Реферати українською
Фінансова політика, сутність податкової системи - Фінанси -



План

1. Вступ 3

2. Поняття фінансової політики: її зміст та основні напрямки і завдання 4

3. Структура податкової системи України .6

4. Сутність основних видів страхування 8

5. Практичне завдання 14

6. Висновки 18

7. Список використаної літератури .19

Вступ

Фінанси — одна з небагатьох економічних категорій, яку досліджують майже всі напрями економічної науки (якщо визначати ці напрями з огляду на фінансові проблеми). Визначення фінансів як багатопланової категорії є стратегічним у їх вивченні. Найчастіше фінанси розглядаються через призму історичних, економічних і юридичних підходів.

Поняття “фінанси” походить від латинського — finantia, що буквально означає платіж, збір. Фінанси виникли і тривалий час розвивались як система мобілізації коштів, матеріальних і фінансових ресурсів для потреб правлячої еліти, різних форм державних утворень і захисту певної території. З цією метою держава запроваджувала різні форми податків, зборів і платежів. Використання зібраних у такий спосіб грошей виключало контроль з боку пересічних громадян.

Сучасні підходи до виявлення суті фінансів значно розширили зміст цього поняття. Проте різні погляди на фінанси, викладені в науковій літературі, внесли певну плутанину у визначення цієї економічної категорії. У поняття “фінанси” вкладають різний зміст — це й “фінансові ресурси”, і “капітал”, і “грошові потоки “, і “фінансовий ринок”, і “фінансові фонди” тощо. У повсякденному житті поняття “фінанси” часто вживають у значенні “гроші”. Але фінанси — це не гроші, хоча вони й мають грошову форму. Їх неможливо відчути, торкнутися, оплатити ними покупку. Рух коштів, що пов’язаний з обслуговуванням роздрібного товарообороту, оплатою комунальних, транспортних та інших послуг, отриманням спадщини чи дару-

нків, не вважається фінансами.

Поняття фінансової політики: її зміст та основні напрямки і завдання

Вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток суспільства не можна зрозуміти без вивчення фінансової політики і фінансового механізму.

Політика як узагальнююче поняття охоплює всі напрямки діяльності держави. залежно від сфери суспільних відносин, яка є обєктом політичного впливу, виділяють економічну, соціальну, культурну, технічну, бюджетну, кредитну, внутрішню і зовнішню політику.

Фінансова політика має самостійне значення і водносас є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності – економіці, соціальній сфері, військовій реформі, в міжнародних відносинах.

Більш структурованим є визначення фінансової політики як сукупності заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання, які держава здійснює через фінансову систему.

Насамперед, фінансова політика повинна сприяти формуванню максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, оскільки вони – матеріальна база будь-яких перебудов.

Не менш важливим є забезпечення раціонального розподілу коштів між галузями і сферами економіки, концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямках економічного і соціального розвитку.

Фінансова політика повинна враховувати потреби суспільного розвитку, реальні економічні і фінансові можливості держави, тому вона залежить від конкретних історичних умов і завдань, які стоять перед суспільством.

Фінансова політика – сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Вона знаходить свій вияв у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів та використанні їх на різні потреби держави, розвиток економіки і соціальний захист населення, у фінансовому законодавстві, практичних діях у галузі фінансів різних державних структур.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерційних підприємств. В цих умовах важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний рівень його, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. У зв'язку з цим фінансова політика - це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.

Водночас є загальні принципи фінансової політики для держав з ринковою економікою, розвиненими демократичними засадами суспільного життя. В цих умовах фінансова політика держави має спрямуватися на створення сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна досягти завдяки як вишукуванню додаткових інвестицій в ці галузі, стимулюванню залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур, так і створенню сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів. Сприятливі умови для іноземних інвесторів це пенні податкові пільги, можливість вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження та захисту майна іноземних інвесторів.

