Реферати українською

Правові форми взаємовідносин держави і громадського об'єднання. Відносна самостійність держави - Історія, теорія держави і права -

Правові форми взаємовідносин держави і громадського об'єднання. Відносна самостійність держави - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

Об'єднання громадян тією чи іншою мірою беруть участь у політичному житті суспільства, у політичних відносинах із дер­жавою і, відтак, взаємодіють (співробітничають або конфлікту­ють) із нею.

Взаємовідносини держави і об'єднань громадян мають правовий характер.

Об'єднання громадян — це добровільне громадське форму­вання людей, створене на основі спільності інтересів для реалі­зації своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян не є об'єктами управління з боку дер­жавних структур, їх діяльність визначається статутом (положен­ням), цілями і завданнями їх створення, що не виходять за рам­ки закону. Беручи участь у соціально-політичному і культурному житті суспільства і держави, громадські організації та їх об'єднан­ня реалізують права, передбачені статутами (положеннями).

До громадських об'єднань можна віднести політичні партії, соціально-економічні і соціально-культурні об'єднання, масові громадянські рухи, асоціації, релігійні організації тощо. Основ­ними з них є політична партія і громадська організація.

Політична партія — добровільне об'єднання людей, що вира­жають волю певних соціальних груп, які прагнуть домогтися або утримати державну владу, впливають на політику держави від­повідно до програми і статуту своєї діяльності.

В Україні членами політичної партії можуть бути лише її гро­мадяни. Реєстрація політичної партії провадиться Міністерст­вом юстиції України.

Громадська організація — добровільне об'єднання людей, ство­рене ними для досягнення особистих і громадянських цілей, що діє на засадах самоорганізації, самоврядування, самооплати (спіл­ки, товариства, групи, об'єднання, не засновані урядом або між­державною угодою). Наприклад, профспілки — громадські організації, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без безпосереднього дозволу на засадах вільного вибору їх членів.

В Україні громадська організація реєструється Міністерст­вом юстиції, місцевими органами виконавчої влади, виконав­чими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Усі громадські об'єднання рівні перед законом.

Держава (в особі державних органів і посадових осіб):

1) встановлює юридичні норми, які визначають порядок їх офіційного визнання (легалізації) шляхом реєстрації;

2) реєструє об'єднання громадян і встановлює їх ідентифіка­ційний код. В Україні діють Українська республіканська партія, Народно-демократична партія. Партія зелених, Соціалістична партія та ін., Спілка адвокатів, Наукове товариство ім. Тараса Шевченка тощо;

3) забезпечує дотримання прав і законних інтересів об'єд­нань громадян;

4) здійснює контроль і нагляд за відповідністю діяльності об'єднань громадян зареєстрованому статуту:

нагляд за виконанням і дотриманням законності здійснюють органи прокуратури;

контроль над джерелами і розмірами надходжень і сплатою податків здійснюють фінансові органи і органи державної подат­кової адміністрації;

5) передбачає відповідальність уповноважених осіб громад­ських об'єднань за порушення законодавства;

6) не втручається у діяльність громадських організацій, тому що вони не є об'єктами державного управління;

7) створює режим найбільшого сприяння для їх функціону­вання: наділяє певними пільгами або зовсім звільняє від подат­ків, або надає дотації і кошти.

Громадські об'єднання можуть:

1) допомагати державі вирішувати завдання економічного, соціального, культурного будівництва шляхом прийняття спіль­них політичних рішень із державними органами. Наприклад, «Спілка лідерів місцевої і регіональної влади України» (громад­ська організація, створена в 1999 p.) підписала разом із Прези­дентом «Декларацію про державну регіональну політику», спря­мовану на реформування державного устрою країни;

2) брати участь у різних видах політичної діяльності шляхом створення спільних комісій із державними органами;

3) брати участь у формуванні (висувати кандидатуру, прова­дити передвиборну агітацію тощо) корпусу депутатів представ­ницьких органів державної влади, тобто бути суб'єктами фунда­торської діяльності держави;

4) бути з ряду питань суб'єктами правотворчої діяльності дер­жави (наприклад, укладення колективного договору);

5) вносити пропозиції до органів державної влади (напри­клад, ініціативні законопроекти через народних депутатів до Верховної Ради);

6) бути з ряду питань суб'єктами правозастосовної (складан­ня протоколу про адміністративні правопорушення) і контроль­но-наглядової (робота громадянських інспекторів охорони при­роди) діяльності держави;

7) проводити масові заходи (демонстрації, мітинги тощо);

8) захищати права членів організації в державних органах та ін. Громадські об'єднання не можуть:

1) втручатися в діяльність одне одного;

2) втручатися у діяльність державних організацій і посадових осіб. Так, організаційні структури політичних партій не можуть створюватися і діяти в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових фор­муваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях (ст. 37 Конституції України);

3) мати воєнізовані формування (ст. 37 Конституції Украї­ни);

4) підмінювати діяльність комерційних (господарських) ор­ганізацій, ставити перед собою мету одержання прибутку або створюватися з цією метою.

