Реферати українською
Поняття, ознаки і види правової поведінки. Поняття і ознаки правопорушення. Склад правопорушення - Історія, теорія держави і права -



Правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульова­ною нормами права і спричиняє юридичні наслідки.

Юридичне нейтральна поведінка не є правовою. Правова поведінка — форма вияву свободи особи.

Правовій поведінці властиві такі ознаки:

1) має соціальне значення як соціальне корисна (правомірна поведінка) або як соціальне шкідлива (правопорушення), що позначається на стані суспільних відносин у ході соціального розвитку;

2) має зовні виражений характер у вигляді дії або бездіяльнос­ті. Дія безпосередньо впливає на відносини між суб'єктами. Бездіяльність, як правило, є вербальною (словесною), склада­ється із різних висловлень, суджень і оцінок, які виражають вну­трішній стан суб'єкта;

3) має свідомо вольовий характер, тобто припускає усвідом­лення обставин і можливість здійснювати волю: спрямовувати свою поведінку і керувати своїми вчинками;

4) регулюється правовими нормами, що містяться в текстах правових актів, які або прямо описують умови і ознаки право­вих вчинків, або передбачають будь-які заходи моделювання правової поведінки. Це відрізняє правову поведінку від інших типів соціальної поведінки;

5) має властивість спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов'язана з: а) реалізацією суб'єктом своїх інтересів (досягнення особистих цілей, задоволення потреб, зазнання певних втрат);

б) реакцією держави на результати правової поведінки (стиму­лювання, охорона соціальне корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціальне шкідливі дії).Види правової поведінки:

правомірна

неправомірна (протиправна) — правопорушення

зловживання правом

- соціальне корис­на, відповідає нор­мам права

- соціальне шкід­лива, суперечить нормам права

- відповідає нормам права, але є соціаль­но-шкідливою

Всі інші дії можна назвати юридичне байдужими, індифе­рентними до права, такими, що не потребують якого-небудь пра­вового виправдання.

Правова поведінка складається з елементів — правових вчинків.

Елементи правового вчинку (суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона) називають складом правової пове­дінка.

За формою зовнішнього вияву правова поведінка може бути:

— фізичною (діяльність);

— усною (вербальною);

— письмовою (документальною).

Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки

Правомірна поведінка — це суспільно корисна правова пове­дінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпоряджен­ням юридичних норм і охороняється державою.

Ознаки правомірної поведінки:

1) є суспільне корисною соціальною поведінкою, забезпечує орга­нізованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопо­рядок, є найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства, задоволення інтересів суб'єктів права;

2) втілена в юридичну форму — відповідає нормам і принци­пам права;

3) має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права — додержання, виконання, використання (громадя­нами), правозастосування (посадовими особами), спричиняє юридичні наслідки — юридичні акти, юридичні вчинки;

4) гарантується, охороняється державою.

Правомірна поведінка завжди містить два моменти:

— інформаційний, тобто поінформованість громадянина про свої юридичні права і обов'язки. Важливою є не тільки наяв­ність розвинутого юридичного механізму захисту права на до­ступ до правової інформації, а й активне практичне використання його громадянами;

— поведінковий, тобто уявлення про законні способи здійс­нення своїх юридичних прав і обов'язків.

Слід зважити на те, що правомірна поведінка складається із елементів — правомірних вчинків, тобто таких, що мають суспіль­не корисний характер.

В основі правомірної поведінки лежить розуміння справед­ливості і корисності розпоряджень правових норм, відповідаль­ності перед суспільством і державою за вчинки, що є показни­ком соціальної зрілості і юридичної грамотності особи.

Через правомірну поведінку право діє, поза неї воно мертве. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалі­зації суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків.

Саме правомірна поведінка становить сутність правопоряд­ку. Через правомірну поведінку здійснюється управління суспіль­ством, його життєдіяльність. Основна маса виникаючих і дію­чих у суспільстві правовідносин має у своєму підґрунті правомі­рну поведінку.

Причини нестабільності правомірної поведінки в нашому суспільстві.

1. Економічні — процес руйнування старого господарського організму (нежиттєздатного, але все-таки цілісного) значно ви­переджає становлення української економіки як саморегульова­ної системи виробничих зв'язків і матеріальних можливостей виробництва — на основі економічної волі. Громадяни позбави­лися звичних умов трудової діяльності і через неможливість і нездатність (економічна неграмотність і небажання брати на себе яку-небудь відповідальність) не можуть швидко адаптуватися до нової економічної обстановки, виникли невдоволення, апатія, агресивність, невпевненість у завтрашньому дні, балансування поведінки на межі між правомірною і неправомірною.