Стимулювання інвестицій у розширення виробництва за рахунок коштів підприємницьких структур має здійснюватися з урахуванням (форми власності, галузі виробництва, природних умов, територіального розміщення, інших факторів. Тут потрібен диференційований підхід, оскільки лозунг про створення однакових можливостей для всіх с ні чим іншим, як спрощенням проблеми до такого рівня, що вона втрачає, зміст і практичне значення. Звичайно, тут також мають використовуватися податкові пільги, гарантії вільного ціноутворення, сприятливі форми кредитування.

Перший принцип фінансової політики можна сформулювати як постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

В умовах ринкової економіки діють саморегулюючі фактори, які забезпечують надходження і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу заінтересованими у розширенні виробництва і одержанні доходу на капітал.

Другим напрямом фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Як уже зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені. Ці обмеження особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення. Їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і навіть цілим компаніям. Проте потребу в них відчувають усі. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.

Третій напрям фінансової політики - вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, цю загрожують здоров'ю людини. З одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові важелі, закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції.

Іншими словами, фінансова політика держави має спрямовуватися на забезпечення прана людини на життя на умовах здорового навколишнього середовища, яке постійно порушується в умовах як планової, так і ринкової економіки.

Напрями фінансової політики держави в кожному конкретному випадку, о кожній окремо взятій державі, в перший період можуть змінюватися. Так, для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадянин, що постраждали від аварії на Чорнобильській АБС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

Структура податкової системи України

Проявом на ділі податкової політики, яка проводиться у тій чи іншій державі та формується відповідними державними структурами, є податкова система країни.

Взаємозвязок між податковою політикою і податковою системою може бути визначений таким чином: метою оподаткування є вилучення ресурсів із сфери приватного використання; податкова політика спрямовується так, аби провести це вилучення з найменшою шкодою для економіки і соціальної сфери.

У податковій теорії найчастіше використовуються такі терміни: „податкова система” і „ система оподаткування”. Останній термін характеризується як процес установлення і справляння податків, тобто такими елементами – платник, обєкт оподаткування, ставка тощо – та механізмом обчислення і сплати податків.

Податкова система – це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обовязкових платежів, до бюджетів усіх рівнів, форм і методів їх установлення, зміни, скасування, обчислення, сплати та стягнення, а також забезпечення відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування, організація роботи по податковому контролю.

Наведене визначення характеризує оподаткування не як чисто механічний набір елементів, а як систему, звязки між елементами якої відбуваються через грошові і інформаційні потоки. Робиться наголос на взаємозвязок і взаємообумовленність елементів системи та на меті функціонування системи.

В умовах розвинутих ринкових відносин податкова система є важливим елементом регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Ефективність її функціонування визначається найрізноманітнішими факторами і насамперед економічним становищем, розкладом політичних сил, рівнем податкової культури, досягненнями економічної науки тощо.

Розвиток сисетми оподаткування здійснюється як оптимальне співвідношення прамих і непрямих податків залежно від економічних умов розвитку кожної держави.

Не менш важливою є структура податків. Вона постійно змінюється під впливом економічних, соціальних та політичних факторів. Загалом розвиткові сучасних податкових систем зарубіжних країн притаманні таки риси:

- розширення оподаткування особистих доходів;

- модернізація податків на споживання;

- зменшення впливу податків на прибуток корпорацій;

- невпинне зростання відрахувань на соціальне страхування.

У складі податкової системи в Україні, як і в більшості зарубіжних країн, переважають прямі податки. Провідне місце в прямому оподаткуванні займає прибуткове оподаткування ( податок на прибуток підприємств та прибутковий податок з доходів громадян). Серед непрямих податків домінуюча роль належить податку на додану вартість. Динаміка структури податкової системи свідчить про нестабільність податкової політики в Україні. Зміни, що відбувались в податковій структурі України, виявилися неадекватними щодо умов перехідної економіки, створили значні податкові навантаження на субєктів господарювання, призвели до невиправного вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби у кркдитних ресурсах.

Негативно вплинули на результати господарської діяльності субєктів нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необгрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до виникнення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень.

У проекті Податкового кодексу України запропоновано суттєво знизити ставки основних податків: податку на прибуток підприємств із 30 до 20%, податку на доходи фізичних осіб із 10-40% до 10% та 20%, податку на додану вартість із 20% до 17%, з яких 15% - для формування бюджету та 2% - для формування бюджету розвитку. Акцизний податок пропонується нараховувати на алкагольні напої, бензин, дизильне пальне, пиво, етиловий сприрт, транспортні засоби, тютюнові вироби.

