Кафедра: економіки
підприємства
на тему:
“Аналіз
стану соціальної політики в Україні”
Виконала:
Прийняв:
Бердянськ
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………………………………………………………………………3
1 Доходи населення
1.1 Структура доходів
населення………………………………………………………5
1.2 Заборгованість із заробітної плати, пенсій,
інших
соціальних
виплат…………………………………………6
2 Питання охорони
праці………………………………………………………………………………………9
3 Пенсийне
забеспечення……………………………………………………………………………………10
4 Зайнятисть населення та стан на ринку
праці…………………………15
5 Соціальний захист
населення……………………………………………………………………16
6 Практичне
завдання……………………………………………………………………………………………24
Висновки………………………………………………………………………………………………………………………………26
Додаток
1……………………………………………………………………………………………………………………………28
Література…………………………………………………………………………………………………………………………29
ВСТУП
Посилення соціальної орієнтації економіки набуло важли-вого значення для
політики реформ.
Стабілізація економічного розвитку неможлива без форму-вання соціальне
благополучного суспільства. Поєд¬нання про-блем розвитку ринкових відносин з
посиленням уваги до соці-альних питань створює необхідні передумо¬ви для
економічного оздоровлення, стабільного станови¬ща людини впродовж усієї
трудової діяльності й після її завершення. Зрештою економі-чне зростання і
підвищення народного добробуту — взаємопо-в'язані процеси.
Соціальна сфера і економіка поєднані як причина І на-слідок, що безперервно
змінюються місцями у процесі народ-ногосподарського розвитку. В економіці цей
зв'язок інтерп-ретується у категоріях попиту І пропонування. З іс¬торії
ві-домо, що вихід із кризи можливий за рахунок су¬купного попи-ту, в тому
числі споживчого, який стає ката¬лізатором еконо-мічного зростання.
Хрестоматійним прик¬ладом цього і антик-ризова політика США у період
Вели¬кої депресії.
Вважається, що кейнсіанська модель економічного розвит-ку, яка грунтується на
економіці попиту, супере¬чить пізнішим політико-економічним теоріям, зокрема
монетаризму.
Постановка проблеми розвитку, що безпосередньо за¬чіпає со-ціальні питання, у
такому взаємовиключному ра¬курсі не є продуктивною, оскільки незалежно від
теоре¬тичної моделі ак-центування на попиті або пропозиції визначається
конкретною економічною ситуацією.
На сучасному етапі проведення ринкових перетворень в Україні стабільність
соціальної політики розглядається як важливий елемент економічної стратегії.
З метою стабілізації й поліпшення соціально-економіч¬ної ситуації Кабінет
Міністрів України розробив заходи що¬до ре-алізації 1998—2000 рр.
Основних напрямів соціаль¬ної полі-тики, затверджених Указом Президента
України 18 жовтня 1997 р.
В Основних напрямах визначено курс розвитку соці¬альної сфери на
середньотермінову перспективу. В його основі — ор-ганічне поєднання політики
економічного зростання з активною соціальною політикою. При цьо¬му державна
участь має бути вста¬новлення мінімальних соціальних гарантій, поєднання
за-гальнодержавних механізмів з розвитком ініціативи міс¬цевих органів влади І
створення єдиного соціального простору; забезпечення реалізації прав громадян у
соці¬альній сфері, зафіксованих у Конституції України і зако¬нодавчих
актах.
Успішне реформування соціальної сфери тісно пов'яза¬не зі стабілізаційними
процесами в економіці й залежить від пода-льших перетворень у фінансовій,
податковій та кре¬дитно-грошовій системах.
Велике значення має й вдосконалення її організацій¬ного, правового і
фінансового механізмів.
1 ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ
1.1 Структура доходів населення
Нині макроекономічні умови залишаються вельми складними для вирішення
соціальних проблем. Упродовж тривалого часу економіка пристосовувалась до
обмежено¬го матеріального за-безпечення населення. Рівень заробіт¬ної
плати на одиницю продуктивності праці в Україні, як і в інших країнах СНД, втричі
нижчий, ніж у країнах з рин¬ковою економікою.
