Экономика: Державна політика розвитку вільних економічних зон, Курсовая работа

Курсова робота

З дисципліни:

“Державне регулювання економіки”

Тема:

“ Державна політика розвитку вільних економічних зон”

Зміст

Вступ

1. Історичний зарубіжний досвід, об'єктивна необхідність і суть створення спеціальних (вільних) економічних зон

2.Правові основи і загальні принципи створення ВЕЗ

3. Класифікація, загальна характеристика і управління ВЕЗ

4. Розвиток ВЕЗ в Україні

5. Інвестиційний розвиток вільних економічних зон України

6. Реалізація інвестиційних проектів, структура та форми залучення інвестицій у вільні економічні зони України

Висновок

Список літератури

Вступ

Створення вільних економічних зон (ВЕЗ) об'єктивно зумовлене процесом територіального поділу праці, невпинним розвитком зовнішньоекономічних зв'язків. Відбувається формування місць налагодження міждержавних торгових контактів у морських і річкових портах, пунктах перетину транспортних шляхів, залізничних вузлах, аеропортах.

Усе це дає підстави до утворення ВЕЗ як форми організації господарської діяльності на певній території тієї чи іншої країни, у межах якої усталюються особливі правила економічної діяльності. На території ВЕЗ діють пільгові податки, митні, валютно-фінансові та інші умови діяльності як національних, так і іноземних суб'єктів підприємництва. Метою створення ВЕЗ є залучення іноземних інвестицій, освоєння і впровадження у виробництво прогресивних технологій, нарощення виробництва товарів на експорт і для потреб внутрішнього ринку, розвиток ринкової інфраструктури, обмін передовим управлінським досвідом. У міжнародній практиці налічується понад 20 різновидів ВЕЗ. Вони можуть бути як комплексними, так і певного функціонального типу - транзитні, митні, експортні, банківські, туристичні та ін.

Вільні економічні зони є в США, Англії, Німеччині, Китаї та інших країнах, вони створені з метою прискорення економічного розвитку конкретного регіону або певного виду діяльності чи навіть конкретного підприємства (скажімо, заводу, об'єднання, інституту). У ВЕЗ суб'єктам господарювання надають за певною процедурою деякі пільги на визначений термін, чим створюють сприятливі умови для інвестування. Перші підходи до створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) в Україні були передбачені законодавством ще у 1992 р. Однак цей напрям економічних реформацій, на думку вчених, не одержав належного розвитку. А він, як свідчить досвід, є ефективним прискорювачем техніко-економічного і регіонального розвитку.

У СЕЗ для інвестицій створені певні пільгові умови і правова стабільність на визначений термін. На таких засадах об'єкти СЕЗ стають привабливими і для внутрішнього, і для зовнішнього інвестора.

Формування пропозицій щодо створення вільних економічних зон чи об'єктів потребує, насамперед, проведення інвентаризації наявних науково-технічного, промислового і гуманітарного потенціалів регіону.

Успішні організація і розвиток ВЕЗ неможливі без прийняття відповідної системи законів і нормативних актів. її ядром і основою покликаний бути загальний закон про вільні економічні зони1, який чітко регламентує головні цілі, завдання, принципи їх створення, права і відповідальність всіх зацікавлених сторін, комплекс преференцій, порядок створення і ліквідації.

Під час розробки програм або пакетів документів ВЕЗ головну увагу треба зосереджувати на виборі пріоритетних товаро-виробничих напрямів: на випуску продукції із закінченим технологічним циклом; на впровадженні ресурсо- і енергозбережних технологій, організації глибокої переробки сільськогосподарської сировини тощо.

Прикладом таких підходів може бути робота Львівської облдержадміністрації з підготовки Державної програми соціально-економічного розвитку Карпатського регіону в якій передбачено створення спеціальних економічних зон "Яворів", "Жовква", "Мо-стиська", курортополісу "Трускавець".

1. Історичний зарубіжний досвід, об'єктивна необхідність і суть створення спеціальних (вільних) економічних зон

 

У 166 році до н. є. Греція проголосила на острові Делос особливі умови прийому, збереження та відправки вантажів. Це була перша в світі вільна економічна зона (ВЕЗ) торгового типу. Грецькі сановники передбачили, що купці прийдуть у Грецію і пожвавлять економічну ситуацію тільки тоді, коли їм нададуть певні пільги. Тому було скасовано ряд податків, митних зборів, спрощено адміністративні формальності. Після нововведення острів почав відігравати помітну роль у торгівлі між Заходом і Сходом, а сама держава отримала неабиякі економічні вигоди, зумовлені зростанням вантажообороту, появою нових робочих місць для місцевого населення, збільшенням податкових надходжень.

Згодом уже в середні віки, практика ВЕЗ набула поширення у Європі, зокрема у Німеччині та Франції. Так, у 1510 р. німецьке місто Гамбург офіційно отримало статус "порто-франко" (вільні гавані). Ця зона успішно діє до тепер, суттєво поліпшуючи економічну ситуацію у державі. Сьогодні Гамбурзький порт - це значна функціонально підготовлена територія (42 квадратні кілометри акваторії та 58 квадратних кілометрів суші) для цілодобового приймання, відправлення та обробки вантажів. Порт обслуговує 50 держав світу та 8-10тисяч суден щорічно, майже 50 мільйонів тонн вантажів.

