З м і с т .

         Вступ                                                                              2

      

         Розділ  I

Поняття  та  види  правоохоронних

органів  України                                                                     6

         Розділ  I I

Державний  захист  працівників  суду

та  правоохоронних  органів                                                28

                 Висновки                                                                        32

                 Література

Вступ.

Поява  на  карті  світу  нової  держави - України  - підсумок 

багатовікової    боротьби  її  народу , який  з  покоління  в  поколі-

ння  мужньо  і  жертовно  добивався  величної  мети – свободи , самостійності , незалежності . Він  же  народ  України ,    1 грудня

1991 року  вперше  за  свою  історію  виступив  самостійним  суб’-

єктом  створення  власної  суверенної  держави , бо  саме  народ , безпосередньо  сам , а  не  через  представників  прямо  і  вільно  висловив  свою  волю  з  питання  про  волю  України  шляхом  проведення  Всеукраїнського  референдуму . Перше  всенародне  голосування  на Україні ,  поза всяким сумнівом ,  втілює  характеристики , сукупність  яких  дає  вагомі  підстави оцінити його , як  історичний  еталон  реального прояву і вирішення верховенства  народу  над   рештою  суб’єктів ,  як державних , так

і не  державних , у розв язанні  доленосної  проблеми  -  відродження   української   державності.

Зазначене  разом  з  тим  категорично виключає  думку  про

те ,  що  інші  суб’єкти   не  є  учасниками  процесу  створення  незалежної  держави.  Навпаки , -  і це слід підкреслити  -  воля народу України  співпала  з  передуючими  її  волевиявленнями  рішеннями  Верховної  Ради ,  її президії ,  інших державних  і  недержавних  структур .  Величезне значення  мало   прийняття Верховною   Радою  таких  історичних   актів ,  як  Декларація    про  державний  суверенітет  України ( 16  липня  1990 року )   і постанова   Верховної Ради  “  Про проголошення незалежної  України ” ( 24 червня  1990 року ) , ухвала   Акта   проголошення незалежності  України  ( 24 серпня  1991  року ).  У жовтні  1991 року  Верховна  Рада   прийняла   спеціальну постанову  “  Про проведення   Всеукраїнського  референдуму   з  питання про проголошення   незалежності  України ”   якою  затвердила  текст  бюлетня   для   таємного   голосування .   Принципово   істотним  

стало  положення  про  включення   до бюлетня   тексту  Акта  проголошення   незалежності   України.

“  Повна  самостійність   та  незалежність

  є   послідовним,  логічним  завершенням

    запитів національного розвитку  та  само-

                        визначення  будь- якої   народності , що     

   займає певну територію   і  має  достатні

                        задатки  та   енергію  розвитку.  ”

                                         М.С.  Грушевський.

         1 грудня  1991 року  народ  України  на  референдумі  одно-стайно  висловив  свою  суверенну  волю  побудувати  незалежну  державу .  Цифрові  результати  референдуму  загальновідомі . У  голосуванні  взяли  участь  31891742  громадянина , або 84,18 % від  загальної  кількості  включених  до  списків . З  них неза-лежності  Україні  сказали  “ так ”  28804071  або  90,32  % .  Таким

чином  волевиявлення  народу , що  проводилося , як  засвідчили  спостерігачі  багатьох  країн  світу , вільно  і  гласно , демо-кратично  і  без  усяких  порушень , підтвердило  Акт  прого-лошення  незалежності  України .

         Загальні  риси  нової  української  державності  було окреслено  ще  в  Декларації  про  державний  суверенітет України, прийнятий  Верховною  Радою  Української  РСР  16  липня  1990 року .  Державний  суверенітет – важлива  ознака , окреслена  ще  в  Декларації  про  державний  суверенітет держави , верховентства  державної  влади  всередині   країни  та  її  незалежність  у  зовнішньополітичній  сфері .

         Можна  без  перебільшення  сказати , що  народ  відіграв  головну  і  визначальну  роль  у  розв’язанні  фундаментальної  проблеми , якою  займалося  багато  державних  і  недержавних   структур , -  проблеми  створення  нової  України .  Поза  всена-родним  виявленням  зусилля  інших  суб’єктів  на  шляхах  побу-дови  справді  суверенної  держави , безперечно  були  б  усклад-ненні .  Вкажемо , зокрема , що  загалом  іноземні  держави  офі-ційно визнали  незалежність  України  тільки  після  референдуму . 

         Викладене  підводить  до  висновку , що  має  не  лише теоретичне  значення , а  й  одночасно  орієнтований  на  форму-лювання  і  розвиток  відповідної  практики  державно - правового  будівництва . Він  полягає  у  визначенні  необхідності  подаль-шого  забезбечення  примату  народу  України  у  вирішенні  всіх  центральних  питань  державного  і  громадського  життя   як  на  сучасному  етапі ,  так  і  на  перспективу .

Гарантувати  і  забезпечувати  на  практиці істинність народного  суверенітету  тепер  уже  у  принципово  інших  умовах - умовах  відродженної  народом  державності - одне  з  глобальних   завдань , розв’язання  якого  обов’язкове  для  демократичного  розвитку  молодої  держави  і  суспільства , досягнення  нової  якості  життя  людей .  Народний  суверенітет – повновладдя  народу , тобто  наявність  засобів  і  механізмів , що  забезпечують  реальну  участь  населення  в  управлінні  справами  держави  і  суспільства ; визнання  народу  єдиним  джерелом  влади .

Національний  суверенітет – повновладдя  нації , її  політична  свобода , право  і  реальна  можливість  визначати  характер  свого  національного  життя , аж  до  відокремлення  та  утворення  самостійної  держави .

Всі  три  види  суверенітету , без  наявності  яких  не  може  бути  справжньої  демократичної  держави , дістали  своє  закріплення  в  Декларації  про  державний  суверенітет  України .

Вінцем  багатовікових  державотворчих  пошуків  українського  народу  стало  прийняття  Верховною  Радою  Української  РСР  24  серпня  1991 року  Акта  проголошення  незалежності  України .

У  цьому  історичному  документі  закріплювалися  неза-лежність  України  і  створення  самостійної  української  держави , яка  дістала  офіційну  назву  “ Україна ”.  Проголошувалися  неподільність  та  недоторканість  території  України , а  також  те , що  віднині  на  цій  території  мають  чинність  виключно  Конституція  і  закони  України .

Згідно  з  чинним  на  той  час  законодавством  питання  про  реалізацію  права  народу  України  на  самовизначення  виходило  за  межі  компетенції  Верховної  Ради  УРСР  і  мало  вирішуватися  включно  всеукраїнським  референдумом .  Тому  того  самого  дня , 24  серпня  1991 року  крім  Акта  проголошення  незалежності  України , було  прийнято  постанову  Верховної  Ради  УРСР  “ Про  проголошення  незалежності  України ”.

Після  проголошення  результатів  референдуму , коли  “ так ” Акту  проголошення  незалежності  України  сказали  90,32  %  громадян , почалася  хвиля  дипломатичного  визнання  України  як  незалежної  держави .

Заснована  в  1991  році  нова  українська  держава  мала  свою  конституцію , роль  якоі  виконувала  колишня  Конституція  УРСР  1978  року  радикально  доповнена  і  змінена  у  світлі  нових  реалій  державного  будівництва .

Проте  така  Конституція  України , створена  на  зовсім  іншій  політико - правовій  основі , навіть  після  всіх  численних  змін  і  доповнень  могла  бути  лише  тимчасовим  Основним  Законом  держави .  Тому  в  Україні  активно  йшов  процес   підготовки  нової  Конституції  України .

28  червня  1996  року  о  9  годині  30  хвилин  було  прийнято  Основний  Закон  України .  Від  тоді  28  червня   оголошено  державним  святом - Днем  Конституції  України .

Після  прийняття  Конституції  України  її  текст  ще  кілька  днів  проходив  мовно – термінологічну  експертизу , і  після  чого  був  офіційно  оприлюднений . Але  набула  чинності  Конституція  України  вже  з  28  червня  1996  року .

З  прийняттям  нової  Конституції  України  процес  юридичного  оформлення  української  державності  можна  вважати  в основному  завершеним , хоча  ряд  важливих питань  ще  потребують  свого  вирішення .

  

    

                                                                                                     

                                                                                                     

                                                                                                     
                                                                                          

                                                                                                     

                                                                                                               

Розділ  I

Поняття  та  види  правоохоронних  органів  України .

