Экономика: Економічна ефективність ринкових структур, Курсовая работа

Категория: Экономика
Тип: Курсовая работа

Міністерство освіти і науки України

Київський торговельно-економічний університет

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

з дисципліни “Мікроекономіка”

на тему:

"Економічна ефективність ринкових структур"

Виконав:

Студент 3-го курсу

Групи УЗ-93

Чаюн Сергій

Київ – 2002

Зміст

Вступ.......................................................................................................... 3

1. Сутність, загальна характеристика ринкових структур...................... 4

2. Порівняльний аналіз економічної ефективності ринкових структур 18

3. Актуальні проблеми подолання монополізму в перехідній економіці України 24

Висновки.................................................................................................. 32

Список використаної літератури............................................................ 36

Вступ

У підприємницькому секторі економіки будь-якої країни існує безмежне число різноманітних ринкових ситуацій. Залежно від їхнього характеру фірма приймає відповідне рішення щодо своєї підприємницької діяльності, передусім стосовно ціни і випуску продукції. На ці рішення істотно впливає характер галузі, в якій фірма діє. В економіці двох однакових галузей не буває. Однак спільним майже для усіх галузей є наявність у кожній з них двох полюсів. Йдеться про те, що на одному полюсі спостерігаємо сотні тисяч невеликих фірм, які виробляють незначну частку ринкової продукції, а на другому – маємо єдиного виробника, який посідає домінуюче становище на ринку. Між цими полюсами існує велика кількість різноманітних ринкових структур. Дослідити кожен галузевий ринок окремо – неможливе завдання. Тому метою цієї роботи є аналіз основних ринкових структур, якими є досконала конкуренція, чиста монополія, монополістична конкуренція та олігополія.

Завданнями курсової роботи є послідовний розгляд питань, які стосуються сутності, основних характеристик, економічної ефективності ринкових структур та проблем подолання монополізму в перехідній економіці України.

Актуальність обраної теми обумовлюється тим, що на етапі переходу до суспільства з ринковою економікою, Україна зіткнулася з проблемою існування, і досить неефективного, монополій. Тому основним питанням реформування економіки сучасної України є питання створення ефективної політики демонополізації, яка проводиться вже декілька років.

1. Сутність, загальна характеристика ринкових структур

Економічні умови, в яких відбувається ринкова конкуренція, називають ринковою структурою. Структура ринку визначається кількістю і розміром фірм, характером продукції, легкістю входження і виходу з конкретного ринку, доступністю ринкової інформації. Розглянемо основні типи ринкових структур: досконалу або чисту конкуренцію, чисту монополію, монополістичну конкуренцію, олігополію (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Основні типи ринкових структур [12, с. 246]

Структурна характеристика

Досконала конкуренція

Недосконала конкуренція

Монополістична конкуренція

Олігополія

Монополія

Число

продавців

Бар'єри

входження

Диференціація продукції

Приклади

Багато

Немає

Сільське

господарство;

ринок акцій,

які знаходяться

у власності

приватних осіб

Багато

Немає

Ресторани, аптеки

Мало

Як правило, є

Можлива

Виробництво

автомобілів,

алюмінію

Один

Немає

(нема входження)

Немає

(один продукт)

Алмази,

моментальна

фотографія

Досконала конкуренція

Досконала або чиста конкуренція - це ринкова ситуація, яка характеризується такими ознаками: велика кількість незначних ринкових агентів (як продавців, так і покупців); випуск однорідного продукту; повне знання ринкових цін і обсягів випуску продукції; висока мобільність ресурсів. Проаналізуємо ці ознаки.

Велика кількість ринкових агентів. За досконалої конкуренції існує так багато виробників, постачальників і продавців, що кожен з них знає, що він сам не може помітно вплинути на ринкову ціну шляхом змін у кількості виробленої продукції. Кожен виробник чи продавець постачає такий незначний обсяг продукції порівняно з її загальною кількістю, що зміни в обсязі виробництва окремого виробника не впливають на ринкову ціну. Іншими словами, окремий виробник не може перемістити ринкову криву пропозиції і, як наслідок, змінити рівень рівноважної ціни.

Ніхто з виробників не може сам вплинути на ринкову ціну. Змінюючи кількість виробленої продукції, кожен з них вважає, що існує певна задана ціна, яка встановлюється на ринку завдяки ринковому попиту і ринковій пропозиції.

Аналогічно до цього, покупці є не настільки великими, щоб мати змогу купити щось за меншою ціною, ніж будь-який інший покупець, користуючись оптовими знижками тощо.

Звичайно, якщо всі виробники будуть діяти разом, зміни у випуску продукції вплинуть на ціну. Однак виробник, який діє сам, не зможе цього зробити. Виробників так багато, що немає можливості для таємної домовленості фірм щодо обмеження випуску продукції і фіксацію цін [12, с. 247].

Випуск однорідного продукту. За досконалої конкуренції продукція однієї фірми не відрізняється від виробленої іншими фірмами. Це важлива умова, яка забезпечує індиферентність покупця щодо продавця, поки залишається однакова ціна. Але слід пам'ятати, що продукт може бути визначений не лише за своїми фізичними товарними характеристиками. Наприклад, різні пивбари продають однакове пиво, але їхній продукт може бути різним внаслідок іншого оформлення залу, цікавішого товариства, кращого місця розташування тощо.

Повне знання ринкових цін і кількостей продукції. За досконалої конкуренції необхідно, щоб споживачі, фірми-виробники і власники ресурсів мали повне уявлення про відповідні екологічні і технологічні умови. Споживачі повинні мати всю цінову інформацію. Фірми - виробники також повинні володіти доступом до будь-якої цінової чи технологічної інформації. Власники ресурсів повинні знати все про можливість своїх ресурсів. Отже, всі мають рівні можливості брати участь у процесі купівлі - продажу, виробництва і збуту.

Висока мобільність ресурсів. Досконала конкуренція вимагає того, щоб усі ресурси були повністю мобільними. Іншими словами, кожна ресурсна одиниця може вільно входити в ринок чи виходити з нього, швидко переключаючись з одного способу використання на інший. Це означає, що:

трудові ресурси можуть вільно і легко переміщуватись з регіону в регіон, із одного виду діяльності в інший;

сировинні джерела не змонополізовані;

нова фірма може легко увійти і вийти з галузі, бо немає економічних, правових, технологічних, патентних, фінансових бар'єрів для входження фірми у ринок і виходу з нього.

Переваги досконалої конкуренції. В умовах досконалої конкуренції в довгостроковому періоді дотримується рівність MR = МС = АС = Р (рис. 1.1).

Р*

Рис. 1.1. Положення рівноваги конкурентної фірми в довгостроковому періоді [11, с. 222]

Звичайно, протягом короткого відрізка часу в умовах досконалої конкуренції фірма може одержувати надприбутки або зазнавати збитків. Однак для тривалого періоду така передумова нереальна, тому що в умовах вільного входу і виходу з галузі занадто високий прибуток залучає в дану галузь інші фірми, а збиткові фірми розоряються й ідуть із галузі.

Досконала конкуренція допомагає розподілити обмежені ресурси таким чином, щоб досягти максимального задоволення потреб. Це забезпечується за умови, коли Р = МС. Дане положення означає, що фірми будуть робити максимально можливу кількість продукції доти, поки граничні витрати ресурсу не будуть рівні ціні, за яку його вдалося купити. При цьому досягається не тільки висока ефективність розподілу ресурсів, але і максимальна виробнича ефективність. Досконала конкуренція змушує фірму робити продукцію з мінімальними середніми витратами і продавати її за ціну, що відповідає цим витратам. Графічно це означає, що крива середніх витрат тільки торкається кривої попиту. Якби витрати на виробництво одиниці продукції були вище ціни (АС > Р), то будь-яка продукція була б економічно збитковою і фірми змушені були б покинути дану галузь. Якби середні витрати були нижче кривої попиту і відповідно ціни (АС < Р), це означало б, що крива середніх витрат перетинала криву попиту й утворився деякий об'єм виробництва, що приносить надприбуток. Приплив нових фірм рано або пізно звів би цей прибуток нанівець. Таким чином, криві тільки торкаються один одного, що і створює ситуацію тривалої рівноваги: ні прибутку, ні збитків.

