на початковому етапі формування.
Першим кроком у галузі розвитку міжнародного права щодо регулювання електронної
комерції став прийнятий Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 30 січня 1997 р.
Типовий закон “Про електронну торгівлю” (так званий Типовий закон
ЮНСІТРАЛ). Даний документ має рамковий, рекомендаційний характер і призначений у
першочергово для використання державами як основи для розробки національного
законодавства. Даний міжнародний документ заклав правові основи діяльності в сфері
електронної торгівлі; дав визначення основним поняттям, таким, як електронний
документ, електронний документообіг, електронний підпис, автор електронного
документа, інформаційна система; визнав юридичну і доказову силу за документами в
електронній формі; визначив вимоги, що пред’являються до електронного
підпису як засобу підтвердження достовірності та цілісності електронного
документа.
У розвиток Типового закону “Про електронну торгівлю” держави-учасниці
ООН розробили проект міжнародної Конвенції “Про електронні угоди”,
основним завданням якої є вироблення єдиних і обов’язкових правил
встановлення порядку укладення електронних угод та їх виконання. Ця Конвенція
покликана перевести відносини у сфері міжнародної електронної торгівлі на якісно
інший, більш високий рівень розвитку.
Поряд з нормотворчою діяльністю ООН у формуванні міжнародного права у сфері
електронної торгівлі активну участь бере і Європейський Союз. У 1998 році ним була
прийнята Директива “Про деякі аспекти електронної торгівлі на внутрішньому
ринку”. Основним завданням даної Директиви є забезпечення умов належного
функціонування міжнародної електронної комерції між державами-членами ЄС. У
порівнянні з Типовим законом ЮНСІТРАЛ, дана Директива є досить великим документом,
що визначає правове регулювання значного кола суспільних відносин у сфері
електронної торгівлі. Крім загальних положень, цей документ містить комплекс норм,
які більш детально регулюють окремі аспекти електронної торгівлі.
Іншим, не менш важливим документом, формуючим європейське право у сфері
електронної торгівлі, є прийнята в грудні 1999 р. Директива ЄС “Про правові
основи Співдружності для використання електронних підписів”. Даний документ
найбільш повно врегулював відносини у сфері використання електронних підписів. Він
вивів Європейський союз та країни, що входять до нього, вперед у справі державного
регулювання електронної торгівлі. Ціль прийняття цього законодавчого акта –
забезпечити ведення бізнесу через Інтернет.
Крім названих документів, Європейським Союзом прийнято низку інших актів,
спрямованих на регулювання електронної комерції, серед яких: директиви ЄС
“Про електронну торгівлю”, “Про захист споживачів у випадку
укладення контрактів на відстані” і т. ін.
Поряд з міжнародним правом, активно розвивається і національне законодавство
окремих країн світу. Вони прийняли різні закони, що регулюють діяльність у сфері
Інтернет. Особливо успішно у цьому напрямі вели роботу Сполучені Штати Америки, де
вже зараз прийнято 12 федеральних законів щодо регулювання відносин у сфері
Інтернет.
Слід зауважити, що перші системи електронної комерції ще в 60-их роках минулого
сторіччя з’явилися саме в цій країні. Застосовувалися вони, в основному,
транспортними компаніями для замовлення квитків, а також для обміну даними між
різними службами при підготовці рейсів. Нині в США 64 % малих підприємств є
розробниками власного інтерактивного сайта і близько 2/3 американських компаній
планують підключитися до цього процесу. Крім того, дана сфера забезпечила робочі
місця більш ніж для 2,5 мільйона американців. Нові робочі місця створюються
насамперед за рахунок таких спеціальностей, як програмісти і сервіс-провайдери.
Проте, й у цій державі існують певні проблеми у сфері розвитку електронної
комерції. Так, Федеральна торгова комісія США висловила побоювання з приводу того,
що закони, прийняті в деяких штатах, можуть негативно позначитися на розвитку
електронної комерції. Справа в тому, що в багатьох американських штатах введені
правила, спрямовані тільки на захист класичних компаній від підключення до
Інтернету. Йдеться про законодавчі акти, що роблять електронний бізнес
неконкурентноздатним стосовно звичайних компаній. У деяких штатах, наприклад,
заборонений продаж певних товарів в Інтернеті, таких як автомобілі, нерухомість і
т. ін. Крім того, закони забороняють Інтернет-компаніям видавати кредити,
продавати ліки, оформляти медичну страховку, продавати алкоголь, влаштовувати
аукціони. В результаті таких дій споживачі втрачають до 15 мільярдів доларів
щороку.
В Англії електронна комерція виникла приблизно в ті ж роки, що і в США. Проте, в
цій країні основною галуззю застосування електронної комерції був не транспорт, а
торгівля. Сьогодні у Великобританії зростаючі життєві стандарти і тверда
конкуренція серед провайдерів Інтернет-послуг забезпечують збільшення кількості
користувачів з великою швидкістю. Нині більше 10 % англійців вдаються до послуг
Інтернет-банків. У країні на досить високому рівні знаходиться реклама
комп’ютерної комерції, здійснюються різного роду опитування,
експрес-дослідження, пов’язані з даною проблемою.