Всього у Німеччині нині діють 6 вільних портів та 3 безмитні зони, у Франції - два райони вільної торгівлі та підприємницької діяльності, в Іспанії- 3 безмитні зони, в Італії- 3 спеціальні безмитні зони, в Японії— торгово-виробнича база.

Серед бувших соціалістичних держав першою розпочала створювати вільні економічні зони Югославія в 1963 році. їх досвід перейняли: у 1978 р. - Румунія, у 1979-1980 рр- Китай, у 1982 р. - Угорщина, у 1987р.-Болгарія,у 1988р.-Польща,у 1969р.- В'єтнам. Починаючи з 1990 р. в республіках колишнього Союзу проголошено про наміри створення вільних економічних зон, зокрема в Україні, Казахстані, Киргизстані, Білорусії, Грузії, Латвії, Естонії, Росії.

Зокрема цінним для України є досвід Китаю, оскільки в процесі реформ тут ставилися і вирішувалися завдання подібно до тих, які стоять перед нами сьогодні - створення ринкової економіки, перехід до економічних методів управління, широке використання товарно-грошових відносин, перетворення відносин власності.

Результати створення і функціонування ВЕЗ Китаю позитивні: вони забезпечують до 40% загального обсягу експорту, широко залучається іноземний капітал, щорічне зростання промислового виробництва сягає 70%, впроваджуються у виробництво новітні технології, забезпечено динамічний розвиток соціальної сфери тощо.

Це підтверджує доцільність і необхідність як найактивнішого створення ВЕЗ в Україні, адже подолання економічних труднощів, яких сьогодні зазнає Україна, вимагає прийняття особливих, нестандартних рішень, здатних принципово вплинути на політичні та економічні процеси у державі. До числа таких нетрадиційних рішень, які вже найближчим часом можуть дати суттєвий позитивний ефект, саме слід віднести створення "екстериторіальних" формувань, що мають особливий режим діяльності — вільних економічних зон (ВЕЗ).

2.Правові основи і загальні принципи створення ВЕЗ

Вільна економічна зона являє собою частину національної території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування законодавства країни, орієнтований на посилення зовнішньоекономічних зв'язків, насамперед, за рахунок залучення іноземного капітану. Такого типу територіальні утворення не є характерними для якогось одного континенту, а стали важливим елементом структурних перетворень у світовій економіці. У США створено і діє майже 130 зон зовнішньоторговельної спрямованості, з яких 73 створено в період 1980-1985 років. В даний час кількість зон загального призначення досягла 194, а філій - 255. Функціонування більш як 500 ВЕЗ практично в усіх кранах світу справляє вплив на загальноекономічні процеси - збільшення обсягів виробництва, посилення зовнішньоекономічного обміну, зростання чисельності зайнятих, підвищення рівня життя тощо. Найбільша кількість вільних зон сконцентрована в країнах, які розвиваються, а частка продукції, виробленої на території всіх РЕЗ перевищує 57 загального обсягу світової торгівлі.

Як показує досвід, уже склався досить широкий спектр форм вільних економічних зон. Встановилися цілі їх функціонування, напрями і стратегія розвитку, підходи до зонування, визначено цілком чіткі поняття термінів і закономірностей розвитку. Загальними є й критерії віднесення територіальних утворень до різних типів зон.

Україна дотримується класифікаційної схеми, яка враховує: місце розташування зони у відповідності з географією розміщення щодо державного кордону: внутрішні (у внутрішніх районах країни) і зовнішні (безпосередньо біля державного кордону); характер об'єкта зонування: локальні (точкові), створені на основі невеликих територій окремих підприємств, транспортних вузлів і комплексні - значні за розміром територіальні утворення, адміністративно-територіальні одиниці, які виконують численні функції; взаємовідносини з національною економікою приймаючої країни: інвестиції, у механізмі яких закладено принцип тісної взаємодії з суб'єктами господарської діяльності поза зоною, розвиток горизонтальних зв'язків, і анклавні, що створюються переважно з метою збільшення впливу вільно концентрованої валюти і локалізуються на невеликій території при незначному спілкуванні з рештою економіки; функціональну орієнтацію, коли розрізняють на основі критерію виконання певних функцій зовнішньоторговельні, торговельно-виробничі, науково-технічні, туристичні, банківсько-страхові, інформаційні зони.

Виходячи з наведеної класифікації, цілями заснування ВЕЗ найчастіше є: створення нових робочих місць і розв'язання таким чином проблем зайнятості, стимулювання припливу іноземного капіталу, розширення експортної бази поліпшення платіжного балансу країни за рахунок надходжень в іноземній валюті, ефективне використання місцевих ресурсів, стимулювання ринкових перетворень. Але досягнення поставлених цілей шляхом створення і функціонування ВЕЗ можливе лише за умови, коли у приймаючій країні існує необхідна законодавча і нормативна база.