Проект Податкового кодексу передбачає також платежі за спеціальне використання природних ресурсів, рентні платежі, які сплачуватимуть юридичні особи, що видобувають нафту, природний газ, транзитну ренту при транспортуванні трубопровідним транспортом мінеральної сировини та продуктів її переробки через територію України, збір за використання радіочастотного ресурсу України, екологічний збір та інші платежі.

Незважаючи на різновиди податкових систем, існують загальні принципи, які визначають науковий підхід щодо характеристики внутрішньої суті та суспільного призначення цього поняття. Принципи оподаткування можна визначити як узагальнені і систематизовані погляди та ідеї, повязані з оподаткуванням. Податкова система повинна бути не лише справедливою, а й ефективною. Тут слід уникати марнотратства так само, як і в будь-якій економінчй діяльності, державній чи приватній. Звідси випливають два конкретні наслідки для податкової політики: по-перше, податки не повинні спричиняти „надмірного тягаря” і, по-друге, витрати на податкову адміністрацію та збирання податків не повинні бути надто великим порівняно з отриманими надходженнями. Отже, проблема розроблення податкової системи полягає у мінімізації суперечностей між цілями ефективності та справедливості.

Можна виокремити низку основних прав платників податків, які слід визнати і підтримати, аби забезпечити справедливість податкової системи в демократичному суспільстві. Окремі країни вважають, що обєднали усі заходи, спрамовані на захист платників податків, у „хартію” або „декларацію” платників податків. До основних вихнаних прав платників податків належать такі:

- Право на охорону від втручання в особисте життя та конфіденціальність означає, що всі платники податків повинні мати право сподіватися, що податкові органи не втручатимуться без потреби у їхні приватні справи. На практиці це здебільшого інтерпретується як уникнення безпідставних пошуків та вимог інформації.

- Право доступу до інформації означає, що платники податків повинні мати доступ до найновішої інформації про фунціонування податкової системи і про те, як було розраховано розміри їхніх податків. Вони мають також бути поінформовані про свої права, зокрема про право подавати скаргу.

- Право подавати скаргу є визначальним пунктом будь-якої справедливої податкової системи, що належним чином захищає платників податків.

- Платники податків повинні мати досить високи ступінь упевненості щодо результатів своїх дій.

Сутність основних видів страхування

Страхування є самостійною сферою фінансової системи. Включаючи сферу страхування до фінансової системи, ми виходимо з того, що економічна категорія страхування є складовою категорії фінансів. Водночас можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування.Це:

1) Страхування повязане тільки з перерозподільними відносинами, які обумовлені наявністю настання раптових, непередбачених подій, тобто страхових випадків, які завдають матеріальної або іншої шкоди народному господарству і населенню.

2) При страхувані має місце солідарне розкладення нанесеного збитку між учасниками. Винекнення таких перерозподільних відносин обумовлене тим, що випадковий характер заподіяння шкоди спричиняє матеріальні або інші втрати, котрі, як правило, охоплюють не всі господарства, не всю територію даної країни чи регіону, а лише їх частину.

3) Замкнене розкладення збитків обумовлює зворотність коштів, мобілізованих у страховий фонд. Страхові платежі кожного страхувальника, внесені в страховий фонд, мають тільки одне призначення – відшкодування ймовірної суми шкоди у визначеному територіальному маштабі протягом певного періоду.

4) Перерозподільні відносини у страхуванні виходять за рамки календарного року. Розкладення збитків у часі повязане із випадковим характером виненкнення надзвичайних подій: кілька років підряд надхвичайних подій і не може бути, і точний час їх настання невідомий.

Наведені особливості перерозподільних відносин, що виникають під час страхування, уможливлюють таке його визначення:

Страхування як економічна категорія – це сукупність особливих замкнутих перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду і його використання для відшкодування збитків, заподіяних за непередбачених несприятливих обставин, а також для надання матеріальної допомоги громадянам у разі настання певних подій у їх житті.

