Реферати українською
Інформаційна система "виробничі запаси": облік і ревізія - Бухгалтерський облік, оподаткування -



також продукція, що знаходиться в дорозі

Наведена класифікація запасів забезпечує виконання основних завдань обліку та контролю запасів, серед яких:

۵ раціональне визначення одиниці обліку запасів та формування номенклатури-цінника;

۵ організація складського господарства;

۵ достовірне визначення первісної вартості запасів;

۵ визначення умов переоцінки запасів на дату балансу та методів їх оцінки вразі вибуття;

۵ відображення на рахунках обліку операцій з надходження і вибуття запасів та точне визначення залишків запасів;

۵ розкриття інформації про запаси у примітках до фінансової звітності.

Усі перераховані завдання сприяють формуванню інформації для управління запасами [10, c.356].

Запаси визнаються підприємством за таких умов:

Ø існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням;

Ø їх вартість може бути достовірно визначена.

Як правило, підприємство включає до складу запасів на дату балансу тільки фактично отримані цінності і списує зі складу запасів фактично відвантажені. Однак в окремих випадках за умовами договорів поставки у складі запасів можуть ураховуватись і такі, що вже відвантажені з підприємства (право власності на які в нього залишилось), і такі, що повинні надійти, якщо підприємству-покупцю перейшло право власності на них, тобто товари в дорозі.

Перехід права власності на товари в дорозі і пов'язані з ним ризики та вигоди визначається умовами постачання. Перелік умов постачання наводиться у Міжнародних правилах інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс", якими користуються в багатьох країнах світу, у тому числі в Україні. Найбільш поширені з них — FСА, ЕХW, FОВ та ін. [31, c.85].

FСА (франко-перевізник) означає, що продавець поставляє товар покупцеві, який буде і перевізником у визначене в угоді місце. Моментом переходу права власності буде отримання покупцем товару та документів на нього у визначеному в угоді місці. Подальші витрати на доставку товару здійснюються за рахунок покупця.

ЕХW (франко-завод) — покупець отримує товар безпосередньо на підприємстві виробника разом з документами. Момент передачі-отримання товару означає для продавця (виробника) факт передачі власності та всіх ризиків та вигод, пов'язаних з цим правом; для покупця — факт отримання товарів у власність. Перевезення товару від виробника (продавця) до покупця здійснюється за рахунок покупця.

FОВ (франко-борт, порт відвантаження зазначені) — моментом передачі права власності продавця вважається перехід товару за поручні судна в порту відвантаження. Усі дальші витрати з перевезення товару несе покупець.

Не вважається передачею фактичне відвантаження запасів зі складу підприємства за договорами посередництва. До посередництва відносять діяльність, за якою один суб'єкт підприємницької діяльності (посередник) за дорученням, в інтересах і за рахунок іншого суб'єкта (замовника) здійснює певні юридичні або фактичні дії з третіми особами, у тому числі забезпечує укладення та реалізацію господарських договорів між ними. Безпосереднім результатом посередницької діяльності за умовами укладених договорів є послуга, за яку посередник отримує оплату (комісійні). Можливі такі форми здійснення посередницьких операцій, що визначаються умовами укладених договорів: комісії, консигнації, схову, довірчого управління та ін.

Угоди комісії чи консигнації передбачають, що власник (комітент або консигнант) передає свій товар торговельному агенту (комісіонерові або консигнаторові) для реалізації. Така передача товару не вважається його вибуттям зі складу підприємства власника, хоч фактично він перебуває в агента, який бере на себе відповідальність за його збереження. В агента такі запаси обліковуються на позабалансовому рахунку 02 "Активи на відповідальному зберіганні", субрахунок 024 "Товари, прийняті на комісію". Після реалізації товару агент передає виручені кошти власникові за вирахуванням комісійних, що найчастіше становлять обумовлений відсоток від суми реалізації. Підприємство-власник запасів визнаватиме зменшення товарів лише після фактичного продажу агентом покупцям.

За договором схову майно, що передається на зберігання, залишається власністю сторони, що передала на відповідальне зберігання за оплату, і обліковується в складі його активів. Отримане на зберігання майно відображається в сторони, що зберігає (охоронця) на позабалансовому рахунку 02 "Активи на відповідальному зберіганні", субрахунок 023 "Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні".

