Реферати українською

Менеджмент банківської системи на прикладі - Банківська справа -

Менеджмент банківської системи на прикладі - Банківська справа - Скачать бесплатно

style="width:86.55pt;border:solid black 1.0pt; border-left:none;background:#F2F2F2;padding:0cm 3.5pt 0cm 3.5pt"> Питома вага – %
1. 2. 3. 4. 5.	Операційні витрати в тому числі: поштові і телефонні витрати по операціях клієнтів оплачена комісія за послугами витрати на утримання апарату управління господарські витрати інші	10721 67042 23128 30230	8 51 18 23
	Непроцентні витрати: всього	131121	100

З цих показників можна зробити висновок, що банку необхідно зменшити питому вагу витрат на операційні витрати та інші. Мабуть, недоцільно скорочувати витрати на утримання апарату управління. Розглядаючи висновки даного аналізу, ми можемо відмітити, що скороченню витрат банку будуть сприяти:

гармонізація структури ресурсної бази, тобто збільшення частки розрахункових і вкладних рахунків. Для цього потрібно створити в банку спеціальний підрозділ, який би цілеспрямовано займався тільки ресурсами;

розумне зменшення непроцентних витрат.

Завершальним етапом аналізу є аналіз прибутковості банківської діяльності. Банківський прибуток важливий для всіх учасників економічного процесу. Він є основним показником ефективності комерційної діяльності, джерелом зміцнення і розвитку комерційного банку. Кінцевий фінансовий результат (прибуток або збиток) визначається як різниця між загальною сумою доходів від банківської діяльності і надходжень від позареалізаційних операцій та сумою витрат за цими операціями.

Прибуток — показник результативності банку, його діяльності, його аналіз ми почнемо з розгляду складових компонентів. В загальному плані, прибуток, що залишається в розпорядженні банку, залежить від трьох “глобальних” компонентів: доходів, витрат, сплачених в бюджет податків.

Аналіз доходів та витрат розкриває причини їх змін. Всі рекомендації ми розробили відповідно збільшення прибутку і скорочення витрат.

В першу чергу за рахунок прибутку сплачується податок та інші обов’язкові платежі до бюджету. Проводиться відрахування від прибутку в статутний і резервний фонди, що знаходяться в місті Чернівецьку. Частина прибутку відраховується в фонд економічного стимулювання відповідно до порядку встановленого Національним банком України.

Існує метод оцінки прибутковості банківської діяльності за допомогою відносних показників (коефіцієнтний метод).

Основним показником прибутковості банку прийнято вважати (рентабельність), а саме — відношення прибутку до витрат банку:

прибуток

K1 = ---------------- *100 %

витрати

Порівнюючи результати 1998 і 1999 років ми бачимо, що рентабельність зменшилася в зв’язку із зменшенням прибутку.

7057

K1 1998 рік = ------------ *100 % = 4,93 %

143004

3257

K1 1999 рік= ------------ *100 % = 2,26 %

144432

Це означає, що рентабельність банківської діяльності знаходиться в прямій залежності від “працездатності” активів, від їх прибутковості.

Одним із резервів збільшення рентабельності є ступінь віддачі активів.

Прибутковість активів:

К2 1998 рік = 7057 : 281935 х 100 % = 2,50 %

К2 1999 рік = 3257 : 258229 х 100 % = 1,26 %

Дохідність активів:

К3 1998 рік = 150061 : 281935 х 100 % = 53,23 %

К3 1999 рік = 147690 : 258229 х 100 % = 57,19 %

Частка прибутку в доходах банку:

К4 1998 рік = 7057 : 150061 х 100 % = 4,70 %

К4 1999 рік = 3257 : 147690 х 100 % = 2,21 %

За допомогою коефіцієнта К3 ми можемо охарактеризувати діяльність банку з точки зору ефективності розміщення активів, тобто можливостей створювати доход.

К4 відображає здатність банку контролювати свої витрати, так як:

Аналіз дохідності активів повністю перекликається з аналізом доходів банку. Сумарна дохідність активів, складається з процентних та непроцентних доходів.

1998 рік К3= 53,23

1999 рік К3= 57,19

1998 рік D1 = 78527 : 281935 * І00 % = 27,85 %

1998 рік D2 = 72534 : 281935 * 100 % = 25,37 %

1999 рік D1 = 78223 : 258229 * 100% = 30,29 %

1999 рік D­2 = 69467 : 258229 * 100% = 26,90 %

На показник D1 здійснює вплив різний рівень дохідності окремих активних операцій, наприклад, ризиковані кредити більш доходні, ніж міжбанківський кредит, структура кредитного портфеля і частка кредитних активів, що приносять прибуток в сумарних активах, (вплив цих факторів на процентні доходи ми розглядали в аналізі доходів).

