Реферати українською

Державне регулювання ринку. Обєктивна необхідність і сутність - Державне регулювання -

Державне регулювання ринку. Обєктивна необхідність і сутність - Державне регулювання - Скачать бесплатно

План.

1.Необхідність та передумови державного регулювання економіки.

2.Теоретичні основи макроекономічного регулювання.

3.Функції, цілі, межі та об’єкти державного регулювання економіки.

4.Місце “Державного регулювання економіки” в системі економічних наук.

1.Необхідність та передумови державного регулювання економіки.

Саморегулювання ринку як спосіб управління економікою було властиве для епохи вільної конкуренції. У Другій половині XIX ст. у зв'язку з появою монополій і посиленням процесу усуспільнення капіталістичного виробництва, а пізніше — на рубежі XX ст., коли прискорилися розвиток монополій, зрощування промислового і банківського капіталу, з'явилася об'єктивна необхідність у втручанні держави у економіку, яка була викликана потребами подолання економічних криз, об­меження зростання безробіття, розвитку конкуренції, пом'якшення соціальних наслідків стихії ринку.

Класична вільна ринкова економіка вичерпала себе у період економічної кризи 30-х років, коли стало очевидним, що необхідно шукати шляхи пом'якшення результатів економічної кризи 1929—1933 рр. Було визнано, що додаткові регулятори ринку необхідні і функція регулю­вання має бути закріплена за державою.

Найбільш глибоке і всестороннє обґрунтування необхідності де­ржавного впливу на економіку було зроблене англійським економістом Д.Кейнсом у роботі "Загальна теорія зайня­тості, процента і грошей”(1936рік)

Об'єктивні причини необхідності державного регулювання сучас­ного ринкового господарства:

1) відсутність досконалої конкуренції; У багатьох галузях існують переваги для великого виробництва, що призводить до монополій або олігополії;

2) для певної категорії товарів ціновий механізм не працює; національна оборона, наприклад, це "товар", якому не можна давати ціну і продавати його на ринку; з цих причин держава бере на себе відповідальність за виробництво такого "колективного" товару і змушує громадян водночас оплачувати продукцію;

3) стосовно деяких виробництв ціни і витрати виробництва не відображають суспільного ефекту продукції: охорону навколишнього середовища, розвиток освіти, охорону здоров'я. Держава у таких випадках втручається у механізм ціноутворення або виділяє дотації на виробництво таких товарів і послуг;

4) наявність ринків, де адаптація здійснюється повільно і досить болісно порівняно з класичною моделлю саморегулювання. Наприклад, ринок робочої сили.

Об'єктивна необхідність державного регулювання економіки зу­мовлена також тим, що державні та міждержавні інститути покликані зберігати такі цінності, як стабільність, і гармонійність суспільства, збе­реження і відтворення середовища існування народів — природного, національно-історичного, культурного.

2.Теоретичні основи макроекономічного регулювання.

У підгрунтя державного регулювання економіки країн покладені різні моделі регулювання, які нерідко визначають як альтернативні.

Основоположною в теорії державного регулювання є кейнсіанська теорія, яку нерідко характеризують як теорію попиту, її основні ознаки: короткостроковість, орієнтація на попит і, певна річ, підтримка держав­ної поточної політики, орієнтованої на попит. Головним інструментом державного регулювання Кейнс вважав фіскальну політику, а найваж­ливішим об'єктом — ресурси інвестицій і процентні ставки.

Згідно з теорією Кейнса фіскальна політика, орієнтована на по­долання безробіття, передбачає зростання державних витрат і скорочен­ня податків. Фіскальна політика, спрямована на зниження інфляції, вимагає скорочення державних витрат при зростанні податків.

Альтернативні макроекономічні концепції державного регулюван­ня були започатковані у 70-ті роки, коли у країнах з розвинутою ринковою економікою намітилася тенденція до зниження рівня продук­тивності праці та посилення інфляційних процесів, що викликало не­довіру до теорії Кейнса. До основних з них слід віднести монетаризм, теорію раціональних очікувань і теорію "економіки пропозиції".

Монетаризм поширився у 60-ті роки. Його прибічники вважають, що гроші відіграють набагато важливішу, ніж інші чинники, роль для визначення стану ринкової економіки, і відстоюють суто грошову кон­цепцію причин інфляції.