Виникає своєрідний парадокс: в умовах рівноваги на усіх фірмах даної конкурентної галузі витрати повинні бути однакові. Така передумова здається нереальною, адже ми знаємо, що одні фірми працюють на кращій сировині, інші мають більш сучасне й ефективне устаткування, треті - більш кваліфікованих працівників, четверті - найкращих менеджерів. Та й узагалі, не може бути двох однакових фірм. Цілком очевидно, що на фірмах, що використовують кращі ресурси, витрати будуть більш низькими.

У економічній теорії існує наступне пояснення цього в парадокса: передбачається, що власники більш зроблених ресурсів одержують більшу винагороду. Наприклад, більш кваліфіковані робітники - велику заробітну плату, за більш зроблені машини доводиться платити більш високу ціну і т. д.

Таким чином, вся економія, отримана за рахунок більш ефективних ресурсів, витрачається на їхню оплату. Це пояснює тенденцію до рівності витрат, що існують у конкурентній галузі.

Недоліки досконалої конкуренції. Досконала конкуренція, як і ринкова економіка в цілому, має ряд недоліків. Говорячи про те, що досконала конкуренція забезпечує ефективний розподіл ресурсів і максимальне задоволення потреб покупців, не слід забувати, що вона виходить із платоспроможних потреб, із розподілу грошових прибутків, що склалися раніше. Це створює рівність можливостей, однак аж ніяк не гарантує рівність результатів. Досконала конкуренція враховує лише ті витрати, що окупаються. Однак в умовах недостатньої специфікації прав власності існують такі вигоди (витрати), що не враховуються фірмами: їх здійснює товариство [11, с. 223].

У цьому випадку говорять про побічні зовнішні вигоди або витрати (позитивні або негативні екстерналії). Тому в умовах недостатньої специфікації прав власності можливо недовироблення позитивних і надвиробництво негативних екстерналій.

Досконала конкуренція не передбачає виробництво суспільних благ, які хоча і приносять задоволення споживачам, однак не можуть бути чітко розділені, оцінені і продані кожному споживачу окремо (поштучно). Це відноситься до таких суспільних благ, як протипожежна безпека, національна оборона і т. д.

Досконала конкуренція, що передбачає величезне число фірм, не завжди здатна забезпечити концентрацію ресурсів, необхідну для прискорення науково-технічного прогресу. Це насамперед стосується фундаментальних досліджень (які, як правило, бувають збитковими), наукомістких і капіталомістких галузей.

Досконала конкуренція сприяє уніфікації і стандартизації продукції. Вона не враховує повною мірою широкий діапазон споживчого вибору. Тим часом у сучасному суспільстві, яке досягло високого рівня споживання, розвиваються різноманітні смаки. Споживачі усі більше не тільки враховують утилітарне призначення речі, але і звертають увагу на її оформлення, дизайн, можливість пристосувати її до індивідуальних особливостей кожної людини. Все це можливо лише в умовах диференціації продуктів і послуг, що пов'язано, однак, із підвищенням витрат їхнього виробництва.

Чиста монополія

Чиста монополія - це ринкова ситуація, за якої на ринку існує тільки один продавець і немає близького замінника продукту, який він виробляє.

За даними Мінстату України, на середину 90-х років 173 підприємства були абсолютними монополістами у випуску 332 найважливіших видів продукції. Це НВ° «Свема» (виробництво кіно- і фотоплівки). Львівське АТ «Конвеєр» (підвісні конвеєри), Київське НВО «Харчомаш» (хлібопекарські печі) та ін.

Чому виникає монополія?

Існує багато причин існування монополії, але чотири з них дуже важливі:

володіння основними видами сировини;

низькі середні витрати;

патентні права;

особливі привілеї [12, с. 249].

Володіння основними видами сировини. Одна фірма може повністю контролювати постачання основного виду сировини, який необхідний для виробництва продукту. Часто згадуваним прикладом, що ілюструє цю ситуацію, є довоєнна алюмінієва галузь у США. Для виробництва алюмінію потрібні боксити. У той час всі бокситові шахти контролювались Алюмінієвою компанією Америки (АLСОА). Завдяки цьому АLСОА була єдиним виробником алюмінію у США протягом довгого часу.

Унікальні здібності або знання також можуть створити монополію. Талановиті співаки, художники, спортсмени володіють монополією на використання своїх послуг. Так, актор Сільвестер Сталлоне за свої послуги у фільмі «Роккі-4» отримав 15 млн. дол. гонорару.

Низькі середні витрати. Фірма може стати монополістом тому, що середні витрати виробництва продукту досягають мінімуму за достатньо високого рівня випуску продукції, щоб повністю задовольнити ринок і отримати прибуток. Якщо на ринку є не одна, а кілька фірм, що виробляють такий продукт, то кожна повинна виробляти його на вищому рівні, ніж мінімальний рівень середніх витрат. Кожна фірма може бути схильна зменшити ціну, щоб збільшити випуск продукції і знизити свої середні витрати. Результатом цієї своєрідної економічної війни є виживання одного переможця-монополіста. Іншими словами, масове виробництво супроводжується низькими середніми витратами, яких важко досягти за незначних рівнів виробництва. Це служить бар'єром для входження інших фірм на цей ринок.

Патентні права. Фірма може мати монополію на товар, володіючи патентом на певний продукт або технологічний процес, що використовується для виробництва продукту. Вже згадувана АLСОА була власником патентів на основні процеси виплавлення алюмінію. Патентна система часто використовується у фармацевтичній промисловості, книгодрукуванні, звуко-, відеозаписі. В основі розробки придатної для патентування продукції лежить науково-дослідницька робота. Прибутки, які забезпечує патент, можуть використовуватися для фінансування НДДКР, щоб отримати нову придатну для патентування продукцію. Патенти забезпечують монопольні позиції тільки на обмежену кількість років.

Особливі привілеї (ліцензії). Фірма може стати монополістом внаслідок державного дозволу (ліцензії), що видається спеціальним урядовим органом. Фірмі надається особливе право випускати певний продукт чи надавати послуги в певному районі. В обмін на це право фірма погоджується з тим, що уряд встановить контроль над нею і буде регулювати деякі аспекти її діяльності. Наприклад, уряд може встановити цінові обмеження.

Ліцензії можуть бути урядовими і муніципальними. В деяких випадках держава може видати ліцензію сама собі (наприклад, продаж алкогольних напоїв тільки через державні роздрібні магазини). В ситуації з ліцензіями важливим є те, що монополію створює сам уряд. Така монополія має суспільні вигоди. Видана ліцензія означає, що тільки одна фірма може найбільш ефективно виробити певний товар чи надати певні послуги. Це буде зроблено з найнижчими середніми витратами.

Основними видами чистої монополії є природна і білатеральна. Природна монополія виникає в тій галузі, де будь-яка кількість продукції виробляється з меншими витратами саме одною фірмою, а не двома чи більшою кількістю фірм. Це переважно підприємства громадського користування - електричні і газові компанії, автобусні фірми, кабельне телебачення, підприємства водопостачання і зв'язку [12, с. 250].

