Реферати українською
Українські вчені у фізиці - Фізика -



Долі українських учених дуже подібні між собою: їхню творчість знають на чужині і мало або зовсім не знають на батьківщині. Українська зем­ля дуже багата на таланти. Цілу плеяду геніальних учених і винахідників, співаків і ком­позиторів, письменників і по­етів вона подарувала людству. Але через трагічну долю цієї багатостраждальної землі її синам і дочкам доводилося залишати свій рідний край, поневірятися на чужині і там збагачувати скарбницю знань нашої цивілізації, бо на отчій землі таланти їхні не завжди належно оцінювалися, а інко­ли привласнювалися іншими народами і видавалися за свої. Про це влучно сказав видатний російський учений князь М.С.Трубецькой: «...культура, яка з часів Пет­ра І живе і розвивається в Росії, являється органічним і безпосереднім продовжен­ням не московської, а київсь­кої української культури...». А відомий український критик І. Дзюба підкреслює, що «кон­че потрібно повернути Україні імена видатних діячів, митців та вчених, «привласнених» іншими культурами. Бо серед них є чимало таких, чиїми іменами пишається весь світ. Чого, наприклад, варті по­відомлення типу: «Володимир Коваленко — «Містер Лазер», або «Михайло Остроградський — батько російської ма­тематики», «Ігор Сікорський — американський учений— «Лю­дина-гелікоптер», «А. Йоффе — батько сучасної російської фізики». Вибачте, але всі ці «батьки» і «містери», ці гені­альні люди і сотні інших — сини України, нею народжені, виколисані і виховані.

Чомусь ніхто не називає Марію Склодовську-Кюрі французьким ученим, чи Енріко Фермі — американським ученим, хоча їхні наукові до­сягнення пов'язані з цими країнами.

Усім нам нарешті треба усвідомити, що культура і на­ука кожної нації належать людству. А наш святий обо­в'язок шанувати своїх світочів науки і культури, пишатися ними і популяризувати їх, інакше наше самоусвідом­лення як нації буде неможли­вим. Як свідчать енциклопе­дичні дані, в дорадянський період понад п'ятсот синів і дочок України здобули виз­нання за кордоном. Понад 70 учених-фізиків працюють на теренах західної науки, їм належить істотний доробок у науковому потенціалі. На жаль, мало хто з наших зем­ляків має можливість щось прочитати про них.

Однією з найяскравіших і найпопулярніших постатей і разом з тим найбільш замов­чуваним є наш геніальний учений-фізик, філософ і перекла­дач, громадський діяч і пуб­ліцист, великий патріот, про­фесор Іван Павлович Пулюй (1845—1919).

Одним із перших застосу­вав поняття квантової механі­ки для з'ясування механізмів взаємодії електромагнітного випромінювання з твердими тілами О. Смакула.

Людиною дивовижного обдарування, ученим з над­звичайним талантом новато­ра, в доробку якого десятки відкриттів і винаходів світово­го значення, був Микола Пильчиков (1857-1908). На­родився в М.Полтаві, в родині подвижника національного руху Дмитра Пильчикова. Його талант проявився дуже рано. Уже в гімназії він захоп­лено займався експеримен­тами в галузі фізики, хімії, техніки. Ще на II курсі фізико-хімічного відділення Хар­ківського університету винай­шов електричний фонограф, випередивши на кілька деся­тиріч зарубіжних учених. Зок­рема Т. Едісона, фонограф якого був механічним. За своє коротке життя він напи­сав 18 наукових праць, роз­робив 9 фізичних і фізико-хімічних приладів, з яких реф­лектометр для рідин був виз­наний у всьому світі, розро­бив ефективний оптично-гальванічний метод вивчення процесів електролізу. Буду­чи ординарним професором Харківського університету, Пильчиков створив метроло­гічну станцію, де проводив практичні заняття та власні дослідження. Там він започаткував ряд нових методів дослідження і створив ряд і цінних приладів світового значення (інклінатор, однонитковий сейсмограф та перший у світі викорис­тав Х-промені для просвічування й діагностики захворювань, відкрив явище фото-гальванографії винайшов спосіб керування різними механізмами і пристроями по радіо. У 1899 — 1900 рр. М.Пильчиков уперше здійс­нив експериментальні дослідження з радіоактивності, чим започаткував нову галузь науки — ядерну фізику. Пиль­чиков сконструював так зва­ний радіопротектор для захи­сту радіопередач від пере­хоплення. Під його керівництвом почалися дослідження в галузі радіофізики та кріоген­ної фізики.

М.Пильчиков завжди був непримиренним до націо­нального гніту, брав участь у визвольному русі в Полтаві, був членом таємного товари­ства «Унія». Все своє життя він боровся за піднесення рідної мови, рідної науки, за що заз­нав переслідувань і цькувань. Доведений до відчаю, 19.06.1908 р. пострілом у сер­це обірвав своє життя. Так видатний учений із світовим іменем виразив свій протест проти реакції, тьми, шибениць і сваволі московських шо­віністів.

