Содержание

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА ЯК СИСТЕМОФОРМУЮЧИЙ ФАКТОР РОЗВИТКУ

1.1 Аналіз системи оподаткування в Україні

1.2 Ідеальна система оподаткування: загальні принципи

РОЗДІЛ 2. КЛЮЧОВІ ЗАВДАННЯ ПОДАТКОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ Висновки

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

 

Глобалізаційні процеси, які відбуваються у світовій політиці та економіці, призводять до встановлення тісного політичного діалогу між окремими країнами та регіонами світу, а також до поглиблення міжнародних господарських зв'язків. Сьогодні країни інтегруються заради збереження миру та забезпечення економічного процвітання. Найбільшими та найпотужнішими інтеграційними об'єднаннями у світі є Світова Організація Торгівлі (СОТ) та Європейський Союз (ЄС), метою створення якого якраз і є сприяння економічному добробуту, підвищенню життєвого рівня народів Європи, зміцненню миру і свободи та створення стійкого союзу народів Європи.

Одним із напрямків Послання Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки" є орієнтація України на інтеграцію в Європейський Союз та інші євроатлантичні структури [ 155].

Європейський вибір для України це широке концептуальне бачення, яке не обмежується суто географічним поняттям. Це, насамперед, вибір шляху розвитку в напрямку європейської цивілізаційної моделі, реалізація якого покликана сприяти прогресу у всіх сферах життєдіяльності суспільства і держави.

Україна має достатній потенціал, щоб здійснити прорив до нових технологій у промисловому виробництві, до нових відносин у сфері економіки, до нових поглядів на якість і рівень життя, до соціально-культурної інтеграції нашого народу в європейське співтовариство.

В своєму широкому розумінні поняття "зробити європейський вибір" означає - зосередити пріоритетні зусилля на розвитку внутрішнього потенціалу та забезпечити його якомога ефективну реалізацію в напрямку досягнення європейських цінностей.

В ході "розширення" Європи на Схід стратегічною метою України є підвищення національних стандартів життя і демократичних засад до рівня європейських, що сприятиме вступу нашої країни до Європейського Союзу.

Європейський вибір України зумовлений усвідомленням інтеграції як фактора сприяння державній незалежності, безпеці, політичній стабільності, економічному розвитку, інтелектуальному прогресу, відновленню європейської сутності країни. Маючи перед собою мету інтеграції до європейських структур, Україна усвідомлює, що західним державам належить провідна роль у сучасній міжнародній системі, зокрема у всесвітньому економічному комплексі і в міждержавних інституційних механізмах управління глобальними і регіональними процесами.

Вступ України до ЄС принесе, насамперед політичний авторитет держави на міжнародній арені, можливість знаходитися в зоні загальноєвропейської безпеки, запобігаючи при цьому новим лініям поділу на континенті, можливість перебувати в центрі подій, бути невід’ємною часткою прогресивної політики, а значить перебувати в єдиному інформаційному просторі. Вступ України до ЄС пов'язується також з можливістю використання переваг міжнародної кооперації та спеціалізації. Цю ідею можна застосовувати і до теперішнього стану відносин між Україною та ЄС, бо вона є запорукою у подоланні економічної кризи на Україні та розриву між рівнями економіки з країнами ЄС.

На сьогоднішній день Європейський Союз відіграє визначну роль у забезпеченні стабільності та безпеки європейського континенту, а процес розширення та реформування ЄС слід розглядати не тільки як розширення кордонів «спільного ринку», а й як активний чинник створення нової європейської архітектури безпеки, яка має комплексний та взаємопов'язаний характер і різні виміри - вiйськовий, політичний та економічний.

Участь в процесах глобалізації світового господарства вирішує питання розробки стратегії адаптації України до сучасного ритму життя у всепланетарному масштабі, пошуку свого місця в міжнародному економічному просторі. Необхідність інтеграції держави до ЄС неодноразово була підкреслена в працях багатьох вітчизняних дослідників, зокрема І. Бураковського, В.Будкіна, І.Грицяка, Л.Губернського, А.Кредисова, Д.Лук'яненка, В.Мірошниченка, Г.Немирі, С.Осики, А.Осики, А.Поручника, В.Пятницького, А.Румянцева, В.Сіденка, А.Філіпенка, В.Шамрая [11; 12-15; 93; 125-131; 187191-192; 216]та ін.

Для ефективної та організаційно оформленої інтеграції України в світогосподарські зв'язки, на думку багатьох дослідників, необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови [41; 43; 52; 87; 188].

З економічного погляду інтеграція України до Європейського Союзу мала б однозначний позитивний вплив на функціонування ринкового господарства. Вона б надала переваги, які ми згрупували так:

1) торговельні, тобто можливість реалізації вітчизняних товарів на європейський ринок без перешкод;

2) макроекономічні - протистояти циклічним коливанням кон'юнктури через участь в спільній економічній політиці ЄС, а також уможливила б вирівнювання економічних показників;

3) фінансові - на макрорівні - забезпечення утримання валютного курсу на стабільному рівні через участь в єдиній валютній системі, можливість користуватися бюджетними фондами, щоб вирівняти економічний розвиток, координація спільної фіскальної та монетарної політик через перенесення компетенції на наднаціональний рівень, зниження податкових та митних бар'єрів; на мікрорівні - зниження операційних витрат для підприємств через участь в єдиній валютній системі, можливість безперешкодного створення філіалів головного офісу фірм; збільшення обсягів перебігу інвестиційного капіталу в Україну з країн ЄС. Проте найбільші можливості, як зазначають вітчизняні дослідники, виникають у сфері потенційних приватних інвесторів, що вимагає... створення умов для філій банків ЄС і страхових компаній, інвестиційних фондів [ 12-16; 67, 3-72; 87].

На даний момент вже пройдено певну частину шляху в напрямку створення реальних передумов для вирішення основного геополітичного завдання нашої держави - вступу України до Європейського Союзу. У 1998 р. набула чинності після ратифікації Угода про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною та Європейським Союзом. У 1998 та 2000 рр. Указами Президента України затверджено Стратегію і Програму інтеграції України в ЄС [222; 225-227].

Важливе значення для зміцнення відносин між нашою державою та Євросоюзом мало схвалення Європейською Радою у грудні 1999 р. Спільної стратегії ЄС щодо України, в якій висловлюється бачення шляхів партнерства з Україною з боку ЄС. Принциповим кроком у зміцненні та розвитку стратегічного партнерства стали саміти Україна - ЄС за 2001-2003 рр.

Слід зазначити, що така послідовна робота виводить весь комплекс відносин Україна - ЄС у площину практичної реалізації завдань, пов'язаних із вступом нашої країни до Євросоюзу. Вкрай важливо, щоб на ці цілі спрямовувалися всі інституційні перетворення, політика економічних, соціальних та гуманітарних реформ. Йдеться, насамперед, про такий комплекс системних перетворень, який би дав можливість нашій державі до кінця 2007 р. претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС, а до 2011р. - створити реальні (внутрішні) передумови для вступу України в ЄС [155, 18].

Реалізація завдань європейської інтеграції вирішальною мірою залежaтиме від прогресу на головному напрямі - забезпечення сталого зростання та прискореного подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на душу населення між Україною та державами - членами ЄС. За останні роки цей розрив значно зріс і тепер він у кілька разів більший, ніж у Польщі, Чехії та Угорщині, які, як передбачається, найближчим часом набудуть членства в ЄС.

РОЗДІЛ І

ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА ЯК СИСТЕМОФОРМУЮЧИЙ

ФАКТОР РОЗВИТКУ

 

1.1 Аналіз системи оподаткування в Україні

Із проголошенням незалежності Україна стала на шлях радикальних економічних реформ. Це був період становлення податкової системи, в основу якої було покладено класичну схему оподаткування, характерну для економічно розвинутих країн. Застосування такого шаблону в умовах перехідного періоду в Україні призвело до виникнення низки суттєвих проблем: збільшення кількості збиткових підприємств, зростання безробіття, ускладнення соціально-економічної ситуації в країні [ 6 ].

У 1992-1994 рр. в Україні робилися перші спроби збільшити податкові надходження до бюджету. У зв'язку з цим ставка податку на дохід підприємств була збільшена з 18% до 22%, ставка ПДВ - з 20% до 28%, а прибутковий податок сягнув аж 90%. Але водночас податкові надходження до бюджету зменшувалися, а виробництво занепадало. Якщо порівняти доходи зведеного бюджету України щодо темпів зростання реального валового внутрішнього продукту, то побачимо, що в 1994 р., коли частка податків у ВВП досягла найвищого рівня і становила 43,5% від ВВП, реальний ВВП знизився аж на 23%.

За умов такої податкової політики тиск на легального платника податків зростав, зменшуючи його фінансові ресурси і змушуючи переходити в тінь. Майже всі законодавчі акти у сфері оподаткування настільки складні для розуміння і виконання, що уникнути помилок при їх виконанні практично неможливо. Лише в 1997 р. за такої податкової системи, яка постійно змінювалася, виявлені порушення на 217 тис. підприємствах, що становило 58,6% від перевірених. Отже, в середньому підприємство перевірялося тричі лише податковою адміністрацією. Таким чином, за час існування незалежної України не вдалося сформувати зрозумілу, ефективну та прозору податкову політику.

Податкова система України як сукупність відносин між державою і платниками характеризується такими рисами:

- фіскальною спрямованістю податкової політики держави, її намаганням максимально використати наявний податковий потенціал платників без належного врахування їх платоспроможності

- неоднаковим підходом з боку держави до різних категорій платників, який проявляється в наданні одним з них численних невиправданих пільг у списанні та реструктуризації їх заборгованості перед бюджетом і перекладанні податкового тягаря на інших. Що свідчить про дискримінаційний характер оподаткування в Україні;

- відсутністю еквівалентності у відносинах не лише між державою і окремими платниками, а й між державою і всім загалом платників внаслідок значних масштабів марнотратства і розкрадання державних коштів, що зумовлюють значну розбіжність між загальною сумою податкових платежів і сукупністю суспільних благ, які надаються платникам.

Становлення відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування з приводу розподілу податкових доходів між державним і місцевими бюджетами в Україні має такі особливості:

·  нерозвиненість системи місцевих податків і зборів, і як наслідок - відсутність у місцевих бюджетів власної дохідної бази, що породжує відносини залежності органів місцевого самоврядування від органів державної влади;

·  постійний перегляд переліку і пропорцій розподілу загальнодержавних податків і зборів між державним і місцевими бюджетами, що спричиняє нестабільність відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування;

·  відсутність ефективної системи фінансового вирівнювання при великих розбіжностях у податкоспроможності регіонів, що зумовлює великі розриви в обсягах суспільних послуг на душу населення між регіонами.

Як свідчить практика, місцеве оподаткування й саме по собі має низку суттєвих недоліків, серед яких:

Ø  відсутність ефективного правового поля, що відповідав би сучасним умовам господарювання;

Ø  наявність місцевих податків і зборів, витрати на адміністрування яких перевищують надходження від них;

Ø  відсутність правових механізмів у органів місцевого самоврядування щодо запровадження на своїй території власних податків і зборів;

Ø  незацікавленість місцевої влади у додатковому залученні коштів від справляння місцевих податків і зборів;

Ø  другорядність місцевих податків і зборів у порівнянні із загальнодержавними;

Ø  відсутність екологічного оподаткування, податку на нерухомість як суто місцевого податку;

Ø  нерозвиненість самооподаткування як альтернативної форми надходжень до місцевих бюджетів тощо [7].