Білатеральна (двостороння) монополія виникає тоді, коли монополіст-продавець стикається з монополістом-покупцем. Наприклад, якщо б лише одна фірма виробляла пластмасові пляшки і лише одна фірма використовувала б їх, то це був би випадок білатеральної монополії.

Особливістю діяльності фірми-монополіста є проведення політики цінової дискримінації. Її сутність в тому, що вона встановлює різні ціни для різних категорій споживачів на основі різниці в еластичності їх попиту.

Авіакомпанія буде розглядати можливість зниження ціни для будь-якої категорії пасажирів тільки тоді, коли попит певної групи є еластичним. Тільки в цьому випадку зниження ціни збільшує дохід авіакомпанії. З іншого боку, якщо попит якої-небудь категорії клієнтів нееластичний, то авіакомпанія може збільшити свої прибутки шляхом підвищення ціни, яку встановлює для певної категорії пасажирів.

Цінова дискримінація є звичайною справою. Наприклад, розглянемо передплату на спеціалізовані видання. Як правило, на них встановлюється висока ціна для фірм і бібліотек, попит яких характеризується низькою еластичністю. Відносно нижча ціна встановлюється для індивідуальних передплатників і ще нижча - для студентів. Шляхом встановлення різних цін для різних груп передплатників видавець намагається «витиснути» якомога більше прибутку з кожної окремої групи. Таким чином, цінова дискримінація - це цілком розумна політика, що зорієнтована у даному випадку на використання низької еластичності попиту фірм і одночасно на реалізацію продукції на певному (в даному випадку студентському) ринку.

Ще приклад. Більшість музеїв запроваджують спеціальну низьку вхідну плату для студентів і вищу плату для інших відвідувачів. Ми знову зустрічаємося з ціновою дискримінацією. Річ у тому, що попит студентів на відвідування музеїв характеризується значно вищою еластичністю, ніж попит більшості «немолодих» відвідувачів. Зниження вхідної плати для студентів приводить до музеїв багатьох із них, не зменшуючи при цьому дохід, який отримують шляхом встановлення більш високих цін для відвідувачів, попит яких менш чутливий до ціни [12, с. 251].

Отже, цінову дискримінацію можуть практикувати і продавці з слабкою владою над ринком. Це означає, що таке ціноутворення є досить звичним.

Монополістична конкуренція

Монополістична конкуренція - це така ринкова ситуація за якої відносно велика кількість невеликих виробників пропонують схожу, але не ідентичну продукцію.

Із самої назви випливає, що монополістичній конкуренції властиві риси як монополії, так і досконалої конкуренції.

Монополістична конкуренція розвивається там, де необхідна диференціація продукту, де в більшій мірі доводиться враховувати смаки споживача для збуту своєї продукції. Монополістична конкуренція широко подана в галузях, що роблять предмети споживання. Легка і харчова промисловість, сфера послуг дають нам численні приклади: сукні, блузи, костюми, пальто, хутряні вироби, шоколадні набори, кафе, театри, естрада і т. д. Диференціація продуктів може засновуватися не тільки на розходженнях у якості товару, але і на тих послугах, що зв'язані з його обслуговуванням. Причиною вибору покупця можуть стати привабливе упаковування, більш зручне розташування і час роботи магазина, краще обслуговування відвідувача, наявність купона, що забезпечує знижку з ціни. Це повною мірою відноситься до дрібних магазинів, перукарським, хімчисткам, бензозаправним станціям і т. д. [11, с. 232]

У умовах диференціації економічних благ важко знайти дві фірми, що робили б той самий продукт або послуги. Межа галузі розмиваються, строго виділити галузь буває досить важко, а іноді і неможливо, тому що спостерігається щось начебто континуума продуктів і послуг.

Важливе значення купує не тільки ціна, але і не цінові фактори: реклама, умови продажу, можливість покупки товару на виплат, наявність або відсутність гарантійного ремонту і ін.

Розпочав вивчення монополістичної конкуренції Едвард X. Чемберлен із Гарвардського університету. У його книзі «теорія монополістичної конкуренції», яка вийшла в 1933 р., стверджувалось, що в сучасних економіках практично всі ринки недосконало конкурентні [20]. Незалежно від нього, також у 1933 р., Джоан Робінсон із Кембриджського університету опублікувала книгу «Економіка недосконалої конкуренції», в якій підкреслювалися ті ж моменти і розвивалася сучасна теорія монополістичної поведінки.

Для ринку з монополістичною конкуренцією справедливе таке:

1. Товар кожної фірми, яка торгує на ринку, є недосконалим замінником товару, який реалізують інші фірми.

Продукт кожного продавця має виключні якості або характеристики, завдяки яким покупці обирають саме його товар. Покупці будуть готові заплатити високу ціну, наприклад, за черевики, якщо вважають, що вони більш зручні, ніж зроблені іншим виробником. Диференціація товару означає, що предмет, який продається на ринку, не є стандартизованим. Диференціація може відбуватися через дійсні якісні відмінності між продуктами або через відмінності, які спостерігаються в рекламі, престижі торговельної марки тощо.

2. На ринку існує відносно велике число продавців, кожний із яких задовольняє невелику частку ринкового попиту на товар, який реалізує фірма і її суперники.

У разі монополістичної конкуренції, як типовий випадок, на фірму припадає від 12 до 10% продажу на ринку протягом року.

3. Продавці на ринку не зважають на реакцію своїх суперників, коли встановлюють ціну на свої товари, або коли вибирають орієнтир щодо обсягу продажу.

Ця особливість є наслідком роботи відносно великого числа продавців на ринку з монополістичною конкуренцією. Наприклад, якщо окремий виробник черевиків, щоб продати більше товару, зменшує свою ціну на 20% за пару взуття, то, ймовірно, приріст обсягу його продажу відбудеться за рахунок багатьох, а не декількох продавців. Як наслідок, малоймовірно, що якийсь окремий конкурент зазнає достатньо значних втрат своєї частки на ринку через зменшення продажної ціни будь-якою іншою фірмою. Отже, у конкурентів немає причин, щоб реагувати на таке зміною своєї політики, оскільки рішення першої фірми змінити ціну не вплине значною мірою на їхні можливості отримувати прибуток.

4. На ринку є умови для вільного входження і виходу. У разі монополістичної конкуренції легко заснувати нову фірму або залишити ринок. Вигідна кон'юнктура на ринку з монополістичною конкуренцією притягує нових продавців. Однак входження у ринок не настільки легке, як у разі досконалої конкуренції, тому що нові продавці часто відчувають труднощі з новими для покупців торговельними марками і послугами. Уже існуючі фірми зі стійкою репутацією можуть зберігати свою перевагу над новими виробниками. Монополістична конкуренція схожа з ситуацією монополії, оскільки фірми мають здатність контролювати ціну своїх товарів. Вона схожа і з досконалою конкуренцією, оскільки кожний товар продається багатьма фірмами, і на ринку існує вільний вхід і вихід [12, с. 253].

Олігополія

Олігополія - це ринкова структура, що характеризується дуже невеликою кількістю продавців, пов'язаних взаємною залежністю, а поява нових продавців утруднена або неможлива.

Олігополістичні ринки мають такі риси:

1. Всього декілька фірм охоплюють весь ринок. Продукт, який вони виробляють, може бути як однорідним або стандартизованим (алюміній, цинк, мідь, сталь, цемент, технічний спирт), так і диференційованим (автомобілі, сигарети, побутові електроприлади, пиво, пральні засоби, килими).

2. Деякі фірми в олігополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, такі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару.

