Экономика: Фінансова санація підприємства, Курсовая работа

Міністерство освіти і науки України

Запорізький державний університет

Курсова робота з

Фінансів підприємства

Фінансова санація підприємства

Виконала студентка

Саргсян Гаяне Рубіковна

                                              

Науковий керівник

Бугай Володимир Зіновйович

                         

2004

Реферат

Курсова робота: 38 с., 16 джерел.

Об’єкт дослідження — фінансова санація підприємства

Мета роботи — визначити роль і значення фінансової санації підпримства для виходу його з фінансової кризи

Метод дослідження: структурний та порівняльний аналіз.

В роботі аналізувався проблеми виходу підприємств з фінансової кризи, сучасний стан фінансового оздоровлення підприємств, існуючи методики санаційних заходів; розглядалася економічна сутність умови проведення та санаційних заходів; вивчался вітчизняний та зарубіжний досвід санації підприємств.

РИНКОВА ЕКОНОМІКА, ФІНАНСИ, ФІНАНСОВА КРИЗА, САНАЦІЯ, ПІДПРИЄМСТВО, БАНКРУТСТВО

Умовні скорочення:

ДМ — дойчмарки

грн. — гривня

млн — мільйон

Зміст

Реферат. 2

Вступ. 4

1. Теоретичні основи фінансової санації підприємств. 5

1.1 Фінансова криза на підприємстві: економічний зміст і причини виникнення  5

1.2 Економічна сутність санації підприємств. 11

1.3 Менеджмент фінансової санації підприємства. 16

1.4 Умови проведення фінансової санації підприємства. 20

2 Розробка плану санації 22

3 Фінансові джерела санації підприємства. 27

4 Практика фінансового оздоровлення підприємств. 31

4.1 Вітчизняна практика фінансового оздоровлення підприємств. 31

4.2 Зарубіжний досвід санації підприємств. 34

Загальні висновки. 37

Використана література. 38

Вступ

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності. Фінанси підприємств є основою фінансової системи країни. Фінансовий стан підприємств впливає на фінансове становище країни в цілому. Вихід України з тривалої економічної кризи безпосередньо пов’язаний з поліпшенням фінансового стану суб’єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності.

За цих умов необхідна сучасна, адекватна ринковій економіці, організація фінансової діяльності кожного підприємства. Це потребує підготовки спеціалістів-фінансистів, що мають глибокі теоретичні і практичні знання, можуть узагальнити наявний досвід країн з розвинутою ринковою економікою, розробити план дій щодо виходу із фінансової скрути.

У процесі становлення ринкових відносин в Україні, питання пов’язані з санацією підприємства мають важливе практичне значення. В умовах, коли майже всі ланки фінансової системи опинилися в кризі, з’явилась необхідність проведення санації підприємств з метою виведення їх з глибокої кризи. В даний час кожен суб'єкт, незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства повинний реально оцінювати к власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів.

Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які приводять до незапланованих втрат і не досягнення необхідного фінансового результату чи навіть банкротства. Виходячи з цього питання дослідження фінансових засад проведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим для забезпечення його подальшої роботи в ринкових умовах.

1. Теоретичні основи фінансової санації підприємств

1.1 Фінансова криза на підприємстві: економічний зміст і причини виникнення

Заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системи України, можуть дати позитивні результати лише за умов санації фінансів базової ланки економіки — підприємств та організацій. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істотне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств.

В умовах дії ринкових відносин суб’єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. проте вітчизняні підприємства на змогли безболісно перейти від „ринку продавця”, який діяв за адміністративної системи господарювання, до „ринку покупця”. Керівники багатьох суб’єктів господарювання за браком належної кваліфікації довели свої підприємства до межі банкрутства.

Останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання кількості фінансово неспроможних підприємств. За інформацію Держкомітету статистики України частку збиткових підприємств в економіці України за окремим галузями характеризують дані табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Частка збиткових підприємств в економіці України (%)

Рік	Загалом	Промисловість	Будівництво	Сільське господарство
1994	11,4	6,5	4,5	5,7
1995	22,2	11,5	9,8	28,3
1996	43,0	30,0	31,7	66,0
1997	53,4	45,1	44,6	80,1
1998	54,5	53,9	48,2	70,0

У 1999 році, незважаючи на певні позитивні зрушення в економіці, тенденція до збільшення частки збиткових підприємств збереглася: понад половини підприємств працювали збитково.

Ще однією негативною тенденцією, якає наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання їх кредиторської дебіторської заборгованості. За статистичними даними більше половини кредиторської та дебіторської заборгованості є простроченою. Це є наслідком неплатоспроможності більшості суб’єктів господарювання. Неплатоспроможність. У свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Як наслідок, значна кількість позовних заяв до арбітражних судів надходять у зв’язку з банкрутствами підприємств.

Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним з чинників макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді. Значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство, відсутність належного тер етико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб’єктивних і об’єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. На межі фінансової кризи опинилось і чимало фінансово-кредитних установ. В Україні найбільше збанкрутілих підприємств припадає на галузь матеріально-технічного постачання та збуту, хоча потенційно банкрутами є майже всі сільськогосподарські підприємства.

