Менеджмент: Інноваційний менеджмент та формування маркетингової стратегії, Контрольная работа

Категория: Менеджмент
Тип: Контрольная работа

Міністерство освіти та науки України

Житомирський державний технологічний університет

Кафедра менеджменту

Контрольна робота

з курсу: "Інноваційний менеджмент"

Варіант № 5

Виконала: студентка V курсу

групи ЗМО-10 м

Карпінська Н. В.

Перевірив:

Вакалюк В’ячеслав Анатолійович

Житомир

2010

Зміст

Вступ

1. Технологія, методи і прийоми інноваційного менеджменту

2. Формування маркетингової стратегії

3. Ефективність витрат на інноваційну діяльність

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Інноваційний менеджмент є частиною стратегічного менеджменту і органічно вписується в "концепцію діаманта", автором якої є відомий економіст Майкл Портер. За цією концепцією при зростаючому ступені конкурентності ринків, на яких працює компанія, головним фактором її конкурентоспроможності, підтримки і поліпшення фінансового стану стає інноваційність. Вона розуміється як здатність на основі наявних власних технологій в сферах збуту і постачання постійно освоювати випуск, і продавати нові продукти, які відповідають вимогам споживачів та змінним зовнішнім ринковим факторам. Інноваційність фірм у цьому випадку стає "ядром" і повинна бути посилена дотриманням деяких додаткових умов.

Метою написання контрольної роботи є ознайомлення з теоретичними положеннями щодо технології, методів і прийомів інноваційного менеджменту. процесу формування маркетингової стратегії та обчислення ефективності витрат на інноваційну діяльність.

Структура контрольної роботи складається з трьох теоретичних питань. У першому питанні досліджено технологію управління інноваційним процесом Зокрема, визначено фактори, що стимулюють фірми до залучення інновацій, розглянуто поняття конкурентних переваг та процесу прийняття рішень в інноваційному менеджменті. Всебічно розглянуто питання методів прогнозування та генерування інноваційних ідей, поетапно розглянуто процес впровадження та розгляду інновацій. Друге питання присвячене поняттю маркетингової стратегії в інноваційному менеджменті, а саме, видам цих стратегій та факторам, що впливають на їх формування. Останнє питання контрольної роботи акцентує увагу на ефективності витрат на інноваційну діяльність. В ньому розглянуто науко-технічну, економічну і соціальну ефективність інноваційної діяльності та порядок їх розрахунку.

1. Технологія, методи і прийоми інноваційного менеджменту

Потреба в інноваціях виникає за хиткості становища організації на ринку, посилення конкурентної боротьби, слабкості ринкових позицій. Проте підхід до пошуку нових ідей, обумовлений лише проблемами, гальмує розвиток організації. Тому менеджери повинні вміти знаходити можливості, які криються у поєднанні нового стану зовнішнього середовища і потенціалу організації, тобто працювати на випередження.

Технологія інноваційного менеджменту - сукупність способів впливу суб'єктів управління на учасників інноваційного процесу з метою спонукання їх до створення і реалізації інновацій, що мають практичну цінність для організації і формують її конкурентні переваги.

Технологія управління інноваційним процесом охоплює методи опрацювання інформації, методи прийняття управлінських рішень, методи генерування інноваційних ідей, розроблення послідовності процесу створення нового продукту чи нового процесу, прийоми впливу на споживачів нового продукту.

Важливими чинниками, які стимулюють фірми до залучення інновацій, є:

- зниження рівня стабільності надходження на підприємство матеріальних і сировинних ресурсів;

- розширення асортименту продуктів, які претендують на те саме місце на ринку;

- зміна потреб і бажань клієнтів;

- економічні цикли, потрясіння і непевності, що впливають на ринок;

- технологічні зрушення, що зумовлюють зміну сформованих ідеологій виробництва продукції;

- зміни чинного законодавства, які впливають на вектор і силу регулюючого впливу держави на діяльність організацій тощо.

Головною причиною, яка спонукає до пошуку нових можливостей, а отже, до створення інновацій, передусім є зміна в потребах ринку. Інновації можуть надати підприємству конкурентні переваги, створити умови для зміцнення його ринкових позицій, забезпечити його стабільний розвиток.

Конкурентні переваги –– характеристики підприємства, його продукції чи послуг, які забезпечують йому певні переваги над конкурентами.

Американський фахівець у галузі стратегічного управління М.Портер головними серед них вважає:

- нові технології;

- нові запити покупців;

- появу нового сегмента ринку;

- зміну вартості або наявності компонентів виробництва.

Конкурентні переваги організації поділяють на два типи:

1. Переваги низького рангу, пов'язані з доступністю джерел сировини, наявністю дешевої робочої сили, отриманням тимчасових податкових пільг тощо. Вони нестійкі, оскільки можуть бути скопійовані конкурентами.

2. Переваги високого рангу, пов'язані з наявністю у підприємства кваліфікованого персоналу, здатного використовувати сучасні технології у всіх сферах діяльності, вести інноваційний пошук і створювати новинки, отримувати патенти, розвивати і вдосконалювати матеріально-технічну базу підприємства, забезпечувати високі стандарти його діяльності і формувати позитивний імідж. Такі переваги є тривалими і дають змогу досягати вищої ефективності підприємницької діяльності.

Нововведення дають змогу поліпшувати традиційну продукцію і створювати нову, налагоджувати досконалі форми взаємодії із споживачами та розвивати в них нові потреби, робити легшою і змістовнішою працю робітників і збагачувати їх новими знаннями. Щоб можливості стали реальністю, необхідно приймати своєчасні і всебічно обґрунтовані управлінські рішення.

Рішення в інноваційному менеджменті –– результат креативного, нестандартного підходу суб'єкта управління до визначення способу дій, спрямованих на розв'язання проблемної ситуації, завдяки чому вона не лише усувається, а й може створити нові можливості для організації.

