Реферати українською

Підстави і стадії юридичної відповідальності - Історія, теорія держави і права -

Підстави і стадії юридичної відповідальності - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

Підстави юридичної відповідальності — це сукупність обста­вин, наявність яких робить юридичну відповідальність можли­вою та повинною. Відсутність сукупності таких обставин виклю­чає її.

Слід розрізняти підстави притягнення до юридичної відпо­відальності і підстави настання юридичної відповідальності.

Підстави притягнення до юридичної відповідальності — це су­купність обставин, наявність яких робить юридичну відпові­дальність можливою.

Фактичною підставою притягнення до юридичної відповідаль­ності є склад правопорушення.

Правопорушення не приводить автоматично до настання від­повідальності, а служить лише підставою для притягнення до неї.

Підстави настання юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність по­винною.

Підставами настання юридичної відповідальності є такі обставини:

1) факт здійснення соціальне) небезпечної поведінки (право­порушення) — фактична підстава;

2) наявність норми права, яка забороняє таку поведінку і встановлює відповідні санкції (за її допомогою відбувається ви­значення складу правопорушення) — нормативна підстава. На­приклад, у диспозиціях багатьох статей КК факт вчинення зло­чину організованою групою розцінюється як кваліфікуюча ознака, яка істотно обтяжує відповідальність за вчинене;

3) відсутність підстав для звільнення від відповідальності. Мож­ливість звільнення від відповідальності зафіксована нормами права (наприклад, передача неповнолітнього під нагляд батьків). У законах можуть міститися вказівки про обставини, які виклю­чають відповідальність (стан крайньої необхідності, необхідної оборони або перебування в стані неосудності);

4) наявність правозастосовного акта — рішення компетент­ного органу, яким покладається юридична відповідальність, ви­значаються її вид і засіб (наказ адміністрації, вирок суду та ін.) — процесуальна підстава.

Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції'.

презумпції неспростовні — припущення, що не підлягають сумніву і доведенню (закріплені в законі) про наявність або від­сутності певних фактів. Це положення, які є принципами;

презумпції спростовні — припущення, що не підлягають сум­ніву (закріплені в законі) про наявність або відсутність певних фактів, доки щодо них не буде доведено інше. Це положення, які допустимо заперечувати.

Настання юридичної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення, відбувається в результаті її (відповідальності) покладення уповноваженими на те посадовими особами держа­вних органів.

Юридичній відповідальності властива чітка нормативна рег­ламентація здійснення, яка встановлюється нормами процесуаль­ного права. Відсутність в окремих випадках процесуальної регла­ментації, механізму покладення відповідальності ускладнює роз­гляд обставин справи, складу правопорушення, забезпечення прав усіх учасників процесу.

В механізмі покладення юридичної відповідальності можна виділити певні стадії. Вони подібні стадіям правозастосовної ді­яльності, однак мають свою специфіку.

Стадії юридичної відповідальності охоронного характеру:

Правопорушення і юридична відповідальність співробітника органів внутрішніх справ

Правопорушення, вчинені співробітниками органів внутрі­шніх справ, можна поділити на такі види:

1) вчинені на службі;

2) вчинені у зв'язку зі службою;

3) вчинені поза службою.

Численний персонал органів внутрішніх справ як частина населення країни піддається впливу загальних факторів право­порушень, що кореняться в соціальних суперечностях.

Особливі умови, що сприяють вчиненню правопорушень у системі правоохоронних органів, виражаються в таких можли­востях:

— зловживання владними повноваженнями (зловживання службовим становищем);

— використання не за призначенням табельної зброї;

— зловживання службовими приміщеннями;

— використання не за призначенням спецзасобів, спецтехніки;

— зловживання ізоляторами тимчасового затримання підо­зрюваних (ІТЗ) і слідчих ізоляторів (СІЗО).

