Реферати українською

Поняття і ознаки юридичної відповідальності. Принципи і функції юридичної відповідальності - Історія, теорія держави і права -

Поняття і ознаки юридичної відповідальності. Принципи і функції юридичної відповідальності - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

Юридична відповідальність — це різновид соціальної відпо­відальності.

В юридичній науці існує двохаспектне розуміння юридичної відповідальності:

Тут йтиметься про юридичну відповідальність негативного (ретроспективного, або охоронного) характеру.

Юридична відповідальність — це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчи­нене правопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності такі.

1. Спирається на державний примус у формі каральних і правовідновлюючих (компенсаційних) способів.

Державний примус — це державно-владний вплив відповід­них державних органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративне законодавства передбачають дер­жавний примус, який завжди реалізується через діяльність спе­ціальних державних органів, а цивільне законодавство — мож­ливість добровільного виконання обов'язків (відшкодування заподіяної шкоди).

Юридичну відповідальність не можна зводити до державного примусу, як і державний примус — до юридичної відповідальності. Державний примус може здійснюватися у різні способи, не по­в'язані з юридичною відповідальністю (наприклад, примусове лікування осіб, що вчинили небезпечні для суспільства дії в ста­ні неосудності, митний огляд багажу, примусове стягнення алі­ментів на утримання дітей та ін.).

Разом з тим держава покликана вживати певних заходів при­мусу до суб'єктів (фізичних або юридичних осіб), які вчинили правопорушення. Ці примусові заходи мають правовий характер і є мірами легального державного примусу: вони здійснюються лише компетентними органами у визначених законом формах.

2. Виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат — позбавлення конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади та ін.), організаційного і майнового характеру (конфіс­кація майна, штраф) за свою вину, тобто нести кару, яка є но­вим, додатковим, юридичним обов'язком, що не існував до пра­вопорушення.

3. Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення. Ця вимога є обов'яз­ковою при покладанні кримінальної або адміністративної від­повідальності. Суб'єктом юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або юридична), винна в порушенні правових розпоряджень.

Акцентуємо увагу на тому, що юридична відповідальність настає за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60 Конституції України).

Не є правопорушеннями необхідна оборона, крайня необ­хідність, професійний ризик.

4. Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом, а саме — з санкціями норм права, якими встановлю­ються вид і міра втрат. Юридична відповідальність є реалізацією санкції правової норми в конкретному випадку стосовно конк­ретної особи.

5. Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотри­мання певного процедурно-процесуального порядку і форм, вста­новлених законом (цивільним процесуальним і кримінально-процесуальним законом про адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична відповідальність є не­можливою.

Порядок притягнення до юридичної відповідальності визна­чається нормами процесуального права: породжувані ними про­цесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної відповідальності.

Принципи і функції юридичної відповідальності

Принципи юридичної відповідальності — це незаперечні вихід­ні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють за­безпечувати правопорядок у суспільстві. Вони є різновидом між­галузевих принципів права, відображають його глибинні устале­ні закономірні зв'язки.

У демократичній, соціальній, правовій державі юридична відпо­відальність передбачається лише за діяння, що є протиправними:

1) за фізичні діяння (а не за думки, світогляд, особистісні властивості);

2) за суспільне шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою.

Щодо винності діяння є окремі винятки в цивільному праві, так звана “відповідальність без вини” — обов'язок організацій і громадян, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (власники автомобілів, будівництва тощо), відшко­дувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки (якщо шкода не виникла внаслідок нездоланної сили або наміру потер­пілого). Ці правила визначають цивільно-правову відповідаль­ність за шкоду, заподіяну як неправомірними, так і правомірни­ми діями. Вони встановлені з метою захисту прав і інтересів особи, яка постраждала від транспортної та іншої діяльності, небезпечної для оточення;

3) за юридичне заборонені діяння, тобто діяння, що супере­чать природі права і літері закону;

4) за власні діяння правопорушника.

Юридична відповідальність ґрунтується на принципах:

1) законності —

полягає у тому, що юридична відповідальність:

• настає за діяння, передбачені законом; застосовується в су­ворій відповідності з визначеним законом порядком;

• припускає наявність складу правопорушення (тобто наяв­ність протиправного, винного діяння);

• настає лише перед передбаченими законом компетентними органами;

• припускає конституційність закону, що встановлює міру від­повідальності.

Незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Кон­ституції України);

2) обґрунтованості — виражається в:

• установленні самого факту вчиненого правопорушником про­типравного діяння як об'єктивної істини;

• встановленні інших юридичне значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкта правопорушення;

3) доцільності —

полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопоруш­ника цілям юридичної відповідальності (захистити правопоря­док, виховати поважне ставлення до права).

