Экономика: Фінансовий потенціал розвитку підприємства, Курсовая работа

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1	ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА
1.1.	Фінансові ресурси підприємства, їх склад і характеристика
1.2.	Джерела формування фінансових ресурсів підприємства
1.3.	Сутність та структура власного капіталу підприємства
РОЗДІЛ 2	АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
2.1 2.2 2.3	Організація фінансової діяльності на підприємстві Дослідження узагальнюючих показників фінансового стану підприємства Аналіз основних коефіцієнтів фінансового  стану підприємства ВАТ  „ІПЗ ”
РОЗДІЛ 3	ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
3.1.	Модель комплексної оптимізації фінансування підприємства …..
3.2.                          3.3.	Роль позичкового капіталу, як невід'ємної складової розвитку   підприємства Шляхи вдосконалення політики формування позичкових коштів підприємства
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

ВСТУП

Для розв'язання сучасних проблем стабілізації національної економіки та підвищення регулюючої функції державного бюджету в забезпеченні соціаль­ного розвитку нашого суспільства треба здійснити низку організаційних захо­дів у плані оцінки фінансового стану суб'єктів господарювання. Тільки на основі позитивних зрушень індивідуального відтворення можливе безпере­бійне своєчасне наповнення бюджету і посилення регулюючого впливу держа­ви на визначальні процеси суспільного життя, збільшення платоспроможного попиту населення та піднесення його життєвого рівня.

Отже, основним зав­данням поточного періоду є забезпечення стійкого розвитку підприємств.

Незаперечне те, що висока рентабельність підприємств позитивно впливає на розв'язання державних фінансових проблем, зокрема на зміцнення бюд­жету всіх рівнів, про що свідчать сучасні тенденції розвитку національної економіки.

Тільки за умови самоокупності суб'єктів господарювання економічна система може генеру­вати чинники позитивних кількісних і якісних змін у майбутньому періоді — періоді процесу розвитку, переходу до досконалішого фінансового стану, який має більш значний потенціал.

Метою даної курсової  роботи є визначення ролі своєчасного виявлення фінансового потенціалу для розвитку підприємства,  джерел фінансування, розробка рекомендацій щодо вдосконалення фінансування підприємств за  рахунок власних та залучених ресурсів.

Досягнення поставленої мети зумовило  вирішення наступних завдань:

1. Висвітлити теоретичні засади оцінки фінансового потенціалу підприємства.

2. Провести діагностику фінансового стану ВАТ “ ІПЗ’’ за період 2004 – 2006 рр.

3. Визначити шляхи вдосконалення фінансування підприємства.

Об’єктом дослідження курсової роботи є процес фінансування підприємств. 

Предметом дослідження є фінансові методи залучення фінансових ресурсів підприємствами та раціонального використання власних ресурсів.

Інформаційною основою дослідження є дані фінансової звітності ВАТ „ІПЗ”, різноманітні навчальні посібники, підручники, монографії економістів, періодичні видання.

Над проблематикою управління фінансуванням потреб у капіталі під­приємств працювали вчені-економісти І.О. Бланк, О.Г. Білейченко, А. Золотарьов, О.В. Петрова, А.Р. Радіонов, В.П. Савчук,  Дж. Хікс, Ст. Міль,  Ж.Б. Сей,  Роберт К. Мертон,  Зві Боді та інші.

Для дослідження даної проблеми було використано наступні методи дослідження: систематизація, узагальнення, методи економічного та математичного аналізу.

 Впровадження пропозицій та рекомендацій, наведених в роботі дозволить покращити роботу підприємств із раціонального використання власного капіталу і залучення позикового на потрібному  рівні.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Фінансові ресурси підприємств, їх склад і характеристика

Для здійснення господарської діяльності, виготовлення продукції, отримання доходів і накопичень підприємства використовують різні види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також кошти. При цьому матеріальні ресурси є основою виробничого процесу. Вони формуються, як правило, за рахунок різних джерел: власних, позичених та залучених.

При цьому власні джерела фінансування підприємства формуються за рахунок власного капіталу, тобто частина капіталу в активах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань.

Позичені джерела фінансування підприємства формуються в основному за рахунок довго- та короткострокових кредитів банку.

Залучені джерела фінансування підприємства формуються за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості.

Усі перелічені джерела беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і у здійсненні його виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.

Отже, фінансові ресурси підприємств — це їх власний, позичений та залучений грошовий капітал, який вони використовують для формування власних активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.

Таким чином, фінансові ресурси підприємств — це не грошові кошти підприємств, як це стверджують деякі економісти, а джерела підприємств, спрямовані на формування активів.

Фінансові ресурси як джерела формування активів підприємства відображаються у пасиві балансу, а засоби, у тому числі й грошові кошти, — у активі балансу.

Зв'язок між фінансовими ресурсами і грошовими коштами виявляється у тому, що грошові кошти є матеріальним вираженням фінансових ресурсів.

Сума джерел формування активів підприємства, зафіксована у пасиві балансу, є капіталом підприємства.

Власний, позичений та залучений капітал, з одного боку, формує фінансові ресурси підприємства і бере участь у фінансуванні його активів, з іншого боку, становить зобов'язання перед конкретними власниками — державою, юридичними та фізичними особами.

Зобов'язання — це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок подій, що сталися, і погашення якої, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що визначаються як економічні вигоди.

Зобов'язання бувають довгострокові та поточні. Довгостроковими є зобов'язання, які мають бути погашені підприємством після операційного циклу або через 12 місяців з дня їх виникнення (довгострокові позики банків, відстрочені податкові зобов'язання, довгострокові векселі видані, довгострокові зобов'язання з оренди та ін.).

Поточними називаються зобов'язання, які необхідно погасити протягом операційного циклу підприємств або протягом 12 місяців з дня їх виникнення (короткострокові кредити банків, усі види кредиторської заборгованості та ін.).

Фінансові ресурси формуються у процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності. Це виявляється насамперед у формуванні статутного капіталу при створенні підприємств, а у процесі їх діяльності — у формуванні відповідних джерел грошових коштів.

Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його коштів формуються основні фонди і оборотні активи підприємства. Отже, власний капітал — це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення терміну повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку.

До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів) крім статутного (пайового) включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін.

Додатковий вкладений капітал відображає суму перевищення вартості реалізації випущених акціонерним товариством акцій над їх номінальною вартістю.

Інший додатковий капітал включає суму дооцінки позаоборотних активів, вартість активів, отриманих підприємством безоплатно від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів.

Нерозподілений прибуток — це сума прибутку, що залишився на підприємстві та реінвестований у його господарську діяльність, а цільове фінансування — це сума цільових надходжень, отриманих з бюджету.

Крім власного капіталу фінансові ресурси підприємства формуються також за рахунок залучених і позикових коштів.

