Рефераты на украинском
Закарпатська дерев‘яна пластика ХХ ст. Дерев‘яні іграшки - Образотворче мистецтво -



Вступ.

Розділ 1. Історіографія, джерельна база дослідження.

Розділ 2. Соціокультурна генеза художньої культури Закарпаття другої половини ХХ ст.

Розділ 3. Закарпатська дерев’яна пластика другої поч. ХХ ст.

3.1. Стан скульптур.

3.2. Декоративна пластика.

Висновки

Список використаної літератури

Мистецтво, яке виникло і сформувалося у процесі еволюції є засобом задоволення людських потреб, які виходять за межі повсякдення і простої необхідності. Людина по-справжньому тільки тоді людина, якщо вона має музикальний слух, має очі які відчувають красу форми, коли їй доступна безкорисна радість і вона здатна формувати матерію по законах естетики.

Даючи людині додатковий життєвий досвід, мистецтво стає могутнім способом соціально-направленого формування свідомості кожної людини. Воно дозволяє людині розвиватися духовно, емоційно, інтелектуально, привчає до надбання людської високої мудрості.

Якщо людина володіє міцним внутрішнім “енергетичним резервом”, витвори мистецтва дають людині можливість не просто виробити “емоційний відгук”, а також допомагає їм відкрити закладений в ній талант, нові плани духовного світу, викликати внутрішні потреби в активних діях.

Кожний вид мистецтва по своєму віддзеркалює дійсність, для кожного характерний свій художній стиль, механізм впливу на свідомість людини. Мистецтву притаманно створювати образи, які не мають розвитку в часі, але перевага його заключається в тому, що воно дає новий образ часу, нові ідеї і ідеали. Особливість декоративно-прикладного мистецтва полягає в донесенні цих ідеалів до широких прошарків населення в естетичному перетворенні самого оточуючого людину середовища.

Ми живемо в складну для всієї планети епоху, коли на перший план висувається потреба збереження самої людської цивілізації на Землі. Не легкий та необхідний животворний період переживає і наше суспільство. Час ще активніше вимагає від художника глибини і змістовності його творчості, натуральної щирості, талановитості, уміння ввести людей у коло серйозних роздумів.

Дія мистецтва, конкретних його проявів в значній мірі зростає, коли воно звернено до актуальних потреб сучасності, розділяє з епохою її труднощі, радощі і здобутки. Художникам це необхідно для того, щоб вірно вибрати тональність своїх робіт, щоб не було в них ні надуманості, ні фальшу, щоб вони торкалися всіх таємних струн людської душі, заставляли думати і співпереживати і в той же час зміцнювати в людях оптимізм і мужність так необхідні в наш час.

Іграшка – давній, можливо багатогранний вид мистецтва, якась особлива поезія, захоплюючий казковий світ, приходить в кожну оселю з іграшкою.

В українській іграшці знайшли відображення явища історичного буття, етичні і естетичні уявлення. Вона засвідчує своєрідні мистецькі риси, виявляє художню обдарованість народу, його прагнення до краси, творчу фантазію.

Секрет привабливості іграшки у жвавості розповіді, в простоті, лаконізмі. Умовність зображення та узагальненість форм не бентежить дитину, в цьому вигаданому напівреальному, напівфантастичному світі для неї все своє добре знайоме і близьке. Він її захоплює, дає можливість щось домислити, до уявити. Світ іграшки, яка стала втіленням любові до дітей це світ симпатичних ляльок, лагідних звірів і співучих птахів. Майстер-художник схожий на доброго чарівника, все, що виходить з-під його рук пройняте любов’ю до природи, тонким гумором.

Цінність іграшки не лише в її зовнішньому художньому оформленні. Це безперечно важливий фактор. Разом з тим цінність і в тому на скільки вона активізує гру, спонукає дитину до дії, розвиває естетичне ставлення до світу.

І. Іграшка – пам’ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм що до освоєння людиною навколишнього середовища.

Еволюція іграшки зумовлювалась притаманною людині потребою у передачі життєвого досвіду, духовним запитам дитини.

