Рефераты на украинском
Проблеми правового регулювання пенсійного забезпечення в Україні - Макроекономіка -



ЗМІСТ

І. Вступ

ІІ. Основна частина

Правова природа пенсій

Види пенсій

Призначення, нарахування і виплата пенсій

ІІІ. Висновок

Список використаних першоджерел та літератури

3

4-9

10-40

41-50

51-56

57-65


Нині діє єдина державна система пенсійного забезпечення, що залишилася нам у спадшину від колишнього Союзу РСР. Вона сформована на принципах старої бюджетно-розпорядчої моделі соціальної політики і не орієнтована на труднощі перехідного періоду до ринкової економіки, складну демографічну ситуацію в Україні.

Перехід до нової економічної моделі – ринкової економіки, розвантаження Державного бюджету, за рахунок якого раніше виплачувалися пенсії й допомоги, передбачає формування нової системи пенсійного забезпечення.

Найважливішими чинниками розвитку пенсійного забезпечення є рівень розвитку економіки, демографічні та інші соціальні проблеми. Всі ці фактори діють у взаємній обумовленості, і розгляд їх дозволить визначити тенденції розвитку пенсійного забезпечення і передумови формування нової системи, яка відповідає цьому етапові розвитку нашої країни.


У юридичній літературі досить докладно розглянуто питання пенсійного забезпечення, а зокрема поняття “пенсія” та її суттєві ознаки. Отже пенсія це:

періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціального страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сім’ї у зв’язку з завершенням повного великого циклу його трудової діяльності або у зв’язку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників[1];

матеріальне забезпечення громадян у старості, по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді систематичних грошових виплат[2];

регулярна (періодична) грошова виплата соціально-аліментарного призначення, що провадиться особам похилого віку, інвалідам та іншим категоріям громадян та їх сім’ям у випадках, передбачених законом із суспільних фондів споживання у зв’язку з їх (або особи, на утриманні якої вони знаходяться) минулою трудовою або іншою суспільно корисною діяльністю, яка припинена або замінена більш легкою діяльністю з передбаченої законом поважної причини; виплата, розмір котрої співвідноситься, як правило, з минулим заробітком. Ця виплата є для непрацюючих пенсіонерів основним джерелом засобів до існування[3];

щомісячні грошові виплати громадянам за рахунок держави для їхнього матеріального забезпечення в старості, в разі інвалідності, втрати годувальника, а також за вислугу років[4];

щомісячні виплати з фондів для непрацездатних, що призначаються в розмірах, співвіднесених з минулим заробітком, особам, які впродовж установленого строку займалися суспільно корисною діяльністю й досягли певного віку[5];

виплата, що провадиться державою у зв’язку з настанням певної обставини у житті людини, – досягнення певного віку, інвалідності, смерті годувальника[6];

державна виплата, яка провадиться з Пенсійного фонду з метою матеріального забезпечення непрацездатних громадян у зв’язку з їх минулою трудовою чи іншою суспільно корисною діяльністю у розмірах, як правило, співвіднесених з минулим заробітком пенсіонера[7];

щомісячні грошові виплати, що надаються громадянам при досягненні певного віку, настанні інвалідності, в разі втрати годувальника, а також у зв’язку з тривалою професійною діяльністю[8].

В.А. Ачаркан визначає пенсію як “грошове забезпечення отримуване з суспільних фондів споживання громадянами за наявності в них постійної чи стійкої непрацездатності, або за віковою ознакою, у зв’язку з вислугою років, або встановлюване через медичне обстеження (для визначення інвалідності), пенсія призначається громадянам за їхню працю в минулому чи іншу суспільно корисну діяльність і покликана служити для них постійним і основним джерелом засобів до існування”[9].

Думку В.А. Ачаркана про те, що пенсійне забезпечення основане на втраті громадянином працездатності, поділяє Я.М. Фогель, який стверджує, що загальною передумовою виникнення пенсійних правовідносин є постійна чи тривала непрацездатність, тобто певний побутовий стан організму людини[10].

