Реферати українською
Поняття законності. Принципи законності. Вимоги законності. Гарантії законності - Історія, теорія держави і права -



Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соці­ально-правове явище, що характеризує організацію і функціо­нування суспільства і держави на правових засадах.

Термін «законність» є похідним від терміна «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права — від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридич­ній практиці. Законність відображає правовий характер органі­зації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Вимога законності рівною мірою стосується вищих органів державної влади, інших державних органів, які ухвалюють у межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів — посадових осіб, а також громадських організацій, ко­мерційних корпорацій, громадян (сфера правореалізації).

Законність характеризується поєднанням двох ознак.

зовнішньої (формальної) — обов'язком виконувати розпоря­дження законів і підзаконних правових актів державними орга­нами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднання­ми:

внутрішньої (сутнісної) — наявністю науково обгрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Важливо не тільки додержуватися законів, а й створювати справедливі, тобто правові, закони. Правові закони повинні бути нормативним підґрунтям законності. Законність є не самоціл­лю. не виконанням заради виконання, її призначення — додер­жання законів в ім'я торжества свободи, справедливості. Закон­ність — явище прогресивне і покликане сприяти суспільному прогресу. В історії було чимало випадків, коли громадяни дододержувалися законів, а законність порушувалася, коли «суворе додержання» у дійсності означало «суворе порушення» (напри­клад, масові репресії за часів культу особи Сталіна в СРСР). У таких випадках закон не відповідав праву, потребам суспільного прогресу. Щоб у державі була «правозаконність», чинні закони, насамперед Конституція, повинні адекватно відображати пра­вові принципи, загальнолюдські цінності. У сфері правотворчо­сті це виражається в забезпеченні видання закону, який відпові­дає праву. Конституції.

Законність — явище багатоаспектне і може виступати як прин­цип. метод, режим. Законність є принципом діяльності держав­них органів, громадських організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян. Принцип законності притаманний лише демократичним державам, оскільки він є антиподом сва­волі і беззаконня, припускає пов'язаність всіх органів держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Разом з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством, тобто воно здійс­нюється виключно правовими засобами. Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

1) органи держави і посадові особи при здійсненні своєї дія­льності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на прин­ципи і вимоги законності;

2) при організації реалізації прийнятих рішень вони не вихо­дять за межі своєї компетенції;

3) при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій уча­сників суспільних відносин вони додержуються правових про­цедур, використовують правові засоби і способи.

Метод законності є основою для застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, конт­ролю тощо. Він припускає високий рівень правової культури й одночасно є засобом підвищення рівня загальної та правової культури.

Законність є й режим реально діючого права, стан (атмосфе­ра) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам, які, у свою чергу, покликані відо­бражати принципи свободи і справедливості, закладені в праві.

Режим законності — неодмінний елемент демократії, тому що без законності демократія може перетворитися на охлокра­тію — владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політич­ного життя суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку дер­жавної влади, незахищеною від її сваволі.

Без законності немає демократії, без демократії неможливо забезпечити законність. Законність і демократія — фактори по­будови правової держави.

Що таке законність — принцип, метод чи режим ?

І принцип, і метод, і режим. Усе залежить від кута зору. Однак без принципу законності як засадничого начала діяльності дер­жавних органів, державних і громадських організацій, посадо­вих осіб, громадян, без законності як методу державного управ­ління суспільством не відбудеться режим законності. У широко­му розумінні законність — це режим суспільно-політичного життя, створюваний:

— державою, яка встановлює порядок видання (зміни, скасу­вання) законів і підзаконних нормативно-правових актів, забез­печує їх відповідність потребам суспільного поступу;

— всіма суб'єктами права (державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, комерційними організація­ми, громадянами) у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення ними розпоряджень законів і підзаконних ак­тів.

При режимі законності створюється правова атмосфера, де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи і відпо­відальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство — від анархії, хаосу, безладдя і насильства.

Принципи законності

Принципи законності — це відправні засади, незаперечні засадничі вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принци­пи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-по­літичного життя в демократичній правовій державі.

Принципами законності є такі.