Роль участі держави у формуванні інформаційної інфраструктури і розвитку
електронної комерції демонструють також приклади Чехії, Польщі, Угорщини,
Сінгапуру, країн Балтії. У цих державах інформаційна підтримка бізнесу –
одна з найважливіших складових трансформації економічної політики, спрямованої на
розвиток конкуренції. Суть процесу полягає в утворенні органічного зв’язку
національної інформаційної інфраструктури з економікою країни.
Особливо цікавим є досвід Естонії, де відкрита й ліберальна економічна політика і
відповідне законодавство привели до швидкого перетворення економіки та суттєвого
припливу іноземних інвестицій, загальний обсяг яких у період з 1991 року склав
близько 3 млрд дол. США. Це поставило Естонію на третє місце за обсягом інвестицій
на душу населення (слідом за Угорщиною і Грецією) серед країн Центральної і
Східної Європи. Вступ Естонії до ВТО забезпечив країні вихід на ринок з 600
мільйонами потенційних покупців.
Нині Естонія очолює список користувачів Інтернету в Центральній і Східній Європі.
Своїм політичним курсом та інноваційними ініціативами естонський уряд допомагає
компаніям зробити сектор інформаційних технологій одним зі стрімко зростаючих у
країні. Крім політики загальної інфраструктури, уряд гарантує розвиток
законодавчої бази. Новий закон про легалізацію цифрових підписів продовжить
трансформацію способів ведення бізнесу в цій країні.
В Росії обговорення проблем правового регулювання Інтернет почалося ще в грудні
1996 р. Проте, більше трьох років жоден законопроект Державною Думою РФ не був
прийнятий. Відсутність правової регламентованості на початковому етапі розвитку
російського сегмента мережі Інтернет, мабуть, зіграла для нього сприятливу роль.
Бурхливий розвиток Інтернет у Росії не міг не звернути увагу потенційних
інвесторів. Інвесторам необхідні були не тільки гарантії прибутковості і
повернення їхніх коштів, але й, що не менш важливо, – умови для подальшого
розвитку їх електронного бізнесу. Тому в Державній Думі один за іншим
з’явилися 12 законопроектів, що безпосередньо претендують на регулювання
правовідносин у цій сфері. Причому більшість з них дублюють один одного. Це,
насамперед, законопроекти “Про електронний цифровий підпис”,
“Про державну політику Російської Федерації щодо розвитку і використання
мережі Інтернет”, “Про електронну торгівлю”, “Про надання
електронних фінансових послуг”, “Про електронні угоди” та низка
інших. Але переважна більшість із названих законопроектів не прийнята й
дотепер.
Нині в Росії правове регулювання електронної комерції здійснюється такими
нормативними документами, як: закони РФ “Про електронний цифровий
підпис”; “Про інформацію, інформатизацію та захист інформації”;
Указ Президента РФ від З квітня 1995 р. № 334 “Про заходи з дотримання
законності в сфері розробки, виробництва, реалізації та експлуатації шифрувальних
засобів, а також надання послуг в сфері шифрування інформації; постанова Уряду РФ
від 24 грудня 1994 р. № 1418 “Про ліцензування окремих видів
діяльності”; Цивільний кодекс РФ, п. 2 ч. 1 ст. 160 якого допускає
використання при укладанні угод електронно-цифрового підпису у випадку та в
порядку, передбачених законом, іншими правовими актами або угодою сторін; Лист
Вищого арбітражного суду РФ від 24.04.1992 p. K-3/96, в якому дається
роз’яснення щодо можливості приймати у справах, що розглядаються, як докази
документи, завірені електронним підписом (печаткою) типу “ЛАН Крипто”.
Вищий арбітражний суд РФ також висловив думку, що при підтвердженні юридичної сили
документа електронним цифровим підписом останній може визнаватися як доказ у
справі, що розглядається арбітражним судом (Лист від 07.06.1995 р.
СІ/03—316).
Основу розвитку білоруського законодавства у сфері Інтернет заклав прийнятий у
вересні 1995 р. Закон РБ “Про інформатизацію”. Сферою дії цього Закону
є правовідносини, що виникають у процесі формування і використання документованої
інформації; створення інформаційних технологій, автоматизованих чи автоматичних
інформаційних систем і мереж. Закон визначає такі поняття, як дані, документована
інформація, інформаційний ресурс, інформаційна мережа, інформаційна продукція,
інформаційні послуги.
У січні 2000 року Парламент Республіки Білорусь прийняв Закон “Про
електронний документ”, який є основним правовим актом, що безпосередньо
регулює суспільні відносини у сфері Інтернет. Закон встановлює правові основи
використання електронних документів, завірених електронним підписом, визначає
основні вимоги, яким вони повинні відповідати, а також права, обов’язки і
відповідальність учасників електронного документообігу.
