У кожної юридичної особи є два блоки компетенції. Перший блок складає її правосуб'єктність як юридичної особи — некомерційної або комерційної (визначається в момент створення і реєстрації; у комерційної організації вона може бути змінена протягом діяльності: а) добровільно за її рішенням; б) примусово за рішенням уповноваженого державного органу). Другий блок — спеціальна компетенція (лат. competentia — здатність, відання, належність за правом), яка полягає у праві в певних межах провадити професійну діяльність. Наприклад, обсяг спеціальної компетенції комерційного банку визначається у два способи: через перелічення в законі банківських операцій, які банки можуть здійснювати, і встановлення заборон для діяльності банків; через видання ліцензії на банківську діяльність конкретному банку. Спеціальна компетенція комерційної організації виражається у праві провадити професійну підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку. Інша справа — компетенція державного органу: в ній виявляється спеціальна правосуб'єктність державного органу як колективного суб'єкта правовідносин. Встановлюючи компетенцію кожного із органів, держава здійснює не тільки «поділ праці» між ними, а й поділ державно-владних повноважень. Компетенція державного органу (уряду, міністерства, парламенту, органів суду, міліції, прокуратури та ін.) — це закріплена законом (або іншим нормативним актом) сукупність його владних повноважень (прав і обов'язків), юридичної відповідальності і предмета відання. Компетенцію державного органу можна зобразити за такою схемою:
Юридичні повноваження (правообов'язкн) державного органу або його посадової особи — вид і захід владного впливу на учасника правових відносин з метою реалізації припису правової норми, досягнення певного соціально-корисного результату. Цей вплив спрямований на задоволення домагань уповноваженого суб'єкта або на винну особу. Юридичні повноваження не можуть бути представлені як одне лише право або один лише обов'язок. З одного боку, при здійсненні повноважень державним органом і посадовими особами центр ваги у співвідношенні прав і обов'язків припадає на обов'язки, оскільки за їх невиконання настає притягнення до юридичної відповідальності. З іншого боку, державний орган і посадові особи мають право вимагати відповідної поведінки від інших органів і осіб, а також їх невтручання в сферу своєї компетенції, встановлену державою. Тому юридичні повноваження постають як певні правообов'язки (поєднання прав і обов'язків) — покладені обов'язки виконуються через користування наділеними правами. При формулюванні повноважень законодавець в одних випадках може перенести центр ваги лише на права, в інших — лише на обов'язки. Владні повноваження державного органу виражаються, наприклад, у праві видавати правові акти — нормативні та індивідуальні, підписувати цивільно-правові договори, у можливості забезпечувати виконання і додержання правових актів примусовими засобами (див. § «Державна служба...» глави «Механізм і апарат держави»). У правовій державі кожний державний орган і його посадові особи мають компетенцію, яка визначається в нормативно-правових актах, і зобов'язані діяти в її межах. Так, компетенція глави держави, вищих органів влади і управління визначається конституцією, а інших державних органів — законами і положеннями про ці органи. Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок встановлення і обсяг компетенції залежать від того, до якої ланки державного апарату належить державний орган — законодавчої, виконавчої, судової влади або органів прокуратури та ін. На відміну від індивідуальних суб'єктів правовий статус колективних суб'єктів — державних органів як суб'єктів правовідносин обмежується тими цілями і завданнями, заради яких вони створюються. Специфіка виконання повноважень державними органами полягає в тому, що вони діють у підсистемі публічного права (конституційне, адміністративне право), для якого характерним є імперативний метод — юридичної субординації і підпорядкованості. З одного боку, це питання компетенції державних органів і посадових осіб, які мають правомочності на видання в одно-стороньому порядку індивідуального розпорядження з визначенням прав і обов'язків підпорядкованих і підзвітних осіб; а з іншого боку — питання пасивної правосуб'єктності підпорядкованих і підзвітних осіб, їх обов'язків і відповідальності. Воля підлеглих не є визначальною для індивідуального акта, що видається. Об'єкти правовідносин Об'єкти правовідносин — це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки. Розрізняють такі види об'єктів правовідносин: 1) предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо. Речі — предмети природи в їх природному стані, а також створені в процесі трудової