Реферати українською

Експорт і імпорт - Економічні теми -

Експорт і імпорт - Економічні теми - Скачать бесплатно

Експортна діяльність в макро- та мікроекономічному вимірах

Експорт товарів – це продаж та вивезення товарів за кордон з метою їх реалізації на зовнішніх ринках через передання у власність контрагенту в іншій країні.

Умови та результати експортної діяльності країни значною мірою визначають характер її участі в системі міжнародної торгівлі та інших форм співробітництва за її участі.

Обсяги експорту визначають обсяги імпорту. За відсутності інших форм співробітництва у довгостроковій перспективі, обсяги імпорту мають дорівнювати величині експорту. Точніше, можливі коливання двох показників, які за результатами отриманого року можуть впливати на збільшення або зменшення зовнішньої заборгованості країни, або, навпаки, її кредитних активів. Але зростання значення інших сфер міжнародних послуг, передусім валютно-фінансових форм міжнародної економічної діяльності, веде до більшої незалежності імпорту товарів від їх експорту і до перенесення такої “незалежності” на інші види господарської діяльності, результатом яких є приплив грошей, валютно-фінансових активів усередину країни.

Відносний(стосовно величини імпорту) дефіцит експортного потенціалу, інакше кажучи негативне сальдо товарної торгівлі, може “гаситись” торгівлею послугами ( як це має місце в Україні, яка має чималий зиск від транзиту своєю територією енергоносіїв зі сходу на захід), припливом капіталів ( як, наприклад, у багатьох країнах Центральної та Східної Європи в 90-х роках, та іншими засобами.

Потужна експортна база визначає й умови валютно-фінансового співробітництва, стабільності монетарного сектору країни. ( Наприклад, твердість німецької марки, довіра до неї у світі в останні десятиліття 20 ст. Значною мірою завдячувала експортному потенціалу ФРН. Німеччина тривалий час посідала чільне місце в списку провідних світових експортів ) І навпаки, слабкі експортні можливості, неспроможність країни “покрити” вивозом свої потреби в іноземних товарах спричинять свої негаразди, девальвацію національної валюти, що повною мірою відчула на собі Україна в першій половині 90-х років.

Але й сам експорт є об’єктом впливу з боку інших форм міжнародного співробітництва. На експорт впливає факторний розподіл, міжнародний фінансовий клімат.

Традиційно основу українського товарного експорту становить продукція металургійної промисловості, машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, агропромислового комплексу, легкої, харчової і місцевої промисловості. Легко бачити, що для України характерним є домінування в експорті такої промислової продукції, яка потребує значних виробничих потужностей, але не має суттєвого наукового вмісту. ЇЇ виготовлення супроводжується надмірними навантаженнями на навколишнє середовище. У довгостроковій перспективі така спеціалізація неминуче приведе до закріплення за державою несприятливого статусу в системі міжнародних кооперацій та поділу праці, її перетворення на макросуб’єкти допоміжного, екологічно брудного виробництва. Розуміння цього спонукає до проведення виваженої регіональної політики з урахуванням необхідності модернізації традиційних видів виробництва у східних областях України, та розвитку експортного виробництва в її західних та центральних областях. ( Адже основу експортного потенціалу України становить Донецько-Криворізький регіон. Його головна спеціалізація – продукція важкої металургії, прокат та заготівки з чорних металів, отже енерго- та праце місткі види виробництва)

Експортна політика, як у масштабах країни, так і на фірмовому рівні, нерозривно пов’язана з широким спектром регулюючих, управлінських заходів. Кожною державою проводиться політика підтримки вітчизняного товаровиробника.

