Рефераты на украинском
Писанка - Народні промисли -



що блискавка – це символ небесного вогню, риба – символ життя і смерті, хрест – символ чотирьох сторін світу і чотирьох пір року, листя дуба – символ богів погоди, підкреслюючи, що всі ці символи походять ще з язичеських часів. Це особливо зацікавлювало французів. Вони давали панові Дмитрові Пожоджукові багато запитань, які заледве встигала перекладати перекладач пані Алла Найди. А наступного дня нашого гостя запросив до себе пан П’єр Реві. Він показував Дмитрові свій дім, обійстя. Зійшлися сусіди. І тут пан П’єр показав гостеві виноград, який посадив під вікнами, і забідкався, що має велику біду, бо у Франції вже кілька тижнів немає дощу, і він мусить поливати виноград. А потім спохватився і вигукнув: “Панове! У мене ж у гостях українець, а він розповідав нам, що в Україні, як довго не було дощу, то українці малювали на яйці граблі і цим самим викликали дощ. Ану і я спробую намалювати граблі на піску біля винограду і, може, піде дощ?!...”. Сусіди розсміялися від почутого і кивнули, що Т’єрові, мабуть, щось бракує, що він такі нісенітниці плете. Але пан Реві таки намалював граблі. Поки гості зібралися до столу, надворі пішов рясний дощ. Здивування всіх не було меж. Всі хвалили українця, який викликає дощ.

Ця звістка широко рознеслася по Ліону. Її підхопили журналісти. Наступного для вже на виставці писанок було багато людей. Вони хотіли пізнати Україну, її мистецтво. Подовгу спинялися біля писанок Тамари Гордової з Полісся, на яких красувалися жар-птиці, пави та голуби, диво-квіти на голубому та коричневому фоні, милувалися писанками космацьких писанкарок Олени Багрійчук, Параски Русинюк, Параски Полагняк, які вигравали жовтогарячими барвами, а також Вікторії Цівки та Ігоря Богославця з Івано-Франківська, Володимира Олещука з Тернополя, Івана Паращука з Криво рівні, Василини Сумаряк з Усть-Путили, Галини Яремчик з Іленців, Віри Дметришин з Корчина і юних львів’янок Оксани Білоус та Галини Іванець. Такого дива французи ще не бачили. То ж не випадковим було зацікавлення льонців процесом виготовлення писанок. І пан Дмитро Пожоджук відкрив для них в Ліоні своєрідну школу писанкарства.

До центру “Дружба” не переставали іти люди. Вони вчилися писати українські писанки, заучували заздалегідь українські слова, щоб привітатися з майстром чи подякувати йому українською мовою. Прекрасні писанки виготовили француженки Клер Жіменез, Паскалі Піно. Звістка про виставку писанок і майстра з України полинула за межі Ліону, і на виставку почали їхати люди з Марселя, Гренобля, Тулузи.

Відомою писанкаркою – українкою у Франції є Галина Хоткевич.

Ще двадцятирічною дівчиною виїхала майбутня майстриня на чужину. Її батька – уславленого письменника і актора, музиканта і фольклориста, громадського діяча – Гната Хоткевича арештували. Вже не сподівалася писанкарка повернутися на Україну, за якою так сумувала.

Але минули літа, ожила Україна новою пам’яттю про своїх синів і дочок. Згадали і Гната Хаткевича, святкували його ювілей. У гуцульському селі Красноїллі відродили Гуцульський театр, який свого часу тут організував був з неписьменних гуцулів Гнат Хоткевич. На святкування була запрошена і пані Галина.

В душі у неї вирувала невимовна радість. Здавалося, що неї виросли крила.

Далі були сердечні зустрічі у Львові, Чернівцях, Києві і на Гуцульщині, яку так любив Гнат Хоткевич.

На Гуцульщині пані Галині вперше подарувати космацькі писанки. Вона довго-довго ними милувалася і призналася, що й сама займається писанкарством з дитинства.

