в країнах, що розвиваються, пов'язані зі змінним характером потоків міграції. Рурбанізація (від англ. rural — сільський та урбанізація) — процес поширення міських форм і умов життя на сільську місцевість. Рурбанізація може супроводжуватися міграцією міського населення в сільські поселення, перенесенням у сільську місцевість форм господарської діяльності, характерних для міст, у тому числі промисловості, сфери обслуговування та ін. Здійснюється, з одного боку, залученням сільських жителів до міської культури, а з іншого — з допомогою втягування сільських поселень провідними міськими центрами у сферу своєї діяльності, перетворення сільської місцевості на функціональну складову виробничо-територіальних систем, що формуються на базі великих міст. Місто — населений пункт, віднесений згідно з законодавством держави до категорії міст і має, як правило, значну (порівняно з сільськими поселеннями) чисельність населення, зайнятого переважно у промисловості, торгівлі, сфері обслуговування, науці, культурі. Міста мають свою територію, обмежену так званою міською межею, здебільшого досить стійкою. Населення міст 1992 p. складало 43% всього населення світу. Великих міст, які мають більше 100 тис. жителів, у світі близько 2,4 тис., у тому числі понад 200 з них мають більше 1 млн.. жителів (в Україні — 5). Перші міста виникли в IV—III тис. до н. е. в Месопотамії, Єгипті, Сирії, Індії, Китаї в басейнах та поблизу великих рік. На території України міста відомі з І тис. до н. е. на узбережжі Чорного моря (античні міста — держави Північного Причорномор'я). Міста є надзвичайно складним соціальним організмом, економіко-географічним, архітектурним, інженерно-будівельним, культурним комплексом. У них зосереджено адміністративно-політичні, промислові, транспортні, військові (міста-фортеці), культурні, наукові, рекреаційні (міста-курорти), релігійні (міста — релігійні центри, наприклад, Мекка) та інші функції. (Див. дод. ст. мал.). Світові міста — ті, функції яких мають планетарне значення. У них концентрується виробництво не стільки товарів, скільки інформації, яка поширюється в глобальному масштабі. Світовими містами є також транспортні вузли зі зручним географічним положенням, великі морські порти, значні міжнародні центри з рекреаційними функціями. Головні ознаки світових міст, окрім великої людності, — спеціалізація в галузі фінансово-управлінських операцій та ділових послуг, інтенсивність різноманітних інтернаціональних зв'язків, концентрація штаб-квартир транснаціональних корпорацій, банків, юридичних фірм, рекламних агентств. Концепція світових міст, висунута Дж. Фрідманом і Уолффом у працях 1982 і 1986 pp., увійшла до числа класичних. До світових міст можна віднести Лондон, Париж, Берлін, Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур тощо. В Україні ознаки світових міст притаманні Києву, Харкову, Одесі та Львову. Субурбанізація (від лат. sub — лід, біля та urbanus — міський) — процес зростання і розвитку приміської зони великих міст, унаслідок чого формуються міські агломерації. Характеризується вищими темпами збільшення кількості жителів приміських поселень і міст-супутників порівняно з містами — центрами агломерацій. Під впливом урбанізації формуються міські агломерації. Агломерація міська (від лат. agglomero — приєдную, накопичую, нагромаджую) — форма розселення, під якою слід розуміти територіальне утворення, що: виникає на базі великого міста (або кількох компактно розташованих міст — конурбація) і створює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти; вирізняється високим ступенем територіальної концентрації різноманітних виробництв, насамперед промисловості, інфраструктурних об'єктів, наукових навчальних закладів, а також значною чисельністю населення; справляє вирішальний перетворювальний вплив на навколишнє середовище, змінюючи економічну структуру території та соціальні аспекти життя населення; має високий рівень комплексності господарства і територіальну інтеграцію його елементів. За основними характеристиками агломерації бувають різні: великі й малі, сформовані й такі, що перебувають у стадії формування, моно- і поліцентричні, міські, сільські, змішані тощо. В агломераціях, розміщених у розвинених країнах, чисельність населення збільшується