Реферати українською

Інноваційні процеси - Економіка підприємства -

Інноваційні процеси - Економіка підприємства - Скачать бесплатно

Поняття і класифікація інноваційних процесів на п-ві та взаємозв’язки між ними.

Економічна ефективність впровадження нової техніки і організаційно-технічних заходів.

Результати інноваційної діяльності п-ва.

1. Інноваційна діяльність підприємства — це такий вид діяльності, який сприяє перетворенню досягнень науково-технічного прогресу в реальні нові технології, товари, послуги, методи організації та управління ви­робничими процесами підприємств. Під інноваційним процесом розуміють сукупність неперервно здійснюваних у просторі і часі якісно нових прогресивних змін, які носять назву процесів впровадження нової техніки. Нова техніка – це результати наукових досліджень, що реалізуються вперше, результати прикладних розробок, які вміщують винаходи та інші наукові досягнення, нові або вдосконалені процеси в-ва, способи організації в-ва і праці, що забезпечують підвищення техніко-економічних показників в-ва або вирішення соціальних та інших завдань його розвитку.

Науково-технічні розробки виступають як проміжний результат нау­ково-виробничого циклу та через практичне застосування перетворюються в науково-технічні інновації — кінцевий результат. Отже, науково-технічні інновації підприємства повинні:

1) нести в собі новизну;

2) задовольняти ринковий попит;

3) приносити прибуток виробнику.

Розрізняють три логічні форми інноваційних процесів підприємства: прості внутрішні, прості міжорганізаційні та розширені міжорганізаційні.

Простий внутрішній процес передбачає створення та використання інновацій всередині одного і того ж підприємства. Інновація в цьому ви­падку не набуває безпосередньо товарної форми. При простому міжорганізаційному інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Тут відбувається розподіл функції виробництва та функції споживання нововведення.

Розширений міжорганізаційний інноваційний процес проявляється в порушенні монополії першого винахідника нововведення та в утворенні нових його виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню якості винайденого товару, технології чи послуги.

Простий інноваційний процес переходить в товарний через дві фази:

перша — створення нововведення, друга — його розповсюдження.

Перша фаза – це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організації дослідного виробництва і збуту інно­ваційного продукту.

До першої фази відносять також розповсюдження інформації про новий продукт через інформаційно-комунікаційні канали.

На другому етапі проходить розповсюдження інновації в нових умовах та в нових місцях використання. В результаті другого етапу зростає кіль­кість як виробників інноваційного продукту, так і його споживачів. Для швидкого розповсюдження інновації необхідна розвинена інфраструктура.

Інновації можна класифікувати за рядом ознак. Залежно від техноло­гічних параметрів інновації поділяють на продуктові і процесові. Продук­тові інновації включають використання нових матеріалів, нових напівфа­брикатів і комплектуючих, отримання принципово нових продуктів.

Процесові інновації означають нові методи організації виробництва, нові технології, нові методи управління виробництвом. Процесові інновації можуть бути пов'язані з створенням нових орга­нізаційних структур в складі підприємства.

За типом ринкової новизни інновації поділяються на: нові для світо­вих ринків, нові для національних ринків, нові для конкретного підпри­ємства або групи підприємств.

За місцем у виробничому процесі підприємства розрізняють такі інно­вації:

• інновації на вході виробничого процесу підприємства (зміни у виборі і використанні виробничих ресурсів підприємства);

• інновації на виході виробничої діяльності підприємства (нові виро­би, нові види послуг, методів управління та організації виробництва, що є предметом реалізації на зовнішній ринок);

• інновації системної структури підприємства (управлінської, вироб­ничої, технологічної).

Відповідно до ступеня внесених змін розрізняють інновації ради­кальні, покращуючі, модифікаційні.

Американський досвід організації пошукових науково-дослідних роз­робок породив своєрідну форму підприємництва — венчурний (ризиковий) бізнес.

Венчурне підприємництво — це невеликі самостійні підприємства, які спеціалізуються на дослідженні, розробці та впровадженні інновацій­них продуктів.

Венчурні фірми працюють на етапах зростання та насичення ринку результатами наукових розробок. В цей час ще зберігається, але вже на стадії спадання активність наукових досліджень.

Створення венчурних фірм передбачає наявність таких компонентів:

• ідеї інновації;

• готовності ринку до споживання інноваційного продукту та наявності підприємця, який на основі запропонованої ідеї може організувати фірму;

• ризикового капіталу для фінансування.

Венчурний капітал може мати різноманітне походження: кошти великих компаній, банків, держави, страхових, пенсійних та інших фондів. Величина прибутку як результат вкладеного капіталу визначається різницею між курсовою вартістю акцій, що належать ризиковому інвестору в сумі акцій фірми-новатора та сумою коштів, вкладених ним у проект.

2. Ефект є узагальненим показником ефективності в-ва. Економічний ефект може бути обчислений у 2-ох формах: народногосподарський (загальний) і внутрішньогосподарський (комерційний). Критерієм економічної ефективності впровадження нової техніки є показник сумарного економічного ефекту:

Е∑=Ев+Ее

ефект на витрати в-ва ефект на витрати експлуатації

Для розрахунку ефекту на витрати в-ва необхідно знати ціну нової техніки і виробу-аналога. За аналог приймається кращий із закордонних чи вітчизняних виробів, що випускається не більше 3-ох років.