Щодо такого розмаїття визначень вченими висловлені думки. Так, Р.Іванова вважає, що відмінності з окремих ознак пенсії мають суто термінологічний характер і тому на них зупинятися не слід[11]. І. Сирота, навпаки, не даючи власного визначення, детально зупиняється на ознаках, які пропонувались до включення у дефініцію пенсії, його міркування щодо недоречності введення окремих з них до визначення поняття “пенсія” і необхідності уточнити інші заслуговують на увагу[12].

Наведені вище поняття належали до трудових пенсій або до одного з її видів – пенсії за віком, тобто по старості. Спочатку той чи інший дослідник давав перелік характерних, на його думку, ознак і за допомогою їх модулював саме визначення. Такий підхід, на мій погляд, є вірним.

Як відомо, чинне законодавство до трудових пенсій відносить наступні:

за віком;

по інвалідності;

в разі втрати годувальника;

за вислугу років.

Для них характерні такі риси:

пенсія—це платіж, що провадиться державою у грошовому вираженні. Існуюча сьогодні практика видачі пенсії товарами чи послугами є вимушеною тимчасовою акцією держави у перехідний період;

вказані платежі здійснюються регулярно, тобто періодично у встановлені законом строки. Чинне законодавство передбачає щомісячну виплату пенсій;

кошти на виплату пенсій виділяються із спеціально створених для цього джерел (страхових фондів, державного бюджету);

розмір щомісячної пенсії залежить від трудового стажу, заробітку, умов праці. При проведенні пенсійної реформи розмір пенсії залежатиме від тривалості страхового стажу і величини заробітку, з якого сплачуються внески;

пенсія призначається лише тоді, коли настає передбачений законом страховий випадок (досягнення певного віку, інвалідність, смерть годувальника);

участь громадян у створенні страхових фондів, з яких виплачується пенсія;

коло осіб, які мають право на пенсію, точно окреслене в законі і розширеному тлумаченню не підлягає. До нього належать непрацездатні громадяни, а також іноземці та особи без громадянства, котрі на законних підставах проживають не території України. Умови, за яких виникає суб’єктивне право на відповідний від обов’язкової суспільно корисної діяльності шляхом надання матеріального забезпечення, яке може замінити основні джерела засобів до існування;

порядок призначення та виплати пенсій регламентується нормативними актами найвищої юридичної сили – законом. Відповідно до ст.92 Конституції України виключно законами визначається основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Визначення поняття “трудова пенсія” повинно врахувати й ті зміни, що відбуваються сьогодні у пенсійному законодавстві. Таким чином, трудова пенсія – це залежно від тривалості трудового (страхового) стажу роботи і величини заробітку, з якого сплачуються страхові внески, щомісячна грошова виплата особі із спеціально створених для цього державою фондів за умов і в порядку, передбачених законодавством.

У зв’язку з необхідністю розмежування джерел фінансування виплати різних видів соціального забезпечення планується пенсії за вислугу років трансформувати у дострокові пенсії, але за своєю суттю вони належатимуть до трудових.

Найважливішою організаційною формою системи соціального захисту населення є державне пенсійне страхування. Для цієї системи характерні:

“страховий” метод утворення коштів – нарахування на всіх суб’єктів підприємницької діяльності та громадян, які працюють на умовах трудового договору або контракту, страхових внесків і внесення їх до Пенсійного фонду;

визначений контингент забезпечуваних працівників, деяких інших громадян і членів їхніх сімей;

специфічні види матеріального забезпечення (пенсії, допомоги, компенсації та інші соціальні послуги);

керування державними органами.

В Україні створену єдину систему пенсійного забезпечення. Вона виявляється насамперед у тому, що виплата пенсій практично всім категоріям пенсіонерів здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду Україні і, частково, дотацій з Державного бюджету, які виділяються на пенсійне забезпечення. Єдина система передбачає централізоване правове регулювання, що гарантує повсюдне на всій території країни рівні умови та норми, однакові можливості здійснення громадянами України одного з найважливіших соціальних прав.

