Реферати українською

Багатомірність теоретичних об'єктивацій історизму в наукових дослідженнях - Наукознавство -

Багатомірність теоретичних об'єктивацій історизму в наукових дослідженнях - Наукознавство - Скачать бесплатно

- як стосовно пiзнання "насправдi глибоких сек­­­ретiв природи, а не декiлькох iзольованих фактiв', так i вiдносно самої людини, якщо ми бажаємо створити її всебiчно розвинутою, не "затискаючи в лещата кожну частину людської природи". "Прагенню збiльшити свободу, жити повним, справжнiм життям i вiдповiдне прагнення розкрити секрети природи i людського буття, - стверджує Фейєрабенд, - приводить, таким чином, до заперечення всяких унiверсальних стандартiв i задубiлих традицiй"[13. -с.158].

При визначеннi центральної проблеми фiлософiї науки Фейєрабенд виходить з того, що "критичне дослiдження науки повинно вiдповiсти на два питання: 1) Що таке наука - як вона дiє, якi її результати? i 2) В чому полягає цiннiсть науки? чи справдi вона краща, нiж космологiя хопi, наука i фiлософiя Арiстотеля, вчення про дао? чи, можливо, наука є одним з багатьох мiфiв, що виникає за певних iсторичних умов?"[13. -с.516].

Спираючись на свої попереднi дослiдження, проведенi до розробки принципу "полiферацiї", Фейєрабенд стверджує, що "на перше питання iснує не одна, а нескiнченно багато вiдповiдей. Однак, майже кожна з них спирається на припущення про те, що iснує особливий науковий метод, тобто сукупнiсть правил, якi керують дiяльнiстю науки. Про­­­цедура, що виконується у вiдповiдностi з правилами, є науковою; процедура, що порушує цi правила, є ненауковою"[13. -с.109].

Стосовно ж другого питання Фейєрабендом вказується: "Друге пи­­­тання у нашi днi майже не ставиться"; "Держава та iдеологiя, дер­­­жава i церква, держава i мiф чiтко вiдкоремленi одне вiд одного. Однак, держава i наука тiсно пов'язанi. На розвиток наукових iдей витрачаються величезнi кошти"[13. -с.146]. При цьому, на думку Фейєрабенда, вченi притримуються особливої iдеологiї, i результати їх працi зумовленi принципами цiєї iдеологiї. Iдеологiя вчених рiдко пiддається дослiдженню: "фї або не помiчають, або вважають безумовно iстинною, або ж включають до конкретних дослiджень таким чином, що будь-який критичний аналiз необхiдно приводить до її пiдтвердження"[13. -с.151].

Разом з тим, слiд визнати той факт, як пiдкреслює Фейєрабенд, що "важливi вiдкриття в конкретних науках майже завжди робили сто­­­роннi люди або ж вченi з незвичайним стилем мислення".

У продовження вiдповiдi на друге питання Фейєрабенд наводить ряд обгрунтованих мiркувань. Якщо у своїй власнiй галузi знання вчений на протязi тривалого часу сумнiвається та вiдчуває нерiшучiсть, перш нiж вiдважитись оприлюднити деяке вiдкриття чи виступити з критикою важливого принципу, то для того, щоб "розiбратись" з мiфом або ненауковою космологiєю, вистачає навiть найсмiшнiших аргументiв i мiнiмум знань. Такi аргументи бувають або загальними, або ж спецiальними. Загальнi аргументи зводяться до вказiвки на те, що критикованi iдеї були отриманi ненауковим шляхом i тому є несприйнятними. При цьому припускається, що в на­­­явностi є деякий "метод науки", i лише цей метод веде до прийнят­­­них результатiв. Але наявна взаємокритика методологiй це спросто­­­вує.

Друга ж частина припущення, що стверджує, нiбито тiльки наука отримує прийнятнi результати. Однак, кожна iдеологiя, кожна форма життя отримує деякi результати. Тодi виникає питання: а чи завжди наука отримує прийнятнi результати? I чи не вдасться, навпаки, майстрам чаклування чи схiдної медицини викликати смерть ворога чи вилiкувати хворого, який страждає функцiональними порушеннями ор­­­ганiзму?

