Реферати українською

Облік витрат на підприємстві - Бухгалтерський облік, оподаткування -

Облік витрат на підприємстві - Бухгалтерський облік, оподаткування - Скачать бесплатно

ВСТУП

Курс на ринкові перетворення в Україні супроводжується реформуванням бухгалтерського обліку. Закон України від 16 липня 1999 р.

№ 996 – ХІV визначає правові засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

В економіці Україні відбуваються суттєві зміни, обумовлені глобалізацією підприємницької діяльності, швидкими темпами розвитку інформаційних технологій. Це в свою чергу, призвело до змін нормативних документів, які регламентують порядок ведення бухгалтерського обліку та наближення основних вимог бухгалтерського обліку до загальноєвропейського та міжнародного рівня.

В зв'язку з новими умовами змінюється роль бухгалтерського обліку і суттєвому регулюванню підлягають методологічні аспекти його організації.

В умовах автономної обробки інформації бухгалтерський облік і бухгалтерська інформація використовується більш широко ніж при ручній обробці даних, що обумовлено рядом факторів, основними з яких є: обробка і зберігання великої кількості одинакових в структурному плані одиниць облікової кількості інформації; здійснення вибірки інформації з великої кількості даних; виконання складних математичних розрахунків; одержання в лічені хвилини паперових копій будь - якого документу (первинних документів, форм звітності, тощо); багаторазове відтворення будь - яких дій (роздрук примірників певного документу, тощо).

Правильний вибір засобів автоматизації та програмного забезпечення дозволяє легко і швидко адаптувати роботу бухгалтерії до правових норм, які часто змінюються.

Отже, бухгалтерський облік – це система безперервного і взаємопов’язаного спостереження і контролю за господарською діяльністю підприємства, організації, установи з метою одержання про них точних і підсумкових даних.

На відміну від інших видів обліку, бухгалтерський облік забезпечує суцільну реєстрацію усіх господарських процесів на підставі документів первинного обліку. Облік є одним з найважливіших засобів отримання інформації і основою раціонального управління.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності

та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік базується на документуванні усіх господарських процесів і проведення періодичних інвентаризацій. Забезпечує виявлення і мобілізацію резервів підприємства з метою зниження собівартості продукції (робіт, послуг).

Бухгалтерський облік у виробництві, як в інших галузях народного господарства є одним з найважливіших джерел економічої інформації, засобом контролю за роботою акціонерного товариства і знаряддям охорони власності. Дані поточного бухгалтерського обліку (облікові документи, записи) потрібні перш за все працівникам самих акціонерних товариств в їх повсякденній роботі, також вони є основою для складання звітності.

Підкреслюючи значення бухгалтерського обліку в управлінні господарською діяльністю, німецький вчений економіст І. Ф. Шерр ще наприкінці ХІХ ст. писав, що “Бухгалтерський облік – непогрішний суддя минулого, необхідний керівник минулого, необхідний керівник сучасного і надійний консультантмайбутнього кожного підприємства”.

З введенням в Україні міжнародних стандартів дещо змінився підхід до формування собівартості. Однак це не означає принципової зміни загального складу витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Якщо до 1 січня 2000 р. ми, можна сказати, не відрізняли поняття “витрати” від поняття “собівартість”, оскільки на кожну одиницю продукції розподіляли всі статті. Можуть бути розподілені тільки прямі витрати і та частина накладних витрат, яка пов’язана з виробництвом цієї продукції. Ті види постійних (накладних) витрат, які не пов’язані безпосередньо з виготовленням продукції, не включаються до собівартості цієї продукції, тобто не розподіляються на кожну одиницю. До таких витрат належать витрати на збут і адміністративні витрати. До них можуть належати й інші витрати, безпосередньо пов’язані з виготовленням продукції.

1. Організація обліку витрат

Процес виробництва продукції (робіт, послуг) потребує здійснення певних витрат. Визначення витрат дається у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", а склад витрат у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 "Витрати". Методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати".

Витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу (за вийнятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Якщо хоча б одна з умов визначення активів не використовується, актив не визначається, а витрати з придбання цього активу списуються у поточному періоді на "Інші операційні витрати". Списані активи обліковуютя на позабалансовому рахунку 07 "Списані активи".

Із зменшенням активів виникають такі витрати:

списання матеріалів на виробництво продукції, для ремонту основних засобів, на адміністративні цілі;

нарахування амортизації;

списання основних засобів, нематеріальних активів, МШП, що стали непридатними ;

втрати від знецінення запасів;

нестачі запасів, (сировини, комплектуючих виробів, готової продукції, товарів);

нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, яка не може бути сплачена;

благодійні внески;

належні до сплати або сплачені штрафи, пені, неустойки.

Зобов'язання, як уже зазначалося, є заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, які втілюють економічні вигоди.

До витрат, що збільшують зобов'язання належать такі нарахування:

заробітна плата робітників підприємства, які перебувають з ним в трудових відносинах;

податків, зборів, обов'язкових платежів;

відрахування на обов'язкове і добровільне страхування;

орендної плати, комунальних послуг, витрат зв'язку, послуг з реклами;

послуг сторонніх організацій (юридичних, аудиторських, консультаційних, медичних).

До витрат, згідно з П(с)БО № 1 та П(с)БО № 3, належить також нестача запасів, списання запасів або необоротніх активів, які визнано активами, сплати штрафних санкцій, витрати на заохочення, соціальний і виробничий розвиток, нарахування податків, у тому числі податку на прибуток.

Облік витрат за елементами

Елемент витрат - сукупність економічно однорідних операцій.

У відповідності до Інструкції про застосування Плану рахунків передбачено відображення витрат за елементами на рахунках класу 8.

Відображення здійснюється наступним чином:

Витрати операційної діяльності;

Витрати пов’язані з інвестиційною і фінансовою діяльністю, а також витрати від надзвичайних подій.

Критерії визначення витрат

Ці критерії передбачають, що:

витрати відображаються у бухгалтерському обліку одночасно із зменшенням активів або зобо'язань;

витратами звітнього періоду визначають або зменшенням активів, або

збільшенням зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за вийнятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені;

витрати визначені витратами певного періоду одночасно з визначенням доходу , для одержання якого їх здійснено;

витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображені у витратах того звітнього періоду, в якому їх було здійснено;

якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітніх періодів, витрати визначаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітніми періодами.

Не визначаються витратами і не включаються до Звіту про фінансові результати:

платежі згідно з договорами комісії, агентськими угодами та іншими подібними договорами комісії;

попередня (авансова ) оплата запасів, робіт, послуг;

погашення одержаних позик;інші зменшення активів чи збільшення зобов'язань, шо не відповідає ознакам властивим витратам;

витрати, які зображені зменшенням власного капіталу згідно з П(с)БО.

З метою бухгалтерського обліку, аналізу та планування витрати підприємства об’єднуються в однорідні групи за різними ознаками. Загалом витрати групуються та обліковуються за видами, місцями виникнення та носіями витрат, виходячи з діяльності підприємства.

Розрізняють такі види діяльності:

Операційна діяльність підприємства - це основна діяльність, яка пов'язана з виробництвом продукції (робіт, послуг), або реалізованої продукції (товарів, послуг), що є визначною метою створення підприємства та забезпечує основну частину його доходу.

Інвестиційна діяльність підприємства пов'язана з придбанням та реалізацією нематеріальних активів, фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність підприємства - це діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного і позичкового капіталу підприємства.

Надзвичйна діяльність підприємства - операції або події, які відрізняються від звичайних і не відбуваються часто або регулярно. Прикладами надзвичайної діяльності слід вважати стихійне лихо (землетрус, повінь, тощо).

Витрати, які пов'язані з основною операційною діяльністю, розрізняють за функціями - виробництво, управління, збут та інше.

Види витрат визначаються виходячи з економічного змісту , що міститься в кожному елеметі витрат. Види витрат є базою для формування калькуляційних статей витрат.

