Рефераты на украинском
Роль банків в організації та забезпеченні операцій електронного бізнесу - Банківська справа -



ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:
Роль банків в організації та забезпеченні операцій електронного бізнесу
 
ЗМІСТ

Дипломне завдання
Календарний план
Анотація
Аннотация
Вступ................................................................................................................7
Розділ 1. Теоретичні основи ведення електронного бізнесу..................9
1.1 Електронна комерція  - невід’ємний атрибут
бізнесу нового   тисячоліття.....................................................9
1.2 Роль банку в електронній комерції........................................................15
1.3 Нормативно-правові засади в електронної комерції............................23
Розділ 2. Аналіз стану електронної комерції в Україні та
роль банків в забезпеченні електронного бізнесу..........................40
2.1 Розвиток онлайнового бізнесу в Україні...............................................40
2.2 Основні Інтернет- технології в банках України....................................49
Розділ 3. Проблеми та шляхи подальшого розвитку
електронної комерції в Україні.........................................................58
3.1 Захист інформації в електронній комерції............................................58
3.2 Можливі сценарії розвитку ринку електронних
банківських послуг в Україні................................................................63  
Висновки........................................................................................................68
Список використаної літератури..............................................................71
 
ВСТУП
Актуальність   Якщо на початку 90-х років про мережу  Інтернет (точніше – об'єднання мереж) було відомо лише невеликому колу спеціалістів, то на теперішній момент важко знайти людину, яка б ніколи про неї не чула, більше того, зараз ми не уявляємо як можна обійтись без інтеренету. Інтернет надав нечувані раніше можливості доступу до величезної кількості інформаційних ресурсів, розкиданих по всьому світові; зручні засоби для роботи з електронною поштою та для передачі файлів – і цей перелік є далеко не повним. Сьогодні в світі зареєстровано сотні мільйонів доменних імен, а окремих веб-сторінок налічується декілька мільярдів, причому кожного дня з'являються нові сторінки. В Україні зараз налічується майже 265 тисяч доменних імен.
Поняття електронного бізнесу (e-business) та електронної комерції (e-commerce) займають все більше місця в нашому повсякденному житті. Інколи ці поняття ототожнюють; але більшість дослідників вважають, що електронний бізнес є більш широким поняттям, який включає електронну комерцію як важливу складову частину.
Необхідно звернути увагу і на те, що розвиток електронного бізнесу, зокрема на основі Інтернет, став логічним продовженням зусиль з автоматизації бізнес-процесів компанії, зокрема в рамках локальних і глобальних мереж.
Існує ряд визначень електронного бізнесу, основна їх суть зводиться до такого: електронний бізнес – це бізнес, ефективність та конкурентноздатність якого  базуються на використанні інформаційних та телекомунікаційних технологій. Проте термін "електронний бізнес" прийнято трактувати у найширшому розумінні.
Електронний бізнес (електронна комерція) - це всі форми ділових (комерційних) взаємодій (транзакцій) як між юридичними, так і між фізичними особами, що базуються на електронній обробці та передачі даних, включаючи текст, звук та графіку. Поняття електронної комерції також стосується змін в засобах підтримки та регулювання ділової активності, спричинені електронними обмінами діловою інформацією.
У світі наразі спостерігається тенденція до усе більш широкого використання в усіх сферах суспільної діяльності сучасних інформаційних  технологій, і, перш за все, глобальної інформаційної мережі Інтернет.
 Історично склалося так, що банківська сфера є найбільш чутливою до їх розвитку. Це можна пояснити різними причинами, однією із яких є необхідність обслуговування клієнтів у широких географічних масштабах (від регіонального до міжнародного) із мінімальними витратами, але із максимальним ступенем зручності та універсальності пропонованих послуг.
Надання електронних банківських послуг  поступово перетворюється на один із пріоритетних напрямів діяльності кредитних організацій (банків) та фінансових компаній індустріально розвинених країн. Аналогічна тенденція спостерігається і серед українських банків. Сьогодні більшість із них приділяють значну увагу розширенню спектру послуг, пов’язаних із обігом банківських карток, надають клієнтам можливість дистанційного керування рахунком за допомогою систем „клієнт-банк” та „Інтернет-банкінг”.
Завдання
• Розглянути теоретичні основи електронної комерції;
• Проаналізувати роль банку в електронному бізнесі;
• Розглянути нормативно-правові аспекти електронної комерції.
Мета роботи  Провести аналіз ролі банків в організації та забезпеченні операцій електронного бізнесу.
Об’єктом   дослідження виступає – електронний банківський бізнес
Предметом дослідження - є українські банки та їх роль в забезпеченні розрахунків та операцій в електронній комерції.

