Реферати українською

Міжнародне пряме та портфельне інвестування - Економічні теми -

Міжнародне пряме та портфельне інвестування - Економічні теми - Скачать бесплатно

Інвестиція – це спосіб розміщення (використання фінансових та інших економічних активів продуктивним шляхом, який забезпечує збереження або примноження вартості активів і додатковий чистий дохід (прибуток)).

Міжнародні, або іноземні інвестиції – це спосіб розміщення капіталу (активів) однієї країни в іншій країні.

Фактори динаміки міжнародних інвестицій полягають:

у посиленні диверсифікації між рівнями економічного розвитку та його структурі в різних країнах, що впливає на темпи та структуру міжнародної торгівлі та інвестицій;

у поширенні інновацій та високих технологій, що стає вирішальним фактором інвестування та та змін структури глобальної економіки;

у розвитку економічних інтеграційних союзів, що призводить до збільшення взаємного руху товарів та капіталів у рамках інтеграційних угрупувань;

у багатосторонніх угодах, які сприяють іноземним інвестиціям;

у стимулюванні інвестицій на регіональному та багатосторонньому рівнях.

Мотиви інвестицій формуються під впливом сукупності факторів, перш за все очікуваної прибутковості та ступеня ризику.

Ризик – це ймовірність відхилення досягнутого результату інвестицій від запланованого. Чим вищий очікуваний прибуток, тим більший ступінь ризику його досягнення, і навпаки – за високого ризику здійснення інвестицій очікуваний дохід має бути адекватно високий.

Інвестиції з низьким ступенем ризику – це прямі інвестиції в країні зі стабільною законодавчою та економічною системами або в державні цінні папери розвинутих країн, як, наприклад, казначейські облігації США, які вважаються так званим “безризиковим” засобом отримання певного прибутку.

Інвестиції з високим ступенем ризику – це вкладення у країни з нестабільною економікою та правовою системою. Такими вважаються ризиковані цінні папери, що є спекулятивними стосовно можливостей отримання прибутку, тому його рівень має бути набагато вищим, ніж забезпечують “безризикові” інвестиції.

Портфельні іноземні інвестицій – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери – інструменти власності, які дають інвесторові право отримувати відповідний дохід, але не дають реального контролю над об¢єктом інвестувань.

Прямі іноземні інвестиції (ППІ) – вкладання капіталу резидентом однієї країни (прямим інвестором) у підприємство-резидент іншої країни з метою набуття довготривалого економічного інтересу.

Довготривалий інтерес – це тривале володіння інвестором активами (акціями) компанії, а також участь інвестора у прийнятті стратегічних рішень в управлінні об¢єктом інвестування – компанією.

До складу прямих інвестицій входять:

вкладання компаніями власного капіталу за кордон – формування капіталу філій (підприємства, які повністю належать прямому інвесторові дочірних підприємств, частка акцій головної компанії, в яких більше 50%, асоційованих компаній (в яких інвесторові-нерезиденту належать 25% капіталу і більше);

реінвестування пртбутку – частка іноземного інвестора в прибутках компанії, яка не розділена як дивіденти і не переказана інвесторові, а використана для подальшого збільшення активів компанії;

внутрішньокорпораційний рух капіталу у формі кредитів та позик від материнської компанії до дочірніх, асоційованих компаній та філій.

Проблематика міжнародного руху капіталів та оптимізації національної соціально-економічної сфери з метою максимізації надходження капіталу ззовні та мінімізації його відпливу з країни є однією з найбільш актуальних для сучасної України, як і для інших країн трансформаційного типу.

Несприятлива кон¢юнктура в українській економіці, висока криміногенність у суспільстві є причинами масового нелегального відпливу національного капіталу за кордон, переважно на персональні рахунки в закордонних банках та на купівлю нерухомості за кордон.

За деякими підрахунками, середні щомісячні обсяги нелегального відпливу капіталу з України становлять 300 млн. дол.

У другій половині 90-х років від 213 до 415 світового обсягу прямих іноземних інвестицій припадають на провідні індустріальні держави, 25-30% - на країни, що розвиваються, і 2-5% на постсоціалістичні країни, що здійснюють ринкову трансформацію.

Найбільші країни-інвестори в економіку України (1995 –2000 рр,) млн. дол. США – це: США – 589, 4; Нідерланди – 301,0; Німеччина – 229,5; Велика Британія –243, 4; Росія – 287,69; Республіка Корея – 184,2; Кіпр – 196,72. за 2003 рік найбільше інвестором для України стали Нідерланди.