Бюджет Пенсійного фонду України – основне джерело фінансування пенсійного забезпечення громадян України, передбачений Законом України “ Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року і Законом України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” від 26 червня 1997 року. Цей бюджет складається зі страхових внесків суб’єктів підприємницької діяльності і фізичних осіб. Розмір страхових внесків для платників установлено окремо для підприємців, які використовують працю найманих робітників, – 32% від об’єкта оподаткування, а для платників, що працюють на умовах трудового договору (контракту) – 1% від об’єкта оподаткування. Пенсійний фонд України не включається до Державного бюджету України. Забороняється використання коштів Пенсійного фонду не за цільовим призначенням. Під опікою Пенсійного фонду нині знаходиться біля 14,5 млн. пенсіонерів[13]. Наприклад, в Дніпропетровській області 1 млн. 58 тис. пенсіонерів. З них 831300 получають трудову пенсію, максимальний розмір якої 59 гривень[14].


Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, з інвалідності, на випадок втрати годувальника та в інших випадках передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, що проживають на Україні, мають право на пенсію врівні з громадянами України на умовах передбачених законодавством або міждержавними угодами. Пенсійне забезпечення громадян України, які проживають за її межами учиняється за угодами з іншими державами.

В випадках, коли угодами між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в Законі “Про пенсійне забезпечення”, то застосовується правила встановлені цією угодою.

Пенсії бувають трудові і соціальні.

До трудових пенсій належать пенсії за віком, з інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років.

Пенсією за віком прийнято називати таку пенсію, яка встановлюється з досягненням певного віку та одночасною наявністю необхідного стажу роботи. Вік, який дає право на пенсію за віком зазвичай зветься пенсійним. Термін “пенсійний вік” у законодавстві не вживається. Натомість у кожному випадку називається вік, із досягненням якого призначається пенсія за віком. Введення цього терміна охоплює декілька віків. Пенсійний вік, як і тривалість стажу, встановлюється законом. Право на пенсію за віком нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю людини. Досягнення пенсійного віку служить підставою для припинення трудових відносин працівників із роботодавцями, через що у держави виникає необхідність пенсійного забезпечення громадян. Право на пенсію за віком мають: чоловіки – при досягненні 60-ти років, які мають стаж роботи не менш 25 років та жінки – при досягненні 55-ти років і наявності стажу роботи не менш 20 років.

Пенсія за віком відрізняється від інших видів пенсійного забезпечення, приміром, від пенсії з інвалідності та за вислугу років. Вона відрізняється від пенсії з інвалідності тим, що її призначення не залежить від фактичного стану працездатності людини. Пенсію за віком не важко відрізнити і від пенсії за вислугу років, хоч обидві ці пенсії встановлюються незалежно від фактичного стану працездатності. Різниця полягає в тому, що для отримання пенсії за віком є необхідним певний вік, а право на пенсію за вислугу років зазвичай не передбачає досягнення будь-якого віку.

Пенсії за віком – головний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян, що стосується життєво важливих інтересів мільйонів вітчизняних пенсіонерів. У загальній чисельності пенсіонерів (близько 14 млн. осіб) 10 млн. пенсіонери за віком[15].

Пенсія за віком диференціюються за окремими підвидами залежно від умов праці, тривалості трудового стажу, спеціальних (додаткових) юридичних підстав і розміру цих пенсій. Всі ці обставини залежать від того, про забезпечення яких категорій громадян ішла мова. З огляду на це законодавець поділяє призначення пенсій за віком на три види: на загальних підставах, пільгових і спеціальних юридичних умовах. Загальними правовими підставами пенсійного забезпечення за віком є пенсійний вік і трудовий стаж установленої тривалості. Саме цими двома умовами передбачено право на забезпечення пенсією за віком.

Що ж до спеціальних юридичних підстав, то вони мають значення для окремих категорій громадян: потерпілих від Чорнобильської катастрофи; інвалідів, учасників війни і сімей загиблих воїнів; багатодітних матерів і матерів інвалідів з дитинства; жінок, які працювали в текстильному виробництві, механізаторами, а також на деяких видах робіт у сільському господарстві; сліпих і хворих гіпофізарним нанізмом (ліліпутів); за певного стажу роботи.

