Ботаника и сельское хоз-во: Економічна ефективність виробництва кормів та шляхи збільшення їх виробництва і зниження собівартості, Курсовая работа

Кабінет Міністрів України

Національний аграрний університет

Курсова робота

на тему:

«Економічна ефективність виробництва кормів та шляхи збільшення їх виробництва і зниження собівартості»

Виконав:

студент 3 курсу 2 групи

економічного факультету

відділення «Економіка

підприємства»

Сидоренко В. М.

Науковий керівник:

Авраменко Т. П.

Коритний О. Д.

Київ – 2007

План

Вступ

Розділ 1. Наукові та методологічні основи економічної ефективності виробництва кормів

1.1.        Стан кормової бази та її значення для розвитку тваринництва

1.2.        Методика визначення економічної ефективності виробництва кормів та їх використання

Розділ 2. Стан виробництва та використання кормів у СТОВ ім. «Гагаріна»

2.1.        Природноекономічні умови виробництва кормів

2.2.        Аналіз стану кормової бази

2.3.        Економічна оцінка кормових культур та ефективність вирощування кормів

2.4.        Шляхи збільшення виробництва кормів і зниження їх собівартості

Розділ 3. Оцінка фінансового стану підприємства

3.1.        Сутність і значення фінансового стану підприємства

3.2.        Оцінка майнового стану підприємства

3.3.        Оцінка ліквідності підприємства

3.4.        Оцінка платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства

3.5.        Оцінка ділової активності підприємства

3.6.        Оцінка рентабельності або прибутковості підприємства

Висновки та пропозиції

Список літератури

Вступ

Протягом останніх років тривало становлення ринкової системи господарювання. Активніше здійснювалися економічні реформи, виявлено нові аспекти реформування форм власності і структурної перебудови економіки України.

Економіст сільськогосподарського виробництва повинен бути здібним організатором і вихователем, бачити перспективу розвитку господарства, сприяти впровадженню в практику наукових досягнень, передової техніки, прогресивних технологій і форм організації праці, орендних відносин і оренди, правильно оцінювати виробничий та економічний потенціал, стратегію подальшого розвитку, фінансовий стан як свого підприємства так і підприємств-партнерів.

Неодмінною умовою соціально-економічного прогресу суспільства є дальше зміцнення і підвищення ефективності агропромислового комплексу, повне задоволення потреб населення в сільськогосподарській продукції.

В зв’язку з цим виникає негайна проблема розвитку рослинництва й тваринництва. Найважливішою умовою прискореного розвитку тваринництва є забезпечення тварин кормами. Від цього безпосередньо залежать можливості збільшення поголів'я худоби і підвищення його продуктивності, що в свою чергу визначає темпи зростання й рівень виробництва продукції тваринництва.

Кормовиробництво як галузь аграрного виробництва має забезпечувати тваринництво достатньою кількістю якісних, збалансованих за вмістом поживних речовин кормів. Основні напрями розвитку цієї галузі – інтенсифікація польового і лучного кормовиробництва на основі прогресивних технологій вирощування кормових культур, заготівлі та зберігання кормів, поліпшення їх структури і якості.

Кормовиробництво має бути інтенсивним, тобто вирощувати кормові культури і заготовляти корми треба при мінімальних затратах енергетичних і трудових ресурсів, максимальному виході продукції за одиницю часу і на одиницю площі. Отже, інтенсивні енерго- і ресурсозберігаючі технології є основою вирощування кормових культур, заготівлі кормів і зберігання їх.

Останнім часом особливу увагу у будь-якій галузі привертає екологічно чисте виробництво. Це необхідна об'єктивна й закономірна вимога до будь-якого виробництва, зумовлена впливом так званого антропогенного фактора у біогеоценозі внаслідок не завжди обачного і кваліфікованого ставлення до природи, зокрема на агроландшафтах – полях і луках.

Велике значення в сучасному кормовиробництві мають довгострокові агрометеорологічні прогнози, що дають змогу приймати правильні рішення з добору видів і сортів культур, структури посівних площ, раціонально використовувати проміжні культури, планувати технології заготівлі кормів.

Важливою умовою подальшого прогресу галузі кормовиробництва є збільшення частки кормів, джерелами яких є луки і пасовища, тобто завдяки лучному кормовиробництву.