Художні якості української іграшки формувались у руслі традицій національного декоративного мистецтва, зокрема таких його видів як деревообробництво.

Загальними мистецькими рисами української іграшки є лаконічність та виразність засобів формотворення і декорування, своєрідного емоційного ладу, надає її здатність звукоутворення і рухомості.

Іграшка перш ніж ввійти цілком у сферу дитячого середовища пройшла досить тривалий шлях еволюції і мутацій. Відчутних змін на цьому шляху, зазнали її функції та зміст і значно менше форма.

Дитина, наприклад, не оцінює іграшку, як витвір мистецтва, а бо як образ пов’язаний з певними легендами, казками, міфами. Однак граючись нею, здійснює зорове та сенсорне сприйняття її форми (матеріально пластичної, кольорової, орнаментально-знакової) непомітно для себе, приєднується до місцевої, а через неї і до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту, розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний.

Однак слід зазначити, що новим етапом еволюції іграшки, новою закономірністю є частковий перехід останньої із сфери дитячої гри до сфери колекціонування музейних фондів та експозицій, прикрашення інтер’єрів.

Сучасна дитина здебільшого відірвана від того середовища, яке створило народну іграшку, народну пісню, вишивку, писанку. Народний майстер, особливо талановитий, своєрідний, а також виконавець, володіє традиційною образною мовою та багатьма мотивно-інтонаційними нюансами нового середовища, осередку, який становить складову частину етнонаціональної фольклорної культури. У такому разі посередником між майстром, як володарем цієї культури, і дитини, як спадкоємця її багатства, має бути педагог, вчитель. Він повинен привчити дитину не стільки гратися іграшкою, скільки вдивлятися в неї творчо, емоційно. Сприймати її як твір мистецтва.

Паралельно з розподілом забавкарства, введенням його в сферу підприємницької діяльності, а також наслідком подальшого розшарування суспільства, поширилися межі функціонування іграшки, а відтак урізноманітнились її типи, форми, збагатилося оздоблення. Вона стала не лише реліктом культу, засобом виховання, об’єктом творчості, а й предметом розкоші, показником соціального становища свого власника. Її розвиток відбувався у двох напрямках, один з яких скеровувався на задоволення потреб заможних верств суспільства, другий – бідних верств суспільства.

В основі іграшки в її генезисі таж сама обрядова субстанція, ті ж самі міфологічні джерела, що й в інших видів народної творчості. Однак, якщо зіставити народну іграшку, особливо селянську, традиційну з іншими видами народного мистецтва, фольклору, то виявляється, як не дивно, що найближчим до неї є казки, приказки, прислів’я. з народною іграшкою їх єднає влучність форма виразу, його лаконічність та дотепність, узагальненість, метафоричність, певний універсалізм застосування, цілковита завершеність та відсутність зайвих деталей, вивірена точність виразу провідної думки, наявність гумору, символіки, алегорії, часом гіркоти і суму, прихована за простотою і не вибагливістю форми, філософська глибина, щодо погляду на життя та її сутність. Це зіставлення допоможе чіткіше усвідомити наявність елемента гри в прислів’ях та приказках – гри словесної, смислової, метафоричної. Зрештою народна іграшка та прислів’я, казки створювалися та застосовувалися одним середовищем, мають спільне коріння обрядово-міфологічній субстанції.

З давніх часів і навіть до наших днів дерев’яні іграшки займають одне з вагомих місць в декоративно-прикладному мистецтві всіх народів. Пластичні, конструктивні, технологічні і декоративні можливості матеріалу лежать в основі постійного зацікавлення до художньої іграшки з дерева.

Як вид мистецтва і ремесла художні вироби іграшок з дерева, приховують у собі безмежні можливості, у виробництві прекрасних виробів та в застосуванні різних матеріалів.

Сфера використання дерева не обмежена, тільки в побутовій області. В цьому матеріалі створено багато творів мистецтва. Кращим виробам з дерева притаманна велика естетична якість, вони вражають умінням використовувати матеріал, знаходити все нові і нові його сторони.

