Реферати українською

Суть світового господарства й основні етапи його розвитку - Економічна теорія -

Суть світового господарства й основні етапи його розвитку - Економічна теорія - Скачать бесплатно

Поняття світового господарства. Міжнародні економічні відносини як , система господарських відносин між різними країнами. Основні елементи міжнародних економічних відносин.

Генезис світового господарства. Суспільний розподіл праці як чин­ник розвитку і становлення світового господарства.

Підприємництво. Умови його формування. Процес нагромадження капіталу, його складові.

Основні стадії формування світового господарства, їх характеристика.

Світове господарство кінця ХІХ-ХХ ст. Ринкове господарство. Мало-розвинуте ринкове господарство. Командне - адміністративна господарська система.

Об'єктивні умови розвитку сучасного світового господарства. Соці­альне - економічні зміни. Прискорений розвиток продуктивних сил суспі­льства. Взаємозалежність держав світового співтовариства.

ТЕЗИ ДО ЛЕКЦІЇ

1. Світове, або всесвітнє, господарство являє собою сукупність націо­нальних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв'язків, що ви­ходять за територіальні межі окремих країн, - міжнародних економічних відносин.

У сучасних умовах економічна замкнутість Національних госпо­дарств не лише нераціональна, а практично неможлива. Загальною стала тенденція дедалі більшої взаємозалежності національних економік.

Суть світового господарства визначається тим універсальним зв'язком між національними господарствами, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково - технічної і вироб­ничої торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними еко­номічними відносинами.

Міжнародні економічні відносини являють собою систему господар­ських відносин між різними країнами світу. Важливими елементами цієї системи є:

1) міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво;

2) вивіз капіталу і міжнародний кредит;

3) світова торгівля;

4) міграція робочої сили;

5) міжнародні валютні відносини.

Міжнародні економічні відносини, що визначають суть світового го­сподарства, похідні і залежать від економічних відносин, що складаються на національних рівнях.

Світове господарство склалося на початку XX століття у результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового і неухильного вклю­чення економік у загальну систему світових господарських зв'язків, що стало наслідком розвитку суспільного виробництва.

Економічні основи світового господарства, що закладаються у сфері обігу, починають виявлятися вже на етапі творення місцевого ринку, пов'я­заному з першим великим суспільним поділом праці, що збігається у часі з мідним, бронзовим та раннім періодом залізного віку.

Другий великий суспільний розподіл праці зумовив появу грошової форми вартості та вихід торговельного обміну за межі місцевого ринку на рівень регіонального. З появою держави на формування світового господар­ства крім економічних впливають позаекономічні (військово-колоніальні) чинники.

Третій великий суспільний поділ праці, що полягав у відокремленні торгівлі від землеробства та ремесла, сприяв подальшому залученню різно­манітних господарських одиниць до товарообміну, пізніше - прискореному розвитку простого товарного виробництва і, як наслідок, зумовив перерос­тання регіональних ринків у регіонально-світові.

Удосконалення засобів праці за середньовіччя, виникнення нових га­лузей економіки, поглиблення спеціалізації всередині окремих галузей, ве­ликі географічні відкриття дали відчутний поштовх для розвитку товарно-грошових відносин і подальшого формування світового ринку.

Становлення міжнародних економічних зв'язків завжди грунтувалося на розвитку підприємництва, необхідними умовами існування якого є:

а) приватна власність;

б) товарне виробництво;

в) політичні інститути: громадянські свободи, приватне, договірне

право та ін.

Перші свідчення законодавчого оформлення відносин приватної влас­ності і торговельно-грошових знаходимо у стародавньому світі:

Єгипет, Вавілонія, Греція.

У Стародавньому Римі право чітко ділити на публічне, що займалося "станом Римської держави", та приватне, яке займалося "вигодою окремих осіб".

Згодом рівень цивільного права досяг висот Римського приватного права тільки в Громадянському Кодексі Наполеона в 1804 р.

Елементи виробничого підприємництва почали зароджуватися ще в XIV - XV ст. у вигляді мануфактурного виробництва в Італії та Нідерлан­дах, потім широко охопили Англію, Францію та інші країни.

У цих країнах процес первісного нагромадження капіталу набув істо­рично класичних форм, де на кінець XVII - поч. XVIII ст. мали місце такі методи нагромадження багатства для перетворення його в промисловий капітал:

1) обезземелення селянства при звільненні його від традиційної зале­жності від великих землевласників;

2) колонізація;

3) запровадження державних позик і податкової системи;

4) протекціонізм національного підприємництва. Значною мірою ці методи грунтувалися на грубому насильстві. В Російській державі, до якої входила більша частина України, ці процеси відбувалися значно пізніше і завершилися, на думку економістів, лише у XX ст.

Важливе місце в становленні світового ринку відіграв період великих географічних відкриттів (середина XV - XVII ст.), тоді ж сформувалися великі європейські держави, колоніальні імперії.

Формування світового господарства ілюструють три стадії станов­лення і розвитку класичного підприємництва в промисловості економіч­но більш розвинутих країн:

1) підприємницька проста кооперація: від зародження підприємництва у промисловості і до сер. XVI ст.;

2) мануфактурне виробництво: XVI - XVIII ст.;

3) велике машинне виробництво: XVIII - XX ст.;

У період промислового перевороту в економічно більш розвинутих країнах, починаючи з середини XVIII ст. та розгортання електротехнічної революції (остання третина XIX - поч. XX ст.), історично завершується формування світового господарства.

Світове господарство кінця XIX — 20-х років XX ст. характеризувало­ся поєднанням ринкових відносин з позаекономічним примусом у взаємо­зв'язках між метрополіями і колоніальними та залежними країнами. Воно складалося з двох підсистем:

1) ринкового господарства індустріальне розвинутих країн, які утри­мували монополію на кваліфіковану робочу силу, сучасні засоби виробниц­тва, новітні технології, тощо;

2) мало розвинутого ринкового та доринкового господарства колоні­альних і залежних країн.

З 20-х і до кінця 80-х років розвиток світового господарства характе­ризується історичним протистоянням двох систем:

1) ринкової (капіталістичної);

2) командно-адміністративної (соціалістичної).

Усього в переважно ринковій системі світового господарства в сере­дині 80-х років було понад 160 країн, у тому числі понад ЗО індустріальне розвинутих. У країнах, що розвиваються, проживало 3/4 населення, вони займали понад 4/5 території і на них припадало лише 18,5 % сукупного ва­лового продукту усіх країн переважно ринкової системи.

У країнах централізовано керованої економіки, яким належало понад 40 % промислового виробництва усіх країн світу, в 70-80 роках почалося активне поглиблення суперечностей, що спричинило фактично руйнацію соціалістичної системи і переорієнтацію на ринкові відносини.

У країнах розвинутої ринкової економіки подальшого розвитку набу­ла соціалізація суспільства, що відбилося у високому ступені задоволення матеріальних і духовних потреб населення.