Реферати українською

Свобода совісті як елемент демократичних свобод - Релігія -

Свобода совісті як елемент демократичних свобод - Релігія - Скачать бесплатно

надала всім роботу, як то по кожному пункту вимагає Конституція сучасної України. А сховати за будівництвом храмів своє вороже до простого народу обличчя, - це вже давно відоме лицемірство паразитарного чиновництва. Саме про нього писав наш великий Кобзар – Тарас Григорович ШЕВЧЕНКО в поемі “Сон”:

В своїх антиконституційних діях вище чиновництво посилається на начебто традиції українського народу, та звичаї в цивілізованих країнах Заходу. Але український народ не настільки дурний, щоб виплекати собі такі бузувірські традиції. А у сучасних цивілізованих країн наша влада нічому не хоче вчитися. А якби хотіла, то могла б навчитися тому, з якою наполегливістю цивілізовані країні - навіть ті, в конституціях яких значиться запис про релігію державну чи про релігію традиційну, - дбають про свободу совісті своїх громадян. Не будемо зараз говорити про Францію, Англію, Німеччину, Бельгію, Австрію, скандинавські країни чи Італію, де віруючі зараз складають від 15 до 45 процентів дорослого населення. В Україні, згідно разноманітним соціологічним дослідженням, віруючі складають всього 15-30% кількості дорослого населення. Візьмемо Сполучені Штати Америки, де віруючими вважають себе від 60 до 85 процентів громадян країни.

Один з найбільш впливових й авторитетних членів Верховного Суду США Гарри Эндрю БЛЭКМАН (Harry Andrew Blackmun: 1908-1999) говорив:

“Співробітництво держави і церкви в будь-яких сферах державного життя загрожує правам і свободам громадян навіть у тому випадку, коли і церква, і держава співробітничають не за примусом, а добровільно… Якщо держава в тому чи іншому випадку обрала для вшанування якусь конкретну релігію чи віросповідання, то це автоматично веде до дискредитації тих громадян країни, хто до цієї, вшанованої державними владами, релігії чи віросповідання не належать. В такому випадку держава ніяким чином не переконає своїх громадян в їх рівності перед законом і державою, якщо вона, держава, самим фактом публічного вшанування надає одній релігії чи віросповіданню перевагу над іншими релігіями чи віросповіданнями.” (З промови в 1992 році на судовому процесі: “Лі проти Вейсмана”)

Відомо, що 39-ий президент США Джимми Картер був глибоко віруючою людиною. Після закінчення свого президентського строку (1977-1981) Джимми Картер повністю присвятив своє життя пропаганді баптизму. Але за весь час свого президентства він жодного разу публічно не продемонстрував своїх віросповідних симпатій чи антипатій. Він говорив: “Я сповідував принцип відокремлення церкви від держави і ніяким чином не використовував повноважень президента, щоб якимось чином порушити цей принцип… Держава мусить стояти поза спробами здійснити свій бізнес на молитвах.”

Нинішній президент Білл Клінтон за власними релігійними переконаннями належить до одного з найбільш консервативних і морально ригористичних напрямків християнства - Південного Альянсу баптистів США (“Південні баптисти”). Відомо, що євангельський Ісус Христос рішуче засуджував статеву розпусту (Євангеліє від Матвія, 5:28). Проте в час публічного скандалу і судового процесу в справі стосунків президента Картера з Монікою, ні президент не апелював до церкви баптистів, ні церква баптистів не висловлювала своєю думки з приводу баптиста Білла. Для баптистів Білл Клінтон на той час був не членом їх церкви, а Президентом США і відповідав за свою поведінку не перед баптистами, а перед громадянами і виборцями США. Як відомо, 13 серпня 2000 року Білл Клінтон на одному з молитовних зборів євангелістів виступив з особистим покаяння в гріхах статевих стосунків з Монікою Лівінською. Він каявся перед Богом і громадою віруючих євангелістів. (А чому не громадою баптистів? – можна лише здогадуватися.) Окрім очищення своєї релігійної совісті Білл Клінтон потаємно мав на увазі і наступний з’їзд Демократичної партій, що розпочав свою роботу 14 серпня. Таким чином нинішній Президент США вирішив підтримати на наступних президентских виборах свого коллегу віцепрезидента Гора та його напарника – правовірного іудея та морального ригориста Лібмана.