За загальним правилом, право на пенсію за віком чоловіки набувають з досягненням 60-ти, а жінки – 50-ти років. Такі вікові межі встановлено для отримання пенсії тим, хто мав звичайні умови праці. Слід визначити, що в разі втрати годувальника жінка має рівні права з чоловіком стосовно видів і рівня соціального забезпечення. Для жінок у нашій країні передбачені певні переваги. Це знаходить конкретне вираження у встановленні для них нижчого пенсійного віку і зниження стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком і з інвалідності внаслідок загального захворювання. Пенсійне право передбачає різницю в пенсійному віці для чоловіків і жінок здебільшого у 5 років. Така різниця характерна для всіх випадків диференціації віку за ознакою статі, в тому числі і для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Друга загальна умова призначення пенсії за віком – це стаж роботи. Для призначення повної трудової пенсії за віком є необхідним стаж роботи 20-25 років, відповідно для жінок і чоловіків. Чимало категорій працівників мають право на пенсію на пільгових умовах. Під пільговим пенсіонуванням слід розуміти можливість вийти на пенсію за віком або в молодшому віці за загальної незмінної тривалості трудового стажу. Пільгове пенсіонування в окремих випадках означає можливість отримувати пенсію в більшому розмірі.

На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи.:

Працівники зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо тяжкими умовами праці, – за списком №1 виробництва, робіт, професій, посад та показників, затвердженому Кабінетом Міністрів України від 11 березня 1994 року, та результатам атестації робочих місць:

чоловіки – по досягненні 50 років при наявності стажу роботи не менш 20 років, з них не менш 10 років на зазначених роботах;

жінки – по досягненні 45 років при наявності стажу роботи не менш 15 років, з них не менш 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Робітникам, які мають не менш половини стажу роботи з особливо тяжкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку (60 та 55 років) на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і 1 рік 4 місяці – жінкам.

Працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими та тяжкими умовами праці – за списком №2:

чоловіки – по досягненні 55 років з наявністю стажу роботи не менш 25 років, з них не менш 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки – при досягненні 50 років з наявністю стажу роботи не менш 20 років з них не менш 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менш половини стажу роботи з шкідливими та тяжкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку (60 та 55 років) на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

Трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництв сільськогосподарської продукції в колгоспах та інших підприємствах сільського господарства – чоловіки при досягненні 55-ти років і при загальному стажі роботи не менш 25-ти років, з них не менш 20-ти років на зазначених роботах.

Жінки, працюючі трактористами-машиністами, машиністами будівельних, та вантажно-розвантажувальних машин, змонтованих на базі тракторів та ескалаторів, – при досягненні 50-ти років і при загальному стажі роботи не менш 20-ти років, з них не менш 15-ти років на зазначених роботах.

Жінки, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками в колгоспах та інших підприємствах сільського господарства, – при досягненні 50-ти років і зі стажем зазначених робіт не менш 20-ти років при умовах виповнення норм обслуговування.

Жінки, зайняті в продовж повного сезону на вирощуванні, збору та обробці тютюну,– при досягненні 50-ти років і зі стажем зазначеної роботи не менш 20-ти років.

Робітниці текстильного виробництва, зайняті на станках і машинах, – за списком виробництв і професій, затвердженому в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України від 12 жовтня 1992 року, при досягненні 50-ти років і при стажі зазначеної роботи не менш 20-ти років.

Жінки, працюючі в сільськогосподарському виробництві, та які виховали п’ять чи більше дітей, незалежно від віку і трудового стажу, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Водії міського пасажирського транспорту та вантажних машин, зайнятих в технічному процесі важких та технічних виробництв:

чоловіки – при досягненні 55-ти років і при стажі роботи 25 років, також на зазначених роботах не менш 12 років 6 місяців;

жінки – при досягненні 50-ти років і при стажі роботи 20 років, також на зазначених роботах не менш 10 років.

В Законі України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи” від 19 грудня 1991 року, з значними змінами постановою Верховної Ради України від 6 червня 1996 року, установлено коло громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначено їхній статус, категорії потерпілих і заходи соціального захисту. Згідно з цим Законом пенсії за віком працюючим або тим хто проживає на території радіоактивного забруднення, призначаються зі зменшенням загальновстановленого пенсійного віку. При цьому величина знижки пенсійного віку залежить від статусу й категорії громадян, які зазнали впливу радіації, часу роботи чи проживання потерпілих на території радіоактивного забруднення.

