Финансовые науки: Фінансова діяльність підприємства, Шпаргалка

1. Предметом фінансової науки є сукупність фін. Відносин на різних рівнях екон. системи: загальнодержавному, регіональному і окремих суб’єктів.

Фінанси-це система екон. відносин, що виникли з приводу розподілу і перерозподілу вартості ВВП і національного багатства у певних умовах з метою формування фін. ресурсів суб’єктів господарювання і держави і використання їх на розширене відтворення та задоволення суспільних потреб.

Об'єктами фін. відносин є національне багатство і вироблений ВВП. Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. ВВП характеризує таку ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює. Коли об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці, держава. Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП і отримують у вигляді зарплати, стипендій і ін. доходів, які викор. для сплати податків. У рамках державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем. Права держави, як керуючої структури суспільства, визначаються об'єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кошти вона може акумулювати таким чином:

– заробляти як власник засобів виробництва;

– отримувати від природних ресурсів, що знаход. в її власності;

– мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юрид. і фіз. осіб.

 

3. Особливість фінансів як екон. категорії полягає в тому, що вони завжди мають грошову форму вираження. Характерні ознаки фінансів:

а) обмінно-розподільний характер-рух вартості від одного суб’єкта до іншого;

б) грошова форма відносин – обов’язкова умова виникнення та існування фінансів;

в) формування доходів і здійснення видатків;

г) еквівалентний характер обміну та розподілу і нееквівалентний-перерозподіл.

Грошові відносини за своїм змістом і складом значно ширші фінансових. Фінанси не є безпосередньо грошовими коштами, вон відтворюють відносини між людьми, державою щодо утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів. Сукупність грошових відносин, яка виникає у зв’язку із рухом коштів грошових фондів, утворює фінансові відносини.

 

4. Фінансові категорії – доходи і видатки. Доходи одного з суб'єктів завжди є видатками іншого. Характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх об'єктів і суб'єктів. Об'єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва – ні просте, ні розширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП є закономірною необхідністю. З другого боку, саме ВВП, як об'єкт фінансових відносин, характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює.

 

5. За допомогою фінансів відбувається виокремлення у складі виручки від реалізації продукції коштів для відшкодування матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань, фонду оплати праці, прибутку, відрахувань на соціальне страхування. Розподільні процеси відбуваються не лише через фінансові відносини, але й шляхом використання цін, зарплати і кредитів.

Ціна передбачає величину грошових коштів, що надійдуть від реалізації продукції до її власників. Ціна вимірює вартість товарів і послуг в грошовій формі у певний чітко визначений момент часу.

Зарплата використовується як джерело особистого споживання. Через впровадження зарплатних карток вона все більше наближається до фін. категорії, бо дає можливість здійснювати більшість розрахунків у безготівковій формі, а її частина залишається на рахунку, і може викор. банківською установою як джерело дешевих кредитних ресурсів.

Кредит – рух позичкового капіталу, що здійснюється через банківську систему та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути на умовах платності, строковості, повернення, цільового використання і матеріальної забезпеченості. Великі перерозподільні процеси відбуваються у сфері кредитних відносин. Фінанси і кредит у сполученні забезпечують кругообіг грошових фондів підприємств на розширеній основі. В Україні кредитні ресурси широко використовуються для покриття бюджетного дефіциту.

 

6. Фінанси виконують три функції: розподільну, контрольну і регулюючу.

Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Механізм дії розподільної функції включає такі стадій:

І) первинний розподіл – розподіл заново створеної вартості й формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВНП;

2) перерозподіл – створення й використання централізованих фондів;

3) вторинний розподіл. – перерозподілу в частині формування первинних доходів фізичних осіб, які зайняті в бюджетній сфері.

Суть контрольної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням і використанням доходів суб'єктів обмінно-розподільних відносин. Контрольна функція знаходить свій прояв у фінансовому контролі. Необхідність контролю випливає з того, щоб в процесі розподілу ВВП окремі суб'єкти не привласнювали неналежну їм частку. Фінансовий контроль виступає у таких формах: державний, відомчий, внутрішній, незалежний, суспільний. Державний – це контроль з боку держави за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб. Відомчий контроль здійснюється галузевими міністерствами і відомствами відносно до підпорядкованих їм підприємств, організацій, установ. Його об'єктом виступає фінансова діяльність підприємств. Внутрішній контроль полягає у самоперевірці фінансової діяльності кожним суб'єктом розподільних відносин. Незалежний фінансовий контроль проводиться спеціальними органами – аудиторськими фірмами з метою встановлення правильності й законності у фінансовій діяльності окремих суб'єктів. Суспільний – це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави. Регулююча функція проявляється розподілі фін. ресурсів за допомогою нормативів, NBправил та законів.

 

7. Фінанси є життєво важливою системою в економіці та суспільстві в цілому. Налагоджені фінансові відносини виступають запорукою нормальної життєдіяльності. Роль фінансів:

– забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави;

– забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і тим самим безперервність відтворення виробництва;

– здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами;

– впливають на інтереси суб'єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;

– відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни;

– утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;

– забезпечують всеохоплюючий контроль між суб'єктами обмінно-розподільних відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів.

 

9. За внутрішньою будовою фінансова система – це сукупність відносно обособлених взаємозв'язаних – фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП. Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи. Виділяють чотири сфери: рівень мікроекономіки – фінанси суб'єктів господарювання; рівень макроекономіки – державні фінанси; рівень світового господарства – міжнародні фінанси; забезпечуюча сфера – фінансовий ринок. Ланка показує обособлену частину фінансових відносин. Сфера фінансів суб'єктів господарювання відображає рух грошових потоків підприємств. Вони мають загальні принципи організації і методи ведення фінансової діяльності, то ця сфера не поділяється на окремі ланки.

Сфера державних фінансів, що характеризує фінансову діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення, фінанси державного сектора. Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподілено-обмінені відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Вона складається з двох частин – міжнародних фінансових відносин та безпосередньо міжнародних фінансів.

Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і капіталів. Обособленою ланка фін. системи – страхування, яке не належить до конкретної сфери.

 

10. Кожна сфера і ланка фінансової системи має відповідне призначення і специфічні ознаки. Фінанси суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств. Вони виступають базовою основою всієї фінансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП, який виступає об'єктом фінансових відносин. Обмінно-розподільні відносини, що характеризують фінанси підприємств, поділяються на дві групи – внутрішні й зовнішні. Внутрішні характеризують грошові потоки на підприємстві й процеси формування, розподілу і перерозподілу його доходів. Зовнішні характеризують зв'язки з іншими сферами і ланками фінансової системи. Вони поділяються на вхідні та вихідні грошові потоки.