Показник К4 ми можемо розкласти на такі складові:

Чим менша частка кожного фактору в доходах, тим більший коефіцієнт. Найбільший вплив на зменшення частки прибутку у валовому доході мають процентні і непроцентні витрати. Реальний резерв скорочення, витрат слід шукати, в зменшенні рівня процентів, що сплачуються за кредитні ресурси (детальний аналіз цих елементів представлений в аналізі витрат).

Підводячи підсумки, можна сказати, що ринкові відносини узаконюють нову роль прибутку, як оцінювального показника роботи банку. В цьому плані особливо актуальним, стає аналіз банківської діяльності з точки зору її дохідності.

Розділ 3. Вдосконалення банківського менеджменту в умовах ринкової економіки.

§ 3.1 Система управління в банку.

Для створення умов стабільності роботи всіх конкуруючих між собою банківських установ та разом з ними всіх господарюючих суб’єктів необхідне функціонування ефективної системи управління.

Управління — специфічна діяльність людини. Під управлінням банком ми розуміємо управління людьми та їх виробничими відносинами. Головним предметом праці (сировиною) управляючого є інформація. В цьому особливість управлінської праці. Керівництву Ощадного банку України Путильського відділення № 6799 для прийняття управлінських рішень необхідно мати інформацію. Забезпеченням необхідної інформації займаються різноманітні підрозділи та служби. Так, наприклад, інформацію про наявність кредитних ресурсів та кредитоспроможність позичальників надають: відділи короткострокового та довгострокового кредитування; інформацію про процентні ставки грошово-кредитного ринку, про темпи інфляційного росту цін надає відділ маркетингу та грошового обігу. Треба відмітити, що цей відділ був створений в результаті реорганізації організаційної структури в 1998 році. Необхідність цього відділу очевидна. В умовах розвитку ринкових відносин банк повинен мати інформацію про стан та зміни грошово-кредитного ринку, виявляти потреби клієнтів, продавати комплекс маркетингових заходів для задоволення цих потреб. Тільки при такому підході банк може забезпечувати отримання прибутку за рахунок створення максимальної споживчої задоволеності.

Однак, дуже важливо, щоб концепція маркетингу, одного з основних елементів менеджменту, здійснювалася на практиці, а не просто проголошувалась. Часто банки заявляють про застосування в своїй діяльності маркетингового підходу, а насправді все зводиться до призначення управляючого по маркетингу та створення маркетингової служби. А це саме по собі ще не вирішує проблеми реального використання концепції маркетингу в діяльності банку. Так, наприклад, в 1998 році у відділі маркетингу працював один працівник, що було недостатньо для такого обсягу робіт. На протязі І997-І998 років штат збільшився до 4 - х спеціалістів, що сприяло більш ефективній роботі банку, отриманню більш повної зовнішньої інформації. Інформація, що поступає, проходить обробку за допомогою автоматизованих систем у відділі комп’ютеризації банківських справ. Відповідальність за це несе начальник відділу. Збір та обробка інформації є допоміжними елементами для прийняття вірного рішення. Завдяки різноманітній та своєчасній інформації, умілій її обробці керівництво може прийняти науково-обгрунтоване рішення. Наприклад, на основі інформації про позитивні результати фінансово-господарської діяльності клієнтів, заступник директора по кредитах, узгоджуючи з директором банку, приймає рішення про надання позики.

Управління, як будь-яка діяльність людини, засноване на певних принципах. Основними принципами управлінської діяльності Ощадбанку Путильського відділення № 6799 є:

доцільність” відповідальність явища чи процесу певному стану, матеріальна модель якого представляється як мета;

оптимальність - визначення найкращого варіанту з можливих для досягнення поставлених цілей;

принцип зворотного зв’язку - зворотний вплив результатів на процес даного управління, тобто використання в управлінні інформації, яка надходить від об’єкту управління.

В процесі управління виділяються суб’єкти та об’єкти управління. Суб’єктом управління Ощадбанку Путильського відділення № 6799 є Рада банку. Вищим органом управління банку є Рада Банку. Суб’єктами регулювання будь-якої 6анківської діяльності виступають державні органи: Верховна Рада та НБУ. Прийняті у Верховній Раді України законодавчі акти про банки та банківську діяльність регламентують роботу банку, визначають його статус та право НБУ регулювати його діяльність. Достатність капіталу, ліквідність та дохідність — головні об’єкти державного регулювання. В рамках діючого законодавства керівництво Ощадбанку Путильського відділення № 6799 планує та організовує свою діяльність з метою одержання прибутку. Об’єктами управління тут виступають не окремі сторони діяльності, а вся система, організація.