У Цивільному Кодексі РБ 1998 року міститься ряд статей, що визначають порядок
укладення електронних угод. Зокрема, ст. 161 ЦК РБ дає визначення письмової форми
угоди і надає право сторонам при здійсненні угод використовувати засоби
електронно-цифрового підпису, або іншого аналога власноручного підпису в порядку,
передбаченому законодавством або угодою сторін. Стаття 404 ЦК РБ встановлює, що
договір у письмовій формі може бути укладений шляхом складання одного документа,
підписаного сторонами, а також шляхом обміну документами за допомогою поштового,
телеграфного, телетайпного, електронного чи іншого зв’язку. Порядок
використання електронних документів у банківській сфері врегульований різними
постановами Національного банку РБ, а також почасти – Банківським кодексом
РБ, де у ст. 239 зрівнюється письмова й електронна форма платіжних інструкцій.
Білоруське процесуальне законодавство прирівнює документи, отримані за допомогою
електронної, обчислювальної та іншої техніки, або одержані за допомогою
факсимільного, електронного чи іншого зв’язку, до інших письмових доказів за
умови їх належного оформлення і можливості перевірити їх вірогідність (ст. 192
Цивільно-процесуального кодексу і ст. 68 Господарсько-процесуального кодексу
Республіки Білорусь).
Можна відзначити, що білоруське законодавство у сфері Інтернет йде шляхом
розвитку і поступового удосконалювання, охоплюючи правовим регулюванням усі нові
сфери суспільних відносин у галузі Інтернет.
В Україні також існує ринок товарів і послуг, для оплати яких електронна комерція
є зручним платіжним інструментом. За даними компанії P5 Communications, Inc., не
менш 6 % українських Інтернет-користувачів періодично роблять покупки в Мережі, що
тільки в одному Києві складає не менш 30 тис. чоловік. Але в нашій державі цей
ринок і досі перебуває в ембріональному стані. Так, у UaNet (українському секторі
Інтернету) нараховується усього кілька десятків працюючих електронних магазинів,
тому акцентувати слід на розробці нових магазинів на базі програмних додатків
торгової площадки.
В нашій державі початок правового регулювання діяльності у сфері високих
технологій було закладено у 1998 р. з прийняттям Верховною Радою України Закону
України “Про Національну програму інформатизації”. Тоді ж була
схвалена Концепція Національної програми інформатизації та прийнято Закон України
“Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на
1998–2000 роки”.
Наступним кроком став Указ Президента України № 928 від 31 липня 2000 р.
“Про заходи по розвитку національної складової глобальної інформаційної
мережі Інтернет та забезпеченню широкого доступу до цієї мережі в Україні”.
Постановою Національного банку України від 10 червня 1999 р. № 280 затверджено
Правила організації захисту електронних банківських документів, що оперують
поняттям “електронні банківські документи”, не розкриваючи його.
22 травня 2003 року Верховною Радою України прийнято Закон України “Про
електронні документи та електронний документообіг”, який визначає поняття
електронного документа та електронного документообігу, закріплює світові тенденції
щодо визнання юридичної сили електронного документа, вказує на права та
обов’язки суб’єктів електронного документообігу, їх відповідальність і
т. ін. У Законі дотриманий функціонально-еквівалентний підхід до розуміння
електронного документа, запропонований Типовим законом ЮНСІТРАЛ “Про
електронну комерцію”. Функціонально-еквівалентний підхід ґрунтується на
дослідженні цілей та функцій традиційних вимог до складання документів на папері
для того, щоб визначити, як дані цілі та функції можуть бути досягнуті або
виконані за допомогою методів, що використовуються за електронної передачі даних.
Тоді ж був прийнятий і Закон України “Про електронний цифровий
підпис”.
Поряд з перевагами електронної торгівлі, наявні й потенційні ризики, серед яких:
ухилення від податків, шахрайство, порушення прав інтелектуальної власності і т.
ін. Ці ризики є реальними, але в розвинених країнах їх вдається регулювати таким
чином, щоб не зруйнувати електронну торгівлю. З цією метою уряди і приватні особи
формують відповідні коаліції і співтовариства. Наприклад, у Сінгапурі при
Міністерстві фінансів утворена Рада з політики електронної комерції. До Ради
входять представники різних урядових організацій – генеральної прокуратури,
департаменту кримінальних розслідувань, митної служби, Міністерства інформації,
ради з розвитку торгівлі. У Міністерстві внутрішніх справ Російської Федерації для
боротьби з комп’ютерними злочинами, з незаконним обігом заборонених
радіоелектронних і спеціальних технічних засобів та із загрозою проникнення в
міжміські та міжнародні канали зв’язку створено спеціальний підрозділ
– Управління по боротьбі зі злочинами у сфері високих технологій. У США
створено Національний центр захисту інфраструктури (NIPC), завданням якого є
попередження та розслідування комп’ютерних злочинів та координація роботи
інших центрів. В Україні боротьба з комп’ютерною злочинністю, у тому числі й
у сфері електронної комерції, здійснюється сформованими спеціальними підрозділами
електронної розвідки та протидії комп’ютерним злочинам як у МВС, так і у
СБУ. Проте, слід приділяти увагу і питанням спеціальної підготовки щодо
використання нових інформаційних технологій оперативних працівників правоохоронних
органів, адже в сучасних умовах комп’ютерна техніка може фіксувати докази
злочинів не тільки в Інтернет-мережі.
