Рефераты на украинском
Релігійне мистецтво первісного суспільства - Культура -



Проблема співвідношення культури і релігії завж­ди викликала велику зацікавленість серед вчених різних наукових шкіл і світоглядних орієнтацій. Цю проблему висвітлювали: П. Флоренський, М.Бердяєв, Б.Рибаков, Е. Тайлор, Д.Фрезер та ін.

Єдиної думки щодо співвідношення культури і релігії у вчених не існує. Одна з культурологічних концепцій — богословська, або релігійна; майже всі її представники виходять з того, що релігія є основою культури.

Релігія і мистецтво мають спільні витоки і корені. Джере­ла мистецтва містяться в людській праці, особливо в тій її частині, де найбільше проявляється людська ініціатива. Внаслідок свободи творчості людина створює знаряддя пра­ці, розвиває спілкування з подібними собі, естетично ос­воює світ.

Джерела релігії лежать у людській практиці, яка вира­жає залежність людини від оточуючого світу; саме тоді у неї виникає бажання звернутися по допомогу до інших, могутніших, ніж вона сама, сил. Однією з ранніх форм релігії був фетишизм (від фр. — ідол, талісман), який ви­являвся в пошануванні матеріальних предметів, наділених, на думку давніх людей, таємничими властивостями. Серед інших ранніх форм релігії існували анімізм (від лат. — душа), тобто віра в існування душі, і тотемізм (від слова "ототем", що означає "його рід") — фатальна віра в надприродний зв'язок між людськими родами і тваринами. Вони були типовими для первіснообщинного ладу і входили до скла­ду тієї культури, яка відповідала даній стадії розвитку.

З подальшим розвитком суспільства виникли політеїзм, народно-національні релігії. Класичним прикладом політеїз­му (від грец. полі — багато, віра в багатьох богів) можуть бути давньогрецька і давньоримська релігії з їх величезною кількістю різних богів. До народно-національних нале­жать іудаїзм, індуїзм, конфуціанство та ін. Сповідниками таких релігій є, як правило, представники одного етносу, хоча можуть бути і особи іншої національності.

Народно-національні релігії являють собою специфічні системи релігійної культури, яким властива детальна ритуалізація повсякденної людської поведінки (спожи­вання їжі, дотримання гігієнічних правил), специфічна обрядовість, сувора система релігійних правил і заборон, моральних норм і ціннісних орієнтацій, вироблених сус­пільством.

Таким чином, у міру ускладнення суспільного організ­му, його матеріальної і духовної культури більш вагомими стають і самі релігійні системи, утворюючи своєрідну підси­стему цінностей.

У всесвітньо-історичному процесі різноманітні релігії відіграють неоднакову роль. Найбільш помітну виконують ті релігії, які прийнято називати світовими за кількістю віруючих: буддизм, християнство, іслам. Саме ці релігії виявили здатність максимально пристосовуватись до зміни суспільних відносин і вийшли далеко за межі територій, на яких спочатку виникли. Світові релігії ніколи не залиша­лися незмінними, вони весь час трансформувалися відпо­відно до ходу історії.

Вивчення історії релігії базується, значною мірою, на вивченні релігійних пам'яток, які є переконливими прикла­дами зв'язку між релігією і культурою. Під релігійними пам'ятками ми розуміємо передусім культові споруди, па­м'ятки релігійного мистецтва (живопису, музики), релігій­ної літератури, релігійної архітектури.

Історія культури зберегла чимало релігійно-писемних пам'яток, серед яких — Веди, Біблія, Коран.

Крім літературно-писемних, світові релігії мають також і інші культурні пам'ятки: культові будівлі (храми, церкви, костели, монастирі, мечеті, синагоги), живопис (ікони, фрески, мініатюри), музику, обряди.

Маючи функціональний характер, багато релігійних пам'яток одночасно є видатними досягненнями світової культури. В їх створенні брали участь геніальні архітекто­ри, художники, майстри фрескового живопису, іконописці, композитори. Тим самим релігія здійснила великий вплив на розвиток усіх видів мистецтва, а відповідно — культури взагалі.

Стародавній Єгипет став, вірогідно, батьківщиною світо­вої релігії та естетики. Обожнена сонячна куля постійно вважалась стародавніми єгиптянами вищим благом та ви­щою силою. Сонце і життєва сила, світло й краса з пра­давніх часів ототожнювалися в єгипетській культурі, були життєдайними печатками земного життя.

Основними підвалинами єгипетської культури є віра у вічне життя, особисте безсмертя. Стародавні єгиптяни дуже цінували щастя, а також насолоди й утіхи, вважаючи їх найвищою земною метою. Життя і його цінності настільки поважалися, що переходили в "загробний світ", у якому люди, за власною уявою, мали вести таке ж життя, як і на землі.