Враховуючи сьогоднішній стан економіки України, можемо констатувати, що реформування податкової політики України буде фактором соціально-економічної стабільності та сприятиме суттєвому покращанню інвестиційного клімату. Тому прийняття пакету податкових законів, консолідація в бюджеті практично всіх видатків держави, що раніше не відображалися в ньому, оформлення частки державного боргу в державні цінні папери і залучення ресурсів фінансового ринку для покриття бюджетного дефіциту, створення ефективної системи державної скарбниці, головним завданням якої має бути доведення бюджетних асигнувань до конкретних отримувачів, а також закладання основ цивілізованих взаємовідносин між державним бюджетом України та місцевими бюджетами дозволили б створити контури майбутньої бюджетно-податкової системи як передумову економічного зростання.

Однією з головних економічних проблем на сьогодні є низька ефективність чинної податкової системи, що проявляється в підтримці високого податкового тиску, який зовсім не сприяє діяльності підприємств усіх форм власності при одночасно низькому наповненні бюджету. Таким чином сьогоднішня податкова система України не відповідне критеріям фіскальної достатності та економічної ефективності, а тим більше стабільності. Тож, реформа податкової системи України назріла і неминуча.

На сучасному етапі формування податкової політики необхідно дати відповіді на такі питання:

І. Якими є суспільні цілі податкової політики?

2. Як податкова політика впливає на інвестиційний клімат як для внутрішніх, так і іноземних інвесторів?

3. Які є найгостріші проблеми, що потребують негайного вирішення?

4. Які способи вирішення цих проблем, перешкоди, короткострокові та довгострокові наслідки дій?

Варто відмітити, що представники уряду та бізнесу часто називають однакові цілі податкової політики, проте ієрархія цих цілей для зазначених груп є різною. Для уряду найголовнішим є забезпечення доходів, достатніх для виконання державних функцій, а для представників бізнесу -забезпечення сприятливого середовища для економічного розвитку. Представники міжнародних організацій вважають метою податкової політики сприяння соціальній рівності та справедливості.

Тут доцільно коротко розглянути концепція змін податкового законодавства. Зважаючи на тривалість реформи системи оподаткування України, виходячи з необхідності реформування найболючіших податків системи оподаткування, пошуку механізмів для розвитку реального виробництва товарів та послуг, зважаючи на відсутність прийнятої Верховною Радою Концепції нової податкової системи, доцільним видається проведення податкової реформи на наступних засадах:

1. Реформувати обігове оподаткування України шляхом скасування найбільш проблемного для української економіки податку - податку на додану вартість, та впровадження замість нього іншого податку - податку з роздрібного продажу. При цьому для малих підприємств необхідно зберегти можливість оподаткування єдиним обіговим податком (за вибором).

2. Реформувати оподаткування доходів громадян прибутковим податком з фізичних осіб. Необхідно збільшити неоподатковуваний мінімум та суттєво підвищити рівень доходів, які підлягають оподаткуванню 10% ставкою. Паралельно з цим, обов'язково слід провести реформу заробітної плати: встановити мінімум оплати праці за годину, на рівні не менше 4 грн./год., та стимулювати зростання долі заробітної плати у вартості товарів, робіт та послуг до рівня 50% вартості.

3. Реформувати сукупне соціальне оподаткування (систему зборів до різних соціальних фондів, у тому числі Пенсійного), встановивши, зокрема, що сукупна ставка соціальних зборів не може перевищувати 20% бази оподаткування.

4. Спростити адміністрування податків шляхом подовження податкових періодів мінімум до кварталу, встановлення порядку сплати податків, чіткого законодавчого визначення підстав і термінів проведення перевірок, повноважень контролюючих органів та їх посадових осіб, обмеження нормотворчості таких органів, впровадження принципу тлумачення розбіжностей у податковому законодавстві на користь платника податку.

Така система дасть змогу:

1. Вирішити проблеми, характерні для ПДВ, шляхом запровадження податку з продажу, що дозволить:

·  усунути фіктивні кредитові зобов'язання;

·  зняти проблеми недоїмок, накопичення податкової заборгованості;

·  позбавитись проблеми зростаючих неповернень сум ПДВ;

·  одномоментно вивільнити 5% коштів, які обслуговують обіг ПДВ;

·  вивільнити з-під оподаткування капіталоємні галузі, особливо фундаментальної науки;

·  запровадити касовий метод сплати податку з продажу.

2. Підняти рівень оплати праці і, відповідно, рівень надходжень від прибуткового податку з громадян та страхових внесків на пенсійне та інше соціальне страхування.

3. Пожвавити через підвищення реальних доходів ринок споживання, що стимулюватиме зростання надходжень від податку з продажу.

4. Активізувати реальне виробництво через вивільнення коштів на модернізацію та розширення виробництва.

5. Активізувати фундаментальні наукові дослідження через полегшення оподаткування галузей з високою часткою доданої вартості.

6. Зберегти звільнення експорту від обігового оподаткування (експорт не оподатковується податком з роздрібного продажу).

7. Стимулювати пожвавлення підприємницької ініціативи та створення нових робочих місць через полегшення адміністрування податків, впровадження принципу тлумачення двоякостей у податковому законодавстві на користь платника податку.

Ринок України має високу купівельну ємність, але для цього її потрібно розвинути, чому і повинна сприяти запропонована система реформування податкової системи України.

Податкове законодавство. Податкове законодавство регулює відносини, пов'язані із встановленням та скасуванням податків, а також відносини, які виникають у процесі виконання обов'язків щодо сплати податків, а також здійснення податкового контролю та притягнення до відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування.

Відносини у сфері оподаткування регулюються Конституцією України, Кодексом, спеціальним законодавством України з питань оподаткування і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами

До нормативно-правових актів з питань оподаткування належать:

а) закони України з питань оподаткування;

б) акти з питань оподаткування, прийняті Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади в межах повноважень, визначених Кодексом;

в) акти з питань оподаткування, прийняті Верховною Радою Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених цим Кодексом;

г) акти з питань оподаткування, прийняті органами місцевого самоврядування в межах наданих їм повноважень, визначених Кодексом.

Суб'єкти, об'єкти та база оподаткування, розміри ставок (нормативів), порядок справляння податків і податкові пільги не можуть встановлюватися або змінюватися іншими нормативно-правовими актами, крім Кодексу (за винятком нормативно-правових актів з питань оподаткування, прийнятих в межах повноважень, визначених Кодексом). Нові податки встановлюються виключно цим Кодексом.

Нормативно-правові акти з питань оподаткування не повинні суперечити Кодексу. У разі існування суперечностей між нормами цього Кодексу та нормами інших нормативно-правових актів з питань оподаткування, застосовуються норми Кодексу.

За наявності суперечностей між нормами цього Кодексу та нормативно-правовим актом, який належить до іншої галузі законодавства, для цілей оподаткування застосовуються норми Кодексу.

Нормативно-правові акти з питань оподаткування або окремі їх норми можуть визнаватися нечинними у випадках і в порядку, визначених законодавством України.

Слід зазначити, що питання змістового наповнення Податкового кодексу по-різному тлумачаться представниками урядових та бізнесових кіл, подаються різні оцінки проекту Податкового кодексу. Урядовці наголошують, що існують чіткі процедури та узгоджені етапи прийняття Податкового кодексу і вважають підготовлений проект Податкового кодексу цілком прийнятним. Водночас, представники бізнесу не підтримують нинішній проект Податкового кодексу і вважають, що його ні в якому разі не слід впроваджувати, оскільки він не вирішує ключових проблем чинної системи оподаткування.

На думку представників бізнесу, причинами невдачі нинішнього проекту Податкового кодексу стали:

·  брак стратегії реформування податкової системи;

·  брак методології підготовки та економічного аналізу проектів законодавчих актів, що змінюють систему оподаткування, відсутність наукового підходу у визначенні ставок податку;

·  боротьба груп інтересів за кожне окреме положення Податкового кодексу і неспроможність уряду чи парламенту чітко виробити стратегічний національний інтерес;

·  відсутність структурованого діалогу між суспільством і державою.

Представники бізнесу, неурядових організацій та Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва, пропонують здійснити такі кроки для втілення податкової реформи:

·  виробити податкову політику;

·  публічно обговорити та затвердити етапи ухвалення Податкового кодексу, визначити відповідального за реформу та встановити громадський контроль за виконанням етапів;

·  розпочати громадську освіту та публікацію урядового документу, який

·  окреслює напрямки податкової політики;

·  не ухвалювати зміни до податкового законодавства у разі, якщо не буде визначено варіанти змін, проаналізовано їх наслідки та обгрунтовано економічну доцільність;

·  застосовувати науковий підхід в аналізі запропонованих змін в податковій системі;

·  узгодити проект Податкового кодексу із західними стандартами;

·  запровадити відповідальність посадових осіб за діяльність або бездіяльність, яка завдала шкоду платнику податків;

·  включити представників бізнесу у процес розробки Податкового кодексу;

·  започаткувати підготовку фахівців із податкової політики та законодавства Європейського союзу.

Варто відзначити також круглий стіл "Податковий кодекс: стан, проблеми та рішення", що відбувся у квітні 2001 року. Засідання організоване комітетами Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності та з питань бюджету, за інформаційної підтримки Міжнародного інституту порівняльного аналізу (МІПА) і газети "Бізнес". У роботі круглого столу взяли участь представники Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації. Міністерства фінансів, УСПП, Верховної Ради України, інших органів влади, організацій та підприємств, експерти тощо.

Організатори круглого столу своєю метою бачать пошук компромісу і вироблення єдиного підходу до системоутворюючих принципів Податкового кодексу України. Про складність проблеми і багатоманітність підходів до її вирішення говорить той факт, що при розгляді закону ще в першому читанні в парламенті було подано п'ять концепцій Податкового кодексу і чотири проекти самого закону. До прийнятого в першому читанні проекту Кодексу, запропонованого Кабінетом міністрів, надійшло більше 5000 доповнень і зауважень.

Необхідність прийняття Податкового кодексу вже 2003 року була очевидною. Але так само очевидно, що його не буде прийнято в силу певних обставин.

Автори Кодексу спробували вирішити головну проблему - створення єдиної комплексної системи податків в Україні, стабілізувати її хоча б в межах одного бюджетного року, ліквідувати протиріччя, існуючі сьогодні в різних законодавчих актах.

Підготовлений проект Податкового кодексу України за своїми загальними ознаками має перевагу у тому, що в одному документі вдалося визначити єдину методологію загальнодержавних та місцевих податків, основні принципи та положення податкової системи, надати однозначне тлумачення податкової термінології, окреслити загальні положення правового регулювання податкових відносин, фінансової відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

Одночасно при підготовці урядового проекту Кодексу перед розробниками ставилось завдання щодо вдосконалення податкового законодавства з метою створення умов для подальшого інтегрування України до світової спільноти.

У проекті Податкового кодексу запропоновано скоротити загальну кількість податків, зборів та інших обов'язкових платежів за рахунок наступних заходів:

*  по-перше, йдеться про скасування неефективних податків та зборів, надходження від яких до бюджету незначні порівняно із видатками на їх адміністрування;

*  по-друге, виникла реальна потреба та можливість зменшити податковий тягар;

*  по-третє, йдеться про об'єднання в один податок, що мають спільну податкову базу, єдиний чи схожий порядок обчислення і справляння, зробить податкове законодавство простішим і зрозумілішим для платників.