У жовтні 1992 р. Верховна Рада України прийняла закон "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", а Кабінет Міністрів України постановою від 14 березня 1994 р. № 167 схвалив Державну Концепцію створення вільних економічних зон. Ці документи окреслюють процедурні питання формування і діяльності ВЕЗ на території України, уточнюють понятійні категорії, принципи, умови, правові особливості створення і функціонування, їх класифікацію і загальну характеристику.

Вимоги державної економічної політики у створенні вільних економічних зон полягає у такому.

По-перше, створення ВЕЗ — один з елементів внутрішньої і зовнішньо економічної політики, який підпорядковується інтересам України і реалізується у поєднанні із загальнодержавними програмами структурної перебудови, приватизації здійснення грошової і кредитно-фінансової реформи.

По-друге, на території України забезпечуватиметься формування в порядку здійснення експерименту насамперед кількох різнопрофільних зон, що дозволить опрацювати механізм їх діяльності.

По-третє, обов'язково мають бути дотримані єдині вимоги, які ставляться до вільних зон, зокрема: збалансованість інтересів держави, регіону, ініціаторів заснування і суб'єктів ВЕЗ в Україні; визначеність розмірів очікуваного економічного, соціального, екологічного ефекту; визначеність загальних обсягів і джерел фінансування із залученням бюджетних і позабюджетних коштів.

Україна має бути заінтересована у створенні насамперед зовнішньо­торговельних виробничих і науково-технічних зон.

Науково-технічні зони дозволяють оптимально поєднати інтелек­туальні ресурси та підприємницькі можливості - зменшити строки впровадження відкриттів та винаходів у виробництво, залучити кошти у вигляді ризико-капіталів та кредитів, збільшити надходження від продажу наукової продукції та товарів, вироблених на її основі, стримати відплив висококваліфікованих кадрів за кордон.

Відносно незначних витрат потребує формування зовнішньо­торговельних зон, діяльність яких дає змогу досягти швидкої окупності і забезпечує, як правило, позитивний соціально-економічний ефект.

Створення багатопрофільних виробничих зон може здійснюватися на основі існуючої виробничої бази з відповідним поповненням її національними та іноземними інвестиціями. Це сприятиме розвитку експортного потенціалу конкретного регіону та держави в цілому, розв'язанню проблем зайнятості.

Складність проблем, пов'язаних з фінансуванням та інфраструктурним забезпеченням вільних зон, може бути зменшена шляхом надання окремих незабудованих територій в оренду на пільгових умовах та на тривалий строк з гарантуванням стабільності укладених договором умов оренди.

В цілому ж створення в Україні вільних у економічних зон має здійснюватися при узгодженні загальнодержавних економічних програм і залежатиме від ефективної взаємодії органів державного управління місцевих структур та підприємств, а також від розширення самостійності територій у питаннях управління їх соціально-економічним розвитком.

У відповідності з прийнятою концепцією ВЕЗ створюється в Україні з метою:

-  стимулювання структурних перетворень в економіці шляхом залучення іноземних інвестицій; активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг;

-  збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

-  активізації науково-технічного обміну, залучення і впровадження нових технологій; запозичення передового організаційного та управлінського досвіду ринкових методів господарювання;

-  створення сучасної ринкової інфраструктури; поліпшення
використання природних і трудових ресурсів;

-  прискорення соціально економічного розвитку окремих регіонів

-  України, в цілому підвищення життєвого рівня населення. Створення ВЕЗ має здійснюватися з урахуванням певних факторів розміщення, зокрема:

-  сприятливе з погляду зовнішніх і внутрішніх можливостей для реалізації намічених цілей місцерозташування ВЕЗ;

-  наявність достатнього ресурсного потенціалу (природно-кліматичні умови, корисні копалини, трудові ресурси, науково-виробничий потенціал тощо);

-  забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури (яка існує або буде створена в процесі розбудови ВЕЗ) згідно з міжнародними стандартами; розвинута система комунікацій, особливо засобів зв'язку, розгалужена транспортна мережа;

-  відсутність (або врахування в документах про створення ВЕЗ) екологічних обмежень та заборон щодо створення ВЕЗ з огляду на існуючі або передбачувані антропогенні навантаження на навколишнє середовище.

Крім цих загальних для всіх територіально-господарських утворень факторів, повинні враховуватися специфічні умови, характерні для окремих типів ВЕЗ. Вони визначаються цільовою і функціональною спрямованістю кожної ВЕЗ, її зв'язками з позазональною економікою, ступенем інтегрованості в національне і світове господарство, прив'язкою до наявних систем розселення, виробничих та інших об'єктів. Варто також враховувати ступінь зацікавленості органа місцевого і регіонального самоврядування й населення у створенні на відповідній території спеціальної (вільної) економічної зони.

3. Класифікація, загальна характеристика і управління ВЕЗ

Відповідно до завдань, які ставлять під час створення ВЕЗ, виділяють такі чотири їхні типи: зовнішньоторговельні, техно­логічні, спеціалізовані та зони економічного розвитку (рис. 1).