Механізм  держави – це  система  органів  і  установ , посередництвом  яких  здійснюється  виконання  внутрішніх  і  зовнішніх  функцій  держави . Як  правило  це - представницькі  установи  або  законодавча  влада , виконавчо - розпорядчі  органи, неурядові  інстанції  та  судові  інстанції , органи  громадського  порядку  та  державної  безпеки , збройні  сили .

У  механізмі  нашої  держави  особливе  місце  посідають  органи  держави  спеціального  призначення  ( контрольні  та  правоохоронні  органи , місця  позбавлення  волі , збройні  сили  тощо ).  Їх  можна  розглядати  як  окрему  ланку  механізму  держави , вже  звичного  поділу  на  законодавчу , виконавчу , судову  влади .  Прихильниками  чітких  юридичних  конструкцій  здебільшого  вважають ці  органи  належними до сфери  виконавчої  або  в  осному  до  виконавчої  і  частково  до  судової  влади .

Серед  органів  спеціального  призначення  юридична  наука  приділяє  особливу  увагу  так  званим  правоохороним  органам .  Звичайно   у  дослівному  розумінні  “ правоохоронну  діяльність ”  ( забезпечення  законності  та  охорона  правопорядку  в  суспільстві , боротьба  з  правопорушниками , охорона  законних  прав  та  інтересів  громадян , юридичних  осіб , суспільства  і  держави  в  цілому )  мають  вести  буквально  всі - громадяни , юридичні  особи , органи  законодавчої , виконавчої  і  судової  влади  тощо .  Але  для  переважної  більшості  суб’єктів  суспільних  відносин  подібна  діяльність  не  є  основною .

Отже  правоохоронними  органами  слід  вважати  державні  органи , основною  ( спеціальною )  функцією  яких  є  забез-печення  законності  та  охорона  правопорядку , боротьба  з  правопорушеннями , охорона  законних  прав  та  інтересів  громадян , юридичних  осіб , суспільства  і  держави  в  цілому .

Характерними  рисами  правоохоронних  органів  є :

а)  здійснення  ними  зазначених  вище  функцій , які  в  сукупності  називають  правоохоронною  функцією ;

б) наявність  у  них  для  виконання  зазначених  функцій  відповідних державно - владних повноважень , зокрема  можли-вості  видавати  правові  акти  ( в  основному  індивідуального  характеру ) , обов’язкові  для  виконання  тими , кому  вони  адресовані ;

в) можливість  безпосередньо  застосовувати  різні  заходи  примусу  ( затримання  особи , арешт , позбавлення  волі  тощо ) ;

г) перебування  їх  діяльності  під  особливим  державним  контролем  і  наглядом , здійснення  лише  на  основі  закону  й  у  встановленому  ними  порядку .

Традиційно  до  числа  правоохоронних  органів  відносять  суд , прокуратуру , органи  юстиції , внутрішніх  справ , державної  безпеки  тощо .  Досить  часто  суди  як  органи  правосуддя  згадуються  в  нормативних  документах  окремо  ( у  слово-сполученнях  типу  “ судові  і  правоохоронні  органи ” ) .

До  системи  правоохоронних  органів  прилягають  деякі  інші  державні  установи  і  громадські організації , які  відповідно  до  законодавства  поділенні  значними  повноваженнями  у  сфері  правоохоронної  діяльності , хоча  в  цілому  їхні  функції  не  зводяться  до  останньої , а  також  не  забезпечуюються  можливістю  застосування  державного  примусу .  Серед  таких  установ  і  організацій  слід  звернути  особливу  увагу  на  органи  юстиції  та  адвокатуру .

Прокуратура  України .

Назва  “ прокуратура ”  походить  від  латинського  procuro -  піклуюсь , забезпечую , запобігаю , що  вже  дає  повне  уявлення  про  її  завдання .

Прокуратура  України  становить  єдину  систему , на  яку  покладаються :

-    підтримання  державного  обвинувачення  в  суді ;

-    представництво  інтересів  громадянина  або  держави  в  суді  у  випадках , визначених  законом ;

-    нагляд  за  додержанням  законів  органами , які  проводять  опе-ративно - розшукову  діяльність , дізнання , досудове  слідство ;

-    нагляд  за  додержанням  законів  при  виконанні  судових  рішень .

Вищий  нагляд  за  додержанням  і  правильним  засто-суванням  законів  Кабінету  Міністрів  України , міністерствами , державними  комітетами , відомствами , іншими  органами  даржавного  і  господарського  управління  та  контролю , Урядом  Автономної  Республіки  Крим , місцевими  радами  народних  депутатів , їх  виконавчими  і  розпорядчими  органами , військо-вими  частинами , політичними  партіями , громадськими  органі-заціями , масовими  рухами , підприємствами , установами  і  організаціями , незалежно  від   форм  власності , підпорядкова-нності  та  приналежності , посадовими  особами  та  громадянами  здійснюється  Генеральним  прокурором  України  і  підпорядко-вуваними  йому  прокурорами .

Діяльність  органів  прокуратури  спрямована  на  всемірне  утвердження  верховенства  закону , зміцнення  правопорядку  і  має  своїм  завданням  захист  від  неправомірних  посягань :

1)   закріплених  Конституцією  України  незалежності  республіки,  суспільного  та  державного  ладу , політичної  та  економічної                                   системи , прав  національних  груп  і   територіальних  утворень

2)   гарантованих  Конституцією , іншими  законами  України  та  міжнародними  правовими  актами  соціально - економічних , політичних , особистих  прав  і  свобод  людини  та  громадянина ;

3)   основ  демократичного  устрою  державної  влади , правового  статусу  місцевих  Рад  народних  депутатів , органів  терито-ріального  громадського  самоврядування .

Основними  функціями  прокуратури  є :

1)   нагляд  за  додержанням  законів  усіма  органами , під-приєствами , установами , організаціями , посадовими  особами  та  громадянами ;

2)   нагляд  за  додержанням  законів органами , які  ведуть  боротьбу  із  злочинністю  та  іншими  правопорушеннями  і  розслідують  діяння  що  містять  ознаки  злочину ;

3)   розслідування  діянь , що  містять  ознаки  злочину ;

4)   підтримання  державного  обвинувачення , участь  у  роз-гляді  в  судах  кримінальних , цивільних  справ  та  справ  про  адміністративні  правопорушення  і  господарських  спорів  у  арбітражних  судах ;

5)   нагляд  за  виконанням  законів  у  місцях  тримання , затри-маних , попереднього  ув’язнення , при  виконанні  покарань  та  застосування  інших  заходів  примусового  характеру , які  призначаються  судом ;

6)   нагляд  за  додержанням  законів  органами  військового  управ-ління , військовими  об’єднаннями , з’єднаннями , частинами , підрозділами , установами  і  військовими  навчальними  закла-дами  та  посадовими  особами  Збройних  Сил , Прикордонних  військ , Національної  гвардії , Управління  державної  охорони,  Служби  безпеки  України  та  інших  військових  формувань , дислокованих  на  території  України .

  Прокуратура  бере  участь  у  розробленні   органами  дер-жавної  влади  заходів  запобігання  злочинам   та  іншим  право-порушенням  ,  у  роботі  по  вдосконавленню   та  розясненню  за-конодавства .  На   прокуратуру  не  можуть  покладатися  функції ,  не  передбаченні   законами  України .

Систему  органів    прокуратури   становлять:   Генеральна    прокуратура  України ,  прокуратури  Автономної  Республіки   Крим ,  областей   ,  міст  Києва  і  Севастополя , міські ,  районні ,  а  також  військові  прокуратури .

Генеральну  прокуратуру    України  очолює   Генеральний   прокурор  України , який  спрямовує  роботу  всіх  органів  прокуратури  і  здійснює  контроль  за  їхньою  діяльністю .

Органи  внутрішніх  справ .

Систему  органів  внутрішніх  справ  України  складають   Міністерство  внутрішніх  справ  України ,  та  його  головні  управління ,  управління  і  відділи  в  Автономній  Республіці  Крим  ,  областях  , районах ,  містах ,  а  також  підрозділи  міліції ,    пожежної  охорони ,  внутрішні  війська  ,  виправно - трудові  установи  ,  навчальні  заклади  та  інші  підвідомчі  їм  підрозділи .

Органи  внутрішніх  справ   забезпечують   громадський  порядок ,  попереджують ,  розкривають  і  розслідують  право-порушення , злочини ,  виправляють  і  перевиховують  засудже-них , забезпечують  пожежну  безпеку   та  безпеку  дорожнього руху  .

Важливою  структурною  одиницею  органів  внутрішніх  справ  є  міліція .   Її  правовий  статус  визначає   Закон  України  “Про  міліцію ”  від  20  грудня  1990 року .