Їх прийняття має спиратися на два основних підходи –– інтуїтивний і раціональний (комплексний). Інтуїтивний (лат. intueri – пильно, уважно дивитись) ґрунтується на осяянні, непояснюваному відчутті того, що рішення, яке спало на думку, є єдино правильним. Раціональний (лат. rationalis – розумово обґрунтований) передбачає використання обґрунтованого алгоритму дій, який формує логіку прийняття рішення, починаючи від всебічного дослідження проблеми і завершуючи вибором оптимального варіанта її розв'язання (є кілька альтернатив, приймається групою фахівців). Прийняття рішення передбачає ряд стадій:

1. Діагностика проблеми. Вона полягає у всебічному дослідженні проблемної ситуації, виявленні усіх чинників, що зумовили її появу, у встановленні взаємозалежності між ними та причинно-наслідкових зв'язках, що дає змогу передбачити хід подій у разі реалізації певного рішення. Важливо побачити проблему не лише як загрозу для організації, а й як джерело нових можливостей.

2. Формулювання критеріїв та обмежень. Критерії є орієнтирами в аналізі різних варіантів розв'язання проблеми. Обмеження визначають ресурси, які можна для цього використати. Від їх обґрунтованості залежить якість управлінського рішення і здатність організації його реалізувати. Слід сформувати систему зважених критеріїв, яка забезпечує різнобічність оцінювання наслідків його реалізації.

3. Генерування ідей. Воно полягає в обговоренні проблеми. Ідея інновації –– це загальне уявлення про використання певної новинки для втілення в життя якогось задуму, що допоможе задовольнити усвідомлену потребу (усунути проблему). Пропоновані експертами ідеї аналізуються. Визначають ідеї безперспективні, які одразу відхиляють, і здійснимі. Їх деталізують і включають у перелік перспективних ідей, із яких вибирають ту, що дасть змогу в найкращий спосіб розв'язати проблему.

4. Вибір найкращого способу розв'язання проблеми. Якщо важко визначити найкращий варіант із багатьох альтернатив, здійснюють їх детальний аналіз за важливими для організації аспектами, результатом чого є вибір оптимального для організації варіанта розв'язання проблеми.

5. Прийняття рішення щодо реалізації інноваційного способу розв'язання проблеми. Отримати схвалення керівника (власника) організації на реалізацію найкращого (на думку фахівців, які досліджували проблему) рішення. Керівник (власник) може відмовитись від його реалізації, маючи свої міркування щодо його доцільності.

Методи прогнозування можуть бути кількісними і якісними.

Кількісні методи прогнозування діяльність організації в минулому мала тенденцію, яку можна розвинути у майбутньому, і за наявності достатньої інформації для виявлення статистично достовірних тенденцій або залежностей. До цих методів належать аналіз часових рядів (заснований на припущенні, що події, які відбулись у минулому, дають змогу прогнозувати події у майбутньому; застосовують для оцінювання попиту на товари і послуги; потреб у матеріальних запасах; метод має обмежене застосування, оскільки в ситуаціях з високим рівнем мінливості він не може дати реальної картини майбутнього) і каузальне моделювання (полягає у прогнозуванні того, що відбудеться в подібних ситуаціях, через дослідження статистичної залежності між досліджуваним фактором та іншими змінними; застосовують його при проектуванні макроекономічних рішень).

Якісні методи прогнозування полягають у складанні прогнозів групами фахівців (експертів). До цих методів відносять думку журі (узагальненням думок експертів; використовують метод при обговоренні складних проблем стратегічного і тактичного характеру), спільну думку працівників збуту і модель очікування споживачів.

Методи генерування ідей. Процес створення нового продукту потребує генерування кількох ідей для вибору найкращої, яка може усунути проблему.

Генерування (лат. Genero –– породжувати) ідей в інноваційному менедж-менті –– процес пошуку способів розв'язання проблеми, обумовленої невід повід-ністю існуючих продуктів і операцій організації новим умовам господарювання, нові техніко-технологічній чи економічній ситуації.

Для генерування ідей використовують різні методи. Найпоширеніші з них подано нижче.

Методи генерування інноваційних ідей

Методи індивідуальної роботи

1. Метод аналогії використовується спонтанно, коли якийсь факт, предмет чи явище підказує нове вирішення нового товару

2. Метод інверсії (зворотного руху) передбачає використання протилежних існуючому підходів до розв'язання нової проблеми

3. Метод ідеалізації ідеальний спосіб задоволення потреб споживача (без витрат).

Методи групової роботи

1. Метод розумової атаки відокремлення процесу генерування ідей від процесу їх оцінювання

2. Метод конференції ідей допускає доброзичливу критику у формі репліки чи коментаря для удосконалення ідеї

3. Метод колективного блокнота (метод 635) є різновидом письмової розумової атаки

4. Метод номінальної групової техніки принцип обмеження міжособистісних комунікацій. Усі члени групи свої думки проблеми викладають письмово, кожен доповідає про суть свого проекту, запропоновані варіанти оцінюють усі (також письмово) методом ранжирування. Ідею, що отримала найвищу оцінку, приймають за основу рішення.

5. Метод Дельфи групу експертів складно зібрати разом, тому їх думки з'ясовують і узгоджують на відстані за допомогою багатоступеневої процедури анкетування з повідомленням учасникам результатів кожного туру. Експертам пропонують питання і формулювання відповідей без аргументації. Отримані оцінки обробляють з метою одержання середньої і крайньої оцінок. За відхилення оцінки від середнього значення експерт її аргументує. У наступному турі експерти можуть змінити свою оцінку, пояснюючи причини коригування. Тури повторюють, доки оцінки не стануть стабільними. При опитуванні зберігається анонімність відповідей експертів, що виключає конформізм.

Методи активізації творчого пошуку

1. Метод контрольних запитань застосовувати для структурування пошуку, наприклад для накопичення додаткової інформації щодо ринкової ситуації, зокрема під час просування нового товару на ринок.