Сьогодні художні вироби іграшок з дерева – це невід’ємна частина нашого життя. Широкого застосування набув це вид декоративно-прикладного мистецтва в художньому оформленні.

Одним із найцікавіших видів художньої обробки дерева, являється фігурна пластика малих форм. Художні фігури з дерева мають багатющу історію яка сягає своїм корінням ще в епоху неоліту. Минуле залишило нам неповторні шедеври в цій області. Фігурна пластика завжди була невід’ємним елементом народного мистецтва. Вражала своєю щирістю, життєдайністю, гострою спостережливістю…, невичерпною імпровізацією в співзвучності з традиційністю, своєю доступністю, виразністю, зверненням до дітей. Вона була своєрідною мовою суспільства.

Фігурна пластика іграшок в сучасному деревообробництві, ставши здобутком професійного мистецтва, користується великою популярністю і сьогодні.

Її призначення не тільки бути прикрасою інтер’єра, але й активно впливати на глядача, хвилювати його, часом заставити задуматися про різні важливі питання.

Композиційне рішення іграшки розвивається в декількох напрямках:

як виріб виставочного характеру;

як виріб призначений для ігри дітей;

як декоративний елемент для житлового інтер’єру.

В плані творчого підходу, проблематичність, змістовність, вміння впливати на думку людей, дітей – основні її критерії.

В цій області відкрилося багато прекрасних талантів художнього деревообробництва, вони створили неповторні, цікаві твори мистецтва, оригінальні і різноманітні за своєю тематико, образним рішенням, і технологічними засобами.

Використання сучасних можливостей деревообробки уважне на формальне вивчення народних традицій, розкриває перед творцем іграшки нові шляхи, які дозволяють створювати оригінальні, неповторні образи.

ІІ. Українська іграшка вирізняється тематичною неоднорідністю та глибоким змістовним наповненням. Вона представлена розмаїттям матеріалів технічних і художніх способів опрацювання, багатством формальних, композиційних орнаментальних, колористичних вирішень.

Народна іграшка включає в себе декілька видів народного мистецтва і отже становить полівидове явище. В одночас деякі види мистецтва щодо іграшки мають допоміжне, другорядне значення. Це наприклад вишивка, розпис, ткацтво. Вишивка і ткацтво стосується народних ляльок, розпис покриває іграшки з дерева. Проте ні вишивка, ні розпис, ні ткацтво не є матеріалом іграшки. Матеріалом її традиційно є дерево.

Ігрові функції є однією із суттєвих основ іграшки, що певною мірою виявляють її дуалістичну природу.

Важливу роль у створенні іграшки, як усіх видів декоративно-ужиткового мистецтва, відігравали матеріал, спадкоємний досвід, розуміння його властивостей, досконале володіння прийомами обробки й оздоблення та вміння передбачити декоративні ефекти майбутнього твору. У народному середовищі іграшки виробляли з різних легкодоступних та безпечних для здоров’я дитини матеріалів.

Найуживанішим серед них, зокрема для тих іграшок, яким властиві ознаки художнього твору – виразність і духовна наповненість були дерево, глина, рослинні трав’янисті матеріали (рогоза, солома, листя кукурудзи).

Змістове наповнення іграшки до певної міри зумовлювалось її функціональним призначення. Іграшка, як об’єкт гри і водночас засіб виховання, передусім відображала звичаї, побут та заняття дорослих.

Серед іграшок не було випадкових у кожну пору дитинства, відповідно до вікового розвитку дитини, вони змінювали одна одну та мали конкретне виховне значення.

Малюкам від народження до 1,5 року призначалися брязкальця літунці, що сприяли їхньому психофізичному розвитку, стимулювали рухи, активізували зір та слух. Дітям які вчилися ходити, призначалися іграшки пташки, коники, візочки на коліщатках, служили для розвитку ходьби та бігу. У віці від 3 до 14 років з’являлися іграшки, що привчають дитину до її майбутніх занять.