Усі витрати підприємства згідно з П(с)БО № 16 "Витрати", поділяються на виробничі, операційні та інші витрати діяльності.

Класифікацію витрат зображено в схемі, наведеній нижче.

2. Облік виробничих витрат

(синтетичний та аналітичний облік)

Виробництво продукції пов’язане з певними витратами, які мають назву “виробничі”.

Виробничі витрати – витрати на виготовлення продукції та загальновиробничі (накладні) витрати. Виробничі витрати поділяються на прямі та загальновиробничі (накладні) витрати.

За способом включення до собівартості продукції виробничі витрати поділяються на прямі і непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом певного виду продукції (робіт, послуг), а тому до її собіартості вони включаються прямо на підставі відповідних документів.

Непрямі витрати, як правило, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому вони прямо до собівартості тієї або іншої продукції не можуть бути віднесені. Вони включаються до собівартості окремих видів продукції. До них відносяться загальновиробничі витрати.

До прямих витрат належить :

прямі матеріальні витрати (вартість сировини і матеріалів, які є основою продукції, що виготовляється; куплених напівфабрикатів і комплектуючих виробів; допоміжних та інших матеріалів, які можна безпосередньо віднести до окремого об’єкта витрат);

прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт чи наданні послуг, які можуть бути, безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);

інші прямі витрати (усі інші виробничі витрати, що можуть бути безпосередьо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні цілі, плата за оренду земельних, майнових паїв, амортизація, втрати від браку).

Виробничі витрати, згідно з інструкцією по застосуванню Плану рахунків бухгалтерського обліку затверджено наказом Міністерства Фінансів України від 30. 11. 1999 р. № 291, відображається в таких рахунках:

на рахунку 23 “Виробництво”, де здійснюється облік витрат на виробництво продукції (дебетове сальдо на рахунку 23 на кінець періоду показує суму незавершеного виробництва);

на рахунку 90 “Собівартість реалізації”, де відображається собівартість реалізованої продукції, робіт послуг, фактичну собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок).

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включаються до виробничої собівартості готової та реалізованої продукції. Інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат звітнього періоду сальдо з дебету рахунка 90 “Собівартість реалізації” списується на рахунок 79 “Фінансові результати”.

На рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, де ведеться облік витрат на організацію виробництва та управління галузями, цехами, відділеннями та підрозділами основного виробництва, а також витрат, пов’язаних з утримуванням та експлуатацією машин та обладнання.

Загальновиробничі витрати в кінці місяця списуються на 23 рахунок “Виробництво” за видами витрат і включаються до собівартості продукції (робіт, послуг). Загальновиробничі витрати, які знаходяться в межах нормативів вважаються розподіленими і списуються в дебет рахунку 23 “Виробництво”. Інші витрати є нерозподіленими і списуються в дебет рахунку 90 “Собівартість реалізації”.

Що стосується аналітичного обліку виробничих витрат, то він ведеться по рахунку 23 “Виробництво” за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляються. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестись за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності. Основне виробництво підрозділів промислового підприємства є цехи (допоміжні, обслуговуючі, побічні, експерементальні), або самостійні ділянки.

3. Облік загальновиробничих витрат

Загальновиробничими витратами називаються витрати, пов’язані з організацією виробництва у цехах та на дільницях.

Взагалом до загальновиробничих (накладних) витрат належить:

витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць та інше);

амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротніх активів загальновиробничого призначення;

витрати на вдосконалення технології та організації виробництва, підвищення якості продукції;

витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші утримання виробничих приміщень;

витрати на обслуговуваня виробничого процесу (оплата праці загальновиробничому персоналу, відрахування на соціальні заходи);

витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції;

витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища;

інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв та інше).

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і зінні.

Відповідно до П(с)БО №16 перелік і склад постійних і змінних загальновиробничих витрат установлюється підприємством.

