Реферати українською

Поняття влади. Співвідношення політичної та державної влади, державної влади і держави. Поняття і ознаки держави - Історія, теорія держави і права -

Поняття влади. Співвідношення політичної та державної влади, державної влади і держави. Поняття і ознаки держави - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

Влада — явище соціальне. Соціальна влада присутня (хоча й у прихованій формі) скрізь, де є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, державі, тобто там, де є реальні можли­вості і спроможність впливати на поведінку людей за допомо­гою яких-небудь засобів. Динаміка розвитку будь-якої організо­ваної спільності людей є боротьбою між владою і хаосом.

У найширшому значенні влада — завжди вольові відносини: ін­дивіда до самого себе (влада над собою), між індивідами, група­ми, класами в суспільстві, між громадянином і державою, між посадовою особою і підлеглим, між державами. Реалізується вона у сфері особистої та суспільної діяльності — політичної, еконо­мічної, правової.

Основними компонентами влади є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (меха­нізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта).

Влада — завжди двостороння взаємодія суб'єкта і об'єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відно­сини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого — підкорення їй. Інакше — це владовідносини між суб'єктом і об'єктом.

Сутністю влади є вольові відносини (керування /панування/ — підкорення). Влада припускає верховенство, монопольне право суб'єкта приймати рішення («авторитетні рішення»), обов'язко­ві і значущі для об'єкта, і спроможність забезпечувати виконан­ня прийнятих зобов'язань, тобто контролювати об'єкт. Суспіль­ство об'єктивно потребує влади. Вона протистоїть анархії, пере­шкоджає руйнівним діям, небезпечним для всього соціального організму. Авторитет, право, насильство — засоби, за допомо­гою яких влада має спроможність і можливість здійснювати свою волю, певним чином впливати на діяльність і поведінку людей.

Для виникнення владних відносин необхідно, щоб суб'єкт мав такі якості:

• волю до влади, тобто бажання панувати і готовність брати на себе пов'язану з цим відповідальність;

• компетентність, тобто знання сутності справи, стану і на­строю підвладних, уміння використовувати ресурси, мати авто­ритет.

Готовність до підкорення об'єкта владарювання залежить від низки чинників:

— від його якостей;

— від висунутих до нього вимог;

— від ситуації та засобів впливу, які має суб'єкт;

— від сприйняття суб'єкта об'єктом залежно від наявності (або відсутності) у нього авторитету.

На відміну від ранніх експлуататорських держав, де об'єкт владарювання був безправним і зобов'язаним беззаперечно під­корятися суб'єкту владарювання, у сучасних демократичних дер­жавах якості об'єкта політичного владарювання визначаються насамперед його політичною і правовою культурою.

Соціальна (публічна) влада — вольові (керівництва — підко­рення) відносини між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення та здійснення спільної для даного соціаль­ного колективу волі (інтересу).

Державна влада є особливим різновидом соціальної влади. Якщо у первісному суспільстві соціальна влада має публічний (суспіль­ний) характер, то в класово-організованому — політичний. У державі ми маємо справу з політичною владою. В аналізі полі­тичних систем суспільства влада посідає таке саме місце, як гро­ші в економічних системах: вона має міцні корені в суспільному і приватному житті громадян.

Яке співвідношення політичної та державної влади?

Є дві точки зору з цього питання:

• «політична влада» і «державна влада» — поняття тотожні, оскільки політична влада походить від держави і здійснюється за її прямої або опосередкованої участі;

• «політична влада» і «державна влада» — поняття не тотож­ні, однак усяка державна влада є політичною.

Дійсно, політична влада нерозривно пов'язана із владою дер­жавною, знаходить у ній своє продовження. Державна влада — головний, типовий засіб здійснення політичної влади.

Відмінності політичної та державної влади важко виділити, проте вони є.

1. Всяка державна влада має політичний характер, але не всяка політична влада є державною. Прикладом може служи­ти двовладдя в Росії 1917 p. — влада Тимчасового уряду і влада Рад. Володіючи політичною владою, Ради на той час не мали самостійної державної влади. Інший приклад — по­літична влада в Анголі, Гвінеї-Бісау, Мозамбіку, які переста­ли бути колоніями Португалії (до проголошення незалежно­сті в 1974 і 1975 pp.). Таку владу можна назвати переддержавною, або додержавною. Лише згодом вона стає державною, набуває загального характеру.