Ев=Ца – Цн

Щоб знати ціну, потрібно знати собівартість. Для цього використовуються 3 методи:

питомих ваг

графо-аналітичний метод (коли немає конкретних даних по виробу-аналогу)

план калькуляції, який передбачає розробку калькуляції за такими витратами:

а) вартість сировини і матеріалів

б) вартість купованих напівфабрикатів

в) вартість палива і енергії

г) заробітна плата основних робітників

д) витрати на перевірку

е) цехові витрати

є) загальнозаводські витрати

ж) позавиробничі витрати.

Сума цих витрат становить повну собівартість одиниці продукції.

Ефект на витрати експлуатації розраховується:

Ее=Ееф.*Тсл.

річний економічний ефект термін служби

Ефект на витрати експлуатації – це ефект споживача.

Е∑=Ев+Ее; якщо

1) + – + , то впровадження нової техніки є ефективним;

2) – – + , то це є неефективно;

3) + + + , то ефект є позитивним.

В 1-му і 2-му випадках розраховують термін окупності витрат на впровадження нової техніки:

Ток.=|Ев|/Ееф.

Якщо термін окупності нової техніки є меншим або дорівнює нормативному терміну окупності, то впровадження нової техніки ефективне, в іншому випадку – неефективне.

Тн=1/Ен

частка витрат, які повинні окупитися за рік

Ен=0,15; Тн=6,7 років

Якщо термін окупності є більшим, ніж нормативний, то навіть якщо сумарний економічний ефект додатний, впровадження нової техніки недоцільне.

Річний економічний ефект розраховується:

Ееф.=Ем+Ез/п+Ер+…

ефект на економії матеріальних ресурсів ефект на економії зарплати ефект на економії ремонтів

Термін служби (Тсл.)=100/Нам.(річна норма амортизації)

Щодо організаційних нововведень, то їх можна поділити на 2 групи:

ті, здійснення яких вимагає додаткових капітальних вкладень (це вдосконалення всіх форм організації в-ва або винайдення нових). Оцінка економічної ефективності цієї групи нововведень є аналогічною до оцінки економічної ефективності технічних нововведень (Е∑ і Ток).

ті, що не вимагають додаткових капітальних вкладень (наприклад, запровадження нової організації оплати праці, управління тощо). Їхня оцінка визначається на основі розрахунку економії поточних витрат.

3. Результати інноваційної діяльності виражаються в інноваційній про­дукції, яка може бути у вигляді речової форми або без неї (наприклад „ноу-хау") та підлягає юридичному захисту.

Основне завдання правового захисту результатів Інтелектуальної дія­льності — це надання авторам технічних рішень, вченим, винахідникам на певний термін як винагороду за свою працю виключного права розпо­ряджатися своїм винаходом. Законодавчий захист винаходів гарантує ав­тору, що результати його творчої діяльності не будуть безкоштовно вико­ристовуватись третіми особами. В цьому випадку виникає таке юридичне поняття як інтелектуальна власність. Основними вважаються три типи інтелектуальної власності:

• патенти, які закріпляють за автором право на винахід;

• авторське право, яке поширюється на інтелектуальний продукту сфері науки, літератури і мистецтва;

• товарний знак, який дає змогу віднести конкретний вид виготовле­ного товару до його виробника.

Патент — це документ, який видається компетентним державним орга­ном, підтверджує визнання науково-технічного винаходу та засвідчує право патентовласника виготовляти та реалізувати продукцію, яка вті­лила винахід або використовувати технологічні процеси, які є винахо­дом, на монопольній основі.

Таке право власності на винахід дозволяє власнику патенту у випадку порушення його прав звернуться в суд та вимагати компенсації своїх збитків.

Товарні знаки дозволяють ідентифікувати продукцію окремого ви­робника. Вони служить орієнтиром під час вибору товару. При тому і ви­робник і продавці можуть мати свої окремі товарні знаки.

Товарний знак виконує такі функції:

• служить орієнтиром при виборі товару;

• вказує на відповідність певному рівню якості товарів;

• рекламує товар, ним забезпечує виробнику популярність.

Товарний знак входить в склад нематеріальних активів та на рівні з патентом є предметом ліцензійних угод.

Результатом ліцензійної угоди є ліцензія, яка є дозволом власника тех­нології чи прав промислової власності на використання особою чи органі­зацією винаходу, науково-технічного досягнення, технічних знань та виро­бничого досвіду, необхідного для організації виробництва, а також торгової марки протягом певного періоду часу за обумовлену в угоді винагороду.

Розрізняють патентні ліцензії та „ноу-хау"— ліцензії. Патентна ліце­нзія надає право використання винаходу, захищеного патентом. „Ноу-хау" ліцензії дають дозвіл на використання технічних знань, практичного до­свіду, технічну, комерційну, управлінську інформацію, які мають комер­ційну цінність та не захищені патентами.

Наслідком інноваційної діяльності є також нові дизайнерсько-художні рішення зовнішнього виду виробу – промислові зразки.

Промислові зразки відображають єдність технічних, функціональних та естетичних властивостей виробу, які також входять до складу нематері­альних активів і є предметом ліцензійних угод та об'єктом охорони про­мислової власності.

Загалом, результатом інноваційної діяльності є підвищення конку­рентоспроможності виготовленої продукції, успішна її реалізація на вну­трішньому та зовнішньому ринках.