Реферати українською
Аналіз стану соціальної політики в Україні. - Соціологія -



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
Азовський Регіональний Інститут Управління
      при З.Д.У.


Кафедра: економіки 
         підприємства       

 


  на тему:

       “Аналіз стану соціальної політики в Україні

 Виконала: 


Прийняв:  

 
Бердянськ

ЗМІСТ


Вступ…………………………………………………………………………………………………………………………………………3
1    Доходи населення
1.1 Структура доходів населення………………………………………………………5
1.2 Заборгованість із заробітної плати, пенсій,
             інших соціальних виплат…………………………………………6
2 Питання охорони праці………………………………………………………………………………………9
3 Пенсийне забеспечення……………………………………………………………………………………10
4 Зайнятисть населення та стан на ринку праці…………………………15
5 Соціальний захист населення……………………………………………………………………16
6 Практичне завдання……………………………………………………………………………………………24
Висновки………………………………………………………………………………………………………………………………26
Додаток 1……………………………………………………………………………………………………………………………28
Література…………………………………………………………………………………………………………………………29

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Посилення соціальної орієнтації економіки набуло важли-вого значення для політики реформ.
Стабілізація економічного розвитку неможлива без форму-вання соціальне благополучного суспільства. Поєд¬нання про-блем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соці-альних питань створює необхідні передумо¬ви для економічного оздоровлення, стабільного станови¬ща людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою економі-чне зростання і підвищення народного добробуту — взаємопо-в'язані процеси.
Соціальна сфера і економіка поєднані як причина І на-слідок, що безперервно змінюються місцями у процесі народ-ногосподарського розвитку. В економіці цей зв'язок інтерп-ретується у категоріях попиту І пропонування. З іс¬торії ві-домо, що вихід із кризи можливий за рахунок су¬купного попи-ту, в тому числі споживчого, який стає ката¬лізатором еконо-мічного зростання. Хрестоматійним прик¬ладом цього і антик-ризова політика США у період Вели¬кої депресії.
Вважається, що кейнсіанська модель економічного розвит-ку, яка грунтується на економіці попиту, супере¬чить пізнішим політико-економічним теоріям, зокрема монетаризму.
Постановка проблеми розвитку, що безпосередньо за¬чіпає со-ціальні питання, у такому взаємовиключному ра¬курсі не є продуктивною, оскільки незалежно від теоре¬тичної моделі ак-центування на попиті або пропозиції визначається конкретною економічною ситуацією.
На сучасному етапі проведення ринкових перетворень в Україні стабільність соціальної політики розглядається як важливий елемент економічної стратегії.
З метою стабілізації й поліпшення соціально-економіч¬ної ситуації Кабінет Міністрів України розробив заходи що¬до ре-алізації  1998—2000 рр. Основних напрямів соціаль¬ної полі-тики, затверджених Указом Президента України 18 жовтня 1997 р.
В Основних напрямах визначено курс розвитку соці¬альної сфери на середньотермінову перспективу. В його основі — ор-ганічне поєднання політики економічного зростання з активною соціальною політикою. При цьо¬му державна участь має бути вста¬новлення мінімальних соціальних гарантій, поєднання за-гальнодержавних механізмів з розвитком ініціативи міс¬цевих органів влади І створення єдиного соціального простору; забезпечення реалізації прав громадян у соці¬альній сфері, зафіксованих у Конституції України і зако¬нодавчих актах.
Успішне реформування соціальної сфери тісно пов'яза¬не зі стабілізаційними процесами в економіці й залежить від пода-льших перетворень у фінансовій, податковій та кре¬дитно-грошовій системах.
Велике значення має й вдосконалення її організацій¬ного, правового і фінансового механізмів.

 

 

1 ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Структура доходів населення