Проектом Кодексу передбачається розширення кола платників податків на базі скорочення податкових пільг та винятків. Під час розробки проекту Податкового кодексу враховувалось і те, що пільги є різні. Одні з них носять стимулюючий характер і використовуються з метою регулювання в державі соціально-економічних процесів, інші - нестимулюючі надаються окремим господарюючим суб'єктам та фізичним особам незалежно від характеру отримання і використання доходів.

Велика кількість платників податків ухиляється від сплати податків оскільки в України має місце величезне поширення пільгового режиму оподаткування на одних платників податків, і значно зростає адміністративно-фіскальний тиск на інших платників, які не отримали пільг в оподаткуванні. Все це призводить лише до всезростаючого рівня ухилення від оподаткування. Ось чому реформування податкової системи в Україні має виправити основні недоліки існуючої системи.

По-перше, повинно бути проведене скасування невиправданих пільг в сфері оподаткування, а по-друге, податкове законодавство та нормативно-правові акти по його впровадженню повинні бути значно спрощені.

Перший розділ проекту Податкового кодексу присвячений загальним положенням в оподаткуванні. Він замінить існуючий сьогодні Закон України "Про систему оподаткування".

Для зручності в користуванні Податковим кодексом в його першому розділі передбачено визначення основних загальних термінів, які зустрічаються у різних розділах проекту.

У спеціальній частині проекту Кодексу прописаний механізм обрахування та стягнення окремих видів податків.

На відміну від діючого податкового законодавства в проекті Податкового кодексу встановлені правові норми, які визначають правила дії закону в часі. Введення правової норми про дію закону в часі в розряд основних положень податкового законодавства само за себе свідчить про їх високу значимість. Ці норми являються важливим засобом забезпечення захисту прав і свобод платників податків, та є невід'ємним складовим елементом їх правового статусу.

Положення проекту встановлюють порядок вступу в силу актів податкового законодавства. Встановлення таких норм сприятиме захисту прав та законних інтересів платників податків.

Урядовим проектом Податкового кодексу України пропонується внести в діючу на сьогоднішній день податкову систему України наступні зміни.

Проектом Податкового кодексу визначено 25 видів загальнодержавних та місцевих податків, зборів, обов'язкових платежів замість 38 передбачених сьогодні діючим Законом України "Про систему оподаткування".

Проектом Кодексу розмежовано податкові відносини та відносини, пов'язані із сплатою внесків до позабюджетних фондів. Перш за все до системи оподаткування не включено збори та обов'язкові платежі, що не мають податкового характеру.

З переліку діючих загальнодержавних податків та зборів вилучено:

*  податок на промисел;

*  збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

*  збір на обов'язкове соціальне страхування;

*  збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

*  збір до Державного інноваційного фонду.

Враховуючи, що об'єктом оподаткування податком на майно є земельні ділянки та транспортні засоби, до переліку загальнодержавних податків не включено плату за землю та податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Об'єднано три податки, об'єктом оподаткування у яких є майно, в один - податок на майно (податок на нерухомість, на землю та податок з власників транспортних засобів).

Згідно діючого законодавства, як відомо, сьогодні справляються податки з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також плата (податок) за землю. Новим об'єктом оподаткування у складі цього податку є нерухомість, тобто будівлі та споруди. Хоча слід зазначити, що оподаткування нерухомості не має бути несподіванкою для платників податків, оскільки Законом України "Про систему оподаткування" вже з 1994 року у складі загальнодержавних податків і зборів було передбачено податок на нерухоме майно (нерухомість).

Суб'єкти оподаткування - це особи, на яких Конституцією України, цим Кодексом та спеціальним законодавством України з питань оподаткування покладено обов'язки:

а) сплачувати податки (платники податків);

б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки до бюджетів (податкові агенти).

Платником податків визнається особа, доходи, прибуток, майно та інші об'єкти якої є об'єктом оподаткування відповідно до цього Кодексу.

Податковим агентом визнається особа інша ніж платник податків, на яку відповідно до цього Кодексу покладено обов'язки щодо нарахування податків, утримання їх з платника та перерахування до бюджетів.

Об'єктами оподаткування є доходи, прибуток, майно, операції з продажу товарів, робіт, послуг та інші об'єкти, визначені відповідно до цього Кодексу.

Кожний податок має самостійний об'єкт оподаткування, який визначається відповідно до цього Кодексу.

Для цілей оподаткування не приймаються до уваги підстави виникнення об'єкту оподаткування. Незаконність діянь, в результаті виконання яких виникли об'єкти оподаткування, не звільняє від обов'язку виконання податкових зобов'язань, пов'язаних з такими об'єктами.

Система оподаткування. Система оподаткування України - це сукупність передбачених Податковим кодексом загальнодержавних та місцевих податків до бюджетів усіх рівнів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування, обчислення, сплати та стягнення, а також забезпечення відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування та здійснення податкового контролю, прав і обов'язків суб'єктів оподаткування та органів, що здійснюють податковий контроль.

Сьогодні вже є зрозумілим те, що створюючи податкову систему, слід виходити з реалій суспільно-економічного стану країни, а не керуватися побажаннями, можливо й найкращими, але нездійсненними.

Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються у бюджеті. Джерелами цих коштів можуть виступати:

·  власні доходи держави, які вона отримує від виробничої та інших форм діяльності у вигляді надходжень платежів за ресурси, які згідно з діючим законодавством належать державі;

·  податки, які сплачують юридичні та фізичні особи із своїх доходів. Співвідношення між зазначеними джерелами визначається рівнем розвитку державної і приватної власності. При цьому податки виступають не тільки у ролі наповнювачів державного бюджету, вони ще й є інструментами впливу на різні сторони діяльності їх платників.

Фіскальна і регулююча функції податків взаємопов'язані, їх не можна протиставляти одна одній. Не можна також поділяти податки на суто фіскальні й регулюючі, оскільки без фіскальної функції не може бути регулюючої.

Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків. Перевищення видатків бюджету над доходами призводить до інфляції. Джерелами покриття бюджетного дефіциту є державні позики і грошова емісія. Головне те, куди спрямовуються кошти дефіцитного фінансування. Добре, коли вони надходять у виробничу сферу, де через деякий час можуть дати віддачу. Спрямування коштів за рахунок бюджету за рахунок дефіцитного фінансування на соціальні потреби призводить до фінансової кризи.

Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Податкова система - основа фінансово-кредитного механізму державного регулювання та один із найважливіших важелів впливу на економіку. В Україні конституційно закріплено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та визначено, що система оподаткування встановлюється виключно шляхом прийняття відповідних законів.

Податкове законодавство в Україні сформоване на основі нормативної бази, успадкованої від командно-адміністративної системи. Основи української національної податкової політики розроблялись під тиском обставин без належного наукового обґрунтування та аналізу макро- і мікроекономічних наслідків запровадження різних податків і розміру їх ставок, без урахування світового та історичного досвіду формування й розвитку податкових систем. Більшість рішень щодо формування податкової системи в Україні приймалась відповідно до особистих знань, інтуїції або інтересів керівництва держави та її організаційних структур.

Відсутність науково обгрунтованих підходів до формування національної податкової системи та до аналізу наслідків від її впровадження робили і роблять податкову політику не ефективним антикризовим засобом, а однією із основних причин загострення економічної кризи.

Проблема побудови ефективної податкової системи - одна із найбільш актуальних в процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Її вирішення повинно здійснюватись шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого у світі досвіду в сфері оподаткування.

Чинному податковому законодавству України притаманно включення його до бюджетного права, що й виділяє у податковому регулюванні фіскальні функції. Розповсюджена ідея про те, що податки - це лише засіб для наповнення державного бюджету або, інакше, джерело коштів, необхідних для функціонування держави - безпідставна та обмежена. В дійсності податки суттєво впливають на діяльність господарюючих суб'єктів, податкова система виконує функцію структурування економіки, створює та посилює одні зв'язки або знищує інші. Недоцільно акцентувати увагу лише на наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, яким чином процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Мова повинна йти про розробку такої податкової системи, яка б забезпечувала або, хоча б, не стримувала розвиток економіки.

Існуюча податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави.

Існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами:

1. Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини - станом на початок 2000 року налічується близько 500 нормативних документів, пов'язаних з оподаткуванням.

2. Нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни та поправки до існуючих законів. Тільки відносно податку на додану вартість за роки його існування було прийнято 70 законів про внесення змін та видано більше 200 роз'яснень та уточнень.

3. Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі податків.

4. Наявність законів, які належать до інших галузей права, але зачіпають питання регулювання податкових відносин.

5. Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин. Так, відповідно до Закону України "Про систему оподаткування", платники податків та зборів мають право подавати документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування, одержувати та ознайомлюватися з актами податкових перевірок та оскаржувати рішення податкових органів. Права ж податкових органів налічують 16 пунктів на шести сторінках у Законі "Про державну податкову службу".

Поширеними вадами вітчизняної податкової системи вважаються нестабільність, заплутаність та складність. Але найголовнішим недоліком є те, що існуюча система пригнічує підприємництво. На сьогоднішній день в Україні відповідно до закону України "Про систему оподаткування" налічується 39 податків та зборів. У разі добросовісної сплати усіх цих податків та зборів підприємство зобов'язано перераховувати до бюджету 40-46% створюваної на ньому доданої вартості. Навіть розвиненим країнам із стабільним соціально-економічним становищем такий рівень не властивий і, як правило, призводить до низьких темпів економічного зростання. Українським підприємствам, на відміну від західних, доводиться пристосовуватися до змін у відносинах власності, опановувати принципи корпоративного управління, адаптуватися до конкуренції. За умов існування несприятливого податкового режиму це маловірогідно, що і підтверджується вітчизняною практикою.

Крім того, велика кількість податків та численних бюджетних і позабюджетних фондів цільового призначення істотно ускладнює сплату податків і зборів, контроль за їх сплатою та форми звітності. Така громіздка система створює значні перешкоди безпосередньо для платників податків. Численні зміни та поправки до податкових законів не дають можливості підприємствам нормально функціонувати, впроваджувати нові технології та випускати конкурентоспроможну продукцію.

За існуючої податкової системи стає невигідно здійснювати амортизацію та модернізацію основних засобів, адже законодавчо встановлені норми амортизації дуже низькі, а враховуючи застосування понижуючого коефіцієнта взагалі унеможливлюють оновлення матеріально-технічної бази виробників. Зовсім не застосовується таке поняття як реінвестування. Це, у свою чергу, призводить до падіння рентабельності та конкурентоспроможності суб'єктів господарювання.

Загальний аналіз політики держави свідчить, що головним принципом і напрямом діяльності відповідних державних структур протягом тривалого часу було створення умов значного податкового навантаження на суб'єктів підприємницької діяльності. Податкова система характеризувалась посиленням адміністративного контролю за сплатою податків та зборів. При цьому не враховувалося, що дохід, який отримує держава внаслідок збільшення податкового тиску та адміністративного контролю, є менший, ніж економічний збиток, що завдається такими діями господарюючим суб'єктам. Створюється замкнене коло, в якому опиняються держава з постійним і значним дефіцитом бюджету та господарство із спадаючим темпом виробництва.