Страхування є гарантом компенсації збитків, заподіяних майновим інтересам держави, субєктів господарювання і населення. Воно значною мірою звільняє бюджет від тягаря витрат на відшкодування збитків, що мають місце внаслідок руйнівних природних катаклізмів, техногенних катастроф, епедемій та інших нещасних випадків, захищає підприємців від майнових і комерційних витрат, забезпечує підтримку рівня життя громадян.

Підприємництво і страхування нерозривно повязані. Наявність ринкових відносин обумовлює необхідність дій самостійних виробників на свій страх і ризик, що посилює значення страхових послуг. Для підприємництва характерні освоєння нових сучасних високоефективних технологій, випуск удосконаленої і нової продукції, готовність ризикувати на ринку, що може викликати збитки. Отже, у підприємців виникає страховий інтерес.

Страхування є ефективним засобом реалізації соціальної політики держави, здійснюючи матеріальний захист громадян шдяхом виплати пенсій і грошової допомоги через систему державного соціального страхування.

Страхування – стабільне джерело інвестиційних ресурсів держави. Вкладаючи кошти страхових резервів в приорітетні галузі, держава спроможна вирішувати глобальні економічні завдання. Страхування має стратегічне значення у розвитку національної економіки.

Отже, страхування є одночасно засобом залучення грошових ресурсів і способом відшкодування збитків.

Сутність страхування проявляється у його функціях. Вони дають змогу виявити особливості стрвахування як сфери фінансової системи. Страхуванню властиві функції: ризикова, попереджувальна, нагромаджувальна та контрольна.

Головною, визначальною є ризикова функція, оскільки страховий ризик, як імовірність збитків безпосеродьо повязаний з основним призначенням страхування – надання грошової допомоги постраджалим господарствам або громадянам. Саме в рамках ризикової функції відбувається перерозподіл грошових коштів серед учасників страхування у звязку з наслідками страхових подій. Страхування виконує також попереджувальну функцію, повязану з використанням частини страхового фонду на сменшення наслідків страхового ризику. У страхуванні життя категорія страхування найбільшою мірою зближається з категорією кредиту при заощадженні за договором страхування на дожиття обумовлених страхових сум. Заощадження грощових сум за допомогою страхування на дожиття повязане з потребою в страховому захисті досягнуто сімейного статку. Отже страхування може мати й нагромаджувальну функцію.

Контрольна функція страхування випливає з указаних вище трьох специфічних функцій і проявляється одночасно з ними в конкретних страхових відносинах в умовах страхування. Відповідно до вимоги контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових операцій.

страхові відносини є досить різноманітними. Як правило, вони є дво- чи тристоронніми. Двосторонніми відносини складаються між страховиком і страхувальником, який водночас є і застрахованим, тристоронні – між страховиком, страхувальником та застрахованим.

В окремих випадках у страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це зумовлено двома факторами страхових відносин: співстрахування і перестрахування. Співстрахування – це розміщення одного ризику частками у кількох страховиків. Зазвичай на кожну страхову суму видається окремий поліс. перестрахування – це передання договору страхування від одного страховика до іншого. У цих відносинах перший страховик, приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ним передає іншому страховикові на відповідних умовах.

Страхові відносини включають:

- страхові платежі;

- виплату страхового відшкодування;

- перестрахування;

- розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;

- отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.

Страхові платежі – це перерахування коштів страхувальником страховику. Вони можуть здійснюватись одноразово чи поетапно.Внесення страхових платежів здійснюються на основі страхових тарифів – розміру плати з одиниці страхової суми.

Страхове відшкодування – це виплата страховиком застрахованому повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників – страхової суми і страхового збитку.

Установленні різні системи вихначення розміру страхового відшкодування. Основними є методи повної і пропорційної відповідальності. За повної відповідальності страховика страхове відшкодування виплачується в розмірі заподіяних збитків, але не більше страхової суми. За пропорційної системи відповідальність розподілюється між страховиком і застрахованим у пропорції, яка відображає співвідношення між страховою сумою і вартісною оцінкою обєкта страхування.