 

 


РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВЕДЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО БІЗНЕСУ
1.1  Електронна комерція – невід’ємний атрибут бізнесу нового тисячоліття
 Міжнародна економіка переживає революційні зміни: дехто запевняє, що починається доба ‘мережевої економіки’, яка зробить неможливим існування замкнутих ринків та інформаційного простору в межах однієї держави. Всі ці зміни стались буквально протягом останніх 5-6 років і тому мережа Інтернет уже перестала бути лише екзотичним і невичерпним джерелом інформації, а стала доступним засобом зв’язку. Технології не залишаються на місці. Вже сьогодні Інтернет здатний задовольняти всі зростаючі потреби бізнесу, в тому числі ті, що пов’язані з реалізацією товарів та їх придбанням. Йдеться про Інтернет-комерцію – досить новий вид послуг, який дозволяє використовувати глобальну мережу для ведення комерційної діяльності підприємства. При цьому, під електронною комерцією розуміється повністю мережева модель ведення бізнесу, основними елементами якої є - можливість отримання інформації, здійснення замовлень, оплати таких замовлень і в деяких випадках – навіть одержання замовлень в мережі
Особливо активно розвивається модель електронної комерції B2B (business-to- business), котра дозволяє спростити комунікацію між діловими партнерами (завод-постачальник, дистрибутор-магазин) і відповідно скоротити видаткову частину. Друга модель – B2C (business-to-consumer) використовується для безпосереднього контакту між торговим підприємством та кінцевим споживачем (онлайнові магазини типу Amazon com). Один з можливих варіантів - наступний: якщо ваше підприємство продає багато видів товарів, то резонно створити sell-сайт, котрий буде використаний споживачами вашої продукції. Для прикладу компанія Сisco, 84% від загальної реалізації товарів здійснює через Інтернет. У випадку, коли виникає потреба у придбанні товарів у великих кількостях, Вашій компанії слід створити buy-сайт. Цей варіант використовують такі компанії, як General Motors, Ford, Chrystler. Їх частка в загальному об’ємі бізнесу США становить сьогодні 78%. Використовуючи можливості Інтернету ці компанії сприяють росту ефективності контрактів зі своїми постачальниками. У відповідності з результатами досліджень, котрі були проведені Forrester Research, обсяг B2B торгівлі в США у 1998 році становив $43 млрд, а до 2003 року зріс до $1 трлн., обсяг B2C торгівлі у 1998 році відповідно становив $7,8 млрд і зріс до $108 млрд. у 2003 році.
Класичний спосіб здійснення розрахунків в Інтернет, що застосовується у світі досить простий і зводиться до використання як інструменту розрахунків кредитних карток. При цьому жодних додаткових підтверджень (крім наявності самої картки і коштів на ній або відкритого кредиту) не потрібно. Як правило, крім реквізитів картки (номер, тип, дата закінчення терміну дії, імені власника), додатково вказується адреса власника картки (зазначена при заповненні анкети на одержання картки в банку) і адреса, на яку має бути доставлено покупку. При цьому зберігається анонімність покупця, що для продавців є практично єдиним серйозним негативним фактором, внаслідок якого ризики такої торгівлі збільшуються (незважаючи на це потенційні вигоди від неї значно перевищують можливі збитки від анонімності покупців).
Для того, щоб придбати товар через Інтернет в розвинутій країні, покупцю достатньо ввести у відповідний розділ Веб-магазину найменування (код) товару та номер своєї кредитної картки (розрахункового рахунку в банку). Менеджеру (продавцю) магазину не обов’язково уточнювати наміри покупця по телефону. Кур’єр відразу постачає товар покупцю. [15]
У законодавстві багатьох розвинених країн забезпечення правового режиму електронної комерції через мережу Інтернет залишається основною проблемою, що стримує глобальне заміщення реальної торгівлі віртуальною. Але, навіть за таких умов Європейський Союз, побоюючись значного скорочення податкової бази, спричиненого різким зростанням обсягів електронної торгівлі, планує посилити контроль (і передусім податковий) за операціями в мережі Інтернет.
Ми не будемо зупинятися на очевидних формах використання Інтернет для бізнесу: реклама, маркетинг. В даній роботі мова йде про ті види електронного бізнесу, де через Мережу продається і купується товар чи послуги.
Сьогодні в Україні вже практикується два основні способи здійснення платежів через Інтернет. Найпоширеніший - оплата за допомогою банківського переказу (звичайний безготівковий розрахунок). У межах цього способу застосовується варіант ‘з наступною оплатою’, при цьому через Інтернет замовляється товар, що доставляється звичайними каналами (пошта, пряма доставка тощо). Після одержання товару знову ж звичайними способами (безготівковий переказ, до каси продавця) здійснюється його оплата. [9]
У набагато меншому обсязі та з додатковими застереженнями використовуються пластикові картки (при чому не обов’язково кредитні). Для здійснення таких розрахунків необхідно встановити спеціальне програмне забезпечення. Українські торговці (підприємства, які приймають замовлення і одержують оплату за них) віддають перевагу карткам, ‘зареєстрованим’ банками. При такій реєстрації підприємство підписує з банком договір і одержує спеціальний ідентифікатор (наприклад, ключову дискету, захищену засобами криптографічного захисту, яка серед усього іншого містить таємний ключ для формування електронного цифрового підпису). При використанні даного способу розрахунки здійснюються в такій послідовності:
1. Покупець, який зареєстрував свою картку в банку з використанням мережі Інтернет формує замовлення і визначає спосіб оплати замовлення з використанням картки, підтверджуючи тим самим згоду на здійснення такої оплати.