Намагаючись вирішити проблему податкового тиску та надмірного адміністративного контролю, господарюючі суб'єкти переносять відносини між споживачем та виробником, а також свої доходи у тіньовий сектор економіки, частка якого за різними підрахунками стає від 45% до 65% валового внутрішнього продукту. Результатом цього стає недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання компенсувати це знову ж за рахунок введення нових податків та зборів - наприклад, гербового збору, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валют, з торгівлі ювелірними виробами та при відчуженні легкових автомобілів, відрахувань у Пенсійний фонд користувачами послуг стільникового зв'язку та ін.

Але збільшення податкового навантаження означає або банкрутство платників податків, або значно більшою мірою, їх відхід до тіньової економіки. Отже, напрошується висновок, що нині діюча податкова система - це та сила, яка підриває національну економіку.

Всі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи, на те, що вона сприяє поглибленню економічної кризи. Виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі без виключення питання податкового права та відповідатиме адекватним засадам податкової політики держави.

Створення нової законодавчої бази в сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні необхідно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб'єктів господарювання.

Реформа оподаткування в Україні, що має за мету побудову ефективної та справедливої податкової системи шляхом забезпечення її стабільності, ясності та передбачуваності, є в даний час однією з найважливіших умов підвищення підприємницької та інвестиційної активності для забезпечення виходу економіки України з кризи та інтеграції її в світовий простір. Така реформа неможлива без розробки науково обгрунтованої концепції оподаткування, яка б базувалась на врахуванні ситуації в країні, цілей національної економіки, а також на узагальненні міжнародного досвіду в галузі оподаткування.

В умовах загальної неплатоспроможності, коли багато підприємств, особливо дрібних та середніх, переживають нестачу фінансових ресурсів, вони змушені сплачувати ПДВ, не отримавши часто-густо кошти від реалізації своєї продукції. Загалом виходить, що від такої реалізації підприємство не в змозі компенсувати зазначені витрати навіть після коригування сплати податку (надання податкового кредиту тощо).

Вихід із ситуації, що склалася, може бути лише один - створення умов, коли виробничі і торговельні підприємства будуть націлені на розвиток конкурентоздатного бізнесу і зміцнення своїх позицій на ринку, коли банківським установам стане вигідніше надавати кредити таким підприємствам, ніж шукати заробіток виключно на фінансовому ринкові.

З метою вирішення проблеми несплати податків, пов'язаної з бартеризацією розрахунків, фахівці ДПА України вважають за доцільне:

а)запровадити і законодавче закріпити економічно обгрунтовану систему обмеження товарообмінних операцій як у зовнішньоекономічній діяльності, так і при розрахунках між суб'єктами господарювання України;

б)поліпшити організацію роботи товарних бірж щодо запровадження обов'язкової біржової торгівлі високоліквідними експортними товарами (металопрокат, мінеральні добрива, енергетичні ресурси тощо);

в)встановити обов'язковість здійснення розрахунків за взаємозаліками, включаючи операції факторингу, тільки через банківські установи на основі зустрічних вимог у порядку, встановленому Національним банком України.

Аналіз криміногенної ситуації, що склалась у сфері економіки, дає підстави для встановлення напрямків, де найбільше проявляються зловживання і порушення податкового законодавства.

Так банківська система використовується з метою виведення коштів з офіційного обігу в нелегальний сектор економіки, виведення їх обігу з-під контролю держави та ухилення від оподаткування.

Ефективність функціонування і розвитку податкових систем в розвинутих країнах підтверджує їх життєвість і важливість ролі, яку вони відіграють в забезпеченні оптимізації поєднання ефективності та соціальної справедливості в суспільстві. Тому вивчення їх надбань, аналіз методів та засобів оподаткування, апробованих у світовій практиці, є необхідною умовою розробки і впровадження програми реформування податкової системи в Україні.

Дослідження концепцій оподаткування в розвинутих країнах може проводитись у двох взаємодоповнюючих підходах.

Перший підхід - це вивчення відмінностей, особливостей діючих податкових систем у різних країнах.

Історичні умови їх виникнення, а також економічні, політичні і соціальні фактори, що впливають на процес їх становлення і розвитку, є надзвичайно різноманітними. Це робить закономірними властиві їм відмінності інструментів та інституційних форм оподаткування, виявлення яких має історичну цінність і дає можливість враховувати позитивний і негативний досвід розвинутих країн при побудові власної податкової системи.

Другий підхід - це дослідження загальних властивостей податкових систем в розвинутих країнах, виявлення та осмислення спільних закономірностей розвитку і функціонування податкового механізму. Зі значною часткою вірогідності можна припустити, що ці риси багато в чому мають бути постійними, універсальними і властивими для всіх країн. Саме вони можуть і повинні враховуватись при розробці та реалізації програми реформування податкової системи України.

У зв'язку з цим буде цікаво прослідкувати взаємовідносини загального підходу до оподаткування та моделі ринкової економіки, що діє в країні.

Для цього доцільно виділити країни, що належать до:

·  ліберальної моделі економіки ( США, Велика Британія, Канада);

·  соціально орієнтованої моделі ринкової економіки (Німеччина, Норвегія, Швеція, Австрія тощо).

Сутність кожної з цих моделей визначається тією роллю, яку відіграє держава в розвитку суспільства. При ліберальній економіці втручання держави в економічне життя мінімальне, кількість підприємств, що знаходяться у власності держави, незначна. Державне регулювання носить, в основному, монетарний характер і обмежується макроекономічними процесами, а суб'єкти господарювання наділені значною свободою діяльності. Участь держави у вирішенні соціальних проблем стосується тільки соціальне вразливих верств населення.

Відтак, головним принципом державного регулювання в країнах з ліберальною економікою є мінімізація втручання в соціально-економічні процеси. Очевидно, що при такому підході потреби в фінансуванні соціально-культурної сфери порівняно невеликі і основний тягар їх оплати перекладений на населення. Як наслідок, порівняно нижчими є і обсяги відповідних статей державного бюджету, а значить і загальна сума податків, які є, як відомо, основним джерелом доходів держави.

При соціально орієнтованій моделі державою регулюються не тільки макроекономічні процеси, а й окремі сфери діяльності суб'єктів господарювання. У країнах з такою моделлю економіки значний державний сектор, вищий, ніж за ліберальної економіки, рівень регламентації ринкових відносин. Державне регулювання соціальної сфери охоплює практично всіх членів суспільства і гарантує їм певний рівень задоволення потреб у охороні здоров'я, освіті, культурі, забезпеченні зайнятості тощо. Звичайно, для вирішення всіх цих питань необхідні значні кошти, оскільки всі соціальні програми оплачуються за рахунок Державного бюджету. Тому загальний рівень оподаткування в цих країнах значно вищий.

Для підтвердження вищевикладеного скористаємося поняттям податкового навантаження, що відображає ту частину суспільного продукту, який перерозподіляється через бюджетні механізми.

Податкове навантаження - це узагальнюючий показник, що характеризує роль податків у житті суспільства і визначається як відношення суми податкових зборів до валового внутрішнього продукту: ПТ= П/Vх100%, де ПТ- податковий тягар, П- сума нарахованих податків за звітний період, V- об'єм реалізованої продукції.

Досвід розвинутих країн свідчить про залежність загального обсягу оподаткування (податкового тиску) від моделі реформування економіки, що реалізується в країні. Практика підтверджує, що неможливо одночасно досягти високого рівня соціальної захищеності населення і низького рівня оподаткування.

Проте на даний час серед українських вчених-економістів немає єдності і чіткості у визначенні характеристик адекватної для країни післякризової моделі економіки України. Більшість учених говорять про змішану, соціально орієнтовану економіку. Проте практичні дії Уряду (лібералізація господарської діяльності та цін, зняття обмежень в оплаті праці, приватизація державних підприємств) свідчать про те, що Україна схиляється, швидше, в бік ліберальної моделі економіки.

Деякі зарубіжні економісти визначають податковий гніт як міру економічних обмежень, які створюються відрахуванням коштів на сплату податків. У зарубіжних країнах рівень податкового тягаря коливається від 52% у Швеції до 30% у США і Туреччині. В Україні цей показник становить близько 50%.

Необхідно зазначити, що поняття "податковий тиск" в основному розуміють як тяжкість податкових важелів, які складають тільки частину цього тягаря. Переконливим є підхід, коли податковий тиск розглядається як такий, що здійснюється на чотирьох рівнях:

·  тиск безпосередньо податкових важелів;

·  тиск всієї сукупності податків, зборів і платежів;

·  використання механізму пільг платникам, надання пільгових кредитів, дотацій. При цьому податковий прес перерозподіляє тиск з одних платників на інші;

·  використання податкової техніки, при якій посилюється тиск на платників. Наприклад, авансові платежі, які передбачають сплату податку до отримання результатів, за якими він має сплачуватись.

В окремих публікаціях нерідко висловлюється думка, що зниження податкового тягаря супроводжується швидким зростанням податкових надходжень до бюджету. Однак результати податкових реформ свідчать про інше. Так, незважаючи на широке зниження податкових ставок, у 80-ті роки в США різко зріс дефіцит державного бюджету, а норма заощаджень у 1986 році склала всього 3,9%. Це найнижчий рівень цього показника серед усіх промислових країн того періоду [189, 391-392].

Більш переконливою, на наш погляд, є позиція вчених, що грунтується на практиці розвинутих зарубіжних країн, і які вважають, що зниження рівня оподаткування само по собі не чинить швидкого впливу на темпи економічного зростання навіть у довгостроковій перспективі [51, 691-693].

Загальновизнаною в теорії оподаткування виступає крива Лаффера (Laffer curve), яка показує зв'язок між податковими ставками і обсягом податкових надходжень до бюджету. У відповідності з цією кривою зниження ставок до граничної точки оподаткування веде до прямого скорочення надходжень до бюджету. В той же час і підвищення ставок після граничної точки веде до скорочення податкових доходів. Очевидно, що саме цей аспект слід враховувати в першу чергу, розглядаючи питання про вплив розміру податків на темпи економічного розвитку [51, 589-591].

Звідси, реалізація податкової ідеології потребує більш гнучкої податкової політики, яка дала б змогу оптимально щодо конкретних умов пов'язувати інтереси держави з інтересами господарюючих суб'єктів, рядових платників податків.

У той же час податкова політика є важливою підсистемою економічної політики держави, тому вдосконалення податкової системи має здійснюватися на основі удосконалення економічної політики, а не навпаки.

1.2 Ідеальна система оподаткування: загальні принципи

Успіх будь-яких реформ неможливий без макроекономічної стабільності, а бюджетно-податкова політика є одним з головних елементів її досягнення, враховуючи той факт, що багато країн з перехідною економікою тривалий час зазнають суттєвих дефіцитів своїх бюджетів, які фінансуються переважно за рахунок кредитів центральних банків. Така політика призводить до диспропорцій в економіці, наростання інфляційних очікувань і збільшення бюджетного дефіциту в майбутньому. Тому перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки, який супроводжується зростанням бюджетного дефіциту, вимагає докорінних змін у податковій політиці країни.

Податкова реформа ніколи не буває легкою справою, її здійснення вимагає поєднання таких факторів як ініціатива уряду, згода парламенту та підтримка з боку громадськості. Ще Адам Сміт включив до своїх принципів оподаткування критерії помірності податків та їх зручності для платників[198]. Фіскальні заходи без урахування суспільних настроїв малоперспективні. Відповідність людським цінностям і сьогодні залишається традиційним ідеалом найкращої системи оподаткування. Надзвичайно важко поєднати наміри уряду стосовно стимулювання інвестиційної діяльності із заходами щодо забезпечення соціальної справедливості і суспільного добробуту в умовах переходу до багатоукладної, соціальне орієнтованої ринкової економіки. Проте, ефективна, прозора, підконтрольна та підзвітна податкова політика є основою економічного зростання та досягнення добробуту населення держави.