Менеджмент діяльності Ощадбанку Путильського відділення № 6799 підрозділяються на три рівні:

перший — менеджмент вищого рівня, тобто керівництво банку визначає основні напрямки розвитку діяльності банку. На цьому етапі формується основна місія, стратегічна мета банку;

другий — менеджмент середнього рівня, - орієнтований на виконання завдань, необхідних для досягнення головної стратегічної мети. відповідальність за виконання цих завдань несуть керівники служб, підрозділів, начальники відділів;

третій — менеджмент нижчого рівня, де відбуваються управління всередині самих функціональних одиниць з метою досягнення певних параметрів, нормативів, які представляють собою складові частини завдань підрозділів, відділень.

“Менеджмент” діяльності банку включає в себе не тільки сукупність принципів, методів, форм та засобів управління банком, але й повинен відображати якісну характеристику досягнених результатів від прийняття управлінських рішень за допомогою конкретних економічних показників. Це складає суть фінансового менеджменту. Отже конкурентноспроможність та платіжеспроможність банку визначаються, насамперед, раціональною організацією фінансів. Функції фінансового менеджменту покладені на відділ “економічного аналізу”, який знаходиться в підпорядкуванні заступника директора банку, його очолює начальник відділу, тут працює штат співро6ітників — три спеціалісти та економіст.

Основним завданням відділу економічного аналізу є проведення економічного розрахунку, який представляє собою порівняння у вартісній (грошовій) формі витрат та результатів банківської діяльності. Застосування комерційного розрахунку веде до досягнення однієї із основних цілей банку — одержання максимального прибутку при мінімальних витратах. За допомогою комерційного розрахунку, аналізу ринку та оточуючого світу можна розпізнати на ранньому етапі зміщення потреб.

Так, наприклад, інформація, яка надходить про наявність ресурсів з відділів короткострокового та довгострокового кредитування, проходить обробку у відділі економічного аналізу, тобто, яку кількість ресурсів надати тій чи іншій групі позичальників з метою одержання найбільшого прибутку при найменшому ризику, так як кожна група позичальників має свій певний рівень кредитоспроможності. В порівнянні з 1998 роком в 1999 році збільшилась на 10 процентів питома вага кредитів, наданих у сферу торгівлі, що відобразилося на зростанні процентних прибутків від проведення кредитної політики. Зараз випробовуються схеми короткострокового кредитування по операціям з облігаціями внутрішньої державної позики, під комплект документів на товари, що знаходяться в дорозі, під заставу векселів великих банків, під середньомісячний обіг коштів клієнтів.

Кожна управлінська діяльність розпочинається з поставлених цілей. Процес стратегічного планування, що є однією з основних функцій менеджменту, починається з встановлення генеральної мети банку. Це планування проводиться керівництвом, тобто менеджментом вищого рівня. Від цього етапу планування відштовхується вся діяльність менеджменту банку.

Залучення грошових коштів від юридичних і фізичних осіб і розміщення їх на комерційних принципах в інтересах вкладників Банку і розвитку народного господарства: здійснення грошово-кредитного обслуговування громадян і підприємств, а також інших банківських операцій.

Відсутність стратегічного планування , а отже і конкретне визначення основної мети приводить до того, що усі банківські рішення, які не обумовлені необхідністю притримуватися основного напрямку функціонування кредитного інституту, визначеного в місії, будуть базуватися лише на індивідуальних якостях та цінностях вищого керівництва. Такі випадки часто призводять до розосередження і розпорошування зусиль, що негативно впливає на діяльність банку. Крім того виникають можливості прояву непослідовності в діях менеджменту, зумовлені складністю вибору пріоритетів та відсутністю початково поставленої мети.

Іншими словами, генеральна мета банку служить критерієм для всього послідуючого процесу прийняття управлінських рішень.

Так, визначивши своє основне спрямування діяльності як обслуговування кредитом сфери підприємницької діяльності та промисловості, менеджмент не задається питанням про обслуговування споживчим кредитом клієнтури роздрібного ринку.

Оскільки потенціал банку різними способами аналізується при виборі основної мети, якої він буде притримуватися у своїй діяльності та виходячи з основної місії, банк в змозі визначити свою подальшу діяльність без метушні і не кидаючись із сторони в сторону. Вибір головної мети банку є відповідальний етап стратегічного планування, на якому важливо правильно підійти до масштабності постановки цілей, не опускатися до частковостей. Сильне звуження рамок мети діяльності банку обмежує можливості вищого керівництва розглядати ймовірні варіанти при прийнятті рішень.

Після того, як була сформована основна місія банку, керівництво займається постановкою завдань, вирішення яких необхідне для досягнення основної мети. При цьому до уваги приймається потенціал зовнішнього середовища, внутрішні труднощі, внутрішні ресурси банку.