Право на пільгове пенсійне забезпечення за віком мають учасники та інваліди війни, а також сім’ї загиблих воїнів. Воно виникає з настанням таких умов:

досягнення віку (чоловіками – 55, жінками – 50 років);

стажу роботи (у чоловіків – 25, у жінок – 20 років) і наявності спеціальної юридичної підстави – участі у бойових діях, а далі інвалідів війни – поранення, контузії чи каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини чи виконання інших обов’язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті чи виконанням іншого військового обов’язку.

Право на пенсію на пенсію на пільгових умовах мають також батьки та дружини військовослужбовців, які не взяли повторного шлюбу, загиблих на фронті чи під час виконання іншого військового обов’язку, або померлих у період військової служби: чоловіки з досягненням 55-річного віку і стажем роботи не менш 25 років; жінки – з досягненням 50-річного віку і стажем роботи не менш 20 років.

За особливими показниками, які характеризують стан здоров’я, пенсія за віком на пільгових умовах призначається громадянам – хворим гіпофізарним нанізмом (ліліпути) і диспропорційним карликам: чоловікам – із досягненням 45-річного віку і стажем роботи не менш 20 років, жінкам – із досягненням 40-річного віку і стажем роботи не менш 15 років.

За станом здоров’я на пільгових умовах призначається пенсія інвалідам зору 1 групи – сліпим. Ці особи мають право на пенсію за віком: чоловіки – з досягненням 50-річного віку і стажем роботи не менш 10 років.

Ще одним видом трудової пенсії є пенсія за вислугу років. Вона являє собою щомісячні виплати з Пенсійного фонду та інших джерел фінансування, що призначаються довічно в розмірі, співвіднесеному з минулим заробітком, особам, які мають установлений законом спеціальний стаж.

Важливою умовою для призначення пенсії за вислугу років є певний стаж роботи за спеціальністю. Однак умови призначення пенсії за вислугу років неоднакові. В одних випадках вони призначаються незалежно від віку, в інших – установлюється вік і стаж.

Коло осіб, які мають право на пенсію за вислугу років, визначено законодавством. Це окремі категорії працівників, перелік яких установлено в статтях 54 і 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, а також в інших спеціальних нормативних актах. Законодавство вирізняє чотири категорії громадян:

військовослужбовці, службовці та працівники органів внутрішніх справ;

працівники цивільної авіації та льотно-випробувального складу;

державні службовці, судді, працівники прокуратури і митних органів;

окремі категорії працівників та спеціалістів інших галузей народного господарства.

Першій із зазначених категорій пенсії призначаються за наявності певної вислуги років служби, зазвичай незалежно від віку, інколи – в сукупності з віком та іншими обставинами; наприклад: хворобою, скороченням штатів військових формувань.

Мінімальний розмір пенсії за вислугу років не визначено, але вони не можуть бути нижче загальновстановленого мінімального розміру пенсії за віком.

Порядок оформлення пенсії за вислугу років регламентується відомчими наказами Міністерства оборони і Міністерства внутрішніх справ.

Заявки про призначення пенсій подаються військовослужбовцями у районний військовий комісаріат за вибраним після звільнення з військової служби місцем проживання. Пенсії працівникам органів внутрішніх справ оформлюють кадрові служби обласних управлінь внутрішніх справ. Призначають і нараховують пенсії відділи пенсійного забезпечення фінансово-економічних управлінь Міністерства внутрішніх справ України.

У другій групі умовами призначення пенсії за вислугу років є наявність певного стажу роботи за спеціальністю (вислуги років) і припинення до часу звернення за пенсією роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років.

Перелік посад льотного складу та інших працівників цивільної авіації, порядок нарахування строків вислуги років для призначення ним пенсій затверджено постановою Кабінетом Міністрів України від 21 липня 1992 року[16].

Характерною особливістю даної пенсії є диференціація вислуги років залежно від статі того, хто звернувся за пенсією. Вона складає для чоловіків 25, для жінок – 20 років. У строк вислуги зараховується робота на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років.

Ще одна категорія працівників , які мають право на пенсію за вислугу років належать посадові особи та інші працівники державного апарату. Коло цих осіб визначено спеціальними законодавчими актами.

