осяяне лише духом святим! Для цього, правда, і душу треба тримати святою. Бодай на години письма... Тоді почнуть отворятися світи... До того вони завжди замкнені”. Дехто розділяє його лірику на інтелектуальну, емоційну, інтуїтивну (залежно від особливостей її сприймання). Інтуїтивну поезію Тараса майже неможливо пояснити логічно, вона вражає несподіваною метафорою настільки сильно, що довго не можеш отямитися: на світанку засудили Воістину почуваєшся на межі божевілля, заглибившись у такі рядки. Задля осмислення світоглядних позицій поета ще раз повернемося до трактування понять Віри, Надії і Любові у його житті. Ці три зорі були провідними у творчості Т.Мельничука, водили його по важких скрижалях життя, давали наснагу до чогось високого і знаменитого. Чуйте не катуйте Поет відчував свою місію провідника, проповідника слова волі, часу, буття, знав, що слова його воскреснуть і відізвуться невгасимими почуттями в душах сліпців упокореного народу, хоч і з запізненням: Воскресіння прийшло з В основі поняття і осмислення Віри Поетом - роздвоєння, яке було притаманне йому впродовж всього життя: з одного боку прагнення піднятись на вершини духовного осягнення світу, а з другого - бути людиною з її матеріальними щоденними реаліями. (Мається на увазі прагнення засвітити родинне вогнище: створити міцну сім’ю, виховати дітей). Віра допомагала Поетові створити собі певний і доступний тільки йому Світ, в якому він садить свій Сад, в якому є все, чого так бракувало йому у знедоленому й холодному житті: і дерев, які плодоносять навіть взимку, і золота рибка як тотем, оберіг звичаїв і традицій гуцулів, і олені з оленятками, коні з лошатками, коники-цвірконики, трудівниці-бджілки, гуси-лебеді, чайки, перепілки. У створених ліричних світах Поет знаходив порятунок від страшних снів, кривавої дійсності, бачив себе господарем на своїй землі: . . . Віра допомагала Поетові розірвати колючий дріт на чистому небі і вивести Слово з ув’язнення, бо розумів, що: ... якщо
поет не вільний, Віра витворила в ньому громадянську мужність, додавала сили для самопожертви, допомагала нести свій хрест і не втратити себе як особистість. Любові до України, надії на світле майбутнє своєї держави, нації, поетові вистачило, щоб зігріти, оживити кожен рядок свого вірша, щоб зарядити поезію животворною енергією душі, отого малого космосу. Т.Мельничук знав, що дорога на Вкраїну важка і терниста, але знав також і те, що лише там його Слово і Дім: На Вкраїну дорога моя, на В перемерзлих таборах поет жив надією повернення до матері, до України. Мав сподівання, що все-таки виборсається на волю, а там Словом проб’є кригу зневіри і занепаду, підніме зі сплячки земляків, розбудить їхні національні почуття, бо ж знав: Той іде, хто боїться застою, Оберегом від падінь і небезпек для Т.Мельничука була любов, що оповила його душу до безмежжя. У полоні її гарячих хвиль він стверджував: “Земля від ЛЮБОВІ не втомлюється”. Поет пізнав це почуття настільки, що вже не зможе вбити й найменшу комашку. Навіть росу збудити на світанні йому не вистачить сміливості. Забилося серце вишні... Можна стверджувати, що вся творчість і життя Поета є вченням про Життя і всій його повноті і в духовній насиченості. Отож, рядки, породжені стражданням і болем, сповнені любові до всього живого, крику відчаю, прохання зупинитись перед вбивствами, руйнуючою і всепоглинаючою цивілізацією вражають ще й своєю символікою, асоціативністю, багатогранністю образів, ритмомелодикою, структурною довершеністю. Використана література Андріяшко Т. Тарас Мельничук – хто він? // Дзвін. – 1992. - №3. Пам’яті Тараса Мельничука. // Літературна Україна. – 1996. - №5. Кут С. Міфологічні коди поетичного мислення Тараса Мельничука // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. - Вип. IV. - Івано-Франківськ: Плай, 1999. - С. 70-76. Медвідь В. Князь роси: Есе [Про Т. Мельничука] // Сучасність. - 1992. - № 10. - С. 18-22. Мельничук Т. Вірші [датовані 25. ІІ 1980] // Тижневик Галичини. - 1998. - 20 серпня. Мельничук Т. Вірші //
Дніпро. - 1964. - № 5. - С. 22-23. |