При укладенні договору довірчого управління майно залишається на балансі власника (засновника довірчого управління). У довірчого керуючого воно обліковується на позабалансовому рахунку 02 "Активи на відповідальному зберіганні", субрахунок 025 "Майно в довірчому управлінні."

Не відображається вибуття запасів при їх передачі в переробку іншому підприємству (на сторону). Наприклад, підприємство займається складанням автомобілів. Для забезпечення ліпшої якості готових виробів необхідно здійснити гальванізацію окремих деталей. Підприємство не має гальванічного цеху і передає деталі на гальванізацію спеціалізованому підприємству, яке виконує ці роботи швидко та якісно. Після проведення робіт з гальванізації запасні частини повертаються на склад і го­тові до використання. Протягом усього цього періоду ці запасні частини облікову­ються на балансі підприємства-власника.

При укладенні договору застави (наприклад, як умова при отриманні позики) запаси підприємства (найчастіше це готова продукція) перебувають на складі підприємства, але не можуть використовуватися за призначенням (бути реалізовані або використані у виробничому процесі), їх використання можливе лише після завершення договору застави за умови повернення позики та відсотків за неї. При неповерненні позики (несвоєчасному поверненні) заставні запаси підлягають реалізації банком або іншою фінансовою установою, що надала позику.

Не визнаються запасами також суми попередньої оплати за запаси. У такому разі виникає заборгованість постачальника перед підприємством [10, c.350].

Якщо підприємство фактично отримало запаси, але не отримало документів постачальника на ці запаси, то воно може обліковувати їх поза балансом за таких умов:

- їх постачання передбачене раніше укладеними угодами;

- кількість і якість отриманих запасів задовольняє покупця;

- покупець може здійснити достовірну оцінку запасів.

Такі поставки називаються невідфактурованими.

Отже, підприємство включає до складу залишків запасів:

- власні запаси, що перебувають на складах, у магазинах, виробничих цехах, які повністю ним контролюються;

- власні запаси, що перебувають на складах, контроль над якими обмежений;

- запаси в дорозі, щодо яких за умовами укладених договорів підприємству перейшло право власності;

- невідфактуровані поставки.

Не включаються до складу запасів:

· матеріали, прийняті на переробку;

· матеріальні цінності, прийняті на відповідальне зберігання;

· товари на комісії;

· матеріальні цінності, отримані за договорами схову;

· матеріальні цінності, отримані в довірче управління;

· попередня оплата за матеріальні цінності.

Загальноприйнята класифікація впроваджується на підприємствах на території України, проте не виключено те що на певний виробничий запас на різних підприємствах може даватись різна назва, це зумовлено тим що кожен регіон має свою специфічну вимову, а також не обходиться і без непрофесійності робочих які не вправі дати правильну класифікацію із-за своєї не кваліфікованості.

Отже роблячи узагальнення даного розділу ми можемо сказати, що від правильної класифікації залежить і правильність подальшого обліку виробничих запасів.

1.3. Особливості визнання та оцінки виробничих запасів

Однією з обов'язкових умов здійснення процесу виробництва є забезпечення його предметами праці (виробничими запасами) - сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами тощо, з яких або за допомогою яких здійснюється виробництво продукції. Відмітною особливістю їх є одноразове використання в процесі виробництва, перенесення всієї вартості на собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг). Тому контроль за збереженням матеріальних ресурсів, раціональним використанням їх у виробництві має велике значення.

Запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена [7, c.420].

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

Відповідно до зазначеного Положення під запасами розуміють активи, які:

· утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

· знаходяться в процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

· утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також управління підприємством.

Запаси визнаються активом, якщо існує вірогідність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, і їх вартість може бути достовірно визначена.

Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх назва або однорідна група (вид). Тому в подальшій класифікації групи запасів поділяються на підгрупи, а всередині них - на види, сорти, марки, типорозміри тощо. Класифікація запасів оформляється розробкою номенклатури-цінника, тобто систематизованим переліком матеріалів, що використовується підприємством, у якому кожному найменуванню, розміру і сорту присвоюється номенклатурний номер (шифр), а також вказуються одиниця виміру і ціна. У подальшому номенклатурний номер запасів вказується в усіх документах, якими оформляється їх рух, що запобігає випадкам пересортиці (тобто помилковому оприбуткуванню або списанню замість одних матеріалів іншими), а також є обов'язковою умовою при автоматизованій обробці інформації по обліку наявності, надходження і витрачання запасів. У цьому разі номенклатурний номер використовується як ознака (код), за яким можна визначити номер синтетичного рахунка, субрахунка, групу, найменування запасу, його сорт і розмір.