Мета курсової роботи – визначення економічної ефективності виробництва кормів та фінансового стану підприємства та шляхів їх покращення.

Об'єкт курсової роботи – господарська діяльність сільськогосподарського підприємства СТОВ ім. «Гагаріна», яке розташоване у с. Дмитренки Богуславського району Київської області.

Розділ 1. Наукові та методологічні основи економічної ефективності виробництва кормів

 

1.1 Стан кормової бази та її значення для розвитку тваринництва

 

Для збільшення виробництва м'яса, молока та іншої продукції тваринництва потрібно підвищити продуктивність тварин, побудувати нові та реконструювати існуючі приміщення, мати досвідчені кадри і здійснити ряд інших заходів. Однак найважливішою умовою в справі піднесення тваринництва є міцна кормова база. Це поняття багатозначне. Воно включає обсяг кормових ресурсів, їх видовий склад, систему виробництва кормів та їх використання.

Під кормовою базою розуміють обсяг, видовий склад та якість кормових ресурсів систему виробництва і використання кормів у тваринництві. Кормова база поєднує в собі агрономічні, зоотехнічні та економічні заходи.

Основні вимоги до кормової бази такі:

·        повне і безперебійне забезпечення тварин різноманітними повноцінними та дешевими кормами протягом року:

·        забезпечення в раціонах оптимального співвідношення кормових одиниць, перетравного протеїну, амінокислот тощо, високої перетравності й засвоюваності кормів;

·        раціональне використання всіх сільськогосподарських угідь, а також відходів й побічної продукції рослинництва і тваринництва;

·        виробництво максимальної кількості кормів з одиниці площі при найменших затратах праці і коштів.

Усі корми, що їх використовують у тваринництві, поділяють на такі основні групи:

·        рослинні, які підрозділяють на зелені, грубі, соковиті, відходи промислової переробки сільськогосподарської продукції (жом, брага), концентровані (комбікорми, зерно фуражне, висівки, макуха, шроти, відходи хлібозаводів, пивоварних заводів, кухонні відходи);

·        тваринного походження – молоко і відходи" маслоробної та сироварної промисловості (молочні відвійки, сироватка), відходи м'ясокомбінатів та рибної промисловості;

·        мінеральні – кісткове борошно, кухонна сіль, крейда та інші, які виробляються підприємствами хімічної промисловості і використовуються як добавки до кормів для збалансування їх мінерального складу;

·        вітамінні.

Вироблені корми або згодовують тваринам у цьому ж господарстві, або продають за його межі. Сільськогосподарські підприємства продають державі й іншим господарствам фуражне зерно, картоплю, сіно тощо. У такому випадку корми є джерелом грошових надходжень для господарств, які їх реалізують. Однак більшість з них вирощують і заготовляють корми для внутрішньогосподарських потреб. За таких умов корми є сировиною для тваринницьких галузей.

Організація кормової бази включає певну систему виробництва і використання кормів, що характеризується відповідною структурою посівних площ кормових культур, технологією виробництва, заготівлі, зберігання і приготування кормів.

Кількість окремих видів кормів облічують у вагових одиницях і в перерахунку на поживні речовини, а кормів усіх видів, разом узятих у перерахунку на кормові одиниці та перетравний протеїн. За одиницю поживності й одиницю потреби в кормах умовно приймається поживність і продуктивна дія 1 кг вівса – вівсяна кормова одиниця. Норми годівлі та поживність кормів часто оцінюють в одиницях обмінної енергії (ОЕ) – джоулях (1 Дж = 0,2388 кал).

Співвідношення всіх видів кормів за їх загальною поживністю характеризує структуру кормової бази господарства. Головне завдання вдосконалення і зміцнення кормової бази – це забезпечення раціональної годівлі сільськогосподарських тварин збалансованими за всіма поживними речовинами кормами. При цьому в раціонах тварин забезпечується оптимальне співвідношення кормових одиниць, перетравного протеїну, мінеральних речовин, мікроелементів та вітамінів.

Співвідношення окремих видів кормів за їх поживністю визначає структуру раціону годівлі худоби і птиці. Повноцінність і збалансованість кормових раціонів – найважливіша умова підвищення ефективності годівлі та продуктивності сільськогосподарських тварин.