Рис. 1. Типи вільних економічних зон.

Згідно з Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" в Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ.

Зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів, або з її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти ("порто- франко"), вільні митні зони (зони франко), митні склади.

Комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається, насамперед, експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв.

Науково-технічні зони - ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів - технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.

Туристично-рекреаційні зони - вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.

Банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони в яких запровад­жується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

Зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

Вибір варіанта організації ВЕЗ визначається двома основними критеріями: економічна ефективність та оптимальне поєднання типових елементів із специфічними умовами конкретного об'єкта.

Для забезпечення потрібної державі та регіону цільової і функціональної орієнтації ВЕЗ, їхньої високої ефективності до­цільно застосувати механізм конкурсного відбору проектів ВЕЗ на підставі технічного, фінансового і економічного критеріїв.

Схеми управління ВЕЗ повинні бути досить гнучкими, враховувати систему адміністративного управління, специфіку соціально-економічного розвитку регіону тощо. Під час заснування комплексної багатофункціональної зони, розташованої на території, кордони якої збігаються з кордонами адміністративно-територіальних одиниць, найефективнішою вважають схему управління, яка складається з місцевих органів влади, спеціально створеної державою спостережної ради та компанії зі створення і розвитку ВЕЗ (рис. 2).

Рис. 2. Схема управління ВЕЗ.

У разі формування локальних або точкових зон найбільш прийнятною є схема управління діяльністю через базове підприємство зони або шляхом створення акціонерного товариства, засновниками та акціонерами якого можуть бути підприємства - суб'єкти зони.

Як вважає більшість учених, під час створення ВЕЗ треба забезпечити вигідне для держави (і регіону) співвідношення між вигодами інвестування і тимчасовими втратами від надання пільг (звільнення від квот, мита, податків тощо). У світовій практиці в країнах, де є ВЕЗ, широко застосовують звільнення від сплати прибуткового податку на період від 5 до 20 років (залежно від галузі) у поєднанні із відтермінованою амортизацією, правом перенесення збиткового сальдо на інший рахунок тощо. Надання фінансових послуг за зниженими відсотковими ставками є набагато ефективнішим стимулом, ніж звільнення від податків, тому що фінансування значної частини основного капіталу підприємств ВЕЗ ведеться за допомогою позик.

Для успішного функціонування вільна економічна зона повинна швидко реагувати на зміни кон'юнктури світового ринку. Це можливо тільки у випадку приватно-акціонерної форми власності, коли управлінські рішення приймають спільно з адміністрацією ВЕЗ на місці і є кінцевими. Тому, утворюючи ВЕЗ, треба акціонувати не менше 40% провідних промислових і сільськогосподарських об'єктів. Крім того, потрібно, щоб нові форми управління опирались на адекватний їм фінансово-господарський механізм (банки, біржі, бюджет), на механізм прийняття законодавчих і нормативно-правових актів, а також на відповідну господарську інфраструктуру. У процесі створення цього механізму було б корисним досконало і глибоко проаналізувати досвід інших країн.

Під час формування інвестиційної політики на території ВЕЗ найважливішим є визначення правового режиму використання землі та природних ресурсів іноземними юридичними і фізичними особами, забезпечення правового режиму охорони власності громадян, власності іноземних юридичних і фізичних осіб.

Перевагу треба надавати тим інвестиціям, які забезпечують розвиток експортного, високотехнологічного, екологічно безпечного виробництва, вирішення соціальних проблем, підвищення рівня життя населення. Після всебічної експертизи та конкурсного відбору вибраній проектній інвестиції надають статусу найбільшого сприяння, а також податкові, митні пільги, пільги з квотування, ліцензування тощо. Податкові пільги визначає адміністрація управління ВЕЗ для кожного іноземного і спільного підприємства окремо, з огляду на його участь у розвитку регіону. Перевагу надають тим, хто сприяє вирішенню соціальних та екологічних проблем регіону.

Ці передбачені законодавством пільги треба доповнити наданням змоги заснувати в зоні повністю підконтрольні іноземним інвесторам підприємства, отримувати цільові податкові й амортизаційні пільги, мати полегшений режим поселення і переміщення персоналу, вільно вибирати джерела фінансування операцій та визначати ціни на продукцію тощо.

Одним із найважливіших напрямів роботи з формування ВЕЗ є створення в ній виробничої інфраструктури. Обов'язковою передумовою для залучення прямих іноземних інвестицій є сприятливе ділове середовище вільної економічної зони. Для його створення передусім потрібно вдосконалити комунікації. Якщо зона добре обладнана виробничою інфраструктурою, то початкові витрати інвесторів значно зменшуються, робота галузей розгортається швидше, і раніше отримують прибуток на капітал.

Найдоцільніше починати формування інфраструктури в точкових ВЕЗ. Кожна точкова зона має свою спеціалізацію і це дає змогу цілеспрямовано використовувати кошти на розвиток визначених галузей інфраструктури.