У ринковій економіці банкрутство підприємств — нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств утримується на ринку не більш як 20—30. Причому кількість фінансово неспроможних підприємств зростає не лише в абсолютному, а й у відносному вираженні.

Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для спішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадії її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів. Класифікацію ознак фінансової кризи наведено на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Класифікація ознак фінансової кризи

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття привільних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб’єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежіть від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що належать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

—   спад кон’юнктури в економіці в цілому;

—   зменшення купівельної спроможності населення;

—   значний рівень інфляції;

—   нестабільність господарського та податкового законодавства;

—   нестабільність фінансового та валютного ринків;

—   посилення конкуренції в галузі;

—   криза окремої галузі;

—   сезонні коливання;

—   посилення монополізму на ринку;

—   дискримінація підприємства органами влади та управління;

—   політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);

—   конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки.

1.   Низька якість менеджменту.

2.   Дефіцити в організаційній структурі.

3.   Низький рівень кваліфікації персоналу.

4.   Недоліки у виробничій сфері.

5.   Прорахунки в галузі постачання.

6.   Низький рівень маркетингу та втрата збуту продукції.

7.   Прорахунки в інвестиційній політики.

8.   Брак інформації та раціоналізаторства.

9.   Дефіцити у фінансуванні.

10.                                                           Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу.

Співвідношення факторів, що зумовлювали фінансову кризу та стримували зростання виробництва на вітчизняних підприємствах у 1998 році, відбиває табл. 1.2.

Таблиця 1.2. Частка кожного з факторів, що зумовили фінансову кризу на підприємствах України за кварталами 1998 року, %.

Фактор	І	ІІ	ІІІ	ІV
Рівень податків Брак обігових коштів Недостатня кількість замовлень Високі процентні ставки Відстала технологія Несприятливий регуляторний клімат Брак сировини та матеріалів Брак кваліфікованих працівників Брак виробничих потужностей	93,4 69,0 67,9 39,0 22,3 12,9 16,7 3,1 2,8	82,8 71,8 57,9 39,6 20,1 19,8 10,6 2,6 1,8	82,3 58,3 55,9 30,2 15,3 10,4 19,1 2,8 4,9	90,0 72,3 60,3 42,7 14,3 14,0 20,3 2,7 4,0

Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов’язані, становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити пені специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених.

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:

—   втрата клієнтів і покупців готової продукції;

—   зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

—   неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

—   підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

—   збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;

—   виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

—   підвищення тиску на ціни;

—   істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

—   стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

—   криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);

—   криз ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати неплатоспроможності).

Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможності та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фазі кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

 в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції не неї.

1.2 Економічна сутність санації підприємств

Термін „санація” походить від латинського „sanare” — оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних, банківських монополій, визначаючи, що санація можу відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості у довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства [6, 643].

Наведене в словнику тлумачення цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів не є достатньо чіткими. Адже попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи. Наведений перелік заходів є неповним і не розкриває принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.

Деякі з вітчизняних авторів [2, 310] із санацією ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з допомогою сторонніх юридичних та фізичних осіб і спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. Із цим не можна погодитися, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід’ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства.

М.І. Тітов у монографії, присвяченої матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства, пропонує дати таке законодавче визначення санації: санація — це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому фінансової допомоги з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних), спрямованих на підтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству [15, 310].

Це визначення також тяжіє до розуміння санації як інституту зовнішньої фінансової підтримки боржника.

Згідно із законом „Про банкрутство” від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов’язань. Отже, згідно з таким підходом санація за своєю правовою основою є лише інститутом переведення боргу. Проте з цим аж ніяк не можна погодитися.

Новий закон „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, прийнятий у 1999 р., розрізняє поняття „санація” та „досудова санація”. У цьому разі санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної та виробничої структури боржника. Досудова санація — система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником боржника, інвестор, з метою запобігати його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних. Організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство. Недоліки наведених визначень санації також цілком очевидні.

Із наведеного широкого спектра думок щодо сутності поняття санації можна синтезувати єдине визначення, яке має ввібрати в себе раціональне зерно кожного наведених варіантів. На нашу думку, таким можна вважати визначення, дане відомими зарубіжними економістами (Н. Здравомислов, Б Бекенферде, М. Гелінг), провідними фахівцями у питаннях виведення підприємств із фінансової кризи: санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Тобто санація — це сукупність усіх можливих заходів. Які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Подане визначення втілює комплексний підхід до розглядуваного поняття, є універсальним і всебічно висвітлює економічну сутність санації підприємств. Пропоноване визначення унаочнює рис. 1.2. Для повного розкриття змісту санації слід конкретизувати види заходів, які проводяться в межах фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання.

Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти. Залучені на умовах позики або на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів. Необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно-правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації.

1.    Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.

2.    Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства (реорганізація).

Рис. 1.2. Економічний зміст поняття „санація”

Виробничо-технічні санаційні заходи пов’язані насамперед з модернізацією та оновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв та підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком та мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.