2. Торговельний сервер за допомогою використання спеціального програмного забезпечення звіряє дані покупця з базою даних, отриманою з банку-емітента.
3. У випадку позитивного результату торговець приймає замовлення до виконання і повідомляє про це покупця.
4. Замовлення доставляється покупцю.
5. При одержанні документа, що підтверджує одержання покупцем товару, торговець повідомляє про це торговий сервер, який з використанням даних процесингового центру в подальшому керує здійсненням переказу грошей з рахунка клієнта на користь продавця.
Як бачимо, у цій схемі беруть участь клієнт, торговець (який уклав договір з підприємством-організатором системи), банк-емітент (банк, що видав картку), банк-еквайєр (уповноважений банк, який здійснює первинне оброблення переказів). Крім цього в системі задіяні програмно-технічні комплекси (наприклад процесинговий центр), які провадять шифрування (розшифрування) даних і забезпечують безпеку проведення розрахунків. Зазначена схема є досить надійною та вигідною як для торговця, який має гарантію здійснення платежу, так і для покупця, гроші якого списуються після фактичного одержання товару. Ця схема не є єдиною, оскільки використовуються також способи платежу, які передбачають списання коштів з рахунка покупця без надання документа, що підтверджує одержання ним товару, до фактичного виконання зобов’язань продавцем.
Найневизначенішим, є правове забезпечення торгівлі віртуальними товарами, при якій не тільки оплата товарів, але і їх доставлення здійснюється через мережу Інтернет. При такій формі торгівлі важкореалізовуваним є підтвердження одержання покупцем таких товарів (програмне забезпечення, інформація, бази даних, консультації, музичні твори тощо), оскільки розписки в їх одержанні взагалі не може бути. Таким чином, при використанні електронних розрахунків через Інтернет не залишається паперових ‘слідів’, які свідчать про здійснення угоди, оскільки згідно з законодавством України платіж, не підтверджений документом в паперовій формі (чек, відомість, накладна тощо) не має юридичної сили.
Найпоширенішою формою суперечки є відмова покупця від зробленого замовлення через те, що покупець при замовленні товарів через Інтернет не підписує ніяких документів. Довести наявність у покупця зобов’язання прийняти і оплатити товар досить важко. Основним доказом замовлення (хоча й не безспірним) вважається наявність договору між замовником і банком (котрий укладається при одержанні засобів криптографічного захисту – електронного підпису), в якому замовник зобов’язується не заперечувати трансакції, підписані його цифровим підписом. Ця умова договору випливає з припущення, що таким цифровим підписом не зможе скористатись третя особа і що такий підпис однозначно ідентифікує власника картки і відповідно його волю щодо укладення угоди. Але, незважаючи на це, таке положення договору має недостатню доказову силу, враховуючи відсутність у законодавстві визначення цифрового підпису, тобто формально однозначної ідентифікації особи при використанні такого підпису не відбувається (замовник фактично залишається анонімним). Тому в цьому випадку електронний торговець може нести відповідні ризики. З метою їх виключення практикується одержання додаткових підтверджень наміру замовника здійснити операцію, наприклад, у формі простого телефонного дзвінка. У випадку, якщо вартість придбаного товару списується з рахунка покупця ще до одержання товару, ризики відмови від товару відразу покладаються на банк, якому псевдопокупець може пред’явити претензію в необгрунтованому списанні коштів.
Якщо ж предмету суперечки немає, тобто сторони добровільно виконали угоду (продавець здійснив доставлення замовлення, покупець прийняв замовлення і розписався в його одержанні), то вважається, що угоду здійснено і її виконання не суперечить закону.
Якщо говорити про мережеву модель ведення бізнесу з іноземними партнерами, то з точки зору законодавства (а не технічних можливостей мережі) її повноцінна реалізація неможлива, оскільки для здійснення зовнішньоекономічних торговельних угод у всіх випадках необхідне складання паперового документа. Хоча це не означає, що Інтернет не може допомогти у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Потенційні вигоди від його використання зберігаються за тієї умови, що пошук партнерів здійснюється з використанням мережі, а реальне укладення договорів у ‘паперовому’ режимі. Отож, здійснити передоплату нерезиденту в іноземній валюті, використовуючи виключно мережу Інтернет, сьогодні практично неможливо.[44] 
Умови для Інтернет-бізнесу в Україні треба визнати несприятливими. Причини наступні:
- незадовільна інфраструктура телекомунікацій, що робить Інтернет доступним лише для мешканців великих міст;
- відсутність електронних платіжних систем загальнонаціонального масштабу;
- законодавча неврегульованість (відсутність закону про електронний підпис зокрема);
- низький загальний рівень культури, що провокуватиме до шахрайств з одного боку і відлякуватиме клієнтів з іншого.