Таким чином, незважаючи на те, що Інтернет є світовою інформаційною системою,
електронна комерція з погляду права не набула настільки “світового”
характеру і традиційно продовжує залишатися в рамках національної юрисдикції.
Однак, можливий більш складний “національний” склад учасників процесу
загострює проблему вибору права.
Закріплення основ електронної комерції у законодавстві України, подальший
розвиток правового регулювання електронної комерції з окремих її категорій у
спеціальних законах, внесення відповідних змін до чинного законодавства, яке
стосується питань електронного обміну даними, укладання угод у електронній формі,
– це питання, що потребують невідкладного вирішення. Створивши режим
найбільшого правового сприяння для розвитку електронної комерції в Україні, ми тим
самим створимо необхідний фундамент, на якому будуватиметься добробут нашого
суспільства в ХХІ столітті.
Запровадження нових інформаційних технологій і комунікацій у комерційній
діяльності та повсякденному житті обумовило появу досі невідомих економічних явищ,
наприклад, електронної комерції. Термін «електронна комерція» юристи
трактують як укладення на міжнародних та внутрішніх ринках в електронному вигляді
цілої низки підприємницьких угод, таких як купівля-продаж, постачання, угода про
поділ продукції, страхування, банківські угоди, перевезення вантажів або пасажирів
будь-яким транспортом, а також інших, пов’язаних із промисловою та діловою
співпрацею.
У зв’язку з цим постають закономірні питання: які правові підходи та методи
необхідно використовувати, щоб оперативно й ефективно відреагувати на появу нових
можливостей у бізнесі? Які правові умови є найсприятливішими для розвитку
електронної комерції?
Передбачається, що однією з таких умов є особлива законодавча регламентація
електронної комерції, котра поєднувала б застосування традиційних, базових
юридичних норм і правил, таких, як положення Цивільного та Господарського кодексів
України, законів платіжних систем, застосування електронного документообігу,
електронного цифрового підпису та створення нових правових інститутів і процедур.
Серед найважливіших юридичних питань, зо потребують невідкладного законодавчого
вирішення, слід назвати: оподаткування, вимоги до форм укладення контрактів,
захист інформації та визначення чіткого порядку використання електронних підписів,
захист інтелектуальної власності й низку інших. Слід сказати, що в іноземній
юридичній доктрині існує й інша точка зору на це питання. Вона полягає в тому, що
у зв’язку з глобальним характером електронної комерції законодавче
регулювання нею повинно бути зведене до мінімуму, а стосунки в рамках електронної
комерції мають стати міжнародними та прозорими. Глобальний та розгалужений
характер економіки в реальному часі робить неможливим її регулювання будь-яким
урядом або державним органом. Як наслідок з’являвся часто використовуваний в
бізнесі метод саморегулювання, основою якого є договірні відносини. Глобальний
бізнес діалог має бути спрямований на позиції певних рішень щодо запровадження
саморегулювання та створення так званих уніфікованих правил, або «кодексів
поведінки», заснованих на певних директивах про принципи правового
регулювання електронної комерції. У європейському праві такими документами є:
1. Директива 97/7/ЄС Європейського парламенту та Ради від 20 травня 1977
року про захист прав споживачів у дистанційних контрактах;
2. Директива 1999/93/ЄС Європейського парламенту та Ради від 13 грудня 1999
року про систему електронних підписів, що застосовується в межах
Співтовариства;
3. Директива 2000/31/ЄС Європейського парламенту та Ради від 9 червня 2000
року про деякі правові аспекти інформаційних послуг, зокрема електронної коменрії
на внутрішньому ринку («Директива про електронну комерцію»);
4. Директива 2000/46/ЄС Європейського парламенту і Ради від 18 вересня 2000
року про відкриття і ведення діяльності установ-елементів електронних грошей, а
також здійснення розумного нагляду за цією діяльністю.
З огляду на дані нормативні акти систему правового забезпечення електронної
комерції можна розглянути у двох аспектах:
-- правові засади функціонування системі електронної комерції;
-- правова підтримка проведення операцій у системах електронної комерції.
Перший аспект стосується регламентування функціонування систем електронної
комерції (наприклад, закони України «Про електронні документа та електронний
документообіг», «Про електронний цифровий підпис», «Про
платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Тобто це законодавча база,
якою визначаються умови та право на функціонування, виконання певних операцій і
правове регламентування всіх питань, зо можуть виникнути в процесі ведення
електронної комерції.