Таким чином, при формуванні завдань банку в першу чергу необхідна їх конкретизація. Але ця конкретизація не може проходити поза залежністю від впливу досить великого спектру активних факторів. Причому облік їх не завжди є простою справою. На більш низьких рівнях банку, — менеджмент середнього рівня, — тобто в підрозділах, відділах, службах, також приймаються їх власні програмні заяви.

Наприклад, управлінське рішення про надання кредиту пов’язане з необхідністю отримання наступної інформації: про попит на кредитні ресурси тієї чи іншої групи споживачів на ринку ( відділ маркетингу ), про ефективність вкладання кредитних ресурсів в ту чи іншу сферу (відділ економічного аналізу), інформації про кредитоспроможність позичальника, його ліквідності (робота по проблемах повернення кредиту ведеться службою безпеки банку), інформації про наявність кредитних ресурсів (відділ кредитування). Тобто ми можемо наочно побачити взаємозв’язок всіх організаційних служб та відділів в процесі прийняття управлінського рішення.

Для збільшення прибутку банку сприяють наступні цілі, які ми маємо змогу зобразити за допомогою схеми:

1. Місія банку.

2. Основна мета.

3.Максимізація одержаного прибутку.

4. Мобілізація вільних грошових коштів.

5.Підвищення ефективності управління пасивами.

6.Розширення асортименту банківських послуг.

7.Розвиток банківських послуг, що сприяють залученню депозитів.

8.Скорочення нераціональних витрат.

9.Покращення показника рентабельності активів.

10.Залучення кваліфікованих спеціалістів.

11.Зменшення банківського ризику.

В даному випадку ми маємо сукупність цілей чи дерево цілей. Мета повинна бути досяжною, ресурсозабезпеченою, контрольованою. Отже, проведемо аналіз даних цілей.

Для найбільшої ефективності банку вигідно функціонувати на межі ризику, тобто з найменшим забезпеченням активів власним капіталом. Для цього необхідно залучення грошових коштів. Це є однією з цілей банку. Реалізація цієї мети знаходиться у депозитній політиці банку, так як на основі депозитних операцій формується більша частина кредитних ресурсів. Але існує ряд труднощів, наприклад, відсутність достатнього досвіду управління депозитами. Це пов’язано з тим, що не завжди складалися планові баланси кредитних вкладень та ресурсів, що було викликано надмірною централізацією управління процесом формування та використання позичкового фонду. Саме так доводилося директивним порядком встановлювати розміри кредитування тієї чи іншої сфери, а це зменшувало можливість застосування комерційного кредиту.

Важливим інструментом депозитної політики є процент, який банк сплачує вкладникам за залучені ресурси. Сплата процентів за депозитними рахунками — основна стаття операційних витрат банку. Отже, банк не зацікавлений у досить високому рівні процентної ставки. Одночасно він змушений підтримувати такий її рівень, який був би привабливим для клієнтів. Тому на процент впливають строки та сума депозитів. Чим надійніші пасиви, тобто чим більший строк та сума депозиту, тим більший процент гарантує банк.

Створення все більшої кількості комерційних банків, які пропонують різноманітний спектр послуг, веде до посилення конкуренції в банківській сфері. Для зменшення витрат є свої напрямки, які включають підвищення рівня автоматизації, скорочення накладних витрат, гармонізація структури бази, тобто збільшення частки розрахункових та депозитних рахунків і зменшення частки дороговартісних інструментів (міжбанківських кредитів). Для цього потрібно створити в банку спеціальний підрозділ, який би цілеспрямовано займався тільки ресурсами, розумним зменшенням непроцентних доходів.

Показник рентабельності активів залежить від ефективності розміщення активів, структури кредитного портфеля, частки кредитних активів, які приносять дохід у сумарних активах.

В Ощадбанку Путильського відділення № 6799 широко застосовуються різні форми матеріального заохочення, такі як премія, матеріальна допомога, компенсації та інші форми грошових витрат, що сприяє залученню висококваліфікованих кадрів, спеціалістів.

Сукупність поставлених цілей є основою планування і прийняття управлінських рішень. Планування є однією з найважливіших функцій менеджменту. Питання планування, вироблення стратегії лежить в основі діяльності вищого менеджменту банку. Планування в Ощадбанку Путильського відділення № 6799 здійснюється безпосередньо на основі заходів, що викладені вище.

Як видно, процеси комунікації та прийняття рішень забезпечують взаємозв’язок та взаємозалежність всіх управлінських функцій. Цим досягається цілісність управлінського процесу, що в значній мірі сприяє підвищенню його ефективності.