Найбільше інвестицій в харчову промисловість дає внутрішня торгівля. Для інвесторів вкладення капіталів означає розширення сфери, обсягів господарської діяльності, додаткові можливості отримання прибутку. Згідно з Законом “ Про режим іноземного інвестування” об¢єктами інвестиційної діяльності в Україні є :

новоутворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

цінні папери (акції, облігації та інше);

цільові грошові внески;

науково-технічна продукція та інші об¢єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

До числа іноземгих інвесторів належать такі категорії економічних суб¢єктів:

іноземні юридичні особи;

іноземні фізичні особи;

особи без громадянства;

вітчизняні громадяни, що проживають за рубежем;

іноземні держави;

міжнародні організації.

Для реципієнтів надходження капіталів означає не тільки приплив інвестиційних ресурсів, а й новітніх технологій, методик управління, оволодіння новими інструментами маткетингу.

В умовах транзитивної економіки України необхідна активна державна політика залучення іноземних інвестицій та забузпечення умов нагромадження в країні. Така політика, з одного боку, повинна мати своїм прямим результатом оптимізацію міжнародно-інвестиційного режиму (спеціальні законодавчі акти, міжурядові угоди про взаємне сприяння інвестиціям, уточнення податкових ставок тощо), а з іншого боку – загальне поліпшення господарської ситуації в країні, забезпечення сталого економічного зростання, що має вирішальне значення для повноцінного розвитку інвестиційного, міжнародного інвестиційного процесу. Адже, саме здоровий ринковий простір, для якого типовим є пришвидшений розвиток високотехнологічних виробництв, може перетворити територію держави на бажаний об¢єкт здійснення інвестицій, який би притягував капітали, а не відштовхував їх так, як це переважно тряплялось протягом 80-90-х років та на початку ХХІ ст.

Для України актуальним завданням є подолання криміналізації інвестиційної сфери, для чого необхідно ефективніше застосування пеніцитарної системи та недопущення ущеплення інтересів легального бізнесу. Потрібні і стабілізація законодавства, обгрунтоване податкове регулювання.

Найбільш успішні транзитивні економіки активно впроваджують досвід ряду првідних індустріально розвинутих країн щодо проведення цілеспрямованої політики з концентрації як національних, так і іноземних капіталовкладень відповідно до пріоритетних науково-технічних напрямків розвитку, Найбільш характерний приклад цьому – розвиток мережі технопарків, що дає змогу поглибюлювати сферу виробництва на нові технологічні цикли, формувати потужніший експортний потенціал, поліпшувати умови потенціальної участі в системі міжнародного поділу праці.

Залучаючи інвестиції до економіки України, слід брати до уваги, що загальний успіх цієї справи залежить від того, наскільки вдасться забезпечити агрегативний фактор підприємницького інтересу. Посилення ж цього фактору є пріоритетним завданням оптимізації іноземного інвестиційного процесу, Крім того, слід враховувати, що з метою підвищення дієвості та результативності політики залучення іноземних інвестицій необхідно проводити диферсифіковано по країнах та галузях, а також конкретно, орієнтуючись на конкретних підприємців та групи підприємців.

У вітчизняних умовах модель відносин з міжнародним капіталом може формуватися за допомогою таких важливих інструментів:

надання в оренду (наданя концесій) іноземним фізичним та юридичним особам окремих виробничих об¢єктів, покладів корисних копалин, земельних ділянок;

аукціонний продаж іноземним юридичним та фізичним особам нерухомості, зокрема об¢єктів незавершеного будівництва;

продаж іноземним підприємцям цінних паперів;

часткова конверсія національної заборгованості в акції та інші цінні папери чи внески у спільні підприємства, часткова оплата зовнішніх боргів через передання нерухомості у власність кредиторів (цей інструмент може застосовуватись обмежено, тільки в окремих випадках);

імпорт з оплатою в національній валюті за надання можливості застосовувати отримані кошти з метою здійснення інвестицій (і в даному разі можна зробити застереження про обмеженість застосування зазначеного інструменту).

Перелік практичних організаційних заходів інвестиційної політики має виходити з визначення основних її пріоритетів і принципів. Відзначимо необхідність комплексності та програмно-цільового підходу, що має забезпечити спрямованість будь-яких інвестиційних акцій на досягнення загальноекономічних цілей України. Необхідною є, також, розроблення механізму залучення портфельних інвестицій через випуск цінних паперів, уточнення регіональних, галузевих та міжгалузевих пріоритетів, визначення об¢єктів для продажу іноземним інвесторам.