Проте єгипетська культура розвивалася дуже повільно, являючи типовий зразок застійної давньосхідної культури.

Мистецтво Стародавнього Єгипту розвивалося понад 6 тис. років. Дивовижні пам'ятки архітектури, скульптури, живопису, декоративно-прикладного мистецтва зберегли до наших днів історію цивілізації у долині Нілу. Вони і сьогодні вражають досконалістю форм і конструкцій, реалістичною достовірністю, високим рівнем художньої майстерності.

Єгипетський народ створив багату літературу, яка мала в подальшому вплив на античну та арабську літератури. Авто­ритет єгипетської науки, зокрема математики, астрономії, медицини, географії, історії, у стародавньому світі був досить питомим.

Художня культура Стародавнього Єгипту відбила роз­виток класових взаємин рабовласницького суспільства. У ній знайшли відображення разючі контрасти між соціаль­ним становищем могутнього володаря, намісника Бога на землі — фараона, землевласницької верхівки, служителів релігії — жерців та простих трудівників — землеробів, мис­ливців, будівельників, гончарів.

Мистецтво Стародавнього Єгипту було надзвичайно залежним від релігії, і це значною мірою уповільнювало його розвиток. Культові догмати вимагали канонізації ху­дожніх образів, суворого наслідування усталеним зразкам. Та попри все протягом тривалого періоду єгипетська ху­дожня культура розвивалась, відбиваючи і нові вимоги часу, і боротьбу різних соціальних верств.

Провідним видом мистецтва Стародавнього Єгипту була архітектура, а всі інші види певним чином залежали від неї.

Монументальність форм — ось що перш за все впадає у вічі при знайомстві із самобутньою єгипетською культурою. Грандіозність архітектури царських поховань визначала стиль скульптури, стінопису, які складають єдиний ан­самбль з архітектурним комплексом.

Видатними пам'ятками цієї доби стають Карнакський і Луксорський храми бога Амона поблизу Фів. Протягом кількох віків кожний наступний фараон добудовував ці храми, оздоблював їх гігантськими скульптурними зобра­женнями богів і царів, сфінксами, високими стелами, на­стінним живописом, рельєфами.

Оригінальним в архітектурі самих споруд є широке ви­користання різноманітних колон. Храм у Луксорі прикра­шено 151 колоною. Крім колон рослинного типу зустрічає­мо тут колони з капітелями у формі дзвона. В епоху Ново­го царства велич будов досягається не тільки монументальністю масивних колон, як це було у мистецтві Середнього царства, а й перспективою їхнього чергуван­ня. Повздовжня колонада вела погляд все далі й далі вглиб, підсилюючи ефект просторової перспективи.

Останні спалахи високої мистецької культури спостері­гаються за фараона Шешонка І (X ст. до н. е.), який нама­гався повернути Єгипту втрачену славу. При цьому ще добудовувався Карнак. Деяке культурне відродження відбу­лося за так званої ефіопської (кушитської) ХХУ династії, підтримане царем на ім'я Шабах (VIII—VII ст. до н.е.), свідченням чого є реалістичні скульптурні твори, зокрема портрет градоначальника Фів Ментуемхта. У часи, коли він жив, Єгипет уже захопила (цар Асаргаддон) Ассирія (при­близно 670 р. до н. е).

Одними із найбільш ранніх культур Передньої Азії були культури країн, що знаходяться в басейні річок Тигру і Єфрату (Месопотамія, або Межиріччя).

Насамперед, слід виділити мистецтво Шумеру (IV— III тис. до н.е.), країни на півдні Передньої Азії.

Завдяки археологічним розкопкам було відкрито кілька ранніх храмів, присвячених богам. Головні особливості цих споруд є характерними для архітектури Передньої Азії. Ос­новним будівельним матеріалом служила висушена на сонці цегла. Храми зводилися на високій штучній платформі, сті­ни ділилися вертикальними нішами, вікна мали вигляд вузьких щілин, приміщення розподілялися довкола внут­рішнього відкритого двору.

Типовим для шумерської архітектури III тис. до н. е. є храм в Ель-Обейді (за 6 км від міста Ур), що стояв на цег­ляній платформі. Стіни храму членувалися вертикальними нішами. Над входом був налагоджений на стовпах навіс, з двох боків його охороняли дерев'яні статуї левів. Поверх­ню стін прикрашено трьома стрічками фризів із зображен­ням священних птахів і звірів, а також ритуальних сцен. Колонки на фасаді декоровані інкрустацією перламутром і кольоровим камінням. Над вхідними дверима — горельєф: левоголовий орел (грифон) тримає кігтями двох оленів. Ця композиція згодом стала популярною, і її почали пов­торювати.