Обов'язковою умовою успішного функціонування ВЕЗ є також інформаційне забезпечення: можливість телекомунікаційного забезпечення потрібною інформацією західних інвесторів про можливості регіону розвивати ту чи іншу галузь виробництва або обслуговування, а також надання інформації про потенційних інвесторів, особливо їхній фінансовий стан. Отримання поточної інформації визначає ефективність функціонування ВЕЗ, особливо на початковій стадії. Рівень інформаційного забезпечення свідчить про рівень розвитку регіону і має вирішальне значення під час вирішення економічних питань.

Визначальною є також політика ціноутворення на продукцію, послуги та обладнання в ВЕЗ.

Важливим питанням у разі створення ВЕЗ є розробка політики розвитку інноваційної стратегії і культури підприємництва.

Діяльність вільних економічних зон передбачає прийняття інноваційних рішень, а держава повинна сприяти цьому прийняттям відповідних законодавчих актів і постанов уряду. На жаль, наявна система оподаткування доходів не стимулює формування високої культури підприємництва, а призводить до зниження довіри між підприємствами і державою. Верховна Рада України, наприклад, прийнявши Закон "Про іноземні інвестиції", який був найліберальнішим серед аналогічних у країнах СНД, наступними законодавчими актами звела нанівець його ефективність.

Особливі економічні умови господарювання ВЕЗ дають змогу національним товарам та послугам проникати на світовий ринок, а іноземним ресурсам - влитися в національну економіку і відіграти там свою позитивну роль. Створення вільної економічної зони - це подальший соціально-економічний розквіт регіону, широке залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій, захищених гарантіями держави і спрямованих на створення соціально орієнтованої інфраструктури краю.

4. Розвиток ВЕЗ в Україні

Максимальні позитивні результати діяльності ВЕЗ при мінімумі початкових витрат забезпечуються створенням зовнішньоторговельних зон різної спеціалізації. Критеріям розміщення зон такого типу в цілому відповідають прикордонні регіони, що мають розвинуту транспортну інфраструктуру, яка обслуговує зовнішньоторговельні вантажопотоки (Львівська, Закарпатська, Чернівецька області). Тут може бути створено зовнішньоторговельні (експортні, імпортні, транзитні) зони невеликої площі.

В режимі "порто-франко", з перспективою наступного розширення функцій, можуть працювати порти Одеси, Іллічівська, Ізмаїла, Керчі, Ялти. За умови скоординованості економічної політики причорноморських держав у майбутньому може бути створено комплекс вільних митних зон малої площі (від 15 до ЗО га), об'єднаних у митний союз.

У разі позитивного вирішення питання про будівництво "сорок п'ятої паралелі'' - трансконтинентальної автомобільної безмитної траси Київ-Лісабон - доцільно сформувати комплекс зовнішньоторговельних зон для її обслуговування.

Об'єктивно існуюча спрямованість ряду підприємств України на випуск високотехнологічної наукомісткої продукції європейського та світового рівня, у поєднанні з діяльністю конкурентоспроможних у своїй галузі науково-дослідних установ і експериментальних центрів здатна за короткий час забезпечити комплексний соціально-економічний ефект у науково-технічних зонах різної модифікації.

Умови, які визначають можливість створення науково-технічної зони: високий науково-технічний потенціал навчальних і дослідних інститутів, центрів, лабораторій і конструкторських бюро, що здійснюють перспективні науково-технічні розробки, мають у своєму доробку відкриття та новітні технологічні рішення; висока концентрація підприємств, спроможних реалізувати у виробництві результати науково-дослідних і конструкторських розробок; просторова можливість для розміщення нових фірм; сприятливі умови життєдіяльності та відпочинку науково-технічного персоналу; перспективи залучення фінансових ресурсів (у національній та іноземній валютах) для обслуговування розвитку зони.

Зазначеним умовам великою мірою відповідають за своїм інтелектуальним, кадровим і виробничим потенціалом міста Київ, Харків, Львів, Одеса.

Крім цього, в Україні доцільно стимулювати створення науково-технічних центрів різної спеціалізації, технопарків та інкубаторів, які навіть при незначних масштабах проектів та галузевій обмеженості досліджуваних проблем сприяють розвиткові науково-технічного потенціалу та реалізації інновацій у сфері виробництва.

Перспективним і економічно доцільним є створення багато-профільних комплексних виробничих зон, у тому числі експортно-виробничих на основі існуючої виробничої бази, підсиленої національними й іноземними інвестиціями. Це сприятиме розвиткові експортного потенціалу окремих регіонів та держави в цілому, вирішенню проблем зайнятості населення.

Основними факторами, що обслуговують вибір виробничої спеціалізації зони є: базовий виробничий потенціал, забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури; наявність відповідних природних і трудових ресурсів, необхідної кваліфікації або відносного надлишку трудових ресурсів (незайнятого у суспільному виробництві населення); зацікавленість іноземних інвесторів у фінансуванні того чи іншого виробництва.

Зазначеним умовам відповідає ряд регіонів та міст України. Уже найближчим часом можливе створення експортно-виробничих зон у ряді західних областей, зокрема у Львівській, Закарпатській та Чернівецькій, а також у Київській області з орієнтацією на випуск продукції точного машинобудування, меблів, виробів легкої промисловості.

