання зброї, в першу чергу вогнепальної, вчинення або підготовка нападів на такі об'єкти, як банк або ощадна каса, вбивство кількох осіб тощо.

Проте хоч би якою міцною була "злютованість" групи та тривалість під­готовки окремих злочинів, хоч би якою була сукупність різноманітних причин, вони не можуть бути еквівалентом необхідної для банди стійкості. Інший погляд, як зазначає М.І.Ковальов, "призводить до ототожнення банди з організованою групою і штучно принижує суспільну небезпеку бандитизму"[21].

Крім того, як вважають Н.А.Бєляєв та М.Д.Шаргородський, при практич­ному використанні розглянутих критеріїв не може бути забезпечена необхідна для кваліфікації визначеність ознак складу злочину[22]. Справді, наскільки складним повинен бути окремо підготовлюваний злочин та наскільки тривалою повинна бути підготовка до нього, щоб можна було говорити про стійкість групи? "Злютованість", "тривалість", "чисельність" тощо — це понят­тя, використання яких не може дати чіткої відповіді на це питання, тому межа, яка визначає бандитизм, з одного боку, та груповий озброєний розбій — з іншого, зникає[23].

Дискусійним у теорії кримінального права є також питання про те, чи вважати організованість безпосередньою ознакою банди, чи розглядати її як необхідну ознаку стійкості банди. Не вдаючись в тонкощі дискусії, слід відзначити, що встановлення цієї ознаки як з першої точки зору, так і з точки зору її опонентів є обов'язковим, без чого неможливо зробити висновок про наявність банди[24].

Організованість як обов'язкова ознака злочинної організації означає, що між її учасниками встановлюються організаційні зв'язки, іноді старанно законспіровані. Члени групи утворюють тісно з'єднану спілку, пов'язану взаємними зобов'язаннями та таку, що має певне керівництво. Утворюється об'єднання, організаційна форма якого спеціально пристосована для злочинної діяльності. Організація стає своєрідним знаряддям вчинення злочину[25].

Організованість та стійкість — важливі якісні ознаки, які у більшості випадків дозволяють відрізнити злочинну організацію від інших форм співучасті. У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" зазначено, що від інших злочинів, вчинених групою осіб, за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, бандитизм відрізняється найбільш високою мірою внутрішньої організації, стійкості, згуртованості та озброєності[26].

З урахуванням зазначеного вище цікавою є позиція Пленуму Верховного Суду України, який в частинах 2 і 3 пункту 26 постанови № 12 від 25 грудня 1992 року "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" зазначив, що “під організованою групою стосовно злочинів проти приватної власності слід розуміти стійке об'єднання двох і більше осіб, які навмисно організувалися для спільної злочинної діяльності”. На наявність цієї ознаки об'єктивного боку бандитизму можуть, зокрема, указувати: розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений учас­никами групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, розподіл ролей, наявність організатора (керівника), прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і за допомоги сторонніх осіб (у тому числі і підкупом службових осіб шляхом давання хабарів), вербування нових членів, наявність загальних правил поведінки тощо.

Якщо організована група являє собою озброєну банду, відповідальність її членів, які вчинили вимагання, настає за статтею 257 Кримінального кодексу України. Додаткової кваліфікації за частиною 3 статті 144 Кримінального кодексу України (тепер ч.4 ст.189 КК) у таких випадках не потребується"[27].

З наведених вище положень можна зробити цілком слушний висновок, що у цьому випадку відмежувати організовану групу від злочинної організації за ознаками стійкості та організованості практично не можливо[28]. З частини 3 пункту 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 25 грудня 1992 року "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" також не можна зробити однозначний висновок про те, коли саме озброєна організована група набуває всіх ознак банди.

Не зовсім чітким є вислів "являє собою озброєну банду". По-перше, банда завжди повинна мати ознаку озброєності, по-друге, виходячи з цієї фрази можна зробити висновок, що за наявності ознаки озброєності організована група, про яку йдеться у частині 2 пункту 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 25 грудня 1992 року "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності", автоматично перетворюється на банду. Проте це не зовсім правильно; слід пам'ятати, що обов'язковою ознакою банди є також мета — вчинення нападу.

Якщо в ході слідства буде встановлено, що організована, стійка озброєна група, яка організувалася для вчинення нападів, у процесі злочинної діяльності також займалася вимаганням, то ці дії (вимаганням) можна кваліфікувати як бандитизм без додаткового посилання на частину 4 статті 189 Кримінального кодексу України лишень в одному випадку: коли пред'явлення вимоги про передавання майна або права на нього вчинюється в процесі нападу або безпосередньо після нього; у цьому випадку напад використовується бандою як засіб, за допомоги якого злочинці створюють у свідомості потерпілих впевненість про необхідність виконання вимоги як необхідної умови забез­печення власної безпеки у майбутньому.

У зазначеному випадку дії винних слід кваліфікувати за статтею 257 Кримінального кодексу України без додаткової кваліфікації за частиною 4 статті 189 Кримінального кодексу України. В усіх інших випадках дії банди, яка вчинює вимагання, потрібно кваліфікувати за сукупністю статті 257 та частини 4 статті 189 Кримінального кодексу України; йдеться про реальну сукупність.