3. Фірми в олігополістичній галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Продавці завжди зважають на реакцію своїх конкурентів, коли встановлюють ціни, орієнтири за обсягами продажу, величину рекламних витрат і таке інше. Реакція, якої окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

Є багато причин для існування олігополії. Одна з них – економія, зумовлена зростанням виробництва. У деяких галузях неможливо досягнути низьких витрат, поки фірма займає значний відсоток ринку. Наслідком цього є тенденція фірм до зменшення своїх розмірів.

Друга причина існування олігополії - наявність інших бар'єрів для входження у ринок інших фірм (володіння патентами, контроль над стратегічною сировиною, видатки на рекламу).

Щоб бути в олігопольному становищі, не обов'язково бути великою фірмою. Якщо в обмеженому економічному просторі є два однотипні магазини, вони також є олігополістами. Те, що вони малі, не впливає на ситуацію.

Олігополістичні ринки можна класифікувати за різними критеріями. Якщо фірми виробляють однорідний продукт (цемент, мідь), то галузевий ринок називають чисто олігополістичним. Якщо фірми виробляють диференційований продукт (автомобілі, сигарети), то галузевий ринок називають диференційовано олігополістичним. Також олігополії можна поділити на ті, що виникли в результаті таємних домовленостей, і на ті, що діють незалежно.

Реальні та ідеальні ринкові структури

Розглянуті вище ринкові структури можна поділити на дві групи: реальні та ідеальні. До реальних структур можна віднести монополістичну конкуренцію і олігополію, до ідеальних - досконалу конкуренцію і чисту монополію. Олігополія і монополістична конкуренція описують багато реально існуючих ринків. До олігополістичних структур належать, наприклад, телебачення, виробництво автомашин, сигарет; до монополістсько-конкурентних — виробництво одягу, ліків, побутової електротехніки, надання банківських послуг населенню, видання журналів і газет [12, с. 255].

На відміну від монополістичної конкуренції та олігополії, досконала конкуренція і чиста монополія не описують які-небудь реально існуючі ринки, а представляють ідеальні типи ринкових структур. Звичайно, термін «ідеальні ринкові структури» означає не те, що ці структури є гарними, а те, що вони існують як абстрактні ідеї.

До ідеальних ринкових структур ринки, що існують реально, можуть тільки наближатися. Наприклад, найближчими до досконалої конкуренції є деякі ринки сільськогосподарської продукції (пшениця, кукурудза), а також деякі фінансові ринки. Так само важко знайти ринки чистої монополії. Навіть у фірм, які займають монопольно-домінуюче становище на ринку, майже завжди є один-два дрібних конкуренти. Крім того, дуже рідко яка-небудь продукція Унікальна настільки, що взагалі не має замінника. Отже, ідеальних ринкових структур у світі практично не існує.

Для чого ж тоді аналізувати теоретичну модель досконалої конкуренції і чистої монополії?

По-перше, аналіз ідеальних ринкових структур розкриває, яким чином розміщувалися б ресурси і встановлювалась ціна, якби не було ніяких ринкових недосконалостей - диференціації продуктів, немобільності ресурсів, поганого знання ринку.

По-друге, аналіз ідеальних структур показує шлях до найефективнішого розміщення ресурсів за певних умов чи обмежень.

По-третє, аналіз ідеальних структур допомагає нам вивчити таку економічну систему, в якій рух товарів, послуг і ресурсів є безперешкодним.

По-четверте, аналіз ідеальних ринкових структур дозволяє побудувати точні моделі, які демонструють всі альтернативи відносно обсягу випуску продукції та рівня цін, а отже, сприяють максимізації прибутків фірми.

2. Порівняльний аналіз економічної ефективності ринкових структур

Сучасні економісти вважають, що поширення монополії знижує економічну ефективність принаймні з трьох основних причин.

По-перше, об'єм виробництва, який максимізує прибуток монополіста, є нижчим, а ціна - вищою, ніж в умовах досконалої конкуренції. Це призводить до того, що ресурси товариства використовуються не в повному обсязі, і при цьому частина продукції, необхідна суспільству, не виробляється. Кількість продукції, що випускається, не доходить до точки мінімальних середніх валових витрат, тим самим виробництво здійснюється не з мінімально можливими при даному рівні технології витратами. Іншими словами, максимальна виробнича ефективність не досягається.

По-друге, будучи єдиним продавцем на ринку, монополіст не прагне до зниження виробничих витрат. У нього не існує стимулу використовувати найбільш прогресивну технологію. Відновлення виробництва, зниження витрат, гнучкість не є для нього питаннями виживання. По тим же причинам монополіст слабко зацікавлений у науково-дослідних розробках і використанні нових досягнень НТР.

По-третє, бар'єри для вступу нових фірм у монополізовані галузі, а також величезні сили і засоби, котрі монополісти витрачають на зберігання і зміцнення власної ринкової влади, роблять стримуючий вплив на економічну ефективність. Дрібним фірмам із новими ідеями важко пробитися на монополізовані ринки [21, с. 192].

Інша точка зору на проблеми монополії й ефективності подана позицією Дж. Гелбрейта і И. Шумпетера. Не відкидаючи негативні сторони монополії (наприклад, більш високі ціни на продукцію), вони виділяють і її переваги з погляду науково-технічного прогресу. Ці переваги, на їхню думку, містяться у наступному:

1. Досконала конкуренція вимагає від кожного виробника використовувати найбільш ефективну техніку і технологію з вже існуючих. Однак розробка нових прогресивних технічних рішень не під силу окремій конкурентній фірмі. Необхідні значні засоби для фінансування НДДКР, які не можуть бути в дрібної фірми, яка не одержує стабільний економічний прибуток. У той час як монополії або олігополії, що мають високий економічний прибуток, мають у своєму розпорядженні достатні фінансові ресурси для інвестицій у науково-технічний прогрес.

2. Високі бар'єри, що існують для входу нових фірм у галузь, дають олігополіям і монополіям впевненість у тому, що економічний прибуток, який є результатом використання у виробництві науково-технічних досягнень, збережеться довгий час і інвестиції в НДДКР дадуть довгострокову віддачу.

3. Одержання монопольного прибутку за рахунок більш високих цін є стимулом інноваційної діяльності. Якби слідом за кожним нововведенням, що знижує витрати, випливало зниження цін, то причин для розвитку інноваційних процесів не існувало б.

4. Монополія стимулює конкуренцію, тому що монопольно високі прибутки є вкрай привабливими для інших фірм і підтримують прагнення останніх ввійти в галузь [21, с. 193].

5. В окремих випадках монополія сприяє зниженню витрат і реалізації ефекту масштабу (природна монополія). Конкуренція в таких галузях привела б до росту середніх витрат і зниженню ефективності.

На досконало конкурентних ринках економічна ефективність передбачає рівність ціни, граничних витрат і мінімальних середніх загальних витрат.

Й.Шумпетер з цього приводу висловлювався наступним чином: “Не досить доводити, що велика фірма чи монополія повинна бути сприйнята як необхідне зло, невіддільне від економічного прогресу, бо в умовах сучасної промисловості досконала конкуренція є, чи завжди була неможлива. З чим ми повинні погодитись, то це з тим, що монополія виявилась найпотужнішим двигуном цього прогресу (і, зокрема, тривалого розширення загального обсягу виробництва) не тільки всупереч, а значною мірою завдяки цій стратегії, яка видається такою стримуючою з погляду окремого випадку й окремого моменту. В цьому пані досконала конкуренція не лише неможлива, а й менш якісна і не має права бути використаною як модель ідеальної ефективності. Отже, хибно базувати теорію державного регулювання промисловості на тому принципі, що монополію слід змусити працювати так, як працювала б відповідна галузь за досконалої конкуренції” [20, с. 140].