Спочатку не виготовляла писанки, бо писанка рів в Україні було багато, але дуже любила в батьківськім домі гортати книжку з малюнками писанок. Тільки у Франції пані Галина відчула потяг до рідного, українського.

Тоді й вирішила виготовляти писанки, які б веселили її душу. Технології їх виготовлення не знала. Узори малювала із пам’яті. Спочатку малювала пензлями і виходило щось на зразок мальованок, але дуже хотіла робити воскову техніку. Її син Богдан спробував першим цю техніку. І розписав на яйці гуцульську церковицю тремтячими жовтими лініями. Писальне-кистку зробили самі. Фарби брали які знаходили. Пробували рослинні барвники робити, але на чужині було важко відшукати трав подібних до українських. І не було кому підказати. Тільки пізніше, в 1969 р. отримала пані Галина книжку Е.Біляшівського “Українські писанки”.

Галина Хоткевич зараз не тільки пише писанки, але й популяризує їх через виставки, видавництво листівок з їх зображенням.

На витворах пані Хоткевич є дуже багато гуцульських символів. На одній з писанок на зеленому тлі зображено дерево життя. Доповнено воно червоними соковитими плодами. А під ними – два красені олені. Від цієї писанки віє карпатським краєм, і присвятила вона її пам’яті свого батька, який так любив Гуцульщину. На другій – на такому ж тлі писанкарка намалювала ніжну квітку і велике гроно винограду.

Є в пані Галини писанки і два і триколірні. Вони здебільшого на червоному тлі. В окремих випадках майстриня контури орнаменту наносить на білому яйці і опускає в червону фарбу, після чого обтирає віск, а в інших спочатку кладе яйце в жовту фарбу і робить по жовтому тлі восковий розпис, а відтак опускає в червону барву і обтирає віск. В обидвох випадках писанки оригінальні, на них пані Галина відтворює поширений мотив Гуцульщини “Сорок клинців”.

Нерідко для основного фону обирає художниця і чорний колір. Тоді тонкі контури орнаменту виділяє біла або жовта барви і між ними червоний колір. На таких писанках авторка виконує мотиви “дубові листя”, “вовчі зуби”.

Найбільше ж уваги пані Хоткевич приділяє дрібно орнаментальним писанкам. Для них вона використовує чорний, рідше вишневий фон. З основних мотивів найчастіше зустрічається “штерн”, “безконечник”, “колосок”, “решітка”, “олені”, “риби”, “коні”. В них особливо відчутно вплив космацьких писанок.

Галина Хоткевич в Греноблі та інших містах Франції напередодні Великодня щороку влаштовує невеликі виставки писанок, щоб французи знали про цей самобутній, оригінальний вид українського мистецтва.

Найбільше українську писанку люблять у Канаді. Тут споруджено пам’ятник Писанці. Тут писанки стали окрасою багатьох музеїв. Тут чудова писанкарка Одарка Онищук видала книгу-альбом про українські писанки. В ній досліджено і символіку гуцульської писанки.

Пані Онищук народилася в роки першої світової війни в родині вчителів. Мати Ольга Ганушевська походила з Лемківщини. Лемком був і батько Гавриїл Мерена. Коли він пішов на війну, мати мусила вчителювати в школі за нього і за себе.

Під час війни пані Ольга Ганушевська померла, а пан Гавриїл Мерена потрапив у неволю. У далекому Сибіру, Омську, Томську, Челябінську він мучився по більшовицьких таборах. Листи до родини не доходили. Юна Одарка в ті часи переховувалася у тітки Ключники, що походила з роду Меренів. В неї було четверо дітей, а Одарка – п’ята. Тільки в 1920 році пан Гавриїл Мерена повернувся з Сибіру, Одарку послали до школи у Новий Санч, а небавом – в інститут для дівиць в Перемишлі. Серце дівчини повнилося тугою за матір’ю. Згодом вона переїхала до вуйка Болеслава Ганушевського (поляка за національністю) до Львова, де продовжувала навчання. Опісля вчилася у Сам борі, де отримала диплом в 1934 році, так і не отримавши учительської роботи. Тому-то впродовж усього життя пані Одарка пише свою біографію на писанках, вміло використовуючи давні українські символи.

