Реферати українською

Видатки бюджету на культурно-просвітницькі установи - Державне регулювання -

Видатки бюджету на культурно-просвітницькі установи - Державне регулювання - Скачать бесплатно

План

Видатки бюджету на виплату пенсій окремим категоріям громадян.

Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді.

Видатки на утримання будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів.

Видатки, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

1. Видатки бюджету на виплату пенсій окремим категоріям громадян

Пенсійне забезпечення завжди відігравало помітну роль у діяльності будь-якої держави. З прийняттям Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", "Про статус і соціальний захист гро­мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи", "Про державну службу" та низки інших законодавчих актів практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення в Україні.

Пенсійне забезпечення в Україні є державною системою, яка становить основну складову системи соціального захисту населення. Реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення здійснює Міністерство праці та соціальної полі­тики й Міністерство фінансів України. Управління фінансами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України, а обіг коштів у пенсійній системі відбувається через банківські установи та відділення зв'язку.

Система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, котрі втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок і підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій.

Кошти на реалізацію Державної пенсійної програми форму­ються за рахунок надходжень від:

— обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій;

— обов'язкових внесків громадян;

— додаткових і спеціальних зборів;

— коштів державного бюджету;

— інших надходжень.

Мінімальна трудова виплата, що здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", складається із розрахункового розміру мінімальної пенсії за віком 50 грив­ні та цільової грошової допомоги. Мінімальна виплата станом на 1 квітня 2003 року становила 80 гривень.

У межах мінімальної пенсії за віком-станом на 1 січня 2001 року пенсія була призначена 1048101 особі, що становить 7,9 відсотка загальної чисельності пенсіонерів. Станом на 1 січ­ня 2001 року виплати разом із цільовою допомогою одержують 3,4 млн. осіб, у тому числі 1,9 млн. пенсіонерів за віком при повному стажі роботи, що становить 14,5 % загальної чисель­ності пенсіонерів.

Пенсії по старості й за вислугу років становили на 1 січня 2001 року 75 відсотків від усіх пенсій, що призначаються відпо­відно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". Загаль­ний пенсійний вік становить: 55 років — для жінок, 60 років — для чоловіків. Для призначення повної трудової пенсії за віком необхідно мати 20 років трудового стажу для жінок, 25 років — для чоловіків.

Пенсії при неповному стажі станом на 1 січня 2001 року із загальної чисельності пенсіонерів одержували 172957 осіб, або 1,6% від загальної чисельності пенсіонерів за віком.

Із числа пенсіонерів, які одержували пенсії станом на 1 січ­ня 2001 року, пенсії на пільгових умовах за списком № 1 вип­лачувалися: жінкам у віці до 55 років — 81217 особам, чолові­кам у вітті до 60 років — 161577 особам.

У загальній чисельності пенсіонерів пенсіонери-інваліди станом на 1 січня 2001 року становили 16,2 відсотка. Із числа інвалідів І та II групи чоловіків до 60 років — 262805 осіб, жі­нок до 55 років — 206111 осіб.

Пенсії у разі втрати годувальника становлять 8,2 відсотка від усіх пенсій, що були призначені станом на 1 січня 2001 ро­ку відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". Загальна чисельність пенсіонерів, які одержують пенсію у разі втрати годувальника, — 841114 осіб, із них: на одного непра­цездатного — 596126 осіб (70,9%); на двох непрацездатних — 183663 особи (21,8%); на трьох і більше — 61355 осіб (7,3%).

Характерними рисами існуючої пенсійної системи є низький рівень пенсій, старіння населення, збільшення кількості достро­кових пенсіонерів, нестача коштів у Пенсійному фонді. Тому вкрай гострою стає проблема реформування пенсійного забезпе­чення. Найпроблемнішими питаннями продовжують залишатися: низькі розміри пенсій; відсутність диференціації трудових пенсій і відсутність джерел фінансування пенсій пенсіонерам у сільській місцевості; надання відстрочок, розстрочок і списання заборгова­ності із сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страху­вання, що набуло системного характеру; постійне збільшення кількості пільгових категорій пенсіонерів; недостатнє пенсійне забезпечення осіб, які отримують пенсії через інвалідність та у ра­зі втрати годувальника; невизначеність порядку управління тим­часово вільними коштами Пенсійного фонду тощо.

У рамках існуючої пенсійної системи цих проблем не розв'язати. Застосування в подальшому принципу, за яким сьогод­ні проводиться підвищення мінімальних пенсій, дискредитува­тиме ідею соціальної справедливості щодо тих пенсіонерів, хто працював довше і мав більший заробіток (тобто зробив більший внесок у систему соціального забезпечення), призведе до зрів­нялівки. Наступні кроки з підвищення розмірів пенсій слід зосередити на поступовому збільшенні (знятті) існуючих макси­мальних обмежень у розмірах пенсій, що нараховуються відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Істотною проблемою, яку матиме солідарна пенсійна систе­ма України в майбутні десятиліття, є зменшення кількості пра­цівників при одночасному збільшенні кількості пенсіонерів. Це загальнолюдська проблема старіння населення, задля розв'я­зання якої більшість країн світу реформували або прагнуть ре­формувати власні пенсійні системи.