Пенсія державним службовцям призначається з досягненням загального трудового стажу для чоловіків – не менш 25, для жінок – не менш 20 років, в тому числі стажу державної служби не менш 10 років.

Державний службовець, звільнений з державної служби у зв’язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, чи вчиненням корупційного діяння, позбавляється права на отримання пенсії, передбаченої Законом України “Про державну службу”[17].

Умови для надання пенсії суддям тільки одна стаж роботи на посаді судді не менше 20 років і вихід у відставку. Судді у відставці, які мають стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія чи щомісячне довічне утримання в розмірі 80% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи після 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2% заробітку, але не більше 90% заробітку судді.

Судді, звільненому з посади через засудження за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, чи корупційне діяння, пенсія призначається на загальних підставах[18].

Пенсія працівникам прокуратури призначаються диференційовано залежно від займаної посади.

Працівникам, які обіймають прокурорські посади, пенсії призначаються з досягненням 55-річного віку чоловіками і 50-річного – жінками, з вислугою на цих посадах не менше 20-ти років, у розмірі 50% місячного заробітку. За кожний рік вислуги понад 20 років пенсія збільшується на 2% цього заробітку.

Слідчим працівникам і працівникам, які обіймають прокурорські посади, не маючи вислуги 20 років, якщо їхній стаж служби в органах прокуратури складає не менше 12 років, з досягненням чоловіками 60-річного віку із загальним стажем роботи 25 років та більше, а жінкам – 55-річного віку із загальним стажем роботи 20 років та більше, пенсії призначаються в розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорсько-слідчих посадах із розрахунку: 50% місячного заробітку за 20 років вислуги. Загальний розмір пенсії за вислугу років, нарахований за зазначеними правилами, не може перевищувати 25% відповідного заробітку, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до 1-ї категорії – 85%, до 2-ї категорії – 80%[19].

Що ж до працівників митних органів, то вони також мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років за Законом України “про державну службу” з досягненням певного віку і наявності вислуги: жінки — 50-річного віку і 20 років вислуги; чоловіки — 55-річного віку і 25 років вислуги.

Найчисельніша група працівників, які користуються правом на пенсію за вислуги років — це працівники, зайняті в різних галузях народного господарства. Визначальними умовами пенсійного забезпечення кожної категорії працівників, є професія, посада, тривалість трудового стажу, галузь народного господарства та інші показники: список виробництв, професій і посад працівників.

Існують такі списки професій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років:

окремих категорій працівників залізничного транспорту;

працівників плавскладів окремих видів суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості;

працівників підприємств лісної промисловості та лісового господарства;

працівників освіти, охорони здоров’я і соціального захисту;

заслужених майстрів спорту і майстрів спорту міжнародного класу;

артистів театрів та інших театрально-видовищних підприємств і колективів.

Кожний із цих списків містить конкретний і вичерпний перелік найменувань професій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років.

Пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров’я та соціального захисту призначається в розмірах, установлених для загального стажу роботи (25 років у чоловіків і 20 у жінок). Пенсія нараховується з заробітку, отриманого перед припиненням роботи, який дає право на пенсію за вислугу років. Для нарахування пенсії береться до уваги ставка чи оклад, передбачений щодо стажевої групи, який передує вищій ставці заробітної плати. Враховуються також різноманітні доплати й надбавки до заробітної плати.

Правом на пенсію за вислугу років заслуженим майстрам спорту і майстрам спорту міжнародного класу користуються спортсмени, які мають особливі заслуги перед фізкультурним рухом, за наявності загального стажу роботи для чоловіків і жінок не менше 20 років і перебування у складі збірних команд України не менше 6 років незалежно від віку[20].

До загального трудового стажу зараховується перебування зазначених спортсменів у складі збірних команд України та інші види трудової діяльності передбачені ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Категорії артистів театрів, які мають право на пенсію за вислугу років, передбачено в переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року[21]. Пенсії за вислугу років призначаються:

артистам балету, артистам – виконавцям танцювальних номерів, артистам цирків за наявності стажу творчої роботи на сцені не менше 20 років;

артистам-вокалістам, артистам, які грають на духових інструментах, жонглерам та артистам оригінального жанру в цирках і конкретних організаціях зі стажем творчої роботи на сцені не менше 25 років;

артистам хору театрів опери та балету, концертмейстерам вокально-драматичної частини зі стажем творчої роботи на сцені не менше 30 років.