Планування в Ощадбанку Путильського відділення № 6799 проводиться не тільки на вищому рівні, але й на рівні відділень та інших підрозділів. Це свідчить про те, що діяльність банку не повністю залежить від рішень, які приймаються у вищих ешелонах управління. Тобто, в основі планування лежить паралельна розробка стратегій на всіх рівнях банку при постійному врахуванні спільної мети. Надалі всі стратегії зводяться і виробляється інтегрована стратегія.

Організаційна структура банку є важливою складовою успішного досягнення цілей вибраної стратегії. Від того, як організований банк, як налагоджені в ньому відносини керівництва та підлеглих залежить вся його діяльність. Організація є однією з найважливіших функцій менеджменту.

Рішення про вибір структури організації в цілому приймається керівництвом вищого рівня. Керівники більш низьких рівнів допомагають в цьому, забезпечуючи необхідною інформацією і даючи одночасно свої пропозиції з приводу структури окремих підрозділів.

Реалізація однієї з цілей Ощадбанку Путильського відділення № 6799 — залучення кваліфікованих спеціалістів — дозволяє тому, хто відповідає за конкретний вид банківських послуг, мати в своєму підпорядкуванні достатньо кваліфікованих службовців, які мають досвід роботи в даній сфері, завдяки чому підвищується конкурентноспроможність банку в порівнянні з іншими, які організовані за іншими принципами. Крім того, орієнтація на окремі види послуг дозволяє найкращим чином координувати весь процес від створення нових послуг до доведення їх до кінцевого споживача.

§ 3.2. Менеджмент банківського ризику.

Основу діяльності Ощадбанку Путильського відділення № 6799, як видно з його основного призначення, тобто надання кредиту сприяє ефективному розвиткові економіки країни. Але процес кредитування пов’язаний з банківським ризиком. Тому особливою стає проблема банківського менеджменту по управлінню кредитним ризиком, вивчення кредитоспроможності позичальників, прогнозування сумнівних кредитів.

Як видно з дерева цілей, основна мета менеджменту Ощадбанку Путильського відділення № 6799 — максимізація прибутку, який одержує банк. Це означає, що політика банку повинна грунтуватися на базі реальної оцінки і прогнозування різноманітних ситуацій, аналізу всіх факторів, які впливають на обсяги прибутку. Дані фактори визначають рівень банківського ризику. Мета банку — мінімізувати цей ризик.

Банківський ризик включає в себе сукупність ризиків, таких як кредитний ризик, процентний ризик, ризик поточних витрат, валютний ризик, ризик неплатіжеспроможності банку та інші.

Всі ці типи ризиків взаємопов’язані. Очевидно, що кредитний ризик може призвести до ризику неплатіжеспроможності та ліквідності банку. Ризик процентної ставки відносно самостійний, так як пов’язаний з кон'юнктурою на ринку кредитних ресурсів і діє, як зовнішній фактор, що не залежить від банку. Але він в змозі збільшити кредитний ризик та весь ланцюг ризиків, якщо банк не буде пристосовуватися до зміни ринкової процентної ставки. Тому кожний тип ризику є суб’єктом банківського менеджменту.

Розглянемо, як на практиці в Ощадбанку Путильського відділення № 6799 здійснюється управління прибутком банку і навіть втратою частини акціонерного капіталу в результаті неспроможності позичальника погашати та обслуговувати борг ( виплачувати проценти ).Отже, перед керівництвом Ощадбанку Путильського відділення № 6799 стоїть чітко сформована мета — зменшення кредитного ризику. Наступний етап — планування.

На етапі виявлення проблеми необхідно з’ясувати, що впливає на збільшення чи зменшення кредитного ризику. Кредитний ризик знаходиться у прямій залежності від якості кредитного портфеля. Кредитний портфель — результат діяльності банку по наданню кредитів. На основі виявленої проблеми керівництво банку приймає рішення про більш чітку організацію кредитного процесу.

Кредитний процес складається з двох етапів. На першому етапі помічником з питань банківської безпеки та відділами кредитування здійснюється реальний аналіз кредитних заявок, при цьому велику увагу приділяється кредитоспроможності фірми-постачальника, оцінці сильних і слабких сторін її діяльності, ймовірним строкам погашення кредиту. Ця інформація направляється заступникові директора по кредитах. Якщо фірма відповідає всім вимогам політики банку, то оформляється кредитна угода.

Після надання кредиту починається другий етап кредитного процесу. На цьому етапі відділом економічного аналізу здійснюється аналіз поточної діяльності фірми, що сприяє виявленню на ранній стадії “проблемних кредитів”, тобто кредитів, яким загрожує несвоєчасне погашення.