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей прин­цип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відпо­відно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридич­ну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти — законам, причому підзаконні акти прийма­ються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не вре­гульовані законом. Правозастосовні акти мають бути піднормативними, тобто відповідати нормативно-правовим актам — за­конам і підзаконним актам.

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі держав­ні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, поса­дові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалися вимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права. Єдність законів не виключає, а навпаки, припускає багатоманітність у правотворчості і правозастосуванні. Кожний орган держави, громадська або комерційна органі­зація конкретизують і застосовують закони з урахуванням свого функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація і застосування відбуваються в рамках закону і від­повідно до нього.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись мірку­ваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність за­кону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспі­льства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльнос­ті з реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись законом, призначає той захід пока­рання, який є найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяж­кості злочину, особи злочинця. У кожному окремому випадку закон має додержуватися, однак у рамках закону може прийма­тися той захід, що є найдоцільнішим у кожному конкретному випадку.

Необхідність точного і неухильного виконання правових роз­поряджень незалежно від суб'єктивного ставлення до них окре­мих осіб обумовлена презумпцією доцільності чинного закону.

5. Невідворотність відповідальності за правопорушення озна­чає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Пра­воохоронні органи покликані як запобігати правопорушенням, так і вести ефективну боротьбу з ними. У цьому полягає реаль­ність законності — досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відпові­дальності за будь-яке їх порушення.

6. Обумовленість законності режимом демократії, який пе­редбачає суворе додержання двох типів правового регулювання:

— спеціально-дозвільного — поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо перед­бачено законом»);

— загальнодозвільного — поширюється на громадян та їх об'­єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»);

а також додержання рівності всіх перед законом і судом, яка припускає безумовне право суб'єкта на судовий захист прав. Ось чому, крім юридичної рівності, важливою є наявність незалежного судового правосуддя, яке ґрунтується на верховенстві закону і до­держанні принципу поділу влади. Цими вимогами законність проявляє себе як елемент (ознака) демократичного режиму.

Вимоги законності

Вимоги законності (те, чого вимагає законність) відобража­ють її спрямованість, обумовлену змістом норм права. На відмі­ну від принципів, які виражають зміст законності, діють у всіх її сферах, стосуються всіх видів діяльності будь-яких суб'єктів су­спільних відносин, вимоги законності пов'язані з окремими ви­дами діяльності певних суб'єктів. Вони є юридичними умовами (правилами) втілення в життя принципів права.

Розглянемо вимоги законності у сфері правотворчості і реа­лізації права.

Вимоги законності в правотворчості:

1) забезпечення відповідності змісту закону потребам життя. Для цього необхідно створювати закони на науковій основі, на основі рекомендацій і узагальнень учених;

2) забезпечення верховенства закону щодо інших правових актів, тобто додержання субординації в нормативних актах (на­приклад, укази президента повинні відповідати законам, акти уряду — указам президента);

3) забезпечення своєчасного створення закону і його скасу­вання з додержанням певної процедури;

4) забезпечення стабільності правових актів, більш тривалого строку їх чинності, за винятком тих, які видаються на певні стро­ки (наприклад, закон про бюджет на рік);

5) видання правових актів у тій формі, яка передбачена зако­ном, з усіма необхідними для цього реквізитами. Вимоги законності у сфері реалізації права:

1) наявність спеціальних і юридичних механізмів, які забез­печують реалізацію права (додержання і виконання обов'язків, наявність можливостей для здійснення суб'єктивного права);

2) гарантоване якісне застосування права з урахуванням усіх обставин;

3) правильне тлумачення правових норм;

4) стабільність судової практики та ін.

Гарантії законності

Гарантії законності — це умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.

Гарантії законності можна поділити на:

— загольносоціольні;

— спеціально-соціальні — юридичні та організаційні. Загальносоціальні гарантії законності:

1) економічні — ступінь економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, росту про­дуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єк­тів суспільних відносин. Наявність економічної незалежності суб'єктів права створює об'єктивні умови для їх зацікавленості в законності;

2) політичні — ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявності розвинутої системи народовладдя, демократич­них форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади.

3) ідеологічні — ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення аморальних проступків, які одночасне протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав'я­зування державою ідеології, а турбота про правове навчання, виховання, правову культуру. Істотне значення має широка по­інформованість населення, свобода преси, думок, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями в будь-якій сфері державного і суспільного життя.