Рівночасно слід урахувати, що пенсія за вислугу років призначається за умови полишення роботи, яка дає право на даний вид пенсії.

Інший вид трудової пенсії – це пенсія з інвалідності. Вона є одним із видів соціального захисту непрацездатних. Її можна визначити як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, призначувані в разі встановлення медичним органом однієї з трьох груп інвалідності, які тягнуть повну або часткову втрату працездатності внаслідок трудового каліцтва, професійного чи загального захворювання, з інших причин.

Слово “інвалідність” (від лат. іnvalidus – безсилий, слабкий) означає нездатність людини працювати за своєю професією чи взагалі внаслідок захворювання або вродженого дефекту розвитку[22].

Інвалідність у юридичній літературі визначається як посвідчення медичним органом стану здоров’я, за якого громадянин унаслідок хронічного захворювання чи анатомічних дефектів, котрі спричиняють стійке, попри лікування, порушення функцій організму, змушений припинити професійну працю чи, може працювати в разі значних змін звичайних умов праці[23].

Згідно з Законом “Про основи соціальної захищеності інвалідів України” від 21.03.91, інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, обумовленим захворюванням, наслідків травм чи уроджених дефектів, що приводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності соціальної допомоги й захисту.

Встановлення інвалідності проводять МСЕК, функції яких регламентуються спеціальною інструкцією “Про встановлення груп інвалідності”, затвердженою Міністерством охорони здоров’я України та узгодженою з Федерацією профспілок України 28 грудня 1991 року.

Залежно від ступеня втрати працездатності інвалідність диференціюється на три групи: I, ІІ та ІІІ.

Підставою для встановлення І-ї групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюванням, наслідком травм, уродженими дефектами, що призвело до різко вираженої соціальної дезадаптації, неможливості навчатися, спілкуватися, контролювати свою поведінку, рухатися, самостійно себе обслуговувати, брати участь у трудовій діяльності, якщо зазначене порушення викликає необхідність постійної сторонньої допомоги.

ІІ група інвалідності встановлюється особам, які не потребують постійної сторонньої допомоги, але мають надто виражені порушення функцій організму, що утруднюють можливість навчатися, рухатися, брати участь у трудовій діяльності, або коли окремі види праці можуть бути доступними тільки у спеціально створених умовах.

Особам з обмеженням життєдіяльності внаслідок порушення функцій організму, обумовлених хронічними захворюваннями, наслідком травм, уродженими дефектами, що призводять до значного зниження працездатності, встановлюється ІІІ група інвалідності. Вона дає підставу для переведення працівника за станом здоров’я на легшу чи меншу за обсягом роботу, на роботу, яка потребує нижчої кваліфікації.

Пенсія з інвалідності військовослужбовцям та працівникам міліції призначається за весь час інвалідності, встановлений МСЕК, а інвалідам – чоловікам, яким більше 60 років, і жінкам, яким більше 55 років, – довічно. Повторний огляд цих інвалідів проводиться лише за їхньою заявою.

У деяких випадках для призначення пенсії з інвалідності юридичне значення має час настання інвалідності, визначуваний у рішенні МСЕК про встановлення інвалідності.

Законодавством передбачено також строки встановлення групи інвалідності. Вони встановлюється залежно від стану здоров’я, віку інвалідів. Оскільки інвалідність настає внаслідок будь-якого захворювання, то може настати й одужання. Тому залежно від порушень функцій організму з метою нагляду за ефективністю лікування проводиться періодичний огляд інвалідності через 1-3 роки.

Жінкам і чоловікам, які досягли відповідно 55- і 60-річного віку, громадянам, які страждають на певні захворювання чи мають анатомічні дефекти й деформації, а також деяким категоріям інвалідів на випадок стійких, необоротних морфологічних змін і порушень функцій організму інвалідність установлюється безстроково.