У південних областях України доцільно організувати зони, спеціалізовані на випуску товарної руди, вугілля, продукції хімічної промисловості. Північні, центральні області України можуть орієнтуватися на випуск хімічних волокон, окремих видів продукції машинобудування, будівельних матеріалів, в тому числі на обробку граніту.

Унікальний природно-ресурсний потенціал України, наявна матеріально технічна база лікування та відпочинку, доповнена необхідними засобами комунікації, незмінно високий попит на рекреаційні послуги зумовлюють потенційну вигідність функціонування туристично-рекреаційних зон. Базою для їх створення можуть стати регіон Карпат (зокрема Закарпатська і Львівська області), Одеська область, Республіка Крим.

Проблеми, пов'язані з фінансуванням та інфраструктурним забезпеченням ВЕЗ, частково можуть вирішуватися шляхом надання окремих незабудованих територій у довготермінову оренду іноземним фірмам на пільгових умовах, з правовим гарантуванням стабільності визначених договором умов у разі додержання напрямів підпри­ємницької діяльності.

На першому етапі - з метою практичного відпра­цювання організаційних, фінансових та виробничих механізмів, доцільно створювати спеціальні (вільні) економічні зони різних типів, віддаючи перевагу локальним, або так званим "точковим" ВЕЗ, які розміщуються на невеликих територіях.

На другому етапі можна формувати багатофункціональні ВЕЗ, в тому числі на базі окремих регіонів, а також ВЕЗ міжнародного типу на суміжних територіях кількох держав.

5. Інвестиційний розвиток вільних економічних зон України у 2000-2003 роках

В 2003 р. у спеціальні економічні зони залучено $497,1 млн., або на 67% більше, ніж у попередньому році (у т.ч. $419 млн. (84%) у ТПР та $78 млн.(16%) у СЕЗ), що продовжує тенденцію сталого інвестиційного зростання у зонах і на територіях зі спеціальним режимом.

Найбільш привабливими в інвестиційному плані є регіональні системи СЕЗ і ТПР Донецької ($256,7 млн.), Харківської ($55,6 млн.), Закарпатської ($48,4 млн.) областей та АР Крим ($56,1 млн.), які зберігають свої лідируючі позиції з 2000/2001 років. У 2003 році до них приєдналася СЕЗ Миколаїв ($31,4 млн.), що вийшла на 5-е місце за сукупним обсягом залучених інвес­тицій. Поступово втрачає свої позиції регіональна система СЕЗ Львівської області ($19,3 млн.), яка у попередні роки була здатна формувати значний інвестиційний ресурс.

Взагалі з п'яти рєгіонів-лідерів два мають сталу тенденцію до зростання впродовж 2000-2003 рр.: СЕЗ і ТПР АР Крим ($8,5 млн.; $27,4 млн.; $30,5 млн.; $56,1 млн.) та ТПР Харкова ($6,1 млн,; $16,7 млн.; $40,5 млн.; $55,6 млн), а у Донецькій та Закарпатській областях мало місце короткострокове скорочення у 2002 році на тлі постійного інвестиційного росту.

Натомість сплеск притоку інвестицій, що спостерігався у 2002р. у регіональних системах СЕЗ і ТПР Житомирської, Київської, Львівської та Одеської областей, викривив поступове зростання обсягів залучених інвестицій, що формує хибне уявлення про падіння інвестиційної активності, яке в даному контексті не можна розцінювати негативно. Враховуючи це, уповільнення інвестиційних процесів відбувалося лише у ТПР Чернігівської області. В той же час у областях та адміністративно-територіальних одиницях, де безпосередньо розташовані СЕЗ і ТПР, протягом всього за­значеного періоду відбувалося зростання.

Виключення становить м. Славутич, м. Харків та адміністративно-територіальні одиниці Луганської області.

Рис. 3. Структура інвестицій в СЕЗ і ТПР, 2003 рік

У галузевому зрізі інвестиції протягом 2003 року найбільш активно здійснювались у металургійну промисловість ($88,9 млн.), машинобудування ($50,7 млн.), виробництво та розподіл електроенергії, газу та води ($47,5 млн,); транспорт ($32 млн.), добувну ($25,6 млн.) та харчову промисловість ($25,5 млн.), деякі інші види обробної промисловості ($68,7 млн.) та послуги ($32,2 млн.) (див. рис. 3).

Причому переважна більшість названих галузей вже утвердились у статусі галузей спеціалізації мегапроекту - загальнодержавної системи СЕЗ і ТПР (див. табл.1).

Таблиця 1.