Існують і фактори, які сприяють розвитку електронного бізнесу і електронної роздрібної торгівлі зокрема. Це:
- досвід торгівлі поштою (книжкова торгівля, наприклад);
- значний прошарок населення, підготовленого до простої роботи з комп'ютерною технікою та мережами;
- геополітичне та економічне положення України, яке сприяє припливу інвестицій у перспективний ринок Інтернет-бізнесу;
- наявність значної кількості специфічних сегментів роздрібної торгівлі, де економічно недоцільно відкривати спеціалізовані торговельні підприємства хоча б у кожному обласному центрі, але вигідно вести торгівлю поштою чи з допомогою Інтернет (на жаль, внаслідок економічної кризи і книготоргівля спеціальною та науковою літературою перетворилася у такий специфічний сегмент).
Крім усього сказаного, електронна роздрібна торгівля може суттєво полегшити вихід української продукції на світові ринки.
Зважаючи на перші успіхи, можна сказати, що в перспективі позитивні фактори домінуватимуть.[41]
 
1.2  Роль банку в електронній комерції
Електронний банкінг (E-banking) - це  діяльність банку по наданню комплексу послуг клієнтам  за допомогою комп’ютерних технологій. До таких  послуг можна віднести:
• Управління рахунками (виписки, перекази з рахунку на рахунок, баланси);
• Інвестування коштів (депозити, цінні папери, валютні операції);
• Перекази та оплата рахунків за товари та послуги;
• Консультаційні та інформаційні послуги;
• Кредитні операції;
• Ризик-менеджмент, тобто управління ризиками.
Спектр послуг, що надається клієнтам електронного банкінгу, практично не відрізняється від того, що доступний клієнтам в офісі банку. Таким чином, під електронними банківськими послугами слід розуміти дії банку, що спрямовані на вдосконалення та реалізацію звичних банківських операцій шляхом використання інформаційних систем. Безперечно, електронні послуги базуються на відомих банківських операціях і не можуть існувати відокремлено. Але поява Інтернет-комерції стала результатом появи відносно нових банківських продуктів, таких як: обслуговування платежів Інтернет-магазину, електронна сертифікація, "мобільний банкінг" (використання мобільного зв’язку та SMS- повідомлень),  віртуальні платіжні картки та інші, що стали результатом розвитку Всесвітньої мережі.
Вітчизняні банки вже мають достатній досвід роботи з системами "Клієнт-банк" та телебанкінгу. На черзі - Інтернет-банкінг. [26]
Впровадження системи "Клієнт-банк" є однією з перших вдалих спроб вітчизняних банків покращити сервіс та удосконалити власну роботу за допомогою автоматизованих систем. Спеціалісти стверджують, що таку систему вперше було використано в Україні у 1992 році. Беручи до уваги складні економічні умови того часу, а головне, практично відсутність розвинутого ринку комп’ютерної техніки, система "Клієнт-банк" стала своєрідним "проривом" у банківській справі. Система "Клієнт-Банк" дозволяє користувачу керувати рахунками в банку та отримувати всю поточну інформацію про рух коштів, не виходячи з офісу. Система орієнтована на роботу з одним користувачем і припускає інсталяцію у клієнтів, що регулярно взаємодіють з банком. Використовуючи  систему клієнт має можливість:
 підготувати, відкоригувати й роздрукувати платіжні документи в національній валюті;
 відправити платіжні документи в банк для обробки операціоністами;
 здійснювати облік стану введених і відправлених у банк документів;
 після завершення операційного дня банку одержувати з банку за запитом виписки з особових рахунків;
 оперативно контролювати поточний стан рахунку з урахуванням зовнішніх надходжень на нього;
 наприкінці дня робити архівну копію оброблених документів і переглядати документи з архіву на необхідну дату;
 обмінюватися з банком нерегламентованими повідомленнями і завантажувати файли, передані банком, передавати файли і переглядати передані.
 отримувати відомості про курси валют Національного банку України.
Забезпечення багаторівневого захисту інформації від несанкціонованого доступу здіснюється за допомогою:
 Наявності у клієнта Ключової дискети, інформація на якій для кожного клієнта є унікальною. Читання Ключової дискети доступне тільки програмою "Клієнт-Банк"
 Можливості надання кожному клієнту індивідуального імені користувача і пароля, які він може змінити в будь-який час у банку. Пароль  відомий тільки клієнту, що виключає підробку підпису.
 Шифрування інформації, що передана в банк, за  спеціальними алгоритмами.
 Документування системою операцій по введенню, накладенню підпису та обміну інформацією з банком. Програмно здійснюється контроль і виконується блокування роботи при виявленні несанкціонованого виконання операцій.
