Реферати українською

Поняття англо-американського тилу правової системи. Загальне право Англії. Право справедливості. Судовий прецедент у системі джерела права - Історія, теорія держави і права -

Поняття англо-американського тилу правової системи. Загальне право Англії. Право справедливості. Судовий прецедент у системі джерела права - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

Англо-американський тип (сім'я) правової системи або системи загального права — сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, проявляються в єдності закономірнос­тей і тенденцій розвитку на основі норми, сформульованої суд­дями в судовому прецеденті, який домінує як форма (джерело) права, у поділі права на загальне право і право справедливості, у визнанні закону лише після апробування його судовою практи­кою, у превалюванні процесуального права над матеріальним.

Географія поширення загального права англо-американського типу, крім Англії і країн Північної Америки — деякі держави різних континентів. Ступінь його впровадження в цих країнах неоднаковий.

Витоком цього типу правової системи є загальне право Англії (common law), яке виникло і розвивалося після норманського завоювання 1066 p., затвердилося на початку XIV ст. і було до­повнено у XV-XVIII століттях правом справедливості (law of equity). За своєю природою загальне право є казуїстичним, скла­деним із типізованих прецедентів.

На територію Північної Америки (США) англійське право було внесено переселенцями з Англії. Проте воно зазнало знач­них змін, що було обумовлено:

1) континентальним розташуванням, незалежним від безпо­середнього сусідства з Англією;

2) відсутністю феодального ладу, який пережила континен­тальна Європа, розвитком буржуазних відносин;

3) наявністю республіканської форми правління і федератив­ного державного устрою (Англія — монархія, її політичний ре­жим парламентарного типу);

4) потребою (після проголошення незалежності США) ство­рення самостійної правової системи, що пориває зі своїм коло­ніальним англійським минулим.

Остання обставина виразилася в тому, що у деяких штатах ще до проголошення незалежності США в 1776 p. були прийняті кримінальні, кримінально-процесуальні кодекси, які забороня­ли посилання на англійські судові рішення. Лише в штатах, що були раніше французькими та іспанськими колоніями (Луїзіана, Каліфорнія), прийняті кодекси романського типу. В решті шта­тів загальне право проголошено чинним, але в узгодженні зі ста­тутним (законодавчим) правом з пріоритетом прецеденту — су­дового та адміністративного.

Загальне право Англії

Англо-американський тип правової системи розвивався поза істотним впливом континентального права, яке стало творінням двох юридичних еліт — римської і європейської. На відміну від нього загальне право середньовічної Англії створювалося королів­ськими (вестмінстерськими) суддями. Поступово затверджувала­ся однаковість підходів до вирішення аналогічних справ для всі­єї країни. При розгляді справ прагнули додержуватися раніше винесених судових рішень.

Вироблена роз'їзними королівськими суддями система норм права замінила форми правосуддя, що використовувалися рані­ше: місцеві, канонічні, міські і суди баронів. Ця система норм стала іменуватися загальним правом і мала обов'язкову силу як для королівських, так і для нижчих судів.

У Англії загальне право виникло на основі королівської вла­ди і раніше, ніж у країнах континентальної Європи. Це поясню­ється тим, що тут раніше, ніж в інших країнах Європи, затвер­дилася сильна централізована монархія.

У той час, як у країнах європейського континенту римське цивільне право активно рецепувалося (приблизно з 1400 p.), за­гальне право в Англії сформувалося і укоренилося без випереджа­ючого впливу римського права — завдяки позитивним місцевим властивостям. Воно було орієнтовано головним чином на засоби правового захисту. На сто років загальне право випередило кон­тинентальне право розробкою засобу захисту від зловживання:

піддавати своїх ворогів позбавленню волі без суду і слідства. Про це свідчить наказ про habeas corpus, що означає: «ви повинні пред'явити (у суді) тіло (затриману особу)». Відповідно до habeas софт доставлена в суд особа може бути звільнена суддею, якщо для її затримання немає юридичного виправдання.

Загальне право Англії було сформовано (і значною мірою функціонує й зараз) як неписане право, яке грунтується на про­фесійній традиції, а пізніше — на міркуваннях суддів при вирі­шенні справ. Одним із фундаментальних його засад було те, що кримінальні справи і більшість цивільних справ (починаючи з XIII ст.) розглядалися судом присяжних.

Право справедливості

Суд справедливості виник як правомочність монарха здійсню­вати через лорда-канцлера право пом'якшення суворих судових рішень, посилаючись на загальні принципи права, поняття доб­ра і гуманізму, а не на конкретні прецеденти. Суд лорда-канцлера заповнював прогалини загального права. Наприклад, канцлер надавав силу зобов'язанню особи управляти майном на користь третьої особи і передавати їй одержані прибутки. При цьому не порушувалася норма загального права, відповідно до якої особа, що одержала майно в результаті передача (довіри) його іншою особою для управління в інтересах третьої особи, стає єдиним власником цього майна (так звана довірча власність).