Чорний колір – то трагедія її року, то барви її дитинства і юності. Перша світова війна оповила смутком її дитинство, а друга – боляче торкнулася її юності. Саме в часі другої світової війни панна Одарка Мерена запізналася з паничем Ярославом Онищуком, який працював на той час редактором часопису “Українські вісті”.

Нелегко було в далекій чужині Одарці Онищук, як і тисячам українців, які пускалися за океанські мандри у пошуках шматка хліба. Вона з чоловіком та двома дітьми приїхала туди аж з трьома центами, що знайшли в дарованому одязі. Ось і весь маєток. Починали з нічого. Жили хвилево на фармі. Пан Ярослав як адвокат в Торонто не міг мати праці за фахом, треба було впродовж двох років вчитися, складати іспити. Зважився відкрити бюро асекурації і працював від зорі до зорі. Пані Одарка була його секретаркою. Син Богданчик пішов на той час до першого класу. Та грошей на прожиток не вистачає. Пані Одарка шиє для “Пласту” строї, заробляючи цим гроші. Так починалося нове життя на прибраній батьківщині. А в серці все жевріла надія, що прийде свята хвилина, коли Україна визволиться від більшовизму і стане незалежною країною, коли вона зустріне своїх синів і доньок з далеких чужин, зігріє їх материнським теплом. Пані Одарка твердо знала, що це буде не так швидко, і прискорити цю подію можуть в значній мірі українці на еміграції, які мають зарекомендувати урядам держав, де вони посилилися, що українці не лише працьовитий народ, а й народ з високою культурою, освітою.

Одарка Онищук вирішила відразу долучитися до прогресивних українських організацій і вступила до Ліги Українських Католицьких Жінок та Світової Федерації Українських Жінок. Маючи певні здібності до співу, а також організаторсько-педагогічний нахил, пані Одарка зорганізовує хор “Арфа” з українських дівчат, котрі приїхали в країну кленового листа. Цей дівочий колектив виступав на багатьох світських імпрезах, а також співав службу в церкві. Тут варто зазначити, що Ліга Українських Католицьких Жінок, окрім проведення різноманітних цікавих імпрез, ще й дбала про розвиток писанкарства, яке в той час продовжувало розвиватися в основному тільки на еміграції.

Пані Одарка мала щастя запізнатися з отцем Ярославом Елиївим, який мав альбоми з писанками. Він довго їздив по Канаді, США і збирав писанкові орнаменти й відомості про писанки. У Кіркленд Лейк Ярослав Елиїв з 1953 по 1956 роки намалював у своїх альбомах тисячу писанок, які планував видати. Зрештою, він видав 45 поштових пластових марок “Україна в писанках”. Прикро, але факт, що ще й понині Україна не має жодної марки з писанками, тоді як в далекій Канаді це зуміли зробити. Власне, пан Ярослав Елиїв настільки вплинув на Паню Одарку Онищук, що вона вже ніколи не розлучається з писанкарством. Брала участь у Києві в Першому Міжнародному З’їзді Писанка рів, який проходив у вересні минулого року. То було для української мисткині справжнє свято, свято повернення в Україну, у вільну європейську державу.