Законодавство про пенсійне забезпечення вирізняє два види пенсії з інвалідності залежно від причин інвалідності:

пенсії з інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання;

пенсії з інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсія з інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи. Правом на таку пенсію користуються особи, що підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню, тобто які працюють у порядку трудових відносин на всіх виробництвах незалежно від виду власності та організаційно-правових форм підприємств і організацій. При цьому не має значення, на постійній, сезонній чи тимчасовій роботі отримано трудове каліцтво чи професійне захворювання, на основній роботі чи на роботі за сумісництвом.

Особи, які стали інвалідами через каліцтвом чи захворювання, отримане в період роботи не за трудовим, а за цивільно-правовим договором (підряду, доручення, комісії), пенсіями за нормами трудового каліцтва не забезпечуються. Їм може бути призначена пенсія з інвалідності внаслідок загального захворювання за наявності необхідного стажу роботи.

У разі ушкодження здоров’я громадянина, який не підлягає державному соціальному страхуванню, організація чи громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобов’язані компенсувати потерпілому витрати, пов’язані з відновленням його здоров’я, а також шкоду, викликану втратою чи зменшенням його працездатності, у розмірі, нарахованому стосовно до заробітної плати відповідної категорії працівників, якщо інше не передбачено законом[24].

Законодавство широко тлумачить поняття “трудове каліцтво”, відносячи сюди не лише каліцтво, отримане під час виконання трудових функцій, а й інші випадки.

Інвалідність внаслідок трудового каліцтва визначається тоді, коли нещасний випадок стався за обставин і умов, перелічених у ст.26 Закону України “Про пенсійне забезпечення”:

під час виконання трудових обов’язків (у тому числі у відрядженні), а також вчинення будь-яких дій в інтересах підприємства чи організації, хоч би й без спеціального доручення;

дорогою на роботу чи з роботи;

на території підприємства, організації чи в іншому місці роботи впродовж робочого часу (включно з установленими перервами), протягом часу, необхідного для впорядкування знаряддя виробництва, одягу тощо перед початком чи по закінченні роботи;

поблизу підприємства, організації чи іншого місця роботи впродовж робочого часу (включно з установленими перервами), якщо перебування там не суперечило Правилам внутрішнього трудового розпорядку;

під час виконання державних чи громадських обов’язків;

під час виконання дій з урятування людського життя, з охорони державної, колективної та індивідуальної власності, а також з охорони правопорядку.

Окрім перелічених нещасних випадків, що їх відносять до трудового каліцтва, Закон України “Про пенсійне забезпечення” охоплює нещасні випадки під час проходження виробничого навчання, практики чи практичних занять, – незалежно від тривалості перебування в навчальному закладі, на курсах, в аспірантурі чи клінічній ординатурі.

Інвалідність внаслідок трудового каліцтва встановлюється на підставі акта про нещасний випадок, складеного за місцем роботи, або рішення суду про факт травмування на виробництві.

Під професійним захворюванням розуміється таке захворювання працівника, причиною якого є шкідливий вплив умов праці, притаманних даній професії.

Професійне захворювання як причина інвалідності встановлюється МСЕК на підставі Списку професійних захворювань і відповідно до висновку спеціалізованої медичної установи про наявність професійного захворювання. Список професійних захворювань та інструкцію з його застосування затверджено Міністерством охорони здоров’я, Міністерством соціального захисту населення і Міністерством праці України 2 лютого 1995 року.

Визначення захворювання професійним не завжди означає, що воно пов’язане з порушенням працездатності. Поняття про працездатність вирішується в кожному окремому випадку залежно від ступеня вираженості, характеру й перебігу патологічного процесу, а також противопоказань до продовження роботи у попередній професії. У списку немає жодних вимог щодо стажу роботи в умовах впливу шкідливості виробництва. У кожному окремому випадку медична експертиза повинна вирішувати питання про те, чи достатній стаж роботи для того, щоби викликати розвиток даного захворювання, тобто обгрунтовувати зв’язок захворювання з професією.

За правовим значенням для пенсійного забезпечення професійне захворювання не відрізняється від трудового каліцтва.

назад |  1  | вперед


Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Если сегодняшний гороскоп сулит Вам новые сексуальные ощущения, не обольщайтесь – возможно, Вас вызовет к себе начальник.
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100