2. Соціальні — соціальна напруженість як результат ослаб­лення соціальної відповідальності держави і неврівноваженості соціальної політики. Нерегулярною оплатою праці, підвищен­ням плати за комунальні послуги, низьким рівнем соціального забезпечення (за наявності інфляції) держава вільно або мимо­волі провокує (незалежно від соціально-психологічної нестійко­сті особи) нестабільність правомірної поведінки.

3. Політичні — розпад СРСР, скасування однопартійної сис­теми, утвердження ідеологічного і політичного плюралізму, труд­нощі формування політичної системи українського суспільства виявили непідготовленість демократичних громадських сил до швидких історичних перетворень, відсутність прагматичної де­мократичної ідеології і політики для перехідного періоду. Це привело до політичної хиткості суспільства, яка спричинила й нестабільність правомірної поведінки громадян.

4. Ідеологічні — падіння колишніх ідеалів, низький рівень правосвідомості як наслідок руйнування системи правового ви­ховання, що існувала раніше, і лише започатковане формування нової. Правосвідомість громадянина виявилася непідготовленою до зняття криміналу з багатьох діянь, що вважалися раніше зло­чинними (спекуляція товарами, приватнопідприємницька діяль­ність, комерційне посередництво та ін.), і одночасного вступу в дію принципу «дозволено все, що не заборонено законом». Сво­боду вибору громадянин сприйняв як вседозволеність. Межа між правомірною і неправомірною поведінкою була стерта.

5. Юридичні:

а) в галузі правотворчості — відсутність послідовності, логіч­ності в прийнятих законах і підзаконних актах, їх суперечли­вість підривають віру в якість законів, служать підставою для правового нігілізму (наприклад, нормативні акти про податки є неконкретними, неповними, казуїстичними);

б) в галузі правоохоронної діяльності — слабке розкриття зло­чинності, корумпованість створюють умови для можливості обій­ти закон, породжують хиткість правомірної поведінки.

Щоб правомірна поведінка перетворилася на норму життя для переважної більшості населення, необхідні розвинута еко­номіка, достатня для задоволення життєвих запитів громадян, стабільний демократичний політичний режим, додержання за­конності всіма посадовими особами і громадянами, високий рі­вень правової культури.

Склад і види правомірної поведінки

Склад правомірної поведінки — це система ознак поведінки, яка відповідає розпорядженням права.

Склад правомірної поведінки

Суб'єкт

Суб'єктивна сторона

Об'єкт

Об'єктивна сторона

- суб'єкти права: фізичні та юридичні особи, які визнані дієздатними і деліктоздатними, тобто здатними здійснювати свої права і обов'язки та нести юридичну відповідальність

- внутрішнє ставлення (зацікавленість, байдужість) суб'єкта права до своєї діяльності та її результатів, визначення якості вчинків з яких складається поведінка, їх оцінка

- явища навколишнього середовища, на які спрямовані правомірні вчинки: матеріальні та нематеріальні блага, суспільні відносини

- зовнішня форма вираження правомірних вчинків: дія чи бездіяльність; їх корисні результати; причинний зв'язок між діяннями та їх наслідками

Залежно від характеру правових розпоряджень розрізняють такі види правомірної поведінки:

Належна (соціальні) необхідна)

Можлива

(соціальна допустима):

(захист батьківщини, виконан­ня трудових обов'язків, додер­жання правил дорожнього руху та ін.)

- закріплюється в імператив­них нормах як обов'язки та за­безпечується, крім як в інші спо­соби, державним примусом.

— бажана (участь у виборах, оскарження неправомірних дій посадових осіб, вступ до шлюбу); — небажана (розлучення, страйк та ін.). — Закріплюється, як правило, у диспозитивних нормах як права суб'єкта, а не як його обов'яз­ки, реалізується відповідно до його волі (інтересу) і забезпечу­ється державою.

За об'єктивною стороною правомірна поведінка виражаєть­ся в:

- дії;

- бездіяльності (наприклад, відмова обвинуваченого від дачі показань).

За особливостями суб'єктивної сторони розрізняють такі види правомірної (законослухняної) поведінки:

• активну;

• звичайну (звичну);

• пасивну (конформістську — її різновид);

• маргінальну.