Теорія раціональних очікувань дістала свого поширення з середи­ни 70-х років, коли в економіці підвищилися рівні інфляції та без­робіття, виникла стагфляція. Ця теорія виходить з того, що усі ринки є висококонкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть як підвищуватися, так і зни­жуватися. Ринкові суб'єкти поводять себе раціонально, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зро­стання цін. Таким чином, ефективність стабілізаційної політики держа­ви зводиться до нуля.

Теорія "економіки пропозиції" пов'язує стагфлящю з державним втручанням в економіку, а саме із зростанням податків, які негативно впливають на стимули до праці. Через це центральну роль вона відводить ринковим механізмам стабілізації. Прихильники теорії "еко­номіки пропозиції" виступають за підтримку великих скорочень по­датків, переходу від прогресивних до регресивних податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.

Державне регулювання економіки може бути жорстким, прямим і частковим, м'яким. Вперше форма жорсткого державного регулювання економіки була запроваджена в колишньому СРСР.

Сутність форми жорсткого держав­ного регулювання економіки полягає у тому, що держава здійснює скоординоване ведення господарства у масштабах країни через план, який за змістом є розкладкою обов'язкових завдань для учасників суспільного виробництва і є юридичним законом. При директивному плануванні товаровиробнику вказується, скільки і якої продукції слід виробити, куди, за якою ціною поставити.

Здавалося б, на перший погляд, існуюча система відносин між державою і підприємством є зручною для обох сторін і може забезпечити повну збалансованість народного господарства. Але це не так:

По-перше, жорсткий план націлює виробництво лише на те, що заплановано. А це, з одного боку, сковує товаровиробників у пошуках варіантів освоєння нових видів про­дукції, а з другого — ліквідує стимули саморозвитку.

По-друге, для збалансованості розвитку народного господарства через план слід обчислити не лише прямі, а й опосередковані витрати на одиницю продукції. При номенклатурі продукції, яка перевищує десятки мільйонів її най­менувань, навіть найсучаснішим ЕОМ це не під силу.

Перехід до ринкових відносин передбачає скасування командно-адміністративних методів всеохоплюючого державного керівництва еко­номікою, створення системи часткового, м'якого державного регулювання ринку.

Сутність часткового, м'якого регулювання економіки, яке харак­терне для більшості країн світу, полягає у тому, що держава шляхом застосування адміністративних, економічних, правових важелів регулює поведінку товаровиробників, визначає перспективу розвитку національної економіки, виконує спрямовуючу функцію щодо реалізації довгострокових програм розвитку. При цьому вона може впливати на підприємства, фірми, корпорації, асоціації вільних підприємців шляхом впровадження певної податкової, кредитно-фінансової політики, анти­монопольного та інших юридичних законів, надання державних позик (субсидій, субвенцій), контролю за цінами і т.ін.

3.Функції, завдання, цілі, межі та об’єкти державного

регулювання економіки.

Основними функціями державного регулювання — залежно від рівня і компетенції державних органів, які їх здійснюють є:

регулювання макроекономічних пропорцій;

розроблення та реалізація науково-технологічної, інвестиційної та соціальної політики;

фінансування фундаментальних досліджень у галузі суспільних, природничих і технічних наук за рахунок бюджетних коштів і кредитів;

економічний захист власних пріоритетних виробництв;

розроблення регіональної політики; фінансування заходів соціальне та культурної політики;

пом'якшення впливу кризових явищ; соціальний захист населення;

вироблення вимог з охорони навколишнього середовища та його відтворення;

захист особи, підприємництва, інтересів держави, майнових та інших прав громадян; організація інвестиційної діяльності.

На перехідний період до ринку до цих функцій додається: фор­мування інститутів державного регулювання, створення інфраструктури й умов функціонування ринку.

Функції та завдання державного регулювання економіки суттєво відрізняються на перехідний період до ринку і на період сформованих ринкових відносин.