діяльності. До них належать засоби виробництва, предмети споживання. Цінності — гроші, акції, векселі, облігації, цінні документи (диплом, атестат). Купівля-продаж продуктів, промислових товарів, міна, дарування, спадкування — це лише деякі правовідносини, де об'єктом є предмети матеріального світу; 2) послуги виробничого і невиробничого характеру — виконання роботи, обумовленої договором або контрактом, наприклад, договір перевезення, підряд на капітальне будівництво, виконання пісні на святковому концерті та ін.; 3) продукти духовної та інтелектуальної творчості — твори мистецтва, літератури, живопису, кіно, інформація, комп'ютерні програми та інші результати інтелектуальної діяльності, що захищаються законом (наприклад, Закон України «Про авторське право і суміжні права»). З їх приводу виникають правовідносини у суб'єктів права — громадян, які відвідують музеї, виставки, бібліотеки, поетичні вечори, а також купують книги, комп'ютерні програми тощо. Тут у суб'єкта інтерес до об'єкта духовний, інтелектуальний; 4) особисті немайнові блага — життя, здоров'я, честь, гідність, право на освіту та інші права і свободи. Наприклад, між учнем і керівництвом школи виникають правовідносини. Їх об'єктом є не атестат, а освіта. Між громадянином, що придбав путівку в санаторій, і адміністрацією санаторію виникають правовідносини, їх об'єкт — здоров'я громадянина; у будинку відпочинку об'єктом правовідносин є відпочинок власника путівки тощо. Об'єкт правовідносин — це те, заради чого вони виникають. Якщо об'єкт права — суспільні відносини, що можуть бути предметом регулювання і вимагають такого регулювання, то об'єкт правовідносин — вужче, конкретніше — частинка суспільних відносин, елемент (одиниця загального), з приводу якого взаємодіють суб'єкти, те, на що спрямовані суб'єктивні юридичні права і обов'язки осіб. Людина не може бути об'єктом правовідносин. Види правовідносин
Складні правовідносини можуть бути змішаними: тут поєднуються правовідносини пасивного і активного типу, відносні і абсолютні.
Види правовідносин за галузями права: — конституційно-правові (відносини громадянства); — адміністративно-правові (відносини, пов'язані зі стягненням і сплатою податків); — цивільно-правові (відносини купівлі-продажу речі або цінних паперів); — трудові (відносини за трудовим договором) та ін.
Види правовідносин за суб'єктами: між суб'єктами федерації (у федеративній державі); • між громадянами держави; • між громадянином і державою; • між юридичною особою — суб'єктом приватного права і державним органом; • між державними органами; • між органом держави і службовими особами, у рамках яких вони зобов'язані виконувати розпорядження керівника даного органу, та ін. Види правовідносин за кількістю суб'єктів: • прості — не поділені на складові частини (як правило, між двома суб'єктами); • складні — містять у собі систему самостійних правовідносин (як правило, між трьома і більше суб'єктами). Види правовідносин за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами: • односторонні — кожна із сторін має або права, або обов'язки (договір дарування, договір позики); • двосторонні — кожна із сторін має як права, так і обов'язки (договір купівлі-продажу). Види правовідносин за волевиявленням сторін: • договірні — виявляється воля як правомочної, так і зобов'язаної сторін. Мають місце головним чином у сфері приватного права (горизонтальні правовідносини); • управлінські — досить виявлення волі лише правомочної сторони. Мають місце головним чином у сфері публічного права (вертикальні правовідносини). Останнім часом стали відрізняти комплексні правовідносини—у підприємницькому праві, в яких поєднуються засади публічного і приватного права (горизонтально-вертикальні правовідносини). Види правовідносин за строком дії: • короткочасні; • довгочасні. Юридичний факт. Фактичний (юридичний) склад Юридичний факт — це життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. За наявності норм права без юридичного факту правовідносини неможливі. Юридичний факт — передумова правовідносин. Наприклад, наявність норм права, які регулюють порядок спадкування, не означає, що індивід вступив у спадкоємні правовідносини і одержав спадщину. Необхідне настання певних обставин, що фіксуються в гіпотезах норм права. Функції юридичних фактів: • функція залучення суб'єкта права до правовідносин; • функція породження правосуб'єктності, її набуття або виникнення (наприклад, з народженням дитини виникає громадянство; для створення підприємства необхідна реєстрація). Отже, юридичні факти не тільки служать підставою для виникнення, зміни і припинення конкретних правовідносин, а й цілеспрямований рух останніх є головним наслідком юридичних фактів. Юридичні факти класифікуються за різними підставами.