Страхові відносини між субєктами страхування і грошові потоки регулюються відповідними угодами між страховиком і страхувальником, які мають юридичну силу. Документ,що засвідчує факт страхування, називається страховим полісом. Він видається страховиком після сплати страхового внеску. У страховому полісі вказуються обєкт і вид страхування, строки дії договору і страхові випадки.

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об’єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також накопиченням страхових сум. Враховуючи останнє, саме страхування життя характеризується ознакою, накопичення страхових сум під час дії договору страхування. Це пов’язане з тим, що сукупність ризиків, які беруть на себе страхові компанії при проведенні страхування життя, за будь-яких умов передбачає необхідність здійснення виплати страхувальнику (застрахованому або користонабувачу). На відміну від страхування життя страхування від нещасних випадків і медичне страхування не передбачають поступового накопичення страхової суми під час дії договора страхування, і тому вони називаються ризиковими видами особистого страхування.

Ризики, які існують при страхуванні життя, пов’язані з невизначеністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя, наприклад годувальника сім’ї, породжує значні проблеми фінансового забезпечення в похилому віці.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку. Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена й відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров’я від нещасного випадку.

Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розглядалося як вигідне вкладення грошей. Страхувальник (застрахований) за договором страхування життя може розраховувати на страхову суму або пенсію у разі дожиття до закінчення договору, що є засобом накопичення коштів. Страхування життя може бути й захистом спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку спадщини, що призначається кожному з них. Отже, страхування життя сприяє полегшенню передачі майна, створенню грошових фондів для різних цілей (наприклад, витрат на успадкування або поховання).

Страхування до вступу в шлюб (весільне) передбачає, що договір може бути укладений із батьками (усиновителями) та іншими родичами дитини, опікунами (піклувальниками), тобто з фізичними особами, а також з юридичними особами - підприємствами, установами, організаціями. При укладанні договору з фізичною особою страхова компанія оговорює її вік (наприклад, від 18 до 72 років з умовою, що на момент закінчення договору цій особі буде не більше як 75 років) і стан здоров’я. Так, договори страхування не можуть бути укладені з непрацюючими інвалідами І групи. Договори страхування можуть укладатися відносно дітей віком від дня народження до 15 років на випадок дожиття застрахованого до закінчення строку страхування і вступу в зареєстрований шлюб або досягнення 21 року. Період вступу у шлюб обмежується дожиттям застрахованого до 21 року. Договір страхування до вступу в шлюб може передбачати й відповідальність страховика при настанні смерті застрахованого під час дії договору або при втраті здоров’я у зв’язку із нещасним випадком.

Дуже популярним як у колишньому СРСР загалом, так і в Україні зокрема було змішане страхування життя, що, як і інші види страхування, давало впевненість в одержанні страхової суми як у разі закінчення дії договору, так і в разі настання інших обумовлених у договорі подій.

Страхування дітей можна назвати різновидом змішаного страхування життя. Страхувальниками з цього виду страхування є батьки та родичи дитини, які укладають договори страхування і сплачують страхові внески. Вік і стан здоров’я страхувальника взагалі не має значення при укладанні договору страхування, але страхові компанії їх можуть оговорити. Крім того, договори страхування дітей можуть бути укладені й юридичними особами - підприємствами, установами, організаціями.

При укладанні договору страхування враховується вік застрахованої дитини. На страхування приймаються діти віком від дня народження до 15 років (страхова компанія може обумовити й інші вікові межі). Стан здоров’я дитини при укладанні договору не має значення. Договір страхування укладається на підставі заяви страхувальника встановленої форми. Укладаючи договір страхування, страхувальник насамперед цікавиться можливістю накопичити до закінчення договору страхування певну суму. Здебільшого договори страхування дітей укладаються на дожиття до закінчення строку страхування. При укладанні договору страхування за домовленістю сторін визначається розмір страхової суми. При цьому страхова компанія може обумовити й мінімальний її розмір.

Довічне страхування. Договори довічного страхування поширюються на фізичних осіб, які перебувають у певних вікових межах, наприклад у віці від 20 до 70 років, і не укладаються з інвалідами І групи.

