Реферати українською

Система знання як об'єкт емпіричного аналізу - Наукознавство -

Система знання як об'єкт емпіричного аналізу - Наукознавство - Скачать бесплатно

що визначає його як послiдовника iндуктивiзму.

Вiн вважає, що речi так само реально та iстинно iснують, як i їх сприйняття, а основою вiри в те, що чуттєво сприйнятнi об'єкти iснують i тодi, коли їх нiхто не сприймає, є "здоровий глузд", який не потребує додаткових аргументацiй. "Здоровий глузд" у Мура не зводиться до повсякденних уявлень - це, швидше, унiверсально прийнятi вiрування, якi стали такими з причини своєї повсяденної практичної достовiрностi.

Однак, як це було зазначено ним у статтi "Природа i реальнiсть об'єктiв сприйняття"(1905) констатується факт, що науковий теоре­­­тик i фiлософ має справу не просто iз сприйняттями та об'єктами, а з реченнями про сприйняття та об'єкти. Саме з урахування цього основоположення випливають труднощi, з якими стикається аналiз i сприйнять, i об'єктiв.

Дане усвiдомлення вимагає спецiальної процедура аналiзу, яка полягає в тому, щоб аналiзоване речення переводилось у iншу форму таким чином, щоб воно мало той самий змiст, але не мiстило, навiть потайки, термiнiв першого речення. За такої процедури ми нiби звiльняємо дiйсний смисл вiд лiнгвiстичних умовностей. Проте вия­­­вилося, що тодi треба мати експлiкацiю поняття "чуттєвi данi". Ад­­­же саме поняття данi свiдомостi, але аж нiяк не вiдчуття, вони є так само нетотожнiми вiдчуттям, як бачення кольору нетотожнє електромагнiтним коливанням.

Iнша тенденцiя - аналiтична, на яку опирались в подальшому представники неопозитивiзму (хоча Мур i заперечував, що його фiло­­­софiя зводиться до аналiтичної дiяльностi). Однак постає про­­­тирiччя: з одного боку, Мур вважав, що метою фiлософського дослiдження є встановлення загальних iстин про свiт, з iншого ­­­аналiтична дiяльнiсть показувала, що фiлософiя має справу не з вiдкриттям, а з проясненням; що вона має справу не з iстиною, а iз значенням; що її предмет - не факти, а швидше, думка чи висловлю­­­вання про них. А це свiдчить, що фiлософiя була i залишиться ме­­­тафiзикою.

Аналiтичний метод Мура передбачає виявлення точного значення обговорюваних питань (вiн, до речi, вважав, що бiльшiсть утруднень фiлософiї походить iз спроб вiдповiдi на питання без попереднього виявлення того, на яке саме питання потрiбно вiдповiсти) i вияв­­­лення обгрунтованностi аргументiв, котрi говорять за чи проти тiєї чи iншої вiдповiдi на поставлене питання.

В цiлому аналiтична фiлософiя представлена багатьма особистос­­­тями, але Уїллард ван Орман Куайн (1908) своєю тезою про зняття вирiзнення аналiтичного i синтетичного, оскiльки неможливо визна­­­чити вiдокремленiсть структури мислення вiд змiсту мислимого, а можливо визначити де саме проведено розмежування мiж рiзним мисли­­­ми, якщо було прийнято певну мову i теорiю, визначальне явище, на якому слiд зупинитися окремо. Нельсон Гудмен (1906), Мортон Уайт (1917), Дональд Девидсон (1917) та iншi фактичо є спадщина Куайна.

Уїллард ван Орман Куайн у працях "Елементарна логiка" (1941); "З логiчної точки зору" (1953); "Слово i об'єкт" (1960); "Онто­­­логiчна вiдноснiсть та iншi нариси" (1969); "Теорiї та речi" (1981); "Час мого життя" (1985). Та його послiдовники. Нельсон Гудмен - "Структура явищ" (1951); "Факт, фiкцiя i прогноз" (1954); "Проблеми i проекти" (1972); "Шляхи свiтотворення" (1978). Мортон Уайт - "Зустрiчi у фiлософiї" (1963); розглядаючи проблеми логiчного емпiризму визначили, що у його основi лежать двi догми: 1) фундаментальне протиставлення аналiтичних iстин (що основуються на значеннi i незалежнi вiд фактiв) i синтетичних (або фактичних) iстин; 2) редукцiонiзм, тобто твердження про можливiсть зведення кожного осмисленого висловлювання до термiнiв, що спiввiдносяться з безпосереднiм досвiдом.