До змінних належать витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва. Такі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (заробітної плати, робочих годин, обсягу діяльності, прямих витрат та інші), виходячи з фактичної потужності звітнього періоду. Таким чином, змінні загальновиробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) в періоді їх виникнення, тобто списуються на витрати виробництва (облік яких ведеться на 23 рахунку “Виробництво”) в дебет рахуна 23 щомісяця в повному обсязі.

До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування та управління виробництвом, які залишаються незмінними (чи майже незмінними) із зміною обсягу діяльності

Постійні виробничі (накладні) витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат, та інше) за нормальної потужності.

Нормальна потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнуто за умов звичайної діяльності підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обсягу обслуговування виробництва.

Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством самостійною і зазначеною в наказі про облікову політику підприємства. Якщо випуск продукції у звітньому періоді нижчий за нормальну потужність підприємства, то загальновиробничі витрати розподіляються згідно з нормальною потужністю підприємства (витрати в межах нормальної потужності списуються на собівартість продукції, а витрати понаднормові – на фінансові результати).

Якщо випуск продукції у звітньому періоді вищий за нормальну потужність підприємства, всі загальновиробничі витрати списуються на виробничу собівартість. Нерозподілені загальновиробничі витрати включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їхнього виникнення разом з виробничими витратами нормативними та понаднормативними.

Отже, загальновиробничі постійні витрати формуються протягом звітнього періоду у одинакових розмірах незалежно від обсягу продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Як зазначалося вище, облік загальновиробничих витрат здійснюється на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”. Його економічна характеристика наведена за схемою.

Економічна характеристика

рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”

Рахунок 91 “Загальновиробничі витрати”

На рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” виробничі підприємства обліковують протягом місяця виробничі накладні витрати на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування. Цей рахунок замінює старі рахунки 24 “Витрати на експлуатацію машин і обладнання” та 25 “Загальновиробничі витрати”.

За дебетом рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” відображається сума визнаних витрат, за кредитом – щомісячне за відповідним розподілом списання загальновиробничих витрат на рахунки 23 “Виробництво” та 90 “Собівартість реалізації”.

Порядок розподілу загальновиробничих витрат встановлений додатком 1 до ПСБО 16 “Витрати”. Наказом Міністерства фінансів України від 14 червня 2000 року № 131 внесені зміни до порядку розрахунку розподілу загальновиробничих витрат.

Накопичені протягом місяця на рахунку 91 загальновиробничі витрати списують за розрахунком розподілу їх на види (групи) готової продукції на дебет рахунку 23 “Виробництво” або на дебет рахунку 90 “Собівартість реалізації”– на собівартість реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг.

Розподіл і списання з рахунку 91 загальновиробничих витрат здійснюється за спеціальним розрахунком, форма якого є в додатку 1 до ПСБО 16 “Витрати” зі змінами і доповненнями. Згідно з цим Положенням для розподілу змінних та постійних загальновиробничих витрат на кожен об’єкт витрат застосовуються бази розподілу пропорційно до зміни обсягу діяльності. Виходячи із фактичної потужності (змінні витрати) або нормальної потужності (постійні витрати) базами розподілу загальновиробничих витрат можуть бути: години праці, заробітна плата, обсяг діяльності, прямі витрати тощо.

Отже, підприємству надається право самостійно вирішувати, яку базу розподілу загальновиробничих витрат застосовувати.

Загальна сума розподілених та нерозподілених загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Необхідно підкреслити, що порядок розподілу загальновиробничих витрат принципово змінився, хоч можлива база розподілу цих витрат (години праці (машино-години), заробітна плата, обсяг діяльності, прямі витрати тощо) як база розподілу застосовувалась і раніше. Тому, на погляд автора, для кращого розуміння та засвоєння нового порядку розподілу загальновиробничих витрат, установленого ПСБО 16 “Витрати”, доцільно більш детально розглянути особливості нового порядку розподілу загальновиробничих витрат.

Перелік і склад змінних і постійних витрат установлюються підприємством з урахуванням змісту загальновиробничих витрат, встановленого пунктом 15 ПСБО 16 “Витрати”.

