Государство и право: Співвідношення понять "конституційна юстиція" і "конституційна юрисдикція", Реферат

РЕФЕРАТ

Співвідношення понять «конституційна юстиція» і «конституційна юрисдикція»

ВСТУП

У спеціальній юридичній літературі терміну «юрисдикція» надається декілька значень. Юрисдикція найчастіше ототожнюється з судочинством, правосуддям [1, с. 755], з повноваженнями вирішувати спори, розглядати справи і застосовувати санкції, із здійсненням конкретної державної діяльності, з територією, на яку поширюється підвідомчість певного органу влади. Даним терміном також позначають систему відповідних юрисдикційних органів.

Як зазначав Шергін А.П., вирішення правових конфліктів традиційно пов’язується з судовою діяльністю, з правосуддям, яке, безумовно, є найбільш досконалим способом юрисдикційного захисту інтересів держави і особи, проте не єдиним. Юрисдикційна діяльність не обмежується лише функцією здійснення правосуддя, оскільки суди - не єдині органи, які вирішують правові спори. Слід виходити з того, що однаковий вид державної діяльності – юрисдикцію – здійснюють різні суб’єкти. Так, відповідно до Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ч. 2 ст. 124) [1], проте законодавством України закріплені певні юрисдикційні повноваження і за іншими суб’єктами – органами державного управління. Прикладом суб’єкта здійснення юрисдикції як різновиду державної діяльності можуть бути органи опіки і піклування, які беруть безпосередню участь у захисті сімейних прав та інтересів. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Сімейного кодексу України рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення зацікавлена особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду. У виняткових випадках при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини орган опіки та піклування має право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків (ч. 2 ст. 170) [4].

Отже, юрисдикцію не можна ототожнювати ні з правосуддям, ні з судовою діяльністю в цілому. Правосуддя - форма діяльності судової гілки влади. А.П. Шергін зазначав, що подібному ототожненню сприяв неточний переклад з латинської слова «jurisdictio» – юрисдикція, як судочинство, оскільки в латинській мові цьому поняттю відповідає слово judico. На думку вченого, більш вдалим був переклад І.С. Перетерського, який виводив термін «юрисдикція» зі словосполучення jus+dicere, а тому перекладав його як вирішення конфлікту чи застосування належною владою встановлених правил. Такий переклад терміну «юрисдикція» залишається актуальним і сьогодні.

Поняття "юрисдикція" слід відмежовувати від понять "підвідомчість" і "підпорядкованість". Якщо юрисдикція є видом державної діяльності, то підвідомчість - коло питань, які віднесені до компетенції відповідного органу. Термін підвідомчість слід використовувати для розмежування компетенції різних органів та службових осіб. Переклад українською мовою російського терміну "подведомственный"  часто призводить до змішування понять підвідомчий та підпорядкований. Оскільки російський термін "подведомственный" фактично обіймає два основних поняття, а саме "який знаходиться у чиємусь віданні" та "підпорядкований комусь, чомусь", доцільно розмежовувати їх в українській мові за допомогою термінів "підвідомчий" та "підпорядкований" і вживати відповідно до їх значення.

Отже, під терміном "юрисдикція" слід розуміти не лише здійснення правосуддя, але і іншу діяльність державних органів по вирішенню спорів, розгляду справ про правопорушення і застосуванню санкцій.

У правовій літературі нерідко використовуються поняття «загальна юрисдикція» і «спеціальна юрисдикція». Їх застосування прийнято пов’язувати з певними напрямами діяльності суду, за якими розрізняють суди загальної юрисдикції і суди спеціальної юрисдикції. Так, М.Ф. Чудаков зазначає, що загальна юрисдикція і спеціальна юрисдикція – напрями судової юрисдикції, тобто конкретної предметної сфери діяльності суду [13, с. 464]. Під загальною юрисдикцією слід розуміти сферу кримінального і цивільного права, тобто розгляд кримінальних справ і цивільних спорів, а адміністративну юрисдикцію (розгляд адміністративних справ і спорів) та конституційну відносити до сфер спеціальної юрисдикції.