Протягом найближчого часу необхідно запровадити такі за­ходи:

— поступово розширити період і сукупний дохід, які вико­ристовуються як база для розрахунку пенсії;

— запровадити жорсткіші нормативні положення, спрямо­вані проти зловживань у пенсійній системі, скасувати всі інші соціальні пільги, які до неї прив'язані, та положення щодо ви­няткових привілеїв;

— у платіжних відомостях зазначати суми відрахувань пра­цівників і роботодавців до пенсійних фондів, щоб підняти сві­домість щодо витрат на пенсійне забезпечення;

— зменшити суми пенсійних відрахувань із метою знижен­ня фінансового тиску на платників;

— поступово, за рахунок зменшення тіньового сектору збільшувати кількість платників пенсійних внесків.

Держава зобов'язана привести під законодавче регулювання окремі приватні пенсійні фонди, які вже діють, унеможливити їхнє банкрутство чи будь-які шахрайства з коштами їх вкладників.

Існують й інші причини, які настійливо потребують розв'я­зання проблеми пенсійного забезпечення.

Система пенсійного забезпечення має стати, нарешті, сис­темою соціального страхування, самодостатньою, фінансове стабільною системою, яка задовольнятиме право всіх її учасни­ків на належне пенсійне забезпечення із досягненням ними пенсійного віку.

Тому на виконання Основних напрямів реформування пен­сійного забезпечення в Україні, затверджених відповідним Ука­зом Президента у 1998 році, Кабінетом Міністрів розроблено і направлено на розгляд Верховної Ради проекти законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення". Цими законопроек­тами передбачене створення трирівневої пенсійної системи, на першому рівні якої за принципом солідарності поколінь і за­гальнообов'язкового соціального страхування встановлюється пряма залежність майбутнього розміру пенсій від страхового стажу та розміру сплачених внесків, на другому — накопичен­ня пенсійних внесків на особистих рахунках громадян, на тре­тьому — добровільне недержавне пенсійне страхування.

2. Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді

Соціальний захист позбавлених сімейного виховання дітей здійснюється в Україні спеціальними установами — притулка­ми для неповнолітніх. Створення цих установ передбачено За­коном України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", а діяльність їх регу­люється Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвер­дження типового положення про притулок для неповнолітніх і служб у справах неповнолітніх" від 09.06.97 р. № 565.

Притулок для неповнолітніх — це заклад соціального захис­ту, створений для тимчасового перебування у ньому неповно­літніх дітей віком від 3 до 18 років. Діти, які потрапляють до притулку, отримують необхідну медичну допомогу, забезпечу­ються одягом і харчуванням.

Працівники притулків проводять роботу із встановлення особи неповнолітнього. Коли особу дитини нарешті встановле­но, приймається рішення про його подальшу долю: притулок сповіщає батьків про місцезнаходження дитини або порушує питання щодо позбавлення батьків батьківських прав, притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Таким чином, притулки для неповнолітніх є необхідними тепер закла­дами соціального захисту неповнолітніх, повернення їх до нор­мального життя.

Аналогічних закладів в Україні не існувало до 1996 року. Створення притулків розпочалося в 1997 році й тривало протя­гом 1998-1999 років. Таким чином, якщо кількість інших соці­ально-культурних закладів скорочувалася, мережа притулків зростала. Нині в Україні діє 81 притулок на 3482 місця. У деяких містах, населених пунктах виникли притулки на 10-15 місць при типовому притулку - 50 місць. Створення таких дрібних закладів не завжди доцільне. Тому слід упорядкувати мережу притулків для неповнолітніх шляхом ліквідації притулків з низь­кою завантаженістю та збільшення кількості місць у вже діючих.

Середня сума витрат по Україні в притулках на одну дити­ну становила в 2002 році 4,4 тис. гривень на рік.

Прогнозна потреба в коштах на харчування, медикаменти та інші витрати розраховувалася виходячи з нормативів забезпечен­ня підопічних будинків-інтернатів, оскільки такі нормативи для вихованців притулків для неповнолітніх не розроблені.

Обсяг витрат, який спрямовується на утримання притулків для неповнолітніх по кожному регіону, розраховується як до­буток обсягу витрат, що спрямовується на утримання цих ус­танов у цілому по Україні, і питомої ваги очікуваної кількості дітей у притулках за плановий період по регіону — у загальній очікуваній кількості дітей у притулках у цілому по Україні.