Відповідно  до  закону  міліція  -  це  державний  озброєний орган  виконавчої  влади ,  який захищає  життя , здоров’я ,  права  і  свободи  громадян  , власність ,  природне  середовище ,  інтере-си  суспільства  і  держави  від  протиправних  посягань .

Основним  завданням  міліції  є  :  забезпечення  особистої безпеки  громадян ,  захист  їх  прав  і  свобод ,  законних  інте-ресів ,  запобігання  і  припинення  правопорушень  , виявлення  і  розкриття  злочинів , розшук  осіб , які  їх  вчинили , забезпечення  безпеки  дорожнього  руху ,  захист  власності  від  злочинних  посягань ,  виконання  кримінальних  покарань  і  адміністративних  стягнень .

Міліції  для  виконання  покладених   на  неї  обов’язків  надаються  права:

1)  вимагати  від  громадян  і  службових  осіб ,  які  порушують  громадський  порядок ,  припинення  правопорушень  та  дій , що  перешкоджають  здійсненню   повноважень  міліції ,  виносити  на  місці  усне  попередження  особам ,  які  допустили  малозначні  адміністративні  порушення ,  а  в  разі   невиконання  зазначених  вимог  застосувати  передбаченні  цим  законом   заходи  примусу ;

2)  перевіряти  у  громадян   при  підозрі  у  вчиненні   правопорушень  документи ,  що  посвідчують  їх  особу ,   а  також  інші  документи ,  необхідні  для  з’ясування  питання  щодо  додержання  правил , нагляд  і  контроль   за   виконання  яких   покладено  на  міліцію ;

3)   викликати  громадян  і  службових  осіб  у  справах  про  злочини  та  у  зв язку  з  матеріалами , що  знаходяться    в  її  провадженні , в  разі  ухилення  без  поважних  причин  від  явки  за  викликом , піддавати  їх  приводу  у  встановленому  законом  порядку ;

4)   виявляти  і  вести  облік  осіб , які  підлягають  профілактич-ному  впливу  на  підставі  та  в  порядку , встановлених  законодавством , виносити  їм  офіційне  застереження  про  неприпустимість  протиправної  поведінки ;

5)   затримувати  і  тримати  у  спеціально  відведених  для  цього  приміщеннях : осіб , підозрюваних  у  вчиненні  злочину , обвинувачених , які переховуються  від  дізнання , слідства  чи суду , засуджених , які  ухиляються  від  виконання  криміналь-ного  покарання , - на  строки  і  в  порядку , передбачених  законом ;

6)   складати  протоколи  про  адміністративні  правопорушення , проводити  особистий  огляд , огляд  речей , вилучення   речей  і  документів , застосовувати  інші  передбачені  законом  заходи  забезпечення  провадження  у справах  про  адміністративні  правопорушення ;

7)   у  будь - який  час  доби  безперешкодно  входити    на  територію   і   в  приміщення  підприємств ,  установ  та орга-нізацій , в  житло  громадян  з  метою  припинення  злочину ,  при  переслідуванні  злочинця ,  а  також  при  стихійному  лихові ( пожежа , руйнування  тощо ) ;

8)   при  виконанні  своїх  обов’язків  по  охороні  правопорядку  застосовувати  фізичну  силу ,  спеціальні засоби  та  вогне-пальну  зброю ,  якщо  виникає  безпосередня  загроза  життю  або  здоров’ю  громадян  чи  працівників  міліції  особисто ;

9)   користуватися  безплатно  всіма  видами  громадського  тран-спорту  міського , приміського ,  місцевого  сполучення  ( крім  таксі )  а  також  попутним  транспортом ;

10)   використовувати  безперешкодно  транспортні  засоби ,  що  належать  підприємствам ,  установам , організаціям  і  громадянам  ( крім  транспортних  засобів  дипломатичних ,  консульських   та  інших  представників  іноземних  держав , міжнародних  організацій ,  транспортних  засобів  спеціального  призначення ) ,  для  проїзду  до  місця  події ,  стихійного  лиха,    доставки  в  лікувальні  заклади  осіб , які  потребують  невідкладнї  медичної  допомоги ,  для  переслідування  право-порушників та  їх  доставки  в  міліцію .

На  службу  до  міліції  приймаються  на  контрактній  основі  громадяни ,  які здатні  за  своїми  особистими  і  діловими , моральними  якостями ,  освітнім  рівнем ,  фізичною  підготовкою  і  станом  здоров'я   виконувати  покладені  на  міліцію  завдання .  Працівник  міліції  приносить  присягу .  Він  перебуває  під  захистом  закону .  Законом  гарантується   захист  життя ,  здоро-  в’я ,  честі  ,  гідності ,  майна  працівника  міліції ,  членів  його  сім’ї  від  злочинних  протиправних  дій .  Держава  гарантує  працівникам  міліції  соціальний  захист .

Міліція  складається  з  підрозділів :  кримінальної  міліції ,  міліції  громадської  безпеки , транспортної  міліції , державної  автомобільної  інспекції ,  міліції  охорони ,  спеціальної  міліції .

Основним  завданням  Міністерства   внутрішніх  справ  України  є :

1)   організація  і  координація  діяльності  органів  внутрішніх  справ  по захисту  прав  і  свобод  громадян , інтересів  суспільства   і держави  від  протиправних  посягань ,  охороні  громадського  порядку  і  забезпеченню  громадської  безпеки ;  

2)   участь  у  розробці  та  реалізації  державної  політики  щодо  боротьби  із  загальною  кримінальною    та  організованою  злочинністю ;

3)   забезпечення  і  запобігання  злочинам ,  їх  припинення ,  розкриття  і  розслідування ,  розшуку  осіб , які  вчинили  злочини ,  вжиття  заходів  до  усунення  причин  і  умов ,  що  сприяють    вчиненню  правопорушень ;

4)   визначення   основних  напрямків  удосконалення  роботи  органів  внутрішніх  справ , надання  їм  організаційно - методичної  та  практичної  допомоги ;

5)   забезпечення  виконання  кримінальних  покарань , участь  у ресоціалізації  засуджених ;

6)   організація  роботи , пов’язаної  із  забезпеченням  безпеки  дорожнього  руху  та  пожежної  безпеки ;

7)   забезпечення  законності  в  діяльності   працівників  і військовослужбовців .

            

Служба  безпеки  України .

 

Правовий  статус  Служби  безпеки  України  визначається  Законом  України  “Про  Службу  безпеки  України”  від  25  березня  1992  року ,  який  складається  з таких  розділів: “Загальні положення”,  “Система  організація  діяльності  Служби  безпеки  України” , “Повноваження  Служби  безпеки  України ” ,  “Соціальний  і  правовий  захист  військовослужбовців  і  працівників   Служби  безпеки  України ” , “Контроль  і  нагляд  за  діяльністю  Служби  безпеки  України” ,  “Відповідальність  за  правопорушення  у  сфері  діяльності  Служби  безпеки  України” .

Закон  закріплює ,  що Служба  безпеки  України - це  держав-ний  правовий   охоронний  орган  спеціального  призначення , який  забезпечує  державну  безпеку  України .                                                                     

На  службу  безпеки  України  покладається  у  межах  визначеної  законодавством  компетенції :

1)   захист  державного  суверенітету , захист  незалежності  України ;

2)   захист  конституційного  ладу , територіальної  цілісності , економічного , науково - технічного  і  оборонного  потенціалу  України ;

3)   захист  законних  інтересів  держави  та  прав  і  свобод  громадян  від  розвідувально - підривної  діяльності  іноземних  спеціальних  служб , з  боку  певних  злочинних  організацій , груп  людей  чи  навіть  окремих  осіб ;

4)   попередження , виявлення , припинення  та  розкриття  злочинів  проти  миру  і  безпеки  людства , тероризму ;

5)   боротьба  з  організованою  злочинністю  у  сфері  управління  і  економіки , мафією  і  корупцією , які  створюють  загрозу  життєво - важливим  інтересам  України .

  Служба  безпеки  України  відповідно  до  своїх  основних  завдань  зобов’язана :

1)   здіснювати  розвідувальну  та  інформаційно - аналітичну  роботу  в  інтересах  ефективного  проведення  органами  державної  влади  та  управління  внутрішньої  і  зовнішньої  діяльності , вирішення  проблем  охорони , інших  питань , пов’язаних  з  національною  безпекою  України ;

2)   виявляти , припиняти  та  розкривати  злочини , розслідування  яких  віднесено  до  компетенції  згідно  закону ;

3)   здійснювати  контррозвідувальні  заходи  з  метою  попе-редження  , виявлення , припинення  і  розкриття  будь - яких  форм  розвідувально - підривної  діяльності  проти  України ;

4)   брати  участь  у  розробці  і  здійсненні  заходів  щодо  захисту  державних  таємниць  України ;

5)   забезпечувати  захист  особистої  безпеки  громадян ;

6)   сприяти  прикордонним  військам  в  охороні  державного  кордону ;

7)   забезпечувати  засекреченим  і  шифровим  зв’язком  державні  органи  України  і  посадових  осіб  відповідно  до  переліку , який  встановлюється  урядом  України .