До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари (роботи, послуги), а також всі види поточних зобов'язань підприємства за розрахунками:

- суму авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок подальших поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

- суму заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючи податки, утримувані з доходів працівників;

- заборгованість за внесками в позабюджетні фонди, фонд соціального страхування, до Пенсійного фонду, зі страхування майна підприємства та індивідуального страхування його працівників;

- заборгованість підприємства з виплати дивідендів його засновникам;

- суму векселів, які видало підприємство постачальникам, підрядникам у рахунок забезпечення поставок продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.

До складу позикових фінансових ресурсів входять довго- і короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансові зобов'язання, пов'язані із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки, та ін.

Усі види фінансових ресурсів відображаються у відповідних розділах пасиву балансу підприємства.

Склад і обсяги фінансових ресурсів залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва.

При цьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективністю діяльності підприємства. Зі збільшенням обсягу виробництва і підвищенням ефективності діяльності підприємства збільшується обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.

Достатній обсяг фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають стійкий фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У цьому зв'язку найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найбільш ефективне їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства загалом.[5]

1.2 Джерела формування фінансових ресурсів підприємства

Фінансові ресурси формуються за рахунок цілого ряду джерел. За формою права власності виділяють дві форми джерел: власні грошові кошти і залучені. Джерелами фінансових ресурсів є: прибуток; амортизаційні відрахування; засоби, отримані від продажу цінних паперів; пайові та інші вклади юридичних та фізичних осіб; кредит і позики; засоби від реалізації залогового свідоцтва, страхового поліса та інші надходження грошових коштів.

Система прибутків і доходів складається із прибутку від реалізації продукції, прибутку від іншої реалізації, доходів з позареалізаційних операцій, балансового прибутку, чистого прибутку. Прибуток від реалізації продукції являє собою різницю між виручкою від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, мита і витратами на виробництво і реалізацію, які входять до собівартості продукції.

Собівартість продукції – вартісна оцінка використовуваних в процесі виробництва товарів, природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших затрат на її виробництво та реалізацію.

Прибуток від іншої реалізації – це прибуток отриманий від реалізації основних фондів та іншої власності господарюючого суб’єкта, відходів, нематеріальних активів та інш. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виручкою від реалізації та витратами на цю реалізацію

Балансовий прибуток являє собою суму прибутків від реалізації продукції, від іншої реалізації і доходів від позареалізаційними операціями за вирахуванням витрат.

Резервний фонд формується господарюючими суб’єктами на випадок припинення їх діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Формування резервного фонду є обов’язковим для акціонерного товариства, кооператива, підприємства з іноземними інвестиціями.

Фонд накопичення являє собою джерело засобів господарюючого суб’єкта, який використовує прибуток та інші джерела для формування нової власності, придбання основних фондів, оборотних засобів тощо.

Фонд споживання є джерелом засобів господарюючого суб’єкта, який резервується для здійснення заходів щодо соціального розвитку і матеріальному заохоченні колектива.

Амортизаційні відрахування є стійким джерелом фінансових ресурсів. Амортизаційні відрахування здійснюються тільки до повного переносу балансової вартості фондів на собівартість продукції.[8]

Пайовий внесок. Пай, або пайовий внесок, являє собою суму грошового вкладу, який оплачується фізичними або юридичними особами при вступі в колективне виробництво. Пайовий внесок обов’язковий для вступу в товариство з обмеженою відповідальністю, в змішане підприємство. Пайовий внесок часто вноситься і при вступі в кооператив. Пайовий вклад може бути внесений грошовими коштами; шляхом передачі у власність господарюючого суб’єкта майна та інших матеріальних цінностей; прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами; майнових прав; шляхом відрахуваннь від заробітньої плати працівників на протязі певного періоду часу.[20]

“Ноу-хау”- сукупність технічних знань та комерційних таємниць. “Ноу-хау” технічного характеру включають: виробничий досвід; опис технологій; знання та навички в області бухгалтерської, статистичної та фінансової звітності; знання торгових та митних правил та ін. Під  “ноу-хау” комерційного характеру розуміють: данні про організацію та ефективність виробництва; картотеки клієнтів; картотеки поставщиків; методи та форми реклами та інш.

Інвестиційний внесок являє собою інструмент самокредитування господарюючого суб’єкта. Інвестиційний внесок – це грошовий вклад робітника в розвиток даного господарюючого суб’єкта, який вкладчику нараховує процент в розмірах і в терміни, визначені договором або положенням про інвестиційний взнос.

Кредит, коли мова йде про надання в борг грошей або товарів. Кредити бувають банківські, комерційні, лізингові, державні.

Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб’єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит – економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит – це економічні, кредитні відносини між державою та суб’єктами господарювання. Джерелом державного кредиту є кошти державного бюджету, які спрямовуються в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств.

Лізинговий кредит – це стосунки між суб’єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

До надходжень грошових коштів відносяться також надходження грошових коштів за рахунок пожертувань, благодійних взносів, страхових взносів, спонсорських взносів.

Спонсор – юридична або фізична особа, яка фінансує ті або інші заходи.

1.3.Сутність та структура власного капіталу підприємства

Капітал — одна з фундаментальних економічних категорій, суть якої нау­ковці вивчають упродовж століть. Термін "капітал" походить від латинського "capitalis", що означає основний, головний. Можливо, у зв'язку з цим при аналізі суті капіталу часто згадують основний капітал. Такий підхід не завжди виправданий, тому що капітал має різні форми вияву і механізми функціону­вання та обороту. Термін "капітал" з'явився ще у XII—ХШ століттях і означав засоби, склади товарів, суми грошей, гроші, позичені під процент. Поступово цей термін починає вживатися у вужчому значенні — як грошове багатство ви­робника або купця.

Відомо, що відповідно до принципів наукового світогляду меркантилістів ка­піталом вважали золото, гроші. При цьому основним джерелом формування ка­піталу в цьому його розумінні меркантилісти визнавали позитивний торговель­ний баланс. Фізіократи під капіталом, як основним багатством, розуміли землю і вкладені в неї кошти. Представники класичної політекономії поглибили дослід­ження суті капіталу. Так, Адам Сміт констатував, що капітал людини — це та час­тина її власності, з якої вона розраховує мати дохід.[18] Видатний економіст ствер­джував, що накопичення капіталу є головною рушійною силою економічного прогресу.

У системі марксистського економічного вчення дослідженню категорії капі­талу відводиться центральне місце. Карл Маркс у своїй праці "Капітал" стверд­жує, що товарообіг є вихідним пунктом капіталу. За його словами, кожен новий капітал при своїй першій появі на товарному чи грошовому ринку неодмінно з'являється у формі грошей — грошей, які шляхом визначених процесів повин­ні перетворитися в капітал.

От­же, можна зробити висновок, шо капітал являє собою накопичений шляхом за­ощаджень запас економічних благ у формі коштів і реальних капітальних това­рів, залучений його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і чинник виробництва з метою отримання доходу.