Відповідно до біологічних особливостей окремих видів худоби і птиці кормові раціони значно відрізняються за співвідношенням у них різних видів кормів. У раціонах годівлі свиней і птиці найбільшу питому вагу займають концентровані корми. У підприємствах України в галузі птахівництва на концентровані корми припадає 97 % усіх затрат кормів, а у свинарстві – понад 80 %.

У кормових раціонах скотарства концентровані корми становлять у від 25 до 27 %. У раціонах годівлі великої рогатої худоби 19–20 % кормів припадає на силос, 18 % – на сіно, сінаж і солому, до 30 % – на зелені корми сіяних трав, природних лук і пасовищ.

Дослідження свідчать, що коливання в продуктивності тварин на 50–80 % зумовлені факторами зовнішнього середовища, з яких найбільший вплив має годівля. Недостатня, неякісна годівля негативно впливає на потенціал продуктивності та якість тваринницької продукції.

Рівень годівлі тварин позначається на їх продуктивності, відтворній здатності, формуванні і розвитку найбільш цінних господарських властивостей. При недостатньому рівні годівлі не лише різко знижується продуктивність худоби, а й підвищується яловість маточного поголів'я, скорочується вихід молодняку, народжується слабке потомство.

Рівень годівлі тварин безпосередньо визначає економічні показники виробництва тваринницької продукції, зокрема її собівартість. Чим вищі надої молока, середньодобові прирости живої маси худоби, тим дешевше виробництво продукції.

Узгоджене збільшення поголів'я і поліпшення кормової бази має вирішальне значення для дальшого нарощування виробництва продукції. Разом з тим дослідні дані і практика багатьох підприємств підтверджують доцільність використання додаткової кількості кормів для підвищення продуктивності худоби, а не збільшення її поголів'я. При цьому кінцевий результат виробництва тваринницької продукції з розрахунку на 1 ц к.од. майже у два рази більший.

Нині ж, коли спостерігається значне скорочення поголів'я сільськогосподарських тварин, відновлення їх кількості повинне відбуватися на фоні випереджаючого збільшення виробництва кормів.

Велике значення для зміцнення кормової бази і годівлі тварин за збалансованими за всіма поживними речовинами раціонами має науково обґрунтоване визначення потреби в кормах. її обчислюють виходячи з норм годівлі різних вікових і статевих груп тварин залежно від їхньої продуктивності та обсягу виробництва продукції.

Нині застосовують деталізовані норми годівлі, які передбачають контроль годівлі тварин за багатьма показниками. Такі норми годівлі для великої рогатої худоби визначають за 24 показниками, свиней – 27, овець – 18, коней – 29, птиці – 46. Кожному виду тварин відповідає певний тип годівлі, тобто співвідношення різних видів кормів у раціоні.

З економічної точки зору корми є важливою статтею витрат у тваринництві. Так, за даними НІД кормів УААН, у 2005 році серед усіх матеріальних затрат, що увійшли в собівартість продукції сільськогосподарського виробництва в цілому, корми складали 3491,6 млн. грн., або 28,9%; в собівартості продукції тваринництва – 71,7%. Отже, від забезпечення кормами та їх якості залежить рівень продуктивності тваринництва та конкурентоспроможність продукції на ринку. Однак, останніми роками спостерігається значне зниження якості кормів, що потребує нового підходу та суттєвих змін у формуванні кормової бази.

Кормовиробництво – найбільш відстала галузь сільського господарства в Україні. Площі сільськогосподарських угідь, відведені для виробництва кормів, використовуються неефективно. З них мало заготовлюється сіна, сінажу, силосу та інших кормів.

Джерелами надходження кормів є природні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), посіви зернофуражних та кормових культур, відходи зернових, технічних, овочевих культур і картоплі, побічні продукти переробної промисловості.