Цей принцип вимагає:

• індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і властивостей правопорушника як особи відповідальності (ст. 61 Конституції України: «Юри­дична відповідальність особи має індивідуальний характер»);

• пом'якшення і навіть відмова від застосування заходів від­повідальності за наявності можливості досягти її мети ін­шим шляхом;

4) невідворотності — полягає в:

• неминучості настання відповідальності правопорушника;

• оперативності застосування заходів відповідальності за вчи­нені правопорушення;

• професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохорон­них органів;

• ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників;

5) своєчасності — означає

• можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення.

Для адміністративних і дисциплінарних проступків установ­лений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочи­нів — від одного року до 10-15 років (залежно від тяжкості злочину і обставин справи). Виконання вироку, що вступив у законну силу, або постанови про накладення адміністративного стягнення також обмежено строком давності. Майнова відпові­дальність здійснюється в межах строку задавнення позову;

6) справедливості — виявляється в такому.

• кримінальне покарання не встановлюється за проступки;

• при встановленні заходів покарання і стягнення не повинно принижуватися людська гідність;

• зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відпові­дальність або посилює (але не пом'якшує) її;

• за одне правопорушення встановлюється тільки одне пока­рання.

«Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відпові­дальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61 Конституції України).

Відповідно до правовідновлючої і каральної (штрафної) функ­цій виділяють правовідновлюючу і каральну (штрафну) відпові­дальність.

У разі застосування до особи примусових заходів охоронного (карального) характеру діє принцип презумпції невинності, тобто припущення, відповідно до якого обвинувачений вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку. Це важлива конституційна гарантія охорони прав особи, що виключає необгрунтоване обвинувачення і осуд.

Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права

Залежно від галузевої структури права розрізняють такі види юридичної відповідальності: конституційну, матеріальну, дис­циплінарну, адміністративну, цивільно-правову, кримінальну.

Розглянемо їх за допомогою схеми:

Відзначимо, що в науковій літературі та у кодексах деяких держав (наприклад, Росії) існують розбіжності щодо питання про те, чи можуть юридичні особи нарівні з фізичними бути суб'єктами адміністративної відповідальності. Одні автори вва­жають, що три види юридичної відповідальності — криміналь­на, адміністративна, дисциплінарна — настають виключно за винні діяння і розраховані по самій своїй сутності лише на фізич­них осіб (відображено в КлАП РФ). Другі вимагають встанов­лення адміністративної відповідальності за протиправні або за протиправні винні діяння фізичних і юридичних осіб (відображено в Торговому кодексі РФ, Податковому кодексі РФ). Треті, з огляду на першу позицію — адміністративної відповідальності лише фі­зичних осіб, доповнюють її відносно юридичних осіб у такий спосіб: для юридичних осіб у сфері державного управління має пе­редбачуватися фінансова відповідальність, супроводжувана адмі­ністративною, дисциплінарною чи кримінальною відповідальністю посадових осіб, конкретно юридичної відповідальності винних у вчи­ненні відповідного правопорушення — проступку або злочину.

Види юридичної відповідальності залежно від її функцій.

1. Правовідновлююча (цивільно-правова і матеріальна) — при­мус, як правило, не виявляється; має місце добровільне виконан­ня правопорушником відповідальності. Державний примус за­стосовується у разі виникнення конфлікту між учасниками пра­вовідносин.

2. Штрафна (каральна) (кримінально-правова, адміністрати­вно-правова) — примус проявляється: а) в обмеженні прав особи, яка притягається до відповідальності (позбавлення права обій­мати певні посади, позбавлення права керувати автомобілем, тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності тощо);

б) у накладенні додаткових обов'язків обтяжуючого характеру (штраф, встановлення режиму індивідуального ліцензування тощо).

У колишньому (радянському) суспільстві України, як і країн СНД, все було одержавлено і головне значення надавалося штра­фній (каральній) відповідальності. Нерідкими були ситуації, коли громадянин, чиї права були порушені протиправними діями працівників державних організацій і підприємств, замість від­шкодування шкоди і збитків одержував повідомлення про те, що на винних накладено дисциплінарні стягнення.

В умовах переходу до формування цивільного суспільства і правової держави зросло значення правовідновлюючої відпові­дальності. У разі, якщо правопорушенням заподіяно шкоду пра­вам громадянина або об'єднанням громадян, першочерговим завданням є відновлення порушених прав, відшкодування шко­ди за рахунок правопорушника.