Страхування являє собою обособлену ланку фінансової системи, яка відображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів. У фінансовій системі воно займає проміжне місце між фінансами суб'єктів господарювання і державними фінансами. Здійснення страхування забезпечується через страхові компанії, які є звичайними суб'єктами підприємництва, тобто їх діяльність належить до рівня мікроекономіки. Створювані фонди характеризують перерозподіл фінансових ресурсів між окремими суб'єктами страхування і мають ознаки належності до макрорівня. При цьому колективні страхові фонди можуть створюватись і державними страховими компаніями. У цьому випадку вони належатимуть до системи державних фінансів. Державні фінанси характеризують державну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави. Державні фінанси включають централізовані ланки – бюджет, фонди цільового призначення і державний кредит, а також децентралізовані – фінанси суб'єктів господарювання у державному секторі. Фінансові відносини у сфері централізованих державних фінансів мають фондовий характер і поділяються на два напрями: мобілізація коштів державою та їх виділення. Бюджет держави – це основний фонд фінансових ресурсів і визначальна ланка державних фінансів. Через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи, тобто з позицій управління фінансами це визначальна ланка, яка спрямовує в заданому напрямі розвиток суспільства. Фонди цільового призначення характеризують централізацію фінансових ресурсів для вирішення конкретних завдань і проблем, їх характерною ознакою є чітко визначені джерела формування і напрями використання. Державний кредит характеризує відносини, при яких держава виступає позичальником. Міжнародні фінанси відображають рівень світового господарства і характеризують діяльність на цьому рівні як національних суб'єктів господарювання, так і держави. Міжнародні розрахунки характеризують рух вартості між окремими країнами. Система міжнародних розрахунків базується на валютному регулюванні, яке насамперед полягає у встановленні курсу валют. Фінансовий ринок є важливою складовою фінансової та економічної систем. Він виступає своєрідною надбудовою, через яку координується діяльність усієї фінансової системи. Це сполучна сфера, через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Суть відносин у сфері фінансового ринку полягає в купівлі-продажу фінансових ресурсів. Фінансовий ринок поділяється на дві ланки: ринок грошей і ринок капіталів. Ринок грошей – це сфера, де можна їх купити. Його функціонування забезпечується насамперед кредитною системою – сукупністю кредитних установ, які здійснюють концентрацію тимчасово вільних грошових коштів та їх надання в кредит. Банківська система є ядром кредитної системи. Вона складається з двох рівнів: центральний та комерційні банки. Ринок капіталів – це сфера торгівлі не тільки грошима, а й правом власності. Інструментом ринку капіталів виступають спеціальні цінні папери – акції. Акції та інші цінні папери, що не дають права власності, у т. ч. ті, що випускаються державою, формують ринок цінних паперів. За його допомогою здійснюється швидкий і ефективний перерозподіл капіталу між окремими суб'єктами господарювання, галузями, регіонами і країнами.

 

11. За організаційною структурою фін. система – сукупність фінансових органів та інститутів, які управляють грошовими потоками. Рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а керується певними управлінськими структурами, юридичними і фізичними особами.

В основі виділення органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління. До організаційного складу фінансової системи України входять:

а) орган и у правління: Міністерство фінансів; Державна податкова адміністрація; Контрольно-ревізійна служба; Казначейство; Рахункова палата; Аудиторська палата; Комітет з нагляду за страховою діяльністю; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Державний інноваційний фонд. б) фінансові інститути: Національний банк; комерційні банки; страхові компанії; небанківські кредитні установи; міжбанківська валютна біржа; фондові біржі; фінансові посередники на ринку цінних паперів.

 

12. Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інститутами. Центральне місце в управлінні фінансами в Україні займає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни. Основними його функціями є: вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розробка заходів щодо їх реалізації; організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання; здійснення заходів з мобілізації коштів та управління державним боргом; регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання; організація функціонування ринку цінних паперів; забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фін. інститутами. До складу Міністерства фінансів входять два обособлених підрозділи: контрольно-ревізійна служба і державне казначейство. Контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. Державне казначейство створено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. Основне завдання Державної податкової адміністрації полягає у реалізації податкової політики держави. Основні функції: розробка проектів податкового законодавства; проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків; облік платників податків та надходжень їх до бюджету; контроль за правильністю обчислення податків і своєчасністю їх сплати; накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень; міжнародне співробітництво в сфері оподаткування. Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики. Рахункова палата може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Комітет з нагляду за страховою діяльністю організує функціонування страхового ринку. Він проводить ліцензування страхових компаній та видає їм ліцензії на здійснення окремих видів страхування. Страхові компанії заключають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види й умови страхування, встановлюють розміри страхових тарифів, нараховують належні клієнтам виплати. Аудиторська палата організує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства з аудиторського контролю. Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності бухгалтерської і фінансової звітності.

Національний банк України є основним фінансовим інститутом у сфері грошового ринку. Він здійснює емісію грошей і регулює грошовий обіг у країні. Він проводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензію на окремі види банківських операцій. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, організує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави. Здійснює валютне регулювання і встановлює офіційні курси валют чи валютні коридори. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами. Фондова біржа проводить операції з цінними паперами. Призначення: організація роботи вторинного ринку. Фінансові посередники на ринку цінних паперів виконують роль сполучної ланки між емітентами цінних паперів та інвесторами. З одного боку, за дорученням емітентів вони проводять випуск та розміщення цінних паперів на фінансовому ринку. З другого боку, вони проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод з інвесторами.

Пенсійний фонд створений з метою акумуляції і раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.

13. Фінанси одна з небагатьох економічних категорій, яку досліджують майже всі напрями економічної науки (якщо визначати ці напрями з огляду на фінансові проблеми). Визначення фінансів як багатопланової категорії є стратегічним у їх вивченні. Найчастіше фінанси розглядаються через призму історичних, економічних і юридичних підходів. Історичний аспект основа будь-якої наукової категорії. Історичні корені й джерела допомагають розкрити її зміст. Згідно з історичним підходом поняття «фінанси» є категорією історичною, що виникла разом з появою держави і нерозривно пов'язана з її існуванням та функціонуванням, визначає характер і мету певної історичної епохи. Історичну основу фінансів визнають усі наукові діячі у сфері фінансів. Фінанси є продуктом існування держави і товарно-грошових відносин. Зміст цього поняття пов'язаний з певною історичною епохою. Він відтворює еволюцію товарно-грошових відносин, розширення функцій держави, а також методи і способи реалізації цих функцій. І хоча термін «фінанси» почали застосовувати ще наприкінці XIII ст., найбільшого поширення він дістав у XIX ст., коли функції держави значно розширились і вдосконалились, а товарно-грошові відносини почали домінувати в економічних системах. У свою чергу, розвиток товарно-грошових відносин був зумовлений суспільним поділом праці, наявністю різних форм власності та започаткованих на їх основі організаційно-правових форм господарювання, економічною відокремленістю їх суб'єктів і зовнішньоекономічними зв'язками. Іншими словами, фінанси стали універсальним і дійовим елементом економічного життя. У середні віки панування натурального господарства і зумовлений цим слабкий розвиток фінансів не сприяли розвитку фінансової науки. Для цього періоду характерне формування загальних положень про фінансову моральність в окремих теологічних, філософських, політичних і юридичних працях схоластиків.