Нині макроекономічні умови залишаються вельми складними для вирішення соціальних проблем. Упродовж тривалого часу економіка пристосовувалась до обмежено¬го матеріального за-безпечення населення. Рівень заробіт¬ної плати на одиницю продуктивності праці в Україні, як і в інших країнах СНД, втричі нижчий, ніж у країнах з рин¬ковою економікою.
Це стало однією з головних причин, що деформували умови відтворення. Це виявилося, передовсім, у сфері на¬копичення капіталу, розподілу доходів і звуження ємності внутрішнього ринку. Помітно змінилась і структура су¬купних доходів насе-лення. Якщо у 1990 р. за результата¬ми щорічного обстеження бюджетів сімей структура до¬ходу населення складалась на 67,5% із заробітної плати й і 3,4% трансфертів у формі пен-сій, стипендій, соціальної допомоги, то у 1997 р. відповідно із 44,1 і 9.9%. Значно зросли надходження від особистого господарства (з 10.2 до 27,5%) і доходи з інших джерел (з 8.9 до 18,5%).[1]
Основну масу доходів населення отримує від трудової ді-яльності. Розподіл працівників за рівнем заробітної пла¬ти показує, що 60,0% із них мають місячний дохід до 150 грн тобто трохи нижчий від рівня середньої заробіт¬ної плати, 29,5% - до 300 гри., 17,3%   понад 300 гри. Розподіл чисе-льності працівників за рівнем нарахованої їм заробітної плати дещо поліпшився з початку року. Однак наведені дані свідчать про недостатність платоспромож¬ності середнього прошарку населення, який має стати ос¬новою для соціальної стабільності суспільства.[1]
Соціаль¬не становище громадян України і перспективи со-ціально¬го прогнозування будуть більш достовірними, якщо вра-хувати обсяги тіньової економіки й доходи від прихованих джерел.
 Розроблення статистич¬ними органами коефіцієнта Джині (концентрації доходів) сприятиме детальному вивченню соціа-льних пропорцій.
За офіційними повідомленнями, матеріальне розшару¬вання населення становить мінімум 1З разів. Левова час¬тка грошових накопичень належить невеликій за чисель¬ністю групі на-селення.

1.2 Заборгованість із заробітної плати, пенсій, інших соці-альних виплат

  Це явище, що з'явилося в 1992 р., у 1996 р. переросло в одну Із найгостріших соці¬альних проблем. За станом на 26 березня поточного року загальна сума заборгова¬ності із за-робітної плати, пенсій, стипен¬дій, допомог зросла до 11 млрд.грн., бюджетна заборгованість становила 4,4 млрд.грн. (40% загального боргу), що негативно позначається на життє-вому рівні населення, його купівельній спро¬можності, є пос-тійним чинником зрос¬тання соціальної напруженості в суспі-льс¬тві.
Загальна сума заборгованості із заро¬бітної плати за станом на 10 березня 1999р. становила 6,9 млрд.грн., збіль-шившись за два останні роки удвоє. За¬боргованість на одного працюючого ста¬новила майже 700 грн. Своєчасно не одержують заробітну плату дві третини працюючих.
З-поміж галузей економіки найвищою є заборгованість у промисловості (38% за¬гальної суми заборгованості), сільсь-кому господарстві (28), будівництві (9%).
Заборгованість із заробітної плати в 1998 р. зросла в усіх регіонах держави: у Сумській, Чернігівській, Львівсь-кій, Він¬ницькій областях вона зросла на 38-46%, тоді як у Київській, Рівненській, Запорізь¬кій, Чернівецькій областях — лише в ме¬жах 11-13%. У Тернопільській, Кірово¬градській і Волинській областях у серед¬ньому вона становить понад п'ять місяч¬них фондів заробітної плати. Водночас цей показник у Запорізькій і Закарпат¬ській областях вдвічі нижчий. У М.Києві заборгованість найнижча і становить менше за місяч-ний фонд оплати праці.
Наявні чинники штучного зростання за¬боргованості із за-робітної плати спонука¬ли Мінпраці проініціювати ухвалення в серпні минулого року Указу Президента "Про додаткові заходи щодо стримування штучного зростання заборгованості з за-робітної плати". Запровадження норм цього Указу, посилення державного конт¬ролю певною мірою дозволило стабілізу¬вати заборгованість із заробітної плати.
У 1998 р. темпи зростання заборгова¬ності на підприємст-вах недержавної фор¬ми власності були в п'ять разів більшими, ніж у державному секторі економіки (40 проти 8%). Аби темпи приросту на недер¬жавних підприємствах були такими, як у державному секторі, то загальна заборго¬ваність у 1998 р. була б меншою на 1 млрд.грн.
Особлива роль у вирішенні проблеми заборгованості на-лежить застосуванню механізму колективних договорів. Нині в Україні налічується понад 265 тис. підпри¬ємств і акціонерних товариств, а колек¬тивних договорів укладено лише на 55 тис. підприємствах, або лише на кожному п'ятому. Ними охоплено лише 68% пра¬цюючих.
Кабінет Міністрів останнім часом ухва¬лив низку постанов, спрямованих на пога¬шення заборгованості із заробітної плати в бюджетній сфері. Затверджено зав¬дання на 1999 р. з мобілізації додаткових надходжень до бюджетів усіх рівнів та Пенсійного фонду, погашення до жовтня п.р. заборгованості із соціальних виплат з місцевих бюджетів.
Однак у першому кварталі стан справ суттєво не поліпши-вся. Найгірша ситуація з соціальними виплатами склалася в Чер¬нігівській області: заборгованість тут пе¬ревищує 10 мі-сяців. У Тернопільській, Во¬линській, Рівненській, Херсонсь-кій об¬ластях, Автономній Республіці Крим соці¬альні виплати заборговані за півроку.