Участь у капіталі підприємства неминуче приводить до виникнення відпо­відних прав власності. Тому поняття "капітал" часто ототожнюється з поняттям "власність". Таке трактування цих понять -  неприпустиме. Влас­ність відображає певний тип відносин, а капітал може відображати наявність пев­них активів на відповідну дату (основний капітал, оборотний капітал) або дже­рел їх формування (власний, позичений, залучений капітал), які є породженням відносин власності. З огляду на це поняття капітал є вужчим, ніж поняття "власність".

У момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками, учасниками та асоційованими члена­ми, і є вартістю майна підприємства. Сума власно­го капіталу асоційованого підприємства — це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточ­ної вартості прав власників фірми. На суму власного капіталу істотно впли­вають усі умовності обліку, що були застосовані при оцінці активів і креди­торської заборгованості, й вона може лише випадково збігатися із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів.[17]

Водночас власний капітал є основою для початку й продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, одним із найістотніших і найважливі­ших показників, оскільки виконує функції джерела довгострокового фінансуван­ня, забезпечення кредитоспроможності підприємства, джерела фінансування ри­зику, забезпечення самостійності й влади організаторів бізнесу, бо, крім статутного, пайового капіталу, до нього ще входить і додатковий, резервний ка­пітал та нерозподілений прибуток¹².

Сума власного капіталу, відображена у фінансовій звітності, показує лише облікову, а не ринкову вартість прав власників підприємства, оскільки цілком за­лежить від застосованих методів оцінки активів та зобов'язань підприємства. Крім того, що власний капітал є основним, початковим та умовно безстроковим джерелом фінансування господарської діяльності підприємств, а також джерелом погашення збитків підприємства, він є одним із найвагоміших показників, котрі використовуються при оцінці фінансового стану підприємства, оскільки пока­зує, з одного боку, ступінь фінансової самостійності підприємства (його незалеж­ності від зовнішніх джерел фінансування), а з іншого — ступінь кредитоспро­можності підприємства (забезпеченості вимог кредиторів фактично наявним у підприємства капіталом засновників). Збереження власного капіталу є одним із головних показників якості фінансового менеджменту на підприємстві. Цей показник дає змогу власникам підприємства уникнути ілюзії прибутковості своїх вкладень у випадках виплат їм поточних доходів за рахунок зменшення власно­го капіталу упродовж періоду, за який сплачується дохід.

У зарубіжних джерелах власний капітал прийнято вважати чистою вартістю підприємства. І хоч часто її знаходять розрахунковим шляхом як різницю між ва­лютою балансу і всіма зобов'язаннями підприємства, фінансово ця величина мо­же вважатися ідентичною власному капіталу¹³.

У системі теоретичних основ формування власного капіталу важливу роль відіграє поняття його вартості. Концепція ціни капіталу є однією з базових у те­орії капіталу. Вона не зводиться тільки до визначення відсотків, які треба запла­тити власникам фінансових ресурсів, а ще й характеризує ту норму прибутку ін­вестованого капіталу, яку повинно забезпечити підприємство, щоб не зменшити свою ринкову вартість.[13]

Рівень вартості капіталу має різний економічний зміст для окремих суб'єк­тів господарської діяльності. Для інвесторів і кредиторів рівень вартості капіталу характеризує необхідну їм норму дохідності на вкладений капітал. Для суб'єктів господарювання, які формують капітал з метою виробничого чи івестиційного використання, рівень його вартості характеризує питомі витрати щодо залучен­ня і обслуговування використовуваних фінансових ресурсів, тобто ціну, яку во­ни платять за використання капіталу.

Сьогодні треба говорити не лише про проблеми структу­рування капіталу, особливо власного, а й про таргетування. Питання таргетування структури власного капіталу підприємств практично не висвітлюється в нау­кових джерелах. Під таргетуванням структури власного капіталу розуміють особливості формування принципів оптимізації, яких дотримуються асоційова­ні підприємства для встановлення цільової структури власного капіталу з метою досягнення високих фінансових результатів чи зменшення збитків підприємства і його учасників та засновників, а також зростання фінансової стійкості.[3]

Поняття "структура капіталу" у найзагальнішому вигляді закордонними та вітчизняними економістами характеризується як співвідношення усіх форм влас­них і позичених фінансових ресурсів, що використовуються підприємством у процесі своєї господарської діяльності для фінансування активів. Існує дві ос­новні схеми: змішане фінансування передбачає формування капіталу як за раху­нок власних, так і за рахунок позичкових коштів, що залучаються у різних про­порціях; повне самофінансування передбачає формування капіталу підприємства лише за рахунок власних його видів, що відповідають організаційно-правовій формі підприємства (статутний, пайовий, резервний, додатковий, нерозподіле­ний прибуток).

При виборі кожної зі схем треба враховувати переваги та недоліки джерел фінансування. Переваги власного капіталу:

—  власний капітал є фінансовою основою функціонування підприємства;

—  формування власного капіталу є простішим порівняно із залученням по­зикового капіталу, що зумовлено тим, що рішення, пов'язані зі збільшенням ка­піталу, приймають власники та менеджери підприємства без отримання згоди ін­ших суб'єктів господарювання;

— власний капітал забезпечує більшу можливість генерування прибутку в усіх сферах діяльності

Недоліки власного капіталу:

—  обмеженість обсягу залучення фінансових ресурсів для розширення опе­раційної та інвестиційної діяльності підприємства на окремих етапах його жит­тєвого циклу;

—   висока вартість;

— неможливе забезпечення перевищення коефіцієнта фінансової рентабель­ності підприємства над економічною рентабельністю.

Серед недоліків значне місце посідає висока вартість капіталу. Позичковий капітал оцінюється менеджментом підприємства за розмірами відсотків, а фор­мування власного капіталу перебуває під впливом таких цінових чинників, як ди­віденди, трансакційні витрати.

Структура капіталу підприємства визначає обсяги і впливає на прогнози ре­зультатів не лише фінансової, а й операційної та інвестиційної діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто на рі­вень економічної та фінансової рентабельності підприємств), на систему коефі­цієнтів фінансової стійкості та платоспроможності (тобто рівень основних фінан­сових ризиків) і в підсумку формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику у процесі розвитку підприємства.[19]

Процеси стабілізації економіки України зумовлюють зміни у структурі дже­рел коштів підприємств. Стихійний процес пошуку джерел фінансування під­приємствами не завжди приводить до створення оптимальної структури капіталу і особливо — власного. На кінець 2003 року вартість власного капіталу під­приємств України усіх видів діяльності становила 512396,7 млн. грн., тоді як по­точні зобов'язання — 497209,7 млн. грн.²² Таке співвідношення можна вважати досить позитивним. Водночас структура власного капіталу підприємств сформу­валась стихійно у процесі приватизації та подальшої індексації основних засобів і тому не завжди є оптимальною. Індексація основних засобів практич­но без винятків відображалась на рахунку "Інший додатковий капітал", тоді як для акціонерів єдино прийнятною була деномінація та дооцінка вартості акцій і зміна статутного капіталу.[6]

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1.Організація фінансової діяльності на підприємстві.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

- фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

- пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

- виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

- мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

- контроль за збереженням та використанням оборотних активів і прискоренням їх обороту;

- контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.[13]

1. Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності. Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності полягає у забезпечувані фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва суб’єктів господарювання, розширювані їх виробничих фондів (основних та оборотніх), активно впливати на підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення накопичень і підвищення ефективності виробництва.