14. Фінансова наука виникла водночас із політичною економією в XV ст. у північній Італії, що переживала економічне і культурне піднесення. На межі середньовіччя і нової історії торговий капіталізм не тільки створив матеріальні умови для виникнення нової галузі суспільного знання, а й зумовив необхідність свідомого ставлення до фінансового господарства Сучасні підходи до виявлення суті фінансів значно розширили зміст цього поняття. Проте різні погляди на фінанси, викладені в науковій літературі, внесли певну плутанину у визначення цієї економічної категорії. У поняття «фінанси» ' вкладають різний зміст це й «'фінансові ресурси», і «капітал», і «грошові потоки», і «фінансовий ринок» ', і «фінансові фонди» тощо. У повсякденному житті поняття «фінанси» часто вживають у значенні «гроші*'. Але фінанси це не гроші, хоча вони й мають грошову форму. їх неможливо відчути, торкнутися, оплатити ними покупку. Рух коштів, що пов'язаний З обслуговуванням роздрібного товарообороту, оплатою комунальних, транспортних та інших послуг, отриманням спадщини чи дарунків, не вважається фінансами.

 

16. Фінансова політика – це сукупність заходів держави з мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу й використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства. Фінансова політика мас забезпечувати нормальне функціонування фінансової системи держави і на цій основі – ефективніше виконання державою соціальних, економічних, екологічних, оборонних та інших функцій. Зміст фінансової політики визначається прийнятою концепцією розвитку фінансів, її стратегічними цілями, що розкривають основні напрями формування, розподілу та використання фінансів, і системою заходів, які здійснюють органи державної влади та управління щодо досягнення поставлених цілей. При цьому заходи у фінансовій сфері та кожній з її підсистем мають бути узгоджені з тими, що здійснюються в інших сегментах соціально-економічної політики грошово-кредитному, ціновому, оплати праці. Найважливіша мета фінансової політики – – збільшити обсяг фінансових ресурсів на основі економічного розвитку, нарощування державних фінансів, необхідних для повнішого задоволення потреб суспільства.

З огляду на викладене необхідно визначити оптимальні обсяги централізації фінансових ресурсів у сфері розподілу державних фінансів, раціонально розподіляти їх і ефективно використовувати, зокрема для реалізації цільових програм (загальнодержавних, міжрегіональних). Центром фінансової політики є система організації фінансових відносин, механізм фінансового регулювання та забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.

17. Фінансова політика реалізується зазвичай у кілька етапів: формування науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва та потреб населення; визначення основних напрямів використання фінансів у перспективі та в поточному періоді, тобто формування стратегії і тактики фінансової політики. На цьому етапі виходячи з поставлених цілей слід ураховувати можливості збільшення та зменшення обсягів фінансових ресурсів, а також зовнішні, політичні та економічні чинники; безпосередні практичні дії, спрямовані на досягнення поставлених цілей. Зрозуміло, що фінансова політика починає прямо впливати на економіку лише на третьому етапі, але такий вплив визначається змістом двох попередніх етапів. Фінансову політику розглядають переважно в певному часовому періоді: довгостроковому (перспективному) чи короткостроковому (поточному).

 

18. Фінансову політику розглядають переважно в певному часовому періоді: довгостроковому (перспективному) чи короткостроковому (поточному).

Поточна фінансова політика пов'язана з оперативним регулюванням ланок фінансової системи, їх збалансуванням і підтримкою рівноваги між ними.

Перспективна фінансова політика розрахована на тривалий період. Вона має забезпечити виконання стратегічних масштабних завдань, які потребують великих витрат часу та капіталу. Стратегічні завдання фінансової політики найчастіше пов'язують зі структурними змінами у фінансовій системі та фінансовому механізмі загалом. Часовий період фінансової політики визначає способи й методи її реалізації. їх регулівний зміст пов'язаний з вибором одного з трьох основних напрямів фінансової політики: економічного розвитку, стабілізації чи обмеження ділової активності.

Зазначені напрями застосовують відповідно до конкретних соціально-економічних умов країни. Із кожним варіантом пов'язані певні заходи з реалізації фінансової політики. Під політикою економічного розвитку розуміють систему фінансових заходів, спрямованих на збільшення фактичного обсягу валового національного продукту (ВНП) та підвищення рівня зайнятості населення. Політика стабілізації – це система фінансових заходів, спрямованих на утримання обсягу випуску продукції на досягнутому в країні рівні. Політика обмеження ділової активності – це система стримувальних фінансових заходів, спрямованих на зниження темпів зростання реального обсягу ВВП порівняно з досягнутими.

Фінансова політика в Україні є важливою складовою економічної стратегії перебудови економіки країни. Тому крім основних її завдань (визначених раніше) слід визначити й специфічні:

•  впровадження ринкових відносин, створення умов для їх розвитку;

•  оздоровлення грошово-кредитної системи;

•  ефективна підтримка процесів роздержавлення та приватизації;

•  допомога у здійсненні антимонопольної політики;

•  формування повноцінного фінансового ринку;

•  удосконалення податкової системи;

•  ліквідація бюджетного дефіциту;

•  подолання кризи державної неплатоспроможності;

•  перехід до нових умов фінансування економіки та формування ефективної структури економіки. На жаль, розв'язання цієї проблеми пов'язане з неминучим закриттям низки підприємств, а можливо, і ліквідацією галузей;

створення ефективної системи соціальної підтримки

19.За умов, коли об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономірним таке явище є тільки в тому разі, коли є зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також при наявності значних запасів природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства є звичайним «проїданням» ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою. Кризова фінансова ситуація:ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів. тому розпродається національне багатство. Тільки виробництво ВВП створює стабільні фінансові передумови для процвітання нації.

20. Фінансовий механізм – це сукупність фін. методів і форм, інструментів і важелів впливу на соц.-екон. розвиток суспільства. У складі фінансового механізму створюється набір фінансових інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку. Видами таких інструментів є податки, внески і відрахування. Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється залежно від завдань фінансової політики. Дієвість фінансово-кредитного механізму визначається дієвістю окремих інструментів. Наприклад, у бюджетно-фінансовій сфері за допомогою податків як форми вилучення частини первинних доходів суб'єктів господарювання і працюючого населення реалізуються основні фінансові відносини між ними і державою. Надаючи субсидії для виробництва окремих соціально значущих товарів (продуктів харчування, медичних препаратів тощо), фінансову підтримку окремим галузям і підприємствам, держава тим самим реалізує особливий вид фінансових відносин у цій сфері. Таким чином, фінансовий механізм у межах виробництва суспільного продукту виконує функції акумуляції фінансових ресурсів, фінансування витрат, стимулювання та регулювання. У підсистемі фінансів суб'єктів господарювання фінансовий механізм проявляється у співвідношенні окремих форм грошових доходів і нагромаджень, розподілі чистого прибутку, використанні коштів із фондів підприємств. У структурі фінансового механізму виокремлюють мобільний блок елементів, який становлять податкові ставки, база оподаткування, нормативи обов'язкового резервування грошових коштів, облікова ставка рефінансування, рівень нормованих витрат. Ці елементи частіше, ніж інші, коригуються з урахуванням інтересів суб'єктів економічних відносин та особливостей економіки. Для нормального функціонування фінансового механізму необхідне його відповідне нормативно-правове забезпечення, що включає передусім Конституцію України, численні закони, а також підза-конні нормативно-правові акти.

