основне завдання соціального передбачення і прогнозування. "Прогноз" в
сучасному значенні слова - це не просто передбачення, а особливий вид його, який
суттєво відрізняється від усіх інших видів високим ступенем обгрунтованості,
об'єктивності. Прогнозування є процесом отримання знань про майбутнє на грунті
спеціальних наукових методів. Соціальне прогнозування проводиться, як правило, на
основі міждисциплінарних досліджень, в процесі інтеграції гуманітарного,
технічного знання і природознавства. До основних методів соціального прогнозування
належать методи екстраполяції, метод історичної аналогії, комп'ютерного
моделювання, метод побудови сценарію майбутнього і методи експертних оцінок. За
своїми видами соціальні прогнози бувають пошуковими, нормативними, аналітичними і
застерігаючими.
Щодо соціального передбачення, створення моделей майбутньої цивілізації, то
особливо активно ця проблема починає розроблятися в західній футурології починаючи
з 60-х років нашого століття. Численні моделі нової цивілізації породжують і
численні її назви - постіндустріальне суспільство, суспільство третьої хвилі,
технотронне, споживацьке, трансформаційне тощо. Останнім часом все частіше
використовується термін "інформаційна цивілізація". Незважаючи на
те, що залишаються ще технократичні сподівання на вирішальне значення техніки і
науки, пріоритетними стають інші варіанти розвитку майбутнього суспільства. Які ж
контури нової цивілізації ?
По-перше, очевидним стає принципово інший тип детермінації нової цивілізації. Це
будуть вже не соціально-економічні і техніко-технологічні чинники, а фактори
людської самодетермінації - свідомості, вільного вибору, соціально-культурних
пріоритетів.
По-друге, така цивілізація буде грунтуватися на іншій, ніж техногенна, системі
культурних цінностей: на етиці ненасильства, на відмові від культу сили і
панування, на толерантному ставленні до різних культурних традицій, на принципово
інших засадах відношення до природи. Зростаюча цілісність і єдність людства буде
супроводжуватися зростанням багатоваріантності і різноманітності культурного
розвитку.
По-третє, нове суспільство буде засноване на розвитку нового типу соціальних
зв'язків людей. Суспільство розрізнених, атомізованих індивідів зміниться на
суспільство вільних соціальних спільнот, де людина стане будувати свої зв'язки,
виходячи з міркувань вільного вибору, орієнтуючись на власні смаки і потреби.
По-четверте, технологічною основою майбутньої цивілізації будуть принципово нові
процеси і об'єкти, які набули назви ''синергетичних'', тобто таких, що здатні до
саморозвитку (комп'ютерні системи, біотехнологічні комплекси).
Попри всі соціальні прогнози, теоретичні доводи, емпіричні прояви цих тенденцій,
чи реалізуються вони - це питання, на яке може відповісти лише історія.
Висновок
Базуючись на проведеному дослідженні ми можемо зробити наступні висновки та
узагальнення. В розумінні поняття "суспільство" потрібно виділяти два
аспекти, два виміри - індивідуальний і соціальний. По-перше, суспільство - це самі
люди в їх суспільних відносинах. Всі суспільні явища є врешті-решт результатом дій
індивідів, їхніх цілей, бажань, думок, вільного вибору. Причому діють ці індивіди
не відокремлено один від одного, тому суспільство є не просто сукупністю
індивідів, а відкритою системою їх спілкування, взаємозв'язків і взаємодій.
По-друге, суспільство є такою системою, що здатна до саморегуляції. Процес
упорядкування та організації суспільних відносин породжує відносно самостійні і
незалежні від індивідів форми суспільної інтеграції і регулювання відносин між
індивідами, між соціальними спільнотами, між людиною і природою (виникає система
норм і правил, прав і обов'язків, заборон і дозволів).
Саме така суперечлива особливість суспільної реальності - бути продуктом
взаємодії індивідів, відбитком їх суб'єктивності (цілей, інтересів, бажань) і
разом з тим незалежним від них надіндивідним, об'єктивним утворенням - обумовлює
специфіку соціальної закономірності (соціальної детермінації), що якісно
відрізняється від закономірностей природи. Суспільне буття та історія людства,
оточуючий нас предметний світ складаються з зусиль конкретних індивідів, є
результатом їх діяльності, продуктом конкретно-історичної форми відношення людей
до природи. Проте саме цей результат стає об'єктивною умовою людського існування.
Незважаючи на те, що люди самі творять свою історію і суспільне життя, форма
"включення" їх в суспільно-історичний процес обумовлена не тільки
ступенем освоєння ними культурної спадщини, не тільки їх суб'єктивними
прагненнями, свободою вибору, але й об'єктивними умовами матеріального
виробництва, досягнутим рівнем суспільного розвитку, в тому числі - рівнем
суспільної свідомості. Отже, те, що має назву "соціальної детермінації",
є фактором залежності людей від продуктів та результатів їх власної діяльності. Із
сукупної діяльності індивідів розвиваються нові об'єктивні історичні обставини,
які, в свою чергу, визначають наступний розвиток людей. Тим самим, не існує
закономірних тенденцій історії без діяльності людей. Люди знаходяться в залежності
від об'єктивних умов і обставин життя, але разом з тим створюють і змінюють ці
обставини.
У центрі суспільства — людина. Без неї воно не існує. Які б матеріальні
цінності не нагромадили люди — будівлі, знаряддя праці тощо — все це
вмирає після того, як його залишили люди. Людина — суб'єкт і головна дійова
особа суспільства. Цей висновок лишається незаперечним незалежно від теоретичних
побудов та ідеологічних домінант суспільного розвитку.
Список використаної літератури
1. Андреев И.Л. Происхождение человека и общества. Москва, Мысль,
1982.
2. Бердяев Н. Смысл истории. Москва, 1990.
3. Вебер М. Избранные сочинения. Москва, Прогресс, 1990.
4. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. Москва,
Наука, 1991.
5. Сорокин П.А. Человек, цивилизация, общество. Москва, Политиздат 1992.
6. Старовойт І.С., Сілаєва Т.О., Орендарчук Г.О. Філософія. Навчальний
посібник. Тернопіль, Астон, 1997.
7. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Київ, Основи, 1994.
8. Тойнби А.Дж. Постижение истории. Москва, 1991.
9. Філософія: Підручник. За редакцією Заїченко та ін. Київ, 1995.
10. Філософський словник. За редакцією В.І. Шинкарука. Київ, Головна
редакція Української Радянської енциклопедії, 1986.
11. Франк С. Духовные основы общества. - М., 1992.
12. Человек и общество (основы современной цивилизации). Москва, Геликон,
1992.
13. Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М., 1991.
|