Оскільки санація підприємства пов’язана, як правило, зі скороченням зайвого персоналу, велике значення мають санаційні заходи соціального характеру. Особливо це стосується фінансового оздоровлення підприємств-гігантів або підприємств-міст. В такому разі звільнення працівників може призвести до соціальної нестабільності в регіоні. Саме тому слід вести помірковану політику звільнення у взаємозв’язку із реалізацією соціального плану проекту санації. Тут можуть бути передбачені такі заходи, як створення та фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозиція альтернативних робочих місць, додаткові виплати з безробіття, надання звільненим працівникам позик тощо.

На практиці досить часто із санацією ідентифікується поняття „реструкрутизація”. Реструктуризація суб’єкта господарювання — це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва.

Можна стверджувати, що „санація” є ширшим поняттям, ніж „реструктуризація”. Реструктуризацію доцільно починати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи та кризи прибутковості. А санація включає в себе як реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності та платоспроможності).

В економічній літературі часто згадується концепція швидкого виявлення фінансової кризи та радикальних санаційних дій („Primat des Handelns”). Прихильники цього напрямку (здебільшого економісти-практики) не враховують, що в разі його вибору не залишається часу для досконалого дослідження причин кризи та розробки оптимальної санаційної стратегії. На противагу цим поглядам теоретики одержують думки, що цейтнот у підготовці санаційних заходів — основний фактор майбутніх невдач, оскільки втрачається шанс для розробки імпровізованих та гнучких дій.

На методи та форми проведення санації вплинули розвиток економічної теорії; еволюція ролі держави як регулятора ринкової економіки; макроекономічні зміни в країнах колишнього соціалістичного блоку та зумовлений цими змінами трансформаційний спад; нові підходи до приватизації (реприватизації підприємств).

1.3 Менеджмент фінансової санації підприємства

Процес організації фінансової санації підприємств можна подати трьома основними функціональними блоками:

1.   Розробка санаційної концепції та плану санації.

2.   Проведення санаційного аудиту.

3.   Менеджмент санації.

Як правило, план санації розробляють за дорученням власників чи керівництва підприємства консалтингові чи аудиторські фірми в тісному взаємозв’язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). У разі, якщо санація здійснюється у ході провадження справи про банкрутство, то розробляти план повинен призначений арбітражним судом керуючий санацією. Санаційний аудит здійснюється аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства є організація ефективного менеджменту санації. сутність менеджменту санації можна розглядати у двох аспектах: інституційному та функціональному.

З інституційного боку до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, які уповноважені власниками суб’єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто здійснювати фактичне управління підприємством на період його оздоровлення. Зауважимо, що досить часто на межу банкрутства підприємство доводить саме невміле чи невмисне неправильне управління. Керівництво підприємства, яке привело його до фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам. У Великобританії, наприклад, щорічно з 60 тис. порушених справ про банкрутство близько 90 % закінчується зміною керівництва.

Загалом до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід віднести контролюючі органи (наприклад, департамент банківського нагляду НБУ, страховий нагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчених менеджерів, а також колишнє керівництво підприємства. Вирішення питання з призначенням менеджменту санації належить до числа першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення.

З функціонального боку менеджмент санації — це система антикризового управління, яка полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому у процесі санації підприємства такі цикли перманентно повторюються при досягненні окремих стратегічних чи тактичних цілей.

До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі:

а) постановка цілей:

— забезпечення ліквідності;

—   управління прибутковістю та оптимізація використання наявних ресурсів;

—   забезпечення життєдіяльності підприємства.

б) формування та аналіз проблеми (головна проблема — фінансова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінювання їх реалізації (добір і оцінювання необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

е) контроль;

є) аналіз відхилень.

Важливою складовою організації дієвого менеджменту санації є створення ефективної системи контролінгу, головним завданням якого є визначення стратегічних та тактичних цілей санації та орієнтація процесу управління на досягнення цих цілей. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб.

Зауважимо, що не існує єдиних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання.

Розглянемо більш детально так звану „класичну модель санації”, яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації суб’єктів господарювання у різних країнах з розвиненою ринковою економікою.

Згідно з класичною моделлю санації, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, аналізується його сильні ат слабкі сторони. На підставі результатів цього аналізу робиться висновок про санаційну спроможність відповідної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію суб’єкта господарювання. У противному разі санація означатиме лише відстрочку в часі ліквідації підприємства і нічого окрім додаткових збитків для власників та кредиторів не принесе. Ліквідація може здійснюватися на добровільної основі та в примусовому порядку.

У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.

У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в бік зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. Йдеться про реалізацію так званої першочергової (Crach) програми. Даною програмою можуть бути передбачені такі санаційні заходи: лізинг замість купівлі, зворотний лізинг, факторинг, заморожування інвестицій та деякі інші.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів; основні вартісні цільові показники; соціальні цілі.

Суть стратегії полягає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Згідно з обраню стратегію виробляється програма санації. Наступним елементом класичної моделі санації є її проект, який розробляється на базі санаційної програми і містить у собі техніко-екномічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових результатів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Відчутну допомогу може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує в собі інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції.