Фейєрабенд погоджується з констатацiєю факту, що ми зобов'язанi науцi неймовiрними вiдкриттями. Науковi iдеї прояснюють наш дух i покращують наше життя. У той же час, наука антигуманно витiсняє позитивнi досягнення бiльш раннiх епох i, внаслiдок цього, позбав­­­ляє наше життя рiзноманiтностi творчих можливостей. Сказане про науку, на думку Фейєрабенда, є справедливим i стосовно вiдомих нам сьогоднi мiфiв, релiгiй, магiчних вчень. Свого часу вони також вирiшували проблеми i покращували життя людей. Не можна забути, вважає Фейєрабенд, скiлькома винаходами ми зобов'язанi мiфам! Нап­­­риклад, вони допомогли знайти i зберегти вогонь; вони забезпечили виведення нових видiв тварин i рослин, i нерiдко успiшнiше, нiж це роблять сучаснi науковi селекцiонери; вони сприяли вiдкриттю ос­­­новних фактiв астрономiї та географiї i описали їх в стислiй формi; вони стимулювали використання отриманих знань для подорожей i освоєння нових земель; вони залишили нам мистецтво, що зрiвнюється з кращими творами свiтового та захiдноєвропейського мистецтва i проявляє незвичайну технiчну витонченiсть; вони вiдкрили богiв, людську душу, проблему добра i зла та намагались пояснити труднощi, пов'язанi з цими вiдкриттями; вони аналiзували людське тiло, не пошкоджуючи його, i створили свєрiдну "медичну теорiю", з якої ми ще й сьогоднi багато чого можемо використати [Див.: 13. -с.160-162].

При цьому Фейєрабенд зазначає, що люди далекого минулого цiлком точно знали: спроба рацiоналiстичного дослiдження свiту має свої межi i дає неповне знання. Тому, слiд врахувати хоча б те, що є багато способiв буття у свiтi, кожний з яких має свої переваги i недолiки, i що всi вони потрiбнi для того, щоб зробити нас людьми в повному смислi цього слова i вирiшити проблеми нашого спiльного iснування в цьому свiтi.

На думку Фейєрабенда, усяка методологiя - навiть найбiльш обг­­­рунтована - має свої межi. Найкращий спосiб довести це полягає у демонстрацiї границь i навiть iррацiональностi деяких правил, якi той чи iнший автор вважає фундаментальними. У випадку iндукцiї (в тому числi й при допомозi фальсифiкацiї) це означає демонстрацiю того, наскiльки добре можна пiдтримати розмiрковуваннями контрiндуктивну процедуру. Умова сумiсностi, згiдно якої новi гiпотези логiчно повиннi бути узгодженi з ранiше визнаними те­­­орiями, є нерозумною, оскiльки зберiгає старiшу, а не кращу те­­­орiю. Гiпотези, що суперечать пiдтвердженим теорiям, постачають нам новi свiдчення, що не можуть бути отриманi жодним iншим спосо­­­бом. Полiферацiя теорiй сприятливо впливає на науку, в той час як їх одноманiтнiсть послаблює її критичну силу. Окрiм того, одно­­­манiтнiсть загрожує вiльному розвитковi iндивiда.

Фейєрабенд наполягає, що не iснує iдеї, якою б застарiлою та абсурдною вона не була, котра не здатна покращити наше пiзнання. Уся iсторiя мислення, на його думку, конденсується в науцi i вико­­­ристовується для покращення кожної окремої теорiї. Так, зокрема, приклади з теорiєю Копернiка, атомною теорiєю, чаклунством, схiдною медициною показують, що навiть найбiльш передова i найбiльш мiцна теорiя не знаходиться в безпецi, що вона може бути модифiкована чи взагалi вiдкинута при допомозi поглядiв, котрi са­­­мовпевнене невiгластво поспiшило вiдправити на "звалище iсторiї". Саме так сьогоднiшнє знання завтра може стати казкою, а найсмiшнiший мiф раптом перетвориться в наймiцнiшу складову науки.