Структура кормових ресурсів характеризує джерела їх надходження, а також до певної міри свідчить про якість кормів. У Степу і Лісостепу в структурі кормовиробництва вища питома вага концентрованих і соковитих кормів, нижча – грубих і зелених. На Поліссі і в Карпатах більша частка зелених та грубих кормів. У підприємствах Степу на силос припадає 70 % усіх соковитих кормів, Полісся – 47 %, на сіно і сінаж – відповідно 37 та 61 %. Характерно, що в зонах Полісся і Карпат, краще забезпечених природними кормовими угіддями, підніжні корми в загальній групі зелених кормів займають понад третину їх загальної кількості. У цілому в цих зонах з природних кормових угідь одержують понад 20 % усіх кормів.

Однак, останніми роками спостерігається значне зниження якості кормів, що потребує нового підходу та суттєвих змін у формуванні кормової бази.

1.2 Методика визначення економічної ефективності виробництва кормів та їх використання

Для зміцнення кормової бази господарств необхідно, перш за все, виявити найбільш економічно вигідні кормові культури відповідно до конкретних природноекономічних умов. Це передбачає проведення економічної оцінки кормових культур, окремих видів кормів та раціонів. Від цього вибору залежать рівень використання землі, собівартість і рентабельність тваринницької продукції.

У кожному господарстві вирощують і переробляють на корми багато сільськогосподарських культур, які значно відрізняються за врожайністю і собівартістю продукції.

У другій половині 50-х років більшість економістів-аграріїв дійшли висновку, що економічну оцінку кормових культур доцільно провадити за такими показниками:

·           вихід поживних речовин (ц к. од., кг п. п.) з 1 га посіву культури або групи споріднених культур;

Для розрахунку необхідно знайти кількість центнерів з одного гектара, а потім отримане число помножити на вміст к. од. і п. п. в цій культурі.

·           собівартість 1 ц к. од. і п. п. (грн.);

Необхідно виробничу собівартість культури поділити на валовий збір кормових одиниць і перетравного протеїну (збір кормових одиниць і перетравного протеїну з одного гектара помножити на посівну площу).

·           затрати праці на 1 ц к. од. і п. п. (люд.-год.).

Потрібно затрати праці поділити на валовий збір кормових одиниць і перетравного протеїну.

Важливим показником економічної оцінки кормових культур є їх урожайність, оскільки одержання максимальної кількості кормів з одиниці площі дає змогу виробляти корми на відносно меншій площі, а це скорочує витрати на обробіток, догляд і т. ін.

Кормові культури значно різняться за вмістом у них кормових одиниць і перетравного протеїну. Одні культури забезпечують великий вихід кормових одиниць з гектара, але їх корми бідні на білок, інші – навпаки, а у раціонах тварин необхідно мати певне співвідношення кормових одиниць і перетравного протеїну, що забезпечує найбільш ефективне використання кормів. Тому для сукупної оцінки кормових культур кілька років тому запропоновано ще кілька нових показників економічної оцінки кормових культур, а саме:

·           вихід кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву (ц);

·           собівартість 1 ц кормопротеїнових одиниць (грн.);

·           затрати праці на 1 ц кормопротеїнових одиниць (люд.-год.).

Ці показники розраховуються аналогічно до попередніх.

Кількість умовних кормопротеїнових одиниць з 1 га окремої кормової культури визначають за такою формулою:

, де

КПО – вихід кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву, ц;

У – урожайність кормової культури, ц/га;

К – вміст кормових одиниць в 1 ц корму, ц;

П – вміст перетравного протеїну в 1 ц корму;

10 і 2 – коефіцієнти.

Кормопротеїнова одиниця є умовним показником і в зоотехнічній практиці не використовується, оскільки в годівлі тварин 1 к. од. і 100 г перетравного протеїну не рівноцінні. Проте вихід кормопротеїнових одиниць з гектара посіву характеризує поживну якість кормів з урахуванням енергетично-протеїнового співвідношення і тому дозволяє більш об'єктивно оцінювати і порівнювати ефективність кормових культур. У 1 ц корму, що забезпечує оптимальне співвідношення кормових одиниць і перетравного протеїну, міститься 1 ц кормопротеїнових одиниць.

Показники економічної оцінки кормових культур для більшої достовірності розраховують у середньому за три роки. Порівняння показників оцінки різних кормів дає змогу виявити найбільш економічно вигідні з них, а також обґрунтувати раціональну структуру посівної площі кормових культур.