Трактування поняття юрисдикції в юридичній літературі залежить від предмета розгляду (кримінально-правова, цивільно-правова, адміністративна, конституційна і інші види юрисдикцій). Так, наприклад, зміст кримінальної юрисдикції прийнято пов’язувати з діяльністю органів міліції, прокуратури, суду тощо, пов’язану із встановленням факту вчинення кримінального злочину та вжиттям відповідних заходів у випадку встановлення такого факту. Зміст адміністративної юрисдикції пов’язують з розглядом скарг громадян на дії державних і громадських органів, їх посадових осіб та розглядом справ про адміністративні правопорушення і прийняттям по ним рішень. В юридичній літературі існують різні визначення конституційної юрисдикції. Так, наприклад,  М.А. Нудель пропонував застосовувати термін "конституційна юрисдикція" для позначення конституційного контролю, який здійснюється судовими органами [16, с. 7]; М.В. Вітрук характеризує конституційну юрисдикцію як складову частину конституційної юстиції (конституційного правосуддя) [3, с. 29]; М.В. Тесленко конституційну юрисдикцію в Україні розглядає як здійснення державної влади спеціально уповноваженим Конституцією України органом - Конституційним Судом України: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів і інших правових актів, виявлення, констатація і усунення їх невідповідності Конституції України [12, с. 47]; О.М. Мироненко зазначає, що конституційна юрисдикція в Україні - це, у першу чергу, компетенція Конституційного суду, а у другу - коло повноважень того чи іншого державного органу у сфері правової оцінки конкретного юридичного факту з точки зору його відповідності конституції держави [8, с. 47].

У тих країнах, де суди загальної юрисдикції мають право здійснювати функцію конституційного контролю (наприклад, в США),  суди діють у відповідності  зі звичайною судовою процедурою розгляду справ. Несудові органи (наприклад, конституційні ради) у  своїй діяльності можуть застосовувати особливу, іноді спрощену процедуру [4, с. 103]. У тих же країнах, де функцію конституційного контролю здійснюють спеціально створені органи, як правило, конституційні суди, ці органи наділені спеціальною конституційною юрисдикцією, яка реалізується шляхом здійснення самостійного судочинства – конституційного судочинства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. При цьому слід підкреслити, що згідно зі ст.ст. 124, 144 Конституції України усі інші питання про конституційність правових актів, які не відносяться до юрисдикції Конституційного Суду України, вирішуються судами загальної юрисдикції, які приймають рішення про відповідність Конституції актів органів виконавчої влади: міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо; органів місцевого самоврядування. Проте суди загальної юрисдикції не можуть, застосовуючи Конституцію як акт прямої дії, визнавати неконституційними закони чи інші правові акти, перевірка конституційності яких віднесена до компетенції Конституційного Суду України. В Україні суди загальної юрисдикції в частині здійснення ними повноважень по визнанню такими, що не відповідають Конституції чи законам України, рішень органів місцевого самоврядування, актів органів державної виконавчої влади - міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо, також є органами конституційної юстиції. Але розгляд питань про конституційність вищезазначених актів не є основним в діяльності судів загальної юрисдикції, на відміну від Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції. Крім того, цей вид діяльності суди загальної юрисдикції здійснюють, як правило, в процесі розгляду справ, предметом яких є адміністративні, цивільні, господарські правовідносини. юрисдикція підвідомчість суд

Здійснюване Конституційним Судом України конституційне судочинство є самостійним видом судочинства, яке відрізняється від інших видів судочинства наступними ознаками: 1) предметом розгляду; 2) колом учасників; 3) правовою природою його рішень; 4) особливостями проваджень по окремим категоріям справ.  

Отже, Конституційний Суд України можна називати і органом конституційної юрисдикції, і органом конституційної юстиції. Як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, Конституційний Суд України не входить до системи судів загальної юрисдикції та здійснює судовий конституційний контроль в Україні за допомогою спеціально встановленої законодавством України судової процедури – конституційного судочинства. При характеристиці Конституційного Суду України як органу конституційної юстиції доцільно розглядати його як один із судових органів, на які покладено здійснення конституційного правосуддя відповідно до Конституції України та інших законодавчих актів України.

Як зазначає американський вчений Б. Футей, юрисдикція в системі американського судочинства означає обсяг справ, розглядати які має повноваження даний суд [38, с. 171]. Юрисдикція судів США виписана в частині IV Титулу 28 Звіду законів США.