Це стало однією з головних причин, що деформували умови відтворення. Це
виявилося, передовсім, у сфері на¬копичення капіталу, розподілу доходів і
звуження ємності внутрішнього ринку. Помітно змінилась і структура су¬купних
доходів насе-лення. Якщо у 1990 р. за результата¬ми щорічного обстеження
бюджетів сімей структура до¬ходу населення складалась на 67,5% із заробітної
плати й і 3,4% трансфертів у формі пен-сій, стипендій, соціальної допомоги, то у
1997 р. відповідно із 44,1 і 9.9%. Значно зросли надходження від особистого
господарства (з 10.2 до 27,5%) і доходи з інших джерел (з 8.9 до 18,5%).[1]
Основну масу доходів населення отримує від трудової ді-яльності. Розподіл
працівників за рівнем заробітної пла¬ти показує, що 60,0% із них мають
місячний дохід до 150 грн тобто трохи нижчий від рівня середньої заробіт¬ної
плати, 29,5% - до 300 гри., 17,3% понад 300 гри. Розподіл чисе-льності
працівників за рівнем нарахованої їм заробітної плати дещо поліпшився з початку
року. Однак наведені дані свідчать про недостатність платоспромож¬ності
середнього прошарку населення, який має стати ос¬новою для соціальної
стабільності суспільства.[1]
Соціаль¬не становище громадян України і перспективи со-ціально¬го
прогнозування будуть більш достовірними, якщо вра-хувати обсяги тіньової економіки
й доходи від прихованих джерел.
Розроблення статистич¬ними органами коефіцієнта Джині (концентрації
доходів) сприятиме детальному вивченню соціа-льних пропорцій.
За офіційними повідомленнями, матеріальне розшару¬вання населення становить
мінімум 1З разів. Левова час¬тка грошових накопичень належить невеликій за
чисель¬ністю групі на-селення.
1.2 Заборгованість із заробітної плати, пенсій, інших соці-альних виплат
Це явище, що з'явилося в 1992 р., у 1996 р. переросло в одну Із
найгостріших соці¬альних проблем. За станом на 26 березня поточного року
загальна сума заборгова¬ності із за-робітної плати, пенсій, стипен¬дій,
допомог зросла до 11 млрд.грн., бюджетна заборгованість становила 4,4 млрд.грн.
(40% загального боргу), що негативно позначається на життє-вому рівні населення,
його купівельній спро¬можності, є пос-тійним чинником зрос¬тання
соціальної напруженості в суспі-льс¬тві.
Загальна сума заборгованості із заро¬бітної плати за станом на 10 березня
1999р. становила 6,9 млрд.грн., збіль-шившись за два останні роки удвоє.
За¬боргованість на одного працюючого ста¬новила майже 700 грн. Своєчасно
не одержують заробітну плату дві третини працюючих.
З-поміж галузей економіки найвищою є заборгованість у промисловості (38%
за¬гальної суми заборгованості), сільсь-кому господарстві (28), будівництві
(9%).
Заборгованість із заробітної плати в 1998 р. зросла в усіх регіонах держави: у
Сумській, Чернігівській, Львівсь-кій, Він¬ницькій областях вона зросла на
38-46%, тоді як у Київській, Рівненській, Запорізь¬кій, Чернівецькій областях
— лише в ме¬жах 11-13%. У Тернопільській, Кірово¬градській і
Волинській областях у серед¬ньому вона становить понад п'ять місяч¬них
фондів заробітної плати. Водночас цей показник у Запорізькій і Закарпат¬ській
областях вдвічі нижчий. У М.Києві заборгованість найнижча і становить менше за
місяч-ний фонд оплати праці.
Наявні чинники штучного зростання за¬боргованості із за-робітної плати
спонука¬ли Мінпраці проініціювати ухвалення в серпні минулого року Указу
Президента "Про додаткові заходи щодо стримування штучного зростання
заборгованості з за-робітної плати". Запровадження норм цього Указу,
посилення державного конт¬ролю певною мірою дозволило стабілізу¬вати
заборгованість із заробітної плати.