Для того, щоб спростити складні ситуації в прийнятті рішення, можна порекомендувати банку використовувати модель АВС — аналізу, на другому етапі кредитного процесу. Призначення і зміст цієї моделі є розподіл виданих кредитів у ризикові класи в залежності від фінансових показників позичальників, вартості забезпечення, правильності всієї кредитної документації.

Отже, група

А — кредити з найменшим ризиком;

В — кредити з підвищеним ризиком;

Г — кредити з найвищим ризиком.

Застосування АВС — аналізу ефективно впливає на прийняття управлінських рішень. Так як АВС — аналіз дозволяє прогнозувати витрати від непогашених кредитів, які можуть вплинути на прибуток банку, а також стимулювати зацікавленість клієнтів групи “А” в одержанні кредиту тільки в Ощадбанку Путильського відділення № 6799. Для цього необхідно поводитись з клієнтами цієї групи з особливою увагою, ретельністю, підтримувати з ними зв’язки, особливо враховувати побажання цих клієнтів, продумувати можливість надання пільгових кредитів.

На управління кредитним ризиком впливає багато факторів. Оцінка та аналіз цих факторів обов’язково враховується в процесі планування. Так, об’єм непогашених кредитів часто не залежить від самого банку, а знаходиться під впливом економіки в цілому. Але банк, в свою чергу, може зменшити кредитний ризик шляхом відмови від концентрації кредитів в конкретних галузях чи фірмах, що переживають спад виробництва, та надаючи кредити таких ризикових вкладів приносять найменші втрати.

Планування та управління може бути тільки тоді ефективним, коли враховані всі фактори, що впливають на діяльність банку. Тобто керівництву банку необхідно мати наступну інформацію: оцінку ринкових можливостей, розпізнавання залежностей, зміни структури ринку, зміщення потреб: про характер діяльності конкурентів, їх цілі, стратегічні можливості, їх слабкі сторони: про власні сильні і слабкі сторони, наявні потенціали: про зміни в суспільних, політичних, економічних тенденціях.

Проведення ситуаційного аналізу проводить відділ маркетингу. Завдяки аналізу ринку та навколишнього світу можна на ранньому етапі розпізнати зміщення потреб, суспільні тенденції. Банк зобов’язаний чітко орієнтуватися в ситуації на ринку, коли приймає те чи інше рішення по забезпеченню захисту своїх інтересів. Продажна ціна забезпечення підпорядковується умовам ринку, відповідно вона підлягає коливанням. Оцінка забезпечення повинна проводитись з врахуванням ринкових перспектив.

Аналіз кредитопозичальників дозволяє оцінити, до якого класу ризику відносяться ті чи інші клієнти.

Втрати від непогашених позик — неминучий продукт активної діяльності банку, їх неможливо повністю ліквідувати, але звести до мінімуму — реально. Цьому сприяють такі етапи планування: як прогноз виникнення проблемних кредитів та пошук альтернатив їх ліквідації.

Отже, ми бачимо, до виникнення сумнівних кредитів приводять фактори, що залежать і не залежать від банку. До перших факторів відносяться всі аспекти, пов’язані з кредитним процесом, тобто із адекватним аналізом кредитної заявки, кредитної документації та інше. Самостійні фактори — несприятливі економічні умови, в яких опинився позичальник, стихійні лиха.

Треба відмітити, що в Ощадбанку Путильського відділення № 6799 на етапі аналізу кредитопозичальників відображається тільки фактичний фінансовий стан клієнтів, а аналіз факторів, які вплинули на погіршення їх господарської діяльності компанії діють автономно, незалежно від банку. Але банк, знаючи, де у фірми виникли слабкі місця, може і повинен дати відповідні рекомендації, що запобігали б появі несвоєчасно погашених позик. Можна запропонувати класифікацію цих факторів.

Недосконалий менеджмент :

Більшість фірмових крахів — результат погано організованого менеджменту. Типові проблеми: незадовільні планові і бухгалтерські служби, загальна некомпетентність. Як правило, недосконалий менеджмент пов’язаний з витратами росту, коли компанія, яка динамічно розвивається, наштовхується на недоліки сильно централізованого управління, яке в змозі охопити всі деталі господарського процесу.

Недосконалий початковий капітал фірми:

Невеликі фірми часто опиняються перед проблемою недостатності початкових вкладень. Це відбувається в результаті недооцінки загальної вартості бізнесу, в якому збирається досягти успіху дана компанія, та переоцінка строку, через який очікується одержання прибутку.

Високий рівень коефіцієнта поточних витрат:

Під коефіцієнтом поточних витрат розуміють відношення фіксованих затрат до валових затрат. Відповідно, при високому коефіцієнті і при зниженні об’єму реалізації компанія відчуває різке зниження прибутку.