В демократичних країнах поширення християнства закріпилася демократична і християнська думка про те, що коли держава втручається в релігійні справи, то вона, держава, має при здійснює не божественні, а свої диявольські наміри. Найстаріший державний діяч США, сенатор Південної Кароліни Сем Джон Ервін Молодший (Sam J. Ervin, Jr. (1896-1985) говорив: “Якщо релігію залучають до державних справи, - свобода громадян гине. Якщо ж державні справи примішуються до релігії, - святість релігійної віри тьмяніє”. А тому, продовжував він: “Державу і церкву повинна розмежувати така висока стіна, через яку з обох боків ніхто не міг би перелізти”.

У відповідності з законами про свободу совісті у всіх державних установах США заборонено виконання будь-яких релігійних культів, (В Англії, наприклад, водіям таксі законодавчо забороняється вести зі своїми пасажирами розмову про секс, про політику і…про релігію, оскільки обмін думками з цих тем може передувати злочину або стимулювати ворожнечу між ними.) Присутність в приміщеннях будь-яких ознак релігії Так, Верховний суд США заборонив проведення богослужінь або молитов в державних школах, заборонив учням приходити на уроки з ознаками своєї релігійності (хрестиками на шиї, в єрмолках чи відрощеними пейсами) розвішувати на стінах ікони чи картини релігійного змісту. З шкільних програм та з бібліотек вилучено Біблію, Коран, Талмуд та інші релігійні чи богословські книги. Всі предмети в державних навчальних закладах та в приватних навчальних закладах, що видають дипломі державного значення, предмети вивчаються в строго науковому напрямку без домішки богословського тлумачення тих чи інших тем… Таке ставлення держави до релігії ніяким чином не вважається якимось обмеженням релігії чи релігійних свобод віруючого. Навпаки, саме таке ставлення держави до релігії забезпечує свободу совісті віруючим і невіруючим, робить неможливими вороже зіткнення громадян країни на грунті ставлення до релігії чи якогось віросповідання і в той же час повну свободу вираження кожному своїх світоглядних принципів та уподобань. І це при всьому при тому, що в США немає ніякого окремого державно-адміністративного органу, який займався б регулюванням відношення муж державою і релігією чи між самими релігіями! Як бачимо, повне і послідовне забезпечення свободи совісті само собою регулює відношення між віруючими і невіруючими, між релігіями та між церквою і державою.

В цьому плані варто зазначити, що в США на сьогоднішній день існує та вільно діє 1.5000 різних церквів, віровизнань і релігійних сект. Одного баптизму нараховується 75 напрямків. Віруючими США збудовано 360.000 культових споруд: храмів, костелів, молитовних домів, синагог, мечетів, пагод… І все це при тому, що кожне релігійне направлення вважає, як то і годиться, лише свої релігійні вірування єдиною і абсолютною Істиною, а решту релігій - ворожим Господу Богу Заблудженням.

До цього слід додати, США існує декілька сот міжнародних, загальнодержавних та регіональних організаціях, що ведуть наступальну атеїстичну пропаганду: читають лекції, проводять дискусії, видають монографії, журнали та книги, ведуть цикли на радіо та телебаченню; науково розвінчують церковні “чудеса”, різного роду “цілительства” і паранормальні явища; виготовляють художні та науково-популярні кінофільми, частину з яких періодично демонструються і в Україні. Найбільш знаними в цьому відношенні є “Американські атеїсти”, “Об’єднання атеїстів”, “Міжнародний Гуманістичний Союз”, студентський “Альянс кампусів вільнодумців”, рух “Свобода від релігійного фундаменталізму”, “Комітет по науковому вивченню паранормальних явищ”, “Американські скептики”, “Товариство Бертрана Рассела”, “Американська асоціація раціоналістів” тощо. Доречі, в США з 14 по 17 серпня по всій країні проводяться демонстрації протестів з приводу окремих фактів порушення властями деяких штатів та міст конституційних прав громадян США на свободу совісті.

Отже, здобувши самос

тійність, Україні не слід з заплющеними очима іти своєю дорогою “туди, не знаю куди”, а варто відкрити очі, роздивитися навкруги і, якщо не вистачає свого власного глузду, спробувати приміряти на себе краще з побаченого.