Реферати українською

Податкове регулювання - Державне регулювання -

Податкове регулювання - Державне регулювання - Скачать бесплатно

Функції податків

Особлива роль у державному регулюванні належить податковій політиці. Податки є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень. Податок — це обов'язковий платіж, який стягується до бюджету з юридичних осіб і громадян.

Основними функціями податків є три: фіскальна, соціальна та регулююча. Сутність фіскальної функції податків полягає в тому, що вони забезпечують фінансування державних витрат. Сутність соціальної функції податків — у підтримуванні соціальної рівно­ваги через зменшення надто великої розбіжності реальних доходів окремих соціальних груп населення. Сутність регулюючої функції податків — у тому, що за їх допомогою здійснюється ре­гулювання економічної кон'юнктури, секторної, галузевої та ре­гіональної структури економіки, інвестиційної активності, зовні­шньоекономічних зв'язків, науково-дослідних робіт, охорони навколишнього природного середовища та інших об'єктів.

Принципи побудови податкової системи

Сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, а також сукуп­ність державних податкових органів та їх компетенція — станов­лять податкову систему. Відтак податкова система складається з системи оподаткування та системи податкових органів.

Податкова система має грунтуватися на таких засадних прин­ципах:

1. Принцип обов'язковості сплати податків передбачає вста­новлення відповідальності платників податків за порушення по­даткового законодавства.

2. Принцип рівності суб'єктів оподаткування та недопущен­ня будь-яких виявів податкової дискримінації забезпечується од­наковим підходом до суб'єктів господарювання щодо визначення зобов'язань зі сплати податків.

3. Принцип соціальної справедливості означає організацію со­ціальної підтримки малозабезпечених верств населення запрова­дженням економічно обґрунтованого оподаткування, тобто вста­новленням неоподатковуваного мінімуму та диференційованого й прогресивного оподаткування доходів громадян.

4. Принцип стабільності означає незмінність податків та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.

5. Принцип наукової обгрунтованості передбачає встановлен­ня податків на підставі реальних показників стану та фінансових можливостей національної економіки. При цьому враховується необхідність досягнення збалансованості видатків бюджету з йо­го доходами.

6. Принцип рівномірності сплати податків забезпечується встановленням строків сплати, виходячи з необхідності забезпе­чення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансу­вання видатків.

7. Принцип компетенції означає встановлення і скасування за­гальнодержавних податків, а також пільг щодо оподаткування тільки Верховною Радою України.

8. Принцип єдиного підходу передбачає забезпечення однако­вого підходу до розробки законів про оподаткування з обов'яз­ковим визначенням платника податку, об'єкта оподаткування, податкової бази, строків і порядку сплати податку та підстав для надання податкових пільг.

9. Принцип доступності забезпечує відкритість норм подат­кового законодавства для платників податків.

Система оподаткування

Система оподаткування— це нормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов'язки, об'єк­ти оподаткування, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів і внесків.

Податкові платежі здійснюються лише на підставі податково­го закону: мають бути законодавче визначені платник податку, об'єкт оподаткування, податкова база, розмір ставки, податковий період та строк сплати податку.

Платник податку — це юридична або фізична особа, на яку, згідно з чинним законодавством, покладається зобов'язання спла­чувати податки.

Об'єкт оподаткування — це кількісно виміряний економіч­ний феномен, що підлягає оподаткуванню (прибуток, додана вар­тість, майно, доход тощо). Податкова база — це частка об'єкта оподаткування, на яку нараховується податок (податкова база, як правило, менша за об'єкт оподаткування, оскільки законодавст­вом може бути встановлений розмір неоподатковуваного доходу, надані різні пільги і т. п.). Ставка податку (норма оподаткуван­ня) — це частка податкової бази, що вилучається у вигляді подат­ків і вимірюється у процентах.

Сплата податку є одним з основних обов'язків юридичних і фізичних осіб. Реалізація цього обов'язку залежить як від наяв­ності певних заохочувальних стимулів і їхнього правового регу­лювання, так і від чіткого розподілу прав і обов'язків суб'єктів податкових правовідносин. Згідно із Законом України «Про сис­тему оподаткування» платники податків і зборів зобов'язані:

1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінан­сово-господарську діяльність;

2) подавати до державних податкових та інших органів відпо­відні декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й ві­домості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків;

3) сплачувати належні суми податків у встановлені законами терміни;

4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання до­ходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків.

Керівники й відповідні посадові особи юридичних осіб, а також фізичні особи під час перевірок, що проводяться державними по­датковими органами, зобов'язані давати пояснення з питань опо­даткування у випадках, передбачених законами, виконувати ви­моги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування. Після закінчення перевірки обидві сторони (представник податкового органу та представник юридичної особи чи відповідна фізична особа) мають підписати акт про проведення перевірки.