Монополістична конкуренція та економічна ефективність

Ринки з абсолютною конкуренцією бажані, оскільки вони економічно ефективні — поки не існує побічних негативних наслідків (наприклад, екологічних), і нічого не перешкоджає нормальній діяльності ринку, сумарний надлишок споживачів та виробників максимальний. Монополістична конкуренція в дечому подібна до конкуренції, проте чи є вона ефективною ринковою структурою? Щоб відповісти на це запитання, порівняймо тривалу рівновагу в монополістично-конкурентній галузі з тривалою рівновагою в абсолютно конкурентній галузі.

Рис. 2.1. Порівняння рівноваги на ринках з монополістичною та абсолютною (чистою) конкуренціями [13, с. 388]

В умовах абсолютної конкуренції, як на графіку (а), ціна дорівнює граничним витратам, проте в умовах монополістичної конкуренції ціна перевищує граничні витрати, а отже, виникають омертвлені втрати (або надлишок), як показано тонованою площиною на графіку (б). На ринках обох типів вхід відбувається доти, доки прибутки не зводяться до нуля. В умовах абсолютної конкуренції крива попиту для фірми горизонтальна, отже, точка нульового прибутку збігається з точкою мінімальних середніх витрат. В умовах монополістичної конкуренції крива попиту похило спрямована вниз, так що точка нульового прибутку міститься зліва від точки мінімальних середніх витрат. При оцінці монополістичної конкуренції ці невідповідності необхідно порівнювати із виграшем споживачів від товарної різноманітності.

З рисунка 2.1 випливає, що в монопольно конкурентній галузі існують два джерела неефективності. По-перше, на відміну від ринку з абсолютною конкуренцією, ціна рівноваги перевищує граничні витрати. Це означає, що цінність для споживачів додаткових одиниць продукції перевищує вартість виробництва цих одиниць. Якби обсяги виробництва збільшилися до тієї точки, де крива попиту перетинає криву граничних витрат, то сумарний надлишок можна було б збільшити на величину, що дорівнює тонованій площині на рисунку 2.1(б).

По-друге, на рисунку 2.1 монополістичне конкурентна фірма функціонує з надлишковою продуктивністю; її рівень виробництва нижчий від того, який мінімізує середні витрати. Вхід нових фірм на ринок зводить прибутки до нуля, як на ринку з абсолютною конкуренцією, так і на ринку з монополістичною конкуренцією. На ринку з абсолютною конкуренцією крива попиту на товар фірми — це горизонтальна лінія, так що точка нульового прибутку збігається з точкою мінімальних середніх витрат, як показано на рисунку 2.1(а). Проте на ринку з монополістичною конкуренцією крива попиту похило спрямована донизу, так що точка нульового прибутку перебуває зліва від точки мінімальних середніх витрат. Ця надлишкова продуктивність не дає ефекту, оскільки середні витрати можна було б зменшити лише за меншої кількості фірм.

Ці невідповідності негативно впливають на добробут споживачів. Отже, монополістична конкуренція — це соціально небажана ринкова структура, яку потрібно регулювати? Відповідь буде негативною з двох причин.

По-перше, на більшості ринків з монополістичною конкуренцією монопольна влада незначна. Як правило, тут конкурує достатня кількість фірм, товарні марки яких легко взаємозаміняються, так що жодна окрема фірма не має значної монопольної влади. Тому будь-які омертвлені втрати від монопольної влади також будуть незначними. І, оскільки криві попиту на товар фірми будуть досить еластичними, надлишкова продуктивність буде також незначною [13, с. 389].

По-друге, якою б не була ця неефективність, її необхідно порівнювати з важливою вигодою, яку створює монополістична конкуренція — різноманітність товарів. Більшість споживачів цінить можливість вибору серед великої кількості конкуруючих товарів та марок, що так чи інакше відрізняються між собою. Виграш від різноманітності може бути значним і набагато переважати неефективні витрати, які виникають від кривих попиту, нахилених донизу.

Олігополія та економічна ефективність

Чи є олігополія ефективною структурою ринку? Порівняємо поведінку олігополіста у сфері цін та обсягів виробництва з поведінкою за умов досконалої конкуренції. На відміну від досконалої конкуренції олігополіст виробляє у точці, в якій ціна перевищує граничні витрати. Інакше кажучи, як і за монополістичної конкуренції, за олігополії не досягають ні розподільної (Р = МС), ані виробничої ефективності (P = ATCmin).

Чиста монополія перебуває під державним контролем для зменшення її можливостей зловживання ринковою владою. Олігополія може створювати видимість існування кількох незалежних фірм, що конкурують між: собою, і тому часто не підпадає під державне регулювання. Крім того, таємна угода між олігополістами може привести до такого рівня цін та обсягу виробництва, що існують за чистої монополії.

До сказаного доцільно додати таке. По-перше, в останні роки конкуренція з боку іноземних фірм посилила суперництво на традиційних олігопольних ринках (цигарки, автомобілі, бензин, сталь, кольорові метали, мінеральні добрива) та підірвала цінову поведінку за моделями "лідерство у цінах" і "витрати плюс". По-друге, олігополії з метою перешкоджання входженню у галузь можуть свідомо підтримувати ціни нижче рівня, що максимізує прибутки у короткостроковому періоді.

З'ясуємо проблему "ефективність — олігополія "у довгостроковому періоді. По-перше, конкуренція забезпечує стимули для розвитку НТП. Адже для отримання прибутків у короткостроковому періоді та виживання у довгостроковому фірми мусять безперервно поліпшувати свої продукти і знижувати за допомогою нововведень виробничі витрати.

По-друге, в олігополії можуть існувати стимули до стримування інновацій та гальмування НТП. Великі фірми прагнуть максимізувати свої прибутки завдяки повному використанню наявних виробничих капіталів. Між тим розробка і впровадження нового продукту приведуть до морального старіння основного капіталу, за допомогою якого виробляли попередній продукт.

По-третє, сучасна науково-дослідна діяльність з розробок нових продуктів є неймовірно дорогою. Через те тільки найзначніші олігопольні структури можуть фінансувати великі програми у сфері НДДКР. Для прискорення технічного прогресу потрібні багаті олігопольні фірми [4, с. 498].

По-четверте, існування бар'єрів для входження у галузь дає олігополістові певну гарантію того, що він зможе отримати винагороду у вигляді прибутку від своїх зусиль довкола інновацій. Якщо цей погляд є правильним, то в довгостроковому періоді олігополії можуть сприяти зниженню витрат виробництва, цін і збільшенню обсягів виробництва та зайнятості.

3. Актуальні проблеми подолання монополізму в перехідній економіці України

За даними Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Україна входить до трійки найнезахищеніших від кризи країн (як і Росія, та Румунія). У цих умовах закономірним є питання про вихід з такого становища, про економічну стабілізацію.

Стабілізація – це передусім економічна рівновага, такий стан економіки, за якого досягається стале урівноваження та взаємне збалансування всіх систем і структур, економіка зберігає здатність до саморегулювання [6, с. 206]. Основою рівноваги є збалансування виробництва і споживання, якого в Україні досягти поки що не вдалось.

Стабілізувати виробництво можна за рахунок структурної реформи. Ще Й.Шумпетер зазначав, що в умовах відсутності інвестицій необхідно розвивати капіталомісткі виробництва (в Україні вони, в основному, залишилися державними монополіями) [20, с. 168].