Будь-яка податкова реформа вирішує відомі проблеми: структури податків, податкових ставок і меж оподаткування, а також співвідношення між податковими надходженнями та коштами, отриманими від продажів державних облігацій. Існують два основних підходи щодо реформування податкової політики: запровадження принципово нової податкової системи та реформування чинної.

Останнім часом великого поширення набули макроекономічні моделі щодо оптимізації фіскальної політики. Можливі ефекти проектованих податкових структур вимірюються за допомогою статичних та динамічних імітаційних моделей суспільної рівноваги, максимізації суспільного й індивідуального добробуту, раціональних очікувань. При розгляді впливу податкової політики на економічне зростання слід зазначити існування чотирьох основних моделей економічного зростання. Перша - це модель Харрода-Домара, одна з найбільш відомих моделей економічною зростання, в основі якої лежать праці Харрода (1948) і Домара (1947) [105, 475-476].

Наступною є модель професора Солоу, яка увібрала в себе найкращі риси неокласичного підходу щодо економічного зростання [105,476-485]. Третьою і четвертою є так звані моделі "ендогенного зростання"[105, 486], які відрізняються від неокласичної моделі економічного зростання тим, що вони припускають довгострокове збільшення виробництва на душу населення без застосування таких екзогенних факторів як, наприклад, технологічний прогрес. Третя модель розглядає збільшення виробництва, пов'язане з використанням засобів виробництва та фондового капіталу; а в основі четвертої - модель економічного зростання, пов'язана з використанням людського капіталу. Однак для визначення того, які саме основні змінні фіскальної політики впливають на економічне зростання, спростимо наше дослідження і використаємо виробничу функцію, що являє собою стандартну неокласичну форму із незначними модифікаціями:

 

Y(t) = FfA(t)K(t), B(t)L(t)f,

де Y - обсяг виробництва за час t, K(t) і L(t) - відповідно фізичний (засоби виробництва, предмети праці, грошові ресурси) і людський капітал. B(t) - індекс якості (вимірюється як продуктивність праці) і A(t) - подібний індекс вимірювання фізичного капіталу. B(t) залежить від освітньо-професійного рівня робочої сили; A(t) - від технологічною розвитку. Дане рівняння визначає, що в будь-який момент часу загальний обсяг виробництва в економіці залежатиме від якісних та кількісних параметрів фізичного (засоби виробництва, предмети праці, грошові ресурси) капіталу і кількості та кваліфікації робочої сили, зайнятої в економіці. Інакше кажучи, виробництво зростатиме лише за умов збільшення К, L, А і В.

На графіку 1.1 показано динаміку валового внутрішнього продукту на душу населення в країнах Центральної та Східної Європи у 1992-1996 роках. Валовий внутрішній продукт на душу населення є саме тим економічним показником, який характеризує ступінь соціально-економічного розвитку та добробуту тієї чи іншої країни. Як показано на графіку, Україна займає, на жаль, поки що одне з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи за рівнем економічного розвитку, хоча й має значний економічний потенціал.

Графік 1.1. Валовий внутрішній продукт на душу

населення у 1992-1996 рp. [183]

податкова політика реформа оподаткування

Отже, ми розглядаємо три типи бюджетно-податкової політики, які мають безпосередній вплив на економічне зростання:

·  фіскальна політика, що впливає на професійний рівень робочої сили;

·  фіскальна політика, що прямо впливає на нагромадження основного

капіталу;

·  фіскальна політика, що впливає на продуктивність праці.

Відповідно до таких типів фіскальної політики держава може використовувати наступні заходи у сфері бюджетно-податкової політики:

·  уряд підтримує інвестиції в людський та основний капітал і таким чином усуває недоліки ринку, що роблять соціально прибуткові інвестиції неприбутковими;

·  уряд підтримує базову соціальну та економічну інфраструктуру і сприяти розвитку та становленню приватного сектора;

·  уряд фінансує свою діяльність таким чином, щоб мінімізувати розрив між пропозицією та попитом на капітал і робочу силу.

У першому випадку урядові слід фінансувати видатки на освіту та охорону здоров'я, а також можливі видатки на соціальну допомогу. Другий випадок включає товари і послуги, які підвищують продуктивність робочої сили, однак з об'єктивних причин приватний сектор не в змозі забезпечувати себе цими товарами та послугами. І насамкінець, у третьому випадку, урядові необхідно усунути негативні наслідки податкової політики. Стосовно податкової політики, то на загальнодержавному рівні слід переходити від фіскального акценту в бюджетно-податковій політиці до заходів щодо стимулювання обсягів виробництва та реалізації товарів і послуг. Неприпустимо в умовах падіння внутрішнього сукупного попиту, зменшення обсягів виробництва і споживання намагатися наповнювати доходну частину бюджету за рахунок збільшення податкового тиску на суб'єктів економічної діяльності. Для відновлення втрачених позицій на внутрішньому і зовнішньому ринках насамперед необхідно стимулювати внутрішній сукупний попит на товари вітчизняного виробництва.

При аналізі принципів побудови системи оподаткування звертає на себе увагу декілька моментів:

·  невиправдане розширення їх переліку, включення до нього неосновних принципів (економічна обгрунтованість, рівномірність сплати, компетенція, єдиний підхід) внаслідок чого в процесі побудови податкової системи відволікається увага від основних принципів оподаткування;

·  вузьке, відмінне від загальноприйнятого тлумачення деяких принципів оподаткування, узгоджене з потребами і можливостями поточного моменту - принципу стабільності як забезпечення незмінності податків і зборів та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року; принципу соціальної справедливості як забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

·  включення таких принципів, які не можуть бути покладені в основу побудови податкової системи в цілому (принцип рівнозначності і пропорційності), оскільки прибуткове оподаткування громадян здійснюється на засадах прогресивності; невизначеність основного (основних) системоутворюючого принципу побудови податкової системи;

·  не внесення до принципів побудови податкової системи науково обгрунтованих загальновизнаних принципів оподаткування, таких як фіскальна достатність та еластичність, адміністративна простота та економічна ефективність.

У проекті Податкового кодексу України взагалі відсутнє визначення принципів оподаткування, що суперечить загальновизнаним нормам правового регулювання питань оподаткування, адже його наукові принципи покладені в основу побудови податкових систем в усіх країнах, а тому знайшли відображення в їх податковому праві. Невизначеність на законодавчому рівні наукових принципів оподаткування означає відсутність належних обмежень податкової політики уряду, що збільшує можливість прийняття дискреційних рішень при її формуванні.

Той факт, що податкова система України недостатньо орієнтована на реалізацію основних принципів оподаткування, свідчить про те, що вона ще не сформувалася як органічна цілісність, її підпорядкуванню основним принципам оподаткування перешкоджає складність однозначного визначення моделі суспільства, що будується в Україні, суперечність між офіційно проголошеним курсом на побудову соціально орієнтованої ринкової економіки і фактичною спрямованістю соціально-економічних перетворень в державі. Тому, на нашу думку, податкова реформа в Україні має здійснюватися на таких напрямках:

1.  Зниження величини податків, спрощення правил та вимог щодо оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності з метою усунення будь-яких перешкод у взаємовідносинах між державою та платниками податків, але при одночасному розширенні податкової бази. Прозорі та зрозумілі правила оподаткування зможуть замінити більшість сьогоднішніх неефективних податків, адміністративні витрати по справлянню яких інколи перевищують доходи бюджету.

2.  Усунення доведеної до абсурду системи надання податкових пільг, коли одні платники податків користуються визначеним набором пільг, а інші є "невдахами", бо змушені сплачувати всі податки в повному обсязі.

3.  Якнайшвидше вирішити проблему "прірви" між доходною та видатковою частинами бюджету, коли фінансові органи, що відповідають за фінансування бюджетних програм усунені від роботи по контролю за виконанням доходної частини бюджету.

4.  Оскільки в економіках командно-адміністративного типу значна частина податкових надходжень складається з податків на прибуток та податків на заробітну плату, необхідно зменшити частку прямих податків при одночасному збільшенні частки непрямих податків. При цьому особливо негативними є високі ставки оподаткування фонду заробітної плати. Тому необхідно підвищувати роль персонального прибуткового податку при одночасному зменшенні оподаткування фонду заробітної плати.

5.  Вдосконалення системи податкової звітності і податкової статистики.

Реформа податкової політики в Україні відбувається у важких економічних, соціальних та політичних умовах. Успішна податкова реформа ніколи не буває легкою, але, беручи до уваги такі обставини як президентські, а затим і парламентські -вибори, можна передбачити, що вона буде особливо важкою і знадобиться більше часу, ніж передбачалося багатьма політиками та урядовцями.

Так, на думку відомого американського теоретика державних фінансів Р. Максгрейва, для того, щоб демократичним шляхом визначити податкову політику в хитросплетіннях економічних, політичних та ідеологічних впливів, необхідно зважати на поведінку на виборах людей - носіїв різних інтересів, що залежать від рівня доходів та їхнього походження, регіону та виду діяльності, віку тощо.

В цьому соціальному конгломераті розбіжностей потреб тих, хто зацікавлений у фіскальній експансії перерозподілу, і тих, хто проти неї, можуть взаємно блокуватися необхідні заходи фіскальної політики. Тому демократія, якщо вона не хоче загинути, будь-що повинна вирішити проблему ефективного перерозподілу ВВП в інтересах економічного зростання. Ще Й. Шумпетер застерігав, що в умовах становлення демократичних норм і принципів неминуче зростає кількість формальних і неформальних, професійних і політизованих об'єднань, кожне з яких відстоює групові інтереси, тобто робить власний вибір. Надмірне розростання та різноманітність суспільних уподобань шкодить економічному розвиткові. За таких умов суспільна згода щодо розподілу наявних ресурсів досягається одним загальним інтересом - зростанням обсягу державного бюджету. Звісно, інструментами такого перерозподілу є відповідна податкова політика, оптимальне поєднання бюджетних видатків з іншими регулюючими державними заходами [270].

У зв'язку з цим неоднозначність середовища, в якому запроваджується податкова реформа, не додає впевненості в тому, що кінцевий результат буде таким успішним, як хотілося б. Тому за даних обставин політична воля вищого керівництва (як виконавчої, так і законодавчої гілок влади) відіграватиме вирішальне значення при успішному здійсненні податкової реформи.

Податкова система створюється на основі певних вихідних принципів, до яких належать:

- формування доходів бюджету тільки в процесі перерозподілу створеного в суспільстві валового продукту;

- встановлення рівноцінних прав і зобов'язань перед бюджетом для всіх форм власності;

-  застосування фінансових регуляторів з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами власників підприємств та їхніх працівників, між коштами, що спрямовуються на споживання і нагромадження [176; 214].

Сьогодні в Україні немає інших аспектів економіки, які б настільки серйозно критикувалися суб"єктами господарської діяльності. Теоретично доведено, що податкові вилучення в розмірі 30-40% реальних доходів платника - це межа, при перевищенні якої починається процес скорочення його заощаджень та інвестицій в економіку [77, 63-68].

При створенні нової податкової системи слід не забувати, що бюджет, як фінансовий план держави, обов'язково має бути балансом доходів і видатків.