Так, відповідно до §§ 1330 - 1333 глави 85 частини IV Титулу 28 Звіду законів США районні федеральні суди Сполучених Штатів розглядають по першій інстанції: 1) будь-який цивільний позов незалежно від його суми, який не вимагає участі присяжних і який пред’явлено іноземній державі по позовній вимозі, що стосується особи, по відношенню до якої іноземна держава не має права на імунітет; 2) всі цивільні позови, які випливають з Конституції, законів чи договорів Сполучених Штатів; 3) всі цивільні спори, в яких предмет спору по сумі чи цінності перевищує 75000 доларів, не враховуючи процентів і судових витрат, і які виникають між громадянами різних штатів; громадянами штату і громадянами чи підданими іноземних держав; громадянами різних штатів, коли в якості додаткових сторін виступають громадяни чи піддані іноземних держав; іноземною державою, яка виступає в якості позивача, і громадянами штату чи різних штатів; 4) деякі адміралтейські та морські справи, які виключають юрисдикцію судів штатів; 5) деякі інші справи федеральної підсудності. Як зазначає В. Бернхем, подань, пов’язаних з федеральним законом набагато менше, ніж подань, пов’язаних із законами штатів, але якщо такі подання вже виникають, це досить важливо [18, р. 183]. 

Російський вчений В.І. Лафітський наводить статистичні дані щодо кількості справ, які щорічно розглядають районні федеральні суди: 250 тис. цивільних і 40 тис. кримінальних справ [7, с. 164].

Федеральні апеляційні суди першочерговою юрисдикцією не наділені. Їх юрисдикція виписана в главі 83 Титулу 28 Звіду законів США [17, с. 209 - 211]. Основна їх функція - розгляд апеляцій на рішення районних і деяких інших федеральних судів (за винятком тих випадків, коли можливий прямий перегляд справи Верховним судом), а також скарг на рішення деяких несудових органів, наприклад, Національного управління з трудових відносин, Федеральної торговельної комісії, Департаменту з питань здоров’я та людських ресурсів і інших. 

Особливу юрисдикцію, яка виписана в § 1295 глави 83 частини IV Титулу 28, має Федеральний апеляційний суд [17, с. 211]. Його завдання розглядати апеляції на рішення будь-якого з 94 районних судів, районного суду Сполучених Штатів для зони Панамського каналу, районного суду Гуаму, районних судів Вірджинських та Північно-Маріанських островів щодо патентів, торгових марок, а також апеляції на остаточні рішення Претензійного суду Сполучених Штатів, Суду з питань міжнародної торгівлі і деяких інших установ.

Кожен з федеральних апеляційних судів діє самостійно. Тому рішення, прийняті в одному окрузі, можуть не враховуватись в іншому. Результатом може стати різне тлумачення одного й того самого федерального закону в різних судових округах, наприклад, у Нью-Йорку (штат належить до Другого Судового Округу) і в Каліфорнії (Дев’ятий Судовий Округ). Ця "розбіжність в округах" ("split in the circuits") - одна з підстав перегляду Верховним судом Сполучених Штатів рішень окружних апеляційних судів [18, р. 184].

Верховний Суд Сполучених Штатів має подвійне призначення. Відповідно до Розділу 2 статті ІІІ Конституції США як суд першої інстанції Верховний суд розглядає спори між двома чи більше штатами. Розгляд таких спорів - виключна юрисдикція Верховного суду Сполучених Штатів. Як суд першої інстанції Верховний суд розглядає також справи, в яких стороною є посол чи інший дипломатичний представник іноземної держави і справи, в яких однією із сторін є штат. Проте розгляд цих справ не є виключною юрисдикцією Верховного суду Сполучених Штатів. Виконуючи апеляційну юрисдикцію, він розглядає справи, які надходять з апеляційних судів Сполучених Штатів, а також судів штатів стосовно питань федерального законодавства. Відповідно до § 1254 глави 81 частини IV Титулу 28 Звіду законів США в порядку апеляції до Верховного суду з федеральних апеляційних судів надходять справи: 1) у вигляді наказу при витребування справи, який видається у цивільній чи кримінальній справі на підставі петиції будь-якої сторони, поданої до чи після винесення рішення чи постанови; 2) по сертифікату апеляційного суду, який засвідчує те питання права, стосовно якого в цивільній чи кримінальній справі бажано одержати вказівку. На підставі такого сертифікату Верховний суд може дати обов’язкові для суду вказівки або вимагати повний судовий протокол для вирішення по всьому змісту спору.