Україні на сучасному етапі не обійтися без поглиблення індустріалізації, впровадження механізації та автоматизації, працезберігаючих технологій, що повинно сприяти економічному розвитку. пріоритет повинен бути наданий галузям-локомотивам, які за рахунок ефекту мультиплікації зможуть підтягнути інші галузі. Це галузі, де зберігся науково-технічний потенціал і Україна має порівняльні переваги (літако- і суднобудування, виготовлення військової техніки, інфраструктурні проекти тощо) (тобто, галузі, в яких монополістом майже завжди виступає держава).

Основним засобом підвищення ефективності українських підприємств є їх реструктуризація, яка є способом їх внутрішньої перебудови, що дозволяє підвищити ефективність діяльності відповідно до мінливих вимог ринку та науково-технічного прогресу.

В Україні на сучасному етапі її розвитку в недержавному секторі створюється 2/3 продукції. Перспективним є розвиток нових форм організації підприємств, малих і середніх (про що писав і Й.Шумпетер). Однак значну частину ще становлять державні підприємства. В країні відбуваються процеси приватизації, однак нерідко приватна власність сприймається як власність окремої людини – господаря [6, с. 207].

Отже, процеси, які відбуваються в Україні свідчать про перехід від монополізованої економіки до конкурентної.

Розвиток економічної ситуації в країнах, що переживають період переходу від переважно адміністративних методів управління економікою до ринкових, показав, що, всупереч очікуванням, промислове виробництво не тільки не стало ефективнішим, а й були потрібні дуже серйозні зусилля для зупинки спаду його обсягів.

Однією з причин кризового стану української економіки є поспішна приватизація державного майна. Дані по Україні говорять про тенденцію до підвищення частки промислових підприємств недержавної форми власності та обсягів вироблюваної ними продукції, що не змінюється з 1992 p. Так, якщо у 1992 p. підприємства недержавної форми власності становили 29,8% від загальної кількості підприємств промисловості і виробляли 18,2% всієї промислової продукції, то в 2000 p. ці показники були, відповідно, 87,6 і 76,2% [14, с. 36; 16, с. 164]. Може здатися, що підприємства недержавної форми власності є менш ефективними. Однак ці самі дані можуть означати і те, що в руках держави залишилися більш великі за розміром підприємства.

Ще до початку реформ як аксіома бралося твердження про те, що підприємство недержавної форми власності працює ефективніше. Але у житті все виявилося набагато складнішим. Наприклад, досвід роботи приватизованих підприємств показав, що зміна власника автоматично не забезпечує ефективнішу роботу. В економіці можна знайти приклади ефективної роботи підприємств державної форми власності та неефективної - інших форм власності, і навпаки. У цілому по Україні в 2000 p. фондовіддача підприємств по економіці становила 0,56, тоді як для підприємств різних форм власності цей показник перебував у діапазоні від 0,065 для комунальних підприємств до 6,38 – для приватних (рис. 3.1). Порівняння можна продовжити, використовуючи різноманітні економічні показники, проте при цьому доцільно розглядати не всю економіку в цілому, а кожну конкретну галузь окремо на предмет того, чи створено в ній достатні умови для розвитку конкуренції; чи можуть бути такі умови створені в доступному для огляду майбутньому; чи є доцільною приватизація підприємств у даній галузі; чи сприятиме це підвищенню ефективності функціонування економіки у цілому. Наведені на рисунку 1 дані, хоча і говорять про високу ефективність підприємств приватної власності, проте не можуть слугувати доказом того, що саме приватна власність забезпечила їх ефективне функціонування. Структура промислового виробництва в Україні; форми, методи і способи проведення приватизації; норма прибутку в окремих галузях промислового виробництва і цілий ряд інших факторів стали доданками показника, значення якого наведені на рисунку 3.1.

Рис. 3.1. Фондовіддача підприємств різних форм власності в економіці України в 2000 p. [14, с. 37]

Економіка Радянського Союзу, що управлялася на принципах планової адміністративно-командної системи, по суті, являла собою величезну корпорацію, всередині якої будь-яка конкуренція у тому вигляді, в якому вона розуміється в ринковій економіці, була відсутньою. Основними формами суспільної організації виробництва були концентрація (збільшення розмірів виробництва); спеціалізація (обмеженість номенклатури продукції виробничих одиниць); кооперація (встановлення тривалих виробничих зв'язків між підприємствами); комбінування (об'єднання в межах підприємств кількох технологічно різних, але взаємозв'язаних між собою виробництв). Саме ці форми розглядалися як найпрогресивніші, всебічно заохочувалися і використовувалися.

Орієнтація на принципи концентрації виробництва призвела до того, що радянська економіка виявилася наймонополізованішою у світі. За даними Держкомстату СРСР, у 1988 p. у машинобудуванні налічувалося 166 абсолютних монополістів і 180 монопольних виробництв ². Монополізованість того чи іншого ринку створює ситуацію, за якої зміна власника не тільки формує умови для підвищення ефективності функціонування підприємства, але, швидше, є небажаною. Дана особливість радянської економіки, успадкована економіками практично всіх держав колишнього СРСР, істотно утруднює рух до ринку. Проте і розукрупнення підприємств не завжди є доцільним з технологічних, технічних або економічних причин.

У Росії в середині 90-х років 2% промислових підприємств являли собою монополізовані виробництва, причому на їх частку припадало 19% промислової продукції. Найбільший рівень монополізованості спостерігався у чорній металургії (на 11,8% підприємств припадало 63,8% всього обсягу виробництва), хімічній та нафтохімічній промисловості (відповідно, 9,4 і 34,6%), кольоровій металургії (7,6 і 30,8%), машинобудуванні та металообробці (4,7 і 31,1%).

Високим є рівень монополізованості й економіки України.

У таблиці 3.1 наведено структуру чисельності підприємств України в розрізі форм власності станом на І півріччя 2000 p., у таблиці 3.2 - структуру залишкової вартості ОВФ. Порівняння даних таблиць 3.1 і 3.2 дозволяє зробити висновок, що основна частина найбільших підприємств залишилася в руках держави. Так, на 8,34% загальнодержавних підприємств припадає 36,27% основних засобів в економіці України, 76,3% колективних підприємств володіють 39,05%, а на 4,83% приватних підприємств припадає 0,18% вартості основних засобів.

Таблиця 3.1

Структура чисельності підприємств в економіці України за формами власності в І півріччі 2000 p. [14, с. 38]

(%)

Найменування	Всього	у тому числі
		держав-них	з них		Ко-лектив-них	з них			При-ват-них	інших форм власності
		держав-них	зага-льно-держав-них	комунальних	Ко-лектив-них	спільних	орендних	акціонер-них товариств	При-ват-них	інших форм власності
Кількість підприємств в економіці	100,0	18,22	8,34	9,89	76,30	0,82	0,77	26,96	4,83	0,64
Промисловість у цілому	100,0	13,86	11,65	2,21	83,92	1,25	0,81	49,22	1,64	0,59
в тому числі:
електроенергетика	100,0	40,60	25,56	15,04	58,65	0,00	7,52	31,58	0,00	0,75
паливна промисловість	100,0	83,25	82,54	0,72	15,79	0,96	0,24	6,22	0,72	0,24
чорна металургія	100,0	7,77	7,25	0,52	91,71	3,11	0,00	68,91	0,00	0,52
кольорова металургія	100,0	12,05	12,05	0,00	83,13	3,61	0,00	50,60	4,82	0,00
машинобудування і металообробка	100,0	10,33	9,87	0,45	88,14	1,01	0,31	57,78	1,15	0,38

Розрахунки показали, що коли середній розмір підприємств загальнодержавної форми власності (за залишковою вартістю ОВФ) у 2000 p. становив 29259,2 тис. грн., то комунальної - 16395,6 тис., акціонерної - 7920,2 тис., приватної — 250,4 тис. грн. Отже, найбільші підприємства перебувають у державній власності.