2. Метод фокальних об'єктів заснований на перетинанні ознак випадково обраних об'єктів на об'єкті, що розробляється і перебуває ніби у фокусі переносу. Послідовність дій:

- вибір фокального об'єкта (продукту, який потребує вдосконалення чи модифікації);

- вибір 3 і більше об'єктів навмання зі словника, каталогу, книги тощо;

- складання переліку ознак випадкових об'єктів;

- генерування ідей шляхом приєднання до фокального об'єкта ознак випадкових об'єктів;

- вибудовування випадкових сполучень шляхом вільних асоціацій;

- оцінювання отриманих ідей і відбір корисних рішень.

3. Метод морфологічного аналізу полягає в об'єднанні в систему методів виявлення, підрахунку і класифікації всіх обраних варіантів певної функції досліджуваного об'єкта. Його проводять за схемою:

- формулювання проблеми;

- визначення завдання;

- складання переліку всіх характеристик обстежуваного продукту чи операції;

- складання переліку можливих варіантів рішення за кожною характеристикою у вигляді багатомірної таблиці ("морфологічної шухляди"). Полегшує вивчення великої кількості комбінацій можливих рішень

4. Метод синектики (поєднання різнорідних елементів) - розумова атака проблеми спеціалізованими групами фахівців з використанням ними різних аналогій та асоціацій. Два етапи:

- ознайомлення з проблемою;

- дослідження проблеми з нового погляду з метою переборення психологічної інерції.

Для цього можуть використовуватися усі наведені методи.

Використання методів генерування ідей дає змогу сформувати інноваційні ідеї. Щоб стати корисною інноватору і суспільству загалом, вона має матеріалізуватися в інноваційний товар.

Інноваційний товар (товар-новація) - продукт науково-технічної та інноваційної діяльності, який пропонує новий засіб чи спосіб (технологію) виробництва товарів і послуг або задоволення потреб споживачів.

У підприємницькій діяльності інноваційним товаром є переважно продуктові та процесні інновації.

Продуктова інновація –– матеріалізований результат науково-технічної та інноваційної діяльності, що відкриває для споживача нові сфери задоволення потреб.

Абсолютно нових (оригінальних) товарів небагато. Оригінальність нового продукту підтверджується виданим на нього авторським свідоцтвом або патентом.

Оригінальний продукт - принципово новий продукт, конструктивне виконання і склад споживчих властивостей якого не були відомі раніше.

Етапи створення і впровадження нового продукту:

1. Генерування ідей Задум нових товарів виникає або внаслідок цілеспрямованого пошуку, або випадково. Джерелом ідей можуть бути інтерв'ю; спостереження на виставках чи ярмарках, звіти і пропозиції торгових агентів; дослідження продукції, що виробляється.

Генерування ідей слід здійснювати з погляду споживачів і виробників. Споживчу вартість товару формують:

- характеристики, пов'язані з основним призначенням продукту, тобто потребою, яку він задовольняє;

- фізичні характеристики (якість, марка, пакування тощо);

- характеристики, що доповнюють споживчу вартість товару "нематеріальним" чином (умови постачання, сервіс, гарантії, ціна тощо);

- особливості, притаманні споживачам на обраному сегменті ринку, що визначають позиціонування на ньому товару (переваги перед конкурентами, нові можливості, імідж тощо).

Розробляючи товар-новацію, необхідно максимально врахувати потреби і купівельну спроможність покупців, а також здатність організації реалізувати це нововведення за наявних ресурсів.

2. Розроблення концепції нових товарів. Основою розроблення концепції нового товару є комплексне оцінювання чинників, які формують комерційний потенціал новації:

- сфери можливого застосування товару, коло його потенційних споживачів та їх кількість;

- відповідність якісних параметрів товару вимогам визначеного ринкового сегмента;

- переваги нового товару над можливими товарами-конкурентами;

- можливості співвіднесення нового товару за технологією та методами реалізації з товарами, які вже освоєні виробництвом;

- передбачувані зміни в системі збуту нового товару;

- ймовірний термін виведення нового товару на ринок;

- негативні наслідки виробництва, збуту і використання товару (екологічні, соціальні тощо);

- зміни у виробництві та збуті, які пов'язані з переходом до випуску нового товару, і величина витрат;

- ризики, в т. ч. ймовірність конкурування нового товару з тими, що давно виготовляються фірмою (товарний канібалізм);

- прогнозовані ціни, доходи та прибутки.

Вибравши найперспективнішу з комерційного погляду концепцію, підприємство фінансує процес створення товару.

3. Розроблення і створення дослідного зразка. Здійснюють проектування товару, його параметрів, дизайну, упаковки, визначають назву або марку товару, виготовляють дослідні зразки, узгоджують усі питання щодо технічного рівня виробу, можливостей його якісного виготовлення, майбутнього ефективного використання, тобто закладають кількісні показники якості:

- технічні показники, що відображають ступінь придатності виробу до використання за прямим призначенням (надійність, ергономічність тощо);

- економічні показники, які визначають рівень матеріальних, трудових і фінансових витрат на створення товару (нижню межу ціни нового продукту).

З метою скорочення термінів виведення новинки на ринок виробники вдаються до прискорених випробувань, які забезпечують отримання необхідної інформації щодо безвідмовності та довговічності продукції в стисліші терміни. На основі випробувань приймають рішення про випуск пробної партії або про удосконалення товару. Однак заздалегідь необхідно забезпечити його "патентну чистоту".

Патентний пошук –– вивчення охоронних документів різних країн з метою виявлення серед них патенту на винахід чи відкриття, аналогічних зробленому чи досліджуваному.

Патентний пошук дає змогу прийняти рішення щодо доцільності розроблення та освоєння виробництва нового товару, а також способу виведення його на ринок.

4. Пробний маркетинг перед початком повномасштабного виробництва і реалізації продукції. Має на меті визначення реакції споживачів на новий товар. Ефективність пробного маркетингу залежить від правильного вибору часу і місця його проведення, особливостей нового товару, рівня конкуренції на відповідному сегменті ринку, загального стану економіки країни.