Відповідальність платника податків, що визначається законо­давче, у загальному вигляді включає:

• стягнення податку з прихованого або заниженого доходу;

• штрафи в розмірі, визначеному законодавством, які стягую­ться за певні види порушень;

• стягнення пені в разі затримки сплати податку. Пеня стягує­ться незалежно від причин затримки податкового платежу і не звільняє платника від інших видів відповідальності.

Відповідальність платника податків регулюється не тільки за допомогою фінансових інструментів і в рамках фінансових пра­вовідносин, а й іншими галузями права.

Система податкових органів

Система податкових органів складається із законодавче визначених органів державної податкової служби, до якої входять Головна державна податкова адміністрація України, держав­ні податкові адміністрації в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, у міс­тах (крім Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайон­ні державні податкові інспекції, а також податкова міліція України.

Головним завданням Державної податкової адміністрації (ДПА) України є:

• здійснення контролю за дотриманням податкового законо­давства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів і державних цільових фондів податків, зборів та інших обов'язкових платежів;

• забезпечення застосування фінансових санкцій та адмініст­ративних штрафів до порушників податкового законодавства;

• захист інтересів держави в судових органах у справах, що стосуються сплати податків;

• робота з платниками податків щодо роз'яснення податкової політики держави та чинного законодавства;

• ведення Державного реєстру фізичних осіб і загальнодержа­вної бази даних осіб — платників податків.

Голова Державної податкової адміністрації призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України. Адмініст­рація є самостійним органом виконавчої влади.

Податкова міліція України є правоохоронним органом, який захищає конституційні права громадян та інтереси держави у сфері оподаткування. Головне Управління податкової міліції України є структурним підрозділом ДПА України.

За невиконання або неналежне виконання службовими особами державних податкових адміністрацій і податкової міліції своїх обов'язків вони притягаються до дисциплінарної та інших видів відповідальності згідно з чинним законодавством. Службові особи зобов'язані дотримуватись комерційної та службової таємниці. Зби­тки, завдані неправомірними діями службових осіб ДПА, підляга­ють відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету.

Класифікація податків

Класифікація податків здійснюється за кількома ознаками: за рівнем бюджетної системи (загальнодержавні та місцеві); за суб'єк­том оподаткування (юридичні та фізичні особи); за формою опо­даткування; за способом стягнення (прямі та непрямі); за еконо­мічним змістом об'єкта оподаткування (на доходи, на спожи­вання, на майно); за системою ціноутворення (податки, які відно­сять на собівартість, та податки, які сплачують з прибутку) і т. д. (табл.1).

Таблиця 1.

Класифікація податків

Загальнодержавні податки і збори

До загальнодержавних податків і зборів належать: прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю, плата за ви­користання лісових ресурсів, плата за спеціальне користування водними ресурсами, плата за користування надрами, збір за заб­руднення навколишнього природного середовища, гербовий збір та інші. Податкові надходження забезпечують приблизно 70% доходів Державного бюджету України. Основними джере­лами доходів бюджету є прибутковий податок з громадян, пода­ток на прибуток підприємств, податок на додану вартість та ак­цизний збір.

Прибутковий податок з громадян згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» має забезпечити близько 5% доходів бюджету. Цей податок громадяни України та особи без громадянства, які проживають на території України і мають самостійні джерела доходів, сплачують, як правило, за місцем джерела доходу або за місцем проживання.

Об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне міс­це проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподат­ковуваних доходів), одержаний ними з різних джерел як в Україні, так і за її межами. Громадяни, які не проживають в Україні, але мають тут джерела доходів, сплачують податок із цих джерел доходів за ставкою 20% без виключення неоподат­ковуваного мінімуму і надання пільг.

Оподаткування доходів громадян здійснюється за змішаною сис­темою, тобто визначається розмір неоподатковуваного мінімуму, а потім, через кожні п'ять або десять розмірів неоподатковуваного мінімуму податок вилучається за прогресивною шкалою.

Податок на прибуток підприємств згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» має забезпечити близько 5,5% доходів бюджету. Платниками податку на прибуток визнаються:

• суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації в частині здійснення госпрозрахункової діяльності, комерційні банки, міжнародні організації, що провадять підприємницьку діяльність на території України;

• філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників ; податку, які мають самостійний розрахунковий рахунок;

• нерезиденти, що здійснюють підприємницьку діяльність че­рез постійні представництва в межах України.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань.