1.4 Умови проведення фінансової санації підприємства

Рішення про проведення санації може прийматися в таких основних випадках:

1. З ініціативи суб’єкта господарювання, який перебуває в кризі — якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом в недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів в арбітражний суд із заявою про оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).

2. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство стало фінансово неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник має подати до арбітражного суду план санації та (або) проект мирової угоди. Зрозуміло, що рішення про санацію приймається лише у разі, якщо підприємство доведе кредиторам, що воно є санаційно спроможним.

3. По закінченні місячного терміну з моменту опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабміну України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства — якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення їхніх претензій арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження у справі про банкрутство та про здійснення фінансової санації юридичної особи.

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України „Про банки та банківську діяльність” установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс заходів щодо його санації, у тому числі:

—   передати оперативне управління даним підприємством адміністрації, сформований за участю банку;

—   реорганізувати боржника;

—   змінити порядок платежів;

—   спрямувати на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.

5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконання зобов’язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження у праві розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном відповідного суб’єкта господарювання. Якщо санаційні заходи не привели до поновлення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.

6. З ініціативи Державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про державні підприємства.

7. З ініціативи НБУ — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санацій, передбачених Законом України „Про банки та банківську діяльність”.

2 Розробка плану санації

План фінансового оздоровлення розробляють, як правило, фінансові ат контролінгові служби підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представники потенційного санатора, незалежні аудиторські та консалтингові фірми. Необхідність залучення зовнішніх консультантів під час розробки плану зумовлена трьома основними чинниками:

а) затратами робочого часу, необхідного для розробки плану;

б) потребою в належних знаннях та досвіді;

в) потребою в об’єктивності.

Для розробки плану санації використовують увесь методичний та функціональний арсенал контролінгу та користуються такими принципами:

—   завершеність — врахування всіх найважливіших обставин справи (усі позиції плану мають базуватися на цілком перевірених даних);

—   змістовність — розгляд лише тих обставин, які стосуються процесу санації;

—   правильність — правдиве висвітлення проблематики кризи з відображенням усіх передумов та безперервного, логічного ланцюга аргументів;

—   якісність — правдиве та однозначне висвітлення й відтворення інформації;

—   об’єктивність — чітке розмежування між фактичними даними, власним поглядом контролера та висновками.

План санації можу складатися зі вступу та чотирьох розділів.

Вступ містить загальну характеристику об’єкта планування. Тут подаються відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру. Сферу діяльності, а також коротка історична довідка про розвиток підприємства. Окрім цього визнаються мета складання плану, його замовник та методи розробки.

Розділ 1 відбиває вихідну ситуацію на підприємстві.

Оцінювання зовнішніх умов, у яких функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає в себе вивчення загальних політико-економічних тенденцій, аналіз галузі та ринкового сегмента.

Аналіз фінансово-господарського стану охоплює два аспекти: виробничо-господарську діяльність та фінансовий стан. Наводяться дані про фактичний фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величин прибутків/збитків, рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу тощо).

Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць полягає в систематизації та оцінюванні відповідних чинників і їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Такий аналіз має на меті локалізувати та усунути зазначені чинники. Симптоми кризи виявляються в результаті налізу слабин підприємства. Останні можуть виявлятися в таких сферах: Залучення капіталу; ринок; персонал; законодавство.

В наявному потенціалі характеризуються сильні сторони підприємства, його можливі шанси та наявний потенціал у кадровій, виробничий, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Потенціал розвитку підприємства визначається такими головними чинниками: фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу; наявність кваліфікованого персоналу; наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини (матеріалів); наявність ринків збуту продукції; виробничий потенціал; ефективна організаційна структура; висока якість менеджменту.

Ефективну санацію можна забезпечити завдяки планомірному розвитку ф використанню наявного і підприємстві потенціалу, а також послаблення чинників, що обмежують можливості санації.

На підставі аналізу вихідної ситуації доходять висновку про доцільність і можливість санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.

Розділ 2 має характеризувати стратегічні цілі санації підприємства, цільові орієнтири та розробку стратегії. Тут подається також оперативна (Crach)-програма, що відбиває заходи, спрямовані на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови вдалого виконання цієї програми підприємство буде здатним реалізувати план санації, тобто вжити заходів щодо відновлення прибутковості та досягнення стратегічних конкурентних переваг. До каталогу санаційних заходів можуть входити:

—   рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг, звернення до арбітражного суду);

—   мобілізація прихованих резервів завдяки продажу окремих позицій активів; зменшення та збільшення статутного капіталу;

—   реструктуризація кредиторської заборгованості;

—   заморожування інвестиційних вкладень;

—   зворотний лізинг;

—   розпродаж за зниженими цінами товарів, попит на які низький.

Розділ 3 включає в себе конкретний план заходів щодо відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді і складається з розглянутих далі частин.

· План маркетингу та оцінювання ринків збуту продукції. У ньому визначаються ринкові чинники, які впливають на:

—   збут продукції та місткість ринку;

—   мотивацію споживачів;

—   ступінь еластичності попиту та рівень платоспроможності попиту на продукцію підприємства;

—   умови збуту;

—   галузеві ризики;

—   ситуацію на суміжних товарних ринках.