Система, розрахована на експлуатацію працівниками організації клієнта і не вимагає в них наявності спеціальних знань з комп'ютерних технологій. Програмне забезпечення підтримує ведення та оновлення:
• довідників банків - учасників системи електронних платежів НБУ;
• довідника кодів платежів та видів сплат до бюджету;
Система також дозволяє:
• вести довідник контрагентів підприємства;
• вести довідник призначень платежу;
• зв’язати систему "Клієнт-Банк" із програмним забезпеченням бухгалтерії;
• перевіряти можливість існування по МФО поточного рахунку;
Недоліки системи:
По-перше, розробка багатофункціональної системи коштує немало,  що робить це неефективним для невеликих банків з незаможною клієнтурою,
по-друге, ця система непридатна для доступу з інших, аніж офіс, місць, якщо користувач не має при собі ноутбука та мобільного телефона.
Але все ж таки це є надзвичайно зручна послуга для клієнтів, що активно займаються бізнесом і не потребують від банку додаткових послуг.
Телефонний банкінг (телебанкінг) поки що залишається найбільш популярною формою віддаленного банкінгу на Заході і поступово впроваджується банками в Україні. Для впровадження телебанкінгу фінансова установа (банк) створює інформаційно-довідкову систему, яка складається з комп’ютера (з відповідним програмним та технічним забезпеченням), підключеного до АТС банка. На сервері банку зберігається інформація про стан поточних рахунків клієнтів. Коли до такої системи звертається клієнт (за допомогою кнопкового телефону), то він фактично пересилає цифровий код. Техніка розшифровує код і перетворює його у запит до бази даних банку, отримує на неї відповідь і трансформує його у голосову форму, пересилає по телефонній лінії.
З боку клієнта це виглядає так. Він дзвонить по визначеному номеру і чує відповідь електронного оператора, який пропонує перевести телефон в режим тонового набору. Потім, наприклад, натиснути кнопку 1, щоб увійти в меню операцій. Або іншу, щоб одержати іншу послугу. Далі клієнту необхідно ввести свій унікальний номер, потім послідовно пароль та код операції. Припустимо, він хоче заплатити за квартиру. Відповідаючи на запитання, він набирає  потрібні цифри. Система здійснює операції та повідомляє клієнту, що операція успішно проведена і зареєстрована під певним номером.  Отже, перебуваючі у відпустці чи в командировці клієнт має змогу за допомогою лише телефону досить швидко дізнатися про стан рахунку, рівень процентних ставок, котировки цінних паперів, переказати гроші з рахунку, дати банку наказ про конвертацію однієї валюти в іншу і т.д.
Лідерами у наданні такої послуги в Україні є Укрінбанк (система Телебанк-24) та ВАБанк (мобільний банкінг). Клієнти Укрінбанку вже успішно проводять такі операції, як оплата комунальних послуг, мобільного зв’язку, а невдовзі матимуть змогу купити або продати іноземну валюту.
Система мобільного банкінгу, запропонована ВАБанком, надає можливість держателю платіжних карт VISA, EuroСard/MasterCard, Cirrus/Maestro, емітованих банком, використовувати мобільний телефон для отримання наступних послуг:
 отримання інформації про суму, доступну для використання по карті в даний момент;
 отримання повідомлення, що підтверджує проведення операції по карті. Таке повідомлення формується та відсилається на мобільний телефон клієнта після проведення по картці операції платежа або зняття;
 можливість самостійно, з мобільного телефона, поставити картку в стоп-лист у випадку її втрати чи підозри про неправомірне використання реквізитів карти;
 отримання на мобільний телефон повідомлення про надходження грошових коштів на картрахунок;
Комп’ютерами користується приблизно 10% населення України, а телефон є у кожного, можна зробити простий висновок - потенційних клієнтів телебанкінгу - досить. Але можливо така форма роботи з банком зручна тільки для простих операцій. Проблема в тому, що телефон - спершу - засіб усного спілкування і для здійснення складних банківських операцій він пристосований не дуже добре.  Тому для покращення рівня сервісу банки України неодмінно використовують і факсимільний зв’язок.
Для цього клієнту достатньо, виходячи з офісу,  залишити факс-аппарат включеним у режимі автоматичного прийому. Ввечері, приблизно о 22 годині після обробки всіх платежів та закінчення операційного дня система почне розсилку виписок. Вранці, прийшовши до офісу, клієнт вже має готову виписку за попередній день. Такі послуги коштують близько 10 грн.
Internet-banking
Цей різновид віддаленого банкінгу є найбільш прогресивним, зручним та перспективним. Клієнту немає необхідності придбавати чи встановлювати спеціальне програмне забезпечення. Достатньо отримати в банку ім’я та пароль для входу в систему та дискету з ключем для електронного підпису своїх розпоряджень банку.