Куайн вважає, що обидвi "догми" є недостатньо обгрунтованими, а наслiдками вiдмови вiд них є стирання припустимої межi мiж спе­­­кулятивною метафiзикою i природничою наукою. Критикуючи цi догми, Куайн вважає, що уявлення про принципову вiдмiннiсть мiж аналiтич­­­ними i синтетичними (фактичними) iстинами є хибним, зауважуючи, що можна скорiше говорити про розрiзнення логiчної та фактичної iстин. Вiн аргументує дану тезу тим, що нi поняття синонiмiчностi, нi поняття визначення, анi поняття семантичного правила, за допо­­­могою яких намагаються звести логiчне до аналiтичного, не являють собою достатню пiдставу для цього. Врештi, Куайн приходить до вис­­­новку, що "незважаючи на всю свою апрiорну рацiональнiсть, межа мiж аналiтичними i синтетичними твердженнями виявилась просто неп­­­роведеною. I те, що таке розрiзнювання взагалi необхiдно проводити - це неемпiрична догма емпiрикiв, метафiзичний догмат вiри, що не пiдтверджується досвiдом"[19. -с.342].

До такого ж висновку приводить i дослiдження редукцiонiзму. Ку­­­айн показує, що принцип редукцiонiзму та дихотомiя аналiтичного i синтетичного мають, по сутi, однаковий змiст. Суть редукцiонiзму ось у чому: iстинне твердження мiстить два компоненти - фактичний та лiнгвiстичний. Фактичний компонент зводиться до рiвня пiдтверд­­­жуючого спостереження, а лiнгвiстичний компонент утворює весь змiст твердження, i тодi iстинне твердження є аналiтичним. Крити­­­куючи дану точку зору, Куайн зазначає, що наука в цiлому дiйсно залежить вiд мови та досвiду. Але при розглядi iстинностi кожного iндивiдуального твердження говорити про лiнгвiстичний та фактичний компоненти безглуздо i абсурдно, адже неможливо усвiдомлено прослiдкувати такий дуалiзм аж до одиничних наукових тверджень.

Але ж якого вигляду набуває такий "емпiризм без догм"? Куайн вiдповiдає так: "Вся сукупнiсть нашого знання або переконань подiбна до силового поля, граничними умовами якого є досвiд. Конфлiкт з досвiдом на периферiї викликає перебудову усерединi са­­­мого поля. Доводиться перерозподiлювати значення iстини деяких на­­­ших тверджень. Переоцiнка деяких тверджень викликає переоцiнку iнших з причини їх логiчних взаємозв'язкiв... Але поле в цiлому так визначене в своїй основi граничними основами, досвiдом, що iснує досить широкий вибiр щодо того, якi твердження пiдлягають переоцiнцi у свiтлi будь-якого окремого суперечливого досвiду. Жодний окремий досвiд не пов'язаний з якимись окремими твердження­­­ми усерединi поля iнакше, анiж опосередковано, через розгляд рiвноваги, дiючої на поле як цiлiснiсть"[19. -с.341].

Проголошуючи "емпiризм з вiдмовою вiд догм", Куайн вважає, що неможливо говорити про емпiричний змiст iндивiдуального тверджен­­­ня; фiлософiя має розглядати цiлiсну систему знання, котра мiстить у собi логiчнi (концептуальнi) i емпiричнi елементи. Логiчна кон­­­цептуальна схема розглядається як "знаряддя для передбачення май­­­бутнього досвiду у свiтлi минулого досвiду". А фiзичнi об'єкти (як елементи цiєї концептуальної схеми) вводяться в ситуацiю як зручнi посередники. Тим самим, Куайн дiйшов такого висновку, що концептуальна структура у гносеологiчному вiдношеннi виступає як мiф, котрий лежить у основi наукової теорiї, i гносеологiчно являє собою постулат, прийнятий з причини його практичної виправдан­­­ностi.

За такого визнання важливостi для наукового пiзнання концепту­­­альної схеми "силового поля" наукової теорiї для Куайна (а також Гудмена) випливає необхiднiсть прийняття iдеї онтологiї та спроба її здiйснення. Тут можна розрiзнити два пiдходи: прагматич­­­но-аналiтичний (Куайн) i лiнгвiстико-аналiтичний (Гудмен), якi тiсно пов'язанi один з одним.