Важлива особливість нового порядку розподілу загальновиробничих витрат полягає в тому, що змінні витрати повністю розподіляються і списуються на витрати виробництва, а постійні витрати розподіляються та списуються на витрати виробництва в розрахунковій (плановій) сумі, але не більше суми фактичних постійних загальновиробничих витрат.

На виробничих підприємствах, потужність яких у звітному періоді була нижчою за нормальну, частина постійних загальновиробничих витрат прямо відноситься на собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

Фактичні постійні витрати, які перевищують розрахункову суму (нерозподілені постійні витрати), включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення на основі розрахунку наступною контировкою:

Дт 90 “Собівартість реалізації”, субрахунки 901 і 903

Кт 91 “Загальновиробничі витрати”

Якщо згідно з розрахунком постійні розподілені витрати в розрахунковій (плановій) сумі перевищують фактичну суму цих витрат, то на витрати виробництва списується фактична їх сума (див. змінений розрахунок за 2-й звітний період в додатку 1 до ПСБО 16 “Витрати”).

Розрахунок розподілу загальновиробничих витрат складається з двох частин:

1. База розподілу та загальновиробничі витрати за нормальною потужністю (рядки 1-5 розрахунку).

У цій частині розрахунку визначають розрахункову (планову) суму змінних і постійних витрат в гривнях (з достатньою точністю) на одиницю бази розподілу – на машино-годину, на одну гривню зарплати, на одну гривню прямих витрат тощо.

2. База розподілу за фактичною потужністю і фактичні загальновиробничі витрати (рядки 6-13 розрахунку).

Таким чином, за зміненим розрахунком розподілу загальновиробничих витрат, наведеним у додатку 1 ПСБО 16, на списання розподілених загальновиробничих витрат мають бути складені бухгалтерські проводки:

У зв’язку з тим, що розрахунок розподілу загальновиробничих витрат за встановленою формою складається в узагальнених сумах змінних та постійних загальновиробничих витрат, для розподілу та віднесення цих витрат на кожен об’єкт калькулювання необхідний допоміжний розрахунок. Він складається на основі показників розподілу загальновиробничих витрат за фактичною потужністю.

Цей допоміжний розрахунок рекомендується складати аналогічно тому, як складається розрахунок розподілу заготівельно-транспортних витрат на окремі види (групи) продукції (робіт, послуг, табл. 3.2). Різниця в тому, що замість суми основних матеріалів вказуються назва та сума бази розподілу за фактичною потужністю (машино-години, зарплата тощо), а замість середнього відсотка витрат – середня сума загальновиробничих витрат, списаних на витрати виробництва, на одиницю фактичної бази розподілу (на одну машино-годину, на одну гривню зарплати тощо).

Допоміжний розрахунок розподілу загальновиробничих витрат на окремі види (групи) готової продукції служить основою тільки для записів в аналітичному обліку витрат на виробництво за видами (групами) готової продукції (робіт, послуг) до рахунку 23 “Виробництво”.

Очевидно, що при відсутності з об’єктивних причин розрахункових (планових) показників бази розподілу та загальновиробничих витрат за нормальною потужністю фактичні змінні та постійні загальновиробничі витрати можуть бути розподілені та списані на об’єкти витрат (калькулювання) лише на базі розподілу за фактичною потужністю. В цьому разі можна та необхідно скласти тільки другу частину розрахунку за фактичними показниками бази розподілу та загальновиробничих витрат. При цьому вся сума змінних і постійних витрат розподіляється та списується на витрати виробництва, а постійних нерозподілених витрат бути не може. В цьому випадку розрахунок розподілу загальновиробничих витрат складається за прикладом другого звітного періоду.

Аналітичний облік загальновиробничих витрат рекомендується вести аналогічно як ведеться аналітичний облік адміністративних витрат на рахунку 92.

Порядок розподілу та списання загальновиробничих витрат для включення їх до виробничої собівартості готової продукції (робіт, послуг) принципово змінився. На дебет рахунку 23 “Виробництво” згідно з розрахунком списуються повністю тільки змінні загальновиробничі витрати, а постійні витрати розподіляються та списуються на витрати виробництва в розрахунковій (плановій) сумі, але не більше суми фактичних постійних загальновиробничих витрат.

