Реферати українською

Плани Гітлера щодо освіти на окупованих територіях України в роки Другої світової війни (1939-1945) - Історія України -

Плани Гітлера щодо освіти на окупованих територіях України в роки Другої світової війни (1939-1945) - Історія України - Скачать бесплатно

Сьогодні я представлю вам свою дослідницьку роботу, тема якої «Проблеми української освіти у роки Другої світової війни або плани Гітлера щодо шкільної освіти на окупованих територіях України»

Сьогодні я представлю вам свою дослідницьку роботу, тема якої «Плани гітлерівців щодо освіти та долі дітей на окупованих територіях України в роки Другої світової війни. Українські землі в умовах окупації».

На жаль ця тема не стала актуальною після воєнних років. Я згодна з тим, що становище України взагалі у ті часи описувалося у багатьох телевізійних передачах та проектах, у книжках та газетах, але проводячи свою роботу я рідко де зустрічала конкретні матеріали про самі

гітлерівські плани і, що головне – саме щодо освіти на території нашої країни. Але не дивлячись на свою рідкість, я вважаю, що ця тема є дуже важливою та потрібною для свого пізнання , а особливо для історії. Це по-перше. Тому що Адольф Гітлер – особа, що залишила великий слід за собою на сторінках історії, а особливо української. По-друге ця тема важлива ще для українського народу, адже у їх уяві повинна встати та людина, проти якої вони воювали та відвойовували свою землю, гідність та культуру. Одне з того, за що боровся наш український народ так це за освіту.

Освіта – це не лише навчання певних правил та предметів. За допомогою освіти у світ виходять все нові й нові покоління людей, що потім, можливо прославлять країну, у якій живуть. За допомогою освіти у країні формується ще й її культура, бо саме через науку вчителі дають дітям культурну спадщину їхніх пращурів, навчаючи рідній мові та літературі.

За роки Другої світової війни в Україні гостро постала проблема освіти. Адольф Гітлер мав плани не тільки щодо захоплення величезних територій, а ще й щодо освіти на окупованих фашистами територіях. У його плани входило онімечення радянських народів, у тому числі і України. Особлива увага приділялася дітям, для яких спеціально будувалися концентраційні табори.

Моя робота поділена на три розділи: перший розповідає про «Гітлерівські плани щодо мирного населення на окупованих територіях України в питаннях освіти». У цьому розділі я розмістила інформацію про місце України у планах фашистів, також тут ви знайдете документи де є власні висловлення Гітлера, Бормана та Гіммлера щодо їх розуміння українського народу, їхньої освіти та культури. Це їхнє «розуміння» мене вразило, що додало мені цікавості працювати над своїм дослідом цієї теми. Прочитавши цю інформацію, ви зрозумієте, що ці люди насправді не мали нічого спільного із людьми, бо ненавиділи кожну націю і навіть свою.

Початок війни проти Радянського Союзу означав, що німецькі плани щодо українських земель фактично вступили у вирішальну фазу свого практичного здійснення. І ось саме на цьому етапі економічні інтереси третього рейху почали різко домінувати над політичними розрахунками. Про це свідчать документи. 21 червня 1941 р. Гітлер писав у листі до Муссоліні: «Що стосується боротьби на Сході, то вона, напевне, буде важкою. Проте я ні на секунду не сумніваюся у значному успіху. Передусім я сподіваюся, що нам пощастить забезпечити на тривалий час на Україні загальну продовольчу базу. Вона послужить для нас постачальником тих ресурсів, які, можливо, знадобляться нам у майбутньому». Ще чіткіше домінування економічних інтересів над політичними міркуваннями простежується у матеріалах наради Гітлера з керівниками рейху, що відбулася 16 липня 1941 р. У відповідь на пропозицію Розенберга дозволити в Україні певний культурний розвиток, деякий потяг до незалежності, відкрити у Києві університет, Герінг різко відповів: «…ми повинні спочатку думати, як забезпечити себе продовольством, а до всього іншого справа дійде набагато пізніше».

Очевидно, саме бюро Розенберга відіграло основну роль у постановці та розробці питання про створення «Великої України» як найближчої мети націонал-соціалізму. Проте у другій половині 30-х років відбувається певна еволюція поглядів Гітлера. У цей період він все далі й далі відходить від ідеї створення на тривалий час бодай маріонеткової держави на українських землях, намагаючись використати «українську карту» тільки як зручний козир у складній дипломатичній грі напередодні Другої світової війни. «Якщо я би був пов`язаний з українцями та їхніми політичними планами, – зазначав Гітлер у березні 1939 р., – то у Відні не проголошували б арбітражного рішення, яке зробило Закарпатську Україну нежиттєздатною.» Коли ж йому піднесли карту, на якій були позначені кордони майбутньої «Великої України», він відклав її вбік і багатозначно сказав: «У даний момент усе це ще тільки мрія».