 

 

 

 

 

2 ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ.

 Реалізація державної політики дозволила впродовж останніх років забезпечити стабільне зни¬ження виробничого травматизму. Порів¬няно із 1993 р. загальний травматизм зме-ншився в 2,3 раза, зі смертельними наслідками — в 1,5 раза.
Проте стан справ з технікою безпеки на виробництві за-лишається незадо¬вільним. В умовах, що не відповідають сані-тарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн. чол. Забез-печеність пра¬цюючих засобами індивідуального захисту не пе-ревищує 40—50%. Щороку виплати на відшкодування шкоди, за-подіяної життю і здоров'ю працюючих, досягають 400 млн.грн. [2]
Особливу соціальну напруженість у суспільстві спричиню-ють аварії з груповими нещасними випадками, кількість яких 1998 р. зросла до 203. Під час цих аварій було травмовано 712 працівників, з яких 279 смертельно, що на 107 чол. бі-льше ніж у 1997 р. [2]
Чимало керівників підприємств безвідповідально став-ляться до обов'язків, пов'язаних зі створенням здорових і безпечних умов праці на виробництві, часто розглядають ці питання як другорядні.
Лише за два місяці п.р. інспектори Держжнаглядохоронп-раці виявили понад 340 тис. порушень правил безпечного ве-дення робіт. Через наявну загрозу життю працюючих забороня-лася робота понад 17 тисяч підприємств та об'єктів.

 