Нині податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств у розвитку власного виробництва і підвищенні його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової політики держави.

Окрім скорочення доходів, недоліки податкової системи також ускладнюють досягнення цілей рівномірного розподілу доходів, яким відводилася така велика роль в країнах з плановою економікою. Після відмови застосування прямих методів досягнення цих цілей шляхом регулювання заробітної платні і цін на зміну їх приходять такі опосередковані фіскальні інструменти, як податки. Однак ні податкова політика, ні методи її реалізації не спроможні ефективно розв’язувати завдання оподаткування таких випадкових і непередбачених доходів, як різні форми приросту вартості капіталу, що стають можливими в умовах ринкової економіки [119, 19-20].

Проблема побудови ефективної та сучасної податкової системи - одна з найбільш актуальних проблем в процесі становлення в Україні ринкових відносин і закладання підвалин для економічного зростання.

Однак існуюча податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави і потребує невідкладних змін.

Ці обставини надають особливої актуальності запровадженню нової парадигми оподаткування в Україні.

Концептуально реформування податкової системи в Україні повинно бути спрямовано на створення організаційно-правових основ оподаткування ринкового типу, формування в країні зваженої податкової політики, створення умов для переходу до економічного зростання, враховуючи темпи глобалізації економіки. Запровадження нових концептуальних підходів у Податковому кодексі України та нормативно-правових актах з питань оподаткування повинно привести до побудови стабільної та прозорої податкової системи, до встановлення правових механізмів взаємодії всіх її елементів у рамках єдиного податкового простору.

Створення раціональної податкової системи, яка забезпечить збалансованість загальнодержавних і приватних інтересів, буде сприяти розвитку підприємництва та нарощуванню національного багатства України.

Завданням бюджетної і фінансової політики в перехідний період є сприяти зусиллям щодо стабілізації, але водночас не затримувати процес необхідної перебудови фіскальних інститутів, частиною якого є посилення самих фіскальних інструментів. У бюджеті повинні бути заходи, що сприяють економічному оздоровленню, зокрема ті, що заохочують зростання приватного сектора і спрямовані на удосконалення економічної і управлінської інфраструктури. Оскільки в найближчій перспективі нереально говорити про зміни фіскальних установ, особливо в управлінні податковою системою і в бюджетних процедурах, бюджетна і податкова політика повинна розроблятися з урахуванням вказаних обмежень. Більше того, структурна перебудова повинна проводитися поетапно, щоб можна було забезпечити необхідний збір доходів і виконання необхідних функцій.

Перехід від централізованого контролю до непрямого регулювання ринковими засобами тягне за собою необхідність іншого фіскального підходу, оскільки даний фактор впливає на економічну поведінку.

Вкрай важливою вимогою є розвиток державного управління, і зокрема, системи податкових органів, для вирішення завдань в контексті ринкових відносин, які передбачають нові процедури виконання податкового законодавства. На таку організаційну перебудову підуть роки, оскільки потрібна комплексна реорганізація і перепідготовка, а також добір відповідних кадрів потребує значного часу [119, 21].

Також необхідно створити систему стимулів щодо зацікавленості державних службовців. Однак початкове коригування цін значно знизило реальну купівельну спроможність заробітної платні. Для того, щоб мотивувати працівників податкових інспекцій і запобігти хабарництву, необхідно розробити систему матеріально стимулювання, відповідно до якої виплата премій залежатиме від доходів, що надходять до державної скарбниці [17, 78-81].

В основі складу податкової системи України лежать податки, аналогічні тим, які становлять ядро податкової системи більшості сучасних розвинутих країн, що є свідченням загальної закономірності уніфікації оподаткування. До основних належать податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, акцизний збір і мито. Окрім основних, податкова система України включає деякі менш значимі у фіскальному відношенні податки, а також ряд зборів.

Якщо склад ядра податкової системи України не змінюється, то склад решти обов'язкових платежів періодично зазнає змін.

Зараз в Україні існує тенденція до розширення переліку податків і зборів, що входять до її податкової системи. Характеризуючи цю тенденцію, необхідно зважати на те, що вона відповідає як сучасним тенденціям в оподаткуванні розвинутих країн, що мають достатньо розгалужені податкові системи, так і закономірності еволюції оподаткування, згідно з якою в умовах низької фіскальної ефективності окремих податків, спричиненої недостатнім рівнем розвитку органів стягнення податків, податкової техніки, якістю адміністрування, рівнем податкової культури, масштабами ухилення від сплати податків, держава змушена вдаватися при вирішенні своїх фіскальних проблем до розширення кола податків [100; 101;141].

Простежується також тенденція до диференційованого оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності, що працюють без створення юридичної особи, а також зі створенням юридичної особи, а серед останніх - до диференційованого оподаткування, з одного боку, великих і середніх підприємств, а з іншого боку, - суб'єктів малого підприємництва. Наслідком такої диференціації стало поєднання в межах однієї податкової системи двох підсистем оподаткування - звичайної для одного виду платників і спрощеної для іншого [142; 147;193;204].

Приведені характеристики ідеальної (оптимальної) податкової системи охоплюють розуміння як макроекономічного, так і мікроекономічного порядку. У першому випадку першочергове значення має реакція податкової системи на зростання ВВП, а також її податкостворюючий потенціал. Оскільки темпи загального економічного зростання залежать від розміщення ресурсів на мікроекономічному рівні і оскільки таке розміщення утворюється під впливом податкової системи та розподілу доходу і багатства після виплати податків, критично важливе значення мають також такі властивості системи, як, наприклад, ефективність та транспарентність.

Головне завдання податкової системи - задіяти доходи для фінансування державних видатків, не зачіпаючи при цьому інфляційного фінансування. Важливо мати таку податкову систему, яка зможе забезпечити зростання надходжень (хоча б такими темпами, як і зростання номінального доходу) і при цьому не потребуватиме частих змін ставок оподаткування або введення нових податків. У цьому розумінні, не слід опиратися на специфічні (засновані на кількості) податки під час інфляції або на бази оподаткування, масштаб яких скорочується відносно решти економіки, оскільки і те, й інше знижує здатність податків до зміни (або їх еластичність).

Податки впливають на відносні ціни в економіці і, таким чином, відображуються на структурі виробництва, споживання і доходу. З точки зору ефективності бажано мати податок, який матиме мінімальній вплив на відносні ціни і, відповідно, суттєво не зачіпатиме розподілу ресурсів. Надзвичайно великий податок на конкретний товар призведе до скорочення виробництва та споживання останнього і, в результаті, обумовить втрати в ефективності, якщо бідні ресурси відволікатимуться від свого найпродуктивнішого використання, а це, в свою чергу, негативно відобразиться на зростанні. На практиці ефективність досягається за рахунок обкладання якнайширшої податкової бази і застосування відносно невисоких ставок. У цьому контексті розуміється також зведення до мінімуму звільнення від податку.

Утримання податків повинне здійснюватись на основі справедливості і рівноправності. Рішення про те, який розподіл податкового тягаря вважати справедливим і рівним, приймається кожною країною окремо, найкраще через демократичні процедури. Можна провести розмежування між справедливістю по вертикалі і справедливістю по горизонталі. Перше пов`язане з розподілом податкового тягаря в залежності від платоспроможності (яка вимірюється на базі доходу, багатства чи споживання), а друге - з рівним режимом обкладання тих, хто знаходиться в однакових економічних обставинах. Деякі типи оподаткування впливають на розподіл доходів, наприклад, прогресивний подохiдний податок або акцизні збори на предмети розкошу. Відзначимо, однак, що політика у сфері видатків, яка здійснюється шляхом трансфертів і виплат на соціальні послуги і програми адресної соціальної допомоги, найчастіше є ефективнішим інструментом впливу на розподіл доходів, ніж оподаткування.

Податковий кодекс повинен бути чітко виписаний, чітко визначений і платник податків повинен його легко розуміти. Податкові ставки, які є одночасно і стабільними, і передбачуваними, особливо важливі для приватних інвестицій. Як тільки приймуться податкові закони, які у змозі забезпечити енергійне зростання надходжень, внесення довільних поправок до цих законів необхідно звести до мінімуму. Якщо якісь зміни планується здійснити у ході реформ, то в ідеалі платники податків повинні наперед знати до яких податкових наслідків призведуть їх рішення у сфері виробництва і споживання. Окрім того, простою, транспарентною податковою системою відносно легко управляти, і вона сприяє дотриманню податкової дисципліни.

Можливості уряду залучати додаткові надходження шляхом податків мають межу. Навіть за умови, що задовольняться всі перераховані критерії, надзвичайна вага податкового тягаря підриватиме ефективність податкової системи, підштовхуючи до ухилення від сплати податків і викривляючи структуру відносних цін в економіці. Одним з показників величини податкового тягаря є відношення податкових надходжень до ВВП - відношення, яке істотно відрізняється у різних країнах. «Прийнятний» рівень такого відношення певною мірою залежатиме від того, якому рівню державних видатків країна віддає перевагу, або від інших факторів, наприклад, необхідності обслуговувати великий державний борг.

РОЗДІЛ ІІ

Ключові завдання податкової реформи в Україні

Головним завданням податкової реформи залишається формування суспільного розуміння цілей податкової політики, узгодженого бачення суспільних пріоритетів та конкретних заходів щодо податкової реформи.

Варто відмітити, що таке широке трактування головного завдання є важливим для забезпечення прозорості та відкритості законотворчого процесу, критичного аналізу законодавчих ініціатив та врахування інтересів усіх зацікавлених сторін при створенні нового Податкового Кодексу України, робота з розгляду якого проводиться на даний час у Верховній Раді. Зокрема, основними недоліками чинного податкового законодавства є нестабільність, можливість двозначного трактування та відсутність спрямованості на підтримку підприємництва.

Сьогодні нагальним питанням є удосконалення податкової системи в Україні, зміна податкової політики для забезпечення стабілізації економіки і насамперед матеріального виробництва, підвищення його ефективності й на цій основі забезпечення доходів державного бюджету та забезпечення соціально-культурного розвитку держави. Отже, можна сказати, що податкова система повинна забезпечити оптимізацію розподілу і перерозподілу національного доходу, достатній обсяг надходжень до бюджетів усіх рівнів, створення умов для подальшого інтегрування України до світової економіки.

Реформування податкової системи України передбачає розв'язання двох груп проблем: вдосконалення інституціональних умов оподаткування (податкової політики) і вдосконалення власне податкової системи: її складу, структури та окремих елементів.

Відправною точкою реформування податкової системи України є визнання того факту, що в основному вона вже склалася і попри всі свої недоліки не повинна розглядатися як така, що має підлягати докорінному реформуванню. Це означає, що необхідно забезпечити незмінність складу її ядра, що включає податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, акцизний збір, мито. Щодо другорядних у фіскальному відношенні податків, то їх склад може переглядатися на основі порівняння їх ефективності.

В системі податків і зборів, що справляються в Україні, окрім загальнодержавних і місцевих варто виділити спільні податки, що у визначених пропорціях будуть розподілятися між державним і місцевими бюджетами.

Потребує перегляду система місцевих податків і зборів. До неї обов'язково мають бути включені: податок на майно, податок на транспортні засоби, податок на спадщину і дарування, що вважаються місцевими в багатьох розвинутих країнах. В цілому система місцевих податків і зборів разом із надходженнями від спільних податків має створити надійну дохідну базу для фінансування функцій і повноважень органів місцевого самоврядування.