22. Фінансове забезпечення реалізується на основі встановленої системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, бюджетне фінансування. Окреме місце в системі фінансового забезпечення займає залучення фінансових ресурсів за допомогою випуску акцій. Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб. Це вихідна форма фінансового забезпечення. Без наявності певних власних коштів розпочати будь-яку діяльність неможливо. Принцип самофінансування означає, що регулювання фінансової забезпеченості здійснюється за рахунок кредиту. Він потребує чіткого визначення співвідношення між власними та запозиченими ресурсами. Головна перевага такої системи фінансового забезпечення полягає в тому, що вона сприяє максимально ефективному використанню наявних у суспільстві ресурсів на основі прискорення їх кругообігу.

Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Воно засновується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів. Кредитування є надзвичайно дійовою формою фінансового забезпечення. Акціонерний капітал виступає формою колективного фінансового забезпечення. Ця форма забезпечує суспільний контроль за ефективністю використання коштів через вторинний ринок цінних паперів В умовах ринкової економіки бюджетні асигнування є підпорядкованими відносно до самофінансування і кредитування. Завжди були і будуть такі сфери, які потребують державного субсидіювання. За певних умов бюджетні асигнування можуть бути основним джерелом асигнувань у економіку. Такі умови виникають тоді, коли практично неможливе використання для розвитку інших форм фінансового забезпечення.

23. Фінансове регулювання як підсистема фінансового механізму засновується на правовому регламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Зміст фінансових методів регулювання полягає в тому, що вони по суті є методами розподілу. Відомі два методи розподільних відносин: сальдовий і нормативний. Сальдовий метод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Так, прибуток підприємств є різницею між валовими доходами і валовими витратами. Якраз це стимулює зростання доходів і зниження витрат.

Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються по відношенню до об'єкта розподілу. Нормативним є розподіл прибутку при його оподаткуванні. Вибір методу розподільних відносин є дуже важливим етапом побудови підсистеми фінансового регулювання. Метод фінансового регулювання визначає характер дії фінансового механізму. У складі фінансового механізму створюється набір фінансових інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку. Видами таких інструментів є податки, внески і відрахування. Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється залежно від завдань фінансової політики. Дієвість фінансово-кредитного механізму визначається дієвістю окремих інструментів.

24. Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільстві валового внутрішнього продукту забезпечується із застосуванням методу фінансового планування. Фінансове планування – це діяльність із складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому.

При виконанні фінансових планів виникає потреба у фінансовому оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній з необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів. Під час складання й виконання фінансових планів, а також по закінченні певних періодів здійснюється фінансовий контроль, спрямований на перевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, а також цільового витрачання коштів із відповідних фондів.

25 Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного і поступового розвитку економіки. Він може бути державним і внутрішньогосподарським, за часом – – попереднім, поточним і подальшим та здійснюватися різними методами (ревізія, перевірка, обстеження тощо) Об'єктивною основою фінансового контролю є контрольна функція фінансів, тобто органічно притаманна їм властивість управляти шляхом спостереження за формуванням, розподілом і використанням валового суспільного продукту. Сутність фінансового контролю полягає у комплексному, органічно взаємопов'язаному вивченні законності господарських і фінансових операцій і процесів на основі використання фінансової звітності, бухгалтерського обліку, нормативної та іншої економічної інформації в поєднанні з дослідженням фактичного стану об'єктів контролю з метою забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів. Об'єктом фінансового контролю є розподільні та перерозподільні процеси при формуванні й використанні фінансових ресурсів на всіх рівнях економічної системи країни. До сфери фінансового контролю потрапляють практично всі операції, пов'язані з рухом господарських коштів і господарською діяльністю, тому в економічній літературі часто вживається термін «фінансово-господарський контроль». Розрізняють такі види фінансового контролю: державний, аудиторський та внутрішньогосподарський.

26. Необхідність фінансового контролю випливає з того, що фінансові відносини мають яскраво виражений протиречивий характер, оскільки кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше. Саме для того, щоб в процесі розподілу ВВП окремі суб'єкти не привласнювали неналежну їм частку, необхідний постійний всеохоплюючий фінансовий контроль. Фінансовий контроль виступає у таких формах: державний; відомчий; внутрішній; незалежний; суспільний. Державний – це контроль з боку держави за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб. Це найбільш організована та дійова форма. Він охоплює загальнодержавний рівень розподілу ВВП. Відомчий контроль здійснюється галузевими міністерствами і відомствами відносно до підпорядкованих їм підприємств, організацій, установ. Його об'єктом виступає фінансова діяльність підприємств та внутрішньовідомчі розподільні відносини. Внутрішній контроль полягає у самоперевірці фінансової діяльності кожним суб'єктом розподільних відносин. Незалежний фінансовий контроль проводиться спеціальними органами – аудиторськими фірмами з метою встановлення правильності й законності у фінансовій діяльності окремих суб'єктів. Суспільний – це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави. Він здійснюється за рахунок відкритості й гласності фінансової діяльності держави і надання права кожному громадянину вільного ознайомлення, через виборчу систему. Фінансовий контроль виступає одним з найбільш дійових видів контролю у суспільстві. На відміну від інших він охоплює все суспільство: кожний суб'єкт перевіряє кожного.

 

28. Управління фінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діяльності. У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління грошовими потоками. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розробка стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання розроблених планів, облік і контроль. Основним завданням органів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інститутами.

Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій державі, займає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни. Основними його функціями є: – вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розробка заходів щодо їх реалізації; – організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України; Регіональні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування. Вертикально вони підпорядковані відповідному фінансовому органу Горизонтально фінансові органи підпорядковані місцевим органам управління, тобто входять до складу відповідних державних адміністрацій. До складу Міністерства фінансів входять два обособлених підрозділи: контрольно-ревізійна служба і державне казначейство. Контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. По-перше, вона є органом відомчого контролю в системі Міністерства фінансів, здійснюючи ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету. По-друге, вона є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора.

Контрольно-ревізійна служба має регіональну структуру, ідентичну системі Міністерства фінансів Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики. Комітет з нагляду за страховою діяльністю організує функціонування страхового ринку. Він проводить ліцензування страхових компаній та видає їм ліцензії на здійснення окремих видів страхування

Страхові компанії заключають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, достовірності бухгалтерської і фінансової звітності. Національний банк України є основним фінансовим інститутом у сфері грошового ринку

 

29. Сукупність важелів становить систему управління фінансово-кредитним механізмом. За напрямом своєї дії вони підрозділяються на дві групи: стимули і санкції. Взагалі, у широкому плані стимули включають і санкції. Відокремлення цих понять має на меті розподілити напрями дії важелів. Стимули матеріалізують фінансове заохочення, а санкції – покарання. На практиці в ролі стимулів виступають різні пільги (в оподаткуванні, кредитуванні і т. ін.), а санкції – це штрафи, пені та ін. Крім того, важелі керування фінансово-кредитним механізмом підрозділяються на окремі види. Насамперед це принципи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, умови і принципи фінансування і кредитування.