Оцінка запасів. Важливе значення для правильного обліку має також порядок оцінки запасів. Згідно з Положенням (стандартом) 9 придбані або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первинною вартістю.

Первинною вартістю запасів, які прибрані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат [86, c.107]:

· суми, які сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю),

· суми, які сплачуються за інформаційні, посередницькі та інші послуги у зв'язку з пошуком та придбанням запасів;

· суми ввізного мита;

· суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; затрати по заготівлі, на навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати по страхуванню і ризику транспортування запасів;

· інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, у якому вони придатні для використання за призначенням. До таких витрат, зокрема, належать прямі витрати підприємства на доробку і підвищення якісних характеристик запасів.

Первинною вартістю запасів, виготовлених власними силами підприємства, є собівартість їх виробництва, яка визначається згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати". Первинною вартістю запасів, які внесені до статутного капіталу, визнається узгоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Первинною вартістю запасів, отриманих підприємством безоплатно, визнається їх справедлива вартість.

Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первинною вартістю одержаних запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду. Первинна вартість запасів, які придбані в обмін (або частковий обмін) на неподібні запаси, дорівнює справедливій вартості переданих запасів, збільшених (зменшених) на суму грошових коштів або їх еквівалентів, яка була передана (одержана) в процесі обміну.

Не включаються до первинної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, у якому вони були здійснені (установлені):

· понаднормативні втрати і недостачі запасів;

· відсотки за користування позиками;

· витрати на збут;

· загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів і приведенням їх до стану, придатного до використання за призначенням.

Первинна вартість запасів у бухгалтерському обліку не змінюється, крім випадків, передбачених Положенням (стандартом) 9. Оцінка вибуття запасів у разі відпуску матеріалів у виробництво, продажу або іншому вибутті згідно з Положенням (стандартом) 9 оцінка їх здійснюється по одному з таких методів (додаток А):

1.Ідентифікованої собівартості одиниці запасів;

2.Середньозваженої собівартості;

3.Собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

4.Собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО)(вилучено з П(С)БО і в даний момент не використовується);

5.Нормативних затрат;

6.Ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, які мають однакове призначення і однакові умови використання, застосовується тільки один із зазначених методів.

Метод 1. Оцінка за ідентифікованою собівартістю

Інакше кажучи, "за яку ціну купив, за таку і списав" (у виробництво, на склад готової продукції чи в реалізацію — залежно від того, які саме виш запасів і з якою метою вибувають).

Згідно з П(С)БО 9цей метод застосовують для оцінки вибуття запасів, придбаних з метою їх реалізації на спеціальне замовлення, і запасів, які не замінюють один одного. Однак не зовсім зрозуміло, навіщо у П(С)БО 9 запроваджено таке обмеження в застосуванні методу ідентифікованої собівартості. Можливо, наголос на спецзамовленні та незамінності не треба розуміти як обмеження, а лише в тому сенсі, що застосовувати цей метод оцінки зможуть усі підприємства для спецзамовлень, а у разі незамінності — в обов'язковому порядку.

Найімовірніше, саме так і слід розуміти пункті 17 разом з першим абзацом пункту 16 П(С)БО 9. Адже на багатьох підприємствах давно налагоджено комп'ютерний облік надходження і вибуття запасів за ідентифікованою собівартістю, і оскільки цей метод є найточнішим, немає сенсу змінювати і перебудовувати програми заради впровадження приблизного обліку, яким є облік вибуття за методами середньозваженої собівартості, ФІФО (ЛІФО). Інша річ, що термін ідентифікована собівартість раніше не вживався. Але новий лише термін, а сам метод давно і широко застосовується в Україні.

У нашій країні він завжди переважав і використовувався прак­тично у всіх галузях економіки. Обов'язкова умова для застосування — можливість за кожною одиницею запасів установити саме її ціну (історичну собівартість).