Слід зважити на те, що один і той самий юридичний факт може бути правоутворюючим, правозмінюючим, правоприпиняючим для суб'єктів, які є сторонами у правовідносинах. Так, факт смерті громадянина — обставина, що припиняє правовідносини між померлим і його дружиною, дітьми. Одночасно це є і правоутворюючим фактом, тому що після закінчення певного строку з дня смерті громадянина виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією права дружини, дітей на спадщину.
(див. главу «Правова і правомірна поведінка. Правопорушення і юридична відповідальність»).
Нерідко для виникнення передбачених правовою нормою юридичних наслідків потрібен не один юридичний факт, а сукупність фактів. Сукупність юридичних фактів, необхідних для настання правових наслідків, передбачених нормою права (виникнення, зміна або припинення правовідносин), називається фактичним (юридичним) складом. Приклад. Для зачислення до вищого навчального закладу необхідні: загальна середня освіта, підкріплена документом; успішна здача вступних іспитів; документ, що свідчить про внесення певною суми за навчання (якщо це комерційний навчальний заклад); наказ ректора про зачислення до вузу.
Фактичний склад не слід плутати з подіями — складними юридичними фактами. Презумпції У правовій дійсності є феномен, який, не будучи юридичним фактом, може породжувати правовідносини. Це — презумпція. Види презумпцій за фактом правового закріплення:
Ми ведемо мову про законні презумпції. Презумпція (лат. praesumptio — припущення) — закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певних фактів, що мають юридичне значення. Презумпції — важливий і досить гнучкий інструмент регулювання правовідносин, завдяки якому зникають сумніви в існуванні певного юридичного факту, оскільки в них: — відображаються вихідні, принципові засади прав; — закладений механізм реалізації цих засад. Законні презумпції бувають двох видів: • неспростовні презумпції — не потребують доведення, тому що не підлягають сумніву; • спростовні презумпції — можуть бути спростовані в результаті встановлення іншого щодо цих фактів, (див. ще про презумпції у § «Основні стадії застосування норм права»). Види презумпцій за субординацією в правовому регулюванні та їх риси:
Слід зважити на те, що в більшості правових норм матеріальні і процесуальні види презумпцій тісно переплітаються. Кожна галузь права має чималий «набір» презумпцій. Наприклад, у Цивільному кодексі України закріплено таку презумпцію, як презумпція вини. Вина визнається обов'язковою умовою для застосування заходів цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань або у разі заподіяння шкоди. Правда, із презумпції вини є винятки. І все ж таки загальним правилом у країнах континентальної Європи є таке: неодмінною передумовою договірної відповідальності є вина боржника. Іншим прикладом презумпції може бути закріплена в Цивільному кодексі Російської Федерації презумпція розумності і добросовісності учасників цивільних правовідносин (ч. З ст. 10). Це означає, що: 1) операції юридичної особи, які виходять за межі її правоздатності, визнаються недійсними; 2) учасник цивільних правовідносин визнається добросовісним, а доводити його недобросовісність має той, хто з такими діями пов'язує певні юридичні наслідки. Щоб не виникало потреби у розширювальному тлумаченні презумпцій — ні судовому, ні доктринальному, вони повинні закріплюватися в законах і чітко формулюватися. Правовідносини, що виникають при виконанні обов'язків Правовідносини органів внутрішніх справ та їх співробітників виникають, як правило, в галузі публічного права, тобто є субординаційними відносинами (влада — підвладність) — відносинами по вертикалі. Правовідносини органів внутрішніх справ за сферою поширення можна поділити на дві категорії: - зовнішні; - внутрішні. Зовнішні правовідносини — це відносини між органами внутрішніх справ і