2. Пошук резервів. Одним із засобів успішної фінансової діяльності є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства.

Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв’язків, кращої організації виробництва.При нестачі у підприємницьких структур коштів для виробничої діяльності та розширення виробництва вони використовують кредит як джерело формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає банку на певний час.

3. Виконання фінансових зобов'язань. Фінансові зобов’язання — це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок подій, що сталися, і погашення якої, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що визначаються як економічні вигоди.

Своєчасне виконання зобов’язань перед ланками фінансово-кредитної системи, зокрема:

- перед бюджетом — зі сплати встановлених податків і платежів;

- перед централізованими позабюджетними фондами — зі сплати встановлених платежів;

- перед банками — з повернення кредитів і сплати відсотків за ними;

- своєчасне виконання зобов’язань перед постачальниками з оплати товарно-матеріальних цінностей, перед працівниками — з оплати праці;

4. Мобілізація фінансових ресурсів. Организація господарчої діяльності потребує відповідного фінансового забезпечення виявлення та мобілізацію резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

5. Контроль за збереженням та використанням оборотних активів. Оборотні активи є однією із складових, що становлять матеріальну основу процесу виробництва. Від ступеня їх використання залежать кінцеві результати виробництва, фінансовий стан усіх підприємств. Покращення використання оборотних активів сприяє підвищенню рентабельності підприємств і, навпаки, погіршення використання таких активів і відволікання на позапланові цілі (капітальні вкладення, капітальний ремонт й інші витрати, що покриваються за рахунок спеціальних джерел), знижує їх ефективність, створює тяжкий фінансовий стан. Тому на підприємствах необхідно організовувати систематичний контроль за використанням наявних оборотних активів. Цей контроль має включати перевірку:

- зберігання наявних у підприємства власних оборотних активів;

- правильності витрачання власних та позикових коштів, виявлення та ліквідацію надлишкових та непотрібних підприємству активів;

- ефективності здійснюваних на підприємстві заходів з економного витрачання на виробництво матеріальних цінностей та коштів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

- фінансове прогнозування та планування;

- аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

- оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Отже можна зробити висновок, що фінансова діяльність підприємства має бути організована та спрямована на забез­печення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисци­пліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залуче­них коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціону­вання підприємства.

2.2. Дослідження узагальнюючих коефіцієнтів фінансового стану

підприємства

1. Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підприємств. [18]

2. Маневреність грошових коштів. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція.

3. Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси). Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типічною є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40% і менше від облікової вартості запасів. В іноземній літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього показника - 1. Однак ця оцінка також досить умовна.

5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника- 0,2.

6. Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника - 50%

7. Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким.

 Показники оцінки фінансової стійкості.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства -- забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансове стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).

2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.

4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.

5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника - негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.

6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.[14]

2.3. Аналіз основних коефіцієнтів фінансового стану підприємства

ВАТ  „ІПЗ”

Проведемо даний аналіз фінансових показників для ВАТ  „ІПЗ”(Ізюмський приладобудівний завод)  за період 2004 - 2006 рр.

В Додатках А і Б наведені формули для розрахунків фінансових коефіцієнтів, а в табл. 2.1...2.4 — результати їх обчислень. Даними для аналізу служать показники річної фінансової звітності підприємства (Додаток В).

Таблиця 2.1

Значення показників фінансової незалежності та структури капіталу

Назва показника	2004 р.	2005 р.	2006 р.	Нормативне значення
1. Коефіцієнт незалежності (автономії)	0,8	0,642	0,535	> 0,5
2. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу	0,2	0,358	0,468	< 0,5
3. Коефіцієнт фінансової стабільності	4,003	1,79	1,137	>1
4. Коефіцієнт заборгованості	0,25	0,559	0,88	<1
5. Коефіцієнт маневреності власних коштів	0,61	0,427	1,134	-

Коефіцієнт концентрації позичкового капіталу характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства. Зростання коефіцієнту в динаміці свідчить про збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства.

Коефіцієнт заборгованості відображає, скільки позичкових коштів припадає на одиницю власних коштів, вкладених в активи підприємства. Зростання показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

Коефіцієнт маневрування власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Зменшення коефіцієнту фінансової стабільності обумовлено збільшенням поточних зобов'язань підприємства.

Таблиця 2.2

Динаміка показників ліквідності та платоспроможності

Назва показника	2004 р.	2005 р.	2006 р.	Рекомендоване значення
1. Величина власних оборотних коштів (робочий, функціонуючий капітал)	6269,4	5225,3	21883,5	>0, збільшення
2. Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,803	0,06	1,19	>0,2
3. Коефіцієнт швидкої (проміжної) ліквідності	2,875	1,572	3,970	>1
4. Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності (покриття)	3,354	1,765	4,134	>2
5. Коефіцієнт маневрування власних оборотних коштів	0,710	0,592	0,078	збільшення
6. Частка оборотних коштів в активах	0,670	0,633	0,795	-
7. Частка запасів в поточних активах	0,143	0,109	0,040	-
8. Частка власних оборотних коштів у покритті запасів	4,916	3,959	18,93	>0,5

Логіка обчислення коефіцієнту поточної ліквідності (покриття) полягає в тому, що підприємство погашає поточні зобов'язання за рахунок поточних активів. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань. Оскільки поточні активи перевищують поточні зобов'язання, то підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче. Станом на 2004 р. значення коефіцієнту становило приблизно 4, тобто на підприємстві на 1 гривню поточних зобов'язань припадало 4 гривні поточних активів.[14]

Коефіцієнт швидкої ліквідності на відміну від попереднього враховує якість активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються). Зниження коефіцієнта на протязі 2004 - 2005 рр. зумовлене зростанням короткострокових пасивів на 5486,3 тис. грн. Зростання коефіцієнта у 2006 р. зумовлене зростанням величини оборотних активів підприємства приблизно на 14000 тис. грн.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує частину короткострокової заборгованості, яку підприємство має можливість погасити негайно. Є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства. Зростання цього показника є однозначно позитивною тенденцією. Не менше 20 % поточних зобов'язань підприємство повинно мати змогу погасити в будь-який момент. Період 2004 — 2005 рр. характеризувався зниженням значення цього показника, що було зумовлено зниженням фінансових інвестицій підприємства з одночасним збільшенням величини поточних зобов'язань.

Значення коефіцієнта маневрування функціонуючого капіталу характеризує зростання частини власних оборотних коштів, яка має абсолютну ліквідність. Зростання цього показника є позитивною тенденцією і зумовлене збільшенням власних оборотних коштів підприємства у 2005 р. на 16000 тис. грн. порівняно з 2004 р.