Другим аспектом передбачено інформаційно-правову підтримку процесу електронної
торгівлі. Цей напрям повинен забезпечувати учасників електронної комерції повною
інформацією щодо правових засад здійснення операцій у цій галузі, вказувати, яким
чином належить виконувати ці операції тощо, тобто надавати відповідні на всі
питання, які виникають у процесі електронної комерції (наприклад, щодо укладення
договорів, відповідальності сторін, податків, мита тощо). Цей аспект розглядається
також у двох частинах інформаційно-правового забезпечення:
• Внутрішнє (інформаційно-правове забезпечення усередині країни);
• Міжнародне (інформаційно-правове забезпечення на рівні міжнародних
взаємовідносин).
В Україні правознавці та юристи-практики упродовж останніх років постфактум
визнали електронний бізнес. Доказом цього є створення міжвідомчої робочої групи з
питань спрощення і модернізації процедур в управлінні, торговлі і транспорті при
Мінистретстві економіки України, прийняття законів України «Про платіжні
системи та переказ коштів в Україні», «Про електронні документи та
електронний документообіг» та «Про електронни цифровий підпис».
Окрім зазначених вище законів, прийнято низку нормативно-провавих актів
Національного банку, акі регламентують відповідні норми здійснення електронних
платежів. Це:
1. «Інструкція про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній
валюті», затверджена постановою Правління Національного банку України від
17.03.2004 р. № 110;
2. «Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній
валюті», затверджена постановою Правління Національного банку України від
21.01.2004 р. № 22;
3. Правила Національної системи масових електронних платежів, затверджені
постановою Правління Національного банку України від 10.12.2004 р. № 620;
4. Положення «Про порядок емісії платіжних каток і здійснення операцій з їх
застосуванням» затверджена постановою Правління Національного банку України
від 19.04.2005 р. № 137.
Однак відносини між учасниками електронної комерції до цього часу не регулюються
спеціальними законами чи іншими джерелами права. У цілому ж зберігається загальна
нерозвинутість і фрагментарність правових норм, що стосуються зазначеної
форми бізнесу. І на міжнародному рівні, і в Україні такі норми є юридичними
бар’єрами для електронної комерції та інтеграції нашої країни у глобальний
електронний ринок.
Подолати існуючі перешкоди можна, детальніше відображаючи основні засади і
принципи функціонування електронної комерції в законодавстві України та
відповідних нормативно-правових актах, у тому числі встановивши оптимальне
співвідношення норм адміністративного та приватного права. Для врегулювання цих
питань насамперед необхідно прийняти Закон України «Про електронну
комерцію».
Проте ведучи мову про законодавче забезпечення електронної торгівлі, не слід
обмежуватися суто «торговельними» законами. Із часом зі їх рамки
доведеться вийти, обов’язкового виникне потреба у реформуванні таких
державних функцій, я к ліцензування, фіскала політика, митна справа, банківські,
транспортні і портові операції, якість товарів (сертифікація), контроль за
валютними операціями тощо.
Очевидно, що подальша інтеграція різноманітних галузей діяльності людини та
сучасних інформаційних технологій сприятливо позначаться на розвитку електронного
бізнесу в цілому. Але для цього необхідною умовою є створення повної правової
інфраструктури, яка б обслуговувала процес електронного бізнесу.
Наразі ще неврегульовані залишаються питання роботи систем електронної комерції
на міжвідомчому рівні щодо:
ефективної технології розрахунків у сфері торгівлі та послуг
стосовно оподаткування, обліку, звітності тощо;
валютного регулювання під час здійснення транскордонних
платежів;
захисту прав споживачів;
гарантування достатньої безпеки систем Інтернет-платежів.
Сьогодні надзвичайно серйозним фактором, який стримує розвиток ринку електронної
торгівлі в усьому світі, є гарантування достатньої безпеки систем
Інтернет-платежів.
На нинішньому етапі розвитку платіжних систем ця проблема значною мірою
вирішується за допомогою використання платіжних карток із вбудованими чіп-модулями
(смарт-карток), набагато сучаснішими, ніж картки з магнітною смугою.
У банківській системі України нині успішно функціонує Національна система масових
електронних платежів (на далі – НСМЕП), де як носії інформації
використовуються саме смарт-картки.
Основним законодавчим актом, що регламентує діяльність НСМЕП, є Правила
Національної системи масових електронних платежів, затверджені постановою
Правління Національного банку України від 10.12.2004 р. № 620. Відповідно до цього
документа визначаються зальні принципи побудови, організаційна структура НСМЕП,
умови членства, взаємовідносини між її членами та учасниками, система безпеки
тощо.
НСМЕП на сьогодні є повноцінною діючою, відносно дешевою та надійно захищеною
автоматизованою системою безготівкових розрахунків, яка розрахована на роботу в
режимі „оф-лайн” (тобто без реального зв’язку з банком).
Загальна кількість карток НСМЕП, емітованих українськими банками, перевищила 1
мільйон штук. Мережа обслуговування цих карток налічує понад 2300 банкоматів та
терміналів. За данними головного процесингового центру НСМЕП, обороти за
операціями з використанням карток НСМЕП досягли майже 18 млрд. грн., з яких
міжбакінвські становлять понад 190 млн. грн. НСМЕП
Громадяни України – держателі платіжних карток уже мають змогу оплачувати
товари і послуги безготівковим шляхом, отримувати готівку та зберігати й
накопичувати заощадження в банках на поточних рахунках.