Наводиться перелік можливих конкурентів, з’ясовуються їхні переваги та недоліки; подається схема реалізації продукції; розглядаються методи її стимулювання. Визначаються можливості та шляхи розширення ринків збуту.

· План виробництва та капіталовкладень. Надояться відомості про використання обладнання, його знос, витрати, пов’язані з відновленням, можливості оренди або лізингу. Характеризується виробничий процес, виробничі зв’язки з постачальниками сировини. Даються конкретні заходи щодо розширення асортименту продукції та підвищення її якості. Зазначається, яке саме обладнання, технологію, „ноу-хау” і в кого і на яких умовах треба придбати. На цій підставі оцінюються потреби в інвестиціях. План виробництва та відповідних капіталовкладень складається у формі бюджету.

· Організаційний план. Характеризується організаційна структура підприємства, розглядаються можливості її реорганізації та перепрофілювання, аналізується управлінський та кадровий склад, вносяться пропозиції щодо змін в ньому, намічаються заходи щодо посилення мотивації працівників та вдосконалення організації менеджменту.

· Фінансовий план має містити в собі:

—   прогноз випуску та реалізації продукції; баланс грошових надходжень і витрат;

—   зведений баланс активів і пасивів;

—   аналіз шляхів досягнення беззбитковості підприємства;

—   форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;

—   графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів.

У фінансовому плані наводиться також сума витрат на розробку плану санації та, можливо, проведення санаційного аудиту. На підставі фінансового плану визначається загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел.

Розділ 4 містить розрахунок ефективності санації, а також перелік заході щодо організації реалізації плану та контролю за її перебігом. деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики й збитки.

Основні критерії оцінювання ефективності санації такі:

—   ліквідність та платоспроможність;

—   прибутковість;

—   додаткова вартість, створена в результаті санації;

—   конкурентні переваги.

Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації дорівнює співвідношенню прогнозованого обсягу додаткового прибутку до розміру вкладень на проведення санації.

Результати санації (окрім подолання неплатоспроможності та відновлення конкурентоспроможності) можна оцінити. Знаючи додатковий прибуток підприємства. Вкладення в проведення санації розглядаються як інвестиції санатора в підприємство, що перебуває у фінансовій кризі, з метою одержанні прибутку (в абсолютній чи відносній формі) [2, 320].

Додаткова вартість, створена в результаті санації, являє собою абсолютний приріст вартості активів підприємства, який очікується в результаті реалізації плану санації. Вона обчислюється як різниця між потенційною вартістю підприємства (після проведення санації) та його вартістю до санації.

Оскільки додаткова вартість може визначатися як різниця між вартістю підприємства після санації (за відрахуванням суми знову залученого капіталу) та ліквідаційною вартістю підприємства, зіставлення зазначених величин відіграє вирішальну роль у прийнятті кредиторами рішення щодо акцептування план санації чи ліквідації підприємства. Ця вартість підприємства береться до уваги й інвесторами, які можуть фінансувати санацію на умовах пайової участі.

У реалізації плану санації важливу роль відіграє оперативний санаційний контролінг.

Санація вважається успішною, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

3 Фінансові джерела санації підприємства

Основна проблема, з якою стикаються підприємства, що підлягають санації, полягає в пошуку фінансових ресурсів, необхідних для проведення цих процедур. Розглянемо більш детально це питання

Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. таким чином, фінансування санації може здійснюватися за рахунок самофінансування, фінансових коштів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках, шляхом одержання державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або пасивів.

Якщо санація здійснюється без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство, то вона можу біти ц таких формах: зменшення номінального капіталу підприємства; конверсія власності в борг; конверсія боргу у власність; пролонгація строків сплати заборгованості; добровільне зменшення заборгованості; самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу може мати такі форми: альтернативна санація; зменшення номінального капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчата санація); безповоротна фінансова допомога власників; безповоротна фінансова допомога персоналу; емісія облігацій конверсійної позики; залучення додаткових позик.

За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємств і капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів і держави). Виділяють окремий вид санації підприємств — яз допомогою державної фінансової підтримки [14, 54].

Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб’єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності тощо.

Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямована на поліпшення (або відновлення) платоспроможності й ліквідності підприємства і може здійснюватися за такими напрямками: реструктуризація активів; зменшення (заморожування) витрат; збільшення виручки від реалізації.

У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

1. Мобілізація прихованих резервів. Вона здійснюється шляхом реалізації окремих об’єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов’язані з процесом виробництва й реалізації продукції; у результаті індексації балансової вартості майнових об’єктів, який не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу.

2. Використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг).

3. Лізинг основних фондів. Цей метод дає змогу модернізувати обладнання за відсутності необхідних інвестиційних ресурсів.

4. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються в виробничому процесі.

5. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу.

6. Продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів.

Рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо).

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать: факторинг; урахування, або дисконт векселів; форфейтинг.

Крім того, у рамках заходів щодо рефінансування дебіторської заборгованості проводиться комплекс процедур із примусового стягнення заборгованості, в тому числі шляхом звернення з позовом до арбітражного суду.