Основними інструментами підтримки експорту з території України на сучасному етапі є:

стимулювання виробництва експортної продукції, зокрема продукції високого ступеня обробки, а також наукомісткої високотехнічної продукції;

сприяння модернізації та технічному переозброєнню експортоорієнтованих виробничих потужностей;

оптимізація національного правового та нормативно-інституціїного режиму здійснення експортних операцій;

удосконалення механізму фінансування та кредитування виробництв, які здійснюють експорт;

налагодження ефективної системи страхування експортних операцій;

забезпечення достатньої правової підтримки національного виробника, зокрема при проведені судово-арбітражних розглядів, антидемпінгових процесів (Арбітраж – спосіб розв’язання спорів, коли обидві сторони звертаються до суддів –арбітрів);

забезпечення отримання сертифікатів на продукцію вітчизняного виробництва, відповідності метрологічного та стандартизаційног оформлення вітчизняної продукції вимогам західних ринків;

стимулювання інвестиційної діяльності як національних, так і іноземних фізичних та юридичних осіб в екcпортноорієнтованому секторі економіки за допомогою податкових, усього широкого спектра фінансових та організаційних механізмів;

вироблення системи національних пріоритетів у міжнародній торгівлі та їх практична імплементація засобами державного регулювання

Імпортна політика : загальні цілі та актуальні проблеми України.

Імпорт товарів – це купівля та ввезення товарної продукції з-за кордону з метою їх реалізації на внутрішньому ринку та використання на території країни.

Імпорт забезпечує для виробничих та індивідуальних споживачів, а також для країни , до якої ввозяться товари, низку додаткових переваг та можливостей. Це зокрема :

доступ до дешевих та більш якісних товарів готових виробів, сировинних та інших матеріалів та комплектуючих деталей;

наповнення ринку дефіцитними товарами або товарами, які взагалі не виробляються на національній території;

зростання конкуренції та стимулювання завдяки цьому оптимізації, підвищення виробництва на національній території;

налагодження сталих виробничих зв’язків щодо кооперування виробництва з інонаціональними партнерами;

розвиток технології завдяки поширенню ввезення науково містких товарів.

Основними видами українського товарного імпорту традиційно є паливно-енергетичні ресурси, продукти нафтопереробки, сировина та продукція хімічної та нафтопереробної промисловості, вироби чорної та кольорової металургії, товари легкої і місцевої промисловості, машинобудування, електроніка, товари харчової промисловості.

Україна в значних обсягах імпортує паливно-енергетичні ресурси, що передусім пов’язано з неефективністю енергоспоживання в країні. Крім того, по номенклатурі вітчизняного імпорту позначається відставання з ряду важливих напрямків НТП та промислового розвитку.

Можна визначити основні напрямки оптимізації імпорту в Україні в такому переліку заходів та регулюючих методик:

проведення радикальної раціоналізації енерго- та матеріалоспоживання, поширення заощадливих технологій у виробництві та в побуті;

перехід на використання альтернативних імпортних енергоносіїв сонячної, вітрової енергії, супутнього газу, метану, вугільних шарів, етилового спирту ( його джерелом можуть бути побічна продукція та відходи сільського господарства й агропереробки, зокрема цукрових буряків після технологічного процесу виготовлення цукру), доцільним є переведення ряду електростанцій, які використовують газ, на вугільне паливо;

збільшення розвідок та власного видобутку нафти й газу, більш повний видобуток промислових родовищ;

поширення виробництва на території України тих товарів іноземних марок, які характеризуються найкращими споживацькими властивостями та користуються високим попитом;

обмеження ввезення на територію України тієї продукції, яка заважає становленню молодих галузей обробної промисловості, та тих сфер виробництва, які не встигли вчасно реформуватися лише переходять на шлях ринкової діяльності ( не піднімаючи цієї концепції непродуктивним захистом підприємств з неефективним менеджментом);

запровадження ефективних механізмів антидемпінгових розслідувань та процедур стосовно тих іноземних фірм, які можуть бути звинуваченими у недобросовісній конкуренції;

розвиток альтернативних імпортним поставкам виробництв ( з урахуванням того, що магістральним напрямом формування відкритої економіки України має стати модель національної спеціалізації, а не економіки, яка будується за принципом “все-сам”)

стимулювання інвестицій у розвиток тих галузей економіки, які програють у міжнародній конкурентній боротьбі, зокрема і на національному ринку через об’єктивний дефіцит у них фінансових ресурсів.