Вона приїхала в Україні зі своїм найдорожчим скарбом – книжкою про писанки. Книжка Одарки Онищук – це справжній скарб у нашій науці. Вона складається з таких розділів: “Що означає символ?”, “Київські писанки”, “Писанки Полтави”, “Волинська писанка”, “Вербна шутка”, “Ведмежі лапи”, “Символи сонця”, “Сорок клинків”, “Писанки Харківщини”, “Райське дерево” – “Дерево життя”, “Чернігівщина”, “Курськ”, “Херсонщина”, “Вовчі зуби”, “Чорний шлях”, “Сльоза”, “Писанки Одеси”, “Кубанщина”, “Циганські дороги”, “Подільські писанки”, “Буковинські писанки”, “Покуття”, “Гуцульські писанки”, “Центральна Галичина”, “Сокальські писанки”, “Пряшівщина, Північне Закарпаття”, “Лемківщина”, “Холмщина”, “Підляшшя”, “Писанка Полісся”... Цікавими для писанка рів є розділи: “Дослідники української писанки”, “Приготування до писання писанки”, “Розподіл яйця на площі”, “Як правильно писати писанку”, “Чому сонячні символи на яйці”, “Рослинні краски до писанок”, “Як приготовити краски до писанок”, “Символіка красок”, “Як випалювати писанки” тощо. Треба наголосити, що подані писанки на всіх кольорових таблицях в книзі виконані Одаркою Онищук. До речі, в альбомі подано і карту України, де позначено найвизначніші центри писанкарства. Резюме “Символіка української писанки” написане українською, англійською та французькою мовами. Книга не має собі аналогів у світі і заслуговує на те, щоб її перевидати в Україні.

Розказує пані Одарка про символіку гуцульських писанок, поділяючи їх на Космацькі і Верховинські. Хвалить писанку цього мальовничого регіону авторка за відчуття руху і ритму у неї, за її неповторне зіставлення візерунків, за її “працьовитий” характер, за їх гармонійне поєднання кольорів, за не перевантажену симетрію; за збережені символи і це є найголовнішим.

Важливим центром популяризації українського писанкарства у США є Український Музей у Нью-Йорку, де щороку перед Великоднем відбуваються вистави писанок із колекції Музею, яка начисляє більше, ніж 600 писанок зі всіх земель України, в тому числі немало є із Гуцульщини. У зв’язку з виставою відбуваються курси малювання писанок для дітей і для дорослих, які веде етнограф-лектор Любов Абрам’юк-Волинець.

Другим центром виробу писанок на терені Америки є українське поселення в Міннеаполіс, Мінесота, де за відродження українських писанок взялися жінки-мистецтвознавці: Йоганна Луців, Анна Кміт, Лоретка Луців і Люба Перчишин. Вони малюють писанки і пропагують це мистецтво серед українського й американського населення.

Згадані пані видали англійською мовою прегарні кольорові підручники до науки малювання писанок. Авторки розповідають у цих підручниках історію українських писанок, пояснюють символіку їх мистецьких мотивів і техніку малювання. Ці підручники видав у перекладі на німецьку мову швейцарський видавець Павло Гавот у Берні в 1981 році. Революцією англійських підручників є ілюстрації писанок, прикрашених мотивами трипільської культури, які майстерно виконала Люба Перчишин, в формі спіраль і хвилястих ліній.

Американський публіцист Роберт Р.Йордан зацікавився українськими писанками, поїхав в Міннеаполіс, де відвідав склеп і ательє писанок згаданих писанкарок. Христина Амброзяк і Люба Перчишин дали йому докладні інформації про їх виріб писанок. На основі цього матеріалу Йордан написав похвальний нарис про українські писанки, який прикрасив кольоровими світлинами найгарніших писанок з орнаментальними гуцульськими мотивами. Цей нарис появився у квітні в 1972 році у Вашингтоні під заголовком “Великодні поздоровлення від українців”. На світлинах автор зобразив також техніку малювання курячих яєць.

Заходом Українського інституту Америки в Нью-Йорку відбуваються щороку навесні вистави українського великоднього печива та писання писанок. Ці вистави влаштовують дівчата й жінки, які народилися в Америці, а штуку малювання писанок і печення пасок навчилися від своїх матерів. Українськими писанками зацікавилися також американські школи. Вони запрошують українських фахівців від писанок до ведення курсів у часі шкільного навчання.

До поширення писанкарства в Америці й Канаді причинилися Гуцульські Товариства. Гуцулки-емігратки займалися писанкарством вже в переходових таборах для переселенців у Німеччині по другій світовій війні. Багато гуцулів перебувало тоді в таборі в Авгсбургу, де космацька писанкарка Євдокія Кушнірчук разом з іншими жінками доставила на Великдень немало писанок для своїх і чужих. В таборі Регенсбур виготовляла мистецькі писанки шешорська писанкарка Параска Олексик з дому Ткачуків. Управа табору зробила гарний портрет, на якому Параска була зображена під час малювання писанок, і подарувала його директорові УНРРА, родом з Канади.