Високі темпи росту продукції, що реалізується:

Коли компанія починає різко і безвиправданно збільшувати об’єми продажу своєї продукції, то зростає ризик її неоплати. В цій ситуації банк може прийняти заходи, які спрямовані на призупинення росту активів, наполягаючи на тому, щоб фірма призупинила реалізацію продукції покупцям із сумнівною платоспроможністю.

Економічний спад:

Багато невеликих фірм не в змозі прибутково розвиватися в умовах загального економічного спаду.

Конкуренція:

Нові компанії стикаються із серйозними проблемами при виході на ринок. В конкурентній боротьбі фірма може вибрати, як наступальну, так і захисну тактику. Наступальна тактика пов’язана із завоюванням ринку за допомогою різних законів (пониження цін, збільшення об’єму реалізації та інших), які можуть призвести до тимчасової втрати доходу.

Таким чином, керівництво Ощадбанку Путильського відділення № 6799, отримавши інформацію про фінансовий стан кредитопозичальників, про причини, які впливають на їх діяльність, може прийняти рішення про вибір програми дій по ліквідації непогашених кредитів.

Визначивши програму дій, банк приймає відповідні управлінські рішення.

В більшості випадків позичальник ще не втратив здатності відповідати по своїх зобов’язаннях. В цій ситуації банк розглядає питання про зміну кредитної угоди. Вони укладають додаткову угоду, за якою позичальнику надається відстрочка в погашенні кредиту на період коректування своєї господарської діяльності з метою одержання коштів для виплати боргу. В цьому випадку керівництво банку може прийняти рішення лімітувати активність позичальника, наприклад, в плані придбання нового обладнання чи розширення виробництва. Також може накладати контроль на витрати фірми, шо стосується виплати грошових винагород робітникам. Крім того, в модифікованому узгодженні може порушитися питання про податкове забезпечення кредиту.

Якщо додаткове узгодження не дає результату, тобто стан справ позичальника не покращується і погашення простроченої позики не передбачається, то банк переходить до наступного етапу — реалізації забезпечення. Реалізація забезпечення — процес трансформації в готівку частини активів, на яку претендує банк за угодою про забезпечення кредиту. У випадку, коли банк надавав кредит чи реалізація забезпечення не дозволила погасити повністю проблемний кредит, наступає третій етап — стягнення кредиту через суд. Суд допомагає банку виявити, які джерела доходу та активи позичальника можна обернути в погашення кредиту. На четвертому етапі — виконання судового рішення.

Керівництво банку має вибір для прийняття рішення:

– погашення боргу шляхом виконання прийнятого судового рішення за допомогою опису (конфіскації) майна боржника;

– накладення арешту на кошти боржника, які знаходяться в третьої особи;

–реалізація конфіскованого майна боржника на публічних аукціонах.

Результатом роботи банку з простроченими кредитами може виявитися банкрутство боржника (п’ятий етап). Банкрутство, керівництвом Ощадбанку Путильського відділення № 6799, розглядається як виключний засіб вирішення сумнівних кредитів.

Таким чином, будується робота Ощадбанку Путильського відділення № 6799 по управлінню зменшення кредитного ризику.

Своєрідним амортизатором кредитного ризику служить резервний фонд, створений в банку для компенсації збитків від списаних кредитів. Джерело відрахувань — прибуток, який залишається в розпорядженні банку після перерахування податків у бюджет. Нормативи відрахування затверджуються пайовиками.

Подібна практика формування резервного фонду далека від досконалості. По-перше, нормативи не узгоджуються з фактичними втратами від списаних кредитів за попередні роки. По-друге, не коректним є обчислення нормативу в процентах від прибутку.

Звичайно, джерелом формування резервного фонду повинен бути кредитний портфель банку. Відрахування в нього приводить до залежності від середньої частки прострочених позик у загальному об’ємі кредитних вкладень за останні 2–6 років.

Використання АБС — аналізу при класифікації виданих кредитів за групами ризику дозволить зосередити увагу на найбільш надійних, а також стимулювати зацікавленість в одержанні кредиту клієнтами групи А.

Виявлення причини погіршення господарської діяльності допоможе запобігти несвоєчасному погашенню позик, а також прийняти рішення, як будувати подальші відносини з невиправним боржником.

Організація роботи із сумнівними кредитами дозволяє банку покращити якість кредитного портфеля та мінімізувати ризик погашення кредитів.

§ 3.3. Використання закордонного досвіду розвитку банківської системи в умовах ринкової економіки України.

Перехід до ринкової економіки вимагає відповідних змін в структурі банківської системи, викликає необхідність її реформування з урахуванням нових явищ та процесів. Вирішенню цих проблем у великій мірі може сприяти намагання спроектувати західну банківську систему (практику) на власні реалії економічного життя. Зараз важливо використати все конструктивне, що нагромаджене банками, не повторюючи їх помилок. У формуванні банківської системи, адекватній ринковій економіці, ігнорувати закордонний досвід означало б “винаходити велосипед”, та ще й без гарантій, що на ньому можна буде їздити.