Це саме правило слід застосовувати й щодо інших злочинів, які вчинюються в процесі бандитських нападів, за винятком випадків, коли санкція статті, що передбачає відповідальність за злочин, вчинений у процесі нападу, є більш суворою, ніж санкція статті 257 Кримінального кодексу України.

Наприклад, навмисне вбивство. Цей склад не поглинається бандитизмом (п.7 постанови №9 ПВСУ від 07.07.95), тому відповідальність за вчинення навмисного вбивства при бандитському нападі призначається за сукупністю ст.ст. 257 і 115 КК. Якщо член банди в будь-якій формі брав участь в убивстві (застосовував фізичне насильство до потерпілому, заманював жертву, забезпечував безпосередніх вбивць транспортом і т.д.), то вчинене всіма співучасниками убивства слід кваліфікувати за ст. 257 та ст. 115 КК, оскільки банда - це організована група з попередньою змовою, у якій поділ ролей між учасниками не повинен впливати на вид співучасті в убивстві. Усі повинні розглядатися як співвиконавці, тобто вбивство за цих умов завжди відбувається за попередньою змови групою осіб[29].

Вважається, що така ж кваліфікація повинна бути й у випадках, коли не член банди чинить замовлене бандою вбивство. Хоча сама банда нападу і не чинила, а використовувала найманого вбивцю, варто вважати, що він брав участь у вчинених бандою нападах, що вона підготувала й забезпечила напад, а тому його дії утворять склад злочину, передбаченого ст. 257 КК[30].

Участь у банді є триваючим злочином, тому вчинення іншого злочину, навіть менш тяжкого, ніж бандитизм, не може кваліфікуватися за статтею 257 Кримінального кодексу України без посилання на відповідну статтю Кримінального кодексу України[31].

Необхідність роздільного призначення покарання за злочини, які входять у сукупність, виходить з вимоги справедливості та тих завдань, які можуть виникнути в процесі виконання вироку. Кожен злочин є настільки небез­печним, що покарання за один з них не виключає необхідності покарання за інший. Тому закон зобов'язує суд перш за все віддати належне винним за кожен злочин[32].

Момент закінчення злочину. Організована, стійка, озброєна злочинна організація, яка зорганізувалася для вчинення здирництва, набуває всіх ознак банди за умови досягнення згоди про вчинення третього нападу після повторно вчиненого нападу.

В постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" у пункті 3 зазначено, що під організацією банди слід розуміти сукупність дій щодо об'єднання осіб для вчинення нападів на громадян або на підприємства, установи, організації. Ці дії можуть полягати в розробці планів злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, загальних правил поведінки, розподілу ролей, у пошуку можливостей для прикриття діяльності як своїми силами, так і за допомоги сторонніх осіб, у фінансовому забезпеченні злочинної діяльності тощо[33].

Озброєність. Обов'язковою ознакою банди є наявність хоча б у одного з її учасників будь-якої вогнепальної або холодної зброї, за умови, що інші члени групи знають про неї та розуміють, що вона може бути застосована під час нападів[34].

При визначення поняття зброї слід керуватися роз'ясненнями, які містяться в пунктах 4 і 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № б від 8 липня 1994 року "Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами"[35]. У зазначеній постанові вказано, що під вогнепальною зброєю стосовно злочинів, передбачених частиною 1 статті 262 – 264 Кримінального кодексу України (це ж положення поширюється на поняття зброї щодо бандитизму), розуміються всі різновиди бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї, а стосовно бандитизму також і гладкоствольна мисливська зброя, для здійснення пострілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюються при згоранні вибухової речовини (пороху або інших спеціальних горючих сумішей). До холодної зброї належать знаряддя та пристрої, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, які мають колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблюючий та ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, нунчаку, кастет тощо) і призначені для враження живої цілі"[36].

Слід пам'ятати, що ознака озброєності означає не тільки озброєність групи вогнепальною або холодною зброєю. Поняття зброї стосовно бандитизму означає предмети, призначені виключно для враження живих цілей, не маючи іншого — господарського — призначення[37]. Тобто це не тільки зброя у буквальному її значенні, а й вибухові пристрої, виготовлення, носіння, зберігання чи збут яких заборонено. Під вибуховими пристроями слід розуміти предмети, які спеціально виготовлені для вчинення вибухів з метою враження живих цілей, а також містять у собі порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їхні сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.

Пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні, газові пістолети, ракетниці, а також вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, які не містять у собі вибухових речовин та сумішей[38], та інші предмети, які використовуються групою як зброя (сокири, ломи, перочинні, столові чи кухонні ножі та інші предмети), а також макети зброї, які не є зброєю в її спеціальному значенні, не можуть визнаватися предметами, застосування яких під час нападу вказує на ознаку озброєності банди. У таких випадках учасники групи не можуть бути притягнені до відповідальності за бандитизм.

У разі виникнення сумніву щодо приналежності того чи того предмета до зброї слід призначати відповідну судову експертизу.

При нападі не обов'язково використання зброї, важливо, що зброя була у розпорядженні банди і могла бути застосована.