Метод 2. Оцінка за середньозваженою собівартістю

Метод середньозваженої собівартості застосовується окремо для кожної сукупності відображених в обліку запасів, однакових за призначенням і споживчими характеристиками. Середньозважена собівартість одиниці, що вибуває, визначається за наступною формулою: Середньозважена собівартість одиниці, що вибуває, визначається за такою формулою:

Середньозважена собівартість одиниці = (Залишок на початок місяця + Отримано ідентичних запасів протягом місяця) / (Кількість запасів, що залишилися на початок місяця + Кількість ідентичних запасів, отриманих протягом місяця)

Отже, в чисельнику формули проставляють значення в грошовому (вартісному) вимірі, у знаменнику ці ж значення — у кількісному вимірі (тобто у фізичних одиницях).

Алгоритм розрахунку середньої вартості одиниці запасу протягом періоду визначається залежно від методу, що застосовується для обліку запасів. Середня вартість одиниці запасів може розглядатися як за звітний період (при періодичному обліку списання запасів), так і після кожного наступного надходження (при безперервному веденні обліку списання запасів).

Для розрахунку ціни вибуття при періодичній оцінці беруться до уваги всі дані з надходження запасів за звітний період, а при постійній - лише дані за період, що передував даті останнього вибуття запасів.

Цей метод можна застосовувати для оцінки взаємозамінних запасів, при списанні яких не потрібно проводити ідентифікацію (на відміну від попереднього методу). Недоліком вказаного методу є складність визначення середньої ціни в умовах, коли виробничі запаси надходять або витрачаються щоденно.

За постійної системи обліку запасів при застосуванні методу середньозваженої собівартості, вартість запасів, що знову надійшли, усереднюється з вартістю наявних запасів. У результаті цього одернується нібито одна партія за однією обліковою ціною, яка визначається як відношення загальної вартості запасів до їх загальної кількості.

Перевага методу оцінки за середньозваженою собівартістю полягає у тому, що оцінку вартості відпущених запасів та їх залишків можна отримати одразу в момент здійснення операції, що дає об'єктивну інформацію про вартість запасів і практично не дозволяє здійснювати маніпуляції з цифрами. Але це досягається за рахунок великого обсягу роботи. Крім того, оцінка залишків матеріалів і собівартості готової продукції не є абсолютно об'єктивною.

При періодичному обліку запасів, що найчастіше застосовується на практиці, при використанні методу середньозваженої собівартості робиться припущення, яке спрощує реальну картину руху запасів: усі запаси надійшли та відпущені в один і той же час - у кінці звітного періоду. Застосування методу середньозваженої собівартості в умовах періодичної оцінки запасів означає, що вартість придбаних протягом звітного періоду запасів необхідно розділити на їх загальну кількість, отримавши таким чином середню ціну придбання запасів, яка і буде ціною вибуття запасів у цьому звітному періоді.

Якщо з дати останнього вибуття відбулося зростання цін порівняно з їх середнім рівнем, то оцінка запасів за цим методом при безперервному обліку дає меншу вартість вибуття запасів, ніж при періодичному, і навпаки.[8, c.127].

Метод 3. Оцінка за методом ФІФО

Метод ФІФО (першими відпускаються запаси, що надійшли раніше) базується на хронології надходження, тобто на припущенні, що одиниці запасів, які були придбані першими, продаються чи використовуються першими, що запобігає їх псуванню, а також, що грошова одиниця є стабільною. Одиниці, які залишаються в запасах на кінець періоду, оцінюються за цінами останніх надходжень товарів.

Даний метод найчастіше застосовується для таких видів запасів як фрукти, овочі та інші продукти харчування, коли перші запаси, що надійшли, повинні реалізовуватися у першу чергу, щоб уникнути збитків від їх псування.

При постійному обліку вартість витрачених запасів розраховується виходячи з їх загальної вартості безпосередньо при витрачанні чергової партії. Собівартість проданих запасів визначається шляхом додавання вартостей, використаних при їх збуті.