Частка оборотних коштів в активах протягом 2004 - 2005 рр. її значення залишалось на рівні приблизно 0,75. Період 2006 р. характеризується зростанням частини всіх коштів підприємства, що припадають на поточні активи.

Частка запасів в поточних активах відображає, яку частину поточних активів складають виробничі запаси. Досліджуваний період характеризується незначним, але стабільним зменшенням значення цього показника.

Високий рівень коефіцієнтів загальної ліквідності свідчить про те, що у підприємства високий рівень дебіторської заборгованості. Рівень показників, що характеризують фінансову стійкість і структуру капіталу, свідчать про те, у ВАТ "ІПЗ" переважають власні кошти. І це дає можливість зробити висновок, що вищевказаний досягнутий рівень показників забезпечував і забезпечує підприємству платоспроможність, вірогідність його безперервного функціонування, як суб'єкта господарювання, без вірогідності можливого банкрутства.

Таблиця 2.3

Розрахунок показників рентабельності власного капіталу ВАТ „ІПЗ”

Назва показника	2001 рік	2002 рік	2003 рік
1. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу	-	1181,3×2/(12229,1+10660,3)	3156,3×2/(12229,1+19304,5)
2 Період окупності власного капіталу	-	(12229,1+10660,3)/2×1181,3	(12229,1+19304,5)/2×3156,3

Таблиця 2.4

Динаміка показників рентабельності власного капіталу підприємства

Динаміка коефіцієнта рентабельності власного капіталу відображає, неухильне збільшення частки грошових одиниць чистого прибутку, які "заробила" кожна грошова одиниця, інвестована власниками підприємства, тобто характеризує збільшення ефективності використання інвестованого капіталу.

Отже, протягом 2005 – 2006 рр. мало місце неухильне збільшення показників рентабельності підприємства.

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Модель комплексної оптимізації фінансування підприємства

Сьогодні успішне функціонування підприємств значною мірою залежить від якості управління фінансовими потоками. І незалежно від масштабів та напрямків цих потоків (чи то підвищення якості продукції, чи розроблення її нових видів, на­рощування обсягів виробництва, здійснення будь-яких заходів для виходу на нові ринки і так далі) керівництво підприємства має прийняти рішення, за рахунок яких коштів фінансуватиметься той чи інший проект. У більшості випадків власних віль­них коштів виявляється недостатньо. Про це свідчать і дані Національного банку України, згідно з якими протягом останніх років спостерігається стабільне значне зростання попиту з боку юридичних осіб на позиковий капітал. Сучасний рівень розвитку фінансово-кредитної системи характеризується роз­маїттям джерел та умов фінансування. І якщо характеристиці цих засобів фінансу­вання присвячено досить багато наукових праць¹, то побудова оптимального поєднання джерел фінансових ресурсів у кожному конкретному випадку досі залишаєть­ся нерозв'язаною проблемою.  "Що маємо на увазі, коли говоримо про оптимізацію фінансування?"

Річ у тім, що, розглядаючи тему оптимізації фінансування, одні автори ма­ють на увазі пошук оптимального співвідношення позикових і власних засобів фінансування.[2]

А інші — вибір найдешевших зовнішніх джерел фінансування шляхом по­рівняння ефективної відсоткової ставки.

Аби надати процесу оптимізації фінансування виразнішої структури й упо­рядкованості, пропонується умовно виділити в ньому два рівні, що містять три еле­менти. Перший (верхній) рівень включає визначення необхідного обсягу капіталу підприємства, а також його оптимальної структури, тобто найкращого співвідно­шення власних і позичкових коштів.

На другому (нижньому) рівні здійснюється оптимізація всередині кожної з груп капіталу — власного і позичкового.

З огляду на вищевикладене пропонуємо запровадження терміна "комплек­сна оптимізація фінансування", під яким слід розуміти проведення тристорон­нього обгрунтування фінансування діяльності підприємства: оптимізація загаль­ної структури капіталу; оптимізація власного капіталу; оптимізація позичкового капіталу.

Для здійснення оптимізації загальної структури капіталу можуть застосову­ватись методи, що базуються на механізмі фінансового важеля. Системне здій­снення оптимізації на нижньому рівні дотепер було неможливе через відсутність для цього коректних методів.

Раціоналізація власного капіталу, на наш погляд, відкриває широке поле ді­яльності не так для економістів, як для юристів і стосується розподілу корпора­тивних прав між власниками. При цьому очікуваний результат від такої оптимізації полягатиме у головному — у зміні доходу визначених власників, а не прибутковості підприємства в цілому.[1]

Оптимізація ж позикового капіталу викликає більше економічне зацікавлен­ня, оскільки нераціональне використання позикового капіталу знижує економіч­ну ефективність його використання.

Незважаючи на те, що комплексна оптимізація фінансування має охоплю­вати усі три перелічені аспекти, вона не обов'язково повинна виконуватись по­етапно — цей процес може здійснюватися одноразово, в єдиному комплексі.

Але спочатку потрібно проаналізувати підходи, що традиційно застосовуються для оцінки різних варіантів фінансування. Майже усі вони мають такі яскраво вира­жені недоліки:

—  здебільшого береться до уваги лише одна група витрат — плата безпосе­редньо за використання позикових коштів. Інші витрати, пов'язані із залученням і використанням коштів, при аналізі не враховуються, незважаючи на те, що їх­ній розмір також може бути досить вагомим;

—  при виборі способу фінансування не враховуються часові графіки залу­чення коштів, платежів за їхнє використання й повернення боргу;

— у самій процедурі вибору раціонального варіанта не використовуються ме­тоди оптимізації вартості фінансування.

Спочатку відвернемося від фактора часу і розглянемо сам показник вартос­ті. Вартість фінансування не є показником унітарним. Він містить у собі такі еле­менти, як:

—  плата безпосередньо за використання коштів (f). Це процентні платежі за банківськими кредитами, векселями, облігаціями, дивіденди за акціями тощо;

— додаткові витрати, пов'язані із залученням фінансування, розмір яких за­лежить від суми коштів, що залучаються (y). Вони можуть включати витрати на страхування застави (у разі, коли вона передбачена), комісію банку, витрати на емісію і поширення цінних паперів та інше;

— додаткові витрати, пов'язані із залученням фінансування, розмір яких не залежить від суми коштів, що залучаються (a), — це витрати на нотаріальне оформлення договору фінансування, придбання або виготовлення бланків цін­них паперів та інші витрати, пов'язані з оплатою супутніх послуг.[10]

Різні джерела фінансування мають свою специфіку. Вона знахо­дить своє відображення і у визначенні перерахованих вище елементів. Характе­ристику найпоширеніших джерел фінансування наведено в Додатку Г.