У шумерів виник зікурат — вид багатоярусної (3—7 яру­сів) культової споруди із святилищем головного бога на верхньому ярусі. Деякі зікурати були заввишки 40 м. Усі вони вражали монументальними формами, чіткими про­порціями, масивними об'ємами. Зікурат в архітектурі Передньої Азії набув такої самої популярності, як піраміда в архітектурі Стародавнього Єгипту.

Скульптура Шумеру тісно пов'язана з релігійною куль­товою і військовою тематикою. Статуеткам властиві видов­жені або присадкуваті пропорції, великі інкрустовані очі, окремі деталі ледь намічені. Статуетки відзначаються вираз­ністю при всій умовності стилю їх виконання.

Особливе місце серед скульптурних пам'яток Шумеру посідають рельєфи. У них своєрідна тематика зображень і композицій. Як правило, постаті царя чи бога виділяють­ся збільшеними розмірами, постаті ж воїнів виконані у меншому масштабі, у статичних позах. Голова і ноги фігур подані в профіль, а очі і плечі — у фас. Рельєфні зобра­ження "читаються" по горизонталі.

Одним з кращих скульптурних пам'яток цього періоду є рельєф із зображенням бога сонця і правосуддя Шама-ша, що вручає царю Хаммурапі символи влади.

Індійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Вона характеризується грандіозними до­сягненнями протягом більш ніж тритисячолітнього періоду розвитку, їй притаманні не тільки довговічність, а й твор­че сприйняття досягнень чужоземних культур та здатність не втрачати власні основоположні цінності.

На художню культуру давньоіндійського суспільства гли­бокий вплив справили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких своєрідних філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята та ін. Художньо-образне сприйняття через призму названих релігійних та філософсь­ких систем відзначається витонченістю зображення люди­ни і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражають фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес світу є храм Кайласа. Це справді унікальна пам'ятка архітектури: протягом 150 років стародавні майстри вирубували цей храм у скелі, оздобив­ши його численними скульптурними фігурами та барельє­фними композиціями від цоколя до пірамідальних веж. У старому Делі серед відомих пам'яток давнини збереглося місто-фортеця Лал-Кот (кінець XII ст.) із унікальною цільно-залізною колоною, вік якої понад 150 тис. років. Поверхня цього металевого велета й досі блискуча і не ушкоджена іржею. Віднайти призначення колони — завдання для вче­них майбутнього.

Характерною рисою староіндійської культури залишав­ся сексуальний зміст: статева символіка, виражена у ху­дожніх образах, ідеї поклоніння богу кохання — Камі. Ґрунтувався цей зміст на тому, що індійці розглядали шлюбну пару бога і богині як уособлення процесу косміч­ного творення. Тому зображення божественної пари в міцних взаємних обіймах досить поширене і сьогодні в індійських храмах.

Великим шовковим шляхом з Індії до Аравії, на Близь­кий Схід не тільки перевозилися товари, але й відбувався жвавий культурний обмін. Індія в цьому процесі відіграла значну культуротворчу роль.

КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ

Китайська стародавня культура своїми витоками сягає середини II тис. до н.е. її своєрідність, незвичайність по­лягає у рівні буденної свідомості, яка вже давно отримала назву "китайські церемонії" — етико-ритуальні принципи з відповідними їм нормами поведінки. Етика і ритуал були позбавлені міфологічного й, певною мірою, сакрального (потаємного) та священного змісту. Словом, міфологія і релігія поступалися етико-ритуальним нормам. Цей про­цес знайшов своє найповніше відображення і завершення у вченні Конфуція (551—479 рр. до н.е.), яке у II ст. до н. е. було канонізовано і покладено в основу офіційної ідеології феодального Китаю.

Вічними цінностями китайської традиційної культури є акцент на розвиток культури, моральне самовдосконален­ня людини, гармонію взаємовідносин між особистістю і суспільством; повага до старших, допомога ближньому, традиції родинних стосунків та ін.

Визначну роль у китайській культурі відіграв і даосизм, філософсько-релігійний напрям, з яким пов'язаний розви­ток науки і техніки. Ледь не половина найважливіших відкриттів і винаходів, на які спирається сьогодні наша цивілізація, прийшли із Стародавнього Китаю.

Список використаної літератури:

Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.

Історія світової культури. – Харків, 1996.



Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Лентяй - человек, который не делает вид, что работает.
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100