Обчислення витрат на утримання притулків для неповно­літніх здійснюються виходячи з витрат на типовий притулок на 50 місць з типовими штатами та нормативами.

Оскільки притулки для неповнолітніх є закладами обласно­го значення, тобто вони розраховані не лише на тих дітей, що проживають у певному регіоні, Бюджетним кодексом передба­чено здійснювати їх фінансування з обласних бюджетів.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про сприяння соці­альному становленню і розвитку молоді", Постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 1998 року здійснюються видат­ки на утримання Державного центру соціальних служб для мо­лоді, у складі яких передбачені кошти на виплату заробітної плати працівникам центру, оплату послуг з утримання примі­щень і обслуговування установ, відрядження, придбання інвен­тарю. Питома вага зазначених видатків становить близько 5 від­сотків загального обсягу асигнувань державного бюджету на молодіжні заходи. На реалізацію молодіжних заходів, які здійс­нює зазначений центр, спрямовується близько 3 відсотків за­гального обсягу витрат із державного бюджету на галузь.

У видатках місцевих бюджетів на забезпечення молодіжних програм і заходів, утримання установ галузі більше третини коштів спрямовується на розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді, підліткових клубів. Обсяг видатків місцевих бюджетів на молодіжні програми і заходи становить понад 32 відсотки витрат на галузь, а 35 відсотків коштів передбачається на забезпечення функціонування чинної мережі установ місце­вого підпорядкування.

3 Видатки на утримання будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів

Фінансування витрат на утримання будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів здійснюється за рахунок коштів місце­вих бюджетів. Особливості фінансування цих закладів зумовле­ні специфікою їхньої фінансово-господарської діяльності. В цих установах престарілі та інваліди перебувають на повному державному забезпеченні: отримують харчування, одяг, взуття та інші предмети першочергової необхідності, користуються медичними та культурно-освітніми послугами.

Фінансування будинків-інтернатів здійснюється у межах сум, затверджених за кошторисами доходів і видатків. Обсяг видат­ків цих установ залежить від виробничих показників (кількість ліжок, кількість днів функціонування 1 ліжка, зовнішня куба­тура будівель і споруд, внутрішня площа приміщень тощо) та норм видатків. Витрати на заробітну плату обслуговуючого пер­соналу визначаються за штатним розписом, типовими штатами і ставками заробітної плати, які встановлюються у тарифікацій­ному списку. Витрати за іншими категоріями видатків (на ме­дикаменти та перев'язувальні засоби, продукти харчування, придбання обладнання та інвентарю, придбання м'якого інвен­тарю та обмундирування, інших матеріалів і предмети?, оплату послуг з утримання будинків-інтернатів, оплату комунальних послуг та енергоносіїв тощо) визначаються в такому ж поряд­ку, як і за установами охорони здоров'я.

У будинках-інтернатах для престарілих та інваліди? можуть створюватися і функціонувати підсобні господарства та майстер­ні, доходи яких використовуватимуться на поліпшення культурно-побутових умов пенсіонерів. На фінансування будинків-ін­тернатів можуть спрямовуватися інші позабюджетні кошти, доб­ровільні пожертвування підприємств, організацій і установ різ­них форм власності, громадян, кошти благодійних фондів тощо.

Обсяг видатків на професійно-технічні школи-інтернати визначається із середньорічної кількості ліжок і включає витра­ти на навчання, медичне обслуговування, харчування та інші.

Витрати на капітальні вкладення для будівництва і реконс­трукції будинків-інтернатів плануються і фінансуються на ос­нові відповідної проектно-кошторисної документації у поряд­ку, встановленому для планування і фінансування державних капітальних вкладень.

4. Видатки, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи

Фінансування заходів, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення, здійснюється в межах асигнувань, визначених у державному бюджеті на цю мету за відповідними напрямами згідно із фун­кціональною класифікацією видатків бюджету.

З метою оптимізації обсягів видатків на проведення заходів, пов'язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а також враховуючи обмеженість коштів на фінансування зазна­чених заходів і з метою уникнення збільшення заборгованості із соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чор­нобильської катастрофи, необхідно здійснити такі заходи:

— прискорити прийняття Концепції захисту населення Ук­раїни у зв'язку з Чорнобильською катастрофою і уточнення, виходячи з вимог цієї концепції, статусу території!, що можуть бути віднесені до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, і водночас переліку населених пунктів, віднесених до цих зон;

— удосконалити чинне на даний час законодавство з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Зокрема, внести зміни і доповнення до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи" з метою впорядкування виплат компенсацій і надан­ня пільг громадянам, які найбільш постраждали внаслідок Чор­нобильської катастрофи (інвалідам і потерпілим дітям).