Отже, загальна сума змінних загальновиробничих витрат та сума постійних розподілених витрат списуються в кінці місяця на підставі розрахунку для включення до виробничої собівартості готової продукції (робіт, послуг) контировкою:

Дт 23 “Виробництво”

Кт 91 “Загальновиробничі витрати”

За окремим допоміжним розрахунком сума загальновиробничих витрат, списана на витрати виробництва, має бути розподілена на окремі об’єкти витрат: на види і групи готової продукції, на роботи та послуги.

Фактичні постійні витрати, що перевищують розрахункову суму (т.зв. нерозподілені постійні витрати), згідно з пунктом 16 ПСБО 16 “Витрати” включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення на основі розрахунку. Для цього роблять запис на рахунках:

Дт 90 “Собівартість реалізації”

Кт 91 “Загальновиробничі витрати”

Для визначення суми прямих і непрямих витрат на виготовлену та випущену з виробництва продукцію (роботи, послуги) за кожним об’єктом витрат необхідно врахувати величину незавершеного виробництва на початок і на кінець місяця. До незавершеного виробництва відносяться не закінчені обробкою і складанням деталі, вузли, вироби та незакінчені технологічні процеси (Додаток № 2).

4. Фактори, що впливають на організацію обліку витрат

На організацію обліку витрат впливають різноманітні фактори, основними з яких є: види діяльності, характер виробництва, і продукції, яка виробляється, структура управління і розміри підприємства, особливості технології та організації виробництва.

Можна виділити наступні загальні принципи організації обліку витрат:

показники обліку витрат і калькулювання собівартості продукції повинні бути погоджені з плановими і нормативними показниками;

документування витрат в момент їх здійснення, різне відображення витрат за нормами і відхиленнями від норм витрат ресурсів і оплати праці;

всі витрати, які відносяться до виробництва продукції даного періоду, повинні бути включені до її собівартості;

всі витрати через систему рахунків бухгалтерського обліку повинні бути згруповані за об’єктами обліку витрат статями витрат;

собівартість продукції калькулюється на основі даних бухгалтерського обліку витрат, що потребує ідентифікації об’єктів обліку втрат з об’єктами калькулювання.

Розглянемо класифікацію виробництва з точки зору їх впливу на організацію обліку витрат виробництва. Всі виробництва в залежності від технологічного процесу можна поділити на дві групи: видобувні і переробні.

До галузей видобувної промисловості відносять виробництва з видобутку з надр землі, з води і лісів мінеральних та органічних ресурсів для наступної їх переробки і використання. Найбільш характерними представниками цієї групи є підприємства по видобутку вугілля. нафти, газу. руди, лову риби, заготівлі лісу тощо. Вони характеризуються, як правило, масовістю виробництва і відносно простою технологією.

Галузі переробної промисловості являють собою групу виробництв, яка характеризується великою різноманітністю. За технологічною ознакою створення продукту вони, в свою чергу, поділяються на дві підгрупи.

Перша з них охоплює виробництва, в яких кінцевих продукт утворюється шляхом послідовної переробки вихідної сировини. Технологічний процес в цих виробництвах характеризується рядом переділів, процесів (фаз). Продукт кожного переділу, який називається напівфабрикатом, передається на наступний переділ. В ряді випадків він може бути використаний і в інших виробництвах. Прикладом виробництва цієї підгрупи є металургійний завод з повним циклом виготовлення продукції, текстильна фабрика.

Другу підгрупу утворюють виробництва, в різних цехах яких створюються окремі деталі, які збираються в проміжні вузли. які в кінці з’єднуються в завершений виріб. Найбільш характерним прикладом такого типу виробництва є машинобудівний завод, швейна фабрика.

На організацію обліку витрат і калькулювання собівартості продукції істотно впливають ступінь спеціалізації підприємства і масовість випуску продукції. За цією ознакою виробництва поділяються на одиничні, серійні і масові.

