Реферати українською

Макроеволюція - Хімія -

Макроеволюція - Хімія - Скачать бесплатно

Макроеволюція органічного світу - це процес формування великих систематичних одиниць: з видів – нових родів, з родів – нових родин і т.д. Процеси макроеволюції потребують великих проміжків часу і безпосередньо вивчати її неможливо. Тим більше, в основі макроеволюції лежать ті ж рушійні сили, що й в основі мікроеволюції: спадковість, мінливість, природній добір та ін.

1. Порівняльно-анатомічні докази.

Всі тварини мають єдиний план будови, що вказує на спільне походження. Безпосередньо про спільних предків риб, земноводних, рептилій, птахів та ссавців говорить будова гомологічних органів (наприклад, п’ятипальцевої кінцівки, в основі якої лежить плавників кистеперих риб). Про єдиних предків свідчать атавізми – органи предків, котрі іноді з’являються в сучасних тварин. Ще один доказ еволюції - наявність рудиментів – органів, які втратили своє значення і які знаходяться на стадії зникнення. У людини – це залишки третього повіка, апендикс тощо.

2. Ембріологічні докази.

У всіх хребетних тварин спостерігається значна схожість зародків на ранніх стадіях розвитку: форма тіла, зачатки зябр, хвіст, одне коло кровообігу тощо (закон зародкової схожості Бера). Проте під час розвитку подібність між зародками поступово стирається і починають переважати риси, притаманні їх класам, родинам, родам і, нарешті, видам. Біогенетичний закон Геккеля-Мюллера говорить: онтогенез є коротке і швидке повторення філогенезу, тобто зародок в індивідуальному розвитку повторює історію розвитку свого виду. Таким чином, всі хребетні тварини пішли від єдиних предків.

3. Палеонтологічні докази.

До таких доказів належать знахідки залишків вимерлих перехідних форм які дозволяють прослідкувати шлях від однієї групи живих істот до іншої. Наприклад, виявлення трипалого і п’ятипалого предків сучасного коня, маючого один палець, доказує, що в предків коня було п’ять пальців на кожній кінцівці. Виявлення викопних залишків археоптерикса дозволило зробити висновок про існування перехідних форм між плазунами і птахами. На основі палеонтологічних знахідок були вибудовані філогенетичні ряди, тобто ряди видів, послідовно змінюючи один одного в процесі еволюції.

Макроеволюція має відношення до еволюції, яка відбувається вище рівня ядра, в порівнянні з мікроеволюцією, яка має відношення до малих еволюційних змін ( зазвичай зміни частот алелей) в межах виду чи популяції.

Спірним серед біологів залишається питання щодо макроеволюцій них процесів, які не входять в рамки відомих фенотипних змін у вченні класичної генетики. В сучасній теорії мікроеволюція є лише способом еволюції.

Непорозуміння відносно цих біологічних протиріч дозволило концепції макроеволюції бути розкритикованою вченими-креаціоністами.

Історія макроеволюції

Дискусії щодо мікроеволюції та макроеволюції були зареєстровані ще в 1860-і роки, коли широко визнається ідея праці Дарвіна «Походження видів». Перша теорія макроеволюції, розроблена Лазарком стверджувала, що людина втрачає здібності, які вона не використовує, і що набуті ознаки прийдуть на допомогу нашим потомкам.

Грегор Мендель, відомий як «батько сучаної генетики» за відкриття законів генетичної мінливості в своєму вивченні природної мінливості у рослин, вважав що закони спадковості не можуть являти собою основу макроеволюції.

Дарвін, наприклад не бачив великої різниці між макро- та мікроеволюцією. «Звичайно, немає чіткої лінії між видом і підвидом, є форми, за думкою деяких натуралістів, дуже близькі, але не зовсім підходять в ранг виду, за деякими особливостями не вписуються в ранг підвиду, мають більші чи менші різновидності, і ці відмінності змішуються такою нерозривною серією, що це вражє розум своєю ідеєю фактичного проходу.

Хоча закони менделевої спадковості публікувалися ще 1866, його теорія зазвичай була ігнорована до раннього ХХ століття і невідома майже нікому з наукового світу. Сам Дарвін ніколи не читав менделевих праць, і його власний запропонований механізм для виявлення спадкових ознак був більш прийнятним для статистів біометричної школи, ніж для біологів. Проте, Дарвін не був остаточно впевнений в правильності своїх висновків.

В кінці 1930 року, біолог-еволюціоніст Федор Добжанський розробив сучасний еволюційний синтез. Переводячи макроеволюцію і мікроеволюцію на англійську мову, він писав: «Ми зустріли на даному рівні розвитку настільки суперечні факти, що не можемо зрівнювати механізми макро- та мікроеволюції». За висновками Добжанського з часом новий погляд на еволюцію стане основним, про що свідчить постійне збільшення кількості його прихильників.