Наступні дві групи санаційних заходів пов’язані в основному зі змінами у звіті про фінансові результати та їх використання. Це — зменшення (заморожування витрат), яке здійснюється в напрямках заморожування інвестиційних вкладень та зниження валових витрат, й збільшення виручки від реалізації продукції.

Розглянемо тепер комплекс санаційних заходів, спрямованих на реструктуризацію пасивів підприємства. Ці заходи пов’язані зі зміною розмірів і структури фінансових джерел формування активів. Збиткові підприємства можуть удатися до санації балансу (чиста санація). Чиста санація передбачає покриття відображених балансі збитків за рахунок власних або прирівняних до них коштів. Ліквідність і платоспроможність підприємства і результаті чистої санації не поліпшується, оскільки на підприємство в цьому разі не залучаються додаткові фінансові ресурси. Санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна тільки тоді, коли вичерпано решту можливостей покриття балансових збитків.

Найзацікавленішими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власниками може здійснюватися:

—   шляхом збільшення (зменшення) статутного фонду;

—   надання позик;

—   цільових внесків на безповоротній основі.

У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткових коштів, однак створюються необхідні передумови для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці з санаційною метою досить часто слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція має назву двоступінчата санація [14, 61].

Крім того, в санаційних заходах можуть приймати участь й кредитори. Фінансова їх участь можу здійснюватися шляхом:

—   пролонгації та реструктуризації наявної заборгованості;

—   за допомогою повної або часткової відмови від існуючих вимог;

—   через надання додаткових кредитних ресурсів;

—   трансформацією боргу у власність.

Охарактеризовані джерела фінансування санації найчастіше зустрічаються у вітчизняній та зарубіжний практиці фінансового оздоровлення підприємств. Звичайно, ми розповіли про децентралізовані фінансові джерела. Державна фінансова підтримка вважається антиринковим методом санації і застосовується у виняткових випадках. Наголосимо, для кожного конкретного випадку фінансової неспроможності підприємства слід добирати прийнятні форми санації з урахуванням причин кризи, санаційної спроможності, наявності санаторів та внутрішніх резервів тощо.

4 Практика фінансового оздоровлення підприємств

4.1 Вітчизняна практика фінансового оздоровлення підприємств

З метою узагальнення та критичного оцінювання практики фінансової санації підприємств розглянемо два найтиповіші для України приклади санаційних концепцій. Одна з них побудована на державному супервтручанні в ринкове процеси, а інша — на тлумаченні санації як інституту переведення боргу.

Перший приклад стосувався запорізького підприємства СП „АвтоЗАЗ-ДЕУ”. Аналізуючи форми та методи державної санаційної підтримки даного підприємства, можна зробити висновок про порушення антимонопольного законодавства та інших законів ринкової економіки. Для заходів у рамках державної санаційної підтримки СП „АвтоЗАЗ-ДЕУ” слід віднести такі:

—   нульові ставки ПДВ та акцизу на імпорт виробничого устаткування, матеріалів та деталей для автомобілів;

—   звільнення від сплати земельного податку;

—   звільнення реінвестування прибутку від оподаткування;

—   звільнення від сплати ПДВ та акцизів продажу автомобілів, зібраних в Україні;

—   заборона імпорту автомобілів, яким більше ніж 5 років;

—   підвищення ставок ввізного мита на імпорт автомобілів.

Однак санаційна концепція підприємства не принесла жодних суттєвих позитивних результатів. Надії на успішне стимулювання розвитку підприємства не справдилися. У 1998 році з конвеєра зійшли лише 24 тис. автомобілів — проти запланованих 70 тис., проте вони мали низьку якість, надмірно високу собівартість та неадекватно високі ціні. Керівництв підприємства не змогло подолати причини кризової ситуації у виробничої та організаційної сферах.

Аналізуючи невдалу санаційну концепцію „АвтоЗАЗу”, слід звернути увагу на стратегічну помилку при виборі самого санатора —корпорації ДЕУ. Виявилося, що концерн-санатор сам перебуває у глибокій фінансовій кризі, коли обсяг його заборгованості в 5 разів перевищував його капітал.

Отже, маємо досить переконливий приклад невдалої санаційної концепції провідного вітчизняного підприємства з виробництвом легкових автомобілів, яка базувалася на порушенні антимонопольного законодавства, непомірній державній та фіскальній та протекціоністський підтримці і на помилковому виборі санатора.

Розглянемо тепер один із прикладів „успішної” санації, яка проводилася фахівцями державного органу з питань банкрутства — санацію однієї із швейних фабрик [4, 7]. Підприємство успішно працювали близько 60 років. До початку фінансової кризи на ньому працювало 370 осіб, робота виконувалася у дві зміни. Оскільки колектив підприємства і зокрема його керівництво не адаптувалося до ринкових умов господарювання, починаючи з 1994 року розпочалося різке зниження обсягів виробництва та зменшення чисельності працюючих.