Реальна міра “ринковості” грошово-кредитної системи України, співвідношення у ній централізованих і децентралізованих засад визначається мірою “ринковості” економічного устрою країни. Банківська система, не може бути за всіма характеристиками повністю адекватною класичним дворівневим системам розвинутих країн із стабільною ринковою економікою. На відміну від них, це — банківська система перехідної економіки, з її нестабільністю і значними структурними зрушеннями. Вона повинна, з одного боку, обслуговувати процес реформ (диверсифікацію власності, демонополізацію, становлення нових ринків, а також інтеграцію в світову економіку), а з іншого — забезпечити максимальну стійкість грошової системи в цей період, сприяти стабільному функціонуванню основної маси підприємств.

Сьогодні банківська система в Україні розвивається на базі розширення приватної власності у фінансовому секторі, різноманітності видів кредитних інститутів. У напрямку західних моделей поступово відбувається закріплення централізму у банківській системі, підвищується роль НБУ і представницьких органів держави, яким він підзвітний. На відміну від розвинутих країн, окремою і найважливішою проблемою формування національної банківської системи України є правове забезпечення побудови її інституціональної структури, вдосконалення банківського нагляду, розвиток інформаційних технологій і зв’язку, банківських асоціацій, банківської освіти тощо. У цьому плані велике значення має прийняття Закону “Про Національний Банк України”, де має бути чітко і конкретно визначено правовий статус представницьких органів держави і НБУ, який цим органам підзвітний, їх функції, повноваження і міру компетенції. Необхідно забезпечити повноваження НБУ по посиленню монетарної стабільності, створити чітку і конкретну систему реальної підзвітності НБУ Верховній Раді України.

Для створення постійного механізму консолідації інтересів НБУ, уряду, парламенту і банківської спільності, Україні, на зразок розвинутих країн, необхідно мати спеціальну Консультативну раду по банках (по монетарній і кредитній політиці), яка не повинна мати директивних функцій по відношенню до НБУ, а включати в свій склад представників науки і усіх зацікавлених сторін, узгоджувати і консолідувати їх інтерес, готувати рішення, систематично розглядати поточні проблеми, на постійній основі займатись стратегічними питаннями. В Україні сьогодні також відсутня ціла група законів, звичайних у міжнародній практиці, які регулюють діяльність окремих категорій кредитних установ і окремих сторін діяльності банків та їх відносин з клієнтами.

Хоч сьогодні система регулювання діяльності банків і включає основні норми, відомі у міжнародній практиці (достатність капіталу, вимоги до ліквідності, обмеження великих кредитів тощо), їх обсяг і кількісні параметри значно відрізняються від практики розвинутих країн. Відсутня чітка система оцінки якості активів і створення обов’язкових резервів на поточні активи. Немає загальноприйнятої єдиної системи оцінки банків, рейтингова інформація непостійна і дуже спрощена. На практиці часто не застосовуються обмеження на підвищені ризики, не здійснюється контроль за повнотою розкриття банками інформації, за відсутністю дискримінації вкладників. У цьому плані для посилення банківського нагляду і регулювання необхідно, на наш погляд, вирішити такі суттєві завдання:

1) перехід на міжнародні стандарти бухобліку і звітності і регулювання діяльності комерційних банків;

2) переведення значної частини банків на більш високий рівень регулювання;

3) створення систем зведеної інформації про дотримання банками регулятивних норм, а також єдиної системи оцінки банків для банківського нагляду;

4) наближення порядку оцінки капіталу до умов Базельської угоди

(розподіл на капітали першого та другого рівнів, забезпечення порівнянь в оцінці ризику активів тощо);

5) розробки чіткої системи класифікації активів;

6) створення системи норм, що захищають клієнтуру банків.

Крім того, ключовими поточними проблемами трансформації банківської системи України до світових стандартів сьогодні є:

1 ) створення фондів страхування вкладів фізичних і юридичних осіб;

2) структурна перебудова колишніх державним банків (ПІБ, Укрсоцбанк, “Україна”) і Ощадбанку;

3) посилення поточного режиму класифікації позик і створення резервів на покриття збитків по кредитах для того, щоб звітність банків відображала їх дійсне фінансове становище (такі резерви не повинні включатись капітал банку при розрахунку його достатності);

4) створення НБУ системи раннього попередження для виявлення проблемних банків;

5) створення Всеукраїнського реєстру гарантій і застав та даних про ризикових позичальників;

6) розробка програм

Назад

---