Приймаючи рішення щодо пробного маркетингу, слід керуватися такими рекомендаціями:

- при виведенні на ринок нового товару пробний маркетинг обов'язковий;

- при вдосконаленні існуючого товару він має бути обмежений у часі;

- при освоєнні товару, який вже на ринку є, пробний маркетинг не потрібний.

Позитивні результати пробного маркетингу свідчать про те, що новий продукт має споживчу цінність і можна розпочинати його промислове виробництво.

5. Технічна підготовка виробництва нового продукту (ТПВ) Конкретні завдання ТПВ полягають у створенні оптимальних матеріально-технічних передумов для випуску в найкоротший термін і з мінімальними витратами спроектованих нових виробів заданого рівня якості.

Весь комплекс робіт з ТПВ здійснюють у кілька етапів:

1. Відпрацьовування конструкції виробу на технологічність. Контроль креслень з метою забезпечення відповідності конструкції вимогам технологічності (економічності) її виготовлення (узгоджують розміри і форми з'єднуваних поверхонь, бази оброблення і складання, кути загину тощо).

2. Проектування технології виготовлення нових виробів охоплює розроблення маршрутів проходження всіх деталей і складальних одиниць виробничими цехами, що визначають не тільки схему майбутнього процесу виготовлення нового виробу, а й номенклатуру плану виробництва кожного цеху; спеціалізацію і кооперування основних цехів підприємства; технологічні карти на кожну деталь чи складальну одиницю (маршрутні –– в одиничному, операційні –– у серійному й інструкційні –– у масовому виробництвах), що містять її загальну характеристику (найменування, матеріал, вид заготовки, маса, норма втрат матеріалу); перелік і послідовність виконуваних операцій; відомості про застосовуване устаткування, інструменти й оснащення, кваліфікацію працівників, норми часу на оброблення, режими роботи й інші необхідні вказівки робітникам.

3. Конструювання і виготовлення спеціального технологічного устаткування, оснащення. Це найбільш трудомісткий етап ТПВ. Перелік і кількість використовуваного оснащення залежить від особливостей нової конструкції і технічних вимог до неї, типу виробництва й обсягу випуску виробів. Номенклатура і структура необхідного спеціального технологічного оснащення визначаються переважно кількістю і складністю оригінальних деталей у спроектованому виробі.

4. Остаточне відпрацювання і впровадження технології. Це завершальний етап ТПВ. За результатами випробовування контрольної серії нового виробу, перевірки ефективності виготовленого оснащення, налагодження процесів складання виробу вносять необхідні зміни й уточнення в розроблену технологію та її оснащення. Відтак технологічну документацію відправляють на виробництво і використовують при виготовленні нового виробу.

Економічність ТПВ відображена у зниженні витрат і скороченні термінів виконання робіт. Важливу роль у забезпеченні економічності ТПВ відіграє технологічна стандартизація, яка охоплює типізацію технологічних процесів, уніфікацію й агрегатування технологічного оснащення.

Типізація технологічних процесів полягає в розробленні типових процесів виготовлення технологічно подібних деталей і складальних одиниць, що забезпечує скорочення різноманітності та кількості технологічних операцій і відповідне зменшення трудомісткості проектування технології їх виготовлення, створює умови для раціональної організації виробництва і праці, дає змогу формувати на базі групової технології багатопредметні потокові лінії тощо.

При застосуванні уніфікації технологічного оснащення й агрегатування конструкційних елементів різко скорочується кількість спеціальних пристосувань у виробництві. Вони замінюються уніфікованими, що сприяє швидкому переналагодженню устаткування з оброблення однієї групи деталей на іншу.

6. Розроблення стратегії виведення нового продукту на ринок. Для успіху інновацій необхідно переконати потенційних покупців у цінності для них нового продукту. Це досягається завдяки різноманітним маркетинговим технологіям та інструментам, найпоширенішими з яких є реклама, презентації, стимулюючі заходи, брендінг (інструмент просування нових товарів на ринок, який ґрунтується на позитивному іміджі фірми, уособленому в його бренді (торговій марці)).

Бренд (англ. brand - клеймо, фабрична марка) — сукупність матеріальних і нематеріальних характеристик товару (послуги), які, будучи поєднаними, формують сприйняття споживачем місця на ринку певного суб'єкта господарювання (власника бренду).

Бренд змушує вибрати саме цей продукт (послугу) з усіх можливих на ринку, оскільки позиціонує його як престижний, вигідний, безпечний, зручний тощо.

Правильно розроблена бренд-стратегія спирається на асоціативний зв'язок нового товару з іншими товарами фірми, які вже визнані споживачами. Важливо лише правильно позиціонувати товар, показати споживачам ті його властивості, які формують його вищу споживчу вартість.

2. Формування маркетингової стратегії

Інноваційний маркетинг є частиною стратегічного менеджменту. Маркетингова стратегія підприємства значною мірою залежить від набору різних функцій за життєвим циклом продукції.

При спеціалізації підприємства з продукту виробництва і стадіях його життєвого циклу характерні дві типові структури:

а) підприємство охоплює всі стадії життєвого циклу продукції, що випускається ним (однорідні технічні системи середньої складності);

б) підприємство спеціалізується за тим чи іншим етапом (стадії) життєвого циклу. У цьому випадку на кожній стадії життєвого циклу продукт надходить у спеціалізовані, порівняно відособлені, науково-виробничі структури. У таких структурах він виступає в різних якостях:

- на стадії дослідження і проектування –– як досвідчений зразок (досвідчена партія);

- на стадії виготовлення –– як кінцевий продукт (предмет праці);

- на стадії звертання –– як споживча вартість;

- на стадії споживання –– як засіб праці чи засіб задоволення суспільних потреб, властивості якого підлягають цілеспрямованому використанню, збереженню і відновленню.