Частка галузей, пріоритетних для інвестування, у загальній структурі інвестицій у СЕЗ і ТПР, %

Назва показника	2000 р .	2001 р.	2002 р.	2003 р.	Динаміка обсягів інвестування	Динаміка питомої ваги
Машинобудування	X	13,3	13,2	11,5	↑	↓
Металургія та оброблення металу	28	19	12,5	20	↑	↑
Інші виробництва обробної промисловості	X	14,5	23,5	15,6	↑
Виробництво та розподіл електроенерпТ, газу та води	X	X	X	10,8	↑	↑
Колективні, громадські та особисті послуги	X	X	X	7,3	↑	↑
Транспорт	X	X	X	7,3	↑	↑
Добувна промисловість	18,8	15,7	12,6	5,8	↓	↓
Харчова промисловість	19,1	8,7	10,2	5,8	↑	↓
Хімічне виробництво	11,2	X	X	X	=	↓
Всього	77,1	71,2	72	84,1	х	х

Кардинальних структурних зрушень у спеціалізації СЕЗ і ТПР не відбулося: стабільно зростають інвестиційні ресурси та питома вага металургії; виробництва та розподілення електроенергії, газу та води; транспорту та послуг.

6. Реалізація інвестиційних проектів, структура та форми залучення інвестицій у вільні економічні зони України

Зростання кількості, сукупної та середньої вартості проектів, що затверджувалися до реалізації у СЕЗ і ТПР, яке мало місце протягом 2000-2003 років, свідчить про в цілому ефективні дії органів управління та місцевих влад. Але якщо розглядати регіональні системи зон і територій зі спецрежимом, то виявляється певна неоднорідність.

Збільшення кількості проектів, що знаходяться в стадії реалізації, є стійкою тенденцією для одинадцяти з тринадцяти регіональних систем СЕЗ і ТПР. Виключення становлять СЕЗ Одеської області (2002 р. - 9 проектів; 2003 р. - 9) та ТПР м. Суми (1 проект). При цьому сукупна кількість інвестицій, які мають бути внесені згідно договорів-контрактів, знизилась у Львівській області. Проте скорочення середньої вартості проектів, що знаходяться в стадії реалізації, відбулось у СЕЗ і ТПР шести регіонів - у Волинській, Житомирській, Київській, Луганській, Львівській, Чернігівській областях (див. табл. 2). Це спричинено затвердженням у попередні роки менш коштовних проектів та відповідно є продовженням тенденцій, сформованих у 2001 -2002 роках.

Таблиця 2.

Спрямованість змін, що відбуваються в інвестиційній сфері СЕЗ і ТПР

Назва показника	Загальна спрямованість (характеристика динаміки) окремих показників СЕЗ 1 ТПР
	кількість проектів, що знаходяться у стадії реалізації	загальний обсяг інвестицій, передбачений проектами, що реалізуються	середня вартість одного інвестиційного проекту, що реалізується
СЕЗ і ТПР АР Крим	↑	↑	↑
ТПР Волинської обл.	↑	↑	↓
СЕЗ і ТПР Донецької обл.	↑	↑	↑
ТПР Житомирської обл.	↑	↑	↓
СЕЗ і ТПР Закарпатської обл.	↑	↑	↑
СЕЗ Київської обл.	↑	↑	↓
ТПР Луганської обл.	↑	↑	↓
СЕЗ Львівської обл.	↑	↓	↑
СЕЗ Миколаївської обл.	↑	↑	↑
СЕЗ Одеської обл.	=	↑	↑
ТПР Сумської обл.	=	=	=
ТПР Харківської обл.	↑	↑	↑
ТПР Чернігівської обл.	↑	↑	↓

На тлі стійкого зростання обсягів затверджених до внесення та фактично залучених інвестицій у СЕЗ і ТПР відбувається зміна матеріально-речової структури інвестиційних ресурсів (див. рис. 4).

Рис. 4. Матеріально-речова структура інвестицій у СЕЗ і ТПР

Постійне зростання абсолютних сум інвестованих коштів у формі грошових внесків (включаючи кредити) та матеріальних цінностей відбувалося з різною інтенсивністю, внаслідок чого змістились акценти: матеріальні внески, які у 2000 році формували базу інвестиційних ресурсів ($107,5 млн., або 47,2%), перестали відігравати провідну роль, перемістившись на другу позицію ($94,9 млн., або 19%), натомість посилилася частка грошових внесків (2000 р. - $93,3 млн., або 41 %; 2003 р. - $344 млн., або 69,3%).

Нематеріальні активи практично виключені з процесу інвестування проектів СЕЗ і ТПР - їх питома вага скоротилася за чотири роки з 1,7 до 0,3%.

Факторами посилення участі грошових внесків у формуванні інвестицій можна визнати:

-  остаточну нормалізацію товарно-грошових відносин у державі;

-  посилення національної грошової одиниці;

-  стабілізацію роботи банківської системи України, збільшення обсягів кредитування реального сектора економіки;

-  поступове об'єктивне обмеження можливостей національних підприємств, розташованих у СЕЗ і ТПР, брати участь у реалізації проектів, зараховуючи в якості власного внеску належне їм майно, створене, як правило, до 1990 року.

У той же час низький рівень залучення нематеріальних активів, про який йшлося вище, не може оцінюватись однозначно. З одного боку, якщо розуміти під ними залучення ноу-хау, новітніх технологій, товарних чи торговельних марок тощо, - маємо негативне явище. З іншого боку, це можна розцінювати і як позитивний елемент, оскільки він протидіє реалізації загальновідомих схем приховування прибутків, штучного завищення вартості подібних внесків тощо, які застосовуються підприємствами, що залучають нематеріальні активи.