При періодичному обліку, як вже зазначалося вище, реальне чергування надходжень і витрачань замінюється послідовними діями: спочатку враховується усе надходження, а потім - усе витрачання. При цьому бухгалтер виводить підсумки з оприбуткування запасів за весь звітний період, після чого відображає вибуття необхідної кількості запасів у хронологічному порядку, від першого постачання до того постачання, в якому виникло повне вибуття запасів у звітному періоді. Вартість запасів на кінець звітного періоду визначається шляхом проведення інвентаризації. Сальдо запасів на кінець періоду визначається як добуток кількості запасів у натуральному вираженні та ціни (при придбанні запасів) або собівартості (при самостійному виготовленні) одиниці запасу з останньої його партії, що надійшла.

Перевага методу ФІФО полягає в його простоті, систематичності та об'єктивності, завдяки використанню цього методу не допускається маніпулювання даними в сторону штучного завищення або заниження вартості запасів, тобто сприяє запобіганню можливості маніпулювання прибутком, забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно співпадає з поточною ринковою вартістю. Метод ФІФО оправдовує себе в умовах незначної інфляції. Застосування ж його в умовах високої інфляції призведе до завищення вартості матеріальних залишків, заниження собівартості готової продукції та, як наслідок, завищення результатів від реалізації.

Оцінка запасів методом ФІФО потребує організації аналітичного обліку не тільки за видами матеріальних активів, але й за партіями постачання, якщо закупівельні ціни на них змінюються [8, c.129]

Основним недоліком методу є вплив зовнішніх чинників еко­номічного життя держави на показник валового прибутку окремо взятого підприємства.

Так, в умовах постійно зростаючих цін метод ФІФО дає найви­щий показник валового прибутку. Якщо взяти до уваги, що в умовах загального зростання цін кожне підприємство прагне підвищити також ціни на реалізовуваний товар, то при застосуванні методу ФІФО до оцінки вибуття показник валового прибутку, що зазначається у Звіті про фінансові результати, можна вважати невиправдано завищеним.

Відповідно, в умовах постійного зниження цін спостерігається зворотний процес: показник валового прибутку внаслідок застосування методу ФІФО до оцінки вибуття запасів і вимушеного зниження відпускних цін на продукцію (товари), що їх підприємство реалізовує, виявляється у звіті невиправдано заниженим.

Водночас, оскільки запаси, які придбаваються в умовах постійно зростаючих цін і оцінюються при вибутті за методом ФІФО, списуються в реалізацію за найменшою з цін, то запаси, які залишаються на балансі підприємства, виявляються оціненими за вартістю, більш-менш наближеною до ринкової. Це означає, що при аналізі балансу такого підприємства показники власних оборотних коштів, оборотного капіталу і відповідно коефіцієнт покриття будуть не просто оптимістичнішими, а й реальнішими порівняно з тими, якби це підприємство використало при вибутті запасів метод ЛІФО [6, c.242]

Цей метод є найбільш поширений на виробництві в харчовій промисловості такого типу як ДП "Угерський спиртовий завод".

Метод 4. Оцінка за методом ЛІФО (вилучено з П(С)БО і на даний момент не може використовуватись у фінансовій звітності).

Цей метод оцінки вибуття запасів за цінами останніх закупівель ґрунтується на припущенні, що собівартість запасів, які надійшли останніми, використовується для визначення собівартості товарів, проданих першими (last-in, first-out method - LIFO). Метод ЛІФО має деякі переваги над методом ФІФО, хоч і не позбавлений недоліків. Якщо взяти до уваги відоме твердження, що найточніший фінансовий результат можна отримати шляхом

порівняння поточної собівартості товарів з їхньою поточною продажною вартістю, то можна вважати, що метод ЛІФО дає змогу перевагу над методом ФІФО, оскільки саме метод ЛІФО дозволяє співвідносити ці дві величини: поточну (ринкову) вартість запасів і поточну (ринкову) вартість продажу. Крім того, оцінка вибуття запасів за поточною (ринковою, що склалася на певний момент) вартістю дає змогу підприємству в умовах зростання цін поповнювати свої запаси, не шукаючи додаткових джерел поповнення оборотних коштів.

Отже, завдяки тому, що метод ЛІФО за будь-яких коливань цін, тобто незалежно від того, зростають вони чи знижуються, передбачає, що собівартість реалізованих товарів (продукції, робіт) утворять витрати відповідно до рівня цін на момент прода­жу, цей метод порівняно з іншими покаже менший валовий при­буток у період інфляції і більший — у період дефляції. Відповідно згладжується вплив чинників піднесення і спаду в економіці держави.