Стратегія в маркетингу –– більш стійкий інструмент, ніж мета, тому що служить умовою, яка забезпечує реалізацію цілей і місії організації. Мета ж маркетингу більш динамічна і піддана коректуванню в залежності від стадій інноваційного управління, кон'юнктури ринкового попиту, що змінюється, цін, інфляційних та інших процесів. З огляду на комплексний характер засобів маркетингу (товар, ціна розподіл, просування), а також логічну послідовність їхнього використання в маркетинговому циклі, будь-яка маркетингова стратегія розглядається як багатоаспектна. Зміст стратегії маркетингу збагачується в міру її просування за стадіями маркетингової діяльності.

Типовими для маркетингового циклу, як правило, вважають чотири стадії:

1. аналіз і оцінка ринкових і маркетингових можливостей організації;

2. добір цільових ринків;

3. розробка комплексу маркетингу;

4. розробка і реалізація маркетингових програм.

Маркетингова інформація і маркетингові рекомендації розглядаються як базова інформація до прийняття інноваційних управлінських рішень. Маркетингові програми включають заходи, які варто виконати організації для стабілізації ситуації на ринку і виходу з кризи неплатоспроможності.

Всі інші стратегії ранжируються і можуть служити напрямком тактичних дій на більш коротких проміжках часу. Найчастіше в кризових умовах розробляється середньострокова стратегія до трьох років. Будь-яка стратегія маркетингової діяльності реалізується в конкретній програмі. При зміні стратегії змінюються і пріоритети засобів маркетингу. На кожній стадії життєвого циклу товару змінюються і засоби маркетингу, що мають особливий характер, що і приймається до уваги при формуванні інноваційних програм. Природно, при стійкій ринковій ситуації стратегії, виділені за пріоритетами засобів маркетингу, можуть відігравати роль самостійної стратегії чи конкурентної переваги.

Ринкова кон'юнктура впливає на стратегію попиту та пропозиції, тобто здійснює вплив на виробника. Особливості попиту дають підставу для використання ряду стратегій ринкової політики організації. Стимулююча стратегія попиту використовується для залучення споживачів до покупки товару (послуги), коли інтерес до пропонованого товару знижується. Креативна (творча) стратегія використовується, коли потенційні потреби варто перетворити в реальний попит. Підтримуюча стратегія використовується в умовах стійких ринків для підтримки попиту і частки ринку. На думку іноземних експертів, правомірна і протидіюча стратегія, реалізована в інтересах окремих суб'єктів ринку для зменшення нераціонального попиту.

Ринкове поводження як ознака виділення стратегії спирається на ряд характеристик організації:

- розміри,

- галузеву приналежність,

- охоплення ринку,

- передбачувані види продукції,

- конкурентні переваги.

Ключовими ознаками тут виступають розміри організації, вид продукції і тип ринку. Головна особливість стратегії ринкового поводження дрібних фірм полягає в гнучкості, адаптивності, що дозволяє ефективно діяти при невеликому ресурсному потенціалі, але з високопрофесійним персоналом. На думку іноземних маркетологів, дрібні фірми, що роблять два-три види товарів високої якості, що відповідає потребам цільової групи покупців, реалізують стратегію "хитрих лисиць". Стратегію, що одержала назву "сірі миші", реалізують дрібні фірми, що виконують будь-які замовлення, що не забезпечують високої якості й орієнтовані на швидке одержання і вилучення прибутку. Такі стратегії можуть мати місце в системі ринкових відносин, що розвиваються в Україні.

Для організацій середнього розміру, з досвіду іноземних дослідників, характерна стратегія ринкових ніш чи патентна, що допускає ретельний вибір сегмента ринку і способу поводження організації, що має значення для даного сегмента. Використовується також інноваційне поводження. Фірми-новатори працюють в умовах високого ризику, у галузях, де потрібен науковий і технологічний прорив. Стратегія вибору сегмента ринку, використовувана для даних умов, обумовлює необхідність всебічного дослідження потреб, встановлення тісних зв'язків зі споживачем. Стратегія інтенсивного маркетингу здійснюється для формування попиту і стимулювання збуту за допомогою комплексу засобів, таких як високі ціни і великі витрати на рекламу, щоб створити сприятливе відношення потенційних споживачів до продукції.

Для великих фірм характерна стратегія широкого проникнення на нові ринки при високих, витратах на формування попиту і стимулювання збуту. "Зняття вершків" –– часто використовувана стратегія підвищених цін на нові товари на перших стадіях життєвого циклу товару на ринку.

Пріоритетною для великих підприємств України виступає формування стратегії фірмового товару, що допускає забезпечення високої якості товару, стійкий рівень цін, можливість повсюдно придбати товар, навіть при значному віддаленні від центрів продажу, попередню домовленість про покупку. Поняття "фірмовий товар" також пов'язується з його надійністю у використанні, варіантністю пропонованих послуг, простотою способів доставки.

Таким чином, стратегія дає підставу для використання конкретних маркетингових інструментів, засобів і методів забезпечення умов для досягнення обсягу продажів і частки ринку відповідно до цільових орієнтирів організації.

3. Ефективність витрат на інноваційну діяльність

Ефективність витрат на нововведення враховує всі стадії життєвого циклу –– від наукових досліджень, проектно-конструкторських розробок, створення дослідних зразків та їх випробування до впровадження результатів у виробництво і використовуються для вирішення наступних завдань:

- відбору проектів і завдань для включення в науково-технічні програми, у тому числі –– міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, регіональні, міжрегіональні та програми розвитку окремих підприємств;

- вибору основних напрямів досліджень і розробок та прогнозів ефективності від їх здійснення;

- формування інноваційних програм та проектів, визначення масштабів використання завершених розробок у виробництві;

- раціональний розподіл ресурсів за етапами життєвого циклу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (далі - НДДКР);

- визначення фактичної економічної ефективності використання науково-технічних розробок у виробництві, у тому числі їх впливу на соціально-економічний стан виробничих суб'єктів та економіку країни;

- оцінка діяльності науково-дослідних і проектних організацій.