3 ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

Система пенсійного забезпечення може суттєво вплинути на поліпшення матеріального становища населення.
А відтак прискорення її реформування є нагальним завданням.
У 1998 р. Президентом України підписано три укази з проблем пенсійного забезпечення, якими передбачається пере-хід до вищих  стандартів пенсійного  забезпечення населення. Рівень мінімальної групової пенсії поетапно підвищува-тиметься до рівня вартісної величини малозабезпеченності. Передбачено також впроваджувати персоніфікований облік страхових внесків, періодично індексувати пенсії з ураху-ванням зростання споживчих цін. Це сприятиме розвит¬ку не-державних пенсійних фондів і формуванню професійних, галу-зевих й приватних галузевих систем як за рахунок роботодав-ців, так і працівників. Президент України особливу увагу звернув на необхідність тимчасового додаткового  надходження коштів до Пенсійного фонду.
Відповідно до указів Президента України з пенсійних
проблем розроблено положення про організацію персоні-фікованого обліку відомостей у системі обов'язкового держа-вного страхування і план заходів до 2000 р. щодо йо¬го пое-тапного впровадження.
Сума додаткових надходжень коштів від об'єктів опо-даткування за рахунок відрахування з вартості реалізова¬них ювелірних виробів, а також відрахувань від операцій з купі-влі-продажу валют і відчуження легкових автомобілів, підви-щення сплати збору на 2% становитиме 625 млн.грн.
Незважаючи на низку рішень, прийнятих або напрацьо¬ваних упродовж останнього часу щодо перебудови пенсійної системи, найближчими цілями залишається, по-перше, досягнення консе-нсусу між законодавчою і виконавчою структурами влади із оновлення пенсійної системи; по-дру¬ге, практична реалізація державної стратегії реформи у цій галузі.
Програма пенсійної реформи, закони про обов'язкове дер-жавне пенсійне страхування й недержавні пенсійні фонди спрямовані на збільшення надходжень до Пенсій¬ного фонду за рахунок розширення грошової бази зі стягнення страхових внесків.
За умов важкого демографічного становища серед кра¬їн з перехідною економікою, у якому нині перебуває Ук¬раїна, по-дальше затягування зі створенням правового поля для прове-дення пенсійної реформи неприпустиме.
Державна пенсійна політика у найближчій перспекти¬ві має полягати у подоланні розриву між доходною і витрат¬ною час-тинами бюджету Пенсійного фонду, запобіганні вимушеного звернення законодавчої влади до прийняття рі¬шень, що вихо-дять за межі бюджетного дефіциту. Уже ви¬черпані можливості соціального популізму. Однак критич¬на межа негативних нас-лідків переходу до ринкової еконо¬міки, на порозі якої опи-нилась пенсійна система, не дає змогу ПАсивно ставитись, до проблеми її реформування.
Нагальним питанням, яке потребує першочергової уваги, є розмежування джерел фінансування бюджету Пенсійного фонду. Загалом до переліку виплат, які включені до бюджету Пенсій-ного фонду і за економічним змістом не відповідають принци- пам обов'язкового соціального стра¬хування, входить 15 видів. На їх фінансування витрачаєть¬ся 1.8 млрд.грн., що на 8,4% більше від суми заборгованос¬ті із виплати пенсій і грошової допомоги.
Лише за рахунок упорядкування доходної частини Пенсій-ного фонду можна істотно зменшити страховий збір і завдяки цьому збільшити фінансову базу оподатку¬вання або підвищити розмір пенсій без змін величини страхового збору. При цьому поліпшити добробут можуть 13.4 млн. пенсіонерів.
Один із важливих чинників стабілізації фінансового ста-новища пенсійної системи поки не реалізований - пе¬редавання Пенсійному фонду акцій приватизованих компа¬ній для фінансу-вання пенсійних виплат. Така схема була ап¬робована, напри-клад, у Болівії. У Румунії також створені організаційні й фінансові умови для підтримки пенсіонерів за рахунок прива-тизованих підприємств. Заснована державна компанія, членами якої є всі пенсіонери від певного віку. До цієї сгруктури передано всі акції Ромгаз і Ромтелеком. Час¬тина з них пере-дана до трьох управлінських компаній, що створені за міжна-родним тендером з метою поліпшення фінансування пенсійних виплат за рахунок одержаних ди¬відендів. Акції дозволяється реалізовувати на фондовому ринку щорічно і розподіляти дохід серед тих пенсіонерів, хто є членами цих управлінських компаній.
Погашення заборгованості із заробітної плати слід розг-лядати як об'єктивну передумову погашення заборгованості з пенсій — це забезпечило б надходження 2,3 млрд. грн. до Пе-нсійного фонду. Цієї, суми вистачило б, щоб повністю розра-хувалися з пенсіонерами.
Негативно позначилося на виплаті пенсій неповне і не-своєчасне фінансування з Держбюджету виплати пенсій війсь-ковослужбовцям строкової служби. Заборгованість із фінансу-вання пенсій військовослужбовцям та пенсіонерам-чорнобиль цям на початок 1999 р. становила 706 млн. грн.
Ще одна складова заборгованості -- зростання недоїмки до Пенсійного фонду. У 1998 р. вона зросла майже на 1 млрд. грн. Нині найбільшими боржниками Пенсійного фонду є підпри-ємства Мінагропрому, Мінвуглепрому і Мінпром політики, на які припадає майже 80% загальної суми заборгованості.
За станом на 1 січня 1999 р. у Пенсійному фонді взято на облік понад 1,5 млн. платників, з них близько 30% не за-ймались виробничою діяльністю. З-поміж платників, що займа-лися виробничою діяльністю, сплачували збір лише 72%. Пере-вірки Пенсійного фонду засвідчили, що з 77 тис. платників, які звітували про наявність у них виробничої діяльності, займалися 8 тис., тобто 10%. За всіми ціми фактами, цифрами і відсотками стоять конкретні підприємства та їхні керівни-ки. [2]
 Із запровадженням фіксованого сільськогосподарського податку від багатьох сільгосппідприємств протягом 1 кварталу 1999 р. не надійшло жодної копійки. Брак надходжень не дає змоги забезпечити виплату пенсій 5,6 млн. сільським пе-нсіонерам.
 Відповідно до Указу Президента за рахунок розширення бази оподаткування і впровадження додаткових ставок (від реалізації ювелірних виробів із золота, продажу автомобілів та купівлі-продажу валюти) до бюджету Фонду протягом жовтня—грудня 1998 р. надійшло 94,3 млн. грн., від збільшення тарифу від¬рахувань з фізичних осіб — 21,9 млн. грн. І до бюджету Пенсійного фонду в 1 кварта¬лі цього року за рахунок цих джерел очі¬кується 305,5 млн. грн. додаткових над¬ходжень. [3]
Уряд ухвалив рішення передати Мініс¬терством фінансів до Пенсійного фонду близько 84,5 млн. грн. для погашення за-боргованості з пенсій, надаючи можли¬вість пенсіонерам роз-рахуватися за спо¬житий природний газ. Зменшено тарифи за доставку пенсій.

 

 

 

 

 

 

 

 

4 ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ТА СТАН РИНКУ ПРАЦІ.