30. Фінансове право являє собою сукупність юридичних норм які регламентують фін. відносини і діяльність у суспільстві Фінансове законодавство поділяється 1. законодавчі акти шо визначають середньо регулятивні фінансові відносини (закони про бюджетно-податкову систему, ЦП, НБУ, фондову біржу) 2. закони інших сфер діяльності з якими виділяють певні фінансові аспекти (закони, лізинг, господ кодекси)

31. Фінанси підприємств призначені для забезпечення їхньої виробничої діяльності. Стрижневою основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва. Вони виконують роль сполучної ланки між окремими циклами відтворювального процесу. Порушення в їх функціонуванні відразу ж впливають на виробництво. Недостатність ресурсів веде до падіння виробництва, а їх відсутність до його припинення. Наявність достатніх доходів створює передумови для нормального ходу відтворювального процесу, але ще не гарантує його, оскільки все залежить від їх раціонального розподілу і ефективного використання. Саме це і є основним завданням фінансів підприємств. Фінансова діяльність підприємств відображається в грошових потоках, які характеризують різноманітні й різносторонні відносини.

32. Фінансова діяльність підприємств відображається в грошових потоках, які характеризують різноманітні й різносторонні відносини.

До зовнішніх фінансових відносин входять:

– взаємовідносини між суб'єктами господарювання у вигляді розрахунків з постачальниками і покупцями;

– взаємовідносини з бюджетом: платежі та асигнування;

– взаємовідносини з фондами спец. призначення: внески і надходження;

– взаємовідносини зі страховими компаніями: страхові платежі й страхове відшкодування;

– взаємовідносини з банками: відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата процентів та ін.;

– взаємовідносини з інститутами фінансового ринку: розміщення власних цінних паперів та інвестування тимчасово вільних коштів;

– взаємовідносини з галузевими і корпоративними органами:

– внески у централізовані фонди і надходження з них.

Внутрішні фінансові відносини включають:

– розподіл доходу підприємства і формування прибутку;

– розподіл чистого прибутку та його використання; формування та використання амортизаційних відрахувань;

– утворення та використання фондів підприємств.

33. Результатом здійснення витрат є товари, роботи і послуги. На основі їх реалізації за рахунок вхідних грошових потоків від покупців формуються доходи підприємства від виробничої діяльності. Виручка від реалізації включає відшкодування проведених витрат і валовий доход – суму заробітної плати і прибуток. За рахунок отриманих доходів забезпечуються фінансові відносини з державою – платежі в бюджет і цільові фонди, з банківською системою – погашення кредитів і сплата процентів. Після відшкодування проведених витрат, виплати заробітної плати, розрахунків з бюджетом, цільовими фондами і банками визначаються фінансові результати – прибуток чи збиток. Прибуток – це перевищення валових доходів над валовими витратами. Збиток – це перевищення валових витрат над валовими доходами. Отриманий прибуток підлягає подальшому розподілу і використанню. Сума прибутку після сплати податку на прибуток характеризує чистий прибуток підприємства. Частина чистого прибутку може направлятись у централізовані корпоративні фонди чи на поповнення статутного фонду – капіталізація прибутку. З чистого прибутку формуються фонди і резерви підприємств, за рахунок яких проводяться певні витрати. Тимчасово вільна частина чистого прибутку може бути розміщена на фінансовому ринку через фондову біржу чи фінансових посередників або на основі прямих зв'язків з емітентами. За результатами такого розміщення можуть бути отримані доходи від фінансової діяльності.

34. Фінансові ресурси – це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства. Вони характеризують фінансовий потенціал, тобто можливості підприємства у проведенні витрат з метою отримання доходу. Фінансові ресурси поряд з трудовими і матеріальними ресурсами є важливою складовою ресурсної забезпеченості підприємств. Фінансові ресурси формуються за рахунок власних та зовнішніх джерел. Власні ресурси концентруються у статутному фонді. Джерела утворення статутного фонду залежать від форми власності. Зовнішніми джерелами фінансових ресурсів підприємств є кошти, що надходять з бюджету, цільових та централізованих корпоративних фондів, як правило, на безповоротній основі, а також кредити, що надаються банками за плату на поворотній основі. Фінансові ресурси підприємств спрямовуються на формування основних фондів і оборотних коштів. За рахунок фінансових ресурсів здійснюються витрати підприємств на виробництво та реалізацію товарів, робіт і послуг, а також інші витрати, пов'язані з діяльністю підприємства. У процесі здійснення витрат виникають вихідні грошові потоки – оплата рахунків поставщиків і підрядчиків за товари, роботи і послуги, страхові платежі.

35. Виробнича і фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів. Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку. Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень – нове будівництво, розширення і модернізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки, впровадження новітніх технологій тощо.

Оборотні кошти являють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. Вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів. Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам у таких формах: 1. Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. 2. Бюджетні кредити виступають формою фінансової допомоги підприємствам у разі тяжкого фінансового стану.

3. Державні дотації – це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств (наслідком певної політики держави).

4. Державні субсидії – це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм. Надходження з державних цільових фондів здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів.

Надходження з централізованих фондів характеризують внутрішньо-корпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Підприємства проводять відрахування у централізовані фонди і можуть отримувати з них кошти. Кредити характеризують фінансові ресурси, які тимчасово знаходяться у розпорядженні підприємств. Прибуток є формою фінансових ресурсів, прирощених (зароблених) підприємством у результаті його господарської діяльності. Він спрямовується в першу чергу на розвиток виробництва. Роль прибутку характеризується саме його спрямуванням на розширення виробництва

36. Фінансові ресурси – це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства. Фінансові ресурси класифікуються за такими ознаками: за кругообігом; за використанням; за правом власності. За кругообігом розрізняють початкові фінансові ресурси, тобто ті, з якими підприємство починає свою діяльність і які концентруються у статутному фонді, і прирощені – отримані підприємством у результаті його діяльності у формі чистого доходу – прибутку. За характером використання виділяють матеріалізовані фінансові ресурси – вкладені в основні засоби, які постійно забезпечують виробничий процес, і ті, що знаходяться в обігу, обслуговуючи окремий виробничий цикл – оборотні кошти. Оскільки основні засоби постійно зношуються, то для їх оновлення встановлені амортизаційні відрахування, які являють собою форму цільових фінансових ресурсів. За правом власності фінансові ресурси поділяють на власні кошти підприємницької структури (залежно від форми власності це приватний чи акціонерний капітал), надані безвідплатно державою з бюджету чи фондів цільового призначення або корпоративними формуваннями з централізованих фондів та позичені – отримані кредити. Конкретними видами фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні підприємств виступають: амортизаційні відрахування, оборотні кошти, прибуток, бюджетні асигнування, надходження з цільових фондів, надходження з централізованих корпоративних фондів, кредити.

37. Витрати підприємства розглядаються за такими ознаками:

1. За напрямами фінансування витрати на:

– виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг);

– відтворення основних засобів;

– операційні заходи;

– соціальні цілі.

2. За джерелами фінансування витрати поділяються на:

– забезпечені власними фінансовими ресурсами;

– покриті залученими позиковими коштами;

– здійснені за рахунок наданих коштів.

3. За характером списання витрати розмежовуються на такі, що відносяться на валові витрати чи прибуток.

Доходи виступають об'єктом розподільних відносин. Вони поділяються на чотири групи:

– від виробничої діяльності;

– від реалізації майна;

– від фінансової діяльності;

– від перерозподілу фінансових ресурсів через фінансову систему.

Основою формування доходів у суспільстві є доходи першої групи. Решта доходів так чи інакше відображають їх перерозподіл.

Формування доходів відбувається на основі двосторонніх відносин між різними суб'єктами, які характеризують рух грошових потоків від одного з них до другого. Реальність доходів визначається рівнем цін на товари (роботи, послуги), який встановлюється на ринку.

