Рефераты на украинском
Транспортний комлекс України - Розміщення продуктивних сил -



річок в Україні становить оільше ніж 4 тис. км, у тому числі з освітлювальною і світловід-бивною обстановкою — 3,9 тис. км. Основні водні артерії — Дніпро та його притоки Прип'ять і Десна, Дністер, Південний Ііуг. Як магістральні річкові шляхи використовуються також ді-Іянки Дністровського лиману загальною протяжністю більше ніж 30 км, а також гирло Дунаю довжиною 152 км, з них з морським устаткуванням — 140 км.

Усі інші судноплавні річки — Десна (на північ від Чернігова), Стир, Горинь, Дністер, Самара, Південний Буг, Сіверський До­нець, Інгулець, Ворскла, Псьол, Орель — за транспортним вико­ристанням належать до малих річок. Загальна протяжність суд­ноплавних ділянок р. Десна — 575 км. Вона відіграє важливу роль у перевезеннях вантажів Чернігівської області. При збільшенні гарантійних глибин у нижній течії. Десна може мати вели­ке значення для економічних зв'язків області з областями серед­ньої і нижньої течії Дніпра. Річки Стир (судноплавні ділянки — 280 км) і Горинь (210 км) обслуговують внутрішньообласні пере­везення Волинської і Рівненської областей.

Дністер (судноплавні ділянки більше ніж 120 км) судноплав­ний у межах Вінницької, Івано-Франківської, Тернопільської, Хмельницької і Чернівецької областей.

У Дніпропетровській області для судноплавства використо­вують малі річки — Самару і Орель, у Полтавській — Сулу і Псьол, у Харківській і Луганській — Сіверський Донець.

Малі річки використовуються переважно для перевезення бу­дівельних матеріалів, деякої продукції АПК і суттєвої ролі у роз­міщенні продуктивних сил не відіграють.

Основу річкового транспорту України становить акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот», яка складається з Головно­го підприємства та 290 структурних одиниць.

Річковий транспорт України системою каналів зв'язаний з річ­ками сусідніх держав: Білорусі і Польщі (басейн Дніпра з'єдну­ється з басейном Вісли, Дніпро-Бузьким каналом), що дає вихід у Балтійське море.

Основні вантажо-розвантажувальні роботи здійснюються в та­ких річкових портах, як Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніп-родзержинськ, Кременчук, Черкаси, Нікополь, Чернігів, а також Херсон, Миколаїв, Рені, Ізмаїл, Кілія, Вилково. В названих пор­тах річковий транспорт працює у тісному взаємозв'язку із заліз­ничним і морським транспортом. Завдяки використанню суден типу ріка—море вантажі перевозяться по Дніпру, Чорному морю, Дунаю і далі в річкові порти Румунії, Болгарії, Угорщини, Авст­рії, Німеччини; по Чорному і Середземному морях — в морські порти Туреччини, Греції, Італії, Франції, Ізраїлю та інших країн Середземномор'я.

У структурі перевезень вантажів переважають мінеральні бу­дівельні матеріали (будівельний пісок і тверді кристалічні мате­ріали), цемент, руда, метали і металобрухт, вугілля, продукція АПК. Найбільший обсяг вантажних перевезень мають Київська, Дніпропетровська, Запорізька і Херсонська області.

Для подальшого розвитку річкового транспорту необхідно збіль­шити питому вагу спеціалізованих суден типу ріка—море, що сприятиме розширенню зовнішньоекономічних зв'язків, а також великовантажних суден для внутрішніх перевезень масових ван­тажів; поглибити фарватери ряду рік, зокрема Десни; пом'якшити чинники сезонної нерівномірності перевезень за рахунок продовження експлуатаційного періоду та організації цілорічної навігації на півдні; вивести з експлуатації фізично і морально застарілі судна із заміною їх новими.