Щодо потреби врахування фактора часу, хотілося б зауважити, що на прак­тиці усі витрати, пов'язані з фінансуванням, здійснюються здебільшого не одно­разово, а частинами упродовж певного часу. Надходження коштів із зовнішніх джерел також дуже часто розтягнуто в часі і залежить, з одного боку, від потре­би в них, а з іншого — від можливості надання їх кредитором.

Перераховані недоліки дають нам підстави припускати, що традиційні під­ходи до оптимізації фінансування не досить коректні, а результати, що можуть бути отримані при їх застосуванні, можуть виявитися помилковими. З огляду на це нами запропоновано модель, в основі якої є критерій оптимальності FЕІ (financing efficiency index) — показник ефективності фінансування:

(3.1)

де FЕІ (financing efficiency index) — показник ефективності фінансування;

 — обсяг фінансування, що залучається з i-го джерела в у-ий період часу, грош. од.;

 — прямих виплат за використання коштів, що залучаються з i-го джерела, в у-ий період часу, грош. од.;

— сума інших виплат, пов'язаних із залученням коштів з i-го джерела, в у-ий період часу, розмір яких залежить від суми коштів, що залучаються, грош. од.;

 — сума інших виплат, пов'язаних із залученням коштів з i-го джерела, в у-ий період часу, розмір яких не залежить від суми коштів, що залучаються, грош. од.;

 — сума повернення позикових коштів, що залучені з i-го джерела, в у-ий період часу, грош. од.;

 — коефіцієнт дисконтування для у-го періоду часу;

 (financing requirement) — потреба у фінансових ресурсах в k-ий період ча­су, грош. од;

 (financing volume) — можливий обсяг залучення фінансових ресурсів з i-го джерела, грош. од.

Відповідно до представленої економіко-математичної моделі оптимальним буде таке поєднання джерел фінансування, за якого значення цільової' функції буде максимальним.

Запропонована модель має такі переваги:

—   дає змогу здійснювати комплексну оптимізацію фінансування;

—   відображає чистий фінансовий результат залучення ресурсів;

—   враховує графік руху фінансових потоків і зміну вартості коштів у часі;

— найповніше враховує усі витрати, пов'язані із залученням і використан­ням фінансування;

—   дає змогу робити оцінку при будь-якому типі та будь-якій кількості дже­рел фінансування;

— дає можливість аналізувати й порівнювати різні варіанти фінансування, струк­туру вартості кожного варіанта, окремі елементи вартості кожного джерела тощо.

Для демонстрації можливості й економічної доцільності практичного засто­сування запропонованої моделі розглянемо умовний приклад.

У конкуруючих компаній А і Б з'явилася потреба у придбанні однакових но­вих виробничих ліній у компанії В вартістю 300 тис. грош. од. Причому компа­нія В пропонує два можливих варіанти придбання.

Перший варіант: фінансовий лізинг терміном на три роки. За умовою кон­тракту лізингу наприкінці кожного року компанія-орендар повинна сплачувати на користь компанії В лізингові платежі розміром 150 тис. грош. од. (f(х) + х'). По закінченні терміну контракту устаткування переходить у власність орендаря.

Другий варіант: покупка устаткування зі 100 %-ною передоплатою.

Компанія А через відсутність власних фінансових ресурсів на здійснення по­купки уклала договір лізингу.

Оскільки компанія Б також не мала у своєму розпорядженні достатньої су­ми власних коштів для придбання устаткування, її керівництво уклало контракт на довгострокове банківське кредитування. Згідно з цим договором компанія Б отримує кредит у 300 тис. грош. од. (х) терміном на три роки. Річна процентна ставка становить 21 % (f(х)), комісія банку (разовий платіж при отриманні кре­диту) — 1,5 % від суми кредитування (у (x)), нотаріальні послуги — 1,5 тис. грош. од. (a), графік повернення кредиту —- вільний. Керівництво компанії Б вважає, що компанія буде здатна повернути 100 тис. грош. од. кредиту наприкінці дру­гого року (х'2) і 200 тис. грош. од. — наприкінці третього (х'3).

Треба порівняти ефективність фінансування проекту придбання виробничої лінії компанією А й компанією Б.

Порівняння значень показника РЕІ для двох схем фінансування дає можливість зробити висновок: незважаючи на те, що сума "переплати" за ус­таткування у компанії Б більша, ніж у компанії А (6 000 + 63 000 + 63 000 +

 + 42 000 = 174 000 грош. од. проти 150 000 х 3 - 300 000 = 150 000 грош. од.), саме компанія Б у цьому випадку фінансується ефективніше, тому що FЕІ_Б > FЕІ_А (0,926 > 0,896). Така різниця в оцінках зумовлена урахуванням у показнику FЕІ графіків руху фінансових потоків, а також урахуванням інших витрат, що мають місце при фінансуванні.[21]

Отже, практичне застосування запропонованої моделі дає змогу вибрати оп­тимальне для кожної конкретної ситуації поєднання джерел фінансування і має такі переваги:

— дає змогу здійснювати комплексну оптимізацію фінансування;

—  відображає чистий фінансовий результат залучення ресурсів;

—  враховує графік руху фінансових потоків і зміну вартості коштів у часі;

— найповніше враховує всі виграти, пов'язані із залученням і використан­ням фінансування;

—   дає змогу робити оцінку при будь-якому типі і будь-якій кількості джерел фінансування,

— дає можливість аналізувати і порівнювати різні варіанти фінансування, струк­туру вартості кожного варіанта, окремі елементи вартості кожного джерела та ін.

Однак, практична діяльність вітчизняних підприємств здій­снюється в умовах досить нестабільного зовнішнього середовища, і в разі дов­гострокового фінансування має місце зміна деяких умов (розмірів процентних ставок, розмірів додаткових витрат й інше). Тому майбутнє вивчення розгляну­тої проблеми має бути спрямоване на прогнозування стану фінансового ринку та його інструментів і подальше врахування цих прогнозів у динамічній моделі.

3.2.Роль позичкового капіталу, як невід’ємної складової розвитку

підприємства

Крім власних фінансових ресурсів підприємство має можливість на безоплатній основі протягом певного періоду використовувати для свого розвитку кошти, що прирівнюються до власних - стійкі пасиви.

Під стійкими пасивами розуміють постійну заборгованість під­приємства перед робітниками, бюджетом та позабюджетними фонда­ми, що обумовлена періодичністю виконання цих зобов'язань та постійним утворенням коштів для їх покриття. В якості стійких пасивів може розглядатися лише нормальний поточний обсяг заборгованості, в межах, що не перевищують встановлені терміни проведення розрахунків.[16]

Формування цього джерела коштів підприємства пов'язане з тим, що в складі виручки передбачається певна частка на проведення розрахунків з робітниками, бюджетом та позабюджетними фондами. Але оскільки ці розрахунки проводяться періодично (в означені терміни) грошові кошти не витрачаються, а нагромаджуються підприємством. До встановленого терміну розрахунків сформований обсяг стійких пасивів поряд з іншими дже­релами капіталу знаходиться в обігу підприємства. При рівномірному процесі формування обсяг використання цього джерела капіталу дорівнює 50% від максимального обсягу нагромадження стійких пасивів, що відповідає обсягу зобов'язань, які виконуються одноразово. [14]

Тимчасова потреба в додатковому фінансуванні задовольняється за рахунок позикових ресурсів, що дозволяє підприємствам найбільш ефективно використовувати власні обігові кошти. Оскільки потреба в коштах з часом змінюється, її забезпечення тільки за рахунок власних коштів з економічної точки зору є недоціль­ним. Застосування лише власних коштів для фінансування діяльності обумовило б необхідність їх формування з розрахунку на максимальну потребу, що призвело б до уповільнення швидкості обертання обігових коштів та зниження ефективності їх використання.