Розпорядженням Кабміну України з метою відновлення платоспроможності фабрика біла передана до управління Агентства з питань банкрутства. Останнє провело маркетингове дослідження, яке показало, що підприємство повністю втратило ринки збуту своєї продукції. Пропорційно до темпів згортання основної діяльності на швейній фабриці вивільнені площі здавалися в оренду підприємницьким структурам. Так, одна з цих комерційних структур почала прибуткове виробництво продтоварів. Частина персоналу швейної фабрики була працевлаштована в новій комерційній структурі. Між швейною фабрикою та орендарем був укладений договір про спільну діяльність, метою якого було перетворення швейної фабрики в завод продтоварів.

Однак оперативний фінансовий план показував, що поточні платіжні зобов’язання підприємства-боржника значно перевищували грошові надходження. Агентством з питань банкрутства була подана пропозиція щодо порушення справи про банкрутство з ініціативи боржника з тим. Щоб провести санацію в ході проведення справи. При цьому санація розглядалася як інститут переведення заборгованості боржника на санатора, яким стала комерційна структура, що орендувала виробничі приміщення державного підприємства. Згідно з умовами санаційної угоди сенатор взяв на себе зобов’язання погасити заборгованість швейної фабрики із зарплати перед кредиторами та бюджетом, а також працевлаштувати 105 працівників фабрики. Натомість всі активи боржника були переведені санатору.

Підіб’ємо підсумок цього варіанту санації. Можна навести кілька міркувань на підтримку такого розвитку подій на швейній фабриці, а також контраргументів. До основних аргументів на користь такої санації можна віднести:

—   кредиторська заборгованість підприємства поступово погашається;

—   частина звільнених працівників працевлаштована на підприємстві-санаторі;

—   частина основних фондів швейної фабрики використовується при виробництві продтоварів.

Основними недоліками цього плану є:

—   йдеться, по суті, не про санацію, а про ліквідацію підприємства;

—   основну частину потужностей швейної фабрики втрачено;

—   кваліфікований у сфері швейного виробництва інженерно-технічний персонал звільнений або використовується не за призначенням;

—   ринок швейних виробів регіону повністю передано іноземним товаровиробникам.

Наведені приклади з практики проведення санації підприємств в Україні є досить суперечливим та дискусійним. Вони показують як недосконалість вітчизняного законодавства у сері санації та банкрутства, так і відсутність фахівців, кваліфікованих у питаннях фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання. В обох прикладах санація проводилася всупереч законам ринкової економіки та принципам проведення санації, які діють в ринково розвинутих країнах.

4.2 Зарубіжний досвід санації підприємств

Як відомо, німецький валютний союз істотно вплинув на хід економічних перетворень у східних землях. Миттєво опиналась на межі банкрутства майже вся промисловість НДР, у стадії глибокого занепаду опинилась і цукрова промисловість. Наприкінці 80-х років загальне співвідношення між якісними параметрами, що характеризують фінансово-господарський рівень організації цукровиробництва в країнах ЄС та в нових федеральних землях, склало 8 до 1.

Щоб запобігти тотальному банкрутству східнонімецьких цукрових фабрик, Опекунське відомство, під юрисдикцією якого була передана вся власність НДР, вирішило забезпечити короткострокову ліквідність всіх підприємств. Для цього видали гарантії на суму, що становила 41 % фінансових потреб кожної фінансової одиниці. Другим важливим шагом стало запровадження мораторію на погашення „старих позик” і виплату процентів по ним.

З урахуванням вимог законодавства, реального стану цукрової промисловості НДР було вироблено такі принципи санації:

—   єдиним можливим шляхом санації підприємств галузі є їх приватизація перед санацією;

—   приватизації мають підлягати всі без винятку цілісні майнові комплекси. А не окремі об’єкти цукрової промисловості;

—   врахування регіональних інтересів при проведенні санаційних заходів та збереження цукрового виробництва у всіх існуючих бурякоцукрових зонах;

—   участь у санації та приватизації третіх осіб.

Сільськогосподарським виробникам — постачальникам сировини було надано приватизаційну квоту (з правом її викупу протягом 5 років). З метою підготовки підприємств до приватизації було засновано акціонерне товариства „Східнонімецький цукор АТ” (DOZAG). Стовідсотковим власником DOZAG залишилась Опікунська Рада.

Після комерціалізації цукрових заводів весь бурякоцукровий простір нових федеральних земель був розділений між п’ятьма цукровими компаніями-санаторами. Для проведення санаційних заходів за період 1991—1994 рр. Потрібно було мобілізувати фінансових ресурсів загалом більш як 2 млрд ДМ. Паралельно у всіх колишніх бурякоцукрових регіонах передбачалося приведення до найвищих вимог Європейського цукрового устрою восьми цукрових заводів (будівництво трьох нових та реконструкція п’яти старих підприємств).

У результаті реорганізаційних заходів на початок 1995 р. В східних землях із 42 цукрових фабрик (15000 працюючих) залишилось 8 (15000 працюючих). Цей процес відбувався досить помірковано і у взаємозв’язку із санаційними заходами соціального характеру.

Радикальний ріст продуктивності праці в міру проведення санації свідчив про правильність вибраної стратегії та про беззаперечні якісні зрушення в організації виробничого процесу. Виробництво цукру на одного працюючого зросло із 43 т до 700 т.