Лорд-канцлер втручався в розгляд справи «в ім'я справедливос­ті». Він брався за справу лише тоді, коли міг застосувати санкції до відповідача, який порушив його розпорядження. Не претен­дуючи на зміну норм, установлених судами, він по сутності ви­робляв додаткові норми, що називалися нормами права справед­ливості. Був накопичений і систематизований значний обсяг типових випадків, що грунтувалися на юрисдикції канцлера, утворилися низка концепцій (концепція зловживання впливом і введення в оману та ін.) та інститутів (основний із яких — довір­ча власність).

Згодом лорд-канцлер позбавився можливості на власний роз­суд вирішувати справи. Його суд перейшов до вирішення спору на підставі прецеденту. Так склалися дві рівнобіжні системи прецедентного права, що мали низку відмінностей у нормах матеріального і процесуального права. Згодом це ускладнило процедуру судового розгляду справ.

Судова реформа 1873-1875 pp. (Новий акт про судоустрій) фактично поєднала загальне право і право справедливості, канц­лерські суди із судами загального права. Після 1875 p. норми загального права і права справедливості стали застосовуватися тими самими суддями, при цьому прецеденти права справедли­вості утворили органічну частину одного прецедентного права Англії.

До сфери дії права справедливості входили спори про неру­хомість, відносини довірчої власності, справи про торгові това­риства, про банкрутство, спадкування. Предметом загального права стали договірні відносини, інститути цивільно-правової відповідальності, кримінально-правові справи та ін. Принципо­вого розмежування між ними не відбулося. Понятійно-категорі­альний апарат у них спільний. Відбувається взаємне сприйняття термінів, понять, норм, інститутів. Причина цього полягала у тому, що суди в Англії мають загальну юрисдикцію, розгляда­ють різні категорії справ (цивільні, кримінальні, торгові тощо), зацікавлені в однаковій термінології.

Судовий прецедент у системі джерела права

Серед юридичних джерелі англійського права (судовий преце­дент, статут /закон/, конституційний звичай /конституційна уго­да/, доктрина, міжнародний договір) найзначущім є судовий пре­цедент. Право Англії було і залишається прецедентним. Так, су­довий прецедент обгрунтував невідповідальність монарха («король не може бути неправий»), санкціонував інститут контрасигнатури («король не може діяти один»). Визнання судового прецеден­ту джерелом права означає, що судові органи здійснюють не тіль­ки юрисдикційну функцію (вирішення конфліктів на основі пра­ва), а й правотворчу.

Обов'язкові прецеденти створюються лише так званими ви­щими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим коміте­том Таємної Ради (у справах держав — членів Співдружності), Апеляційним судом і Високим судом.

Нижчі суди прецедентів не створюють. Англійське правило прецеденту носить імперативний характер такого змісту: вирі­шувати так, як було вирішено раніше (правило «stare decisis»). Відповідно до цього правила, кожна судова інстанція зобов'яза­на додержуватися прецедентів, вироблених вищим судом, а та­кож створених нею самою (якщо це вища судова інстанція). За англійськими даними, кількість прецедентів досягла 500 тисяч. У США вони обчислюються мільйонами.

Правовий звичай

Одним із давніх джерел англійського права є правовий звичай. У сфері конституційного права сформувався звичай, який ві­діграє більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані консти­туційні угоди, що регулюють важливі питання державного жит­тя. Вони є своєрідним джерелом конституційного права. Напри­клад, відповідно до звичаю монарх зобов'язаний підписати акт, ухвалений обома палатами парламенту. В традиційний спосіб від­бувається формування уряду лідером партії, яка перемогла на парламентських виборах. Конституційні угоди становлять собою письмово не зафіксовані правила конституційної практики. Їх слід відрізняти від звичаїв, які є частиною загального права.

В інших сферах регулювання суспільних відносин роль пра­вового звичаю поступово зменшується. Непопулярним стає зви­чай залучення до вирішення судової справи присяжних засідате­лів, тому що вони порівняно з професійними суддями не мають необхідних знань норм права, раніше ухвалених судових рішень, без яких неможлива точна юридична кваліфікація справи.

У минулому присяжні засідателі відіграли значну роль у впро­вадженні звичаїв і традицій в систему англійського права. При виробленні позиції у конкретній справі вони спиралися на тра­диції, звичаї, норми поведінки, які склалися в окремих графст­вах Англії. Звичаї минулого (до XIII ст.) враховувалися суддями в процесі розгляду справ. Деякі із них (наприклад, розвішуван­ня рибальських сіток на чужому березі незалежно від згоди влас­ника берегової смуги) збереглися й дотепер.

Через відсутність писаної конституції в Англії діє звичаєво-правовий порядок парламентської процедури, взаємовідносин вищих державних посадових осіб, ритуальної охорони королів­ського двору, традицій участі монарха в офіційних церемоніях, етики поведінки монарха і членів його сім'ї та ін. Англійські юристи вважають, що загальне право — це звичаєве право.

Правова доктрина

До джерел англійського права слід віднести правову доктри­ну — концептуально оформлену думку відомих учених із питань права. Деякі доктрини, що знайшли відображення у працях ав­торитетних англійських юристів, головним чином суддів (на­приклад, «Інституція» Кока), були визнані як їх сучасниками, так і згодом при вирішенні конкретних справ. Провідне місце серед них посідають стародавні посібники з загального права завдяки аналізу обов'язкових прецедентів, які не втратили свого значення й зараз.