В зв'язку зі збільшенням основних видів ефективності НДДКР необхідно оцінювати також і наступну ефективність: Науково-технічний ефект –– підвищення науково-технічного рівня, поліпшення параметрів техніки і технології, що випливає з відкриття нових законів та закономірностей у природі, нових матеріалів та видів продукції. Економічний ефект полягає в отриманні економічних результатів від науково-технічних розробок як у цілому для народного господарства, так і для кожного виробничого суб'єкта. Економічна ефективність проектів науково-технічних розробок за відповідною системою показників має відображати інтереси економіки країни в цілому, а також регіонів, галузей, організацій і підприємств, що беруть участь в реалізації технологічних нововведень. Соціальний ефект, що відображає зміни умов діяльності людини в суспільстві. Його прояв спостерігається в змінах характеру та умов праці, підвищенні життєвого рівня населення, поліпшенні побутових його умов, розширенні можливостей духовного розвитку особистості, у змінах стану довкілля.

Науково-технічна ефективність результатів прикладних науково-дослідних робіт визначається в комісії з оцінки їх економічної та соціальної ефективності за законом коефіцієнтів науково-технічного рівня (табл. 1).

Таблиця 1 Орієнтована шкала балів для порівняння науково-технічного рівня результатів НДДКР та значень нормативних величин вагових його коефіцієнтів

Показники НТЕ	Ознаки показників	Кількість балів	Коефіцієнт важливості j-гo показника НТЕ
Науково-технічний рівень	Перевищує кращі світові аналоги	10	0,3-0,35
	Відповідає світовому рівню	7-9
	Нижче кращих світових аналогів	5-6
	Перевищує кращі вітчизняні аналоги	3-4
	Відповідає вітчизняному рівню	1-2
	Нижче вітчизняного рівня	0
Перспективність	Першочергова важливість	10	0,35-0,4
	Важливі	5-7
	Корисні	1-3
Потенційний масштаб	Світовий ринок	10	0,2
практичного	Галузі національної економіки	7-8
використання	Галузь (регіон)	3-5
використання	Окреме підприємство (об'єднання)	1-2
Ступінь ймовірності досягнення позитивних результатів НДДКР	Великий (значний)	10	0,1
	Помірний (середній)	5-6
	Малий (слабкий)	1-3

Науково-технічний рівень результатів наукових досліджень визначається за оцінками, які порівнюють, у тому числі і з вітчизняними аналогами, що дозволяє виявити наскільки ці результати:

- перевищують кращі світові аналоги;

- відповідають світовому рівню;

- є нижчими за кращі світові аналоги.

Для оцінки науково-технічного рівня результатів НДДКР відбираються декілька найбільш істотних технічних параметрів, у яких найбільш зацікавлені майбутні користувачі. Зокрема, це може бути продуктивність, надійність в експлуатації, енерго- і матеріаломісткість, показники ергономічності та екологічності тощо. Інші параметри (особливо технічні) повинні знаходитися в межах певних стандартів чи загальноприйнятого рівня і використовуватися в оцінці як обмеження.

Оцінка науково-технічного рівня результатів НДДКР включає виконання таких етапів:

- визначення сукупності необхідних нормативно-правових документів, що відображають вимоги до нової продукції, особливо в частинах екології, безпеки, які пред'являються в країнах її можливого продажу та фірмами-конкурентами;

- визначення переліку технічних і техніко-економічних показників, необхідних для оцінки науково-технічного рівня;

- формування групи аналогів, що реалізуються на світовому (вітчизняному) ринках, і встановлення значень їх техніко-економічних показників:

а) при оцінці науково-технічного рівня принципово нової продукції (техніки, технології), параметри якої змінюються в значних розмірах порівняно з базовою, до групи аналогів включаються перспективні і експериментальні зразки, надходження яких на ринок прогнозується на період випуску оцінюваної продукції. Значення показників науково-технічного рівня перспективних зразків прогнозується на період випуску продукції, що розробляється в рамках НДДКР;

б) у разі оцінки продукції, яка створюється на основі модернізації тієї, що випускається та експлуатується, за аналоги беруться зразки, що вже реалізуються на ринку фірмами-конкурентами. Значення їх параметрів передбачено у відповідній технічній документації. При цьому не допускається використання як аналогів експериментальних чи рекламних зразків, ще не освоєних виробництвом;

в) аналогом для порівняння необхідно брати такий зразок, випуск якого лише розпочався, або (якщо мова йде про технологію чи матеріал) застосовується в останні 2-3 роки;

г) для кожного аналога повинні бути встановлені значення однакових оціночних показників;

д) похибки в значеннях кожного показника приймаються однаковими для всіх аналогів;

є) співставлення значень параметрів майбутньої нової продукції, що буде одержана в результаті виконання НДДКР, з вимогами нормативних документів (міжнародних, регіональних, національних стандартів) і параметрами аналогів. Невідповідність будь-якого з показників вимогам стандартів означає неможливість продажу продукції в зоні дії цього стандарту.

При оцінці прогнозного використання результатів сукупності НДДКР враховується її вплив на підвищення показників науково-технічного рівня виробництву галузі, регіоні. Для цього широко використовуються методи регресійного аналізу, формалізованих критеріїв, а також експортних ознак, а також використовуються нормативні методи.

Економічна ефективність впровадження нововведень.

Основними показниками, які враховують вигоди від впровадження науково-технічних розробок для ознак економічної ефективності проектів являються:

- чистий дисконтований дохід (прибуток);

- індекс дохідності (прибутковості);

- внутрішня норма дохідності (ВНД).

Розрахунки економічної ефективності впровадження науково-технічних розробок проводяться згідно розробленої методики.

Чистий дисконтований дохід (прибуток) визначається як відношення сумарних чистих грошових потоків до формалізованого виразу його дисконтування, а саме:

де ЧДД –– чистий дисконтований дохід;

t –– роки реалізації інноваційно-інвестиційного проекту;

P_t –– чистий грошовий потік у періоді t;

a –– норма дисконтування.