Трубопровідний транспорт. Цей вид транспорту є найбільш Іномічним і ефективним для транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, хімічних продуктів. Його розвиток обумовлений розвитком в Україні нафтової, нафтопереробної газової промисловості. За останні десятиліття трубопровідний транспорт розвивався найбільш швидкими темпами. Довжина трубопроводів загального користування в 1996 р. досягла 43 тис. км. Обсяг відправлених вантажів — 246 мли. т, в тому числі газу — 174 млн. т, нафти і нафтопродуктів — 68 мли. т, аміаку — 4 млн. т. Вантажооборот трудопровідного транспорту за період 1990— 1996 pp. залишався майже стабільним і становив у 1996 р. 196 млрд. т/км, що було значно більше ваитажообороту залізнич­ного транспорту (163 млрд. т/км) і становило відповідно 44 і 36% загального вантажообороту всієї транспортної системи.

Початок розвитку трубопровідного транспорту припадає на 20-ті роки, коли в Прикарпатті було побудовано перший в Украї­ні газопровід Дашава — Стрий — Дрогобич (1924 p.).

Нафтопровідний транспорт України включає в себе 12 основ­них нафтопроводів загальною протяжністю біля 3,0 тис. км. Діа­метр труб — 720 мм. Нафтопровідна мережа представлена транс-європейським нафтопроводом «Дружба», протяжність якого в ме­жах України — 680 км. По ньому нафта з Росії через територію України поставляється в країни Центральної Свропи (Словаччи­ни і Угорщини). Решта нафтопроводів має внутрішньодержавне і міждержавне значення і забезпечує нафтопереробні заводи України |нафтою, основна частка якої поки що надходить з Росії. Зокрема, це нафтопроводи Самара — Лисичанськ — Кременчук — Херсон Мічурінськ — Кременчук. Через ці нафтопроводи в Україну надходить сибірська нафта.

Важливе значення мають нафтопроводи, які поставляють вітчизняну нафту на нафтопереробні заводи: це Гнідинці — Розбишівське — Кременчук довжиною 395 км; Кременчук — Херсон (428 км), Долина — Дрогобич (58 км), Битків — Надвірна (15 км), Качанівка — Охтирка.

В перспективі важливе значення для забезпечення України нафтою будуть мати її поставки з країн Близького і Середнього Сходу. Ця нафта буде поставлятись танкерами до Одеського порту, де через нафтотермінал здійснюватиметься її перевалка на Одеський нафтопереробний завод і через систему нафтопроводів — доставка на Херсонський, Кременчуцький і Лисичанський наф­топереробні заводи. Крім того, будівництво нафтопроводу з Оде­си до нафтопроводу «Дружба» могло б сприяти поставкам нафти з названих регіонів і Азербайджану в країни Центральної і Захід­ної Європи з наданням Україною транспортних послуг названим країнам. Необхідна модернізація нафтопроводів, що йдуть від Одеси до Херсона і Кременчука з метою збільшення обсягів транс­портування нафти по них, а також переобладнання насосних стан­цій на них для реверсу нафти.

Газопровідний транспорт є не лише найбільш ефективним, а й фактично єдиним видом транспорту в Україні для транспорту­вання газу. Загальна протяжність газопроводів України сягає 33 тис. км. Основу становлять магістральні газопроводи, збудо­вані в 50-х і 60-х роках для експорту газу з України: Дашава — Київ — Москва, Шебелинка — Брянськ, Шебелинка — Остро-гожськ — Москва, Дашава — Мінськ — Вільнюс — Рига. Три перших газопроводи нині використовуються для поставок в Україну газу з Росії та Туркменистану. Для газифікації країни бу­ли збудовані такі газопроводи: Дашава — Дрогобич, Дашава — Стрий, Дашава — Долина — Львів, Угорськ — Івано-Фран­ківськ, Шебелинка — Харків, Шебелинка — Дніпропетровськ — Кривий Ріг — Одеса — Кишинів, Шебелинка — Київ — Краси-лів — західні райони України. З Прикарпаття йдуть газопроводи в Польщу, Словаччину, Чехію. Через територію України прокла­дено магістральні газопроводи з Оренбурга, Західного Сибіру, якими Росія експортує газ у Західну Європу.