Великий внесок у розвиток світової фізики зробив дирек­тор і засновник Інституту кри­сталофізики в Берліні, почес­ний член Наукового товари­ства імені Т.Шевченка, Україн­ського товариства інженерів, почесний член Німецького фотографічного товариства Остап Стасів. Народився він у с.Борщовичі, що біля Льво­ва. Після успішного закінчен­ня гімназії в Перемишлі на­вчався у Львівському універ­ситеті, потім у Берлінському, а згодом в інституті фізики Гессенського університету. В 1931 р. він став науковим співробітником Геттингенського університету. Опубліку­вав свою працю, в якій впер­ше у світі пояснив явище пе­реміщення центрів забарв­лення під впливом електрич­ного поля, чим було започат­ковано новий напрям у фізиці твердого тіла. Особливо важливе значення має цикл його досліджень механізмів утво­рення прихованого фотогра­фічного зображення. В 1947 р. став професором Дрезденського технічного університету, на базі якого заснував інсти­тут кристалофізики Німецької академії наук. Професор Стасів усе життя мріяв відвіда­ти Україну і лише один раз це йому вдалося (1969). Але до рідного села його так і не до­пустили. Побувавши в Києві, він із сумом згадував: «Київ справив на мене гарне вра­ження. Однак я не думав, що в Києві так мало людей говорять українською мовою. По-моєму, українську мову знай-I деш скоріше на селі, ніж в самому Києві».

Не можна не згадати видатного вченого і патріота України, чиїм ім'ям пишається і світ. Це Олекса Біланюк. Той Біланюк, який ще в 60-х роках насмілився зазіхнути на авторитет А. Ейнштейна та цілих поколінь учених, які вважали безсумнівним існування в природі межі максимальної швидкості. Олекса Біланюк, опублікувавши ряд праць із тахіонної проблематики, довів, що існують надсвітлові частинки — тахіони, які не можуть рухатися зі швидкістю, меншою від світлової або рівною їй. Тим самим він започаткував нову галузь теоретичної фізики. Народився О.Біланюк у 1926 р. на Лемківщині. Електротехніку вивчав у Бельгії, ступінь доктора наук здобув у Мічиганському університеті, а професора фізики — у Квартморському коледжі США. Основний напрямок його наукової діяльності —експериментальна ядерна фізика.

Багато українських учених – гігантів світової фізики, яких буремні вітри ХХст. занесли за межі України, зро­били вагомий внесок у світо­ву культуру і науку, що є час­ткою творчого потенціалу ук­раїнської нації. До таких уче­них треба віднести Юрія Кістяківського (1900—19821—директора інституту ім. Планка, наукового радника президен­та США Ейзенхауера, профе­сора Прінстонського і Гарвар­дського університетів, спеціа­ліста з молекулярної кінетики і спектроскопії, видатного вченого в галузі ядерної фізи­ки і співавтора водневої, а потім нейтронної бомб; Ми­хайла Яримовича — керівни­ка програм з фізики міжпла­нетного простору і систем космічних польотів: миколу Галоняка — професора елек­тричної інженери Ілінойського університету США; Володи­мира Романіва — дослідника напівпровідникової фізики і техніки; Петра Грицака—професора механіки, головного проектувальника теплової си­стеми супутників «Тельстар»; Ієна Шевчука, який зробив рідкісне відкриття — виявив зоряний спалах у Великій Магеллановій Хмарі; Джорджа Гамова — автора теорії пер­вісного вибуху (він з'ясував генетичний код ДНК); Рома­на Яцківа, Юрія Даревича, Марка Горбача, Романа Каню­ка. Є багато інших провідних учених-фізиків, серед яких чи­мало лауреатів, академіків, які займали і займають високі посади. Але, безперечно, більшість фізиків з українсь­ким корінням жили і живуть у Росії. Серед них такі світила, як М. Боголюбов — засновник школи теоретичної фізики, Дмитро Іваненко, що перед­бачив роль нейтронів у будові ядра, Г.Буккер — директор-інституту ядерної фізики в Новоросійську, Микола Леонтович — академік, працював у галузях електродинаміки, термодинаміки, оптики, кван­тової механіки, радіофізики тощо. Він розробив інерційну теорію плазми. Петро Капіца —директор інституту фізичних проблем Академії наук, лауре­ат Нобелівської премії, основні праці з ядерної фізики та фізики і техніки низьких температур, електроніки, відкрив явище надплинності, створив потужні НВЧ-генетори тощо. (На жаль, останні два вчені чомусь не захотіли залишитися українцями.)

Багато українських учених пережили тяжкі дні випробу­вань: це і погромні статті в пресі, й образливі допити і не­стерпні тортури з протореною дорогою на Колиму — «эту чудную планету, откуда возврата нету». Тисячі з них — відомих, маловідомих і невідо­мих — закатовано, деякі на віки вічні спочили в ко­лимській мерзлоті. І нині на­став благословенний час для повернення слави і честі вірних синів України, її ли­царів, що у часи найважчих лихоліть не зрадили своєї землі.



Назад

 Это интересно
 Реклама
 Поиск рефератов
 
 Афоризм
Никогда не бойся делать то, что ты не умеешь. Помни, ковчег был построен любителем. Профессионалы построили "Титаник".
 Гороскоп
Гороскопы
 Счётчики
bigmir)net TOP 100