Чистий грошовий потік складається з щорічних значень касової готівки, що є різницею між сумою притоку та відтоку грошей:

Ptl = Пtl – Qtl,

де Ptl - чистий грошовий потік у tl періоді реалізації проекту;

Пtl –– приплив грошей у цьому періоді;

Qtl –– відтік грошей у цьому періоді.

Інтегральний чистий грошовий потік є сумою потоків за весь період життєвого циклу проекту, тобто:

Дисконтування грошових потоків здійснюється відповідно до моменту або часу започаткування проекту.

Коефіцієнт чистого дисконтованого доходу (індекс доходності) визначається як співвідношення ЧДД та необхідної дисконтованої вартості інвестицій. Це співвідношення дозволяє одержати дисконтовану норму прибутку і обчислюється за формулою:

де ІД–– індекс дохідності:

ЧДД –– чистий дисконтований дохід;

ДВІ –– дисконтована вартість інвестицій в інновації.

Внутрішня норма дохідності визначається як розрахункова ставка дисконту, за якою сумарні чисті надходження дорівнюють сучасній (дисконтованій) вартості витрат на проект. Визначення здійснюються за таким виразом:

де dl –– внутрішня норма дохідності (ВНД);

P_t –– чистий грошовий потік у періоді t.

Рівняння вирішується відносно невідомої його складової dl задля визначення мінімально допустимої норми ефективності, за якої чистий дисконтований дохід дорівнює 0, або дисконтовані прибутки дорівнюють започаткованим інвестиціям.

Термін окупності витрат визначається як період для відшкодування первісно започаткованих інвестиційних коштів на основі накопичених чистих реальних грошових потоків, зумовлених реалізацією проекту, тобто відношенням суми започаткованих інвестицій до дисконтованих доходів.

Вище вказані основні показники можуть доповнюватися іншими в залежності від інтересів учасників НДДКР. Кожен з основних показників ефективності використовується за своїм призначенням:

- ЧДД найбільш раціонально використовувати для ранжування інноваційних пропозицій та вибору пріоритетних проектів з точки зору їх ефективності;

- ВНД проекту являє собою очікуваний рівень дохідності і використовується для прогнозування цього показника, тобто визначає межі беззбитковості проекту;

- індекс дохідності (коефіцієнт ефективності) вказує на рівень накопиченого чистого прибутку, зумовленого одиницею вкладених у проект коштів;

- показник періоду окупності інвестованих в інновації коштів дозволяє одержати інформацію про рівень ризикованості проекту в зв'язку зі змінами у відносній ліквідності інвестицій.

Вище вказані показники ефективності інноваційних проектів є інтегральними і відображають ефективність проекту під кутом зору інтересів економіки в цілому.

До складу результатів галузей національної економіки з реалізації проектів включаються:

- виручка від реалізації продукції, виробленої на основі технологічних нововведень, крім продукції, що споживається учасниками проекту;

- виручка від продажу інтелектуальної власності, що створюється в процесі реалізації проекту;

- соціальні та екологічні результати, визначені з врахуванням впливу всіх учасників проекту на соціальну та екологічну ситуацію у відповідному регіоні.

Витрати у процесі визначення ефективності галузей національної економіки при реалізації проектів включаються у необхідні для цього одноразові капітальні і поточні витрати всіх учасників здійснення проекту, визначені без повторного рахування однакових витрат та врахування результатів одних учасників у складі результатів інших.

Соціальні, екологічні та інші результати, що не можуть бути оцінені у вартісному виразі, беруться до уваги як додаткові показники ефективності галузей національної економіки і враховуються при прийнятті рішень про пріоритетність проекту та його державній підтримці.

Комерційна ефективність проектів НДДКР та їх використання визначається як співвідношення фінансових витрат та результатів науково-технічних розробок.

Оцінка соціальних наслідків нововведень та їх реалізації.

Враховуючи те, що у більшості випадків соціальні наслідки НДДКР піддаються вартісній оцінці, вони включаються до загальних результатів проекту в межах визначеної його ефективності а саме:

- змін в кількості робочих місць на об'єкти, де впроваджується технічне нововведення;

- змін в структурі виробничого персоналу та його кваліфікації, у тому числі зміни чисельності працівників і з них жінок, зайнятих шкідливими видами праці, зміни чисельності працівників різної кваліфікації, та тих, що потребують її підвищення;

- змін в рівні здоров'я працівників об'єкта, які визначаються за допомогою рівня відвернутих втрат, пов'язаних з виплатами із фонду соціального страхування та витратами на охорону здоров'я:

- вплив реалізації проекту на зміни умов праці працівників об'єкта та довкілля оцінюється в балах за відповідними санітарно-гігієнічними нормами чи психологічними умовами праці, а також нормативами рівня забруднення середовища. В цих цілях використовують дані соціологічних опитувань, а також спеціальні виміри на робочих місцях.

Враховуються також витрати, необхідні для досягнення соціальних наслідків або зумовлені досягнутими соціальними наслідками реалізації проекту (як, наприклад, зміни витрат на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності або в зв'язку з безробіттям).

У розрахунках економічних та соціальних результатів реалізації науково-технічних розробок враховується рівень інфляції на їхню ефективність. Рівень інфляції в кінці будь-якого періоду реалізації проекту (скажімо tu) відносно початкового його моменту ti визначається за допомогою індексу змін в цінах на використані з цією метою ресурси та на готову продукцію чи послуги.

Визначення рівня інфляції здійснюється шляхом відношення ціни ресурсу в кінці періоду t до ціни того ж ресурсу в кінці періоду tн за формулою:

r (tlt н) = I (tlt н) – 1,

де I –– індекс цін у момент tH відносно моменту tl;

r (tlt н) ––рівень інфляції.

Середньострокові та довгострокові проекти НДДКР щодо термінів їх реалізації потребують врахування фактора невизначеності та ризику. Для цього використовуються такі методи:

- перевірка стійкості проекту;

- коригування параметрів проекту;

- формалізований опис невизначеності.