З точки зору галузевої належності, найбільші підприємства зосереджені в електроенергетиці: тут середня залишкова вартість ОВФ, яка припадає на одне підприємство, дорівнює 187970,1 тис. грн. За електроенергетикою йдуть підприємства чорної металургії - 120425,9 тис. грн., паливної промисловості - 70015,8 тис., кольорової металургії - 25591,3 тис., машинобудування і металообробки - 10289,7 тис. грн. Середній розмір підприємств в економіці України (за показником залишкової вартості ОВФ) становив на І півріччя 2000 p. 6723,9 тис. грн. Природно, даний показник обчислено без урахування малих підприємств.

Таблиця 3.2

Структура залишкової вартості ОВФ в економіці України за формами власності в І півріччі 2000 p. [14, с. 39]

Найменування	Всьо-го	у тому числі
		держав-них	з них					Ко-лектив-них		з них				При-ват-них	інших форм власності
			зага-льно-держав-них			комунальних				спільних		орендних	акціонер-них товариств
Залишкова вар-тість ОВФ (тис. гри.) Промисловість у цілому в тому числі: електроенергетика паливна промисловість чорна металургія кольорова металургія машинобудування і металообробка Інші галузі	100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0100,0	60,38 39,04 57,39 84,68 13,73 26,30 20,76 22,03		36,27 38,45 55,39 84,66 13,72 26,30 20,47 21,31	24,11 0,59 2,01 0,02 0,01 0,00 0,29 0,72		39,05 60,54 42,61 15,31 86,27 73,63 79,13 76,47		0,43 0,60 0,00 0,06 0,47 1,20 1,44 0,81		0,76 0,77 0,50 0,13 0,00 0,00 0,28 2,34		31,75 55,29 41,56 13,51 84,30 68,71 72,91 64,42	0,18 0,06 0,00 0,01 0,00 0,07 0,03 0,18	0,39 0,35 0,00 0,01 0,00 0,00 0,08 1,32

На рисунку 3.2 зображений розподіл в економіці України підприємств за середньою залишковою вартістю ОВФ по галузях економіки і формах власності.

З рисунку 3.2 видно, що найбільший розмір за вказаним показником мають підприємства електроенергетики, що перебувають у державній власності, найменший - також підприємства електроенергетики, але ті, що перебувають у власності іноземних громадян або держав. Середній розмір приватних підприємств є лише не набагато більшим від зазначеного: у машинобудуванні та металообробці - 286,5 тис. грн., у кольоровій металургії-358,1 тис., у паливній металургії - 639,6 тис. грн. Крім держави, великими підприємствами електроенергетики, паливної промисловості, чорної та кольорової металургії, машинобудування і металообробки, а також підприємствами інших галузей володіють акціонерні товариства.

Рис. 3.2. Середня залишкова вартість ОВФ, що припадає в середньому па одне підприємство, в економіці України за формами власності та галузями промисловості в І півріччі 2000 p. [14, с. 39]

Аналіз даних таблиці 3.2 показує, що монополію державної власності ще далеко не подолано - 60,38% залишкової вартості ОВФ в економіці перебувають, станом на І півріччя 2000 p., у державній власності. Аналогічні показники по промисловості в цілому становлять 39,04%, по електроенергетиці - 57,39, паливній промисловості -84,68, кольоровій металургії - 26,30, машинобудуванню і металообробці - 20,76% тощо. З урахуванням того, що в руках держави залишилися найбільші підприємства, можна дійти таких висновків:

- технічна і технологічна структури промислового виробництва в Україні говорять про монополізацію ринку в базових галузях економіки. Тому зміна власника у цих галузях без кардинального розв'язання проблеми упорядкування структури підприємств не вирішує проблеми монополізму, а тому нині не може бути визнана доцільною;

- створення ринкових відносин необхідно інтенсивно підтримувати лише в тих галузях, де проблему монополізму вирішено;

- має всебічно заохочуватися політика розвитку в монополізованих галузях дрібного і середнього бізнесу, який би брав на себе спеціалізоване виконання робіт допоміжного характеру, виключивши з структури монополіста непрофільні та допоміжні виробництва.

Оцінка монополізованості промислового виробництва за часткою державної власності не досить повно характеризує глибину проблеми. Насправді спеціалізація виробництва в економіці України досягла такої стадії, коли той чи інший продукт із завданими властивостями випускався практично одним, принаймні, двома-трьома виробниками. Роки реформування не тільки не внесли істотних змін уданий процес, але й значно його погіршили.

Для доведення монополізованості ринку немає необхідності розглядати кожну номенклатуру товару окремо. Монополізованість проявляється навіть при розрахунку відповідних показників за укрупненою номенклатурою товарів. Проблема монополізму посилюється природною наявністю підприємств - природних монополістів, до яких українське законодавство відносить підприємства, що працюють у таких сферах:

- транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

- транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

- транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

- передача і розподіл електроенергії;

- користування залізницями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

- управління повітряним рухом;

- зв’язок загального користування;

- централізоване водопостачання і водовідведення;

- централізовані поставки теплової енергії;

- спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів [14, с. 41-42].

Об’єктивною перешкодою для запровадження конкуренції в умовах природної монополії служать надзвичайно великі перешкоди. Найвищою перешкодою “на вході” в галузь для нових фірм є обсяг інвестицій, необхідний для створення альтернативного об’єкта. Тому цілком закономірно, що порівняно з новими фірмами переваги належать підприємствам, які тут функціонують. Останні виграють у ціновій конкурентній боротьбі завдяки використанню резервів потужностей та діяльності ефекту масштабу.

Економічна недоцільність конкуренції у сферах діяльності природних монополій пояснюється тим, що виграш від її наявності не покриває значних витрат суспільства на її запровадження та підтримку. Адже присутність більшої кількості виробників на ринку сприятиме пропорційному скороченню виробництва кожного з них, і як результат, недовикористання основних виробничих потужностей. Внаслідок цього зростатимуть тарифи на поставки, що, безперечно, матиме негативні наслідки для суспільства [17, с. 41].

У зв’язку з тим, що проблема існування природних монополій і їх ефективності є надзвичайно актуальною для економіки України, слід пам’ятати, що найбільш економічним режимом експлуатації таких систем є максимальне завантаження, яке досягається підключенням усіх потенційних споживачів. Саме тому держава в більшості випадків сама створює легальні бар’єри, надаючи компаніям – природним монополістам виключні права на здійснення певного виду діяльності, блокуючи таким чином вхід у ці галузі потенційних конкурентів. В Україні запроваджено ліцензування діяльності не тільки господарюючих суб’єктів на ринках природних монополій, але й на суміжних з ними.

Таким чином, природна монополія є станом товарного ринку, на якому необмежена ринкова влада окремого господарюючого суб’єкта є економічно обґрунтованою та виправданою із суспільної точки зору, оскільки компенсується значною економією споживчого надлишку. Однак держава повинна використовувати увесь арсенал засобів економічного, правового, адміністративного характеру з метою встановлення таких “правил гри” для цих суб’єктів, які б дали змогу отримати оптимальний результат.

З сказаного виходить, що завдання побудови ринкових відносин в економіці України, яке має своєю невід'ємною складовою необхідність створення ринкових суб'єктів господарювання, наштовхується на серйозну проблему монополізованості базових галузей промисловості та істотної частини всієї економіки. Приватизація підприємств цих галузей не змінює у загальному плані рівень монополізації за широким спектром товарних ринків, з чого випливає висновок про те, що заміна державної власності на приватну не може бути визнана у таких галузях доцільною.