Забороняються:

громадські організації і партії, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну консти­туційного ладу насильницьким шляхом, порушення сувереніте­ту і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, неза­конне захоплення державної влади, пропаганду війни, насиль­ства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення (ст. 37 Конституції України).

Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Громадські організації діють у рамках правового режиму, вста­новленому державою.

Якщо держава — це суверенна політична організація всього народу, то партії, інші громадські організації — лише учасники здійснення політичної влади. Вони виражають волю своїх чле­нів, груп людей, певних верств суспільства, діють у рамках зако­ну і не мають державно-владних повноважень.

Правові форми взаємовідносин держави і комерційної корпорації

Корпорація — це добровільне (на основі договору) об'єднан­ня людей з метою виконання якої-небудь соціальне корисної діяльності, воля якого визначається груповими інтересами інди­відів, що входять до його складу, і яке організаційно і у майно­вому відношенні діє зовні як єдине ціле від свого імені. Це ви­значення є загальним для об'єднань громадян — комерційних і некомерційних. Об'єднання громадян, про які йшлося в попе­редньому параграфі, — недержавні і некомерційні.

Поділити організації на комерційні і некомерційні можна за критерієм — чи мають вони на меті отримання прибутку або ні. Ця відмінність має принципове значення і у податковому відно­шенні: некомерційні організації одержують певні пільги, або зовсім звільняються від податків, або одержують дотації і кошти від держави.

Комерційні корпорації створюються для виконання діяльно­сті, яка приносить прибуток, тобто підприємницької діяльності. Це об'єднання не лише людей, але й капіталів (майна). У сучас­ному законодавстві інших країн досить докладно регламенту­ються різні сторони бізнесу, включаючи активність багатоманіт­них громадянських асоціацій підприємців (спілок підприємців, торгово-промислових палат, спілок роботодавців, лобістських асоціацій та ін.). Чинні конституції світу набагато частіше гово­рять про спілки підприємців (безвідносно до їх видів), ніж про окре­мі види підприємницьких організацій.

Колективне утворення стає корпорацією, якщо набуває ста­тусу юридичної особи. Статус юридичної особи суб'єкт підпри­ємницької діяльності в Україні одержує після державної реєст­рації або у виконавчих комітетах міських, районних (у місті) Рад народних депутатів, або в органах державної адміністрації, а та­кож після присвоєння йому в органах державної статистики іден­тифікаційного коду і включення до Єдиного Державного Реєст­ру Підприємств і Організацій України.

Комерційні корпорації займаються бізнесом, який може мати для суспільства як позитивні, так і негативні наслідки. У силу цього держава змушена впливати на бізнес. Ринок у сучасному світі давно вже не є механічним породженням приватної влас­ності. Правила для суб'єктів ринку, керуючись об'єктивними законами економіки, встановлює держава. Визначення правил гри на ринку, забезпечення досягнення суспільних результатів (економічний ріст, зниження інфляції, безробіття) — складові економічної функції держави.

Необхідність управління бізнесом, його планування — головне завдання держави. Існує система державних засобів управління, що підтримують усю систему бізнесу, систему комерційних кор­порацій. В Україні розроблена Програма державної підтримки підприємництва (1993 p.). Відповідно до ст. 42 Конституції Украї­ни держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобро­совісної конкуренції.

Корпорації зобов'язані діяти з урахуванням певних правових рамок, установлених державою для комерційного регулювання. Лише в межах цих правових рамок комерційні корпорації мо­жуть функціонувати самостійно.

Відносини держави з комерційними корпораціями будують­ся часто на основі партнерства, певна річ, у межах повноважень відповідних владних структур.

Держава (в особі державних органів і посадових осіб) діє від­носно комерційних корпорацій багато в чому так само, як і некомерційних громадянських об'єднань.