громадянами, організаціями, підприємствами, установами, які виникають у ході забезпечення громадського порядку і безпеки особи, суспільства, держави. Внутрішні правовідносини — це відносини усередині системи органів внутрішніх справ між: а) службами і підрозділами різних рівнів; б) між ними і вищими посадовими особами; в) по лінії «начальник — підлеглий» у службі, підрозділі. Органи внутрішніх справ можуть вступати й у нетипові для них правовідносини. Вони виникають між несупідрядними органами і мають, як правило, договірний характер. Нетипові правовідносини органів внутрішніх справ, що виникають у результаті договору: — договори на охорону об'єктів підрозділами позавідомчої охорони МВС; — договори на супровід; — договори на організацію охорони громадського порядку на комерційній основі при проведенні масових заходів; — договори, пов'язані з реалізацією права засуджених на свободу віросповідання в місцях виконання покарання у виді позбавлення волі та ін. Види правовідносин у діяльності органів внутрішніх справ за галузями права: — конституційно-правові; — адміністративні правові; — адміністративно-процесуальні; — кримінально-правові; — кримінально-процесуальні; — кримінально-виконавчі; — цивільно-правові; — цивільні процесуальні та ін. Види правовідносин у діяльності органів внутрішніх справ за функціями права: охоронні — основні; регулятивні. Суб'єкти правовідносин системи органів МВС: • органи внутрішніх справ у цілому; • органи міліції як складова частина органів внутрішніх справ: • інші структурні підрозділи органів внутрішніх справ; • окремі посадові особи органів внутрішніх справ. Компетенція органів внутрішніх справ включає: 1. Повноваження (правообов'язки): а) забезпечення особистої безпеки громадян; б) попередження і припинення злочинів та адміністративних правопорушень; в) розкриття злочинів; г) охорона громадського порядку і забезпечення громадської безпеки, надання допомоги громадянам, посадовим особам, підприємствам, установам, організаціям і громадським об'єднанням у здійсненні їх законних прав і інтересів. 2. Предмет відання — головний напрямок діяльності, тобто основне функціональне призначення (наприклад, у міліції це охорона громадського порядку). 3. Відповідальність за результати своєї роботи. Діяльність органів внутрішніх справ визначається законами та іншими нормативно-правовими актами. Об'єкти правовідносин системи органів МВС — діяльність (поведінка) учасників правовідносин: а) адміністративно-правових відносин — поведінка громадянина і конкретного співробітника міліції; б) кримінально-процесуальних відносин — поведінка учасників кримінального судочинства; в) цивільно-правових відносин, низки адміністративно-правових відносин (організаційно-майнових) — поведінка учасників цих відносин і майно. Юридичні факти можуть бути класифіковані залежно від правовідносин, в які вступає співробітник органів внутрішніх справ. Загальні правовідносини органів внутрішніх справ та їх співробітників виникають, змінюються і припиняються на підставі їх компетенції, визначеної нормативно-правовими актами (організація охорони громадського порядку, охорона безпеки, боротьба зі злочинністю, організація роботи особового складу та ін.). Юридичними фактами в процесі загальних відносин є: 1) заяви, повідомлення, скарги громадян, організацій у зв'язку з правопорушеннями, що готуються або вже вчинені, які органи внутрішніх справ та їх співробітники зобов'язані вирішити і за наявності законних підстав задовольнити інтереси замовників; 2) звернення громадян до співробітників органів внутрішніх прав при реалізації ними своїх прав або виконанні обов'язків, наприклад, при одержанні паспорта, дозволу на прописку, на приїзд у прикордонну зону, на придбання зброї; 3) виявлення або встановлення фактів правопорушень (злочинів, проступків) і осіб, що їх вчинили; 4) договори, які укладають органи внутрішніх справ. |