Якщо зброя не була вилучена, а винні або заперечують сам факт наявності у них зброї або заявляють, що вона була негідною (поламана або імітація), то для доказування озброєності банди пріоритетними стають наявні матеріальні сліди застосування зброї як при нападах, так і за некримінального використання (випробування, наприклад)[39].

Стаття 257 передбачає три самостійні види 6андитизму: організація озброєної банди з метою нападу на державні, громадські, приватні підприємства, установи організації чи на окремих громадян; участь у таких бандах, участь у вчинюваних бандою нападах, — і за будь-яку з цих дій встановлює кримінальну відповідальність.

В теорії кримінального права існує думка, що слова закону "організація озброєної банди" мають на увазі не тільки, результат організаційної діяльності, а й сам процес створення таких банд[40]. Іншу позицію займає Пленум Верховного Суду України, який вказує, що організація озброєної банди є закінченим злочином з моменту її створення, незалежно від того, чи вчинили члени банди хоча б один напад[41]; звідси організаційна діяльність щодо створення банди може розглядатися лишень як замах на бандитизм.

Банду слід вважати організованою з моменту досягнення домовленості між її членами про спільне вчинення низки нападів на державні чи приватні установи, підприємства або на окремих осіб[42], або з моменту досягнення домовленості про вчинення третього нападу після повторно вчиненого нападу. З настання зазначених моментів, навіть якщо банда не вчинила жодного з нападів, чи запланованого третього нападу, її члени підлягають відповідальності за статтею 257 Кримінального кодексу України за ознакою "участь у банді".

У тих випадках, коли спрямовані на створення банди дії були вчасно припинені правоохоронними органами, або вона не була створена з інших незалежних від волі організаторів причин, вчинене слід кваліфікувати як замах на організацію банди[43].

Під організацією банди розуміється злочинна діяльність однієї або кількох осіб (ватажків), спрямована на підшукання і втягнений в банду співучасників, розподіл їх ролей; придбання для неї зброї; розроблення планів злочинної діяльності банди та вчинення окремих нападів; встановлення порядку розподілу здобутих злочинним шляхом цінностей і майна; вироблення правил конспірації, внутрішньої дисципліни та форм легалізації учасників банди; навчання їх прийомів, які полегшують вчинення нападів; відпрацювання моделей поведінки і версій на випадок затримання і дачі показань слідчим органам, а також різноманітні інші дії, спрямовані на створення стійкої озброєної групи осіб для майбутніх нападів. Причому організатори банди можуть не брати безпосередньої участі у вчинюваних нападах, але це не звільняє їх від відповідальності за бандитизм.

Можна виділити два шляхи створення банди: безпосереднє створення банди і перетворення групи в банду в ході її злочинної діяльності.

Дії осіб, що поставили перед собою задачу створення банди з метою нападу на громадян і організації, спрямовані також на:

визначення майбутніх об'єктів нападу, можливості опору й інших особливостей;

визначення кола осіб, спроможних за своїми фізичними і інтелектуальними якостями здійснювати напади й іншу діяльність у складі банди;

визначення основ об'єднання таких осіб у стійку злочинну групу (корисливість, погрози, використання яких-небудь особистих мотивів та ін.);

вибір зброї і шляхів її появи в банді (придбання, розкрадання, виготовлення й ін.);

визначення джерел фінансування банди.

Практичне здійснення таких дій і буде являти собою створення банди. Причому конкретні прояви характеризуються системним взаємозв'язком, коли одним або декількома діями досягається переважна більшість цілей.

Перетворення групи (наприклад, що займалася крадіжками, вимаганнями та ін.) у ході злочинної діяльності в банду означає її якісна зміна, пов'язана зі зміною пріоритетів у осіб, що її очолюють, або в осіб, що складають її більшість. Ознаками, що свідчать про перетворення злочинної групи в банду, будуть її усталеність і озброєність[44].

Банда вважається організованою вже з моменту висловлення окремими особами згоди вступити в неї і взяти участь в її діяльності[45]. Якщо доведено, що злочинна група є бандою, то відповідальність за ст. 257 КК настає незалежно від того, встигли злочинці реалізувати свої злочинні задуми чи ні, тобто були напади вчинені чи тільки планувалися. У тих випадках, коли діям по організації банди було своєчасно покладено край правоохоронними органами або вона не була організована з інших незалежних від волі організаторів причин, вчинене слід кваліфікувати як замах на організацію банди.

Поняттям бандитизму охоплюється також участь у банді або у вчиненому нею нападі.

Участь в озброєній банді означає щонайменше вступ до неї, а саме прийняття членами банди згоди того, хто до неї вступає, на те, щоб бути її членом, тобто під участю у банді розуміється не тільки безпосереднє здійснення нападів, а й сам факт вступу до банди чи будь-яка інша участь у діяльності банди як її члена (надання транспорту, приміщень, фінансування банди, постачання зброї, пошук об'єктів для нападу тощо)[46]. Само по собі членство у банді є закінченим бандитизмом, бо сам

назад |  1  | вперед


Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Путь к сердцу мужчины лежит: для красивых женщин – через желудок, для некрасивых – через печень.
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100