Саме тут і з’являються великі можливості для банку в наданні послуг, а для клієнта -  в максимально зручному шляху отримання цих послуг. Зазначимо, що окрім послуг з управління рахунком  Інтернет надає змогу отримувати високоякісну аналітичну інформацію у вигляді графіків, курсів, звітів, новин. Набір такої інформації клієнт з легкістю може підбирати для себе самостійно. Для тих, хто не має часу або бажання власноруч заходити на сайт банку і шукати потрібну інформацію, банк може надавати послугу e-mail розсилки. Тобто відсилати клієнту електронною поштою всю необхідну інформацію. Крім того банк може спростити процедуру подання різних документів до банку шляхом прикріплення до сайту бланків всіляких заявок, доручень, договорів у текстовому форматі. Інтернет-банкінг вдало виконує функцію консалтінгу, оскільки дозволяє у зручній формі спілкуватися. Для більш активних клієнтів банк може впровадити систему, яка дозволяє брати участь у валютних торгах, купівлі-продажу цінних паперів,  у вигідному розміщенні вільних коштів, а головне -  обслуговувати електронну комерцію. У розвинених країнах, де Інтернет-технології завжди знаходяться  у центрі уваги великих інвесторів, на світ з’явилися віртуальні банки, які базуються на www-сервері - віртуальному офісі, який виконує ті ж функції, що і традиційний банк. Вартість послуг такого віртуального банку суттєво знижується завдяки використанню менших приміщень, невеликого штату співробітників, відсутності сховищ. Але поки що через технічну складність реалізації такого проекту (а значить і високу вартість) та недовіру потенційних клієнтів вони являють собою поодинокі приклади або тісно пов’язані з традиційними фінансовими установами. Зрозуміло, що в Україні до таких проектів ще далеко.
Серед банків, які більш-менш активно просуваються на шляху освоєння Інтернет-банкінгу можна віднести "Приватбанк", "ПУМБ", "ВАБанк", "Райффайзенбанк-Аваль", "Київський міжнародний банк", "ING-Barings Україна", "Міжнародний комерційни банк",  "Трансбанк", "Мегабанк", "Експрес-банк", "Ікар-банк" і "Мрія".
Банки пропонують своїм клієнтам такі види послуг:
1. Надання фінансової інформації щодо стану валютного та кредитного ринку. Такі матеріалі підібрані спеціалістами і є досить зручними для використання. Їх можна проглядати безпосередньо на сайті банку або отримувати електронною поштою. Передовим банком, що пропонує таку інформацію є ING-Barings Україна (www.ingfn.com.ua). Крім цього деякі банки спрощують процедуру документообороту, залишаючи на сайті бланки договорів, заявок, інших документів в електронному вигляді. Достатньо клікнути на назву відповідного документу, роздрукувати  і бланк вже в офісі (близько 1-2 хвилин).  Більшість банків надають подібні послуги безплатно.
2. Управління рахунком. По суті банки вдосконалили систему "Клієнт-банк", додавши можливість використання Інтернету. Функції системи, зрозуміло, не змінились, але відтепер необов’язково їхати до офісу або встановлювати спеціальне програмне забезпечення, достатньо виходу в Інтернет. Така послуга поки що або надається безплатно, або за символічну плату. Таку інтегровану систему Клієнт-банку пропонує "Міжнародний комерційний банк", "Перший Український Міжнародний банк", Ікар-банк, Мрія, Трансбанк та інші.
3. Платіжна карта + Інтернет . Наприклад, "Райффайзенбанк-Аваль "  надав своїм клієнтам можливість розраховуватися через систему Інтернет-комерції. Авторизацію платежів проводить Український процесинговий центр. Механізм такої послуги полягає в наступному. Покупець заходить на сайт магазину, вибирає товар(и) (формує корзину), заповнює платіжну форму,  в якій вказує своє ім’я (власника карти), адресу, тип картки (Visa, Master Card), термін її дії та номер. Форма відсилає дані на сервер магазину, який пересилає їх в централізовану базу даних для перевірки дійсності картки. Якщо все гаразд, сервер відсилає дані про платіж в банк покупця, де на картці блокується сума, необхідна для покупки. Отримавши повідомлення про це, сервер відсилає розпорядження у відділ доставки та підтвердження платежу - покупцю. Пізніше банк магазину надішле електронний запит в банк покупця і отримає від нього платіж. А банк покупця відповідно спише гроші з карткового рахунку. Приватбанк запропонував своїм клієнтам принципово новий вид послуг - так звану віртуальну карту. Її можна використовувати для проведення платежів в Мережі всюди, де приймається міжнародна платіжна карта з логотипом Visa. Відкриття такої карти (коштує $5) та банківське обслуговування ($1) обходиться значно дешевше. аніж послуги з використанням звичайної пластикової картки Visa Classic ($10 та $2,5) і Visa Gold ($60 i$5).  Але картку не можна побачити: вона дійсно віртуальна і представляє собою певний цифровий пароль, відомий лише клієнту. Саме цим пояснюється її дешевизна. ВАБанк надав можливість управляти своїм картковим рахунком через сервер банку (https://banking.vabank.com.ua/). За допомогою системи "електронного банкінгу" (так ця послуга називається) клієнт досить швидко отримає виписку про стан поточного рахунку та проведені карткою платежі зі всіма подробицями (реквізити, блоковані суми, авторизовані залишки тощо)