незначними темпами або навіть потроху зменшується (Лондон, Париж, Осака, Токіо, Нью-Йорк та ін.). Агломерації країн, що розвиваються, продовжують швидкими темпами збільшувати населення. Міграції населення. Міграція населення (від лат. migratio — переселення) — переміщення людей (мігрантів) через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш чи менш тривалий період. Однією з основних ознак міграції населення є перетинання адміністративного кордону території (держави, області, населеного пункту і т. д.). На цій основі вирізняють насамперед зовнішню міграцію (еміграція та імміграція) і внутрішню міграцію. Зовнішня міграція пов'язана з перетинанням державного кордону, її ще називають міжнародною міграцією населення та поділяють на між- та внутріконтинентальну. Внутрішня міграція — це переміщення з одного поселення до іншого. Ніякі переміщення в межах того самого населеного пункту не розглядаються як міграція населення. Розрізняють міграцію сільського населення і міського, міжміську міграцію та міграцію в сільську місцевість — міграційні потоки «село — місто», «місто — місто», «місто — село», «село — село». За способом реалізації міграцію населення поділяють на організовану міграцію, здійснювану з участю держави або громадських організацій та їхньою допомогою, і неорганізовану міграцію, що проводиться силами й засобами самих мігрантів. Головні причини міграції населення — соціально-економічні, політичні, воєнні, екологічні. Міграція населення зіграла велику роль у розвиткові людства. Значний вплив на походження багатьох народів Європи та Азії справило велике переселення народів (масові міграції гунських, німецьких, слов'янських, аланських та інших племен переважно в IV—VII ст.). Великі географічні відкриття мали наслідком інтенсивні міграційні потоки зі Старого Світу до Америки. Значні міграційні потоки були спричинені першою та другою світовими війнами, а нещодавно — розпадом СРСР. Нинішні переміщення людей мають насамперед соціально-економічні, політичні та релігійні причини. Набула поширення міграція спеціалістів до розвинених країн із менш розвинених («відплив інтелектів»). (Див. дод. ст. мал.). Міжнародна міграція робочої сили — це переміщення осіб найманої праці між національними господарствами, що виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками всесвітнього господарства. Основні потоки робітників-мігрантів спрямовані до Західної Європи і США. В Західній Європі іноземних робітників і членів їхніх сімей — близько 14 млн. осіб, що становить від 5 до 25% усіх працюючих за наймом у розвинених західноєвропейських країнах. У Франції іноземці — це 80% усіх робітників¾будівельників, у Бельгії — 50% шахтарів, у ФРН — 40% робітників автомобільних заводів. Біженці — вимушені мігранти, переселення яких було спричинене загрозою втратити життя чи здоров'я, зазнати обмежень у життєдіяльності. До біженців відносять іноземних громадян чи осіб без громадянства, які стали жертвою переслідувань із причин расової, національної, конфесійної, соціальної належності або політичних переконань і вимушені покинути територію держави, громадянами якої вони є (або територію країни свого постійного проживання). Біженці можуть бути і всередині країни, коли відбувається громадянська війна (воєнні конфлікти в республіках колишньої Югославії, чеченські події в Росії тощо). Розрізняють такі типи біженців: екологічні (після техногенних і природних катастроф), воєнні (в разі воєнних конфліктів), релігійні (внаслідок конфліктів на релігійному ґрунті), національні — етнічні (за міжнаціональних конфліктів). Масові міграції біженців спостерігалися в роки другої світової війни та після неї, а також починаючи з 1970 p. в багатьох районах світу — на Середньому та Близькому Сході, в Індії, ряді районів Африки; в 1990-х pp. — в Югославії, Російській Федерації, Закавказзі, Молдові, Таджикистані та ін. Кількість біженців, за даними ООН, 1974 p. становила 1,8 млн.. душ (без палестинців), 1981 р. — 6,8 млн.. (крім того, палестинців — 1,9 млн..), 1993 p. — 18 млн.. Трудові ресурси та зайнятість населення. До трудових ресурсів належить частина населення, що досягла працездатного віку, який у кожній країні визначається законодавче (в США, Росії, Україні ¾ 16-60 років, Канаді ¾ 15-66, в