Серед військового апарату Гітлера та серед частини його найближчого оточення існувала думка, що українське питання треба активно використовувати. Вони казали, що українці заслуговують на власну державу і що Україна може стати сильнішим помічником для утвердження геополітичних інтересів Німеччини на Сході. Мало кому відомо, що до травня 1940 року Гітлер бавився з ідеєю української самостійності. У нього виник план створення так званих буферних держав, які мали включати смугу від Балтійського до Чорного моря. Однією з найбільших держав мала стати Україна. Але Гітлер думав не в прагматичних категоріях, а як напівбожевільний ідеолог. За його ідеєю, ця держава мала бути соціалістичною. Він був переконаний, що східні слов`яни схильні до анархізму та колективізму. Але, вважав він, українцям не можна довіряти управління цією державою. Тому керівництво апарату української держави мало бути німецьке. Попри усі ці дивовижні плани, Гітлер серйозно думав про утворення української держави як частини свого стратегічного плану щодо завоювання східних територій.

Отже у другому розділі розміщені статті про реалізацію планів фашистів та про школи України в умовах окупації. Тут розповідається також про школи Києва у період окупації і ще, власне про згубний вплив Другої світової війни на освіту. Війна руйнувала матеріальні основи культури. Особливо згубно відбилася вона на народній освіті. 19 вересня 1941 р. орда гітлерівських вбивць та злодіїв увірвалась у Київ. Почалася 25-місячна ніч фашистської окупації. Вслід за передовими частинами вермахту у місті заснувалась ціла банда нацистських чиновників, що поставили собі на меті викоренити соціалістичний лад, радянські порядки, закувати населення у кайдани окупаційного режиму.

В умовах окупації тисячі шкільних приміщень було спалено, пограбовано, перетворено на склади, госпіталі, казарми. Гітлерівці не мали наміру їх відбудовувати. Рейхсміністр східних територій Німеччини А. Розенберг у директиві рейхскомісару Е. Коху від 18 листопада 1941 р. зазначав: «Щоб створити загальні передумови для налагодження життя, достатньо допустити існування початкових шкіл». Давався також дозвіл на організацію професійних шкіл. Навчальний процес у них почався в 1942 р. і провадився за складеними німецькими чиновниками програми.

Налагодження шкільної справи після вигнання гітлерівців наштовхувалося на величезні труднощі. Не було наочних посібників , лабораторних приладів, зошитів, підручників, карт, класних дошок. Десятки тисяч учителів воювали на фронтах. Постало завдання в стислі терміни відбудувати школи й охопити навчанням усіх дітей шкільного віку. На кінець 1943/44 навчального року в початкових, семирічних і середніх школах навчалося лише 1,77 млн. учнів, тобто менше третини дітей шкільного віку. Багато дітей втратили батьків, мільйони стали напівсиротами, матері яких не могли забезпечити їм навіть мінімуму необхідного для нормального навчання.

А ось тема третього розділу «Використання радянських дітей на примусових роботах під час Другої світової війни». Хоч інформації у цьому розділі зібрано найменше, але мабуть він займає найбільш значуще місце у всій моїй дослідницькій роботі. Взагалі це дуже страшний розділ, адже читаючи його ти собі уявляєш як ставилися фашисти до наших однолітків. Те, що перенесли через свої душі до сьогодення наші старенькі ветерани вже відображається у історії нашої країни. Саме вони відвоювали те, що хотіли знищити німецько-фашистські загарбники – народну освіту.

Використання радянських дітей на примусових роботах доповнює картину гнобительних злочинів, що виконувалися окупаційними органами. Створення спеціальних таборів для дітей для виконання відповідних указів Гіммлера почалося на початку 1943 р. розпорядженнями начальника головного економіко-адміністративного управління СС та старших есесівських та поліцейських начальників окупованих районів, що знаходилися у введенні громадянської адміністрації. Діло торкалося головним чином дітей, близькі котрих були вбиті під час «операцій по чистці» або ж вигнані на примусові роботи у Німеччину. Значна їх кількість приходила із прифронтових районів сухопутних військ. Таким чином, група армій «Північ» направила у вказані табори в квітні 1943 р. 3735 дітей, із яких 266 було менше 2 років, 1006 – від 2 до 5 років, а іншим – від 6 до 14 років. У таборах навіть маленькі діти повинні були виконувати тяжку фізичну працю.

Видаючи із себе представників неначе «вищої раси» і потребуючи від свободолюбивих народів Радянського Союзу покірності та рабської праці з-під палиці, гітлерівці усією своєю підлою та гнобленою поведінкою викликали страшні невдоволення та ненависть у всіх народів і всіх суспільних расах Радянського Союзу. Не лише каторжну працю, голод та спустошення, але ще, крім того, знущання над людськими достоїнствами та національним почуттям несуть у захоплені ними радянські райони німецькі окупанти, які під вивіскою німецькою «вищої раси» не тільки хотіли пригнічувати свій народ, але ще підвергнути рабству й інші народи. Німецька армія ввійшла на нашу територію, щоб ліквідувати вільне життя і культуру народів Радянського Союзу, онімечити та перетворити їх у рабів. Саме тому народи Радянського Союзу згуртувалися проти ненависної гнобительної армії у непереможну велику силу.