Складовою санаційної концепції цієї галузі НДР була розробка механізму приєднання до організації цукрового устрою країн ЄС. Це питання включало в себе узгодження розмірів виробничих квот на цукрову продукцію, запровадження особливих умов експорту та імпорту, додержання європейських стандартів якості.

Інші принципи проведення санації продемонстрував автомобільний концерн BMW. У результаті стратегічних прорахунків у виробничій та збутовій політиці протягом 1952—1957 рр. загальна сума збитків від основної діяльності досягла 70 млн ДМ. До основних слабких місць на підприємств належали недосконала виробнича та збутова програма й дефіцит оборотних засобів.

Групою фахівців був розроблений план санації. Основні його положення зводилися ось до цього:

1. Санація бізнесу. Покриття збитків здійснювалося за рахунок санаційного прибутку та прибутку від іншої реалізації (продаж мопедів). зменшення основного капіталу здійснювалося за рахунок зменшення номінально участі в статутному фонді найбільших акціонерів.

2. Поточна ліквідність та платоспроможність була забезпечена за допомогою платіжних поступок кредиторів, зацікавлених у збереженні підприємства.

3. Оновлення виробничої та збутової програми здійснювалося на основі проведення масштабної реструктуризації підприємства.

4. Основним фінансовим джерелом проведення санації став капітал, мобілізований додатковою емісією акцій, з відповідним збільшенням статутного фонду до 37,5 млн ДМ.

5. Зміна вищої ланки менеджменту.

У результаті цих заходів суттєво зросла продуктивність праці: оборот на одного працюючого зріс із 34,3 тис. марок у 1960 р. до 53,4 тис. марок в 1965-му. Поряд з розробкою нових моделей автомобілів це стало вирішальним фактором майбутнього оздоровлення підприємства.

В економічній літературі, присвяченої фінансовому оздоровленню підприємств, санація BMW вважається класичним прикладом економічного виживання із фінансової кризи в умовах конкуренції. Невтручання держави, дотримання антимонопольного законодавства та інших законів ринку сприяли підвищенню мотивації стимулів працюючих, відповідальності управлінського персоналу, що, зрештою, ї привело до загального успіху санації.

Загальні висновки

Санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових, соціальних заходів, спрямованих на відновлення платоспроможності, ліквідності та прибутковості підприємства-боржника. Метою інституту санації у процедурі провадження справи про банкрутство є відновлення ефективності виробничої діяльності підприємства у фінансової кризі.

План санації повинен містити: аналіз причин фінансової кризи; оцінку фінансового стану підприємства до початку санації; заходи щодо нормалізації фінансового стану підприємства, що є у фінансової кризі; інформацію про те, наскільки реалізацію плану санації поліпшує виробничо-економічного стану підприємства; порівняльні розрахунки задоволення претензій кредиторів у разі реалізації плану санації та ц разі задоволення вимог проведення ліквідаційних процедур; прогнозні показники фінансово-майнового стану підприємства у процесі та після реалізації плану санації із вказівкою строків відновлення платоспроможності та погашення претензій кредиторів.

Санація вважається успішною, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

Використана література

1.   Бандурка О.М., Коробов М.Я та ін. Фінансова діяльність підприємства. К.: Либідь, 1998.

2.   Бланк Н.А. Основы финансового менеджмента. К., Ника-Центр, 1999.

3.   Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств: Навч. посібник. Львів: Сполом, 1999.

4.   Галицькі контракти, 1999, 8-14 листоп.

5.   Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. К., Вища школа, 1995.

6.   Енциклопедичний словник бізнесмена: Менеджмент, маркетінг, інформатика // За ред. М.І. Молдованова. К., Техніка, 1993.

7.   Партин Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Львів, ЛБІ НБУ, 2003.

8.   Перспективні дослідження. 1999, № 3.

9.   Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. К., 2002.

10.         Рогатенюк Э.В., Пожарицкая И.М. Финансы предприятий. Симферополь, 2002.

11.         Савицкая Г. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учебн. Пособие. Минск, Вышейша школа, 1999.

12.       Слав’юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Луцьк, Вежа, 2001

13.         Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. К., 2000.

14.         Терещенко О.О. Фінансові джерела санації підприємств // Фінанси України, № 9, 1999, С. 52—64.

15.         Титов М. Банкрутство: Матеріально-правові та процесуальні аспекти. Х., Консул, 1997.

16.       Фінанси підприємств: Підручник К.,КНЕУ, 2000.

Еще из раздела Экономика:

• Реферат: Линейный множественный регрессионный анализ
• Изложение: Взаимодействие спроса и предложения
• Курсовая работа: Задачи и перспективы развития экономики Республики Казахстан
• Реферат: Инвестирование в человеческий капитал
• Научная работа: Кредитний ринок і його розвиток в Україні
• Контрольная работа: Ринок як регулятор економічного розвитку держави
• Курсовая работа: Анализ финансовой устойчивости и деловой активности совхоза-завода "Плодовое" Бахчисарайского района и пути ее повышения

---