Одиничним називається виробництво окремих видів продукції. Прикладом такого типу виробництва бути кораблебудівні заводи, заводи важкого машинобудування. продукції яких, як правило, не повторюється.

Серійне виробництво характеризується періодичним випуском визначених партій (серій) продукції. Організація виробництва по цьому типу найбільш часто зустрічається у верстато- і приладобудуванні, інструментальному виробництві.

Масове виробництво являє собою найбільш досконалий тип організації виробництва, при якому в більшій мірі, ніж в інших виробництвах, забезпечується автоматизація і механізація багатьох процесів. В масовому виробництві випускається безперервно однотипна продукція при відносно обмеженій номенклатурі. До нього, як правило, відносяться видобувні виробництва. В оброблюваних галузях масове виробництво характерно для ряду галузей машинобудування (автомобільної, тракторної промисловості), легкої і харчової промисловості.

Великі і середні виробничі підприємства в свою чергу поділяються на цехи, ділянки або інші структурні підрозділи. На підприємстві, як правило створюються дві групи таких підрозділів (виробництві): основні і допоміжні.

5. Формування та облік собівартості

Випуск будь–якої продукції потребує здійснення певних витрат, які впливають на величину собівартості. При калькулюванні собівартості реалізованої продікції необхідно керуватись вимогами П(с)БО № 3, тобто врахувати , що з доходом від реалізації продукції, робіт, послуг, необхідно співставляти тільки виробничу собівартість реалізованої продукції, до якої не в

ключаються наступні позиції:

Адміністративні витрати;

Витрати на збут;

Інші операційні витрати;

Фінансові витрати;

Інші витрати;

Таким чином собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартісті продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітнього періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і понаднормових виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються

такі витрати:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загальновиробничі витрати;

Не включаються до виробничої собівартісті і списуються на витрати періоду (витрати виробництва, обігу), в якому були здійснені наступні витрати:

понаднормові відходи;

витрати на зберігання, крім тих, які необхідні у виробничому процесі, що перебував у наступній стадії виробництва;

адміністративні накладні витрати;

витрати на збут.

Крім того не визначаються витратами, а отже не враховуються до калькуляції собівартісті вироблених, готових, реалізованих продуктів, товарів, робіт і послуг:

Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

Погашення ожержаних позик;

Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу у відповідності з П(с)БО;

Інше зменшення активів, або збільшення зобо’язань, якщо порушуються обов’язкові умови датовірності оцінки витрат.

Формування та облік виробничої собівартісті реалізованої продукції (робіт, послуг) зображено нижче на схемі.

Схема формування та обліку виробничої собівартості

реалізованої продукції

Додаток № 1

Зареєстровано в Міністерстві юстиції

України від 31 грудня 1999 р. N 318

Зареєстровано в Міністерстві юстиції

України 19 січня 2000 р. за N 27/4248

(Із змінам і доповненнями, внесеними згідно з наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2000р. №131)

Загальні положення

1. Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

2. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі — підприємства) незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ).

3. Положення (стандарт) 16 застосовується до обліку витрат за будівельними контрактами з урахуванням особливостей їх визнання і складу, установлених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 18 "Довгострокові контракти".

4. Терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:

Елемент витрат — сукупність економічно однорідних витрат.

Непрямі витрати — витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Нормальна потужність — очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Об'єкт витрат — продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Визнання витрат

5. Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

6. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

7. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

8. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

9. Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати:

9.1. Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо.

9.2. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.

9.3. Погашення одержаних позик.

9.4. Інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).

9.5. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Склад витрат

10. Собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

11. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• загально-виробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

12. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

13. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

14. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, витрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів), та витрати на виправлення браку за вирахуванням: остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю; суми, що відшкодовується працівниками, які допустили брак; суми, що одержана від постачальників за неякісні матеріали і комплектуючі вироби тощо.

15. До складу загальновиробничих витрат включаються:

15.1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

15.2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

15.3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

15.4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

15.5. Витрати на вдосконалення технології й