До 25 вересня 1988 року до Верховного суду в обов’язковому порядку надходили апеляції на рішення федеральних судів першої інстанції про визнання неконституційності федеральних законів і апеляції на рішення федеральних апеляційних судів про неконституційність законів штатів. Як зазначає В.І. Лафітський, після зміни юрисдикції Суду кількість прямих апеляцій, які підлягали обов’язковому розгляду Верховним судом, значно зменшилась [7, с. 162].  Тепер Верховний суд сам визначає, які із вказаних справ через наказ про витребування справи або сертифікат апеляційного суду приймати до розгляду. У подібний спосіб обмежено і право апеляцій на рішення вищих судів штатів. Відповідно до § 1257 глави 81 частини IV Титулу 28 Звіду законів США Верховний суд переглядає рішення вищих судів штатів лише в порядку витребування справи в тих випадках, коли ставиться під сумнів дійсність договору чи закону Сполучених Штатів або закону будь-якого штату на підставі його невідповідності Конституції, договорам чи законам Сполучених Штатів, а також заснованих на федеральному праві питань статусу, прав, привілеїв чи імунітету.

Визначаючи конституційну юрисдикцію в США, ми підтримуємо М.А. Нікіфорову, яка характеризує її, як здійснювану судами загального права перевірку законів і інших нормативних актів з точки зору їх відповідності конституції [10, с. 90]. Ця перевірка має в Сполучених Штатах Америки свої особливості. По-перше, функції конституційного контролю належать судовій владі в цілому. Правом тлумачення конституційних норм і визнанням окремих положень законодавства такими, що суперечать Конституції США і конституціям штатів, наділені не лише верховні суди, але і районні суди федерації і штатів. Але останнє слово при здійсненні конституційного контролю залишається за Верховним судом США та вищими судами штатів, рішень яких мають дотримуватися нижчі суди.

По-друге, суди Сполучених Штатів не можуть виділяти розгляд питання про конституційність певного акта в окреме провадження безвідносно до конкретної судової справи. Іншими словами питання відповідності законодавства Конституції суди мають право розглядати лише в тому випадку, якщо ці питання виникли в ході розгляду звичайної судової справи. Проте є і винятки щодо застосування таких конституційних обмежень. Так, наприклад, Конституції штатів Массачусетс і Мічиган встановлюють, що їх суди мають право давати консультативні висновки, якщо клопотання про це надходить від державних посадових осіб [18, р. 316].

По-третє, конституційний контроль, який здійснюють суди Сполучених Штатів включає: контроль за діяльністю органів законодавчої та виконавчої влади, контроль за відправленням правосуддя і контроль за дотриманням конституційних прав і свобод. Судовий конституційний контроль за діяльністю адміністративних органів здійснюється в США звичайними судами, а не спеціальними адміністративними, як в деяких інших державах*. Характерною особливістю адміністративної юстиції США є те, що вона діє на стику виконавчої і судової влад [19, c. 146]. Як правило, суди загальної юрисдикції приймають до розгляду справу, по якій необхідно вирішити адміністративно-правовий спір, тоді, коли вичерпані всі законні адміністративні засоби захисту, що надані громадянину. Органи адміністративної юстиції мають право розглядати лише питання факту. З питань правильності тлумачення і застосування норм права первинна юрисдикція належить судам.

У наукових джерелах, присвячених характеристиці судової системи США, нерідко використовується вираз "конституційні суди" (наприклад, у роботах І. Алєбастров, Ф. Д. Уілсона [12, с. 398], М. Чудакова [14, с. 98]). Однак його значення не співпадає з значенням конституційних судів у державах, які використали європейську або австрійську модель організації судового конституційного контролю. У таких державах під конституційним судом розуміють судовий орган конституційної юрисдикції, основною функцією якого є оцінка певного кола правових актів щодо їх відповідності конституції, тобто здійснення судового конституційного контролю. Іншими словами, в державах з європейською моделлю організації судового конституційного контролю конституційний суд - це спеціалізований судовий орган, який не входить до системи судів загальної юрисдикції. В американській правовій доктрині районні (окружні) суди, апеляційні суди та Верховний суд федерального рівня прийнято називати конституційними судами, оскільки вони були створені на підставі ст. ІІІ Конституції Сполучених Штатів Америки. В такому ж значенні вживається термін "конституційний суд" в словнику американського автора. Судді таких судів мають конституційний захист: вони не можуть бути звільнені (вони займають свої посади, поки демонструють "бездоганну поведінку") і їх заробітна плата не може бути зменшена, поки вони займають свої посади. Суди ж спеціальної юрисдикції прийнято називати законодавчими, оскільки вони створені  не на підставі прямої вказівки Конституції, а в силу наданого нею Конгресу права створювати суди (ст. І, р. 8 Конституції Сполучених Штатів Америки). Таких судів у США було створено досить багато. До них, зокрема, належать Військовий апеляційний суд, Податкові суди, Претензійні суди, Суди у справах про банкрутство тощо. Члени таких судів призначаються на певний термін, можуть бути звільнені і їм може бути зменшена заробітна плата. У США існують також спеціалізовані суди з конституційним статусом, наприклад, Суд у справах зовнішньої торгівлі.