Основою для укладання договору страхування є письмова заява, яка підписується страхувальником особисто. Страхувальником визначається особа (фізична або юридична), яка при настанні страхового випадку одержить страхову суму. Страхова сума встановлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником. Правила страхування можуть встановлювати мінімальний і максимальний розміри страхової суми. Розмір місячного внеску залежить від віку страхувальника на день подання заяви про страхування, страхової суми і встановлюється окремо для чоловіків і жінок за таблицею, яка прикладається до правил страхування. У разі припинення сплати внесків договір діє довічно, якщо страхувальник сплатив усі внески, або протягом певного часу, якщо внески сплачені за два роки і більше (строк виплати залежить від віку страхувальника на день подання заяви про страхування і кількості років і місяців, за які були сплачені внески).

Страхувальнику надається право і період дії договору зменшити розмір страхової суми (але не менш ніж до встановленого правилами страхування рівня) і далі сплачувати внески у зменшеному розмірі. У цьму разі частина сплачених внесків може бути за бажанням страхувальника йому повернена або зарахована як внески за наступний період.

У разі настання смерті страхувальника виплачується страхова сума, обумовлена договором, призначений ним особі. Винятками вважаються ті випадки, коли страхувальник помер, перш ніж минуло 2 роки від початку свтупу договору в силу, від злоякісного (онкологічного) захворювання чи захворювання серцево-судинної системи, або внаслідок самогубства (наслідків замаху на самогубство); смерть страхувальника настала у зв’язку зі здійсненням дій, у яких слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину.

У разі відмови у виплаті страхової суми страхувальникові повертається обумовлена частина сплачених внесків.

Страхування додаткової пенсії. Добровільне страхування додаткової пенсії є своєрідним страхуванням на дожиття, яке попри безперечну доцільність з різних причин досі не набуло в Україні достатнього розвитку.

Одним із найпопулярніших видів особистого страхування є змішане страхування життя. Змішане страхування життя дає змогу поєднувати в одному договорі і на одну особу страхування на випадок дожиття і на випадок смерті. Отже, змішане страхування життя поєднує в собі два ризики, які суперечать один одному: з одного боку - дожиття до певної дати або події, а з іншого - смерть. Проте фактично присутній лише один ризик: людина або доживе до кінця дії договору, або ні. Страхувальник, який укладає договір змішаного страхування життя, не тільки забезпечує, й створює накопичення. Він має впевненість у тому, що в будь-якому разі не втратить своїх внесків.

Як правило, у змішаному страхуванні життя страхувальник, який сплачує внески, і застрахований є однією й тією самою особою. Умовами договору страхування може передбачатися відповідальність страховика і при настанні нещасного випадку із застрахованою особою. Але йдеться не про факт нещасного випадку, а про його наслідки, які призвели до постійної втрати загальної працездатності. За тимчасову втрату працездатності (наприклад, пов’язану з легким пораненням, опіками) страхова компанія страхової суми не виплачує.

У багатьох країнах пенсійне забезпечення громадян здійснюється приватними фондами (наприклад, пенсійні фонди підприємств). Зацікавленість підприємств у розвитку приватного страхування пояснюється тим, що продумана пенсійна програма може сприяти зменшенню плинності найбільш кваліфікованих кадрів. Крім того, підприємство, яке робить внески на страхування пенсії своїх працівників, має пільги щодо сплати податків.

Пенсійне страхування передбачає, що страхова компанія здійснює застрахованій особі виплати, які пов’язуються з виходом на пенсію (страхування додаткової пенсії) або віком, установленим договором страхування. Відповідальність страхової компанії за договорами страхування додаткової пенсії може бути розширена за домовленістю сторін. Так, додатково до умов договору страхування додаткової пенсії страхова компанія може взяти на себе відповідальність здійснити виплати в разі настання нещасного випадку або смерті страхувальника (застрахованого). Стархова компанія може надати страхувальникові можливість укласти договір страхування на користь іншої особи.