За рівнем безробіття Укра¬їна вже перевищила середньо-європей¬ські показники і показники окремих країн з перехідною економікою. За попередні¬ми даними в жовтні 1998 р. рівень безро¬біття в Україні досяг 11,3%. Найвищі по¬казники безробіття в Закарпатській(15,1%), Львівській (14.9), Кіро-вог¬радській (14,5), Запорізькій (14,3), Рів¬ненській (14,1), Івано-Франківській (13,7) та М.Києві (13,2%).[4]
Майже на 2 млн. зменшилась чисельність осіб, які навча-лись у закладах освіти (включаючи систему Мініс¬терства вну-трішніх справ, Міноборони, а також заклади з недержавною формою власності). Особливо різко скоро¬тилась чисельність тих, хто здобуває середню освіту у вечірніх школах. Якщо у 1985 р. у цих закладах середню освіту здобули 238 тис.чол., то у 1997 р. — 43 тис., май¬же у 6 разів менше.
Значно скоротилась підготовка кваліфікованих пра¬цівників (у 1.5 раза), що негативно позначилось на їхньо¬му професійно-кваліфікаційному рівні, передовсім галу¬зей мате-ріального виробництва, а звідси І економічних показниках нашої держави.Торік на обліку в службі зайнятості пере¬бувало понад 2 млн. незайнятих гро¬мадян, а за три місяці цього року зареєст¬ровано вже 1,4 млн.чол. За прогнозними розрахунками упродовж цього року чи¬сельність незайнятих громадян станови-тиме З млн.чол.
Найбільшої гостроти набула ситуація на ринку праці в невеликих містах і населе¬них пунктах з моногалузевою струк-турою економіки, де призупинили свою діяль¬ність промислові підприємства та їхні фі¬лії, закриваються вугільні шахти, різко скорочується сільськогосподарське ви¬робництво. Існує тривожна тенденція до швидкого зростання безробіття серед сільського населення.
Пом'якшити гостроту проблем на ринку праці могли б тим-часові громадські і се¬зонні роботи (у Вінницькій області до гро¬мадських робіт залучено 11,7% зареєст¬рованих громадян - найвищий показник в Україні, а в Дніпропетровській, Донець-кій, Івано-Франківській, Львівській об¬ластях та М.Севастополі — менше 2%).
Поліпшення ситуації з організації роботи служби зайня-тості сприятиме запро¬вадження єдиної сучасної іінформаційно-довідкової системи ринку праці.

 

 

 

 

 

 

 