Таким чином, у процесі формування ринкових суб'єктів господарювання проблема монополізованості економіки України є істотною перешкодою. Суть проблеми полягає в тому, що за існуючої структури економіки в цілому і промислового виробництва зокрема монополізм державної власності може бути замінений тільки монополізмом окремого виробника, що аж ніяк не сприяє завданню формування суб'єктів ринкового господарювання. Більше того, монополізм окремих виробників вимагає досить жорсткого контролю з боку держави і ніяк не забезпечує автоматичного діяння ринкових регуляторів, а також ставить під великий сумнів питання формування ефективного власника.

Висновки

У підприємницькому секторі економіки будь-якої країни існує безмежна кількість різноманітних ринкових ситуацій. Залежно від ринкової ситуації фірма приймає відповідне рішення щодо своєї підприємницької діяльності і, передусім, відносно ціни і випуску продукції. В свою чергу на ці рішення істотно впливає характер галузі, в якій фірма діє. В економіці двох однакових галузей не буває. Однак спільним майже для всіх є наявність у кожній двох полюсів. Йдеться про те, що на одному полюсі спостерігаємо тисячі і сотні тисяч невеликих фірм, які виробляють незначну частку ринкової продукції, а на другому - єдиного виробника, який посідає домінуюче становище на ринку. Між цими полюсами знаходиться велике розмаїття ринкових структур.

Економічні умови, в яких відбувається ринкова конкуренція, називають ринковою структурою. Структура ринку визначається кількістю і розміром фірм, характером продукції, легкістю входження і виходу з конкретного ринку, доступністю ринкової інформації. Основними типами ринкових структур є досконала або чиста конкуренція, чиста монополія, монополістична конкуренція, олігополія.

Існує багато причин існування монополії, але чотири з них дуже важливі: володіння основними видами сировини; низькі середні витрати; патентні права; особливі привілеї.

Монополістична конкуренція - це така ринкова ситуація за якої відносно велика кількість невеликих виробників пропонують схожу, але не ідентичну продукцію. Із самої назви випливає, що монополістичній конкуренції властиві риси як монополії, так і досконалої конкуренції.

По-друге, будучи єдиним продавцем на ринку, монополіст не прагне до зниження виробничих витрат.

Ринки з абсолютною конкуренцією бажані, оскільки вони економічно ефективні — поки не існує побічних негативних наслідків (наприклад, екологічних), і нічого не перешкоджає нормальній діяльності ринку, сумарний надлишок споживачів та виробників максимальний. Монополістична конкуренція в дечому подібна до конкуренції, проте вона — соціально небажана ринкова структура, яку потрібно регулювати.

По-перше, на більшості ринків з монополістичною конкуренцією монопольна влада незначна. І, оскільки криві попиту на товар фірми будуть досить еластичними, надлишкова продуктивність буде також незначною.

По-друге, якою б не була ця неефективність, її необхідно порівнювати з важливою вигодою, яку створює монополістична конкуренція — різноманітність товарів. Виграш від різноманітності може бути значним і набагато переважати неефективні витрати, які виникають від кривих попиту, нахилених донизу.

На відміну від досконалої конкуренції олігополіст виробляє у точці, в якій ціна перевищує граничні витрати. Інакше кажучи, як і за монополістичної конкуренції, за олігополії не досягають ні розподільної, ані виробничої ефективності.

Проблема "ефективність — олігополія "у довгостроковому періоді має декілька аспектів. По-перше, конкуренція забезпечує стимули для розвитку НТП.

По-друге, в олігополії можуть існувати стимули до стримування інновацій та гальмування НТП.

По-третє, сучасна науково-дослідна діяльність з розробок нових продуктів є неймовірно дорогою.

У процесі формування ринкових суб'єктів господарювання проблема монополізованості економіки України є істотною перешкодою. Суть проблеми полягає в тому, що за існуючої структури економіки в цілому і промислового виробництва зокрема монополізм державної власності може бути замінений тільки монополізмом окремого виробника, що аж ніяк не сприяє завданню формування суб'єктів ринкового господарювання. Більше того, монополізм окремих виробників вимагає досить жорсткого контролю з боку держави і ніяк не забезпечує автоматичного діяння ринкових регуляторів, а також ставить під великий сумнів питання формування ефективного власника.

Список використаної літератури

1. Базилевич В., Филюк Г. Роздержавлення природних монопольних структур в Україні // Економіка України. – 2002. - №3. – С. 35-42.

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч.посіб. - К.: Вища шк., 1998. – 544 с.

3. Долан Э.Дж., Линсей Д. Микроэкономика / Пер. с англ. В.Лукашевича и др., Под общ.ред. Б.Лисовика и В.Лукашевича. – С.-Пб., 1994. – 448 с.

4. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: Навч. посібник / За ред. Ватаманюка З., Панчишина С. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 2001. – 606 с.

5. Іванов М. Приватизація державної власності // Економіка України. – 2001. - №4. – С. 23-29.

6. Йозеф Шумпетер та проблеми реформування економіки України / Ю.К.Зайцев, Т.В.Фініков (відп. ред.). – К.: Таксон, 2000. – 244 с.

7. Ларцев В. Сутність та основні форми процесу роздержавлення в Україні // Економіка України. – 2001. - №9. – С. 17-23.

8. Макконнелл Кэмпбелл Р., Брю Стэнли Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. – М.: Республика, 1992. – 400 с.

9. Мендрул О., Кальніченко Л. Реструктуризація підприємств в умовах становлення ринкового середовища // Економіка України. – 2000. - №10. – С. 27-33.

10. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник. У 2 ч. / С.Будаговська, О.Кілієвич, І.Луніна та ін.; За ред. С.Будаговської. – К.: Основи, 1998. – 517 с.

11. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики: Учебник. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 572 с.

12. Основи економічної теорії: Підручник / Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. – К.: Атіка, 2001. – 344 с.

13. Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика: Пер. с англ. – М.: ДЕЛО, 1992. – 510 с.

14. Полуянов В. Монополізованість промисловості України і тенденції формування ринкових суб’єктів господарювання // Економіка України. – 2001. - №9. – С. 36-42.

15. Статистичний щорічник України за 2000 рік / Держкомстат України: За ред. О.Г.Осауленка; Відп. за вип. В.А.Головко. – К.: Техніка, 2001. – 600 с.

16. Україна у цифрах у 2000 році: Корот. стат. довід. / Держкомстат України: За ред. О.Г.Осауленка; Відп. за вип. В.А.Головко. – К.: Техніка, 2001. – 256 с.

17. Филюк Г. Природна монополія: теоретичний аспект // Вісник КДТЕУ. – 2000. - №4. – С. 34-43.

18. Фролов П. Деформації в промисловості України та шляхи їх усунення // Економіка України. – 2001. - №10. – С. 88-90.

19. Чемберлин Эдвард Х. Теория монополистической конкуренции: Реориентация теории стоимости. – М.: Экономика, 1996. – 351 с.

20. Шумпетер Йозеф А.Капіталізм, соціалізм і демократія / В.Ружицький, П.Таращук (пер. з англ.). – К.: Основи, 1995. – 528 с.

21. Экономика: Учебник / Под ред. доц. А.С.Булатова. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 1999. – 816 с.

Еще из раздела Экономика:

Это интересно

Реклама

Поиск рефератов

Еще рефераты

Афоризм

Если утром жена с Вами не разговаривает - значит, пьянка удалась!

Гороскоп

Счётчики

Соц. сеть	Объявления	Здоровье	Рецепты	Закрыть
Погода	TV программа	Курсы валют	Каталог сайтов	Рефераты
Гороскопы	Тайна имени	Именины	Праздники	Сонник
Девушка дня	Тесты ON-Line	Игры	Анекдоты	Приколы