Багатством образного і предметного світу відображено в українській дерев’яній іграшці групуються на типологічні групи:

іграшки, які зображають людей, птахів та тварин;

звукові іграшки та моделі музичних інструментів;

моделі меблів;

моделі посуду і кухонного начиння;

моделі казкових сюжетів;

іграшки, які не мають аналогів у природі та предметному світі;

Отже систематизація іграшки проведена шляхом послідовного вибору характерних ознак й розподілу на їхній основі на підвиди, групи, типи, дозволить з’ясувати локалізацію глибше й повніше осмислити іграшку, як своєрідне явище культури українців.

ІІІ. Іграшки виготовляли з дерева різних порід, які використовувались у практичній діяльності регіону. Однак перевагу надавали м’яким – сосні, липі, осиці, тополі, ліщині. З твердих застосовували: бук , явір, клен, дуб, горіх, рідко грушу.

Окрім дерева для виготовлення іграшок застосовували також кору переважно сосни і дуба.

Іграшки виробляли відомими у деревообробці техніками-вирізуванням, витесуванням, столярними і бондарними прийомами. Дерево попередньо готували, його обтесували сокирою, й відповідно до способу подальшого опрацювання, розрізали на валики чи прямокутні дощинки. При вирізуванні наступна обробка полягала у поступовому моделюванні цілісної форми іграшки або її окремих частин, яке здійснювали ножем чи пилкою.

Вирізування поєднували з видобуванням. Таким способом виробляли в основному предмети побуту. У виготовленні дерев’яних іграшок застосовували також виточування, яке здійснювали на ручних, механічних верстатах. Завдяки поєднанню механічних і рукотворних прийомів, точення дозволяло створити численні варіанти пластичних та декоративних рішень поверхонь іграшок й водночас збільшувати обсяг виготовлення, що вплинуло на впровадження його у серійне виробництво, пов’язане з народним промислами.

За особливостями формування дерев’яні іграшки можна поділити на:

іграшки виготовлені одним об’ємом з суцільного шматка дерева – вирізуванням, виточуванням;

іграшки виготовлені з окремих частин, які попередньо обробляли також вирізуванням, виточуванням і з’єднували столярними прийомами.

У свою чергу, залежно від з’єднання іграшки поділяються на: нерухомі – іграшкові меблі, сани, скрипочки; рухомі – візочки, тачки, деркачі та інші.

а). При оздобленні дерев’яних іграшок, передусім враховували, приводню текстуру, й забарвлення дерева, які у кожної породи є своєрідними.

Переважно поверхню дерев’яних іграшок залишали чистою. Роль їхнього оздоблення виконували орнаментальні порізки. Для посилення художніх якостей та безпечності іграшок їхні поверхні натирали бджолиним воском, від нього вони набували гладкості і приємного матового блиску.

На Прикарпатті оздоблювали випалюванням, яке виконували “писаком” – металевим прутиком з викарбуваним на одному його кінці рельєфним малюнком – “штампом”.

В оздобленні дерев’яних іграшок застосовували також розпис – нанесення малюнка різнокольоровими барвами. Для розпису іграшок використовували обмежену, проте яскраву палітру, утворену синьою, червоною, зеленою, жовтою барвами. Ще на початку ХХ ст. їх готували з кори, листя, квітів та плодів рослин.

Також українську іграшку з дерева декорували різьбленням профільним вирізуванням, випалюванням, розписом, а також поєднання цих способів. В українських дерев’яних іграшках відсутні способи суспільного замальовування поверхні й використання для цього фабричних ацетонової і олійних фарб, а також заклеювання папером.

б). Українська іграшка з дерева ще на початку ХХ ст. мала розгалужену типологію. Значну частину її становлять іграшки, які зображують людей, звірів, птахів.

Якщо ляльки привертали увагу дівчат, то фігурки коників були улюбленими іграшками хлопчиків.

Образ коня відноситься до одного із поширених у народній творчості й зокрема, в іграшці слов’янських народів. На думку вчених він пов’язаний з давніми язичницькими віруваннями. У пантеоні слов’янських богів, які одухотворювали сили природи, кінь символізував одного з наймогутніших богів – Хорса, Бога Сонця.