Жодна теорiя, вважає Фейєрабенд, нiколи не узгоджується зi всiма вiдомими у своїй галузi фактами, але не треба її сварити за це. Факти формуються попередньою iдеологiєю, i зiткнення теорiї з фактами може бути показником прогресу i першою спробою виявити принципи, що неявно мiстились в звичних поняттях спостереження. В якостi прикладу такої спроби вiн розглядає аргументи, що викорис­­­тосувались арiстотелiками для спростування руху Землi. Сенс цiєї аргументацiї полягав у тому, що тiла, якi падають зверху вниз, йдуть по прямiй лiнiї перпендикулярно до земної поверхнi; i це вважалось неспростовним аргументом на користь нерухомостi Землi. Адже якщо б Земля мала добове обертання, то башта, з вершини якої дали впасти каменевi, перенесеться обертанням Землi, поки падає камiнь, "на багато сотень лiктiв на схiд", i на такiй вiдстанi вiд пiднiжжя башти камiнь мав би вдаритись об Землю. Цей аргумент включає в себе побутовi iнтерпретацiї iдеї здоровим глуздом, якi настiльки тiсно пов'язанi iз повсякденними спостереженнями, що не потрiбно спецiального зусилля для того, аби усвiдомити їх iсну­­­вання i визначити їх змiст. Галiлей же видiляє несумiснi iз побу­­­товим життям iнтерпретацiї i замiнює їх на iншi.

Новi Копернiанськi пояснення природи утворюють нову та високо­­­абстрактну мову спостереження. Вони вводяться i маскуються таким чином, що помiтити дану змiну вельми важко (метод анамнезису). Цi iнтерпретацiї включають в себе як основоположення iдею вiдносностi всякого руху i закон кругової iнерцiї.

Наводячи такi приклади Фейєрабенд звертає увагу, що первиннi труднощi, викликанi змiною основоположень, у супереч пропозицiям К.Поппера, вирiшуються при допомозi гiпотез типу ad hoc, якi вико­­­нують тут позитивну функцiю - дають новим теорiям необхiдний "вiдпочинок" вiд методологiчного примусу вже набутих попереднiм пiзнанням знань i вказують напрямок подальших дослiджень.

Разом з природними iнтерпретацiями Галiлей замiнював також i сприйняття, якi, мабуть, загрожували вченню Копернiка. Галiлей по­­­годжувався, що такi сприйняття iснують, хвалив Копернiка за нехту­­­вання ними i намагався усунути їх при допомозi телескопа. Однак, Галiлей не дає теоретичного обгрунтування, що телескоп дає iстинну картину неба, вiн вiрить цьому.

Початковi дослiди з телескопом також не давали такого обгрунту­­­вання: спостереження неба при допомозi телескопа були невиразними, невизначеними i суперечили тому, що кожна людина могла бачити власними очами. А єдина на той час теорiя, яка могла вiдокремити телескопiчнi iлюзiї вiд справжнiх явищ, була спростована простою перевiркою.

Також, iснували деякi телескопiчнi явища, якi були явно ко­­­пернiканськими i якi Галiлей увiв виключно iдеологiчно в якостi незалежного свiдчення на користь вчення Копернiка. Однак, ситуацiя була такою, що одна спростована концепцiя - копернiканство - вико­­­ристовувала явища, що породжувались iншою спростованою концепцiєю - iдеєю про те, що телескопiчнi явища дають iстинне зображення не­­­ба. Тим самим Фейєрабенд доводить, що Галiлей iсторично перемiг завдяки своєму епiстолярному стилю та блискучiй технiцi переконан­­­ня, завдяки тому, що писав iталiйською мовою, а не латиною, а та­­­кож завдяки тому, що звертався до людей, якi палко протестували проти старих iдей та пов'язаних з ними канонiв навчання. Фактично дiї Копернiка були антинауковими, якщо аналiзувати їх з позицiй позитивiстського iдеалу науковостi.

За Фейєрабендом, такi "iррацiональнi" методи захисту є не­­­обхiдними внаслiдок "нерiвномiрного розвитку" рiзних частин науки. Копернiканство та iншi iстотнi елементи нової науки вижили лише тому, що при їх виникненнi саме "розум мовчав". А, таким самим чи­­­ном, вважає Фейєрабенд, метод Галiлея може застосовуватись i в iнших областях. Його можна використовувати, наприклад, для усунен­­­ня iснуючих аргументiв проти матерiалiзму i для вирiшення фiло­­­софської проблеми спiввiдношення психiчного-тiлесного. Проте, якщо застосування "методу Галiлея" iснуючi науковi проблеми залишає не­­­вирiшеними цей метод нiкому не потрiбен.