Особисте страхування - це форма захисту від ризиків, які загрожують життю людини, його працездатності, здоров’ю. Життя чи смерть не можуть бути об’єктивно оцінені. Застрахований може лише спробувати запобігти тим матеріальним труднощам, котрі можуть з’явитися у випадку смерті чи інвалідності.

Страхування відноситься до особи як до об’єкту, який наражається на ризик, знаходиться у зв’язку з життям, рівнем фізичної працездатності, станом здоров’я чи пенсійним забезпеченням. Як наслідок, застрахований повинен бути визначеною особою, і повинна бути персоеіфіцирована особа, що наражається на дію визначених ризиків.

За умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового проживання кожної людини існує нагальна потреба попередження і відшкодування збитків, завданих стихійним лихом та нещасними випадками. Без її задоволення неможливо забезпечувати безперервність процесу виробництва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об’єктивний характер і в своїй сукупності формують зміст економічної категорії «страховий захист».

Практичне завдання

Завдання 1

Визначити нарощену суму боргу, що одержить вкладник наприкінці терміну, якщо відомі наступні дані: К0=48 тис.грн., n=3 роки, m=18місяців, d=235днів, P.S=19% . Потрібно застосувати для розрахунку спочатку ставку простого, а потім складного відсотка.Порівняти результати.

І)Розвязок:

Спочатку розрахуємо нарощену суму боргу за ставкою простого відсотка, за формулою:

Kn = K0 (1+pn),отже отримуємо

Kn = 48·(1+0,19·3) =75360грн.

Наступним кроком буде розрахунок нарощеної суми боргу за ставкою складного відсотка, який розраховується за формуло

Kn = K0 (1+s)n отже отримуємо

Kn = 48·(1+0,19)3 = 48·1,69 = 81120грн.

Виходячи із зазначеної формули, знаходимо первісну суму :

К0 = Kn / (1+s)n і отримуємо

К0 = 81120/ (1+0,19)3 = 48000

Отже, порівнюючи суми боргу можна зробити висновок, що нарощена сума боргу за ставкою складного відсотка більша ніж нарощена сума боргу за ставкою простого відсотка на 5 760грн.

ІІ) Розвязок:

Спочатку розрахуємо нарощену суму боргу за ставкою простого відсотка, за формулою:

m

Kn = K0(1 + p )

12

отже отримуємо Kn = 48(1+0.19·1.5) = 48 · 1.285 = 61680грн.

Наступним кроком буде розрахунок нарощеної суми боргу за ставкою складного відсотка, який розраховується за формулою:

Kn = K0 (1+s)n

де n = m/12 = 1.5

отже отримуємо Kn = 48·(1+0,19)1,5 = 48 · 1.3 = 62400грн.

Виходячи із зазначеної формули, знаходимо первісну суму :

К0 = Kn / (1+s)n і отримуємо

К0 = 62400/ (1+0,19)1,5 = 48000

Отже, порівнюючи суми боргу можна зробити висновок, що нарощена сума боргу за ставкою складного відсотка більша ніж нарощена сума боргу за ставкою простого відсотка на 720грн.

ІІІ)Розвязок:

Спочатку розрахуємо нарощену суму боргу за ставкою простого відсотка, за формулою:

d

Kn=K0(1+ p )

360

отже отримуємо, Kn = 48·(1+0,19·0,65277) =53953,26грн.

Наступним кроком буде розрахунок нарощеної суми боргу за ставкою складного відсотка, який розраховується за формулою:

Kn = K0 (1+s)n

де n = d/360 = 235/360 = 0,65277

отже отримуємо Kn = 48·(1+0,19)0,65277 = 48· 1,125 = 54000грн.

Виходячи із зазначеної формули, знаходимо первісну суму :

К0 = Kn / (1+s)n і отримуємо

К0 = 54000 / (1+0,19)0,65277 = 54000/1,125 = 48000

Отже, порівнюючи суми боргу можна зробити висновок, що нарощена сума боргу за ставкою складного відсотка більша ніж нарощена сума боргу за ставкою простого відсотка на 46,74 грн.

Завдання 2

Визначити суму, яку необхідно вкласти в банк під і = 13% річних, щоб за t = 19 років сума склала S = 439грн? Застосувати длярозрахунку спочатку ставку простого відсотка, а потім складного відсотка.Порівняти результати.