Однак у той час, коли фігурка коника зберегла ознаки середньовічних прототипів, сама іграшка зазнала суттєвих змін, передусім у композиційному вирішенні.

В Україні виготовляли фігурки коників, розміри яких дозволяли дитині гойдатися, сидячи верхи. Вони складені у міцну конструкцію з окремих вирізаних циліндроподібних об’ємів, що передають, голову, тулуб, ноги.

Анімалістичну тему в українській іграшці доповнюють фігури птахів. Часто фігури зображували голубів, ластівок. Їхні форми утворені плавними взаємопереходами об’ємів, що передають овальний тулуб, видовжену шийку, невелику піднесену до гори чи опущену до низу голівку з гострим дзьобом. М’якому плавному силуету фігурок відповідає гладко вкрита воском поверхня. Рідше вона розмальована тонкими, горизонтально-розташованиминими вздовж тулуба, смужками червоно і синього кольорів, які імітують пір’я. у пташок спинка вкрита плямами, шийка обведена двома пасками, а живіт і хвостик суцільно помальовані темно-коричневою фарбою, що також у стилізовані формі передає особливості і забарвлення пір’я і водночас декоративно її збагачує.

Фігурки пташок – “качечок” вони, як і коники розташовані на прямокутній підставці, але з двома коліщатами. Великі округлі крила з’єднані з тулубом й коліщатами за допомогою дротиків, таким чином, що при поштовхові держака, вставленого в отвір підставки можуть рухатися, сплескуючи немов під час польоту. Динамічній конструкції фігурок відповідає колоритний розпис – помальована у зелений колір голова, шия окреслена рядком білих цяток, немов разкою намиста, жовті крила обведені по контору червоною смугою з рядком білих крапок, тулуб жовтого кольору, довільно вкритий стилізованими листочками, наче пір’їнками.

Аналогічні за конструктивним рішенням іграшки походять з інших осередків Прикарпаття. Відміни між ними виявляються у пластичному трактуванні й оздобленні поверхні фігурок, зумовлені місцевими смаками та уподобаннями. Наприклад фігурка пташки має менші пропорції й вкрита суцільним шаром жовтої фарби, лише дзьоб та коліщата виділені червоною фарбою.

Своєрідністю вирізняється динамічна іграшка, що зображує пташок , які клюють зерна. Їхні умовно потрактовані фігурки, розташовані на круглій дощинці – основі, голівками до центру. Під дощинкою на нитках, прив’язаних до голівок, підвішена кулька, при похитуванні якої вони рухаються – то піднімаються вгору, то опускаються вниз, достовірно і в той же час гумористично нагадуючи метушливу повадку птахів.

До поширених типів звукових іграшок належать тарахкальця, вони мають вигляд ажурного кубика, настромленого на тоненьку поличку. Форму кубика складено з шести плоских дощинок, які розміщені перпендикулярно й з’єднані дерев’яними кілочками, так що утворюють посередині скриньку, залишаючи краї вільно розташованимиваними у просторі.

Це властиво надає формі тарахкалець ажурності. У середині скриньки знаходяться камінчики, які при струшуванні створюють різні звуки.

У традиційному середовищі тарахкальця подібно до деркачів, зберігали релікти магічних властивостей, які виявилися вірою у їхню здатність запобігати хворобі дитини, відвернути від неї зло.

На Прикарпатті були поширені сопілки. Вони були ретельно витончені, прикрашені довкола тонкими різьбленими, або мальованими пасками. Також робились і моделі скрипочок, за формою подібні до своїх прототипів, мають видовжену резонансну скриньку-голосницю, шийку з головкою, закрутки для струн, іноді й самі струни та смичок. Скрипочки вирізняються багатством композиції розпису, які оздоблюють лицьові поверхні голосниць. Його основним мотивом виступають “колка” – концентричні кола з “ружами” посередині. Трапляються також варіанти розпису, в яких “кола” замінені “вербівками” – вигнутими галузками листочками та квітами. Усі ці мотиви гармонійно поєднані та добре вписані в округлі форми скрипочки.