Держава (в особі державних органів і посадових осіб):

1) встановлює коло суб'єктів, які мають право займатися під­приємницькою діяльністю;

2) встановлює юридичні норми, які визначають порядок офі­ційного визнання (легалізації) комерційних організацій шляхом реєстрації;

3) реєструє комерційні об'єднання громадян і встановлює їх ідентифікаційний код в органах державної статистики (в Украї­ні — Єдиний Державний Реєстр Підприємств і Організацій Ук­раїни);

4) гарантує комерційним організаціям рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінан­сових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Забезпечення зазначеними ресурсами відбувається лише за умо­ви виконання комерційною організацією робіт і поставок для державних потреб;

5) забезпечує дотримання прав і законних інтересів комер­ційних об'єднань громадян, офіційно встановлених, — гарантує недоторканність майна і забезпечує захист прав власності;

6) здійснює контроль і нагляд за відповідністю діяльності комерційних організацій зареєстрованому статуту:

— нагляд за виконанням і дотриманням законності здійс­нюють органи прокуратури;

— контроль за джерелами і розмірами надходжень і спла­тою податків здійснюють фінансові органи і органи держав­ної податкової адміністрації;

7) передбачає відповідальність уповноважених осіб комер­ційних організацій за порушення законодавства;

8) не втручається безпосередньо в діяльність комерційних організацій, оскільки вони не є об'єктами державного управлін­ня, проте законодавче забезпечує свободу конкуренції між ними, захищає споживача від проявів недобросовісної конкуренції і монополізму;

9) створює режим найбільшого сприяння для функціонуван­ня комерційних організацій: передає державне майно, наділяє земельними ділянками і цільовими кредитами — короткостро­ковими і довгостроковими, надає систему заохочень (певний час не стягувати податки), створює внутрішній і зовнішній ринок для суб'єктів підприємницької діяльності.

Забороняється заняття підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян:

• військовослужбовцям;

• посадовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, держав­ного нотаріату;

• посадовим особам органів державної влади і управління, що покликані здійснювати контроль за діяльністю під­приємств;

• особам, які відбувають строк покарання, до його закін­чення;

• особам, які мають непогашену судимість за крадіжку, ха­барництво та інші корисливі злочини.

Комерційні об'єднання покликані діяти щодо громадянського суспільства і держави в такий спосіб:

• сплачувати податки в установленому законом порядку;

• розвивати економіку держави, заповнюючи відповідні еко­номічні ніші;

• розвивати національний бізнес, ділові відносини з інши­ми державами;

• сприяти підняттю рівня матеріального забезпечення гро­мадян та ін.

Відносна самостійність держави

Розглядаючи тісний взаємозв'язок і взаємозалежність суспіль­ства і держави, громадських об'єднань і держави, комерційних , корпорацій і держави, слід зважувати на те, що держава має від­носну самостійність.

Відомо, що «абсолютної самостійності» ні в природі, ні в су­спільстві бути не може, оскільки існує загальний взаємозв'язок процесів і явищ. Не може бути й «абсолютної залежності». Коли ми говоримо про державу як про «слугу суспільства», це не озна­чає, що ми представляємо її як слугу, маріонетку в грі зовнішніх умов, суспільних відносин. Якби держава не мала певної самостій­ності, своєї внутрішньої та зовнішньої свободи, вона була б па­сивною, мертвою, а отже, зайвою ланкою в політичній системі суспільства, у громадянському механізмі. Поняття «відносна са­мостійність» держави покликано відбити активність держави у всіх сферах громадського життя. Зворотний вплив держави на суспіль­ство є мислимим лише в рамках її відносної самостійності.

Відносну самостійність держави слід розглядати конкретно-історично, зважаючи на специфічні умови розвитку суспільства, його політичної системи та ін. У процесі науково-технічного і суспільного процесу відносна самостійність держави зростає.

Знаходячись у певній залежності від зовнішніх чинників (еко­номіки, класової боротьби, політики, ідеології), держава справ­ляє на них зворотний вплив, що є однією з форм вияву її відно­сної самостійності. Іншою формою прояву відносної самостій­ності держави можна назвати підвищення держави над інтересами класів, що борються, виконання загально-соціальних завдань або її організаційну відокремленість від суспільства в цілому, наяв­ність власної внутрішньої структури і функцій. Таких форм про­яву відносної самостійності держави можна навести чимало, вони специфічні для різних країн кожної історичної епохи.

Крім того, у держави є своя логіка розвитку. Наявність особ­ливих етапів розвитку держави є однією з форм прояву віднос­ної самостійності. Держава додержується свого власного шляху розвитку, над яким має зверхність розвиток виробництва. Але держава, завдяки своїм власним законам і фазам розвитку, спра­вляє зворотний вплив на розвиток виробництва, що є однією з загальних (властивих всім історичним етапам) форм відносної самостійності держави.

Чи слушним буде ствердження, що «держава не має власної історії», оскільки її поява і подальший розвиток були обумовле­ні розвитком суспільства — економічним, соціальним, політич­ним? Ні, певна річ. Держава розвивається разом із суспільством і в той же час має свою історію. Аргументом на користь остан­нього твердження є відносна самостійність держави у вигляді різних форм її прояву.