Висновок

Сьогодні розроблено низку концепцій вільних зон у цілих регіонах і областях (Буковина і Закарпаття, Волинь і Крим), великих містах (Харків, Одеса, Миколаїв, Севастополь), а також невеликих містечках, окремих районах і навіть територіях (наприклад, Ново-Бєлявська селищна рада в Одеській області). Проте, незважаючи на сприятливі передумови для створення і функціонування вільних зон, фактично в Україні не створені. Причина такого стану зумовлена тим, що нема державної програми створення вільних економічних зон як невід'ємної складової регіональної соціально-економічної політики в цілому. Потрібні чіткі регулівні механізми створення і функціонування всіх без винятку ВЕЗ. У цьому випадку, як вважають спеціалісти, важливим є таке.

1.  Визначення раціональної спеціалізації будь-якої ВЕЗ та її ролі як у розвитку національної економіки в цілому, так і регіональної зокрема.

2.  Дотримання єдиних правил визначення витрат і доходів від функціонування вільних економічних зон. Адже фінансування вітчизняних ВЕЗ цілком може бути пов'язане з іноземними кредитами та позиками, за які треба виплачувати чималі відсотки. Крім того, як свідчить світовий досвід, регіональна бюрократія, реалізуючи вузькокорисливі інтереси, йде на такі незвичні пільги іноземним кредиторам, як розміщення екологічно шкідливих і хімічно небезпечних виробництв, зберігання і перевалку їхніх продуктів, пільгове (транспортне, сировинне, кредитне) обслуговування цих виробництв. Ось чому все це потрібно передбачити саме на державному рівні.

3.  Визначення ролі держави у фінансових справах і в управлінні тією чи іншою зоною. Без цього питання стратегії і тактики розвитку ВЕЗ ніколи не будуть пов'язані із загальнонаціональними пріоритетами. У ліпшому випадку вирішуватимуть сутолокальні завдання, а в гіршому — вузькогрупові інтереси нової регіональної номенклатури.

4.  Обґрунтування альтернативних варіантів розвитку кожної вільної економічної зони обов'язково повинні бути пов'язані з перспективами майбутньої структурної перебудови вітчизняної економіки, можливими змінами кон'юнктури світового ринку, проблемами вирівнювання рівнів розвитку різних регіонів країни. Якщо подібних альтернативних варіантів розвитку не передбачено в загальнонаціональному масштабі, неминуча ситуація, коли ВЕЗ будуть "законсервовані", щораз більше віддалятимуться як від потреб вітчизняної економіки, так і проблем регіонального розвитку. Це може зумовити локальний сепаратизм або навіть намагання експериментального економічного відокремлення від держави.

5.  Визначення фінансово-кредитних і податкових особливостей функціонування тієї чи іншої вільної зони, митних, податкових пільг, з огляду на важливість вирішення таких державних проблем, як посилення експортного потенціалу країни, зростання валютних надходжень, розвиток наукомістких і технологічно передових виробництв, повинно бути диференційоване залежно від того, які проблеми переважно вирішує та чи інша зона: загальнонаціональні, регіональні чи локальні.

Список використаної літератури

1.  Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн.пособие. – 2-е изд. – М:Дело, 2002. – 280с.

2.  І.Михасюк, А.Мельник,М.Крупка, З.Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім.Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.

3.  Куницын С.В. Управление проектами свободных экономических зон и территорий приоритетного развития. – Киев: Науковий світ, 2002.-62с.

4.  Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. - К.: " Наукова думка", 1994.

5.  О.С.Чмир. Методологія комплексного аналізу розбудови в Україні СЕЗ і ТПР та її практична апробація. // Формування ринкових відносин в Україні № 8, 2004р.

6.  О.С.Чмир. Методологія та практика розбудови СЕЗ та розвитку регіонів // Формування ринкових відносин в Україні № 7, 2004р.

7.  Основи економ. теорії: Підручних у 2-х кн.. Кн..2:/ Ю.В.Ніколенко та ін.; - 2-ге вид. Перероб. і доп. – К.: Либідь, 1998.-272с.

8.  Смовженко Т.С. Державна політика сприяння розвиткові підприємництва: Монографія / Інститут регіональних досліджень НАН України. – Львів: Вид-во ЛБІ НБУ, 2001.

9.  Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.

10.  Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. – К.:МАУП,2000.-176с.

Еще из раздела Экономика:

• Доклад: Учетная политика
• Курсовая работа: Государственная собственность в рыночной экономике России: роль, значения, тенденции, перспективы
• Курсовая работа: Учет имущества предприятия
• Реферат: Применение SWOT-анализа при разработке стратегии фирмы
• Реферат: Инновационные процессы
• Курсовая работа: Расчёт технико-экономических показателей работы предприятия и годового экономического эффекта в мероприятиях по НТП
• Курсовая работа: Теория предельной производительности факторов производства и закономерности формирвоания факторных доходов

---