Відомою писанкаркою з США є Таня Осадца.

Походить вона з міста Копичинці на Тернопільщині із славної родини учителів. Любов до писанкарства в цьому роді починала ще бабуся Тані пані Параскевія з Поморянських Елиїв, яка зростала в селі Котівка біля містечка Копичинці, що на Тернопільщині. Вона навчила виготовляти писанки матусю Тані пані Павлину, і так починалася історія писанкових чудес у цьому роді.

Ще в дитинстві Таня Осадца мала змогу милуватися космацькими писанками, які запам’яталися їй на усе життя. Приносили їх на Тернопільщину гуцули з Космача перед Великодніми святами, і Таня завше з нетерпінням чекала цього дня. Та доля довго не колисала дівчинку в українських чебрецях та м’ятах, в рідних серцю околицях. Поляки вислали її батька, а з ними переїхали і дві їх донечки. Саме в Польщі матуся навчала доньок вперше писанкового ремесла, саме в Польщі – далеко від рідної хати – писанки нагадували дівчатам про Україну.

Починала пані Осадца виводити писальцем на білосніжному яйці простенькі взори, такі, як вміла колись її бабуня. Але повсякчас мріяла виготовляти і складні орнаменти, такі, як у Космачі та Гуцульщині.

“В 1950 році я з чоловіком Богданом та малою донькою приїхала до ЗСА, і почала знову виготовляти писанки. Спочатку для себе і для дитини на Великдень, а згодом і для знайомих, і навіть чужинців”.

Було тяжко роздобути літературу про писанки, проте кожна нова інформація чи репродукція справляла мисткині надзвичайне задоволення. А вже наприкінці 50-х років Таня Осадца задумала читати символи на писанках. Почала замальовувати різні зразки, роздобувала інформацію про них. То ж цілком зрозуміло, що колекція писанкових символів у Тані осадцої з роками зростала. Сьогодні в неї зібрано і розшифровано майже дванадцять тисяч писанкових символів. В цю кількість входять усі найменші подробиці публікацій про писанки, про авторів, які виготовляють їх, роки видання тих чи інших книг, взори писанок. Нерідко найменша деталь наштовхує мисткиню на серйозне дослідження.

Читаючи символи на писанках, Таня Осадца прийшла до висновку, що сонце є найстарішим писанковим символом. Найбільш натуральним зображенням сонця є коло. Восьмираменна зірка, яку також називають рожею, первісно зображувала сонце. Тригерний символ (троячок) ще до писанок зустрічається в мистецтві трипільської культури.

Дуже популярним символічним поділом є “сорок клинців”.

Як бачимо, символи, що пояснює Таня Осадца є характерними для писанок Гуцульщини.

Широко використовує символіку гуцульських писанок талановитий писанкар Микола Коваль з США. Найбільше його душа лежить саме до писанок Гуцульщини, зокрема космацкий, що зачаровують кожного.

Велику роль у вихованні Миколи зіграла мати – пані Євгенія Чебикіна, котра походить з білоруського міста Чебикін. Вона гарно співала, любила вишивати. Над усе Миколині батьки прагнули, аби їх син одружився з українкою. І так сталося. бо ще зі шкільних років Микола був знайомий з українською дівчиною панною Стільбицькою, яка народилася в Детройті. Батько Ксені походив з Івано-Франківщини, мати – з Перемишля. Отже, свідому українку пан Микола Коваль обрав за жінку. Якраз завдяки Ксені до Миколи прийшло захоплення писанкарством. Коли Ксеня писана писанки, він пильно стежив за її роботою, однак ще не пробував сам цього ремесла. Та минав час, і Микола все-таки спробував узяти у руки писальне. Це сталося у 1989 році. Спочатку писав дуже повільно, але кожна наступна писанка виходила все краще, і це приносило йому задоволення.