Уже сьогодні за допомогою платіжних карток НСМЕП через мережу Інтернет можна
розрахуватися:телебачення
• за комунальні послуги (http://intrplat.com.ua/ та
http://www.personal-account.kiev.ua/);
• за послуги кабельного телебачення (www.cable.volia.com/ru/payments/);
• за картки мобільного зв’язку, доступ до Інтернету й
ІР-телефонію (http://www.nsmep.com та http://interplat.com.ua);
• за лотерейні квитки „Суперлото” і „Кено”
державних лотерей України (http://weblottery.com.ua);
• здійснити інтернет-перекази на території України із сайту Укрпошти
(http://proxy.ukrposhta.com).
За участю Національного банку розробляються проекти цільових програм
„Соціальна картка”, „Транспортна картка” тощо, в яких
передбачається впровадження інформаційних технологій та карток НСМЕП.
Надалі, якщо будуть успішно впровадженні в життя соціальні і транспортні карткові
проекти, з’явиться можливість за допомогою платіжних карток НСМЕП оплачувати
проїзд у громадському транспорті, у тому числі пільговим категоріям пасажирів,
з’явиться можливість реалізації супутніх проектів. Ці заходи дадуть змогу
розширити у майбутньому сферу застосування платіжних карток НСМЕП.
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ СТАНУ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ В УКРАЇНІ ТА РОЛЬ БАНКІВ В ЗАБЕЧПЕЧЕННІ
ЕЛЕКТРОННОГО БІЗНЕСУ
2.1 Розвиток онлайнового бізнесу в Україні
Всесвітній розвиток Інтернет-комерції у всім її різноманітті не обійшло стороною
й Україну. Незважаючи на ще відносно невелику кількість користувачів Інтернет у
нашій країні, розвиток подібних форм бізнесу в нас уважається перспективним.
Міжнародний центр інформаційних технологій INT, що зайнявся розробкою й
впровадженням інтернет-комерції зараз найбільш відому й реально працюючу систему,
яку можна було б класифікувати як Е-mall.
Система Інтернет-комерції або скорочено СІК. СК, а в англійському варіанті SIC
(System for Internet Commerce) - це проект, розроблювальний INT за підтримкою
Національного банку України, що передбачає проектування, розробку й впровадження
інфраструктурних компонентів Інтернет-комерції в Україні, а також операційну
діяльність у цій сфері.
Говорячи про інфраструктуру, ми маємо на увазі як розвиток мережної
інфраструктури в Україні, організацію широкого доступу до обчислювальних і
інформаційних ресурсів в Інтернет, так і створення й впровадження спеціалізованого
програмного забезпечення, що дозволяє здійснювати торговельні, платіжні, облікові
й інші операції в середовищі Інтернет. Важливим фактором розвитку цього напрямку
комерційної діяльності є створення системи зв'язків і договірних відносин між
всіма учасниками. Усе ланки ланцюга здійснення торгово-закупівельної операції
повинні бути чітко визначені, за кожне з них повинен відповідати один з учасників.
Стругаючи організація цієї «віртуальної» діяльності - невід'ємна
передумова успішного розвитку, оскільки за WEB-сайтами й IP-адресами коштують
реальні люди і юридичні особи, а за картинками на HTML сторінках - реальні фізичні
товари й послуги, що існують у правовому полі держави або держав.
Якщо повернутися до класифікації типів електронної комерції, то СІК можна
віднести до Internet Mall, інакше кажучи - це торговий центр в Інтернет.
Основне призначення СІК — надати клієнтам можливість вибирати товар і
здійснювати покупки в середовищі Інтернет. При цьому клієнти СІК одержують у
середовищі Інтернет доступ до виконання інформаційних, платіжних, криптографічних,
комунікаційних і адміністративних функцій (сервісів) відповідно до прийнятих
правил і договірних відносин між учасниками системи. Помітимо також, що СІК
припускає активне використання засобів криптографічного захисту інформації, у
першу чергу в Україні.
Покупець: підключений до Інтернет, має договір з банком-емітентом по пластикових
картах, переглядає каталоги, формує замовлення, ініціює платежі, одержує товари,
має засобу криптографічного захисту електронних платежів.
Торговець: підключений до Інтернет, має договір з банком-эквайером по пластикових
картах, має договір з Оператором. Приймає до виконання замовлення на оплачені
товари й послуги. Зберігає на складі номенклатуру й кількість товарів, що
втримуються в його Інтернет-магазині. У випадку оформлення замовлення резервує на
строк до 2 днів необхідні товари. Відпускає зі складу товари відповідно до
реквізитів замовлення. Організує доставку товару покупцеві. Відповідає за
цілісність і схоронність товару до моменту передачі його покупцеві. Веде на
сервері Оператора свої електронні каталоги. Стежить за правильністю інформації, що
втримується в Інтернет-магазині.