У 1998 р. темпи зростання заборгова¬ності на підприємст-вах недержавної
фор¬ми власності були в п'ять разів більшими, ніж у державному секторі
економіки (40 проти 8%). Аби темпи приросту на недер¬жавних підприємствах були
такими, як у державному секторі, то загальна заборго¬ваність у 1998 р. була б
меншою на 1 млрд.грн.
Особлива роль у вирішенні проблеми заборгованості на-лежить застосуванню
механізму колективних договорів. Нині в Україні налічується понад 265 тис.
підпри¬ємств і акціонерних товариств, а колек¬тивних договорів укладено
лише на 55 тис. підприємствах, або лише на кожному п'ятому. Ними охоплено лише 68%
пра¬цюючих.
Кабінет Міністрів останнім часом ухва¬лив низку постанов, спрямованих на
пога¬шення заборгованості із заробітної плати в бюджетній сфері. Затверджено
зав¬дання на 1999 р. з мобілізації додаткових надходжень до бюджетів усіх
рівнів та Пенсійного фонду, погашення до жовтня п.р. заборгованості із соціальних
виплат з місцевих бюджетів.
Однак у першому кварталі стан справ суттєво не поліпши-вся. Найгірша ситуація з
соціальними виплатами склалася в Чер¬нігівській області: заборгованість тут
пе¬ревищує 10 мі-сяців. У Тернопільській, Во¬линській, Рівненській,
Херсонсь-кій об¬ластях, Автономній Республіці Крим соці¬альні виплати
заборговані за півроку.
2 ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ.
Реалізація державної політики дозволила впродовж останніх років
забезпечити стабільне зни¬ження виробничого травматизму. Порів¬няно із
1993 р. загальний травматизм зме-ншився в 2,3 раза, зі смертельними наслідками
— в 1,5 раза.
Проте стан справ з технікою безпеки на виробництві за-лишається
незадо¬вільним. В умовах, що не відповідають сані-тарно-гігієнічним нормам,
працює понад 3,4 млн. чол. Забез-печеність пра¬цюючих засобами індивідуального
захисту не пе-ревищує 40—50%. Щороку виплати на відшкодування шкоди,
за-подіяної життю і здоров'ю працюючих, досягають 400 млн.грн. [2]
Особливу соціальну напруженість у суспільстві спричиню-ють аварії з груповими
нещасними випадками, кількість яких 1998 р. зросла до 203. Під час цих аварій було
травмовано 712 працівників, з яких 279 смертельно, що на 107 чол. бі-льше ніж у
1997 р. [2]
Чимало керівників підприємств безвідповідально став-ляться до обов'язків,
пов'язаних зі створенням здорових і безпечних умов праці на виробництві, часто
розглядають ці питання як другорядні.
Лише за два місяці п.р. інспектори Держжнаглядохоронп-раці виявили понад 340 тис.
порушень правил безпечного ве-дення робіт. Через наявну загрозу життю працюючих
забороня-лася робота понад 17 тисяч підприємств та об'єктів.
3 ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.
Система пенсійного забезпечення може суттєво вплинути на поліпшення
матеріального становища населення.
А відтак прискорення її реформування є нагальним завданням.
У 1998 р. Президентом України підписано три укази з проблем пенсійного
забезпечення, якими передбачається пере-хід до вищих стандартів
пенсійного забезпечення населення. Рівень мінімальної групової пенсії
поетапно підвищува-тиметься до рівня вартісної величини малозабезпеченності.
Передбачено також впроваджувати персоніфікований облік страхових внесків,
періодично індексувати пенсії з ураху-ванням зростання споживчих цін. Це сприятиме
розвит¬ку не-державних пенсійних фондів і формуванню професійних, галу-зевих й
приватних галузевих систем як за рахунок роботодав-ців, так і працівників.
Президент України особливу увагу звернув на необхідність тимчасового
додаткового надходження коштів до Пенсійного фонду.
Відповідно до указів Президента України з пенсійних
проблем розроблено положення про організацію персоні-фікованого обліку відомостей
у системі обов'язкового держа-вного страхування і план заходів до 2000 р. щодо
йо¬го пое-тапного впровадження.