2. Державна влада виконує роль арбітра у відносинах між різними соціальними верствами суспільства, пом'якшує їх про­тиборство, виконує «спільні справи». Держава — центральний інститут політичної влади. Ядром політики як сфери діяль­ності, пов'язаної з відносинами між класами, націями та ін­шими соціальними групами, є проблема завоювання, утри­мання і використання державної влади. Термін «політична влада» покликаний підкреслити реальну здатність і можли­вість класу (соціальної верстви, соціальної групи), який не має влади, вести боротьбу за її завоювання, проводити свою волю в політику — в межах правових норм і за їх допомогою.

Політична діяльність не вичерпується державною діяль­ністю. Вона здійснюється в рамках різних політичних партій, профспілок, міжнародних організацій. За допомогою полі­тичної влади реалізуються життєво важливі інтереси значних і впливових груп суспільства (класів, націй, етнічних спіль­нот та ін.).

На відміну від державної влади, політична влада класу, іншої соціальної спільноти не спроможна виконати роль умиро­творителя протиборчих сил суспільства або здійснювати «спі­льні справи».

3. Політична і державна влада мають різні механізми здій­снення. Державна влада характеризується наявністю апарату управління і апарату примусу. Вона має владний примусо­вий вплив на поведінку людей та їх організацій, забезпече­них державно-правовими методами.

Політична влада класу та іншої соціальної спільноти здійс­нюється через: а) їх організації (опосередкований шлях);

б) політичні виступи (безпосередній шлях). Якщо влада кла­су реалізується за допомогою державного апарату зі спиран­ням на апарат примусу, можна говорити про державну владу. Державна влада не може протиставлятися політичній владі, оскільки політичну владу в суспільстві не можна уявити без дер­жави. Держава є основним універсальним акумулятором полі­тичної влади, тому що має можливість:

а) надавати інтересу (волі) влади загальнообов'язкового ха­рактеру;

б) використовувати спеціальні органи (апарат) для його (її) здійснення;

в) вдаватися в разі потреби до примусу.

Зазвичай державна влада є основним напрямком здійснення політичної влади класу (соціальної верстви, соціальної групи) у державних формах за допомогою властивих лише їй засобів і методів.

Політична влада — публічні, вольові (керівництва — підко­рення) відносини, що утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства (у тому числі державою) на основі політич­них і правових норм.

Державна влада — публічно-політичні, вольові (керівницт­ва — підкорення) відносини, що утворюються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний при­мус. Державна влада відносно самостійна і складає основу функ­ціонування державного апарату.

У різних суспільствах і державах характер влади відрізняєть­ся: в одних «керівництво» з боку держави означає пряме насиль­ство, в інших — прихований примус, у третіх — організацію і переконання. Має місце й поєднання різних засобів здійснення державної волі.

Панування, систематичне насильство, примус — влада анти­демократична.

Переконання, авторитет, служіння суспільству, дотримання загальнолюдських цінностей — влада демократична.

Будь-яка державна діяльність потребує керівництва, керівницт­во — влади, а будь-яка влада — легітимності. Ознаки (риси) державної влади:

1) публічна влада — виступає від імені всього суспільства (на­роду), має «публічну» основу своєї діяльності (казенне майно, власні прибутки, податки);

2) апаратна влада — концентрується в апараті, системі орга­нів держави і через ці органи здійснюється;

3) верховна влада — юридичне уособлює загальнообов'язко­ву волю всього суспільства, має у своєму розпорядженні моно­польне право видавати закони і спиратися на апарат примусу як на один із засобів дотримання законів та інших правових актів;

4) універсальна влада — поширює владні рішення на усе сус­пільство: вони є загальнообов'язковими для всіх колективних і індивідуальних суб'єктів;

5) суверенна влада — відділена від інших видів влади усере­дині країни (від партійної, церковної та ін., від влади інших держав). Вона незалежна від них і має виключне монопольне становище у сфері державних справ;

6) легітимна влада — юридичне (конституційне) обгрунтова­на і визнана народом країни, а також світовою спільнотою. На­приклад, представницькі органи набувають легітимності в резуль­таті проведення виборів, передбачених і регламентованих зако­ном.