Мексиці і Португалії ¾ 12-65). У міжнародній статистиці працездатним вважається населення віком від 15 до 65 років. У багатьох країнах, особливо тих, що розвиваються, пенсійний вік взагалі не визначено, оскільки немає пенсійного забезпечення. Частина трудових ресурсів, що безпосередньо залучена в суспільне виробництво, на даний час становить економічно активне населення. На нього припадає в світі майже 3/4 трудових ресурсів. Відмінність між економічно активним населенням і зайнятим у виробництві визначається як рівень безробіття. Цей показник змінюється в часі і не однаковий у різних країнах. Він залежить від рівня розвитку країни, характеризує стан економіки та певною мірою рівень життя населення. Структура зайнятості віддзеркалює структуру господарства країни, рівень розвитку окремих галузей, функціональну структуру поселень. У розвинутих країнах зайнятість у промисловості становить 25-40 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві постійно зменшується. Водночас до 35-50 % зростає кількість зайнятих у невиробничій сфері, що представлена не тільки такими традиційними видами діяльності, як освіта, охорона здоров'я та відпочинок, а й торговельно-фінансовою діяльністю. В країнах, що розвиваються, близько половини населення зайнято в аграрному секторі економіки. Частка зайнятих в промисловості тут не перевищує 15 %. Значний відсоток становлять зайняті у невиробничій сфері, переважно в сфері послуг. У постсоціалістичних країнах основна частина населення зайнята в матеріальному виробництві (майже 40 % ¾ у промисловості й 20 % ¾ в сільському господарстві). На невиробничу сферу припадає близько 30 %, причому 2/3 зайняті в освіті, охороні здоров'я, культурі. Таким чином, простежується закономірний зв'язок між структурою зяйнятості, структурою виробництва та типом країни (Див. дод. ст. мал.). Постіндустріальним та індустріальним країнам притаманний значний розвиток галузей невиробничої сфери на базі високорозвинутої промисловості, особливо її обробної ланки. Чим нижчий рівень промислового розвитку, тим менша частка населення зайнята у невиробничій сфері. Цей загальний баланс галузевої структури зайнятості може мати варіації, пов'язані з національними традиціями або політичними умовами на певний час. У цьому можна впевнитись навіть порівнюючи США та Японію, Індію та Китай за даними. Але загалом за динамікою галузевої структури зайнятості можна простежити зміни в галузевій структурі виробництва та перебіг в напрямі розвитку господарства окремої країни. Висновок. Демографічна проблема — сукупність
соціально-демографічних Нерівномірне зростання населення в різних регіонах
супроводжується інтенсивним процесом перерозподілу світового населення між ними.
Частка населення економічно розвинених регіонів неухильно знижується (33,1% 1950
p., 27% 1975 p.) і, згідно з прогнозами ООН, зменшиться до 2000 р. до 20,5%, тоді
як частка регіонів Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, відповідно
зростає (1950 p. — 66,9%, 1975 p. — 72,9% і за оцінкою до 2000 p. — У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії в
70 — Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чисельності кожні 20—30 років і ускладнює вирішення соціально-економічних проблем. У сучасному світі спостерігається ціла низка «парадоксів відсталості»: 1. Внаслідок
значних відмінностей у темпах приросту населення 2. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні 3. Поряд із значним збільшенням зайнятості, особливо в промисловості, росте
потреба в нових робочих місцях для працездатного 4. Попри значне збільшення
частки письменного населення в світі — з 61% 1960 р. до 71% 1980 p. і, за
прогнозом ЮНЕСКО, до Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген
та Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких Історичний досвід свідчить про можливість вирішення проблем народонаселення в розвиненому індустріальному і постіндустріальному суспільствах. Д О Д А Т О К Сучасна галузева структура зайнятості в країнах різних типів, %
Зростання кількості населення Землі
Кількість населення та середньорічний приріст великих регіонів (за даними ООН)
Реклама
Поиск рефератов
Еще рефераты
Афоризм
Если ты становишься, похож на фотографию в паспорте, значит тебе давно пора в отпуск.
|