4. "Мобільний банкінг" - вдале поєднання послуг стільникового зв’язку та Інтернет. В цьому напрямі спостерігається поєднання зусиль банків та операторів стільникового зв’язку ("Райффайзенбанк-Аваль "  з UMC, Приватбанк з Kiev Star GSM, ВАБанк з Wellcom). Отже, спочатку клієнтам надавалась змога контролювати тільки свій "мобільний" рахунок. Але на цьому банки не спинились. Так, ПриватБанк спільно з "Київстар GSM"  випустив пластикову карту Starcard на основі карти Visa. Маючи цю карту та мобільний телефон з можливістю відправки SMS-повідомлень, можна проводити оплату за послуги мобільного зв’язку, комунальні послуги, а також здійснювати платежі за покупки більш, ніж в 12 тис. торгових точках світу. Управляти цим "картковим" рахунком можна, знаходячись в іншому кінці світу. Система мобільного банкінгу дає можливість держателям платіжних карт VISA, EuroСard/MasterCard, Cirrus/Maestro, емітованих АТ ВАБанк, використовувати свій  мобільний телефон для отримання таких послуг:
• одержання інформації про суму, доступну для використання по карті на конкретний момент часу. 
• Отримання повідомлення, яке підтверджує проведення операції по карті. Таке повідомлення формується та відсилається на мобільний телефон клієнта після проведення по карті операції платежу або зняття готівки.
• Можливість самостійно, з мобільного телефона, поставити картку в стоп-лист у випадку її втрати або підозри у неправомірному використанні реквізитів карти.
• Одержання на мобільний телефон повідомлення про надходження грошових коштів на картрахунок.
5. Обслуговування інтернет-комерції. Ця форма послуг є поки що найграндіознішою в Україні, бо потребує значних вкладень, непоганого іміджу та широке коло клієнтів. Інтернет-магазинів налічується поки що небагато в Україні, але темпи росту обсягів продаж - великі, сягають 100% щомісячно. Тут і з’являються великі можливості для банку. Для того, щоб Інтернет-магазин отримував "реальні" гроші за свої товари, потрібно створити веб-сторінку та програмне забезпечення, що відповідатиме за платежі. Крім того, потрібен банк, який буде сповіщати про надходження платежів та гарантувати законність отриманих грошей. Якщо потенційний покупець заходить в Інтернет-магазин і бачить там логотип відомого банку (який обслуговує платежі магазину), це як мінімум доведення того, що магазин реально існує. Саме тому Інтернет-магазини хочуть працювати з провідними банками України. На сьогодні лише банк "Райффайзенбанк-Аваль "  спільно з американською компанією створив ТОВ "Інформекс", яке займається реалізацією систем Інтернет-комерції (продаж товарів та послуг клієнтів компанії через Інтернет). Крім цього, "Райффайзенбанк-Аваль "  реалізував ряд проектів з компанією INT та вже обслуговує платежі чотирьох Інтернет-магазинів. Інші банки поки що сприяють Інтернет-комерції тільки з боку споживачів (надаючи їм великий спектр платіжних засобів для використання в Інтернет).

1.3 Нормативно-правові засади в електронної комерції
Нині людство вступає в інформаційну сферу складних комунікаційних процесів, які на засадах високої культури та моральності політичної і технічної еліт та населення обумовлюють вигляд і місце держав у світі, на світовому ринку товарів і послуг. Бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій у другій половині ХХ сторіччя кардинально змінив світ, надав нові, нечувані можливості розвитку людської цивілізації. Серед основних тенденцій розвитку інформатизації суспільства, що стосується практично всіх сфер життєдіяльності, включаючи економіку, державне управління, науку, мистецтво, слід відзначити стрімкий розвиток інформаційної мережі Інтернет. Галузі економіки, безпосередньо пов’язані з інформаційними і телекомунікаційними технологіями, порівняно з традиційною промисловістю, зростають більш швидкими темпами, набувають домінуючого значення. До сфери Інтернет поступово й органічно вливаються такі галузі економіки, як зв’язок, засоби масової інформації, консультаційні послуги і т. ін.
На сьогодні все більшого значення набуває електронна комерція. Її розвиток відбувається настільки стрімко, що більшість найбільших світових компаній, поряд із традиційним Off-line бізнесом, починають використовувати й електронну комерцію. Причому, ця форма торгівлі може набувати не звичних для даної сфери діяльності відтінків, наприклад, здійснення покупки, перебуваючи у космосі, як це зробили російські космонавти Володимир Дєжуров і Михайло Тюрин, які у грудні 2001 року перебували на борту Міжнародної космічної станції і придбали в Інтернет-магазинах квіти та подарунки своїм рідним і близьким, здійснивши платежі з космосу за допомогою мережі Інтернет.