Цілком доречним є зауваження американських вчених Ф. Ога і П. Рея про те, що і «конституційні», і «законодавчі» суди є конституційними з точки зору надання їм владних повноважень, передбачених Конституцією, і водночас вони є законодавчими, оскільки кожен із цих судів створюється Конгресом. Різниця лише в тому, що в регулюванні питань, пов’язаних із призначенням суддів «конституційних» судів, виплатою винагороди за їх службу, строками перебування на суддівських посадах Конгрес обмежений положеннями ст. ІІІ Конституції США.   

ВИСНОВКИ

Встановлено, що поняттям "юстиція" охоплюється сукупність судових установ та їхня діяльність, пов’язана із здійсненням правосуддя, а терміном "юрисдикція" - не лише здійснення правосуддя, але і інша діяльність державних органів по вирішенню спорів, розгляду справ про правопорушення і застосуванню санкцій.

В системі американського судочинства термін «юрисдикція» означає обсяг справ, розгляд яких віднесено до компетенції конкретного суду. У США суди загальної юрисдикції здійснюють функцію конституційного контролю у відповідності  зі звичайною судовою процедурою розгляду справ. Особливості здійснюваного судами США судового конституційного контролю полягають у наступному:

- функції конституційного контролю належать судовій владі в цілому;

- суди Сполучених Штатів не можуть виділяти розгляд питання про конституційність певного акта в окреме провадження безвідносно до конкретної судової справи;

- судовий конституційний контроль за діяльністю адміністративних органів здійснюється в США звичайними судами, а не спеціальними адміністративними, як в деяких європейських державах.

У тих же країнах, де функцію конституційного контролю здійснюють спеціально створені органи, як правило, конституційні суди, ці органи наділені спеціальною конституційною юрисдикцією, яка реалізується шляхом здійснення самостійного судочинства – конституційного судочинства.

ЛІТЕРАТУРА

1.  Бойченко Г.Г. Конституция Соединенных Штатов Америки. Толкование и применение в эпоху империализма. - М.: ИМО, 1959. - 242 с.

2.  Венгеров А.Б. О прецеденте толкования правовой нормы // Ученые записки ВНИИСЗ. – 1966. – Вып. 6. – С. 3 – 19.

3.  Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. - М.: Новый Юрист, 1998. - 624 с.

4.  Власихин В.А. Американский конституционализм // США: экономика, политика, культура. – 1999. - № 10. – С. 74 – 92.

5.  Власихин В.А. Права американцев: оценки и реальность // США: экономика, политика, идеология. – 1991. - № 4. – С. 18 – 28, 69.

6.  Власихин В. Крузены против Департамента здравоохранения штата Миссури. Контрацептивы, аборт и кончина в коматозе – по разрешению Верховного суда США // Российская юстиция. – 2000. - № 10. – С. 50 – 52.

7.  Власихин В. Феномен Верховного суда США. Американский ареопаг в первом доме на Первой улице // Российская юстиция. - 2000. -   № 11. - С. 55 – 57.

8.  Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс: Уч. пособие для вузов. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 383 с.

9.  Воеводин Л.Д., Златопольский Д.Л. Государственное право зарубежных социалистических стран. – М.: Издательство МГУ, 1984. –  368 с.

10.  Вопленко Н.Н. Официальное толкование норм права. – М.: Юридическая литература, 1976. – 118 с.

11.  Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: підручник. - Тернопіль: «Астон», 2003. – 432 с.

12.  Георгіца А.З. Конституційно-правові інститути зарубіжних країн. – Чернівці: Рута, 1994. – 138 с.

13.  Гергелійник В.О. Правові проблеми становлення та функціонування конституційної юстиції України: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.02 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2000. - 18 с.

14.  Франковски С., Лентовска Э. Верховный суд США о гражданских правах и свободах. – Польша: БЕГА, 1998. – 254 с.

15.  Городецький О.В. Попередній і наступний контроль Конституційного Суду України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2003. – Вип. 51. – С. 115 – 118.

16.  Гуценко К.Ф. Судебная система США и ее классовая сущность. - М.: Госюриздат, 1961. - 152 с.

17.  Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. - М.: Международные отношения, 1998. - 400 с.

18.  Дворкін Р. Серйозний погляд на права: Пер. з англ. - К.: Основи, 2001. - 519 с.