Утім, оскільки собівартість запасів, наявних на кінець періоду, належить до більш ранніх закупівель, а собівартість реалізо­ваних запасів співвідноситься з останніми закупівлями, то вико­ристання методу ЛІФО в умовах зростання або зниження цін призводить до того, що балансовий залишок запасів відобража­ється за цінами перших закупівель, тобто їх балансова оцінка не збігається з їх реальною вартістю: у період інфляції вона вияв­ляється заниженою, у період дефляції — завищеною порівняно з їхньою поточною ринковою вартістю запасів.

Усі обставини, що виникають у зв'язку з коливанням цін, обов'язково потрібно враховувати, аналізуючи показники балансу. Тому в додатках до фінансової звітності слід зазначати, який з методів оцінки вибуття запасів застосовують на підприємстві у звітному періоді.

Метод 5. Метод нормативних затрат.

Нормативний метод обліку вибуття запасів є складовою давно відомого в нашій країні нормативного методу обліку витрат (облік за планово-розрахунковими цінами) і базується на нормативно­му методі калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 23 П(С)БО 9 "оцінка за нормативними витратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормативних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін". Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних витрати і ціни мають регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися.

Основні принципи нормативного методу обліку витрат (у тому числі вибуття запасів) і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) такі. В основу калькуляції фактичної собівартості окремого виду продукції покладено заздалегідь складену калькуляцію нормативної собівартості цього виду продукції за затвердженими самим підприємством поточними нормами витрат сировини і матеріалів.

За дотримання цих норм (і їх своєчасного перегляду) фактична собівартість відповідає нормативній. У разі виявлення відхилень від норм фактичну собівартість продукції визначають так: до нормативної собівартості додають (у разі перевитрати) або від неї віднімають (у разі економії) виявлені відхилення від поточних норм, а також додають (віднімають) витрати, зумовлені зміною цих норм протягом звітного періоду за кожною статтею витрат. При цьому прямі витрати за встановленими нормами враховують окремо від витрат, що становлять відхилення від норм. Це дає змогу ретельно контролювати витрати під час виробництва продукції.

Згідно з пунктом 11 П(С)БО 16 "Витрати", виявлені у звітному періоді наднормативні витрати зараховують до складу собівартості реалізованої продукції [76, c.115].

Нормативна калькуляція — це визначення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за статтями витрат у грошовому вимірі на основі діючих (поточних) норм витрат матеріалів, заробітної плати тощо.

Діючими нормами прийнято називати норми і нормативи, зумовлені технологічним процесом, відповідно до якого передають матеріали у виробництво, оплачують виконані роботи. Нормативні калькуляції можуть складатися послідовно на деталі, вузли і продукцію загалом. Нормативні калькуляції використовують для оцінки залишків незавершеного виробництва і визначення фактичної собівартості продукції при застосуванні нормативного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості часто використовується на підприємствах промисловості зі складною технологією, а також у сезонних галузях матеріального виробництва. Він, поряд з іншими метода­ми оцінки вибуття запасів, потрібен для оцінки не лише при вибутті запасів із підприємства, а й при переведенні їх з однієї балансової статті до іншої, що теж кваліфікується як вибуття.

Метод 6. Метод оцінки вибуття запасів за цінами продажу

Метод оцінки за цінами продаж застосовується підприємствами роздрібної торгівлі з використанням середнього відсотку торгової націнки на товари. Цей метод оцінки застосовують підприємства, які мають значну номенклатуру товарів, що змінюється, з приблизно однаковим рівнем торгової націнки, причому в тих випадку, застосування інших методів оцінки вибуття запасів є невиправданим.

Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. Середній відсоток торгової націнки визначається діленням суми залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок у продажній вартості товарів, отриманих у звітному місяці, на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на кінець звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості проданих у звітному місяці товарів (п. 22 П(С)БО 9).

Сума торговельної націнки, що припадає на реалізований товар, розраховується з використанням середнього відсотка торгових націнок за формулою:

СТН = Р * ( ЗТН + ТН ) / РЗ поч. + РЗВ

СТН –Сума торгової націнки;

Р – Продажна (роздрібна) вартість;

ЗТН – залишок торгових націнок на поч. місяця;

ТН – торгова націнка за місяць;

РЗ поч. – продажна (роздрібна вартість залишку товарів на поч. місяця;

РЗВ - продажна (роздрібна) вартість отриманих у звітному періоді товарів.