Розвязок:

Спочатку розрахуємо суму вкладення за ставкою простого відсотка, за формулою:

P = S / (1 + it) отже отримуємо

P = 439 / (1 + 0.13 · 19) = 439 / 3.47 = 126.51

Наступним кроком буде розрахунок суми вкладення за ставкою складного відсотка, яка розраховується за формулою:

P = S / (1+i)n

отже отримуємо, P = 439 / (1+0.13)19 = 439 / 10.20= 43.05грн.

Тепер порівняємо результати

126,51 – 43,05 = 83,46грн. становить різниця ставки складного відсотка та ставки простого відсотка.

Завдання 3

На скільки років повинний бути вкладений капітал у сумі 9800 гривень при 19% річних (простий відсоток), щоб первісна сума зросла на 2500грн.?

Розвязок:

Дані завдання де S=9800, i = 19% = 0.19, P=2500

Для того щоб визначити термін вкладення капіталу використаємо формулу

S - P

t=

Pi

9800 - 2500

та отримуємо t = = 15.4 років

2500 · 0.19

Отже, потрібно 15,4 роки для того, щоб сума капіталу 9800грн. зросла на 2500грн.

Завдання 4

Статутний капітал акціонерного товариства, яке випустило 32,5 млн.шт. акцій, складає 87,9 млн.грн. Ці акції продані за ціною 1,45грн., і за них виплачується дивіденд 75% річних. Визначити номінальну ціну акцій, їх курс та суму дивідендів ( дивідендний дохід).

Розвязок:

Спочатку визначемо номінальну ціну акцій за формулою,

Pn = УК / N,

де УК – величина статуту,

N – кількість акцій, отже отримуємо

Pn = 87,9 / 32,5 = 2,70 млн.грн.

Далі розрахуємо курс акцій за наступною формулою:

Kp = (Pr /Pn) · 100

де Pr – ринкова ціна,

Pn – номінальна ціна, отже отримуємо

Kp = ( 1,45 / 2,70) · 100 = 53,7грн.

Наступним кроком буде розрахунок дивідентного доходу, який розраховується за наступною формулою

Ld = id · Pn

де id – ставка дивідентів,

Pn – номінальна ціна акцій, отже

Ld = 0,75 · 2,70 = 2,025грн.

Отже номінальна ціна акцій складає 2,70 млн.грн., курс акцій становить 53,7 грн., а дивідентний дохід дорівнює 2,025 грн.

Висновки

Вивчаючи функції фінансів, необхідно зрозуміти, що функції завжди похідні від сутності, яку вони виражають і показують як, яким чином реалізується суспільне призначення даної економічної категорії. Оскільки специфічне суспільне призначення фінансів - забезпечити розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту, вираженої в грошовій формі, між різними суб'єктами господарювання і напрямами цільового використання, сутність фінансів проявляється, перш за все, через розподільну функцію.

Будівництво незалежної держави неможливе без створення власної фінансово-грошової системи. При ведучій ролі Національного банку України в напрямі демонополізації виробництва з метою поліпшення існуючих економічних відносин сформована широка мережа банківських установ. Введена національна грошова одиниця. Однак демонополізація фінансової системи, небачено швидке розширення мережі комерційних банків відбувалося стихійно, без належної законодавчої бази і надійного контролю з боку держави. У результаті сфера банківської діяльності створила умови для численних зловживань. Постійний випуск не підкріплених реальними товарами грошей (емісія) протягом 1992-1995 г.г. набуває некерованого характеру і приводить до гіперінфляції. Силові методи монетарної політики 1996-99 г.г. в умовах непрекращающегося спаду виробництва

назад |  1  | вперед


Назад

 Это интересно
 Реклама
 Поиск рефератов
 
 Афоризм
Если, проснувшись утром, вы обнаружите в своей постели некрасивую и нелюбимую женщину, не огорчайтесь! Радуйтесь, что вы вообще проснулись!
 Гороскоп
Гороскопы
 Счётчики
bigmir)net TOP 100