Розділ 2. Стан виробництва та використання кормів у СТОВ ім. «Гагаріна»

 

2.1 Природноекономічні умови виробництва кормів

 

СТОВ ім. «Гагаріна» Розташоване у с. Дмитренки Богуславського району Київської області.

Землі СТОВ ім. «Гагаріна» розміщені в середині течії Дніпра і має злегка хвилясту рівнинну поверхню з невеликим похилом з півдня та південного заходу в бік Дніпра.

Підприємство розташоване в басейні річки Рось висота плато якої в окремих місцях досягає 280 м. Нагірний правий берег Росі порізаний густою сіткою ярів та байраків. Під дією дощів зливового характеру і весняних талих вод утворився розчленований рельєф, що сприяє розвитку ерозії. В результаті цього процесу зменшується розмір ріллі, а на решті території змивається родючий поверхневий шар, замулюються річки.

Ефективний засіб боротьби з ерозією є сівба на схилах багаторічних трав, які утворюють дернину і дають додаткові ресурси кормів для тваринництва.

Клімат зони помірно-континентальний з довгим теплим літом і короткою м’якою зимою. Континентальність зростає у напрямі із заходу на схід. У цьому ж напрямі збільшується глибина і тривалість промерзання ґрунтів, що впливає на їх основну волого-зарядку. Середня температура за рік дорівнює 6 – 8 ^оС, але в деякі роки бувають деякі відхилення.

Максимальна температура – 37, 39 ^оС (1936 р.)

Мінімальна температура – -36 ^оС (1935 р.)

Кліматичні умови сприятливі для сільськогосподарського виробництва, але в окремі роки спостерігається значне зрідження озимих посівів після зимівлі, а також пошкодження окремих сільськогосподарських культур у весняно-літній період під впливом посушливо-суховійних та інших несприятливих метеорологічних умов.

Як відомо, ґрунти лісостепу сформувались в основному на лісах та лісовидних суглинках і характеризуються високою потенційною родючістю. Ґрунтовий покрив складається з темно-сірих опідзолених ґрунтів. В цих районах також зустрічається чорноземи опідзолені та чорноземи мало гумусні, часткова вилугувані й карбонатні.

Район помірно теплий помірно зволожений. За період з середньодобовою температурою понад 10 ^оС тут випадає 310 – 320 мм опадів, а за рік – 480 – 560 мм. Період з середньодобовою температурою понад 15 ^оС тут триває на 5 днів більше, ніж на решті території області.

Останні весняні приморозки закінчуються у середньому 26 – 28 квітня, а перші осінні заморозки починаються 6 – 7 жовтня. В окремі роки ці показники коливаються, що і впливає на тривалість без морозного періоду.

На території землекористування господарства проходять автомобільні дороги загального користування, протяжністю 30,2 км, в тому числі з твердим покриттям 20 км. По них здійснюється зв'язок з районним центром, а через нього з обласним.

Внутрігосподарський зв'язок – телефонний.

Відстань до районного центру: м. Богуслав – 15 км.

Відстань до обласного центру: м. Київ – 145км.

Відстань до найближчої залізнодорожної станції: м. Миронівка – 40 км.

Бази постачання: м. Богуслав – 15 км., м. Миронівка – 40 км., м. Тараща – 30 км.

Бази реалізації продукції – м. Богуслав – 15 км., м. Миронівка – 40 км., м. Тараща – 30 км., м. Київ – 145км.

Територія господарства не містить важливих автомобільних шляхів та залізно дорожніх станцій. Тому господарство має не дуже сприятливі шляхи сполучення для реалізації продукції та зв’язку з постачальниками.

Серед обслуговуючих виробництв господарства – автопарк, ремонтна майстерня тракторна та будівельна бригада; серед підсобних – млин.

Для наочного представлення розміру землекористування сільськогосподарського підприємства, доцільно показати склад і структуру земельних угідь у вигляді таблиці.

Таблиця 1.

Склад і структура земельних угідь СТОВ ім. «Гагаріна»

З таблиці 1 видно, що в період з 2004 по 2006 роки в господарстві суттєвих змін щодо землекористування не відбулися. Лише в 2005 році добавилось 2 га ріллі. Так як всі земельні угіддя взяті в оренду, то можна сміливо говорить про те, що підприємство має досить стабільне положення в с. Дмитренки і люди довіряють керівникам цього підприємства, чого неможна сказати про більшість підприємств України.