Пошук нових мотивів пластичних рішень іграшок, продовжується і сьогодні.

Одним із нових мотивів і казкової своєрідності являється моя дипломна робота “Казка” – це є інтерпретоване відображення народної казки “Колобок”. В середовищі дана композиція викликає в глядача образ “реальної казки”.

Композиція розгортається на горизонтальній площині, на якій в “моїй казці” зображена подія. Головний герой співаючи біжить, йому допомагають думки. В той же час він знаходиться в одному середовищі з іншими, які хочуть спіймати його. Але парадокс в тому, що вони не можуть спіймати його – тільки крутяться навколо нього, а він не може втекти від них, лише тому, що всі вони в казці.

Композиція дипломної роботи складається із п’ятьох фігур (всі вони виконані в матеріалі). На вертикальному стояку, розміщений головний герой із своїми думками, який здатний крутися навколо своєї осі, що створює образ співучого та впевненого бігу. Інші фігури розміщені на горизонтальній площині, яка обертається навколо головного героя. Таким чином вона заставляє звірят постійно ловити його.

В загальному ми бачимо простодушного, доброго, веселого і невловимого головного героя. Натомість обжиті звірятка, виглядають цілеспрямовано. Неважко розгадати хитрий погляд лисиці, наївно-безпорядну злість вовка, спокій у безнадії ведмедя, і посмішку недотепного зайця.

Моя робота насамперед є виставково-споглядального характеру, а також може використовуватись в місцях призначених для дітей та в кімнаті кожної дитини зокрема.

Робота має приємний золотистий колір натурального дерева, тільки деякі елементи покриті прозорою аквареллю. В цілому робота опоряджена спеціальною пастою і має приємний матовий відблиск.

В пропорціях фігур, взятий принцип народної пластики, узагальнений об’єм тіла, для підсилення виразності голови.

Трактування образів довільне. Воно немає конкретної історичної визначеності і виходить тільки з особистого характеру кожної анімалістичної фігурки. Для графічного декорування фігур використано ільчате письмо та пластичне різьблення. Горизонтальна площина частково декорована.

За конструкцією запропонований твір можна віднести до нерозбірної рухомої конструкції. Дерев’яна конструкція приводиться в рух механічно за допомогою рухомих пристроїв.

Технологічний процес виготовлення запроектованого виробу має деякі особливості:

розкрій матеріалу на задані розміри;

отримання заготовки певного розміру з розрахунком отримання з них певних деталей.

Для цих деталей припуск дається по довжині і ширині, при чому потрібно врахувати, якщо деталь в подальшому не обробляється, то припуск взагалі не потрібний.

IV. Центрами виробництва дерев’яних іграшок є Косів на Івано-Франківщині. При їх виготовленні Косовські майстри надають перевагу токарному способові обробки дерева і прикрашають свої вироби багатокольоровим розписом, різьбою. Кому невідомі гуцульські сопілки нехитрі музичні інструменти й іграшки водночас, а також фігурки людей, птахів, звірят.

На Гуцульщині у зв’язку з розвитком бондарства був поширений бондарний іграшковий посуд – діжечки, цебрики, коновочки, бербениці, складені з тесаних клепок та стягнуті ліщиновим або смерековими обручами. Їхні мініатюрні розміри відповідають ігровому призначенню й водночас приваблюють достовірними, відшліфованими формами та оригінальним випаленим орнаментом, який опоясує поверхні іграшок. Його темно-коричневе забарвлення контрастує з чистим тлом дерева, підсилюючи красу та пластику форми. Як формою та і змістом ці іграшки впливають на почуття дитини, вчать її пізнавати світ умовною та багатою мовою традиційного мистецтва.

З Прикарпаття походять дерев’яні іграшки мороки – “шишки” зібрані з плоских профільованих дощинок. Поверхня морок завжди зберігає природній колір й текстуру дерева. Так довгі й тонкі у перерізі елементи творять витончену, майже невагому просторову структуру морок – “хрестів”.