В Україні створено мережу продукте проводів: аміакопровід Тольятті — Горлівка — Одеса, етиленопровід Чепіль (Угорщина) — Калуш.

Завершується спорудження газопроводів Торжок — Долина, Тула — Шостка — Київ, Джанкой — Феодосія — Керч, Глібов-ське — Сімферополь — Севастополь.

Мережею газопостачання охоплено близько 50% міських по­селень і лише 8% сільських поселень України, що дуже мало по­рівняно з європейськими країнами.

В перспективі Україна повинна розширити кількість країн — постачальників газу. Значна роль у цьому відводиться Ірану, який має величезні поклади газу і зацікавлений у торгівлі з Україною. З метою вирішення цієї проблеми можливе будівництво газопро­водів в Україну через Закавказзя і Північний Кавказ. Є й інші ва­ріанти поставок газу з названих регіонів, але уже морським транс­портом для перевезення газу у зрідженому (скрапленому) вигляді.

4. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Проблеми подальшого розвитку транспортного комплексу пов'язані з реформуванням інших галузей, оскільки обсяги продукції промисловості, сільського господарства, будівництва та торгівлі Ігреважно і визначають завантаженість транспортної системи.

Актуальною проблемою транспортного комплексу України є незадо- вільний стан його виробничої бази. Тому у перспективі приориетним напрямом технічної політики щодо транспорту має бути оновлення його рухомого складу на основі розвитку вітчизняного транспортного машинобудування. Поряд з цим для створення системи інтермодальних перевезень передбачається нала-годження виробництва спеціалізованих технічних засобів — конвейнерів, змінних кузовів, платформ для перевезення автопоїздів. У перспективі планується здійснити поступовий перехід на нові принципи організації та управління транспортним процесом основі новітніх інформаційних технологій та сучасного маркетингу, запровадження автоматизованих центрів управління до-гавкою вантажів.

В цілому формування і розвиток національної транспортної истеми України потребує ефективного державного регулювання Ііяльності транспортних підприємств за такими напрямами: створення ринку транспортних послуг; забезпечення технологічної та екологічної безпеки транспорту; активізація міжнародної діяльності транспортних підприємств. Процес реформування транспортного комплексу України передбачає посилення контролю з боку держави за використанням І антажної бази вітчизняного морського флоту країни як галузі транспортного комплексу з певним валютним ресурсом. Надзвичайно важливим для активізації діяльності транспортних підприємств України є створення власної інформаційної бази щодо кон'юнктури світового фрахтового ринку.


Література

1. Афанасьев Л. Л., Островский Н. Б., Цукерберг С. М. Единая транспортная система й автомобильньїе перевозки. — М.: Транспорт, 1984.—335с.

2. Голиков А. П., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до еконо­мічної і соціальної географії: Підручник. — К.: Либідь, 1997. — С. 199—206.

3. Зкономические проблеми развития транспорта / Под ред. А. А. Митаишвили. — М.: Транспорт, 1982. —231 с.

4. Пащенко Ю., Давиденко А. Розвиток, модернізація транспортної системи України // Економіка України. — 1998. — № 9. — С. 45—52.

5. Пащенко Ю., Давиденко А. Розвиток міжнародного транспортно­го сполучення України // Економіка України. — 1999. — № 5. — С. 47—55.

6. Пащенко Ю. Є., Давиденко А. М., Чернюк Л. Г. Перспективи роз­витку транспортного комплексу. — К.: Либідь, 1998. — 40 с.

7. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник / За ред. В.В.Ковалевського, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. — К.: Либідь, 1996, —С. 369—386.

8. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. К.: Вища школа, 1998.— С. 191—208.

9. Транспортний комплекс УкраиньІ: Зкономика, организация, раз-витие: Сб. науч. трудов. / За ред. Цветова Ю. М. — К.: ИКТП — Центр, 1995. —198с.

10. Транспорт УкраиньІ: Справочник. — Одесса: Судоходство, 1997. — 140с.

назад |  2 | вперед


Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Заповедь бюрократа: чем больше бумаги, тем чище задница.
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100