На сучасному етапі основними завданнями державних органів управління в Україні є:

створення умов для зайнятості працездатного населення і забез­печення соціального захисту громадян;

охорона навколишнього середовища та забезпечення раціонального природокористування;

формування фінансово-бюджетної політики та її реалізація;

кредитно-грошове регулювання, контроль за грошовим обігом; проведення цінової політики;

здійснення зовнішньоекономічної діяльності та організація міжурядових відносин, створення державного валютного фонду; «розвиток місцевого самоврядування;

розміщення державних замовлень на виробництво продовольства, товарів та послуг, що фінансуються з держбюджету;

управління виробництвом електроенергії, розвитком енергетичної бази України та забезпечення нею народногосподарських потреб;

організація внутрішньодержавних комунікаційних мереж і шляхів сполучень (залізничний, автомобільний, морський, річковий, повітряний транспорт), інженерних комунікацій (трубопроводи, лінії електромереж, кабельні мережі) та їх комутація у міжнародну систему;

здійснення заходів щодо конверсії;

реалізація програм роздержавлення, приватизації власності;

державна підтримка підприємництва, стимулювання конкуренції; вироблення механізмів та ефективно діючих структур захисту державного ринку;

стимулювання модернізації технології, інноваційної діяльності ;

забезпечення найраціональнішого використання земельних ре­сурсів;

забезпечення належного рівня профілактики та охорони здоров'я, безкоштовного лікування хворих у державних медичних закладах;

безкоштовне забезпечення досягнення достатнього мінімуму за­гальної та спеціальної освіти в державних школах і спеціальних на­вчальних закладах;

Аналіз економічної ситуації в Україні та практика державного регулювання у країнах з розвинутою економікою свідчить, що до складу основних елементів державного регулювання ринку включають: правове і адміністративне регулювання, цільові комплексні програми, державне підприємництво, індикативне планування, стратегічне планування, бюд­жетно-фінансове, грошово-кредитне та цінове регулювання, структур­но-інвестиційну, галузеву, науково-технічну, соціальну політику

Державне регулювання ґрунтується на певній системі засобів впливу на ринок, їх можна розділити на дві великі групи: засоби прямого державного впливу (державне замовлення і ліміти, фінансування цільових комплексних програм і деяких галузей з де­ржавного бюджету і т.ін.) та засоби опосередкованого впливу (подат­ки, субсидії, ціни тощо).

Державне регулювання ринкової економіки в Україні здійснюється державними органами республіки.(інспекції,НБУ,міністерства)

Об'єктами державного регулювання, ринку є сфера під­приємництва, інфраструктура ринку, некомерційна сфера діяльності. Взаємодія суб'єкту та об'єкта в процесі державного регулювання залежить від прийнятої в державі міри втручання її в економіку, але будь-якому випадку має ґрунтуватися на вимогах об'єктивних еко­номічних законів, стимулювати (а не стримувати) розвиток під­приємництва.

Параметри регулювання ринку мають певні межі, визначені са­мою його природою. Ринок не є пасивним середовищем, яке автоматично змінюється під тиском зовні, він сприймає державні заходи лише там і тоді, коли вони коригують (а не ігнорують) мотиви ринкових агентів. Світова практика проілюструвала певні недоліки надмірного втручання держави в економіку. Посилення державного втручання в економіку пригнічує ініціативу ринку. Держава, як і інші господарські агенти, не застрахована від помилок й прорахунків.

У цьому зв'язку основними принципами створення системи дер­жавного регулювання економіки в Україні є такі:

розумної достатності — державі перепідпорядковуються тільки ті економічні функції, які ні за яких умов не можуть виконувати нижчестоящі ланки господарської системи (виробники та інші суб'єкти рин­кових відносин) внаслідок обмеженої компетентності;

адекватності — система державних регуляторів економіки та си­стеми їх застосування мають відбивати реально існуючий стан соціально-економічного розвитку;

поступовості — командно-адміністративні регулятори заміню­ються економічними у міру того, як для цього створюються об'єктивні умови у вигляді процесів роздержавлення, демонополізації, привати­зації, стабілізації економіки, створення ринкової інфраструктури.

Використана література:

А.Ф.Мельник “Державне регулювання економіки” К: 1994р ст 4-20.

Т.Г Морозова А.В. Пикулькин «Государственное регулирование экономики и социальный комплекс» М: 1997 ст 3-25.