Ринкові умови господарювання породжують об‘єктивну необхідність використання суб‘єктами підприємницької діяльності позичених фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд зі статутними, резервними, амортизаційними і іншими фондами цільового призначення. За питомою вагою перше місце серед позичених ресурсів у більшості підприємств займає банківський кредит.

Крім банківського кредиту, у складі позичених фінансових ресурсів підприємства всіх галузей народного господарства значне місце посідає кредиторська заборгованість усіх видів, яка виникає у розрахунках з іншими юридичними і фізичними особами, постачальниками, покупцями, бюджетом, організаціями соціального страхування, позабюджетними фондами, а також у розрахунках з робітниками і службовцями підприємства. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” кваліфікує частину кредиторської заборгованості, залученої до складу позичених фінансових ресурсів, як товарний кредит і кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики. Вони являють собою дві форми поза банківського кредиту.

Банківський кредит – це закономірне явище ринкової економіки, притаманне нормальному і ефективному функціонуванню господарюючих суб‘єктів.

Необхідність кредиту як джерела фінансування ресурсів підприємств визначається характером кругообігу і обігу основних коштів. Відомо, що в процесі кругообігу і обігу основних коштів підприємств постійно переходять з однієї функціональної форми в іншу: спочатку з грошової форми вони переходять у продуктивну, потім набувають товарної форми і знову грошової. Інакше не може відбуватися процес виробництва та реалізації продукції, процес відтворення.

Розміри чистого прибутку, що реінвестується, визначаються пропорціями між розподілом отриманого чистого прибутку на частину, що споживається та нагромаджується власником у поточному періоді. Основним фактором, що визначає цю пропорцію є дивідендна політика підприємства.

Потреба підприємств у кредиті виникає у зв'язку з:

- необхідністю створення сезонних запасів матеріальних цінностей або здійснення сезонних витрат;

- виникненням ускладнень зі своєчасним розрахунком з постачальниками товарів та виконанням інших фінансових зобов'язань при затримці надходження грошових коштів за реалізовані товари (послуги) або у зв'язку з іншими недоліками в господарсько-фінансовій діяльності підприємства;

- здійснення інвестиційної діяльності, пов'язаної з новим будів­ництвом, проведенням реконструкції матеріально-технічної бази, закупівлею нового обладнання тощо.

Використання різних форм кредитування підприємства дозволяє прискорити рух грошових та матеріальних ресурсів підприємства шляхом забезпечення своєчасних розрахунків, перерозподілу коштів, що дозволяє підприємству максимально ефективно здійснювати свою господарсько-фінансову діяльність.

Залучення позичкових ресурсів для фінансування інвестиційної діяльності підприємства створює умови для скорочення термінів вводу в експлуатацію нових основних фондів підприємства та зниження тер­мінів окупності інвестицій.

Використання позичкових ресурсів дозволяє збільшити обсяги діяльності підприємства, а також, незважаючи на платність позикових ресурсів, підвищити прибутковість власного капіталу підприємства.

3.3.Удосконалення  політики  формування  позичкових  коштів  підприємства

Одним  із  напрямів  поліпшення  способів  та  ефективності  залучення  кредитного  капіталу  суб’єктами  економічної  діяльності  в  Україні  є  розроблення  на  державному  рівні  рекомендаційних  методик  оцінки  ефективності  джерел  залучення  кредитних  ресурсів,  а  на  рівні  підприємств – внутрішніх  нормативних  методик, адаптованих до  особливостей  діяльності  того  чи  іншого  суб’єкта  економічної  діяльності. Методики  повинні  розроблятися  на  базі  алгоритму:  

1.          Спочатку  потрібно  оцінити  здатність  підприємства  виконати  в подальшому  кредитні  зобов’язання.

2.         Виявити  потенційні  способи  залучення  кредитного  капіталу.

3.         Оцінити  ефективність  способів  залучення  кредитного  капіталу.

4. Оцінити  варіанти  диверсифікації  способів  залучення  кредитного  капіталу.

         5. Проаналізувати  результати  упровадження  стратегії  залучення  кредитного  капіталу

Також  важливою  є  розробка  системи  критеріїв,  з  допомогою  яких  фінансист  може  оцінити  переваги  та  недоліки  залучення  позичкового  капіталу,  зовнішніх  та  внутрішніх  джерел  фінансування. До  типових  критеріїв  можна  віднести  такі:

1.         Прибуток  та  рентабельність. Слід  розрахувати,  як  вплине  та  чи  інша  форма  фінансування  на  результати  діяльності  підприємства. При  цьому  потрібно  виходити  з  того,  що  рентабельність  активів  підприємства  має  перевищувати  вартість  залучення  капіталу,  а  також  враховувати,  що  зростання  частки  заборгованості  в  структурі  капіталу  в  окремих  випадках  може  привести  до  підвищення  прибутковості  підприємства,  а  в  інших – до її  зниження.

2.         Ліквідність. Фінансист  має  розрахувати,  як  вплине  форма  фінансування  на  рівень  теперішньої  та  майбутньої  платоспроможності  підприємства. 

3.         Незалежність. Вдаючись  до  тієї  чи  іншої  форми  фінансування,  слід  прогнозувати  як  це  вплине  на  рівень  автономності  і  самостійності  підприємства  при  використанні  коштів,  на  збереження  інформаційної  незалежності  та  контроль  над  підприємством  у  цілому. Крім  цього,  необхідно  виявити  можливі  ризики,  зокрема,  ризик  порушення  структури  капіталу.

4.         Накладні  витрати,  пов’язані  із  залученням  коштів. Наприклад,  емісійні  витрати  на  обов’язкові  аудиторські  перевірки,  на  обов’язкову  публікацію  звітності  в  засобах  масової  інформації.

5.         Мінімізація  оподаткування. Доцільно  вибирати  таку  форму  фінансування,  яка  дасть  найбільший  ефект  з  точки  зору  зменшення  податкових  платежів. Податковий  фактор  слід  розглянути  у  контексті  його  впливу  на  вартість  залучення  капіталу  в  цілому.

6.         Об’єктивні  обмеження. Відсутність  кредитного  забезпечення,  необхідною  для  залучення  позичок,  низький  рівень  кредитоспроможності,  законодавчі  обмеження  щодо  використання  тієї  чи  іншої  форми  фінансування,  договірні  обмеження  тощо.