З огляду на ці тенденції, уряди багатьох країн світу проголосили основним напрямом своєї діяльності побудову так званого інформаційного суспільства. При цьому в ході дискусії іноді висловлюються дві діаметрально протилежні точки зору. Одна зі сторін стверджує, що Інтернет є ідеальним інформаційним середовищем, що він не має політичних границь і розвивається за своїми власними законами, тому будь-які спроби держави встановити правове регулювання Інтернету, а, відтак, і комп’ютерної комерції, – безглузді. Інша сторона, навпаки, виходить з того, що Інтернет через свою специфічність є сприятливим середовищем для здійснення різних правопорушень, безконтрольного поширення незаконної інформації, і тому необхідно застосувати правові заходи для запобігання подібним явищам.
Актуальність проблем, пов’язаних із формуванням інформаційного суспільства, викликає зацікавленість вчених і практиків. В останнє десятиліття значно зросла кількість міжнародних та вітчизняних конференцій, симпозіумів і круглих столів, а також монографій, статей та інших публікацій, присвячених дослідженню зазначеної теми. Проте, праці більшості вчених присвячені переважно інформаційному праву. Наша увага буде більш акцентована на проблемах правового регулювання електронної комерції.
Остання порушує питання про те, наскільки дана сфера вимагає особливого правового регулювання, що здійснюється на основі загальних правових норм, і тільки в деяких випадках потребується спеціальне правове регулювання.
Більшість країн обережно визначають специфіку правового регулювання. Наприклад, загальновизнана необхідність законодавчого регулювання електронного підпису, однак договірне право не зазнає особливих змін. По-різному до розуміння поняття електронної комерції підходять і науковці. Деякі вчені розуміють під останньою торгівлю через мережу Інтернет за допомогою комп’ютерів покупця та продавця. Інші пропонують розглядати електронну комерцію як торгову діяльність, яка має за основну мету отримання прибутку та ґрунтується на комплексній автоматизації комерційного циклу за рахунок використання засобів обчислювальної техніки.
Поширеним також є розуміння електронної комерції як укладення шляхом обміну електронними документами наступних угод (але не обмежуючись ними): купівля-продаж, поставка, угода про розподіл продукції, агентські відносини, факторинг, лізинг, проектування, консалтинг, інжиніринг, інвестиційні контракти, страхування, угоди про експлуатацію та концесії, банківські послуги, спільна діяльність та інші форми ділового співробітництва, транспортні послуги. Окремі автори відносять до сфери електронної комерції також й біржові угоди.
Отже, в юридичній літературі єдине розуміння електронної комерції відсутнє, зрозуміло, що цим поняттям охоплюється досить широке коло відносин. Ми ж поділяємо точку зору тих вчених, які вважають, що в найзагальнішому сенсі електронна комерція – це здійснення купівлі-продажу товарів та послуг через електронні мережі, в тому числі через Інтернет.
Через виняткову значимість відносин у сфері електронної комерції для становлення конкурентноздатної ринкової економіки будь-яка цивілізована держава має сприяти їх розвитку. Для цього необхідно розробляти основні процедури і принципи здійснення електронної комерції, а також передбачати рівні юридичні гарантії та судовий захист для всіх її учасників. При цьому слід враховувати, що особливістю правовідносин, які мають бути врегульованими, є те, що вони здебільшого мають екстериторіальний характер. Однобічне застосування державою правових норм, регулюючих подібні відносини, без врахування досвіду міжнародної практики і законодавства інших країн буде неефективним. Про це свідчать багаторазові безуспішні спроби таких країн, як США і Великобританія поширити свою систему права і законодавство на відносини щодо врегулювання конфліктів у мережі Інтернет.
Юристи по-різному підходять до бачення майбутнього регулювання електронної комерції. Одні автори пропонують розробити комплексний закон про електронну комерцію, який би регулював більшість відносин, що виникають під час її здійснення, а саме: від поняття електронного документа до укладення договорів у цій сфері. Інші вважають, що було б краще розробити три закони: про електронний документообіг, про електронний підпис, про електронну комерцію (торгівлю). Проте, всі вони переконані, що для нормального функціонування і розвитку електронної комерції необхідне нормативне визначення механізму здійснення угод з використанням Інтернету і легалізації застосовуваних при цьому способів взаєморозрахунків.
У світі вже почалася активна робота по створенню належного правового забезпечення електронної комерції, хоча можна з упевненістю сказати, що законодавство будь-якої країни, у тому числі й США та Великобританії, які прийнято вважати батьківщиною електронної комерції, перебуває

назад |  1  | вперед


Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Женщина 75 лет ищет место технички. Интим не предлагать.
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100