Активна правомірна поведінка — це вид правомірної поведін­ки, який полягає в цілеспрямованій діяльності громадян, поса­дових осіб, пов'язаній з реалізацією своїх прав, обов'язків, ком­петенції в рамках правових норм і пов'язаний з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів.

Звичайна (звична) правомірна поведінка — це вид законослух­няної поведінки, що являє собою повсякденну службову, побу­тову та іншу діяльність людини, яка відповідає розпорядженням правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль. Необхідність здійснення поведінки лише правомірним чином стала для такої людини звичною, навіть неусвідомленою в усіх аспектах.

Пасивна правомірна поведінка — це вид правомірної поведін­ки, який виявляється в бездіяльності, умисному невикористанні суб'єктом належних йому прав і обов'язків: неучасті у виборах тощо. Пасивна позиція призводить до конформістської поведін­ки, тобто пасивно-пристосовницької, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші») — до підпорядкування суб'єкта груповим стандартам і вимогам.

Маргінальна поведінка — це вид поведінки, який характери­зується «проміжним» (прикордонним) між правомірним і про­типравним станом особи. Маргінальна поведінка особи виража­ється в готовності до протиправних дій у разі зменшення нагля­ду за її поведінкою, але не стає антисуспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (на­приклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов контролер).

Поняття і ознаки правопорушення

Правопорушення — це суспільне» небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушенню властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто супере­чить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям су­б'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

2) є суспільна шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідли­вість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) — основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від не­правомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в по­рушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або пере­шкоді їх виконанню, матеріальний — у заподіянні учаснику пра­вовідносин матеріальних або моральних збитків;

3) виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, пере­конання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним зако­нодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного ре­жиму в державі;

4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, пере­буває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними ус­відомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридич­ною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (ма­лолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діян­ня, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення пра­вопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи безді­яльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сум­ніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до право­порушника заходів державного примусу, заходів юридичної від­повідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.

Склад правопорушення

Склад правопорушення — це система ознак протиправної по­ведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.

Склад правопорушення:

суб'єкт

суб'єктивна сторона

об'єкт

об'єктивна сторона

Суб'єкти правопорушення — фізичні і юридичні особи

Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володі­ти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідаль­ність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного — фізичні і юридичні особи, адміністративного — переважно фізи­чні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, неви­конання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального зло­чину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом пра­вопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом відпові­дальності в таких випадках виступає юридична особа, це не ви­ключає можливості відшкодування збитків, заподіяних органі­зації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою. Наприклад, у ст. 452 ЦК Укра­їни закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки, завдані з вини іншого, має право зворотної вимоги (ре­гресу) до винної особи в розмірі сплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Суб'єктивна сторона правопорушення — сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне (психічне) ставлення особи до вчи­неного нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме — вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою се­ред них є вина — безпосередній вияв психічного ставлення до вчиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних на­слідків

Вина виражається у формі умислу чи необережності:

умисел:

необережність:

прямий — усвідомлення особою протиправності своєї поведін­ки та бажання настання шкід­ливих або небезпечних наслід­ків

непрямий — усвідомлення про­типравності своєї поведінки, але байдужне ставлення до на­стання можливих негативних наслідків

протиправна самовпевненість —

усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний роз­рахунок на можливість запобі­гання негативним наслідкам

протиправна недбалість — усві­домлення протиправності сво­єї поведінки та небажання на­стання негативних наслідків, які в силу професіоналізму та посадового становища можна і треба було передбачити

Мотив (наприклад, вбивство з корисливих і хуліганських мотивів) і мета (наприклад, вбивство з метою приховання іншо­го злочину) враховуються при кваліфікації правопорушення, визначенні міри покарання.

Об'єкт правопорушення — порушене матеріальне чи нематеріаль­не благо: власність, життя, здоров'я громадян, суспільний по­рядок, суспільні відносини, що захищаються нормами права

Об'єктивна сторона правопорушення — сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення:

протиправне діяння

шкідливий результат, що спричинився

причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результа­том

Наприклад, тілесне ушкодження може бути тяжким, серед­ньої тяжкості, легким — відповідно до КК кожне з них утворює самостійний склад злочину.



Назад

 Это интересно
 Реклама
 Поиск рефератов
 
 Афоризм
- Вчера ГАИшник оштрафовал. А главное нашел к чему придраться: на подушке безопасности наволочка грязная.
 Гороскоп
Гороскопы
 Счётчики
bigmir)net TOP 100