Отриманi висновки, з погляду Фейєрабенда, змушують його стати на позицiю iсторичної школи фiлософiї науки, визнати себе анархiстом, вiдмовитись вiд роздiлення контексту вiдкриття i кон­­­тексту виправдання i та усунути пов'язану з цим вiдмiннiсть мiж термiнами спостереження i теоретичними термiнами. В науковiй прак­­­тицi цi вiдмiнностi можуть не вiдiгравати нiякої ролi, а спроба закрiпити їх мала б негативнi наслiдки. Таким чином немає i нiякої демаркацiйної лiнiй мiж теорiєю та фактами взагалi, а теоретична мова повнiстю пiдпорядковує собi мову спостереження, деформуючи її за своїм образом та побiднiстю. Окрiм того, всi твердження, що претендують на вираження системи знання, носять теоретичний харак­­­тер i теорiя моделює факти у вiдповiдностi до своєї вигоди, тобто прагнучи з найменшими зусиллями їх до себе "пiдiгнати".

Врештi решт, Фейєрабенд дiйшов висновку про те, що якщо наука iснує, то розум не може бути визнаний унiверсальним i нерозумнiсть неможливо виключити. Ця характерна риса науки й потребує анархiстської епiстемологiї. Усвiдомлення того, що наука не є свя­­­щенною i що суперечка мiж наукою та мiфом не принесла перемоги жоднiй з сторiн, посилює позицiї анархiзму. Навiть "дотепна", за визначенням Фейєрабенда, спроба Лакатоса побудувати методологiю, котра: а) не нападає на iснуючий стан речей, i все ж таки б) нак­­­ладає обмеження на нашу пiзнавальну дiяльнiсть, не послаблює, на думку Фейєрабенда, цього висновку. Фiлософiя Лакатоса видається лiберальною лише тому, що є замаскованим анархiзмом. А її стандар­­­ти, що витягнутi з сучасної науки, не можна вважати нейтральними у суперечцi мiж сучасною i арiстотелiвською наукою, а також мiфом, магiєю, релiгiєю тощо. Окрiм того, цi стандарти, що включають порiвняння змiсту, можуть застосовуватись не завжди. Класи змiсту деяких теорiй є непорiвнюваними в тому розумiннi, що мiж ними не можна встановити нi одного iз звичних логiчних вiдношень (включен­­­ня, виключення, перехрещення). Саме таку ситуацiю ми бачимо при порiвняннi мiфiв з наукою i в найбiльш розвинутих, найзагальнiших, а отже - найбiльш мiфiчних частинах самої науки.

Література

1. Дюгем П. Физическая теория, ее цель и строение. Спб. 1910.

2. Тулмин Ст. Концептуальные революции в науке//Структура и развитие науки. -М.,1978.

3. Кун Т. Структура научных революций. -М.,1975.

4. Тулмин Ст. Человческое понимание. -М.,1984.

5. Toulmin S. The philosophy of science. -London,1953.

6. Рижко В.А. Концепцiя як форма наукового знання. -К.,1995.

7. Lakatos J. History of science and its rational reconstructions//Scientific revolution. -Cembridge,1970.

8. Лакатос И. История науки и ее рациональные реконструк­­­ции//Структура и развитие науки. -М.,1978.

9. Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследователь­­­ских програм. -М.,1995.

10. Дэвидсон Д. Об идее концептуальной схемы//Аналитическая фи­­­лософия: Избранные тексты. -М.,1993.

11. Антология кинизма: Фрагменты сочинений кинических мыслите­­­лей. -М.,1984.

12. Тулмин Ст. Человеческое понимание. -М.,1984.

13. Фейерабенд П.К. Избранные труды по методологии науки. -М.,1986.

14. Чуйко В.Л. Нацiональна мова науки як феномен iсторiї культу­­­ри//Проблеми фiлосософiї. -К.,1991, N88.