38. Фінансовими результатами діяльності суб'єктів підприємницької діяльності виступають прибуток чи збиток. Фінансовий результат визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. Діяльність підприємств у сфері фінансових результатів націлена на забезпечення отримання прибутку та його оптимальний розподіл і використання, а при наявності збитків – на встановлення їх причин та джерел покриття. Залежно від рівня дії фактори поділяються на макро- і мікроекономічні. До макроекономічних факторів належать ті, що характеризують ситуацію на ринку, тобто збалансованість попиту і пропозиції. Діяльність підприємства починається з маркетингових досліджень з метою визначення його місця на ринку, прогнозування відповідних змін. Підприємство не може безпосередньо впливати на ці чинники, однак воно має максимально враховувати їх. Зміна ситуації на ринку може істотно вплинути на врівноваженість попиту і пропозиції, що відобразиться в обсягу продажів і цінах, а в підсумку – на фінансових результатах. Мікроекономічні фактори відображають діяльність самого підприємства. Вони поділяються на дві групи: техніко-економічні та комплексні. Система техніко-економічних факторів визначається характером і умовами формування прибутку в тій чи ін. галузі. Виділяються три узагальнюючих фактори: обсяговий, ціновий і собівартісний. Ці фактори діють на фінансові результати як обособлено, так і сукупно. Комплексні фактори характеризують вплив певних тенденцій розвитку економіки на фінансові результати. Вони діють не самі по собі, а через окремі техніко-економічні фактори. До комплексних факторів, які впливають на прибуток, належать: технічне вдосконалення виробництва, підвищення його ефективності, покращення якості продукції.

40. Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами: комерційний розрахунок; неприбуткова діяльність; кошторисне фінансування. Головну роль у формуванні фінансових ресурсів при комерційному розрахунку відіграють власні кошти, які покривають частину витрат і виступають забезпеченням отриманих кредитів. Метою діяльності виступає отримання прибутку. Цей метод фінансової діяльності націлює підприємство на пошук достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціональне їх розміщення, мінімізацію витрат і максимізацію доходів та прибутку. Комерційний розрахунок засновується на таких принципах: 1. Необхідність установлення повної господарської і юридичної відокремленості випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси і встановлення оптимальних напрямів їх розміщення та відповідальності за використання залучених ресурсів. 2. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства засновується на такому вкладанні коштів, яке обов'язково має окупитись. 3. Прибутковість означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. 4. Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які в свою чергу також погашаються за рахунок прибутку. 5. Суть принципу фінансова відповідальність полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних фінансових ресурсів.

Неприбуткова діяльність у цілому організована на такій основі, як і комерційний розрахунок. Специфічною ознакою формування фінансових ресурсів є те, що досить часто воно здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень. Головна мета функціонування неприбуткових підприємств – забезпечення певних потреб суспільства. Неприбуткова діяльність засновується на таких принципах:

– господарська і юридична обособленість;

– самоокупність;

– фінансова відповідальність.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування.

Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об'єднань чи фондів підприємств.

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:

– плановість;

– цільовий характер виділених коштів;

– виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;

– підзвітність.

Плановість означає, що фінансування здійснюється на підставі й у межах установленого плану. Цільовий характер кошторисного фінансування означає, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом. Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак, виходячи не з планових, а із фактичних значень оперативно-сітьових показників. Фінансування, таким чином, здійснюється не автоматично за планом, а виходячи з реальних потреб. Підзвітність передбачає встановлення звітності організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями.

42. Державні фінанси – це сукупність розподільних і перерозподільних відносин, які виникають в процесі формування і використання фін. ресурсів держави, призначених для виконання державою покладених на неї функцій. Державні фінанси характеризують державну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави. Це основна сфера перерозподілу ВВП і тому всі суб'єкти розподільних відносин заінтересовані в її оптимальності. Оптимальність означає, що рівень централізації повинен забезпечувати державу достатніми коштами і не підривати фінансову базу суб'єктів господарювання, а ступінь перерозподілу достатньо впливати на пропорції соціально-економічного розвитку і не створювати «утриманської» психології у юридичних і фізичних осіб. Тобто сфера державних фінансів надзвичайно тонка і важлива. Державні фінанси включають централізовані ланки – бюджет, фонди цільового призначення і державний кредит, а також децентралізовані – фінанси суб'єктів господарювання у державному секторі

44. Державні доходи – це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх розміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані. Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення. Децентралізовані доходи розміщаються на державних підприємствах. Залежно від методів акумулювання фін. ресурсів виділяють такі групи доходів: податки, обов’язкові платежі і збори. Основне призначення системи державних доходів – створення надійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави.

Державні видатки – це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Відповідно до рівня розміщення державних доходів вони також поділяються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані. За роллю у суспільному виробництві розрізняють поточні витрати і витрати на розвиток. За формами фінансування розрізняють такі державні видатки: інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і виплати, кошторисне фінансування. Система державних видатків призначена забезпечити раціональне розміщення та ефективне використання державних коштів. Вона характеризує державну політику фінансового забезпечення та соціально-економічного розвитку країни. Державний кредит характеризує залучення коштів державою на позиковій основі. В окремих випадках держава може виступати кредитором чи гарантом з боргових зобов'язань підприємств своєї країни. Кошти, що мобілізуються за допомогою державного кредиту, надходять до бюджету.

46. Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. За економічним змістом – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загально-державного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Податок – це плата суспільства за виконання державою її функцій. Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції – розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов'язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію. Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. У сутності кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Суть регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.

47. Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, за способом стягнення. За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Історичний розвиток системи оподаткування привів до поступового розмивання чітких відмінностей між прямими та непрямими податками. Універсальні форми непрямих податків – акцизів, при перенесенні їх стягнення зі сфери реалізації у сферу виробництва мають багато ознак прямого оподаткування, насамперед чітко визначений об'єкт оподаткування – обсяг обороту чи додану вартість. При цьому об'єкти оподаткування часткового збігаються: пряма форма – податок на прибуток і непряма форма – податок на додану вартість, частину якої становить той же прибуток. За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

48. За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визначається найсправедливішим. До прямих податків належать: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно; плата за землю; податок на промисел. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Непрямі податки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи. До непрямих відносять: ПДВ, акцизний збір; митні збори.

49. Елементи системи оподаткування

суб'єкт і носій податку, об'єкт і одиниця оподаткування, джерело сплати, податкова ставка і квота.