Стійкість проекту визначається за допомогою точки беззбитковості за формулою:

де T_б - точка беззбитковості;

Ц –– ціна одиниці продукту;

В_с –– умовно-постійні витрати на виробництво продукції, що виготовлена на основі впровадження результатів НДДКР;

В_у –– умовно-змінні витрати, що змінюються пропорційно обсягу виробництва.

Коригування параметрів проекту проводиться на основі уточнення вихідного техніко-економічного завдання, у тому числі строків виконання проекту в зв'язку з запізненнями у фінансуванні його етапів, порушеннями технологій при впровадженні інновацій, порушеннями строків поставок сировини та іншими ускладненнями. В усіх випадках таких порушень до складу витрат на проект додаються зумовлені ними втрати.

Формалізований математичний опис при відомих ймовірностях різних умов реалізації проекту має такий вигляд:

де Е_оч –– очікуваний економічний ефект;

Е_і–– інтегральний ефект при певній умові реалізації;

Р_і –– вірогідність реалізації цієї умови.

Висновки

Опрацювавши теоретичний матеріал можна зробити ряд висновків.

Методи прогнозування можуть бути кількісними і якісними.

Кількісні методи прогнозування включають аналіз часових рядів і каузальне моделювання.

Якісні методи прогнозування включають думку журі, спільну думку працівників збуту і модель очікування споживачів.

Методи генерування ідей можна об'єднати у три великих групи:

Методи індивідуальної роботи : метод аналогії, метод інверсії (зворотного руху) і метод ідеалізації.

Методи групової роботи: метод розумової атаки, метод конференції ідей, метод колективного блокнота (метод 635), метод номінальної групової техніки, метод Дельфі.

Методи активізації творчого пошуку: метод контрольних запитань, метод фокальних об'єктів, метод морфологічного аналізу, метод синектики

Використання цих методів дає змогу створити інноваційний товар. Виділяють шість етапів створення і впровадження нового продукту:

1. генерування ідей;

2. розроблення концепції нових товарів;

3. розроблення і створення дослідного зразка4

4. пробний маркетинг;

5. технічна підготовка виробництва нового продукту;

6. розроблення стратегії виведення нового продукту на ринок.

Стратегія маркетингу більш стійка ніж мета маркетингу, вона завжди багатоаспектна (включає елементи комплексу маркетингу). Зміст стратегії маркетингу збагачується в міру її просування за стадіями маркетингової діяльності.

Типовими для маркетингового циклу, як правило, вважають чотири стадії:

5. аналіз і оцінка ринкових і маркетингових можливостей організації;

6. добір цільових ринків;

7. розробка комплексу маркетингу;

8. розробка і реалізація маркетингових програм.

Будь-яка стратегія маркетингової діяльності реалізується в конкретній програмі. При зміні стратегії змінюються і пріоритети засобів маркетингу. На кожній стадії життєвого циклу товару змінюються і засоби маркетингу, що мають особливий характер, що і приймається до уваги при формуванні інноваційних програм.

Особливості попиту дають підставу для використання ряду стратегій ринкової політики організації: стимулююча стратегія, креативна (творча), підтримуюча стратегія, правомірна і протидіюча стратегія.

Залежно від розміру підприємства можна обрати такі види стратегії: "хитрих лисиць", "сірі миші" (дрібні фірми), стратегія ринкових ніш чи патентна (середні ), стратегія широкого проникнення на нові ринки: "зняття вершків" (великі компанії).

Ефективність витрат на інноваційну діяльність включає в себе економічну (визначається за допомогою трьох основних показників: чистий дисконтований дохід (прибуток); індекс дохідності (прибутковості); внутрішня норма дохідності (ВНД), соціальну (визначається через вартісну оцінку соціальних наслідків НДДКР з урахуванням інфляції, факторів невизначеності та ризику) та науково-технічну ефективність (визначається за законом коефіцієнтів науково-технічного рівня).

Список використаної літератури

1. Вакалюк В. А. Опорний конспект лекцій з курсу "Інноваційний менеджмент": Навчальний посібник. –– Житомир: ЖДТУ, 2007. –– 202 с.

2. Василенко В. О., Шматько В. Г. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. –– К.: ЦУЛ, Фенікс, 2003. –– 440 с.

3. Гринев В. Ф. Инновационный менеджмент: Учебное пособие. –– К.: МАУП, 2000. –– 148 с.

4. Менеджмент та маркетинг інновацій: Монографія /За заг. ред. д.е.н. проф. С. М. Ілляшенка. –– Суми: ВТД "Університетська книга", 2004. –– 616 с.

5. Микитюк П. П. Інноваційний менеджмент. Навчальний посібник. –– К.: ЦНЛ, 2007. –– 400 с.

6. Скібіцький О. М. Інноваційний та інвестиційний менеджмент: навчальний посібник для студентів ВНЗ. –– К.: ЦУЛ, 2009. –– 408 с.

7. Фатхутдинов Р. А. Инновационный менеджмент. Учебник, 2-е изд. –– М.: ЗАО "Бизнес-школа "Интел-Синтез", 2000. –– 624 с.

8. Цигилик І. І., Кропельницька С. О., Мозіль О. І. Економіка й організація інноваційної діяльності: Навчальний посібник. –– К.: ЦНЛ, 2004. –– 128 с.

9. Черваньов Д. М., Нейкова Л. І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. –– К.:Знання, КОО, 1999. –– 514 с.

Еще из раздела Менеджмент:

Это интересно

Реклама

Поиск рефератов

Еще рефераты

Афоризм

Нет пошлых фраз - есть пошлые уши!

Гороскоп

Счётчики

Соц. сеть	Объявления	Здоровье	Рецепты	Закрыть
Погода	TV программа	Курсы валют	Каталог сайтов	Рефераты
Гороскопы	Тайна имени	Именины	Праздники	Сонник
Девушка дня	Тесты ON-Line	Игры	Анекдоты	Приколы