Писанки Миколи Коваля почали привертати увагу мистецтвознавців. Спочатку він щедро дарував свої твори друзям, знайомим. Але трапилося так, що його дружина Ксеня порадила відіслати одну з писанок на конкурс до Канади. Початкуючий митець довго не наважувався це зробити, бо добре знав, що в конкурсі братимуть участь провідні українські писанкарці з багаторічним досвідом. І все-таки зважився. Якою було радістю для Миколи, його дружини Ксені та дочок Надії і Андрійки, коли дізналися, що Микола отримав п’яту нагороду. Це додало молодому митцеві натхнення, і він почав ще пильніше вдосконалювати свою майстерність, творити нові композиції, зі смаком добирати гаму барв.

Спочатку Микола Коваль використовував звичайну кистку для розписування яєць, яку нагрівав над свічкою. Нею краще контролювати температуру воску. На відміну від деяких писанка рів в Україні він застосовує виключно бджолиний віск, який перетоплює, а відтак переціджує і трохи забарвлює вуглем, щоб краще бачити взори на поверхні яйця. Тепер молодий художник пише електричною кисткою. Щодо барвників, то купує їх в українських крамницях Чикаго або Детройту. Перевагу віддає таким кольорам, як жовтий, оранжевий, зелений, ясно-червоний, темно-червоний, бронзовий, сірий і чорний. Майже всі його писанки мають вишневий фон, рідше – чорний. Він добре знає не лише символіку орнаментів, а й символіку фарб. Його писанки більше схожі за колоритом на космацькі. Микола в кожну писанку вкладає часточку свого серця, орнаменти робить дуже дрібненькі, часом мікроскопічні, що характерно для писанок Гуцульщини.

Найбільше в його писанках червоної та жовтої барви. Бо червона барва символізує радість життя, жагучу любов, а частіше всього, як зазначає Одарка Онищук у книзі “Символіка української писанки”, для молодих – надію на одруження. А жовтий колір – то сонце і зорі, місяць і урожай, приріст покоління. Він випромінює тепло і радість...

То ж не випадково на Миколиних писанках завжди жовтого кольору пшеничні колоски, зоря, коники та олені, бо все те, що несе тепло, не може бути ні зеленого, ні чорного, ні голубого кольору, хоча деякі писанкарці від незнання справи малюють зелених коників, хоч, звісно, що зелена фарба символізує весну, воскресіння природи, а не сонячні світила.

Чорний колір у писанкарстві є символом бурі, чорного ворона, які завжди приносять нещастя в людські оселі. Саме тому Микола Коваль намагається в своїх писанках давати якомога менше чорної барви, до того ж, за народними переказами, чорні писанки ніколи не можна дарувати дітям.

Писанки Микола Коваль пише здебільшого на гусячих, рідше – на курячих яйцях. Поверхню гусячих яєць він ретельно вигладжує дрібним рапавим папером, щоби вона була гладкою, бо тоді ліпше застосовувати кистку, і віск краще прилягає до поверхні яйця. Але в такому випадку додає до фарб трішки оцту. Поверхню вже готової писанки покриває митець кілька разів поліуретаном, відтак вигладжує дрібним рапавим папером, щоб отримати гарний полиск і домогтися захисту кольорів від сонця.

А тепер детальніше зупинимось на символіці Миколиних писанок. Почнемо від писанки, на якій митець відтворив півня. Півень для нашого народу є улюбленим птахом, він будить село вранці, є символом світла. У християнстві півень є символом світла Христа, світла, яке побороло темряву. Птахи символізують чесноти святих. Півень на писанці Миколи Коваля зображений у великому овалі по обидва боки яйця, поділеному дрібним геометричним орнаментом. Він відтворений більш натуралістично, ніж у відомої писанкарки Оксани Лятуринської, але і більш в українському стилі петриківського розпису. Його пір’я митець відтворив у жовтогарячих космацьких кольорах форми, яка дуже подібна до мотиву космацької вишивки “ключкова”. Сам півник ніби виринає з червоного фону, уквітчаного барвінком. Тут багато творчої фантазії молодого писанкаря, а заодно він дуже вдало використовує прадавню українську символіку.