Несе ризики по доставці товару Клієнтові, а також по їхньому можливому
поверненню.
Оператор: Підключений в Інтернет, має ємні ресурси доступу для учасників СІК.
Надає підприємству торгівлі набір інтерактивних програмних і технічних засобів для
уведення, модифікації, адміністрування інформації про товари й послуги, а також
для одержання повної інформації про замовлення й форму оплати замовлень. У випадку
використання покупцем карткового платіжного інструмента здійснює безпечне
транспортування транзакції. Установлює на площадці Підприємства торгівлі
(Торговця) спеціалізоване встаткування для організації режиму захищеного зв'язку.
Цілодобово підтримує діяльність Інтернет-магазина. Підприємствам торгівлі надає
торговельні, платіжні, адміністративні сервіси й сервіси захисту інформації. Hесе
відповідальність за цілісність і схоронність даний, складовий зміст електронних
каталогів Торговця. Дотримує режиму конфіденційності щодо довірених йому
відомостей. Функцію Оператора в Системі Інтернет-комерції виконує компанія INT.
Банк: підключений до Інтернет через процессинговый центр, є обслуговуючим банком
(еквайером) підприємства торгівлі по платіжних інструментах СІК.
Процесінговий центр: підключений до Інтернет, здійснює зв'язок із платіжними
системами.
Отже, сьогодні, набираючи у своєму браузері www.int-commerce.com ви попадаєте на
сторінку з десятком магазинів і можете вибирати книги, комп'ютери, пилососи,
джинси, шарфики, парфуми ... Ви починаєте взаємодію з торговельним сервером,
розробленим колективом INT c використанням засобів розробки СУБД ORACLE.
У технологічному плані CІК - це інтегрований комплекс підсистем - платіжна
підсистема, торговельна підсистема (тобто back office Продавця для керування
складом, вітринами магазина, обробкою замовлень клієнтів), підсистема захисту
(криптографічний захист інформації, моніторинг, адміністративний контроль), а
також підсистема Оператора, що підтримує усе вище перераховані підсистеми й
виконуючу адміністративну функції. Зберігання й обробка інформації ведеться на
комплексі UNIX серверів бази даних, WEB-серверів, мережного встаткування
маршрутизації й фільтрування потоків, а також спеціалізованого встаткування
підтримки захисту інформації.
Оформлення замовлення в Інтернет-магазині СІК
Переглядаючи електронний каталог, розміщений на торговельному сервері СІК і
об'єднуючий кілька интенет-магазинов (наприклад, електронний каталог
«Домотехніка»), або ввійшовши на сторінку виділеного інтернет-магазина
СІК (наприклад, магазин «Книги»), покупець може познайомитися з
інформацією про товари, і при бажанні замовити або купити товари, що сподобалися,
і послуги.
Для цього треба звернутися до одному з електронних розділів товарів/послуг і
ініціювати поява на екрані таблиці з переліком товарів/послуг, їхніми
характеристиками й зображеннями. Це вітрина магазина. Клієнт також може
скористатися пошуковими сервісами, наявними в кожному магазині. Потрапляючи в
електронний каталог «Домотехніка» або «УСІМ» у вікні опису
товару можна вибрати посилання «Де купити». З'явиться таблиця, у якій
перераховані магазини, що пропонують цей товар.
Значком «Buy now» (купи зараз) відзначені магазини, що здійснюють
продажі в режимі ON-LINE. Увійшовши в такий магазин (по посиланню від назви),
можна довідатися ціну товару в цьому магазині. Якщо вона Вас улаштовує, нажати на
кнопку «Включити в замовлення» (при необхідності змінивши кількість).
У цей момент формується «кошик» покупця, що містить інформацію про
Ваше замовлення. Якщо формування замовлення завершене, Ви можете перейти до
оформлення замовлення. Кошик доступний для поповнення й зміни до того моменту,
поки Ви не натиснете на кнопку «Оформлення замовлення». Вийшовши з
магазина без оформлення замовлення, Ви спустошуєте свій кошик.
При необхідності внести зміни в замовлення (змінити кількість або видалити
позицію) треба при перегляді вмісту замовлення кликнути на назві позиції, у якій
виробляються зміни, після чого вказати, як коректується замовлення:
• змінити значення в поле «Кількість у замовленні» і нажати
«Обновити»;
• вибрати «Видалити із замовлення».
Якщо зміст замовлення відкоректований, можна перейти до оформлення замовлення.
Для цього треба ввести прізвище й e-mail (e-mail використається як пароль, але Ви
можете ввести в поле e-mail будь-яку іншу комбінацію символів, що і будете надалі
використати для ідентифікації) і нажати на «Оформлення замовлення».
Торговельний сервер попросить покупця заповнити анкету. Заповните її й натисніть
«Відправити». Якщо Ви в магазині не перший раз, досить увести прізвище
й e-mail і нажати «Оформити замовлення». Ви одержите заповнену раніше
анкету. Ці дані можна використати для нового замовлення (при необхідності змінивши
деяких поля).