Ставка податку на прибуток становить 30%, але ця базова ставка може коригуватися залежно від виду діяльності платника податку. Наприклад, прибуток від посередницьких операцій, аук­ціонних торгів і т. ін. оподатковується за збільшеною, а прибуток підприємств АПК — за зменшеною ставкою.

Податок на додану вартість (ПДВ) згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» має забезпечити близько 35% доходів бюджету. ПДВ — це непрямий податок, включений в ціну товару, що являє собою частину приросту вар­тості, яка створюється на всіх стадіях виробництва і надання по­слуг або після митного оформлення.

Платниками податку на додану вартість є підприємства, між­народні організації, які розташовані на території України, грома­дяни України, а також іноземні громадяни, які займаються під­приємницькою діяльністю.

Об'єктом оподаткування є обороти: з реалізації товарів (робіт, послуг) як власного виробництва, так і підданих обробці, перероб­ці чи придбаних; з реалізації товарів із частковою оплатою, з пе­редачі товарів без оплати їхньої вартості всередині підприємства для потреб власного споживання, витрати на які не належать до собівартості, а також для потреб своїх працівників; з передачі то­варів без оплати їхньої вартості в обмін на інші товари; з передачі безкоштовно або з частковою оплатою товарів іншим підприємст­вам чи громадянам; з реалізації предметів застави, включаючи передачу таких заставодержателю в разі невиконання забезпече­ного заставою зобов'язання.

Оподаткований оборот включає відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги, які обчислюють, виходячи з їхньої варто­сті за вільними цінами й тарифами, державними фіксованими та регульованими цінами й тарифами, що включають ПДВ за вста­новленими ставками.

Податок на додану вартість включається в ціни товарів за ставкою у розмірі 20% до оподатковуваного обороту, який не включає ПДВ. Методика нарахування ПДВ та порядок його спла­ти перебувають у постійному русі, змінюються.

Акцизний збір (A3) — це непрямий податок на високорентабе­льні й монопольні товари (продукцію), що включається в ціну цих товарів (послуг). Він згідно із Законом України «Про Держав­ний бюджет України на 1999 рік» має забезпечити близько 9% доходів бюджету.

Перелік підакцизних товарів і розміри ставок акцизного збору затверджуються Кабінетом Міністрів. До підакцизних товарів належать: ювелірні вироби, алкогольні напої, тютюнові вироби, оргтехніка, автомобілі, бензин тощо.

Платниками акцизного збору є суб'єкти або замовники під­акцизних товарів, а також ті, хто імпортує підакцизні товари громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; громадяни України, іноземні гро­мадяни та особи без громадянства, які ввозять або пересила­ють товари на митну територію України.

Податкові пільги

Податкові пільги — це інструменти податкового регулювання, що закріплені в норма­тивних актах як винятки із загальної схеми обчислення конкрет­ного виду податку, і стосуються об'єкта, ставки або інших скла­дових оподаткування. Найчастіше — це повне або часткове зві­льнення від податку.

Податкові пільги є альтернативою субсидій, дотацій та інших окремих інструментів пільгового кредитування. Тому для впро­вадження податкових пільг слід додержуватися системного підхо­ду, який має забезпечувати зв'язок усіх цих інструментів у єдиний комплекс. Система пільг і привілеїв є своєрідним орієнтиром для юридичних або фізичних осіб під час вибору ними сфери діяльнос­ті, форми одержання доходів.

Можливості застосування податкових пільг в Україні регла­ментуються відповідними податковими законами. Правове ре­гулювання пільг здійснюється, по-перше, на рівні податкових законів, які встановлюють засадні принципи надання пільг пев­ним категоріям платників, по-друге, на рівні підзаконних актів, що визначають конкретні пільги для конкретних суб'єктів оподаткування.

Основними видами податкових пільг є: звільнення, вилучення, знижки і податковий кредит. Звільнення від податку — це зако­нодавче визначення конкретних фізичних і юридичних осіб, звіль­нених від сплати певних видів податків. Вилучення — це виклю­чення з оподатковуваного доходу, тобто ситуація, коли окремі види доходів не враховуються для визначення об'єкта оподатку­вання. Знижки — це форма податкових пільг, пов'язана з витра­тами платника. Податковий кредит — це вид пільги, об'єктом якої є обчислена сума податку, а не доходи або витрати платника. Цей вид пільг використовується у формах: зменшення податко­вого окладу, зменшення ставки податку, відстрочки платежу, зменшення податкової ставки для частини доходів і т. д.

Найгострішою проблемою для економіки України є реформу­вання чинної податкової системи, надання їй нормального, цивілі­зованого характеру. Головним завданням держави під час прове­дення реформи має бути гарантування стабільності податкового законодавства і відображення цих гарантій у податковому кодексі.