Використовуючи різні формули оцінки запасів, можна одержати різні значення валового прибутку, особливо в умовах інфляції.

Вибір підприємством оптимального методу оцінки запасів сприяє збільшенню оборотних коштів, залученню інвестицій, що в підсумку дає можливість отримати більші прибутки та в цілому покращити фінансовий стан підприємства.

Оцінка запасів на дату балансу незначному рівні інфляційних і циклічних коливань цін запаси доцільно обліковувати за вартістю їх придбання. Проте, при збільшенні річного рівня інфляції, що виражається у відчутних коливаннях цін, відображення запасів за вартістю придбання вже не дає об'єктивної картини їх реальної вартості та господарської корисності як джерела потенційного доходу. Ринкова вартість товарно-виробничих запасів може зменшуватися під впливом науково-технічного прогресу та фактору морального старіння, що передбачає різницю між вартістю придбання запасів та їх вартістю на даний момент.

Згідно з П(С)БО 9 з метою збереження об'єктивності оцінки запасів в умовах цінової нестабільності запаси відображаються в бухгалтерському обліку та звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.

На практиці первісна вартість запасів не завжди співпадає з чистою вартістю їх реалізації. При цьому можливі дві ситуації:

v первісна вартість запасів перевищує чисту вартість реалізації;

v первісна вартість запасів нижча за чисту вартість реалізації.

У першому випадку сума перевищення списується на витрати звітного періоду. Таким же чином списується вартість зіпсованих запасів або запасів, яких не вистачає. Після встановлення винних у недостачі осіб сума, що підлягає відшкодуванню, зараховується до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і відображається у складі доходу звітного періоду.

Сума часткового списання вартості запасів до чистої вартості реалізації визнається витратами того періоду, в якому була здійснена їх переоцінка (стаття "Інші операційні витрати" ф. № 2 "Звіт про фінансові результати"). Слід звернути увагу на те, що чиста вартість реалізації визначається за кожною одиницею запасів шляхом вирахування з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на організацію виробництва та збуту.

Облікові ціни необхідно періодично переглядати для того, щоб вони за можливістю відображали або наближалися до дійсної вартості товарно-виробничих запасів. В умовах інфляції переглядати облікові ціни бажано декілька разів на рік.

Дооцінка запасів як окрема бухгалтерська процедура в П(С)БО 9 не передбачена, що пов'язано з використанням принципу обачності в оцінці для уникнення завищення вартості активів. Окрім принципу обачності цей підхід також спирається на принцип співвідношення доходів і витрат.

Якщо чиста вартість реалізації тих запасів, які раніше були уцінені, на дату балансу збільшується внаслідок їх дооцінки, то на суму збільшення чистої вартості реалізації сторнується запис про попереднє зменшення вартості цих запасів. Балансова вартість запасів не може бути вищою за їх собівартість. При цьому дооцінка запасів обмежується сумою попередньої їх уцінки.

Отже незважаючи на те, що визнання та оцінка виробничих запасів втілює в собі безліч методів, підприємство обирає для себе найпростіший, який би легко можна було поєднати з нашим законодавством.

Висновок до розділу 1

У даному розділі ми з’ясували, що в умовах ринкової економіки виробничий процес неможливий без такої важливої складової, як виробничі запаси. До них відносяться сировина, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо, тара і тарні матеріали, будівельні матеріал, запасні частини, незавершене виробництво, товари та готова продукція. Від рівня забезпеченості виробничих запасів залежить випуск готової продукції.

Запаси підприємства є одним із найважливіших об’єктів фінансового обліку, що вимагає контролю за їх рухом, організацією синтетичного і аналітичного обліку.

Запаси визнаються підприємством за таких умов:

· існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням;

· їх вартість може бути достовірно визначена.

Первинна вартість запасів у бухгалтерському обліку не змінюється, крім випадків, передбачених Положенням (стандартом) 9. Оцінка вибуття запасів у разі відпуску матеріалів у виробництво, продажу або іншому вибутті згідно з Положенням (стандартом) 9 оцінка їх здійснюється по одному з таких методів:

1. Ідентифікованій собівартості одиниці запасів;

2. Середньозваженій собівартості;

3. Собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

4. Собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО)(вилучено з П(С)БО і в даний момент не використовується);

5. Нормативних затрат;

6. Ціни продажу.