Діяльність  Служби  безпеки  України  здійснюється  на  основі  дотримання  прав  і  свобод  людини .  Органи   і  співробітники  Служби  безпеки   України   повинні   поважати   гідність  людини  і  виявляти  до  неї  гуманне  ставлення , не допускати   розголошення  відомостей   про  особисте  життя  людини .  У  виняткових  випадках   з  метою  припинення    та  розкриття   державних  злочинів   окремі  права   та  свободи  особи  можуть  бути  тимчасово  обмеженні  у  порядку  і  межах , визначених  Конституцією  та  законами  України .

Неправомірне обмеження законних  прав  та  свобод  людини  неприпустиме  і  тягне  за  собою  відповідальність  згідно  з  законодавством .  Органи  Служби безпеки  України в  разі  порушення  його  співробітниками   при  виконанні  службових  обов’язків   прав  чи  свобод  людини   повинні  вжити  заходів  до  поновлення  цих  прав  та свобод , відшкодування  заподіяної  моральної  і  матеріальної  шкоди , притягнення  винних  до  відповідальності .

Служба  безпеки  України  на  вимогу  громадян  України  у  місячний  строк  зобов’язана  дати  їм  письмове  пояснення  з  приводу  обмеження  їх  прав  чи  свобод . Такі  особи  мають  право  оскаржити  до  суду   неправомірні  дії  посадових   осіб  та  органів  Служби  безпеки  України .

Службі  безпеки  України , її  органам  і  співробітникам  для  використання  покладених  на  них обов’язків  надається  право :

- вимагати  від  громадян  та  посадових  осіб  припинення   правопорушень  і  дій ,  що  перешкоджають  здійсненню  повно-важень  Служби  безпеки  України ,  перевіряти  у  зв’язку  з   цим  документи ,  які  посвідчують  їх  особу , а  також  проводити  огляд  осіб ,  їх  речей  і  транспортних  засобів ,  якщо  є  загроза  втечі  підозрюваного   або  знищення   чи  приховування  речових  доказів  злочинної  діяльністі ;   

- подавати  органам  державного  управління  обов’язкові  для  розгляду  пропозиції  з  питань  національної  безпеки  України ,  в  тому  числі  про  припинення  роботи ,  пов’язаної з  державними  таємницями ,  яка  виконується  з  порушенням  встановлених  правил ;

- одержувати  на  письмовий  запит  керівника  відповідного  органу  Служби  безпеки  України  від  міністерств  і  устанонов , організацій , військових  частин , громадян  та  їх  об’єднань  дані  і  відомості , необхідні  для  забезпечення  державної  безпеки  України , а  також  користуватись  з  цією  метою  службовою  документацією  і  звітністю ;

- входити  у  порядку , погодженому  з  адміністрацією  підпри-ємств , установ  та  організацій  і  командуванням  військових  частин , на  їх  територію  і  в  службові  приміщення ;

-                 - мати  слідчі  ізолятори  для  утримання  осіб , взятих  під  варту  та  затриманих  органами  Служби  безпеки  України ;       

- морально  і  матеріально  заохочувати  співробітників  Служби  безпеки  України  та  інших  осіб  за  заслуги  по  забезпеченню  державної  безпеки ; представляти  їх  у  встановленому  порядку  до  державних  нагород ;    

- безплатного  проїзду  всіма  видами  міського  пасажирського  транспорту  загального  користування  ( крім  таксі ) , залізничного  та  водного  транспорту  приміського  сполучення  та  автобусами  приміських  маршрутів , а  також  попутним  транспортом .

Служба  безпеки  України  у  своїй  діяльності  підпоряд-кована  Президенту   і  підконтрольна  Верховній  Раді  України .

Постійний  контроль  за  діяльністю  Служби  безпеки  України , дотримання  нею  законодавства  здійснюється  постійною  комісією  Верховної  Ради  України  з  питань   оборони  і  державної  безпеки .

Контроль  за  діяльністю  Служби  безпеки  здійснюється   з  боку  Президента  України . Вищий  нагляд  за  додержанням  і  правильним  засуванням  законів  Службою  безпеки  України  здійснює  Генеральний  прокурор  України  та  підпорядковані  йому  прокурори .

Кадри  Служби  безпеки  України  складають :

а)  співробітники – військовослужбовці ;

б) працівники , які  уклали  трудовий  договір  із Службою  безпеки  України .  

в)  військовослужбовці  строкової  служби.

До  органів  Служби  безпеки  України  приймаються   на  конкурсній , добровільній , договірній  основі  громадяни  України,  здатні  за  діловими  та  моральними  якостями , освітнім  рівнем  і  станом  здоров’я  ефективно  виконувати  службові  обов’язки .

Держава  забезпечує  соціальний , правовий  захист  військовослужбовців  і  працівників  Служби  безпеки  України . Вони  перебувають  під  захистом  закону . Недоторканість , честь  і гідність , життя  і  здоров’я  співробітників  Служби  безпеки  України  від  злочинних  посягань  охороняється  законодавством .

Митні  органи .    

Важливим  напрямом  державної  діяльності  є  митна  справа,  яка  включає  в  себе  встановлення  порядку  та  організацією   пе-реміщення  через  митний  кордон  України  товарів  і  предметів ,  обкладання  митом , оформлення , здійснення  контролю  та  інших  доходів  щодо  реалізації  митної  політики  в Україні .

Митні  органи  України  складають  єдину  систему , яка  включає  державну  митну  службу  України , регіональні  митниці, митниці , спеціалізовані  митні  управління  та  організації .

Законодавством  встановлюється  компетенція  митних  органів  щодо  виконання  таких  функцій :  захисту  економічних   інтересів  України ; забезпечення  виконання  зобов’язань , які  випливають  з  міжнародних  договорів  України  стосовно  митної  справи , митного  оформлення  товарів  та  інших  предметів , що  переміщуються  через  митний  кордон  України ;  боротьби  з  контрабандою  та  іншими  порушеннями  митних  правил .

Митні  органи  України  при проведенні  в  життя  митної  політики  розв’язують  такі  основні  завдання :

1)   захист  економічних  інтересів  України ;

2)   контроль  за  додержанням  законодавства  України  про      митну  справу ;

3)   забезпечення  виконання  зобов’язань , які  випливають  з  між-

народних  договорів  стосовно  митної  справи ;

4)   використання  засобів  митно - тарифного  та  позатарифного  регулювання  при  переміщенні  через  митний  кордон  України  товарів  та  інших  предметів ;

5)   вдосконалення  митного  контролю  і  оформлення  товарів  і 

     інших  предметів , що  переміщуються  через  митний  кордон     України ;

6)   комплексний  контроль  разом  з  національним  банком  України   за  валютними  операціями ;

7)   здійснення  заходів  щодо  захисту  інтересів  споживачів  і  додержання  учасниками  зовнішньоекономічних  зв’язків  дер-жавних   інтересів  на  зовнішньому  ринку ;

8)   створення  сприятливих  умов  для  прискорення  товарообігу  та  пасажиропотоку  через  митний  кордон  України ;

9)   боротьба  з  контрабандою  та  порушеннями  митних  правил ;

10)   співробітництво  з  митними  органами  зарубіжних  країн ,  а   також  міжнародними  організаціями  з  питань  митної  справи ;           

11)   ведення  митної  статистики .

Органи  митної  служби  України  виконують  такі  основні  функції : фіскальну , інформаційну  та  правоохоронну .

Завдання  фіскальної  полягає   в  зборі  мита  за експортно - імпортні  операції , а  також  оформлення  документів  юридичних  та  фізичних  осіб ,  яке  обкладається  митним  збором .

Завдання  інформаційної  функції  полягає  у  зборі  інфор- мації  обробці  та  поширення  статистики  серед  відповідних  державних  структур .  Це  дає  можливість  чіткіше  прогнозувати  і  контрулювати  стан  економічних  зв’язків   ,  активно  впливати на  ці  процеси .