Шедевром його творчості є писанка на гусячому яйці, на якій по обидва боки в овалі зображено великий хрест із пшеничними колосками. Довкола яйця Микола Коваль використав доволі широку смужку геометричного мініатюрного орнаменту, скомпонованого переважно із давнього космацького символу “штерн” (зоря). Цей символ є знаком неба, визначенням порядку небесних світил. Отже, він символ космічний. Зрештою, в цій писанці митець досить успішно поєднав багато українських символів. Хрест в українському писанкарстві поширений ще з язичницьких часів і носив раніше назву “чотириріг”, що був символом чотирьох вітрів. Таким чином, хрест був і залишається символом всесвіту. Дуже вдало поєднав художник символ хреста і колосся, що символізує Воскресіння, Містерію Христа й Божого Царства. А для українського народу цей символ так багато важить. Саме чорне тло писанки у даному випадку символізує українські чорноземи, наш працьовитий хліборобський рід. Пшеничний сніп символізує цілий рід. Саме тому на Різдвяні свята він стоїть у хаті українця на покуті під образами. Ця писанка заслуговує найвищої нагороди. Але це не значить, що інші менш вартісні. Хоча б писанка, на якій автор зобразив дерево життя, а під ним – по два олені. Вона на відміну від двох попередніх густо встелена кільчатим письмом. Сам стовбур дерева митець зобразив у формі гострого трикутника, що символізує вогонь. Він – бронзового кольору.

Тут немає жодного зайвого штриха. Та й самі олені є образом шукання Бога і взаємної помочі. Ріг оленя символізує проміння сходу сонця. До 1000-ліття хрещення України-Руси Микола Коваль підготував серію писанок, а серед них і писанка з церквою святого Михайла у Мішав ока на північному заході від Форту Вейну, у які він брав шлюб. Відомо, що церква в християнстві символізує устремління до вічності.

Треба наголосити, що в творчості Миколи Коваля знаходимо і такі символи, як колесо, граблі, сонце, тригер, гілка, триріг, спіраль, дубовий листок, блискавка, риба, свастика, гусячі лапки, баранячі роги, вовчі зуби, український меандр, заячі вушка, соняшник, кучері, трилист, сосонка, драбинка, решето. Вони використані митцем в різних варіантах, але з ретельним дотриманням народних традицій. Окрім того Микола досить вдало вирішує і свої власні композиції. Особливої уваги заслуговує його писанка “Україна”, на якій автор зобразив українську красуню у вишиваній сорочці, у віночку з різнокольоровими стрічками, з хлібом-сіллю в руках на вишиваному рушнику. На шиї в дівчини намисто. Це справді високохудожній мистецький твір, хоч і в мініатюрі.

Творчістю Миколи Коваля захоплюються не лише українці, а й чужинці. Особливо поціновує Миколині писанки отець Тучеррі. Він – американець італійського походження. Вивчив українську мову і тепер відправляє нею Службу Божу. Отець Тучеррі настільки полюбив писанки, пізнав через них Україну, що зараз плекає надію на поїздку до Львова, щоб там в соборі святого Юра відправити Службу Божу.

Про творчість Миколи Коваля уже писали українські часописи. Його писанки знаходяться в приватних колекціях США, України, Канади, Бразилії, Австралії. Його запрошували на Перший Міжнародний З’їзд Писанка рів, а в нинішньому році він братиме участь в роботі Другого Міжнародного З’їзду Писанка рів.

Робота, сімейні справи забирають в молодого митця багато часу. А ще він любить рибалку, полювання, подорожує на велосипеді, має велику колекцію мисливських рушниць і, звичайно, гарно фотографує. Та писанкарство не дає йому спокою. Він готує персональну виставку писанок в Україні, віддає улюбленій справі красу свого серця і душі. Маленьким сонячним дивом – українською писанкою пропагує на американському континенті Україну, край своїх батьків і свого роду, куди приїде цього року вперше.

назад |  2 | вперед


Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Где хорошо, там и … тоска по родине.
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100