Важливим також є визначення землезабезпеченості господарства. Вона визначається забезпеченням ріллі та сільськогосподарських угідь на 1-го середньорічного працівника.

Таблиця 2.

Землезабезпеченість СТОВ ім. «Гагаріна»

Аналізуючи землезабезпеченість СТОВ ім. «Гагаріна» видно, що навантаження сільськогосподарських угідь та ріллі на 1-го працівника по роках збільшилась на 5,5% (приблизно). Це можна пояснити зменшенням середньорічної чисельності працюючих на підприємстві на 5%.

У сільському господарстві поряд із засобами виробництва і землею, необхідним виробничим фактором є праця. Носіями здатності працювати є трудові ресурси. Трудові ресурси – це сукупність здатних до праці людей, що безпосередньо беруть участь у матеріальному виробництві. До них віднесене і та частина населення, яка не бере, але може брати участь у виробництві продукції або наданні послуг. Рівень забезпеченості сільського господарства трудовими ресурсами, рівномірне і раціональне їх використання значною мірою впливає на ефективність галузі.

Таблиця 3.

Наявність і використання трудових ресурсів в СТОВ ім. «Гагаріна»

Показники	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2006 р. у % до 2004 р.
Трудозабезпеченість	0,05	0,05	0,05	94,85%
Відсоткове співвідношення працівників:
рослинництва	38%	47%	44%	6
тваринництва	62%	53%	56%	-6
Нормативний запас праці	113100,00	113100,00	107445,00	95,00%
Фактична кількість відпрацьованих люд.-год.	46000	46000	31000	67,39%
в тому числі:
в рослинництві	15000	14000	12000	80,00%
в тваринництві	31000	32000	19000	61,29%
Коефіцієнт використання запасу праці	0,41	0,41	0,29	70,94%
Трудова активність працівників	766,67	766,67	543,86	70,94%
в тому числі:
в рослинництві	652,17	500,00	480,00	73,60%
в тваринництві	837,84	1000,00	593,75	70,87%

На основі аналізу таблиці 3 можна сказати, що в СТОВ ім. «Гагаріна» показники наявності і використання трудових ресурсів знизились. Зокрема зниження нормативного запасу праці і трудозабезпеченості (приблизно на 5 – 5,5%) можна пояснити зменшенням середньорічної чисельності працюючих на підприємстві на 5% (так, як і збільшення землезабезпечення).

Зниження трудової активності працівників пояснюється не тільки зменшенням чисельності працюючих, а ще й зменшенням фактичної кількості відпрацьованих люд.-год.. В тому числі в тваринництві пов’язано із значним скороченням поголів’я тварин, а в рослинництві – із переходом частини працівників з галузі тваринництва в галузь рослинництва. Це відображає показника відсоткового співвідношення працівників. У 2006, порівняно з 2004 роком в галузі рослинництва відбулось збільшення на 6 пунктів, а в галузі тваринництва – зменшення на ті ж самі 6 пунктів.

Все, що стосується показника трудової активності працівників, так само впливає і на коефіцієнт використання запасу праці

Важливе значення для розвитку підприємства також має спеціалізація.

Спеціалізація сільського господарства – це переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції в окремих регіонах, підприємствах чи їх підрозділах. Відповідно до цього спеціалізація характеризується переважним розвитком тих галузей сільського господарства, які забезпечують виробництво даних видів продукції.

Розглянемо структуру грошових надходжень від реалізації товарної продукції в СТОВ ім. «Гагаріна» і визначимо спеціалізацію даного господарства.

Таблиця 4.