Завдання  правоохоронної  функції  полягає  у  боротьбі  із  злочинністю  передусім   з  таким  явищем ,  як  контробанда  ( тоб-  то  незаконне  перевезення  зброї ,  наркотиків ,  культурних  цінностей) .  З  1991  року  діє  державний  митний  комітет  України . У своїй  діяльності  митна  служба  України  керується  Митним  кодексом   та  законами   України .

Митні органи  України  становлять систему  органів  управ-ління  митною  справою ,  яка  включає :  Державний  митний  комітет ( створюється Президентом  України  ) ;  територіальні  митні  управління  ( створюються  Кабінетом  Міністрів України ) ; інші  митні  установи ( митні  пости ).

 Митна  справа  в  Україні  регулюється :  а) Митним  кодек-сом  України ;  б) Законом  України  “Про  Митну  справу  в Україні 1991 рік ” ;  в)  Закон   України  “Про  єдиний  митний  тариф ” ;  г) Декретами  Уряду  України ;   д)  іншими  актами  чинного  законодавства  України .

  

Органи  охорони  державного  кордону .

Головним  завданням  Прикордонних  військ  України  є  забезпечення  недоторканості  державного  кордону  України  на  суші ,  морі ,  річках , озерах ,  та  інших  водоймах  України ,  а  також  охорона  економічної  зони  України .

При  виконанні  покладених  на  них  завдань  Прикордонні  війська    України  зобов’язані  :    

- припиняти  будь - які  спроби  незаконного  проходження  державного  кордону  України   на  місцевості ;

-   відбивати  вторгнення  на  територію  України  озброєних  формувань , припиняти  збройні  та  інші  провокації  на  державному  кордоні України , захищати   від  злочинних  посягань  населення  і  власність  всіх  її  формах ;

- відвертати  і  недопускати  перетинання  державного  кордону  України  особами  і  транспортними  засобами  поза  пунктами  пропуску   або  іншими  незаконними  способами  ,  виявляти  і  затримувати  порушників  державного  кордону  України ;

-  здійснювати   у  встановлених  пунктах   і  встановленому  порядку  при  наявності   належно  оформлених    документів  пропуск  через  державний  кордон  України   осіб ,  транспортних  засобів  ,  вантажів  та  іншого  майна ;

- здійснювати  спільні  заходи  із  Службою  національної  безпеки  України в  межах  наданої  їм  компетенції  з  питань  охорони  державного  кордону  України , а  також  контрулювати   самостійно  чи  разом  з  органами  внутрішніх  справ  підтримання внутрішнього  режиму  ;

- контролювати  разом  з  органами  внутрішніх  справ ,  керів-ництвом   аеропортів ,  відкритих  для  міжнародних   польотів , прикордонних  залізничних  станцій , морських  і  річкових  пор-тів , служб  міжнродних  автомобільних  перевезень    додержання  встановленого  режиму  в  пунктах  пропуску  через  державний  кордон  України ;

- здійснювати  контроль  за  додержанням  усіма  невійськовими  суднами  і  військовими  кораблями  встановленого  порядку   плавання  та  перебування  в  територіальному  морі  України , внутрішніх  водах  України , а  також  частині  вод  прикордонних  річок , озер  та  інших  водойм  , що  належать  Україні.

Прикордоні  війська  України  мають  право :

1)  розташовувати  прикордонні  наряди , пересуватися  при  ви-конанні   службових  обов’язків  по  будь-яких  ділянках  місцевості ;

2)  вести  дізнання  у  справах  про  порушення  державного  кордону  України , здійснювати  оперативно - розшукову  діяльність  відповідно  до  чинного  законодавста ;

3)  здійснювати  адміністративне  затримання  осіб , які  порушили  режим  державного  кордону  України , прикордонний  режим  або  режим  у  пунктах  пропуску  через  державний  кордон   на  строк  до  трьох  годин  для  складання  протоколу , а  в  необхідних  випадках  для  встановлення  особи  і   з’ясовування  обставин  порушення – до  трьох  діб  з  пові-домленням  про  це  письмово  прокурора  протягом   двадцяти  чотирьох  годин  з  моменту   затримання   або  на  строк  до десяти   діб  з  санкції  прокурора ,  якщо  порушники  не  мають  документів  ,  які   посвідчують  їх  особу ,  піддавати  затри-маних  особистому  оглядові ,  а  також   оглядати  і  при  необхідності  вилучати    наявні  при  них  речі ;

4)  тримати осіб  підданих  адміністративному  затриманню  в  ізоляторах  тимчасового  тримання  або  інших  приміщеннях ,  спеціальнообладнених   для  цих  цілей .  Про  кожний  випадок адміністративного  затримання  ,  особистого  огляду  затри-маного ,  огляду  і  вилучення  речей  ,  що  є  при  ньому , складається  протокол  і  повідомляється  прокурору ;     

5)   перевіряти  у  осіб ,які  прямують  через  державний  кордон  України ,  документи  на  право  в’їзду  в  Україну  або  виїзду  з України ,  робити  в  них  відповідні  відмітки   і  при  необхідності  їх  вилучати  ,  не  пропускати  через  кордон  осіб, які  немають  дійсних  документів  на  право в’їзду   в  Україну   або  виїзду  з  України ,  до  належного  оформлення  ними  документів    на  право  перетинання   державного  кордону  України    або  до  уточнення   обставин  втрати  документів   громадянами  України  в  період  перебування   за  кордоном   і  встановлення  їх  особи ;

6)  здійснювати  у  встановленому  порядку  самостійно  або  спільно  з  митними  установами  огляд  вантажів  та  іншого  майна  осіб  ,  які  прямують  через  державний  кордон  України 

7)  проводити  у  встановленому  порядку  огляд  транспортних  засобів ,  що  прямують   через  державний  кордон   України  і   вантажів ,  що  на  них  перевозяться  ,  супроводжувати   транспортні  засоби , прикордонними  нарядами ;

8)  Здійснювати  інші  дії  щодо  охорони  державного  кордону  України ,  економічної  зони   відповідно  до  законодавства   України ,  її  міжнародних   договорів  .  У  необхідних  випадках  зв’язаних  з  розшуком  і   затримання  порушників  державного  кордону  України ,  Прикордонні  війська  України  можуть  здійснювати   на  території  України  надані  їм  права   і  за  межами  зазначених  у  цій  статті   територій , прикордонної  смуги  і  пунктів  пропуску  через  державний  кордон   України .

4  лютого  1991  року  був  прийнятий   Закон  України “Про  прикордонні  війська  України”.

Центральним  органом  управління   Прикордонних  військ  України  є  Державний   комітет   у  справах  оборони   державного  кордону  України .  Організаційна  структура  Прикордонних військ  визначається  в порядку  встановленому  Кабінетом  Міністрів  України .

 

Органи   юстиції  України .

 

Систему  органів  юстиції  складають :  Міністерство  юстиції  України ,  Міністерство  юстиції  Автономної   Республіки  Крим ,  обласних  управлінь  юстиції , Київської  та  Севастопольської  міських  ,  районних ,  районних  у  містах  Київі  та Севастополі   державних  адміністрацій , як  правило ,  включають  також  нотаріальні  контори ( державні  і  приватні ) , органи  реєстрації  актів  громадського  стану  ( РАГСу )  інші  служби  міністерства  юстиції .

Міністерство  юстиції  України  є  центральним  органом  державної  виконавчої  влади ,  входить  ло  складу   Кабінету  Міністрів   України .  Дане  міністерство  очолює   Міністр , який  призначається   відповідно  до  Конституції  України  .  Міністр  юстиції  України  несе  персональну  відповідальність за  виконання  покладених   на  Міністерство  завдань  і  здійснення  ним  своїх  функцій . 

Міністерство  юстиції  є  юридичною  особою,  має  самостійний  баланс , рахунок  в  установах  банків ,  печатку  із  зображенням  державного  герба   України  і своїм  найме-нуванням.

Органи  юстиції  виконують  такі  основні  завдання :

1)        зміцнення  законності , захист  прав  і  законних  інтересів  громадян , юридичних  осіб; 

2)        вдосконавлювати  разом  з  іншими  правоохорониими  органами  діяльність   по  боротьбі  із злочинністю , усувати   причини  і  умови , які  сприяють  здійсненню  злочинної  діяльності  та  інших  правопорушень ;

3)        правове  забезпечення  організації  та  діяльності  судів  та  органів  юстиції ,  керівництвом  нотаріатом   та органами   РАГСу, судово - експертними  установами , контроль  за  діяльністю  адвокатури ;   

4)        сестиматизація  і  підготовка  пропозиції  про кодифікацію  законів  і  сприяння  її  удосконавленню ;

5)        надання  методичної  допомоги  підприємствам , установам , організаціям , місцевим  органам  державної виконавчої влади  у  приведенні  їх  нормативних актів  у  відповідності  з  чинним  законодавством .