Сума додаткових надходжень коштів від об'єктів опо-даткування за рахунок
відрахування з вартості реалізова¬них ювелірних виробів, а також відрахувань
від операцій з купі-влі-продажу валют і відчуження легкових автомобілів,
підви-щення сплати збору на 2% становитиме 625 млн.грн.
Незважаючи на низку рішень, прийнятих або напрацьо¬ваних упродовж останнього
часу щодо перебудови пенсійної системи, найближчими цілями залишається, по-перше,
досягнення консе-нсусу між законодавчою і виконавчою структурами влади із
оновлення пенсійної системи; по-дру¬ге, практична реалізація державної
стратегії реформи у цій галузі.
Програма пенсійної реформи, закони про обов'язкове дер-жавне пенсійне страхування
й недержавні пенсійні фонди спрямовані на збільшення надходжень до Пенсій¬ного
фонду за рахунок розширення грошової бази зі стягнення страхових внесків.
За умов важкого демографічного становища серед кра¬їн з перехідною
економікою, у якому нині перебуває Ук¬раїна, по-дальше затягування зі
створенням правового поля для прове-дення пенсійної реформи неприпустиме.
Державна пенсійна політика у найближчій перспекти¬ві має полягати у подоланні
розриву між доходною і витрат¬ною час-тинами бюджету Пенсійного фонду,
запобіганні вимушеного звернення законодавчої влади до прийняття рі¬шень, що
вихо-дять за межі бюджетного дефіциту. Уже ви¬черпані можливості соціального
популізму. Однак критич¬на межа негативних нас-лідків переходу до ринкової
еконо¬міки, на порозі якої опи-нилась пенсійна система, не дає змогу ПАсивно
ставитись, до проблеми її реформування.
Нагальним питанням, яке потребує першочергової уваги, є розмежування джерел
фінансування бюджету Пенсійного фонду. Загалом до переліку виплат, які включені до
бюджету Пенсій-ного фонду і за економічним змістом не відповідають принци- пам
обов'язкового соціального стра¬хування, входить 15 видів. На їх фінансування
витрачаєть¬ся 1.8 млрд.грн., що на 8,4% більше від суми заборгованос¬ті із
виплати пенсій і грошової допомоги.
Лише за рахунок упорядкування доходної частини Пенсій-ного фонду можна істотно
зменшити страховий збір і завдяки цьому збільшити фінансову базу
оподатку¬вання або підвищити розмір пенсій без змін величини страхового збору.
При цьому поліпшити добробут можуть 13.4 млн. пенсіонерів.
Один із важливих чинників стабілізації фінансового ста-новища пенсійної системи
поки не реалізований - пе¬редавання Пенсійному фонду акцій приватизованих
компа¬ній для фінансу-вання пенсійних виплат. Така схема була ап¬робована,
напри-клад, у Болівії. У Румунії також створені організаційні й фінансові умови
для підтримки пенсіонерів за рахунок прива-тизованих підприємств. Заснована
державна компанія, членами якої є всі пенсіонери від певного віку. До цієї
сгруктури передано всі акції Ромгаз і Ромтелеком. Час¬тина з них пере-дана до
трьох управлінських компаній, що створені за міжна-родним тендером з метою
поліпшення фінансування пенсійних виплат за рахунок одержаних ди¬відендів.
Акції дозволяється реалізовувати на фондовому ринку щорічно і розподіляти дохід
серед тих пенсіонерів, хто є членами цих управлінських компаній.
Погашення заборгованості із заробітної плати слід розг-лядати як об'єктивну
передумову погашення заборгованості з пенсій — це забезпечило б надходження
2,3 млрд. грн. до Пе-нсійного фонду. Цієї, суми вистачило б, щоб повністю
розра-хувалися з пенсіонерами.
Негативно позначилося на виплаті пенсій неповне і не-своєчасне фінансування з
Держбюджету виплати пенсій війсь-ковослужбовцям строкової служби. Заборгованість
із фінансу-вання пенсій військовослужбовцям та пенсіонерам-чорнобиль цям на
початок 1999 р. становила 706 млн. грн.
Ще одна складова заборгованості -- зростання недоїмки до Пенсійного фонду. У 1998
р. вона зросла майже на 1 млрд. грн. Нині найбільшими боржниками Пенсійного фонду
є підпри-ємства Мінагропрому, Мінвуглепрому і Мінпром політики, на які припадає
майже 80% загальної суми заборгованості.