Економічні, політичні, ідеологічні гарантії законності — це реальна матеріальна основа для нормального функціонування громадянського суспільства.

Спеціально-соціальні гарантії законності можна поділити на дві груп:

юридичні — передбачена законом система спеціальних засо­бів, за допомогою яких забезпечується створення якісних зако­нів, їх додержання і виконання;

організаційні — заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян. До них належать кадро­ва робота, організація умов для нормального функціонування юрисдикційних і судових органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочиннос­ті, боротьби з корупцією тощо.

Юридичні гарантії законності створюються в результаті діяль­ності законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів влади, спрямованої на запобігання правопорушенням та їх припи­нення.

Діяльність законодавчих органів спрямована на видання якіс­них нормативно-правових актів, якими встановлюється юридич­на відповідальність за вчинення протиправних дій.

Завдяки діяльності конституційного суду забезпечується не­ухильне додержання конституції держави. Розглядаючи справи про конституційність нормативно-правових актів представниць­ких органів влади, правозастосовну практику за скаргами гро­мадян та ін., конституційний суд створює додаткові і дійові га­рантії їх досконалості. Це сприяє формуванню гармонічної єди­ної системи законодавства.

Виконавчі органи сприяють зміцненню законності своєю діяль­ністю, спрямованою на втілення в життя правових норм основного і поточних законів держави, охорону і захист прав і свобод грома­дян. їх обов'язок полягає в прийнятті нормативно-правових ак­тів, щоб виконувати і розвивати закони. Суттєве значення має розвите почуття морально-правової відповідальності посадових осіб і державних службовців за повне і ефективне виконання обов'язків у рамках закону.

Судові і правоохоронні органи держави (прокуратура, арбітраж­ний суд, міліція) виконують безпосередню роботу з профілакти­ки і припинення правопорушень. Від них залежать процесуальне забезпечення норм матеріального права, реальне життя форма­льно закріплених прав і свобод громадян. Прокуратура здійснює найвищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів. Діяльність судів виражається у формі цивільного, кри­мінального, адміністративного судочинства. Будь-які рішення і дії державних органів, установ, посадових осіб, приватних під­приємців, що порушують права і свободи, можуть бути оскар­жені в суді. Якісна та ефективна робота загальних і арбітражних судів — одна із важливих гарантій стабільності і реальності за­конності.

Значна роль у зміцненні законності і правопорядку в державі належить органам внутрішніх справ. Їх діяльність здійснюється в ім'я торжества законності, спрямована на охорону суспільства від злочинних посягань, забезпечує порядок у громадських міс­цях та ін. Законність є основою діяльності цих органів: вони повинні діяти в цілях, установлених правом, на основі права і у правових формах.

Державні інспекції (адміністрації) і контрольно-ревізійний апа­рат здійснюють роботу з запобігання законності, їх виявлення і припинення у різних сферах державного і суспільного життя.

Юридичні гарантії законності за найближчими цілями такі:

1) превентивні (запобіжні) — полягають в запобіганні право­порушенням: відвернення порушень адміністрацією трудових прав громадян, недопущення незаконного звільнення;

2) припиняючі (такі, що кладуть край) — спрямовані на при­пинення виявлених правопорушень: затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд;

3) відновлюючі — виражаються в усуненні або відшкодуванні негативних наслідків правопорушень: примусове стягнення алі­ментів, примусове вилучення майна із чужого незаконного во­лодіння;

4) каральні, або штрафні, — спрямовані на реалізацію юри­дичної відповідальності правопорушників: покарання особи, винної у вчиненні правопорушення.

Юридичні гарантії законності за суб'єктами застосування можуть бути такими:

— парламентські;

— президентські;

— судові;

— прокурорські;

— адміністративні (управлінські);

— контрольні;

— муніципальні (місцеві).



Назад

 Это интересно
 Реклама
 Поиск рефератов
 
 Афоризм
Может тебе и ключ от квартиры, где девки визжат?
 Гороскоп
Гороскопы
 Счётчики
bigmir)net TOP 100