,
5 СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ


Практично важливе питання — вдосконалення систе¬ми соці-альної допомоги. Нестабільна економічна ситуація створює труднощі для забезпечення законодавче установ¬лених виплат і пільг. Невідповідність бюджетних можли¬востей потребам різних груп населення у соціальній до¬помозі стає очевидною. За обмеженої бюджетної бази ця допомога може бути реальною, якщо надаватиметься справді соціально незахищеним громадя-нам. До антикризових заходів уряду належать проекти постанов про пе¬регляд розміру соціальних норм, що дають право на одер¬жання державної допомоги, і про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Нині одним з найактуальніших питань є фінансування со-ціальних програм. Торік на утримання стаціонарних установ було профінансовано лише дві третини видат¬ків від потреби. Останніми роками за¬боргованість із соціальних виплат інвалі-дам, невідкладних витрат установ і зак¬ладів, що їх обслу-говують, надмірно зросла. Нині вона становить близько 94 млн.грн., у тому числі за виготовлені та отримані інвалідами протезно-орто¬педичні вироби і засоби протезування — 14,5 млн.грн. Ця заборгованість, по-пер¬ше, є наслідком того, що видатки, перед¬бачені Законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щороку не враховуються повним об¬сягом у Законі про бюджет.
Зміна підходів у системі соціальної допомоги із за-гальнодоступних на вибірковий за критерієм сукупного до¬ходу на члена сім'ї вимагає ретельного обгрунтування ме¬тодів ви-мірювання бідності, визначення понять сім'ї, сі¬мейного бю-джету, сімейних відносин і зобов'язань. При сьогоденних до-ходах курс на підвищення Індивідуальної відповідальності громадян за власний добробут має поєд¬нуватися з розширенням можливостей для громадян забез¬печувати свої матеріальні по-треби і потреби утриманців, враховувати власність майна та споживчу вартість.
Нині майже 4,5 млн. сімей одержують дер¬жавну підтримку на дітей. Виявлено і взято на облік 2,7 млн. малозабезпече-них громадян похилого віку та інвалідів, яким надають допо-могу у вигляді продуктів харчування, медикаментів, одягу, взуття, палива тощо. Серед них понад 600 тис. чол. — одинокі пенсіонери, які одержують від держави постійну допо¬могу через будинки-інтернати, територі¬альні центри та відділення соціальної до¬помоги вдома.
З 1995 р. діє Програма житлових субси¬дій, яка забезпе-чила захист 3.5 млн. найбідніших сімей і громадян за умов зрос¬тання цін і тарифів на житло, комунальні послуги і ене-ргоносії.
Програма житлових субсидій водночас дозволила за 1996—1998 рр. зменшити витрати бюджету на дотації житлово-ко-мунального господарства бюджету на су¬му понад 5 млрд.грн. Проте реалізація Програми житлових субсидій викликає багато нарікань особливо з боку сільсько¬го населення. В окремих районах деякі сім'ї вже третій рік поспіль не можуть реа-лізувати отримані субсидії на придбання палива.
За ініціативою Мінпраці Кабмін з 1 квітня п.р. запрова-див адресну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям. У березні п.р. ухвалено Закон про переда¬чу функції призначення і виплати держав¬ної допомоги сім'ям з дітьми підпри¬ємств та організацій органам соціально¬го захисту населення України. Важливу роль під час надання соціальної допомо¬ги та послуг малозабезпеченим сім'ям відіграватиме інститут соціальних інспек¬торів місцевих органів соціального за¬хисту населення. Водночас ситуацію уск¬ладнює постійне зростання демографіч-ного навантаження. Нині 100 працездат¬них громадян утримують у середньому 71 непрацездатного, а в деяких, особли¬во сільськогосподарських регіонах, це співвідношення становить 90 на 100 чол. Є регіони, де непрацюючих уже більше, ніж працюючих. Така тенденція буде збе¬рігатися і надалі. Держава має реально допомагати конкретній людині, саме в цьому напрямі зосереджує свої зусилля Міністерство.
Політика зайнятості на ринку праці має відповідати ра-ціональній структурі суспільних потреб і вирішувати зав¬дання щодо працевлаштування громадян, підвищення Їх¬ньої мо-більності й конкурентоздатності. За дорученням Президента України розробляють схему створення і збе¬реження робочих місць. Запропонований захід— практич¬на спроба збалансувати інтереси політики зайнятості прі¬оритетами Інвестиційної й структурної політики. Однак во¬на наштовхується на невизна-ченість економічної діяльнос¬ті підприємств у середньорічній перспективі.
Між тим розроблення превентивних заходів для пра-цевлаштування надлишкових трудових ресурсів слід активізу-вати. Разом із експертами МВФ, інших міжнародних організацій варто передбачити заходи щодо встановлення пріоритетного фінансування галузей економіки, які є ємними з точки зору акумулювання робочої сили.
Інвестиційну політику корисно спрямовувати на підви¬щення рівня зайнятості, першочергову підтримку програм, що вирішують гострі соціальні проблеми, зокрема житло¬ві, й ма-ють мультиплікаційний народногосподарський ефект.