Отже запаси підприємства є однією з найбільш потрібних матеріалів присутніх на підприємствах і жодне підприємство — як у сфері матеріального виробництва, так і у виробничій сфері — не може обійтися без запасів.

РОЗДІЛ 2

Особливості організації та методика відображення в обліку запасів

2.1. Документальне відображення, організація, методика обліку надходження виробничих запасів та вибуття їх у виробництво

Облік запасів, у т. ч. і виробничих регулює Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси". Згідно з ним запаси - це активи, які утримує підприємство для подальшого продажу за умови звичайної господарської діяльності, що перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, або утримує для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, а також управління виробництвом (додаток А). Необхідно забезпечувати чіткий контроль за їх наявністю, надходженням і вибуттям, не допускати можливостей для змішування кількості та вартості різних номенклатур, щоб не створювати умов для пересортування та нестач одних матеріалів за рахунок покриття надлишками інших. Місця зберігання товарно-матеріальних цінностей мають бути належно підготовленими і надійними, щоб виключити псування чи крадіжки матеріалів. Кожне з них (склад, комора тощо) повинні мати відповідний шифр (номер), котрий обов'язково вказують у всіх первинних документах. Тому згідно з П(С)БО 9 під запасами розуміють активи, які:

- утримують для наступного продажу за умови ведення звичайної господарської діяльності;

- перебувають у процесі виробництва з метою наступного продажу продукту виробництва;

- утримують для використання у процесі виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг,

Бухгалтерський облік передбачає такий склад запасів (рис. 2.1):

- сировина, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва та адміністративних потреб;

- незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою та складанням деталей, вузлів, виробів і незакінчених технологічних процесів;

- готова продукція, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

- товари у вигляді матеріальних цінностей, які придбані (одержані) та знаходяться на підприємстві з метою наступного продажу;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, строк використання яких становить не більш як один рік або нормальний операційний цикл, якщо він не перевищує одного року;

- молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукція сільського й лісового господарства.

Рис. 2.1 Склад запасів на підприємстві

Придбані або вироблені запаси зараховуються на баланс за первісною вартістю [10, c.86].

Формування первісної вартості відбувається залежно від форми надходження запасів на підприємство (грошові розрахунки, бартер, безоплатне одержання тощо).

Підприємство, відображаючи вартість запасів у фінансовій звітності, використовує меншу з двох оцінок:

· первісну вартість (історичну собівартість);

· чисту вартість реалізації.

Розглянемо докладніше чисту вартість реалізації.

Чиста вартість реалізації — очікувана ціна реалізації активу в умовах звичайної господарської діяльності за вирахуванням витрат на завершення його виробництва та збут.

Відповідно до П(С)БО 9 чисту вартість реалізації визначають за кожною одиницею запасів (найменування за групою або видом) відніманням від очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва та збут. Чиста вартість реалізації використовується для тих видів запасів, ціна яких на дату складання фінансової звітності знизилася або ж вони зіпсувалися, застаріли чи іншим чином утратили очікувану початкове економічну вигоду. Порядок визначення чистої вартості реалізації встановлено наказом Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України від 15. 12. 1999 р. № 149/300.

В інших випадках П(С)БО 9 зміни балансової вартості запасів не передбачає. Таким чином, П(С)БО передбачає лише уцінку запасів і не передбачає їхню дооцінку (дооцінка можлива, проте в межах невеликої уцінки) (додаток А).

Усі операції з надходження і вибуття товарно-матеріальних цінностей на складах відображають у картках чи книгах складського обліку. Книги мають бути пронумеровані, а кількість сторінок у кінці потрібно засвідчити підписами керівника і головного бухгалтера й скріпити печаткою. Книги чи картки складського обліку видають під розписку з

назад |  2  | вперед


Назад

 Это интересно
 Реклама
 Поиск рефератов
 
 Афоризм
Ну почему из двух влюбленных один всегда стерва?
 Гороскоп
Гороскопы
 Счётчики
bigmir)net TOP 100