За станом на 1 січня 1999 р. у Пенсійному фонді взято на облік понад 1,5 млн.
платників, з них близько 30% не за-ймались виробничою діяльністю. З-поміж
платників, що займа-лися виробничою діяльністю, сплачували збір лише 72%.
Пере-вірки Пенсійного фонду засвідчили, що з 77 тис. платників, які звітували про
наявність у них виробничої діяльності, займалися 8 тис., тобто 10%. За всіми ціми
фактами, цифрами і відсотками стоять конкретні підприємства та їхні керівни-ки.
[2]
Із запровадженням фіксованого сільськогосподарського податку від багатьох
сільгосппідприємств протягом 1 кварталу 1999 р. не надійшло жодної копійки. Брак
надходжень не дає змоги забезпечити виплату пенсій 5,6 млн. сільським
пе-нсіонерам.
Відповідно до Указу Президента за рахунок розширення бази оподаткування і
впровадження додаткових ставок (від реалізації ювелірних виробів із золота,
продажу автомобілів та купівлі-продажу валюти) до бюджету Фонду протягом
жовтня—грудня 1998 р. надійшло 94,3 млн. грн., від збільшення тарифу
від¬рахувань з фізичних осіб — 21,9 млн. грн. І до бюджету Пенсійного
фонду в 1 кварта¬лі цього року за рахунок цих джерел очі¬кується 305,5
млн. грн. додаткових над¬ходжень. [3]
Уряд ухвалив рішення передати Мініс¬терством фінансів до Пенсійного фонду
близько 84,5 млн. грн. для погашення за-боргованості з пенсій, надаючи
можли¬вість пенсіонерам роз-рахуватися за спо¬житий природний газ.
Зменшено тарифи за доставку пенсій.
4 ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ТА СТАН РИНКУ ПРАЦІ.
За рівнем безробіття Укра¬їна вже перевищила середньо-європей¬ські
показники і показники окремих країн з перехідною економікою. За попередні¬ми
даними в жовтні 1998 р. рівень безро¬біття в Україні досяг 11,3%. Найвищі
по¬казники безробіття в Закарпатській(15,1%), Львівській (14.9),
Кіро-вог¬радській (14,5), Запорізькій (14,3), Рів¬ненській (14,1),
Івано-Франківській (13,7) та М.Києві (13,2%).[4]
Майже на 2 млн. зменшилась чисельність осіб, які навча-лись у закладах освіти
(включаючи систему Мініс¬терства вну-трішніх справ, Міноборони, а також
заклади з недержавною формою власності). Особливо різко скоро¬тилась
чисельність тих, хто здобуває середню освіту у вечірніх школах. Якщо у 1985 р. у
цих закладах середню освіту здобули 238 тис.чол., то у 1997 р. — 43 тис.,
май¬же у 6 разів менше.
Значно скоротилась підготовка кваліфікованих пра¬цівників (у 1.5 раза), що
негативно позначилось на їхньо¬му професійно-кваліфікаційному рівні,
передовсім галу¬зей мате-ріального виробництва, а звідси І економічних
показниках нашої держави.Торік на обліку в службі зайнятості пере¬бувало понад
2 млн. незайнятих гро¬мадян, а за три місяці цього року зареєст¬ровано вже
1,4 млн.чол. За прогнозними розрахунками упродовж цього року чи¬сельність
незайнятих громадян станови-тиме З млн.чол.
Найбільшої гостроти набула ситуація на ринку праці в невеликих містах і
населе¬них пунктах з моногалузевою струк-турою економіки, де призупинили свою
діяль¬ність промислові підприємства та їхні фі¬лії, закриваються вугільні
шахти, різко скорочується сільськогосподарське ви¬робництво. Існує тривожна
тенденція до швидкого зростання безробіття серед сільського населення.
Пом'якшити гостроту проблем на ринку праці могли б тим-часові громадські і
се¬зонні роботи (у Вінницькій області до гро¬мадських робіт залучено 11,7%
зареєст¬рованих громадян - найвищий показник в Україні, а в Дніпропетровській,
Донець-кій, Івано-Франківській, Львівській об¬ластях та М.Севастополі —
менше 2%).