Нелегітимна влада вважається узурпаторською. Узурпацією є порушення правових процедур при проведенні виборів або їх фальсифікація. Зловживання легітимною владою, тобто викорис­тання її в протизаконних цілях на лихо суспільству і державі, перевищення владних повноважень, є також узурпацією влади. Стаття 5 Конституції України говорить: «Ніхто не може узурпу­вати державну владу»;

7) легальна влада — узаконена у своїй діяльності, в тому числі у застосуванні сили в межах держави (наявність спеціально ство­рених органів для утримання влади і втілення її рішень у життя). Легальність — це юридичне вираження легітимності: здатність втілюватися в нормах права, функціонувати в межах закону. Ді­яльність легальної влади спрямована на стабілізацію суспільст­ва. Нелегальна влада (наприклад, мафіозна, злочинна) діє поза рамками закону, вносить беззаконня і безладдя до суспільства. Яке співвідношення держави і державної влади? Поняття «держава» і «державна влада» — близькі і багато в чому збіжні. У ряді випадків вони вживаються як тотожні, взає­мозамінні. Але між цими поняттями є й відмінності. Поняття «держава» є місткішим: воно охоплює не лише владу саму по собі, але й інші інститути, органи влади. Державна влада — це самі владостосунки (керівництво /панування/ — підкорення).

Поняття і ознаки держави

У спеціальній літературі розробляється чимало визначень поняття держави, котрі відбивають такі його аспекти:

— держава як організація політичної влади;

— держава як апарат влади;

— держава як політична організація всього суспільства.

Кожний із зазначених аспектів заслуговує на увагу. Дійсно, розуміння держави як організації політичної влади підкреслює, що серед інших суб'єктів політичної системи вона виділяється особливими якостями, є офіційною формою організації влади, причому одноособовою організацією політичної влади, яка управ­ляє усім суспільством. Водночас політична влада — одна із ознак держави. Тому недоцільно зводити до неї поняття держави.

Із зовнішнього боку держава виступає як механізм здійснен­ня влади і управління суспільством, як апарат влади. Розгляд держави через безпосереднє втілення політичної влади в апара­ті, системі органів — також не розкриває повністю її поняття. У разі такого розгляду не враховується діяльність системи орга­нів місцевого самоврядування та інших.

Держава є особливою політичною реальністю. Розкриваючи зміст поняття держави, слід підвести її під таке родове поняття, як політична організація. Якщо державу до середини XIX ст. можна визначати як політичну організацію панівного класу, то пізніша, й особливо сучасна, держава — це політична організа­ція всього суспільства. Держава стає не просто владою, що спи­рається на примус, а цілісною організацією суспільства, яка виражає і охороняє індивідуальні, групові і суспільні інтереси, забезпечує організованість у країні на підґрунті економічних і духовних чинників, реалізує головне, що надає людям цивіліза­ція, — народовладдя, економічну свободу, свободу автономної особи.

Визначити загальне поняття держави, яке б відбивало всі без винятку ознаки і властивості, характерні для кожного з її пері­одів у минулому, дійсному і майбутньому, неможливо. Водночас будь-яка держава має набір таких універсальних ознак, що ви­являються на всіх етапах її розвитку. Такими ознаками є тери­торія, населення, влада.

Держава — суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус.

Загальні ознаки держави.

Держава — єдина політична організація, яка:

1) охоплює усе населення країни в просторових межах. Тери­торія — матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує держави. Вона лише створює простір, у межах яко­го держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальна ознака породжує громадянство — юридичний зв'язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов'язках. Громадянин держави набуває: а) обов'язок підкоря­тися державно-владним велінням; б) право на заступництво і захист держави;

2) має спеціальний апарат управління — систему державних органів, що складаються з особливого розряду осіб, професіона­лів з управління;

3) має у своєму розпорядженні апарат легального примусу:

збройні сили, установи і заклади примусового характеру (армія, поліція, тюремні і виправно-трудові установи);

4) в особі компетентних органів видає загальнообов'язкові юридичні норми, забезпечує їх реалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси. Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а та­кож інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно керувати суспіль­ством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень;

5) має єдину грошову систему;

6) має офіційну систему оподаткування і фінансового контро­лю;

7) має суверенітет;

8) має формальні реквізити — офіційні символи: прапор, герб, гімн.

Слід зважити на те, що держава може бути світською і тео­кратичною. Більшість держав світу — світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церков­ній ієрархії (Монголія до 1921 p., сучасний Ватикан).