Однією з гострих проблем у соціальній сфері є поши¬рення бідності, що має тенденцію до перетворення на хронічну бід-ність. Для її подолання на вимогу Президен¬ті! України заве-ршується розроблення проекту Державної програми боротьби з бідністю, яка має бути внесена на розгляд Верховної Ради України. Така програма, як жод¬на інша, повинна мати реальне матеріальне підгрунтя, ос¬кільки завдання з пом'якшення бід-ності відкладати немож¬ливо. Природно, що в умовах бюджетного дефіциту вирі¬шення проблеми бідності зумовлює постановку питання про грошову емісію. З приводу її проведення існують різ¬ні думки, але гарантовані результати передбачити важко. Розрахунки про те, як "поведе" себе економіка за додатко¬вої емісії, не наводяться. Водночас ігнорувати методи емі¬сійного впливу на подолання бідності не варто.
Необхідні нетрадиційні схеми погашення боргів насе¬ленню (заробітної плати, грошових вкладів) на основі розрахунково-інвестиційних схем.
Треба вдосконалити структуру грошової маси. посту¬пово збільшити безготівкові розрахунки. Комплекс захо¬дів такої спрямованості є альтернативним до пропозицій штучного збі-льшення грошової маси, зростання внутріш¬нього боргу.
Соціальну політику важко уявити без налагодження фі¬нансово-кредитних механізмів. Саме кредитування насе¬лення може ус-пішно протистояти спаду в економіці. Нині воно стримується економічними ризиками, розбалансованістю платіжної системи, високими ставками рефінансу¬вання, відсутністю дієспроможної законодавчої бази, нерозвинутістю таких фінансових ін-струментів, як іпотека, застава неефективною роботою стра-хових, заощаджувальних, житлово-будівельних установ.
Однак гострота соціальних проблем примушує напо¬легливо від-находити перспективний вихід із обмежених можливостей фі-нансово-кредитної сфери. Можна виокре¬мити три напрями кре-дитування: державне субсидування населення і допомога підп-риємств; кредит, заснований на дольовій участі держави і власних коштів громадян; влас¬ні кошти населення.
Величезним стимулом для реалізації цих стратегіч¬них напрямів може слугувати земля і нерухомість, якими володіє населення; комунальна власність, власність підпри¬ємств.
У суспільстві перехідного типу, яке існує в Україні, інсти-туціональні форми соціально-трудових відносин ще недостатньо структуризувались. Соціальне партнерство як громадянська інституція, у межах якої поєднуються сто¬сунки роботодавців І працівників, лише формується.
У розвинутих країнах склались різні моделі соціально¬го партнерства за єдиних принципів і загальних умов. По-перше, за наявності сильних профспілок або трудових ко¬лективів, представники яких підготовлені для обстою¬вання своїх соціа-льно-трудових прав; по-друге, за регулю¬вання державою орга-нізаційно-правових процедур діяль¬ності соціальних партнерів; по-третє. за прийняття робо¬тодавцями на себе відпові-дальності за виконання узгодже¬них соціальних гарантій.
На противагу профспілковим об'єднанням роботодав¬ці менш структуровані як за цілями, так і професійними. галузевими й територіальними ознаками.
Для становлення і підвищення ефективності сучасної моделі соціального партнерства як перспективне може розгля-датися питання про створення Координаційного ко¬мітету об'є-днань роботодавців як перехідної структури до Всеукраїнської організації роботодавців.
Інтеграційний характер сучасних економічних проце¬сів потребує комплексного, міжгалузевого підходу у вирі¬шенні складних соціально-економічних проблем. Із огляду на це значно посилюється роль програмно-цільово¬го методу плану-вання як стимулюючого чинника форму¬вання розвитку і прове-дення соціальної політики.
Саморегулюючий механізм ринкової рівноваги попи¬ту і пропонування не забезпечує взаїмоузгодженості за¬гальнодер-жавних та індивідуальних інтересів і відносин. Як свідчить досвід, середньо- або довготермінові програ¬ми не спроможні належним чином поліпшити соціальну обстановку, оскільки не мають необхідного фінансового за¬безпечення й ефективних ме-ханізмів реалізації.
Нині в Україні реалізується шість великомасштабних со-ціальних програм, що мають загальнонаціональний ха¬рактер. Дві з них затверджено указами Президента Укра¬їни: "Діти України'1' — у 1996 р., "Здоров'я літніх лю¬дей"— у 1997 р. Решту — постановами Кабінету Мініс¬трів України: Національну програму планування сім'ї зат¬верджено в 1995 р„ Довгостро-кову програму поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства— у 1992 р.. Комплексну програму ви-рішення проблем інва¬лідності — у 1991 р., програму зайнято-сті населення на 1997—2000 рр. — у 1997 р. [2]
Зазначені програми розроблялись і затверджувались у різні терміни, тому найбільший відтинок часу між ними ста-новить шість років. Проте реалізовуватись вони ма¬ють у ком-плексі за відповідними напрямами. На це особ¬ливо зверталась увага в Указі Президента України від 18 січня 1996 р.