Доктринальними джерелами англійської конституції вважа­ються «Трактат про закони Англії» Бректона (1250 p.), «Комен­тар законів Англії» Блекстона (1565 p.), книга «Англійська кон­ституція» Беджгота (1865 p.) та ін. Суди звертаються до доктрини у разі прогалин у статуті (законі), судовому прецеденті або звичаї, що регулюють певні відносини. Наприклад, у 1920 р. на підставі ідеї англійського конституціоналіста кінця XIX — почат­ку XX ст. А.В. Дайсі Палатою лордів була визначена королівська прерогатива.

Останнім часом використання доктрини як джерела права помітно зросло. Нерідко обгрунтування тієї чи іншої позиції при винесенні судового рішення відбувається з урахуванням науко­вих посібників, а іноді й наукових статей. Удаються до них не для використання як первинного джерела, а для переконливості рішення.

Джерелом права в Англії є судові коментарі, узагальнення пре-цедентної практики. Вони є практичним посібником для суддів. Юридична наука в цілому або теоретико-правові ідеї та концеп­ції юристів різних шкіл мають додаткове значення.

Принципи права

Поняття загальних принципів права в Англії історично не склалося. За наявності прогалин у праві справи вирішувалися на основі правосвідомості. Лише пізніше англійські суди виробили принцип природної справедливості як правової категорії. В історії англійського права він мав подвійне призначення: 1) у судах канцлера служив засобом уточнення рішень судів загального права при їх оскарженні; 2) був підставою для вирішення справи у разі прогалин у законі, прецеденті, звичаї.

В англійських колоніальних судах принципи «природного правосуддя, справедливості та доброго сумління» були критері­єм застосування місцевого права, а насправді засобом впровад­ження англійського права в колоніальні правові системи.

У наші дні принцип природної справедливості спрямований насамперед на забезпечення основних прав людини. Проте в Англії, як і в країнах романс-германського типу правової систе­ми, відсутні чіткі правові підстави або конституційні рамки, спро­можні визначати дії суду із забезпечення справедливості.

Зі вступом Англії в Європейське Співтовариство виникла проблема інтеграції загальних принципів права держав континен­ту — членів Співтовариства і англійського права. Цей процес сприяє як уніфікації, так і взаємозбагаченню правових систем.

Система англійського права

Особливість системи англійського права полягає у тому, що вона не має точної класифікації галузей права, властивої конти­нентальній системі. Відбувається розмежування не стільки галу­зей права, скільки окремих інститутів або проблем: договір, реаль­на власність, квазідоговір, застава, шкода, придбання, процеду­ри цивільні, кримінальні, магістратських судів та ін. На цей час засадничі галузі права набувають все більшого розвитку. Систе­ма англійського права поділена на чотири категорії галузей по дві у кожній: право кримінальне і цивільне; право публічне і прива­тне; право матеріальне і процесуальне; право муніципальне і пу­блічне міжнародне. Процесуальне право має явний пріоритет над матеріальним правом. Панування прецеденту обумовило підви­щене значення процедурно-процесуальних правил.

В Англії під публічним правом розуміється система норм, які поширюються на все населення країни, а під приватним — на окремих осіб і окремі території держави. Таке розуміння не збі­гається цілком із традиційним континентальним тлумаченням. Замість романс-германського поділу публічного і приватного права правові системи англо-американського типу керуються власним історичним поділом права на загальне право і право справедливості. Є лише слабке сприйняття категорій і понять римського права. Така відмінність у структурному поділі права два основних типи правової системи (романс-германський та англо-американський) не є історично випадковим. Вона обумо­влена різними історичними умовами їх становлення, особливо­стями культурного розвитку. Романс-германська система скла­лася раціональним шляхом, англо-американська — природно-еволюційним.

Основні категорії цивільного права:

• контракти — угоди, укладені між людьми (компаніями);

• делікти — правопорушення, вчинені фізичною особою проти людини, чужої власності або репутації;

• кредити — угоди, за якими особа управляє власністю на благо іншої особи;

• заповіт — угода про розпорядження власністю після смерті власника;

• сімейне право.

Основні категорії публічного права:

— злочини — правопорушення, які навіть у разі їх вчинення проти особи можуть завдати шкоди нормальному життю сус­пільства;

— конституційне право — регулює сфери дії Основного зако­ну взагалі і взаємовідносини між особою і державою;

— міжнародне право — регулює відносини між державами і між громадянами різних країн.

Традиційно англійську систему права відрізняє принцип ста­більності і додержання прецедентів навіть тоді, коли вони фор­мально не мали обов'язкової сили. Впевненість громадян, дер­жавних службовців і посадових осіб в існуючому правовому по­рядку ґрунтувалася на минулій прецедентній практиці, яка вважалася непорушною доти, доки не з'являвся якийсь вагомий аргумент на користь її зміни. Суди завжди орієнтувалися на од­наковий розгляд аналогічних випадків. Дотепер не тільки пре­цеденти, а й їх тлумачення залишаються незмінними.