Раціонально й комплексно потрібно підійти до зміни розмірів податкових ставок всіх податків.

Щодо упорядкування системи податкових пільг, то воно має здійснюватися на таких засадах:

1) відмова від ідеї створення абсолютно нейтральної податкової системи взагалі, тобто скасування всіх податкових пільг. Пільги є одним з інструментів державного регулювання економіки;

2) диференційоване ставлення до пільг, вміння виділяти в їх системі економічно недоцільні та дійові;

3) забезпечення заміни пільги, що спричиняє великі втрати бюджету, пільгою, яка обумовлює його менші витрати, в разі скасування такої пільги взагалі;

4) пошуки можливостей створення юридичних перешкод на шляху запровадження замість податкових пільг, що скасовуються, інших форм преференцій.

Також важливим питанням вдосконалення системи оподаткування є відповідний рівень податкової служби, технічного і організаційного забезпечення адміністрування податків.

Всі перераховані напрямки вдосконалення податкової системи відповідають обраному шляху у відповідності до проголошеного руху у напрямку Європи, що є важливим для визначення майбутнього нашої країни, цей рух дає нам можливість формування правової системи, механізмів і інституцій в податковій сфері, які відповідатимуть нормам і принципам розвинутого суспільства.

Основними завданнями податкової реформи, як це вказано в Програмі розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, є:

·  зниження податкового навантаження шляхом скорочення переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці для формування солідарних соціальних фондів та перехід до формування персоніфікованих фондів;

·  розширення бази оподаткування шляхом скасування пільг, які безпосередньо не пов'язані з інноваційною та інвестиційною діяльністю; запровадження механізму декларування податкових пільг суб'єктами - платниками податків; запровадження оподаткування нерухомості;

·  стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств з удосконаленням умов оподаткування, що стимулюють поновлення основних виробничих фондів та розвиток малого бізнесу;

·  підвищення рівня сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

·  недопущення подвійного оподаткування нерезидентів [159].

Реформування податкової політики повинно йти через структурну перебудову економіки і фінансів. Тільки на основі цього можна досягти стабілізації і збалансованості як торгово-платіжного балансу, так і бюджету держави.

В цьому напрямі передбачаються два шляхи. По-перше, цілеспрямована підтримка структурної перебудови найбільш важливих для функціонування економіки галузей і виробництва державними коштами, кредитами, державними гарантіями державним інвесторам. По-друге, перебудова виробництва відповідно до вимог ринку за рахунок власних коштів підприємств, кредитів і позичок.

Головним завданням держави при проведенні податкової реформи повинно бути гарантування стабільності податкового законодавства, яка повинна відображатися у Податковому кодексі.

Інтеграція в Європейський Союз є стратегічною метою нашої держави, що підтверджено Указом Президента України від 11.06.1998 року "Про затвердження Стратегії інтеграції України в Європейський Союз" [227]. При цьому податкове право України має розвиватись з урахуванням вимог інтеграційного податкового права ЄС, а податкова система України - відповідати критеріям, що висуваються в рамках ЄС. Основними державними цілями у цьому контексті є створення податкової системи, яка стимулює залучення інвестицій, перш за все вітчизняних, та гарантує постійне надходження доходів до бюджету, розвиток конкурентних ринків та формування повноцінних інституцій судової влади.

Зрозуміло, що для провадження таких змін необхідна певна правова основа, певні правові засади реформування податкової політики в умовах вибраного нами європейського вибору. Така правова основа сьогодні є і вона міститься у Конституції України, Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженій Указом Президента України від 11червня 1998 року, низці Постанов Верховної Ради і Указів Президента України щодо реформування податкової політики, створення рад і робочих груп, які повинні займатися удосконаленням податкової політики, гармонізацією законодавства України з законодавством ЄС.

Адаптація податкового законодавства, задеклароване Україною прагнення на створення на засадах взаємності режиму сприяння іноземним інвестиціям та усунення обмежень вільного розвитку конкуренції буде передумовою подальшого визнання України державою із сприятливим інвестиційним кліматом [61].

На сьогоднішній день відповідь на питання "потрібна чи ні податкова реформа Україні" вже визначена. При цьому пріоритетами та принципами побудови, на які необхідно спиратися в процесі реформування податкової системи України, обрано пріоритети і принципи ЄС в цій сфері державного регулювання.

Звичайно, що просте перенесення податкової системи якоїсь з країн-членів ЄС є неприйнятним до тих особливостей, що склалися в нас історично. Враховуючи це, ЄС визначає податкову політику як символ національного суверенітету та частину загальної економічної політики, що допомагає фінансувати державні витрати та розподіляти прибутки. У межах Європейського Союзу його країни здебільшого самі несуть відповідальність за проведення податкової політики. Метою ЄС є не певна стандартизація національних систем обов'язкового оподаткування та відрахувань, а у забезпеченні гармонічного паралельного функціонування цих систем.

Використовуючи стандарти і норми в сфері оподаткування, подібні до тих, що застосовані країнами-членами ЄС, ми таким чином самі наблизимо свою економіку, механізми її функціонування до економіки європейських держав.

Податкова система стане зрозумілою і прозорою як для вітчизняних так і для іноземних інвесторів, активніше буде проходити процес співпраці вітчизняних і закордонних суб'єктів економічної діяльності, більш вільно будуть себе почувати органи місцевого самоврядування, оскільки значно розширяться можливості для забезпечення їх більш ефективного функціонування.

Отже, спираючись на досвід, здобутий нашою країною, і , перш за все, на основі національних інтересів України, необхідно будувати раціональну та ефективну податкову систему, адже це один із факторів забезпечення її життєдіяльності і надійності.

Податкову реформу треба розпочати з удосконалення правової бази України та її нормативної адаптації, формування державної податкової політики повинне бути забезпечене відповідними правовими засадами, які вже існують, але їх ще потрібно розвивати і деталізувати у відповідності конкретним питанням, що постають у вирішенні питань формування податкової політики. Адже податкові відносини в суспільстві можуть існувати і розвиватися тільки за наявності законодавчих актів, що не суперечать один одному, та за умов повного дотримання відповідних законів.

Потрібно використовувати підходи, які узгоджені на рівні Європейського співтовариства і підходи, яких дотримуються більшість країн світового співтовариства.

Зараз ЄС наближається до свого п”ятого розширення:

·  16 квітня 2003 р. 10 нових країн-членів ЄС підписали свої договори про приєднання перед вступом до ЄС 1 травня 2004 р.;

·  у 2007 р. ЄС чекає на вступ Болгарію і Румунію.

Україна зможе ефективно інтегруватися в світовий та європейський економічний простір в разі опанування інноваційного моделі розвитку, підвалини якої наразі закладаються в процесі структурної перебудови економіки. Тільки таким чином можна змінити сировинний вектор розвитку економічних процесів, який подеколи ще домінує в нашій країні.

Відтак, уявляється, основою стратегічного курсу, його базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави. Наявний інтелектуальний та науково-технічний потенціал дає підстави на це розраховувати. У поєднанні з завданнями європейської інтеграції така мета могла б лягти в основу не лише економічної стратегії держави, а й політичної консолідації нації.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки" чітко визначено поетапний шлях вирішення завдань, пов'язаних із європейською інтеграцією України.

Перший етап - 2002 - 2004 рр. має метою зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, створення сприятливих умов для накопичення інвестиційних ресурсів, істотне розширення внутрішнього попиту й утвердження на цій основі надійної стабілізації та сталого зростання.

Другий етап - 2005 - 2011 рр. передбачає комплексну модернізацію підприємств, утвердження принципів і механізмів структурно-інноваційної моделі розвитку та формування базових засад соціальне орієнтованого ринкового господарства [155, 17-18].

Сутність концептуальних засад стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 -2011 рр. полягає у визначенні чітко окреслених завдань прискореного виведення економіки на траєкторію сталого зростання через посилення дієздатності держави та дальше поглиблення ринкових реформ, утвердження соціальне орієнтованої структурно-інноваційної моделі розвитку. Реалізація цих завдань має створити реальні передумови набуття Україною спочатку асоційованого, а потім повного членства в Європейському союзі.

Європейська інтеграція є логічним наслідком процесу світової глобалізації. Рух до Європи означає не тільки економічні зміни. Європейська інтеграція — це перш за все спосіб прискорення внутрішніх перетворень українського суспільства. Концентруючись на ефективній економічній моделі соціальне орієнтованої економіки, що грунтується на релігійних, культурних і етичних принципах, на демократичних засадах реальної свободи слова і захисту прав людини, стимулюватиметься ряд всеохоплюючих змін в українському суспільстві і, зокрема, в економіці.

Принципово важливим кроком на шляху до європейської і глобальної економічної інтеграції має стати набуття Україною членства в Світовій організації торгівлі. З метою досягнення цієї мети вже зараз вирішуються складні завдання по гармонізації внутрішнього законодавства зі стандартами СОТ [169].

На часі приєднання України до ряду міжнародних конвенцій і угод та завершення формування власної законодавчої бази в галузі інтелектуальної власності. Не можна також зволікати з приведенням законодавства України у відповідність до угоди між СОТ та Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ) про торговельні аспекти інтелектуальної власності. Ці кроки значно б підсилили довіру до нашої країни з боку міжнародного товариства. У цьому контексті не можна не згадати позитивний імпульс, який отримав ринок інтелектуальної власності України у зв'язку з прийняттям в січні 2002 року Закону України про державне регулювання виробництва дисків для лазерних систем зчитування.

Активна участь України в глобальних економічних процесах та її швидка інтеграція в міжнародні економічні організації дозволить підняти нашу економіку до західних стандартів і шляхом її розширення прискорити в цілому трансформаційні процеси в українському суспільстві. Очевидними вигодами для міжнародного співтовариства стане створення стимулюючого і сприятливого клімату для капіталовкладень, а також єдиних правил для всіх учасників наших ринків, зайнятих у бізнесі й економіці. За таких умов світова спільнота має належним чином визнати наші зусилля, спрямовані на участь у процесі глобалізації. Рух у напрямку Заходу зустріне взаємний інтерес. Україна є частиною Європи і їй необхідно робити все, щоб стати повноправною європейською державою.

Проте не слід повністю зосереджуватися тільки на врегулюванні міжнародних проблем. Паралельно з цим має вестися робота з стимулювання соціальних й економічних перетворень зсередини, незважаючи на те, наскільки ми вже економічно і психологічно готові до приєднання до світових глобальних мереж. На цьому шляху нам належить суттєво вдосконалювати суспільні, політичні й економічні інститути країни.

Колишня централізована система управління державою ще й досі зумовлює значний розрив між владою і суспільством. З одного боку, політична влада ще залишається інструментом, яким користуються ті, кому вона належить, для досягнення власних політичних, фінансових та інших цілей. А з іншого, ще не вироблено публічної політики прийняття демократичних рішень у державі. Поки що відсутні ефективні громадські інструменти впливу на неї. А це, в свою чергу, призводить до неспроможності регулювати державну діяльність через суспільні інститути, що не відповідає фундаментальним засадам розвинутої демократії.

Така незрілість політичної системи тягне за собою низку економічних проблем. По-перше, непослідовність прийняття політичних рішень та їх невизначеність затримують рух, що наближає українську економіку до західних стандартів. По-друге, те, що велика частина власності в Україні знаходиться в руках декількох фінансово-політичних груп, означає, що локальні короткострокові інтереси українського крупного капіталу домінують над стратегічними, національними. По-третє, досить нестабільний економічний клімат у нашій країні означає, що малий бізнес і західні інвестори не можуть ефективно планувати тут свою довгострокову діяльність.