 

 

 

 

 

 

 

6 ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ


 В практичному завданні об’єктом моєго дослідження є певні соціально-економічні показники та їх динаміка.
В Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, спостерігається зниження показників, що характеризу¬ють со-ціально-економічну ситуацію в країні (табл. 1). Оцін¬ка роз-витку соціальної сфери свідчить про її незадовіль¬ний стан. Особливо це стосується сільських районів. Са¬ме забезпечення соціального захисту населення дає змо¬гу вирішити проблеми, пов'язані з попередженням соці¬альних конфліктів, подоланням бідності, відтворенням населення.
 Соціальний захист націлений, найперше, на державний за-хист населення під стихії ринку, має гарантувати міні¬мальним прибуток, зростання добробуту всіх членів сус¬пільства. В Індустріальне розвинутих країнах витрати на соціальну інфраструктуру доходять до половини усіх вит¬рат. Якщо послуги освіти, медичні, житлово-комунальні лише частково оплачуються державою, то система соціаль¬ного захисту (пенсії за віком, допомога через безробіття)— прерогатива держави.

 
Таблиця 1 - Динаміка індексів основних соціально-економічних показників, % до попереднього року
Показник РІК
 1994 1995 1996 1997
 Грошові доходи насе-лення 115.7 4.9 раза 1.5 ра-за 1.3 раза
 Прибуток 104.1 4 рази 76.7 81.9
 ТНС 105.8 82,2 82.2 86.2
 Введення у дію загаль-ної житлової  площі 89,4 85,8 78,0 94.4
 Обсяг платних послуг 107.6 67,7 85.8 94.9

Із табл. 1 видно, що знизились основні показники жит-тєвого рівня населення. А відтак розробка І впровадження системи соціальної допомоги малозабезпеченим с пер¬шочерговим завданням.
Через складні економічні умови в Україні зростає чисель-ність тих, хто потребує соціальну допомогу. Як свідчить дос-від наведених країн, варто розрізняти дві групи одержува¬чів цієї допомоги, До першої групи належать особи, які че¬рез об'єктивні причини (хвороба, похилий вік тощо) не спроможні забезпечити свої потреби. Друга група — не населення працездатного віку, котре з огляду на відсут¬ність роботи не має змоги задовольнити свої потреби.
 У графічному вигляді ці показники репрезентовані у Додатку 1.

 
ВИСНОВКИ


Після торіш¬ньої кризи обсяги виробництва все-таки почали зростати, країні вдалося уникнути гіперінфляції. Але водночас зростає зубо¬жіння населення, проблема безробіття стає ще гострішою. Так, наприклад, в Іва¬но-Франківській об-ласті кількість претен¬дентів на одне робоче місце становить 227 чол., Волинській — 88, Закарпатсь¬кій -- 83 чол. За да-ними Світового банку реальне безробіття в Україні досягло 30%, а в деяких регіонах Західної України і Кри¬му — 50%. За його словами, він не бачить ініціативної позиції ні з боку економічного блоку уряду, ні з боку Мінпраці, абсолютно не влаштовує та благодушність, яка панує в роботі служби за-йнятості, — лише фіксу¬ють стан справ, а реально на нього не впливають.
Реалізацію норм Указу Президента про Основні напрями соціальної політики на 1997—2000 роки весь час відкладали і в цьому теж є вина Мінпраці. Першими кро¬ками для виправлення становища мають бути заходи щодо політики доходів від-вернення катастрофічного зниження вар¬тості робочої сили та її декваліфікації.
Президент закликав запозичити досвід Польщі, де середньомі-сячна зарплата наблизилася до рівня 400 доларів. В Ук¬раїні ж доларовий еквівалент середньо¬місячної зарплати знизився в 1,8—2 ра¬зи. Заборгованість із зарплати дедалі зростає.
Велике занепокоєння спричинює стан справ у сфері охорони праці. Це людські трагедії та скалічені долі, а виплати постраждалим — додатковий тягар для нашої економіки. Сіль-ське господарство за частотою смертельного травмування на-ближається до вугільної промисловос¬ті. Необхідно негайно посилити контроль за додержанням законодавства про пра¬цю, виплатою регресу і одноразової до¬помоги шахтарям. Керівни-ків, які займа¬ються цим, слід притягнути до відпові-дальності. За весь час не було жодного спільного засідання колегії Мінпраці І мі¬ністерств, де б виносилися на розгляд, грунтовно і всебічно розглядалися соці¬альні проблеми — за-гальнодержавні чи галузеві.
Значне підвищення податкових надход¬жень до місцевих бю-джетів теж не поліп¬шило ситуацію, кошти витрачаються безси-стемно, а борги вчителям і медикам не погашають. В цьому вина обласних дер¬жавних адміністрацій.
Кабінет Мініст¬рів має розробити ге¬неральну схему ство-рення нових робочих місць щонайменше до 2001 р. Генпрокура-турі доручено перевірити дотримання законодавства про працю і хід реалізації указу про дерегуляцію економіки.

 

 

 
ДОДАТОК 1

 


ЛІТЕРАТУРА


1. В. Новіков  Потенціал стабільної соціальної політики. // Україна: аспекти праці.- 1999.- №1.- с.31-35.
2. Н. Дядкова  Про заходи щодо підвищення результативності роботи міністерства праці та соціальної політики України на 1997-2000 рр. // Праця і зарплата –1999.- №8.- с.8-9
3. Є. Ліванова Проблеми майнового розшарування населення України // Україна: аспекти праці.- 1999.- №1.- с.24-30.
4. Соціальний захист як ознака цивілізацийного суспільства // Віче – 1998.- №8.-с.63-74.
5. Статистичні показники соціального захисту населення за 1994-1998 гг.

 

 



Назад

 Это интересно
 Реклама
 Поиск рефератов
 
 Афоризм
Конечно, смех - лучшее лекарство! Но не при поносе...
 Гороскоп
Гороскопы
 Счётчики
bigmir)net TOP 100