суб'єкт –> хто сплачує; об'єкт –> що оподатковується; одиниця –> як це що обчислюється; джерело –> з чого сплачується; ставка –> скільки сплачується; квота –> як частка доходу утримується. Суб'єкт, або платник (останній термін найуживаніший на практиці) податку – це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Податкова робота починається саме з установлення платників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов'язання перед державою Реальним платником, або носієм кожного податку є кінцевий споживач. Саме він сплачує вартість товарів і послуг, а якщо так, то і все, що в їх цінах відображається, – і витрати виробництва та реалізації, і прибуток усіх ланок, де відбувається рух товарів, і відрахування частини отриманих доходів до бюджету. Оскільки основним споживачем у будь-якій країні є її народ, то саме громадяни скрізь були, є і завжди будуть основними носіями, тобто реальними платниками податків. Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Це другий за черговістю елемент оподаткування, бо, визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об'єкт оподаткування Джерело сплати податку – це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування

50. Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак, якщо їх розглядати сукупно, то ці прикмети плати і відрахувань видно досить чітко. Податок – це плата суспільства за виконання державою її функцій. це відрахування чистини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Податкової системи – це сукупність установлених у країні податків та механізму їх справляння. Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не вступати в суперечність з системою в цілому та окремими її елементами. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись обидві функції податків. З фіскальної позиції податкова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З регулюючої позиції – забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Податки, як уже зазначалось, характеризуються рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави, їх сплата приводить до зменшення доходів платника. Причому об'єктивно кожний платник зацікавлений сплатити якомога меншу суму, що може досягатись як за рахунок зменшення обсягів об'єкта оподаткування, так і вибору пільгових щодо оподаткування умов діяльності. податку закладена регулююча функція. Оскільки регулююча функція податків є об'єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована податкова політика можлива тільки завдяки об'єктивно властивій податкам регулюючій функції.

 

51. Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Джерелами формування її постійних доходів можуть виступати: власні доходи держави, котрі вона отримує від виробничої та інших форм діяльності або у вигляді надходжень від державного майна, угідь та послуг; податки, які сплачують юридичні й фізичні особи із своїх доходів. Податкова системи – це сукупність установлених у країні податків та механізму їх справляння. Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись обидві функції податків. З фіскальної позиції податкова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З регулюючої – забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. До принципів побудови податкової системи належать: формування доходів бюджету переважно в процесі перерозподілу створеного в суспільстві ВНП; встановлення рівноцінних прав і зобов'язань перед бюджетом для всіх платників; свідоме і цілеспрямоване застосування податків як фінансових інструментів регулювання соціально-економічних пропорцій у суспільстві. Формування доходів бюджету є результатом розподілу ВНП, який проходить дві стадії: первинний розподіл і перерозподіл. Необхідність установлення рівноцінних прав і зобов'язань усіх платників перед бюджетом визначається тим, що оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб має ставити всіх в однакове початкове становище. Принцип використання податків як фінансових регуляторів вимагає проведення державою зваженої та обгрунтованої податкової політики. Дія кожного податку має бути чітко визначена і врахована.

52. Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Для того, щоб податкова політика давала позитивні результати, необхідне наукове обґрунтування основ податкової системи. Науковий підхід до створення податкової системи передбачає системність, встановлення визначальної бази цієї системи, формування правової основи і вихідних принципів. Звичайно, можливий і варіант, який визначається як метод «спроб і помилок», котрий, до речі, використовується в Україні нині. Податкової системи – це сукупність установлених у країні податків та механізму їх справляння. До принципів побудови податкової системи України належать: формування доходів бюджету переважно в процесі перерозподілу створеного в суспільстві ВНП; встановлення рівноцінних прав і зобов'язань перед бюджетом для всіх платників; свідоме і цілеспрямоване застосування податків як фінансових інструментів регулювання соціально-економічних пропорцій у суспільстві. Формування доходів бюджету є результатом розподілу валового національного продукту, який проходить дві стадії: первинний розподіл і перерозподіл. Необхідність установлення рівноцінних прав і зобов'язань усіх платників перед бюджетом визначається тим, що оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб має ставити всіх в однакове початкове становище. Принцип використання податків як фінансових регуляторів вимагає проведення державою зваженої та обґрунтованої податкової політики. Дія кожного податку має бути чітко визначена і врахована. Податкова система України встановлена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий вперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був прийнятий у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992–1993 pp. Нині діє редакція з доповненнями до закону, прийнята в 1997 р. До нього включено як податки і інші обов'язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.

 

53. Податкова система України встановлена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий вперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був прийнятий у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992–1993 pp. Нині діє редакція з доповненнями до закону, прийнята в 1997 р. До нього включено як податки, так і інші обов'язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки та обов'язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі, внески у цільові фонди.

До складу цих груп входять:

а) прямі податки:

– податок на прибуток підприємств;

– податок на доходи фізичних осіб;

– податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

– податок на нерухоме майно (нерухомість);

– плата (податок) за землю;

– податок на промисел;

б) непрямі податки:

– податок на додану вартість;

– акцизний збір;

– мито;

в) платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі:

– збір за спеціальне використання природних ресурсів;

– збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;

– державне мито;

г) внески до цільових фондів:

– збір на обов'язкове соціальне страхування;

– збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

– збір на страхування на випадок безробіття;

54. Бюджет держави є дуже складним і багатогранним явищем у суспільстві. Його розглядають з трьох сторін: як економічну категорію; як правову категорію; за матеріальним змістом. Як економічна категорія бюджет являє собою сукупність економічних відносин між державою, з одного боку, і юридичним та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формув. і викор. централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезп. виконання державою її функцій. Правова характеристика бюджету пов'язана із його законодавчим регулюванням, як у сфері бюджетних взаємовідносин, так і у сфері його складання і виконання як фінансового плану. Бюджет виступає документом, в якому подається розпис доходів і видатків, що затверджується у формі закону. За матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджету характеризує річну суму коштів, що проходять через цей фонд. Він перебуває у постійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і проводиться фінансування видатків. У зв'язку з цим необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом з метою забезпечення своєчасного і повного надходження доходів і раціонального та ефективного використання його коштів.

 

55. Особливості бюджету як економічної категорії накладають відбиток і на функції, що він виконує: розподільчу і контрольну. Сфера дії розподільчої функції є досить широкою, оскільки відносини з бюджетом вступають практично всі учасники суспільного виробництва. Основним об’єктом бюджетного перерозподілу є чистий дохід, але це не виключає можливості перерозподілу частини вартості необхідного продукту, а іноді й національного продукту. Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об’єктивно через формування і використання грошового доходу держави відображає всі процеси, що відбуваються в структурних ланках економіки. Основу контрольної функції складає рух бюджетних ресурсів, що відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень.

56. Права держави в розподілі ВВП засновуються на двох чинниках. По-перше, на виконанні нею зазначених суспільних функцій. Централізація частини ВВП у бюджеті є платою суспільства за виконання державою її функцій. По-друге, держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його створення, виступаючи власником засобів виробництва у державному секторі, тобто виконуючи підприємницьку діяльність. Характер і масштаби участі держави у розподілі ВВП залежить від моделі фінансових відносин у суспільстві. Причому саме порядок і рівень бюджетної централізації ВВП є основою для виділення того чи іншого виду моделі. Між бюджетом і ВВП існує складна система взаємопідпорядкування. Для бюджету, як і для економіки країни, дуже важливим чинником є зростання ВВП. При цьому, за умови стабільних пропорцій його розподілу, зростають доходи всіх суб'єктів розподільних відносин, у т. ч. і держави. Головне ж полягає у тому, що стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави, оскільки її потреби на фінансове забезпечення виконання встановлених функцій відносно стабільні. Це поступово веде до зменшення рівня оподаткування юридичних і фізичних осіб.