Нотаріат  в Україні  -  це система  органів  і  посадових  осіб , на  які  покладено  обов’язки  посвідчувати  права , а  також  факти,  що мають  юридичне  значення  та  вчиняти   інші  нотаріальні  дії, з  метою  надання  їм  юридичної  вірогідності .

Виконання  нотаріальних  дій   в  Україні  та  за  її  межами  покладаються  :

-  на  нотаріусів , які  працюють  в  державних   нотаріальних  конторах  ,  державних  нотаріальних  архівах  або  займаються  приватною  нотаріальною  діяльністю ( приватні  нотаріуси ). Нотаріальні  дії , які  вчинені   приватними  і  державними  нотаріусами ,  мають  однакову  юридичну  силу . Держава  залишає  за  собою  контроль  за законністю  здійснення  нотаріусами  обох  видів  їх  обов’язків   для  державних  і  приватних  нотаріусів ;

-  на  уповноважених  на  це  посадових  осіб  виконавчих   комитетів  сільських , селищних , міських  Рад  народних  депутатів ( тобто  в  населених  пунктах ,  де  немає  нотаріусів ) ;

-  на  консульські  установи  України  за  кордоном ,   а   у  випад-ках  ,  передбачених  чинним  законодавством  , на  дипломатичні  представництва  України .

Згідно  Закону  України  “Про нотаріат” можна  виділити   чотири  групи  нотаріальних  дій :

-  нотаріальні  дії , направленні  на  посвідчення  безспірного  права

-  нотаріальні  дії ,  направленні   на  посвідчення  і  засвідчення  безспірних  юридичних  фактів ;

-  нотаріальні  дії ,  направленні  на  надання  виконавчої  сили  платіжним  і  борговим  документам;

-  нотаріальні  дії ,  по  охороні  спадкового  майна  і  документів  .

 Нотаріусом  може  бути  громадянин  України  , котрий  має вищу  юридичну  освіту ,  протягом  шести  місяців стажування   у  державній  нотаріальній  конторі   або у  приватного  нотаріуса ,  склавши  кваліфікаційний  іспит  та  одержав  свідоцтво  про  право  на  заняття  нотаріальною  діяльністю .

Порівняно  з  державним  нотаріусом  приватний  нотаріус  не може  оформляти   спадщину , не  може вживати  заходів  до  охорони   спадкового  майна  ,  не  може  видавати  свідоцтва  про  право  власності   на  частку  в  спільному  майні  подружжя  ( в разі  смерті  одного  з  них  ) ,  не  може  накладати  і  скасовувати  заборону   відчуження   житлового  будинку  ,  квартири ,  дачі ,  садового  будинку ,  гаража , земельної  ділянки  ,  іншого  нерухо-мого  майна , не  може  посвідчувати  договори  довічного  утрима-ння  ,  не  може   засвідчувати  справжність  підпису  на  докумен-тах ,  призначених  для  дій  за  кордоном , а  також   посвідчувати   доручення  для  цієї  мети .     

Основним  завданням   нотаріату  є  :

- охорона  всіх  форм  власності , прав  і  законних  інтересів  громадян  ,  юридичних  осіб ;

-  зміцнення  законності  і  правопорядку ;

-  запобігання  правопорушення  шляхом  правильного  і  своє-часного  посвідчення  договорів   та  угод ;

-  оформлення  спадкового  права ;

-  учинення  виконавчих  написів  та  інших  нотаріальних  дій .                                                             

Державні  нотаріуси   в  Україні  посвідчують   угоди  (  дого-   вори ,  заповіти ,  довіреності ) ,  вживають  заходи  до  охорони  спадкового  майна ,  видають  свідоцтва  про  право  на  спадщину ,   про  право  власності  на  частку  в  спільному майні  подружжя  ,  про  придбання  жилих  будинків  з  прилюдних  торгів  , засвід-чують  вірність  копій  документів  і  виписок  з  них , справжність  підпису  на  документах , приймають  в  депозит  грошові  суми  і  цінні  папери , вчиняють  виконавчі  написи , протести  векселів .

Акти  громадського  стану – це  засвідчення  державного  факту  народження , смерті , одруження , розірвання  шлюбу , встановлення  батьківства , переміни  прізвища , імені , по-батько- ві . Вони  є  юридичними  фактами , з  якими  закон  пов’язує  виникнення , зміну  або  припинення  відповідних  прав  та  обов’язків  і  підлягають  обов’язковій  реєстрації  в  органах  реєстрації   актів  громадського  стану  ( РАГСу ) .

 Завданням  органів  РАГСу  є :

-  забезпечення  повної , своєчасної  і  правильної  реєстрації  актів  громадського  стану ;

-   внесення  до  актових  записів  необхідних  змін , доповнень  та  виправлень ;

-  поновнення  втрачених  та  анулювання  повторно  складених  актових  записів ;

-  видача  громадських  свідоцтв  про  реєстрацію ;

-  збереження  архівного  фонду .

Реєстрація  юридичних  фактів  проводиться  органами  РАГСу  в  книгах  спеціального  зразка , які  є  єдиними  доказами  засвідчених  у  них  фактів , а  громадянам  України  про  кожний  факт  реєстрації  акта  громадського  стану  органами  РАГСу  видаються  відповідні  свідоцтва  ( свідоцтво  про  народження ,  свідоцтво  про  одруження ).

Реєстрацію  актів  громадського  стану  проводять :

-  відділи  РАГСу  Міністерства  юстиції  Автономної  Республіки  Крим , управління  юстиції  обласних , Київської  та  Севастопольської  міських , районних , районних  у  містах  Києві  та  Севастополі  державних  адміністрацій ;

-  відділи  РАГСу  виконавчих  комітетів  міських  районних  Рад  народних  депутатів , а  в  сідьській  місцевості – виконавчі  комітети  сільських  і  селищних  Рад  народних  депутатів ;

-  посадові  особи  виконавчих  комітетів  сільських  та  селищних  Рад  народних  депутатів , яких  визначає  голова  Ради ;

- консульські  установи  та  депломатичні  представники  представництва  України  ( для  громадян  України , які  проживають  за  кордоном ).

Адвокатура .

Відповідно  до  Закону України  “Про  адвокатуру  ” від  19  грудня  1992  року   адвокатура  України  є  добровільне  професійне  громадське  обєднання ,  покликане   сприяти  захисту  прав , свобод  і  представляти   законні  і  нереси  громадян , осіб  без  громадянства ,  юридичних  осіб ,  надавати  їм  іншу  юридичну  допомогу .

Адвокати  дають консультації  з  юридичних  питань ,  до-відки  щодо  законодавства  ;  складають  заяви ,  скарги   та  інші   документи   правового  характеру ;  здійснюють  представництво  в  суді ,  в  інших  державних  органах ;  перед  громадянами   та  іншими  юридичними  особами  ;  надають  юридичну  допомогу  підприємствам  , установам ,  організаціям  ;  здійснюють  правове  забезпечення  підприємницької  та  зовнішньоекономічної  діяльності  громадян  і  юридичних  осіб , виконують  свої  обов’язки  відповідно  до  кримінально - процесуарного  законодавства  у  процесі  дізнання  та  попереднього  слідства . Лише  адвокати  мають  право  здійснювати  захист  підозрюваних  чи  обвинувачених  у  вчиненні  злочину .

Адвокат  має  право  здійснювати  адвокатську  діяльність  індивідуально  або  об’єднуватися  з  іншими  адвокатами  у  колегії  та  інші  адвокатські  об’єднання .

Стати  адвокатом  можуть  лише  громадяни  з  вищою  юридичною  освітою  та  стажем  роботи  за  юридичною  спеціальністю  не  менше  два  роки , які  склали  відповідний  кваліфікаційний  іспит .

 

 

Судова  влада .

  

Третя  за  традиційною  послідовністю  гілка  державної  влади - судова  посідає  далеко  не  останнє  місце  в  механізмі  держави .  Органи  судової  влади   мають  свою  чітко  визначену   Конституцїєю  та законодавством  України  компетенцію   і  дають  відносно  незалежно  від  органів  законодавчої  і  виконавчої   влади ,  відіграючи  винятково  важливу  роль  у  загальній  системі  стримувань  і  противаг ,  яка  передбачається   принципом  поділу  влади .