Надзвичайно тонко модельовані гуцульські мороки – “вінки” з ажурною наскрізною структурою. В них маса наче втрачає вагомість і матеріальність, залишається межі просторових комірчин, гра порожнин, перехрещення граней. Утримує структуру вінка ледь помітна пластинка – “замок”. Якщо його видалити, то цілісно річ перетвориться на окремі елементи. За тим самим принципом складена морока – “шишка”. Її “розрихлена” форма легко асоціюється з сухою ялиновою шишкою.

Всі ці риси породжено технікою спрощеного, швидкого виготовлення іграшок, що задовольняють вимоги доцільності, у той же час вони є художньо досконалими, надають морокам вишуканого лаконізму, сили узагальнення й виразності.

Висновок.

Іграшка – пам’ять етносу нації, народу людства про своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм щодо освоєння людиною навколишнього середовища.

Отже справа з іграшкою засвідчує, що в національній культурі немає нічого другорядного, такого, що можна оминути і не помітити. Все по-своєму головне і важливе.

Регіональні і локальні художні особливості виробів та предметів з дерева, насамперед залежить від художньої традиції, яка триває в часі й просторі.

Зараз стоїть потреба розвитку і вдосконалення, а також відновлення традицій та своєрідних витворів мистецтва. Бо скрут негараздів не обминув і це. Майстри долаючи потреби ринку втрачають власні традиції та своєрідність. А врешті-решт і своє “его”.

Я вірю, що ще не раз молоде покоління звернеться до українських традицій, казок, пісень, переказів. Не просто полюбить їх, а буде жити ними. Тоді мистецтво буде жити вічно.

Пригадую з розповіді моїх батьків, ріка, яка тече посеред мого села, текла рівно з дорогою, та з часом вона почала кудись втікати і віддалятися від нас і між двома старими вербами утворилися великі береги.

Чому би це так? Чи вона тікає від несправедливості, дволикості чи глуму життя. А може вона назавжди зникне – пропаде?

Та ніхто не допоможе нам в цьому, окрім нас самих. Ми народжені людьми і людьми потрібно відійти для того щоб наблизити вічність.

Використана література.

Будзак А.Ф Різьба по дереву в західних областях України. –Київ. Видавництво АН УРСР , 1960 рік – 106 с.

Вальницькая С. Яворовська народна іграшка – ЛОМ – 1959 - №5 – с.26-28 ілюстрований

Велігоцька Н.І. Юрченко П.Т. Декоративне Ужиткове мистецтво // Історія українського мистецтва. У 6 т. – Київ. Головна редакція енциклопедії, 1967 – т.5. – с. 363 – 390 ілюстрований

Вовк Л.В. Студія з української етнографії та антропології – Київ: Мистецтво, 1995 – 336 с. Ілюстрований

Воропай О. Звичаї нашого народу – Київ. Оберіг 1993 – 90 с. Ілюстрований.

Кузеля З. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу // МУЕ – Львів, 1907 – т.9 – с. 144 , ілюстрований.

Заєць І.М. Технологія виробів з деревини: Навчальний посібник – Київ, 1993 рік

Лащук Ю. Народне мистецтво українського Полісся. Львів 1992 рік

Литвак І. Іграшка народного майстра// Україна – 1956 - №20 – с. 17, ілюстрований

Найден А.С. Люди і ляльки// ДІ – 1987 - №5 – с. 37-39

Найден О.С. Українська народна іграшка. Смислові та обрядові основи// ОМ – 1991 - №3 – с. 27-30

Риба рук М.Т. Босяк М.І. Вироби з рогу та сиру // Гуцульщина: історико – етнографічне дослідження – Київ. : Наукова думка, 1987. – с. 438 – 440.

Рибаков В.А. Древні елементи в російській народній творчості // 1948 - №1 – с. 90 – 106

Фіголь Д.І. Українська народна іграшка. Львів, 1994 рік.



Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Надпись в туалете: Ничего хорошего из тебя не выйдет!
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100