Якщо Ви хочете оформити доставку, треба обов'язково вказати адресу доставки.
Вартість доставки автоматично буде включена в загальну вартість замовлення.
Торговельний сервер підраховує податки, формує рахунок до оплати.
Поля «Організація», «Індивідуальний податковий №
організації», «№ свідчення про реєстрації платника ПДВ»
заповнюються тільки у випадку оплати замовлення юридичною особою.
По посиланню «Поточне замовлення» можна одержати інформацію про зміст
поточного замовлення.
Покупець може оперативно відслідковувати стан зроблених їм замовлень. Для цього у
всіх магазинах передбачений «Перегляд замовлень». Вхід у режим
перегляду звичайно здійснюється з головного меню магазина. Після уведення значень
у поля «прізвище» і «e-mail» видається список всіх
зроблених раніше замовлень (замовлення представлене датою) і їхнього стану -
очікування оплати, оплачено, завершене (замовлення відправлене). Докладна
інформація про замовлення - по посиланню з дати конкретного замовлення. У цьому
режимі можна тільки переглянути замовлення, але не коректувати.
У магазинах, що приймають оплату по пластикових картках, можна ініціювати оплату
раніше зробленого покупцем замовлення.
Сформувавши в одному з магазинів своє замовлення, контрольований адміністратором
цього магазина, клієнт стаєте перед вибором форми оплати замовлення. Це вхід
у платіжну підсистему СІК.
Незабаром інтернет-магазини в Україні можуть скласти серйозну конкуренцію
звичайним торговельним майданчикам. Про це свідчить досить значний ріст ринку
торгівлі у Всесвітній павутині, а також стрімке збільшення кількості компаній, що
надають можливість придбати той або інший товар, не виходячи з будинку. У той же
час оптимізм власників інтернет-магазинів нівелює показник росту числа
користувачів Мережею в Україні. Як і у всіх видах бізнесу, у цьому випадку все
залежить від менеджменту й відношення до клієнтів.
Формування вітчизняного ринку інтернет-платежів почався навесні 2001 р. - саме
тоді магазин Bambook.com.ua першим в Україні заявив про прийом оплати за допомогою
карт Visa і MasterCard. Примітно, що вже через три місяці частка замовлень,
оплачуваних через Мережу, досягла в ньому 10-15%.
Сьогодні набуває популярності такий вид банівської послуги як Інтернет-еквайрінг.
На жаль, ще досить не всі банки надають таку послугу, а спробуємо проаналізувати
цю послугу у „Приватбанку” та „Райффайзен Банку
Аваль”
ПриватБанк
Інтернет-еквайрінг — це прийом до оплати за товари й послуги у
Інтернет магазині пластикових карт міжнародних платіжних систем Visa і MasterCard:
• випущених Приватбанком, іншими українськими й закордонними банками;
• як міжнародних, так і обмежених по дії територією України;
• карт у будь-якій валюті.
Переваги прийому платіжних карт до оплати через інтернет:
1. Зручність для клієнта:
• Клієнтові не потрібно виходити з будинку/офісу;
• Клієнт використає вже звичний для нього засіб платежу.
2. Зручність для Підприємства:
• ТОВАР ВЖЕ ОПЛАЧЕНИЙ: Оплата за товар зроблена при отриманні
замовлення;
• БЕЗПЕЧНО: Не потрібно приймати оплату від клієнта (наявними або по
платіжній карті з використанням імпринтера) при доставці товару.
3. Крім того:
• Оплата здійснюється в режимі онлайн, сервіс функціонує в режим 7 днів
на тиждень 24 години на добу;
• Безпека проведення платежів в Інтернет за допомогою технології
безпеки 3-D Secure (перед проведенням транзакції банк емітент проводить
аутентифікацию клієнта на легітимність проведення транзакції);
• Мінімізація ризику втрати від шахрайських транзакцій на Вашому сайті
за рахунок використання технології 3-D Secure:
• Відповідно до операційних правил міжнародних платіжних систем, платіж
по карті, проведений через Інтернет по стандарті 3D-Secure не може бути оскаржений
власником карти, тому що вважається однозначно ідентифікованим на правомірність і
легітимність.
• Це знижує як прямі витрати по поверненню засобів, так і тимчасові
адміністративні витрати по роботі із претензіями клієнтів.
• Підвищує імідж Вашого Інтернет-магазина завдяки особливій увазі до
питань безпеки.
• Збільшує число покупців і ріст товарного обороту за рахунок клієнтів,
що віддають перевагу розрахункам в Інтернет пластиковою картою й метод оплати
вибирають, що самий безпечний, а це: більше 18 млн. власників пластикових
карт Українських банків; более 6.5 млн. тримачів пластикових карт
Приватбанку;
• більше 18 млн. власників пластикових карт Українських банків;
• більше 2 млрд. платіжних карт у світі.
Інтернет-еквайрінг: тепер це безпечно!
Зверніть увагу, що
|