Правопорушення, вчинені співробітниками органів внутрі­шніх справ на службі і у зв'язку зі службою, як і всі правопору­шення, можуть бути двох видів:

Юридична відповідальність співробітника органів внутрішніх справ є складовою частиною його спеціального правового ста­тусу як посадової особи (разом з повноваженнями, тобто права­ми і обов'язками). Вона має вторинний характер: реалізується в результаті вчиненого правопорушення, являє собою не просто порушення виконання обов'язку, а й реакцію на правопорушен­ня, що спричиняє несприятливі наслідки для винної особи. Правда, чинне законодавство України не завжди конкретизує відповідальність окремих категорій співробітників органів внут­рішніх справ, за винятком кримінальної і адміністративної. Ефек­тивності юридичної відповідальності співробітника органів внут­рішніх справ сприяла б чітка вказівка на склади правопорушень, що спричиняють дисциплінарну, матеріальну та інші традиційні види відповідальності.

Якщо розглядати особливості юридичної відповідальності співробітника органів внутрішніх справ у контексті загальногро­мадянської юридичної відповідальності, то висновок може бути один: він несе однакову відповідальність за однакові правопору­шення з іншими громадянами; для нього існують однакові під­стави для притягнення до юридичної відповідальності (наявність складу правопорушення), єдиний процесуальний порядок, єди­не судочинство та ін. Тут діють загальні для всіх громадян конституційні принципи: рівність перед законом, рівна відповідаль­ність перед судом.

Якщо розглядати особливості юридичної відповідальності співробітника органів внутрішніх справ у контексті його служ­бової діяльності, то загальним правилом є таке: він несе підви­щену відповідальність за порушення норм права, тому що наді­лений значним обсягом прав і обов'язків — повноважень (правообов'язків) щодо особи і громадянина.

До особливостей юридичної відповідальності співробітників органів внутрішніх справ можна віднести:

1) більш широке коло підстав для відповідальності;

2) наявність підстав для відповідальності, застосовуваних лише до співробітників органів внутрішніх справ як до службовців;

3) підвищений рівень відповідальності стосовно тих її видів, що поширюються і на громадян;

4) виникнення складів правопорушень як безпосереднього результату наявності державно-владних повноважень.

Види юридичної відповідальності, застосовувані до співробі­тників органів внутрішніх справ:

кримінальна — позбавлення волі, майна, виправні роботи без позбавлення волі та ін. — конкретні санкції застосовуються лише за вчинення злочинів, перелік яких міститься в кримінальному законодавстві;

адміністративна — особи рядового і начальницького складу несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами; за порушення правил дорожнього руху, полювання, рибальства і охорони рибних запасів, митних правил і за контрабанду — на загальних підставах. До них не можуть бути застосовані такі заходи, як штраф, адміністратив­ний арешт, виправні роботи;

дисциплінарна — накладається в порядку, передбаченому пра­вилами внутрішнього трудового розпорядку, а також відповідно до норм Положення про службу в органах внутрішніх справ і Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ — у разі, якщо за такі порушення не встановлена адміністративна чи криміна­льна відповідальність;

матеріальна — настає тоді, коли співробітник (заподіювач шкоди) перебуває в трудових або службових відносинах з потер­пілим. Матеріальна відповідальність поширюється на випадки заподіяння шкоди державній власності, її розмір за шкоду, заподіяну співробітником (особою рядового і начальницького скла­ду) державі під час виконання службових обов'язків, залежить від складу правопорушення. Як правило, це неповне відшкоду­вання шкоди в порядку регресу відповідному органу внутрішніх справ, оскільки збитки заподіюються під час виконання службових обо­в'язків. Орган же внутрішніх справ відшкодовує шкоду у повно­му обсязі незалежно від вини співробітника (заподіювача шко­ди) — в результаті неправильного виконання їм службових обо­в'язків — тим організаціям, підприємствам, громадянам, яким вона була заподіяна;

цивільно-правова — настає тоді, коли співробітник (заподію­вач шкоди) не перебуває в трудових або службових відносинах з потерпілим; він відшкодовує будь-яку майнову шкоду, заподія­ну ним не під час виконання службових обов'язків.

Слід зазначити, що наукова громадськість України останнім часом активно виступає за доцільність створення адміністратив­ної юстиції. Передбачається, що вона здійснюватиметься в сис­темі загальних судів шляхом їх спеціалізації. Створення адмініс­тративних судів дозволить зробити крок до побудови правової держави, реалізації принципу відповідальності держави перед особою, а не тільки особи перед державою, створити додаткові гарантії від порушень прав і свобод людини і громадянина з боку державних органів та їх посадових осіб, у тому числі спів­робітників органів внутрішніх справ.