До онтологiчної концептуальної схеми Куайн вносить фiзичнi об'­­­єкти. У статтi "Про те , що є" (перша глава книги "З логiчної точ­­­ки зору") вiн зазначає, що "фiзикалiстська концептуальна схема" Карнапа виявилась досить вдалою, оскiльки дозволяє звести "потiк досвiду" до деякої концептуальної простоти. Але Куайн не зупи­­­няється лише на проблемi вибору даної онтологiї (концептуальна простота), а прямує до питання обгрунтування онтологiї. Таке обг­­­рунтування вiн виразив у логiко-лiнгвiстичному виглядi у формулi: "всесвiт сутностей має статус значень змiнної. Бути - означає бу­­­ти значенням змiнної". Тим самим, у якостi онтологiчно припусти­­­мих сутностей можуть виступати лише тi, позначення яких можуть бу­­­ти значеннями змiнних у данiй системi: фiзичнi об'єкти, об'єкти науки на атомному та субатомному рiвнi (котрi дозволяють спростити закони макроскопiчних об'єктiв), фiзичнi сили, а також абстрактнi математичнi об'єкти. Тобто, онтологiя Куайна носить подвiйний ха­­­рактер: номiналiстичний та фiзикалiстський. Вiн стверджує, що для побудови мови достатньо використовувати лише iмена та подiбнi до них вирази, вiдмовляючись вiд абстрактних предметiв на зразок "класiв", "предикатiв" тощо, тому що всяке використання загальних понять породжує "iлюзiї" i помилки.

Як вiдомо, Куайн уточнює свою формулу коротким положенням: "бути - означає бути значенням змiнної". Ця формула характеризує скорiше узгодження (чи неузгодження) доктрини, що розглядається, з прийнятим онтологiчним стандартом: "Ми дивимось на зв'язанi змiннi у зв'язку з онтологiєю не для того, щоб знати, що iснує, а для то­­­го, щоб взнати, як говорить дане зауваження чи доктрина, iснує, а це, власне, проблема, що стосується мови"[19. -с.340].

Куайн наполягає на тому, що формальна сторона наукових систем не вичерпує пiзнавального змiсту науки. Вiн критикує положення про розрiзнення "внутрiшнiх" та "зовнiшнiх" питань теорiї та вiдкидан­­­ня останнiх як "метафiзичних". У працi "Онтологiчна вiдноснiсть та iншi нариси" (1969) Куайн доводить, що онтологiчнiй установцi властива вiдноснiсть: те, що виступає науково неосмисленим щодо однiєї системи, виявляється осмисленим у iншiй системi. Як вiдомо, "науково неосмисленi" в рамках конкретної науки фундаментальнi свiтогляднi проблеми вирiшуються за допомогою виходу за цi рамки. В Куайна до цiєї думки пiдводить положення, що "онтологiчнi питан­­­ня стоять на одному рiвнi з питаннями природничої науки". Але ку­­­айнiвська онтологiчна рефлексiя логiчно приречена до нескiнченного регресу вiд однiєї теорiї до iншої - метатеорiї, i зупинитись мож­­­на лише на тому, котре можливо умовно прийняти за останнє пояснен­­­ня - на "догматi".

Використана література

1. Конт О. Дух положительной философии. -СПб.,1910.

2. Уэвелл В. История индуктивных наук в 3-х тт. -Т.1. -СПб., 1897.

3. Тюхтин В.С. Диалектико-материалистический принцип отражения и творческий характер познания // Творческая природа научного поз­­­нания. -М.,1984. -с.15-26.

4. Спенсер Г. Происхождение науки. -СПб., 1898.

5. Ебер М. Прагматизм, дослiдження його рiзних форм. -К.,1995.

6. Джемс В. Прагматизм. -К.,1995.

7. Дьюи Дж. Психология и педагогика мышления. - М., 1915.

8. Карнап Р. Философские основания физики. Введение в философию науки. - М., 1971.

9. Carnap R. The Methodological Character of Theoretical Concepts//Minnesota Studies in the Philosophy of Science. -Minneapolis,1956.

10. Карнап Р. Значение и необходимость. - М., 1959.

11. Тарский А. Введение в логику и методологию дедуктивных на­­­ук. - М., 1948.

12. Weiberg J. Review of Studia Philosophica, v.I // The Philosophical Review, v.XLVII.

13. Авенариус Р. Критика чистого опыта. Т.1,2. - М., 1907-08.

14. Мах Э. Познание и заблуждение. Очерки по психологии иссле­­­дования. -М.,1909.

15. Мах Э. Анализ ощущений и отношение физического к психичес­­­кому. -М.,1908.

16. Рассел Б. Человеческое познание, его сфера и границы. - М., 1957.

17. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. - М., 1958.

18. Шлик М. О фундаменте познания//Аналитическая философия: Избранные тексты. -М.,1993. -с.33-50.

19. Куайн У. Вещи и их место в теориях//Аналитическая филосо­­­фия: Становление и развитие. -М.,1998. -с.322-342.

20. Конт О. Курс положительной философии в 3-х тт. -Т.1. -СПб., 1899.

21. Милль Дж.С. Система логики силлогистической и индуктивной. -СПб.,1914.

22. Рутковский Л.В. Критика методов индуктивного доказательст­­­ва//Избранные труды русских логиков ХIХ века/Составитель Н.И.Кон­­­даков.-М.:Из-во АН СССР,1956.

23. Хилл Т.И. Современные теории познания. -М.,1965.