Здійснюється  судова  влада  виключно  спеціально  створе-ними  для  цієї  мети  органами  -  судами  і  у  лише  їй  одній  при-таманній   формі   -  шляхом  відправлення   правосуддя . Правиль-не  відправлення  правосуддя  і   є   основним  завданням   судової  влади . Згідно  статті  124  Конституції  України  делегування  функцій   судів , а  також  привласнення   цих  функцій    іншими  органами  чи  посадовими  особами  не  допускається .

Правосуддя  латинською  мовою  означає  “юстиція”  якому  так  багато  уваги   приділяється  в  юридичній   теорії  і  практиці   і  навіть  присв’ячено   спеціальний  розділ  Конституції  України .

Традиційно  правосуддя  визначається ,   як  розгляд  і  вирі-шення  судами  кримінальних ,  цивільних  та  інших  справ , що  здійснюється   в  особливій   процесуальній  формі , залежно  від  характеру  тих  життєвих   ситуацій , які  вимагають  вирішень ,  розрізняють  види здійснення  правосуддя – конституційне ,  адміністративне , цивільне , кримінальне  судочинство .

Якщо  ж  дещо  деталізувати  завдання  правосуддя , то  до  їх  числа  слід  включити :

-  захист  прав  і  свобод  людини  ,  законних  інтересів фізичних  та  юридичних  осіб ,  держави  в  цілому   шляхом  визнання  за  ними   в  результаті  судового  певних  справ ( права  на  спадщину,  на  житлову  площу ,  на  спірне  майно ,  право  на  поновлення  на  роботі ) ;    

- визначення  суб’єктів  правовідносин ,  винних   у  вчиненні  правопорушення ,  і  призначення  покарання  або  інших  заходів , що  мають   бути  застосовані  щодо  порушників ;

- вирішення  правових  суперечностей  ,  насамперед  визнання  відповідності   або  не   відповідності  конкретних   оспорюваних  правових  актів  конституції  держави .

Окремо  у  статті  129  Конституції  України    закріплені  ос-новні  засади  судочинства  ,  порядку  судового  розгляду   справ :

- законність - справи  розглядаються  і  вирішуються  судом  відповідно  до  закону , всі  учасники  судочинства  діють  у  суворій  відповідності  до  їх  прав  і  обов’язків , встановлених  законом ;

-    рівність  усіх  учасників  судового  процесу  перед  законом  і  судом  ( до  всіх  застосовується  одне  і  та  саме  законодавство , ніхто  не  має  при  цьому  ніяких  переваг  і  не  піддається  ніяким  обмеженням  у  правах ) ;

-    забезпечення  доведенності  вини  ( у  разі , якщо  винну  особи  не  доведено , вона  вважається  невинуватою ; особа  не  зобов’я-зана  доводити  свою  невиновність , її  вину  мають  доводити    органи , які  висунули  обвинувачення ) ;

-    змагальність  сторін  і  свобода  в  наданні  ними  суду  своїх  доказів  і  у  доведенні  перед  судом  їх  переконливості ;

-    гласність  судового  процесу  та  його  повне  фіксування  технічними  засобами  ( розгляд  справ  в  усіх  судах  є  відкритим  за  винятком , чітко  визначеним  законом ) ;

-    запезпечення  апеляційного  та  касаційного  оскарження  ріше-ння  суду , крім  випадків , встановлених  законом  ( закріплюється  можливість  учасників  судового  процесу  подати  скаргу  судам  вищого  рівня , які  перевіряють  законність  і  обгрунтованність  винесених  вироків  і  рішень ) .

Статус  суддів  визначається  Конституцією  України  і  спеціальним  Законом  України  “ Про  статус  суддів ”  від  15  грудня  1992  року .  Судею  може  стати  громадянин  України  віком  від  25  років , який  має  вищу  юридичну  освіту , стаж  роботи  у  галузі  права  не  менше  3  років , проживає  в  Україні  не  менше  як  10  років  і  володіє  державною  мовою .

Особа , яка  вперше  стає  суддею  призначається  на  посаду  Президентом  строком  на  5  років .  У  разі  успішного  виконання  своїх  обов’язків  протягом  цілого  строку  суддя  обирається  Верховною  Радою  України  безстроково  і  перебуває  на  посаді  до  досягнення  65 -  річного  віку .

Судді  незалежні  від  будь - якої  влади  і  мають  підкорятися  лише  Конституції  і  законам  України .  Судді  недоторканні . Це , зокрема , означає , що суддя  не  може  бути  заарештований  чи  затриманий  до  винесення  обвинувального  вироку  судом  без  згоди  на  це  Верховної  Ради  України .

Систему  судової  влади  в  Україні  становить :

1)  Конституційний  Суд  України .

2)   Загальні  суди  ( суди  загальної  юрисдикції ) : Верховний  Суд  України ; Верховний  Суд  Автономної  Республіки  Крим ; Обласні  суди ; Київський  та  Севастопольський  міський  суди;  Міжобласний  суд ; Міжрайонні ( окружні ) суди ;  Районні  ( мі-ські )  суди ; Військові  суди  гарнізонів , регіонів  і  Військово – Морських  Сил . 

3)   Арбітражні  ( господарські )  суди : Вищий  арбитражний  суд  України ; Арбітражний  суд  Автономної  Республіки  Крим Обласні  арбітражні  суди ; Арбітражні  суди  м. Києва  та  м. Се-вастополя . Верховною  Радою  України  за  поданням  Голови  Вищого  арбітражного  суду  можуть  утворюватись  і  інші   ланки  арбітражних  судів  ( міські , міжрайонні , районні  арбітражні  суди ) .

Конституцією  України  передбачено  створення  нового  для  нашої  держави  органу – Вищої  ради  юстиції . Основне  завдання  цього  органу  полягає  в  остаточному  завершенні  процесу  відбору  кандидата  на  посаду  судді .  Він  же  вносить  подання  про  звільнення  суддів  з  посад  у  передбачених  законом  випадках , здійснює  дисциплінарне  провадження  щодо  суддів  Верховного  Суду  України  і  суддів  вищих  спеціалізованих  суддів .  

     

  

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  I I

 

Державний  захист  працівників  суду  

і  правоохоронних  органів .

 

23  грудня  1993  року  було  прийнято  Закон  України  “Про  державний   захист  працівників  суду  і   правоохоронних  органів”.   Цей  Закон  встановлює  систему  особливих   заходів  державного  захисту   працівників  суду  і  правоохоронних органів  від  перешкоджання   виконання  поставлених  на  них   законом  обов’язків   і  здійсненню   наданих  прав,  а  так само  від  посягань  на  життя ,  здоров’я , житло  і  майно  зазначених  осіб  та  їх  близьких  родичів  у  зв’язку   із  службовою  діяльністю  цих  працівників .

Відповідно  до  цього  Закону  захисту  підлягають   працівники  суду  і  правоохоронних  органів ,  а  також   працівники   Антимонопольного  комітету  України  ,  які  беруть  безпосередню  участь  відповідно   у :

а)  розгляд  судових  справ  у  всіх  інстанціях ;

б)  провадженні  і  розслідуванні  кримінальних  справ  та  справ  про адміністративні  правопорушення  ;

в)   оперативно - розшуковій  діяльності ;

г)  охороні  громадського  порядку  і  громадської  безпеки ;

д) виконанні  вироків , рішень , ухвал  і  постанов  судів , поста-нов  органів  дізнання   і  попереднього  слідства  та  прокурорів ;

е)  контролі  за  переміщенням  людей  ,  транспортних  засобів ,  товарів  та  інших  предметів   чи  речовин  через  державний  і   митний  кордон  України ;

є)  нагляді  і  контролі  за  виконанням  законів .

Близькі  родичі ,  які  відповідно  до  цього  Закону  підлягають  захисту, - це  батьки ,  дружина (чоловік) , діти , рідні  брати і  сестри , дід , баба ,  онуки , посягання  на життя , здоров’я , житло і  майно  яких  перешкоджає  виконанню  працівниками  суду  і  првоохоронних  органів   покладених  на  них  обов’язків  і  здійсненню  наданих  прав .

 Відповідно  до  законодавства  України  працівники  суду , правоохоронних  органів  та  їх  близькі  родичі  мають  право :

а)  застосовувати  заходи  фізичного  впливу  ,  спеціальні  засоби  та  зброю  з  метою  забезпечення   правомірних  наказів  і  усних  вимог , що  добровільно  не  виконуються ,  для  захисту  особистої  безпеки , безпеки  близьких  родичів  ,  а  також  свого  житла  і  майна ;

     б)  вимагати і  одержувати   допомогу  у  виконанні  покладених   на  них обов’язків , а  в  разі  необхідності -  для  особистого  за-хисту , а  також   свого  житла  і  майна  з  боку   відповідних   правоохоронних  та  інших  державних  органів  ;

в)  здійснювати  спеціальні  заходи  забезпечення  безпеки ;

г) отримувати  материальну  компенсацію  в  разі  загибелі  працівника , або  іншого  ушкодження  здров’я  , знищення  чи  пошкодженння  його  житла  і  майна  у  зв’язку з виконанням   службових  обов’язків  .