Структура грошових надходжень від реалізації товарної продукції в СТОВ ім. «Гагаріна»

Галузі та види продукції	2004 р.		2005 р.		2006 р.
	виручка, тис. грн	%	виручка, тис. грн	%	виручка, тис. грн	%
Продукція рослинництва:	773	82%	621,1	91%	770	93%
у т. ч.:
зернові і зернобобові	773	82%	621,1	91%	760	92%
з них:
озима пшениця	269	29%	230,4	34%	241	29%
гречка	0	0%	0	0%	75	9%
кукурудза на зерно	96	10%	0	0%	52	6%
ячмінь	373	40%	390,7	57%	322	39%
горох	12	1%	0	0%	68	8%
овес	4	0%	0	0%	2	0%
інші зернові	19	2%	0	0%	0	0%
соя	0	0%	0	0%	8	1%
інша продукція рослинництва	0	0%	0	0%	2	0%
Продукція тваринництва:	165	18%	65,1	9%	60	7%
у т. ч.:
ВРХ	136	14%	21,1	3%	27	3%
свині	19	2%	26,1	4%	8	1%
молоко	1	0%	16,9	2%	16	2%
бджільництво: мед	0	0%	1	0%	1	0%
інша продукція тваринництва	9	1%	0	0%	8	1%
Всього по підприємству	938	100%	686,2	100%	830	100%

В структурі грошових надходжень від реалізації товарної продукції в СТОВ ім. «Гагаріна» у 2006 році провідне місце займає продукція рослинництва (93%), зокрема вирощування ячменю (39%) і озимої пшениці (29%). Це можна визначити, як спеціалізацію підприємства. А у виручці від реалізації продукції тваринництва за останні 3 роки спостерігається стрімкий спад: від 18% до 7%.

Це може свідчити про те, що керівники не ставляться належним чином до галузі тваринництва і в перспективі передбачається повна його ліквідація та перехід лише на вирощування продукції рослинництва.

Для економічної оцінки сільськогосподарської діяльності підприємства в цілому доцільно використовувати систему показників економічної ефективності виробництва продукції. Її доцільно зображати у вигляді таблиці.

Таблиця 5.

Результати господарської діяльності СТОВ ім. «Гагаріна»

Показники	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2005 * р. у % до 2004 р.
1. Вартість валової продукції	902,00	877,90	659,00	97%
на 1 га сільськогосподарських угідь	806,80	783,84	588,50	97%
на 1 середньорічного працівника	15033,33	14631,67	11561,40	97%
на 1 люд-год	19,61	19,08	21,26	97%
на 1 грн. основних виробничих фондів	0,28	0,34	0,33	122%
на 1 грн. витрат виробництва	1,04	0,80	0,58	77%
2. Чистий дохід	1031,00	728,50	901,00	71%
на 1 га сільськогосподарських угідь	922,18	650,45	804,61	71%
на 1 середньорічного працівника	17183,33	12141,67	15807,02	71%
на 1 люд-год	22,41	15,84	29,06	71%
на 1 грн. основних виробничих фондів	0,32	0,28	0,45	89%
на 1 грн. витрат виробництва	1,18	0,66	0,80	56%
3. Прибуток (збиток)	20,00	-30,30	-424,00	-152%
на 1 га сільськогосподарських угідь	17,89	-27,05	-378,64	-151%
на 1 середньорічного працівника	333,33	-505,00	-7438,60	-152%
на 1 люд-год	0,43	-0,66	-13,68	-152%
на 1 грн. витрат виробництва	0,02	-0,03	-0,21	-120%
4. Норма прибутку (збитку), %:	0,38%	-1%	-13%	-1,38
5. Рівень рентабельності (збитковості),%	2%	-4%	-32%	-6,00

Дані таблиці 5 показують, що економічна ефективність виробництва сільськогосподарської продукції є незадовільною, оскільки відбувається зменшення всіх показників по всіх статтях навіть незважаючи на те, що зменшилась середньорічна кількість працюючих. У 2005 році, порівняно з 2004 роком вартість валової продукції зменшилась на 3%, чистий дохід – на 29%, а прибуток взагалі на 152%. Норма прибутку знизилась на 1,38 пунктів, а рівень рентабельності – н 6 пунктів.

Особливо невдалим видався 2006 рік, де збиток становив 424 тис. грн., норма збитку і рівень збитковості дорівнюють, відповідно, -13% і -32%. За такої динаміки розвитку економіки підприємство довго існувати не зможе.

Оскільки такий стан викликаний природно-кліматичними умовами, то необхідно негайно проводити заходи, покликані мінімізувати їх вплив, проводити інтенсифікацію землеробства, а також вносити корективи в технологію вирощування сільськогосподарських культур та утримання сільськогосподарських тварин.