Істотною рисою української економіки цього періоду є відсутність рівних можливостей для підприємств різного типу. Високий рівень тіньової економіки і «чорного» ринку, що становить більш як половину від всієї економіки, корумпованість і відсутність належного громадського контролю створили умови для деформованої економічної системи в нашій державі і призвели до відступу від вже досягнутого. Україні як державі належить визначити своє гідне місце в світі, сформулювати свої культурні і політичні позиції та створити стратегію свого ефективного розвитку. Необхідно також забезпечити широку участь громадськості у формуванні такої стратегії. Цей процес може бути ефективним тільки за умови участі різних верств суспільства, перш за все представників національної еліти, в узгодженні певних фундаментальних цінностей, які дозволять створити соціальну єдність і стратегію, що повернуть довіру суспільства до установ державної влади і до тих, хто очолює ці установи.

Дванадцять років, що минули з часу здобуття незалежності, принесли Україні достатній позитивний і негативний досвід політичних та економічних перетворень для того, щоб суспільство визначилося з правильним шляхом розвитку. Досвід державотворчості засвідчив нагальність поглиблення якомога широкого співробітництва з Європейським Союзом, оптимізуючи при цьому економічні взаємовідносини з традиційними українськими партнерами. Від того наскільки ефективно Україна інтегруватиметься в фінансово-економічну систему ЄС залежатиме багато в чому успіх та подальший прогрес інтеграції нашої країни в спільний європейський економічний та соціокультурний простір.

ВИСНОВКИ

 

Проблема побудови ефективної податкової системи - одна із найбільш актуальних в процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Її вирішення повинно здійснюватись шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого у світі досвіду в сфері оподаткування.

Податкова система - основа фінансово-кредитного механізму державного регулювання та один із найважливіших важелів впливу на економіку і соціальний розвиток.

Існуюча податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави.

Cучасна податкова система України характеризується наступними негативними рисами:

·  велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини;

·  нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни та поправки до існуючих законів;

·  відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі податків;

·  наявність законів, які належать до інших галузей права, але зачіпають питання регулювання податкових відносин.

Поширеними вадами вітчизняної податкової системи вважаються нестабільність, заплутаність та складність. Але найголовнішим недоліком є те, що існуюча система пригнічує підприємництво.

Загальний аналіз політики держави свідчить, що головним принципом і напрямом діяльності відповідних державних структур протягом тривалого часу було створення умов значного податкового навантаження на суб'єктів підприємницької діяльності. Податкова система характеризувалась посиленням адміністративного контролю за сплатою податків та зборів

Збільшення податкового навантаження означає або банкрутство платників податків, або значно більшою мірою їх відхід до тіньової економіки. Отже, напрошується висновок, що нині діюча податкова система - це та сила, яка підриває національну економіку.

Той факт, що податкова система України недостатньо орієнтована на реалізацію основних принципів оподаткування, свідчить про те, що вона ще не сформувалася як органічна цілісність, її підпорядкуванню основним принципам оподаткування перешкоджає складність однозначного визначення моделі суспільства, що будується в Україні, суперечність між офіційно проголошеним курсом на побудову соціально орієнтованої ринкової економіки і фактичною спрямованістю соціально-економічних перетворень в державі.

У розділі зазначається, що розвиток інтеграційних процесів у Європі із подальшим вступом до Європейського Союзу вимагає проведення спільної податкової політики і поступового переходу до створення території з єдиним податковим режимом, що базуватиметься на таких принципах:

* національна податкова політика не повинна перешкоджати вільному руху товарів;

* податкова політика кожної держави не повинна перешкоджати вільному руху робочої сили;

·  податкова політика кожної країни не повинна суперечити політиці ЄС.

Метою ЄС є не певна стандартизація національних систем обов'язкового оподаткування та відрахувань, а у забезпеченні гармонічного паралельного функціонування цих систем.

Використовуючи стандарти і норми в сфері оподаткування, подібні до тих, що застосовані країнами-членами ЄС, ми таким чином самі наблизимо свою економіку, механізми її функціонування до економіки європейських держав.

На даному етапі реформування податкової політики в умовах європейського вибору можливим є запропонувати такі критерії для оцінки варіантів змін податкової системи:

Ø  вплив на діловий клімат та довгострокові інвестиції;

Ø  простота адміністрування податків;

Ø  збільшення реальних доходів населення;

Ø  рівність умов для українських підприємств, а також українських та іноземних підприємств;

Ø  відповідність податкового законодавства України міжнародним нормам, зокрема нормам Європейського Союзу.

Забезпечення збалансованості загальнодержавних і приватних інтересів, розвиток підприємництва та нарощуванню національного багатства і добробуту громадян України свідчитиме про створення раціональної, ідеальної податкової системи, наближеної до вимог ЄС.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Азаров М.Я., Кольга В.Д., Онищенко В.А. Все про податки: Довідник. - К.: Експерт-Про, 2000. - 492 с.

2.  Акцизний податок у проекті Податкового кодексу // "Вісник податкової служби України", листопад 2000р., №41.- C. 13.

3.  Банківські та страхові послуги. - Угода про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством. - К.: Українсько-Європейський консультативний центр з питань законодавства, 1999. - 52с.

4.  Бартерна економіка: негрошові операції в бюджетному секторі України. / Під ред. Януша Ширмера. - К.: Альтерпрес, 2000. - 208 с.

5.  Білоусова І. Виступи учасників конференції з проблем "Кордони та інтеграція у Європі" та "Розширення ЄС: стимули та перешкоди" // Міжнародні відносини. - 1999. - №9. -С. 13-17.

6.  Будкін В. У рамках особливого партнерства. Через співробітництво з НАТО до об'єднаної Європи// Політика і час, №9 -1998. - С. 23-28.

7.  Бураковський І. Україна та європейські інтеграційні процеси: вироблення національної стратегії//Проблеми лібералізації зовнішньої торгівлі в контексті європейської інтеграції: Матеріали наукового симпозіуму. - ч-на 2. -К., 1998.

8.  Бураковський Ігор. Теорія міжнародної торгівлі. - К.: Основи, 1996. - 241 с.

9.  Бураковський І.В. Зовнішні фактори соціально-економічного розвитку України. - Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ та стратегія розвитку. Матеріали наукової конференції. - К.: НТУУ КПІ, 2001. - С.162-166.

10.Вожжов А.П., Новикова Р.О. Фінансові методи забезпечення економічного зростання // Фінанси України. - 2001. - №3. - С.74-83.

11.Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. Пер. з англ. - К.: Наук. думка, 1990. - 208 с.

12.Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук. думка, 1992. - 128 с.

13.Геєць В. М. Економіка України: моделі реформування, зміна структури та прогноз розвитку. - К.: ІДУС, 1993. - 120 с.

14.Геєць В. М. Розширена економетрична модель фінансового програмування та вихідні положення політики економічного зростання в умовах фінансового програмування та вихідні положення політики економічного зростання в умовах фінансової нестабільності // Економіст. - 1998. - №5. - С. 12-21.

15.Геєць В. М. Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України // Економіст. - 1998. - №3. - С. 16-28.

16.Гнатовський М. Деякі проблеми імплементації Угод про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та новими незалежними державами // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Інститут міжнародних відносин.- 1999. - Вип. 15.

17.Годун С.Д. Проблеми інтеграції України до Європейського Союзу: Навч. посібник. - К.: Інститут міжнародних відносин, 1999. – C.17-42.

18.Гончарук Андрій. На шляху до Світової організації торгівлі // Урядовий кур’єр. - 1999. - №184. - С.4.

19.Гриневич О.С. Зона вільної торгівлі у межах СНД як чинник підвищення рівня економічної безпеки України. - Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. - Вип. 26. - К.: ВПЦ “Київський університет”, Інститут міжнародних відносин, 2001. - С.402-405.

20.Гринченко Ю. Роль Європейської комісії в формуванні нового економічного простору на порозі нового тисячоліття // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Інститут міжнародних відносин, 1999. - Вип.14.

21.Губені Ю. Розвиток і адаптація аграрної політики Чеської Республіки до інтеграційних вимог Європейського Союзу // Економіка України. - 2002. - №7. - С.78-83.

22.Ділові послуги, включаючи професійні. - Угода про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством. - К.: Українсько-Європейський консультативний центр з питань законодавства, 1999. - 35с.

23.Закон України 21 листопада 2002 року, №228-ІУ "Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу"

24.Квартальні передбачення. Дослідження економіки України. - К.: Міжнародний центр перспективних досліджень. - 1999, січень. - С.92.

25.Кизима Т. Оподаткування прибутку підприємств з іноземними інвестиціями // Фінанси України. - 1996. - №9. – С.105.

26.Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика). - К.: НІОС, 2000. - 384 с.

27.Ковальчук С.С. До питання про входження України до європейського інтеграційного простору. - Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. - Вип. 26. - К.: ВПЦ “Київський університет”, Інститут міжнародних відносин, 2001. - С.113-115.

28.Колодій С.Ю. Децентралізація бюджетної системи та економічне зростання // Фінанси України. - 2001. - №3. - С. 63-68.

29.Концепція адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу від 16 серп. 1999 р. // Офіц. вісн. України. - 1999. - №33. - Ст. 1735.

30.Копійка Валерій. Деякі теоретичні аспекти сучасних європейських інтеграційних процесів. - Матеріали міжнародної наукової конференції: “Ялта-2000. Роль Європи в ХХІ столітті”. - Ялта. - 2000. - С. 178-182.

31.Копійка В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч. посібник. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. - 448с.

32.Лист Міністерства юстиції України "Про Рекомендації щодо адаптації податкового законодавства України та проекту Податкового кодексу України до законодавства Європейського Союзу".

33.Лист ДПА України "Про розгляд Рекомендацій щодо адаптації податкового законодавства України та проекту Податкового кодексу України до законодавства Європейського Союзу".

34.Луніна І. О. Теорія і практика бюджетного регулювання в ФРН. - К.: ІДУС, 1994. - 76 с.

35.Михалевич М.В. Взаємний вплив чинників платіжної кризи та обсягів експорту чорних металів з України. - Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. - Вип. 26. - К.: ВПЦ “Київський університет”, Інститут міжнародних відносин, 2001. - С.32-35.

36.Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Перекл. з англ. С. Панчишин, Г. Стеблій, П. Стасишин. - К.: Основи, 1998. - 963 с.

37.Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник для студентів економічних спеціальностей закладів освіти: У 2 ч./С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. редакцією С. Будаговської. - К.: Основи, 1998. - 518 с.

38.Місцеві податки і збори: шляхи їх удосконалення в Україні // Вісник податкової служби України, грудень 2000р.- № 45.- C. 11.

39.

Еще из раздела Финансовые науки:

• Реферат: Акциз и иные виды косвенных фискальных платежей
• Реферат: Анализ современного состояния портфельных инвестиций в России
• Курсовая работа: Анализ финансовой деятельности ООО "ЮМА Косметикс"
• Курсовая работа: Цель монетарной политики. Её механизм и инструменты
• Контрольная работа: Особенности налогообложения за пользование биологическими ресурсами
• Курсовая работа: Иностранные инвестиции в российскую экономику
• Реферат: Денежные операции

---