Життя  і  здоров’я  працівників  суду і правоохоронних органів  підлягають  обов’язковому  державному  страхуванню   за  рахунок  коштів   відповідних   бюджетів . Для  забезпечення  безпеки  працівників  суду  і  правоохоронних  органів  та  їх  близьких  родичів , недоторканності  житла , а  також  збереження  їх  майна  з  урахуванням  конкретних  обставин  можуть  застосовуватися  віповідно  до  законодавства  такі  заходи :

а)  особиста  охорона , охорона  житла  і  майна ;

     б) видача  зброї , засобів  індивідуального  захисту  і  спові-щення  про  небезпеку ;

в)  встановлення  телефону  за  місцем  проживання ;

г) використання  технічних  засобів  контролю  і  прослу-ховування  телефонних  та  інших  переговорів , візуальне  спостереження ;

д) тимчасово  розміщення  у  місцях , що  забезпечують  безпеку ;

е)  забезпечення  конфіденційності  даних  про  об’єкти  захисту

є)  переведення  на  іншу  роботу , направлення  на  навчання , заміна  документів , зміна  зовнішності , переселення  в  інше  місце  проживання . 

Приводом  для  вжиття  спеціальних  заходів  забезпечення  безпеки  працівника  суду  або  правоохороного  органу  та  його  близьких  родичів  може  бути :

а)  заява  працівника  або  його  близького  родича ;

б)  звернення  керівника  відповідного  державного  органу ;

в)  отримання  оперативної  та  іншої  інформації  про  наявність  загрози  здоров’ю , житлу  і  майну  осіб , які  підлягають  захисту .

Рішення  про  вжиття  спеціальних  заходів  забезпечення  безпеки  приймають :

а)  керівники  органів  внутрішніх  справ – щодо  захисту  пра-цівників  відповідного  органу  внутрішніх  справ , державної  лісової  охорони , рибоохорони , митних  органів  та  їх  близьких  родичів ;

б) керівники  органів  служби  безпеки – щодо  захисту  пра-цівників  служби  безпеки  та  органів  системи  Управління  державної  охорони , їх  близьких  родичів ; 

в) керівники  прокуратури – щодо  захисту  працівників  про-куратури  та  їх  близьких  родичів ;

г)  голова  суду – щодо  захисту  працівників  віповідного  суду  та  інших  органів  та  їх  близьких  родичів ;

д)  керівник  органів  охорони  державного  кордону  України -  щодо  захисту  працівників  цих  органів  та  їх  близьких  родичів .

Здійснення  спеціальних  заходів  забезпечення  безпеки  працівників  суду  і  правоохоронних  органів  та  їх  близьких  родичів  покладається :

а) щодо  працівників  служби  безпеки  і  органів  системи  Управління  державної  охорони – на  органи  служби  безпеки ;

б)  щодо  працівників  органів  охорони  державного  кордону -  на  органи  охорони  державного  кордону  України ;

в)  щодо  інших  працівників – на  органи  внутрішніх  справ .

З  цією  метою  у  структурі  зазначених  органів  створюються  спеціальні  підрозділи .

Для  захисту  військовослужбовців  командири  військових  частин  вживають  таких  заходів :

а)  відрядження  до  іншої  частини  або  військової  установи ;

б)  переведення  на  нове  місце  служби .

Органи , які  приймають  рішення  про  забезпечення  безпеки , одержавши  заяву ( повідомлення ) про  загрозу  безпеці  вище-перелічених  осіб  зобов язані  перевірити  цю  заяву ( повідомлення )  і  в  строк  не  більше  трьох  діб , а  у  невід-кладних  випадках – негайно , прийняти  рішення  про  засто-сування  або  про  відмову  у  застосуванні  заходів  безпеки . Про  прийняте  рішення  виноситься  мотивована  постанова  з  зазначенням  конкретних  заходів  щодо  забезпечення  безпеки  і  строків  їх  здійснення , про  що  письмово  повідомляється  заявник .  Якщо  заходи  безпеки  застосовуються  не  на  прохання  особи , яка  береться  під  захист , то  на  це  має  бути  одержана  її  згода . У  разі , коли  є  достатньо  даних , що  вказують  на  ознаки  злочину , в  порядку , передбаченому  кримінально – процесуальним  законодавством , приймається  рішення  про  порушення  чи  відмову  у  порушенні  кримінальної  справи  або  передачу  заяви  ( повідомлення )  про  злочин  за  підслідністю  чи  підсудністю .

Рішення  органів  про  вжиття  спеціальних  заходів  щодо  працівників  суду , правоохоронних  органів  та  їх  близьких  ро-дичів  є  обов язковими  для  виконання  відповідними  органами , підприємствами , установами , організаціями  та  їх  посадовими  особами .

Контроль  за  забезпеченням  захисту  працівників  суду , пра-воохоронних   органів  та  їх  близьких  родичів  здійснюють  відповідно  Міністр  внутрішніх  справ  України , Голова  служби  безпеки  України , Генеральний  прокурор  України , Голова  Верховного  Суду  України , Голова  Державного  комітету  у  справах  охорони  державного  кордону  України .

Нагляд  за  дотриманням  законності  при  забезпеченні  захисту  працівників  суду , правоохоронних  органів  та  їх  близь-ких  родичів  здійснюється  Генеральним  прокурором  України  та  підпорядкованими  йому  прокурорами .

     

Висновок .

Провідне  місце   в  державному   механізмі   України  займають  правоохоронні  органи   -  державні  органи ,  основною  функцією   є  забезпечення  законності   та  охорони  правопорядку,  боротьби  з  правопорушеннями  , охорони  законних   прав   та  інтересів  громадян   і  держави  в  цілому .

Розглянувши  систему  правоохоронних   органів  України  до  числа  якої  входять :  суд ,  прокуратура , органи  юстиції ,  внутрішніх  справ  ,  державної  безпеки   та  інші  органи  ,  можна   сказати  що  кожен  з  цих  органів   виконують  різні  функції  але  вони  всі  стоять  на  захисті  прав  і  свобод  громадян  України   і  контроль за  дотриманням  законів  України .

Держава  створює  такі  органи  ,  діяльність  яких  називається  правоохоронною .  Ця  правоохоронна  діяльність  є   владою  ,  яка  здійснюється   за  допомогою  правового  впливу   ,  наділена   правомочностями  застосовувати заходи  державного   примусу , які  відбуваються  тільки   на   основі  закону   і  у встановленому  ним  порядку .     

До  системи  правоохоронних  органів   як  ми  знаємо відносяться  інші   державні установи   і  громадські  організації   , які  відповідно  до  законодавства    наділені  значними  повноваженнями  у  сфері   правоохоронної  діяльності ,  хоча   в  цілому  їхні  функції  не  зводяться  до  останьої  ,  а  також  не  забезпечуються   можливістю  застосування  державного примусу.  Серед  таких  установ  і  організацій слід  звернути  увагу  на  органи  юстиції  та  адвокатуру ,  які   теж  відіграють  важливу  роль  в  механізмі  держави .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література .

1.  “Основи  держави  і права”, Ф.Ф. Брецко ,  Ужгород – 1995 р.

2.  “Коментар   до  Конституції  України” , Київ -  1996  р.

3.  “Основи  конституційного  права України” , Юрінком  - 1997 р

4.  “Хрестоматія  з  правознавства”,  І.П. Козінцев , Л.Я.  Бойко –“Юрінком” ,  Київ  -  1996 р.

5.  Закон  України  “Про  прокуратуру” – від  5.11. 91 р.

6.  Закон  України   “Про  міліцію” – від  20.12.90  р.

7.  Закон  України  “Про  Службу  безпеки  України” -  від 25.03.92  р.

8.  Журнал  “Віче” – березень  1992  р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Еще из раздела Юриспруденция:

• Реферат: Виды юридических лиц
• Реферат: Законность и правопорядок
• Реферат: Избирательная система Российской Федерациии ее роль в становлении российской государственности
• Реферат: Понятие прав и свобод человека
• Реферат: Принципы составления коммерческой переписки
• Реферат: Административное право
• Реферат: Приказное судопроизводство

---