2.2 Аналіз стану кормової бази

Принциповим є питання про те, на яку площу земельних угідь розраховувати вихід кормів. Уже давно в економічній літературі підкреслювалася необхідність розраховувати кормову площу окремо від земель, які використовуються для одержання продуктів харчування, під посіви технічних культур тощо. Зокрема, пропонується загальну кормову площу визначати за формулою:

, де

К_ПЗ – загальна кормова площа, га;

П_ПК – площа природних сіножатей і пасовищ, га;

П_КП – площа посівів кормових культур на орних землях, га;

Ф₁, Ф₂, ... , Ф_n – кількість продукції окремих сільськогосподарських культур, по яких на корми виділяється лише частина валового збору, ц;

У₁, У₂, ... , У_n – урожайність сільськогосподарських культур, по яких на корм виділяється лише частина валового збору, ц/га.

По культурах, від яких на корм тваринам використовується основна і побічна продукція, розраховують загальну поживність всієї продукції; потім їх кормову площу визначають діленням загальної кількості поживних речовин, витрачених на корм тваринам, на урожайність культури (в ц к. од.).

У кормову площу не включають поля, з яких мають побічну продукцію на корм тваринам (солому, бадилля та ін.), хоч вони і є значними додатковими джерелами кормів. З урахуванням посівів зернофуражних культур, як, наприклад, у США і країнах Західної Європи, кормова площа може становити у структурі посівних площ 50 - 60 % і навіть більше, якщо господарство спеціалізується на тваринництві (А.О. Бабич, 1995, 1996).

Доцільно обчислювати структуру посівних площ кормових культур, рівень їх урожайності і загальну кормову площу в таблиці.

Таблиця 6

Склад і структура посівних площ кормових культур в СТОВ ім. «Гагаріна»

Корми	2004		2005		2006		2006 р. у % до 2004 р.
	площа, га	%	площа, га	%	площа, га	%
Загальна кормова площа	153	100%	175	100%	100	100%	65%
Однорічні трави на сіно	31	20%	59	34%	-	х	х
Однорічні трави на зелений корм	30	20%	-	х	22	22%	73%
Багаторічні трави на сіно	50	33%	12	7%	25	25%	50%
Багаторічні трави на зелений корм	42	27%	44	25%	15	15%	36%
Кукурудза на силос	-	х	60	34%	-	х	х
Кукурудза на зелений корм	-	х	-	х	38	38%	х

В період з 2004 по 2006 роки загальна кормова площа зменшилась на 35%. В цілому видно, що на підприємстві немає чітко окресленої кормової посівної площі тому що в різні роки висівались різні культури приблизно на однаковій площі.

Основним джерелом надходження кормів у підприємстві є польове кормовиробництво. Використовуються власні кормові ресурси і закуплені. Із власних – це однорічні і багаторічні трави на сіно і зелений корм, кукурудза на силос і зелений корм. Із закуплених – лише жом, ціна якого на протязі останніх років практично не змінювалась і складала 1 грн/ц..

Правильно організована, з урахуванням конкретних ґрунтово-кліматичних умов і спеціалізації господарства кормова площа є гарантією високопродуктивного тваринництва. Один з основоположників кормовиробництва В.Р. Вільямс зазначав, що продуктивне тваринництво може бути організоване тільки за наявності в господарстві зеленої кормової бази. Теоретично це положення визнають усі, а на практиці високоефективну кормову площу організовано далеко не завжди.

2.3 Економічна оцінка кормових культур та ефективність вирощування кормів

Економічна оцінка кормових культур здійснюється за показниками, що викладені в другому параграфі першого розділу даної роботи. Для кращої наочності наведені вище показники доцільно розмістити в наступних таблицях (7.1., 7. 2., 7. 3.)

Найбільший вихід кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву дає фуражне зерно, кукурудза на силос (2005 рік) та багаторічні трави на зелений корм. Але в динаміці простежується зниження урожайності, збільшення прямих затрат праці і росту собівартості.

Важливим недоліком господарювання є невикористання природних сінокосів і пасовищ, що негативно відображається на собівартості раціону. Оскільки природні сінокоси і пасовища є джерелом найдешевших кормів.