7.         Максимізація  вартості  власників. Відповідно  до  цього  критерію  всі  рішення  менеджменту  підприємства,  в  тому  чисті  у  сфері  фінансування,  мають  спрямовуватися  на  досягнення  головної  мети  діяльності  суб’єкта  господарювання – максимізації  доходів  власника . Цього  можна  досягти  або  на  основі  збільшення  прибутковості  та  дивідендних  виплат,  або  забезпечивши  зростання  вартості  корпоративних  прав  підприємства.     

Для  того,  щоб  процес  управління  позиковими  ресурсами  був  якомога  ефективнішим,  підприємство  повинно  дотримуватися  таких  основних  принципів:

1.         Цільовий  характер  залучення  позикових  ресурсів.

2.         Оптимізація  розміру  потреби  в  кредиті  та  термінів  його  використання.

3.         Оптимізація  співвідношення  позикових  та  власних  джерел  фінансування  розвитку  підприємства.

4.         Забезпечення  ефективності  використання  позикових  ресурсів  не  нижче  їх  вартості.

5.         Забезпеченість  позикових  ресурсів  наявними  активами  підприємства у  всіх  формах.

6.         Виконання  умов  залучення  позикових  ресурсів  стосовно  сплати  позикових  ресурсів (або  інших  передбачених  договором  платежів)  та  повернення  суми  боргу  в  зазначені  терміни  та  в  повному  обсягу.  

Для того, щоб  посісти  своє  місце  на  ринку  й  успішно  працювати,  підприємство має  враховувати  багато  чинників,  що  впливають  на  його  діяльність,  планувати  й  прогнозувати  власні  кроки . Звичайно,  досить  важливе значення  має  професійна  діяльність  маркетингової  служби  підприємства. Також  не  останню  роль відіграє  формування  інформаційної  бази  управління  позиковими  ресурсами,  яке  потребує  моніторингу  ринку  позикових  ресурсів. Ще  одним  із  головних  резервів  поліпшення  параметрів  діяльності  підприємства  є  підвищення  рівня  кваліфікації  фахівців,  відповідальних  за  управління  фінансами  підприємства,  і  розробка  якісно  нових  підходів  до  організації  роботи  фінансових  служб  саме  у  сфері  фінансування .[9]

Отже,  удосконалення  політики  управління  позиковими  фінансовими ресурсами  підприємства  слід  розглядати  як  один  із  головним  чинників  підвищення  ефективності  будь – якої  виробничо – господарської  діяльності. Від  цього  залежить  поліпшення  позицій  підприємства  в  конкурентній  боротьбі,  його  стабільне  функціонування  та  динамічний  розвиток. Головна  спрямованість  реорганізації  управління  фінансовими  ресурсами  підприємства  полягає  в  оптимізації  використання  ресурсів  підприємства.  Система  управління  фінансовими  ресурсами    підприємства  вважається   досить  ефективною  лише  у  тому  випадку,  коли  вона  дає  змогу  не  лише  раціонально  використовувати   наявні  ресурси,  а  й  забезпечувати  активний  системний  пошук  можливостей  подальшого  розвитку  підприємства.  

ВИСНОВОК

 

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

В роботі було досліджено еволюцію поглядів на суть капіталу підприємств, охарактеризовано значення влас­ного капіталу в діяльності підприємств, проаналізовано тенденції капіталоутворення та особ­ливості формування структури власного капіталу підприємств в сучасних умовах, а також проведено структуризацію процесу оптимізації фінансування діяльності підприємства, про­аналізовано найпоширеніші джерела фінансування, Запропоновано економіко-математичну модель, що дає змогу оптимізувати структуру джерел фінансування діяльності підприємства за критерієм вартості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. №996-ХІV із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11.05.2000 р. №1707-ІІІ, від 08.06.2000 р. №1829-ІІ.

2.     Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. — М.: Финансы и статистика – 1998 –с 54-118.

3.    Бандурка О.М., Коробов М.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., що навч. за освітньо-проф. програмою спеціаліста зі спец."Фінанси", "Банківська справа":"Облік і аудит". — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Либідь, 2003. — 384 с.

4.    Бланк И.А. Управление формированием капитала. – К.:Ника-Центр. – 2000. – с.12.

5.    Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. – М.:Дело Лтд. – 1994. – с.167

6.    Воробйов Ю.М. Формування власного фінансового капіталу підприємства//Фінанси України. – 2002. - №3 – с.36-40

7.    Довбня С.Б Модель комплексної оптимізації фінансування підприємства // Фінанси підприємств. – 2006,№5.

8.    Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл.. — К.: Кондор, 2003. — 364 с.

9.    Костирко Л.А. Формування механізму фінансової стратегії сталого розвитку підприємства.Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук. – Донецьк : ІЕП НАН України. – 2004.

10.   Мамрак О.Н. Бюджетирование как прогрессивный способов повышения  эффективности работы предприятия//Економіка, фінанси, право – 2003. - №8 – с.17-18.

11.   Марченко А.А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів// Фінанси України – 2002 - №9 – с.102-108.

12.   Маршалл А. Принципы экономической науки // Пер. с англ. – М.:”Прогрес” – 1993 – с.193.

13.   Петрович И.М. Атаманчук Р.П. Производственная мощность и экономика предприятия. – М.: ИНФРА-М 1990. – 298 с.

14.   Петряєва З.Ф. Фінансовий аналіз діяльності підприємства: Навч. посіб. / Харківський держ. економічний ун-т. — Х.: ХДЕУ, 2002. — 164 с.

15.   Плисак В.Й. Управління ризиком фінансової стійкості підприємства // Фінанси України - №1, 2001 р. с 67 – 72.

16.   Порохня В.М. Методика оптимізації структури капіталу в КІС динамічного управління потоками // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2004,№3

17.   Слав’юк Р.А. Структурування власного капіталу підприємств України // Фінанси України -№8,2005р

18.   Хикс Дж.Р Стоимость и капитал – М.: ”Прогрес” – 1993 – с.79.

19.   Хрипач В.Я.Экономика предприятия. – Минск: Лата, 2004. – 254 с.

20.   Шевцова О.Й. Управління вартісно-ризиковими чинниками та часовими аспектами фінансування потреб у капіталі підприємств // Фінанси України – 2006,№3.

21.   Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. — К.: А.С.К., 2003. — 229 с.

Еще из раздела Экономика:

• Статья: Управление привлечением банковского кредита
• Реферат: Економічний аналіз прямих і непрямих витрат
• Курсовая работа: Анализ финансово-хозяйственного состояния ОАО "Ульяновскэнерго"
• Контрольная работа: Економічна діагностика
• Контрольная работа: Научно-инновационное обеспечение модернизации украинской промышленности
• Учебное пособие: Система показателей, основные группировки и классификации в социально-экономической статистике
• Реферат: Особенности функционирования свободных экономических зон

---