57. Правова характеристика бюджету пов'язана із його законодавчим регулюванням, як у сфері бюджетних взаємовідносин, так і у сфері його складання і виконання як фінансового плану. Бюджет виступає документом, в якому подається розпис доходів і видатків, що затверджується у формі закону. Структура бюджету як фінансового плану характеризується складом і питомою вагою доходів і видатків. У цілому вона є досить стабільною, хоча щороку можуть вноситись певні корективи. Склад і структура видатків бюджету характеризує фінансову, економічну та соціальну політику держави. Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль в діяльності держави. Він визначає її можливості й пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує фінансову діяльність держави, робить її конкретною і фінансове забезпеченою.

59. Бюджетна система – відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм. Принципи побудови бюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни і встановлюються за двома напрямами. Перший характеризує структурну побудову бюджету, другий – взаємозв'язок різних його ланок. Можливі три підходи до, структурної побудови бюджету: створення єдиного для всієї країни бюджету; створення регіональних бюджетів; поєднання централізованих і децентралізованих ланок. Нині в усьому світі за основу побудови бюджетної системи прийнято принцип поєднання централізованих і децентралізованих ланок, що дає змогу враховувати як загальнодержавні, так і регіональні потереби. Взаємозв'язок різних ланок бюджетної системи може встановлюватися на основі двох альтернативних принципів:

– єдності всіх бюджетів;

– автономності кожного бюджету.

Принцип єдності означає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний бюджет, який складається і затверджується в загальному обсязі. Принцип єдності забезпечується єдиною доходною базою всіх бюджетів, єдиною системою видатків, а головне – керованістю процесом складання і виконання бюджету з єдиного центру. Принцип автономності означає, що кожний бюджет, що входить до складу бюджетної системи, є відносно обособленою і самостійною ланкою. Автономність бюджетів забезпечується чітким законодавчим розмежуванням доходів і видатків між бюджетами із забезпеченням кожного бюджету досить міцною і стабільною доходною базою. Кожний бюджет складається і затверджується відповідними органами влади обособлено і самостійно.

 

60. Виділення видів бюджетів засновується на політичному устрої та адміністративно-територіальному поділі кожної країни. Встановлено два основних види бюджетів: центральні та місцеві. В Україні центральними є Державний бюджет України і Республіканський бюджет Криму. Склад місцевих бюджетів відображає територіальний поділ країни: в Україні – області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють на дві групи: централізовані (обласні, районні, міські) і бюджети базового рівня (сіл, селищ, міст, міських районів). Організація взаємовідносин між бюджетами передбачає виділення їх напрямів, видів та форм. За напрямами взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні і горизонтальні. В Україні тільки вертикальні. Бюджетна система нашої держави сформована на основі закону «Про бюджетну систему України». У ньому визначені принципи бюджетного устрою: єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності й самостійності всіх бюджетів. Відповідно до зазначеного закону бюджетна система України включає Державний бюджет. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, міст, селищ, сіл, районів у містах.

 

61. Бюджетний устрій – характеризує, яким чином побудована бюджетна система, тобто це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями влади. Бюджетна система – відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм.

Основи бюджетного устрою:

– встановлення принципів побудови бюдж. системи;

– виділення видів бюджетів;

– розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

– організація взаємовідносин між бюджетами.

 

62. Розмежування доходів і видатків між бюджетами є важливим елементом бюджетного устрою. Розмежування доходів може проводитись на основі двох методів. Перший – закріплення доходів за кожним бюджетом у повній сумі чи за твердо фіксованими нормативами в умовах автономності кожного бюджету. Другий метод полягає у встановленні системи бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведенні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їх потреб. При цьому всі доходи поділяються на закріплені і регулюючі. Розмежування видатків засновується на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, з відповідних місцевих бюджетів – видатки регіонального значення. При цьому може застосовуватись два підходи: розподіл за територіальною ознакою (за місцем знаходження об'єкта фінансування); розподіл, виходячи з відомчого підпорядкування (фінансування ведеться з бюджету того рівня, до якого відноситься орган управління, якому підпорядкований даний об'єкт фінансування).

63. Організація взаємовідносин між бюджетами передбачає виділення їх напрямів, видів та форм. За напрямами взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні – між бюджетами різних рівнів, і горизонтальні – між бюджетами одного рівня (в Україні тільки вертикальні). Види взаємовідносин: регламентовані законодавчими та інструктивними документами; договірні – на підставі угоди між відповідними органами влади чи управління. Форми взаємовідносин: субсидіювання, вилучення коштів, взаємні розрахунки; бюджетні позички.

64. Виділяють такі між бюджетні трансферти: субсидіювання, вилучення коштів, взаємні розрахунки; бюджетні позички. Субсидіювання – це виділення коштів з бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації. Вилучення коштів – передача коштів з бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня. Взаємні розрахунки – передача коштів із одного бюджету до іншого у зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджету. Бюджетні позички – тимчасова передача коштів з одного бюджету до іншого у зв'язку з виникненням тимчасового касового розриву – незбігання у часі фінансування видатків і надходження доходів.

65. Бюджетний процес – це організація і порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету. Він складається з двох частин:

– бюджетне планування;

– виконання бюджету.

Бюджетне планування включає складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження. Це серцевина бюджетного процесу – виконується такий бюджет, який прийнято. Завдання бюджетного планування:

1) достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету;

2) оптимальний розподіл видатків за окремими групами і галузями;

3) збалансування бюджету.

Процедура бюджетного планування – послідовність заходів і дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Законом «Про бюджетну систему України» і на державному рівні включає такі етапи та стадії:

1. Складання проекту бюджету:

– направлення ВР Президенту бюджетної резолюції, в якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний рік;

– розробка МФУ на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку прогнозного проекту бюджету;

– доведення прогнозних показників проекту бюджету до міністерств, відомств та ін. органів держ. виконавчої влади;

– узгодження показників прогнозного проекту бюджету з пропозиціями міністерств, відомств та інших органів;

– розробка МФУ робочого проекту зведеного та Державного бюджету і подання його в Кабінет Міністрів;

– розгляд проекту бюджету в КМУ, прийняття рішення про його схвалення і подання ПУ проекту Закону про бюджет;

– розгляд проекту Закону про бюджет ПУ і подання його до Верховної Ради.

2. Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України:

– розгляд проекту Закону про Державний бюджет в комісіях і комітетах Верховної Ради;

– доповідь Міністра фінансів на засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету з питань бюджету;

– обговорення проекту Державного бюджету на засіданні Верховної Ради;

– прийняття відповідного рішення про результати розгляду проекту Закону про Державний бюджет:

а) затвердити Закон про Державний бюджет України;

б) схвалити у першому читанні і направити на доопрацювання;

в) відхилити і направити на переробку.

Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Організація виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота ведеться Міністерством фінансів. Державною податковою адміністрацією і казначейством. Виконання бюджету здійснюється на підставі розпису доходів і видатків.

Еще из раздела Финансовые науки:

• Учебное пособие: Основы налоговой системы РФ
• Реферат: Основні типи та моделі побудови кредитних систем
• Реферат: Бюджетный процесс в Российской Федерации
• Курсовая работа: Финансовая деятельность субъектов хозяйствования
• Курсовая работа: Система налогообложения РФ
• Реферат: Социально-экономическая сущность налогов
• Курсовая работа: Налог на доходы физических лиц

---