Поліпшення ситуації з організації роботи служби зайня-тості сприятиме
запро¬вадження єдиної сучасної іінформаційно-довідкової системи ринку
праці.
,
5 СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ
Практично важливе питання — вдосконалення систе¬ми соці-альної
допомоги. Нестабільна економічна ситуація створює труднощі для забезпечення
законодавче установ¬лених виплат і пільг. Невідповідність бюджетних
можли¬востей потребам різних груп населення у соціальній до¬помозі стає
очевидною. За обмеженої бюджетної бази ця допомога може бути реальною, якщо
надаватиметься справді соціально незахищеним громадя-нам. До антикризових заходів
уряду належать проекти постанов про пе¬регляд розміру соціальних норм, що
дають право на одер¬жання державної допомоги, і про запровадження адресної
соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Нині одним з найактуальніших питань є фінансування со-ціальних програм. Торік на
утримання стаціонарних установ було профінансовано лише дві третини видат¬ків
від потреби. Останніми роками за¬боргованість із соціальних виплат інвалі-дам,
невідкладних витрат установ і зак¬ладів, що їх обслу-говують, надмірно зросла.
Нині вона становить близько 94 млн.грн., у тому числі за виготовлені та отримані
інвалідами протезно-орто¬педичні вироби і засоби протезування — 14,5
млн.грн. Ця заборгованість, по-пер¬ше, є наслідком того, що видатки,
перед¬бачені Законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту", щороку не враховуються повним об¬сягом у Законі про бюджет.
Зміна підходів у системі соціальної допомоги із за-гальнодоступних на вибірковий
за критерієм сукупного до¬ходу на члена сім'ї вимагає ретельного обгрунтування
ме¬тодів ви-мірювання бідності, визначення понять сім'ї, сі¬мейного
бю-джету, сімейних відносин і зобов'язань. При сьогоденних до-ходах курс на
підвищення Індивідуальної відповідальності громадян за власний добробут має
поєд¬нуватися з розширенням можливостей для громадян забез¬печувати свої
матеріальні по-треби і потреби утриманців, враховувати власність майна та споживчу
вартість.
Нині майже 4,5 млн. сімей одержують дер¬жавну підтримку на дітей. Виявлено і
взято на облік 2,7 млн. малозабезпече-них громадян похилого віку та інвалідів,
яким надають допо-могу у вигляді продуктів харчування, медикаментів, одягу,
взуття, палива тощо. Серед них понад 600 тис. чол. — одинокі пенсіонери, які
одержують від держави постійну допо¬могу через будинки-інтернати,
територі¬альні центри та відділення соціальної до¬помоги вдома.
З 1995 р. діє Програма житлових субси¬дій, яка забезпе-чила захист 3.5 млн.
найбідніших сімей і громадян за умов зрос¬тання цін і тарифів на житло,
комунальні послуги і ене-ргоносії.
Програма житлових субсидій водночас дозволила за 1996—1998 рр. зменшити
витрати бюджету на дотації житлово-ко-мунального господарства бюджету на су¬му
понад 5 млрд.грн. Проте реалізація Програми житлових субсидій викликає багато
нарікань особливо з боку сільсько¬го населення. В окремих районах деякі сім'ї
вже третій рік поспіль не можуть реа-лізувати отримані субсидії на придбання
палива.
За ініціативою Мінпраці Кабмін з 1 квітня п.р. запрова-див адресну соціальну
допомогу малозабезпеченим сім'ям. У березні п.р. ухвалено Закон про переда¬чу
функції призначення і виплати держав¬ної допомоги сім'ям з дітьми
підпри¬ємств та організацій органам соціально¬го захисту населення
України. Важливу роль під час надання соціальної допомо¬ги та послуг
малозабезпеченим сім'ям відіграватиме інститут соціальних інспек¬торів
місцевих органів соціального за¬хисту населення. Водночас ситуацію
уск¬ладнює постійне зростання демографіч-ного навантаження. Нині 100
працездат¬них громадян утримують у середньому 71 непрацездатного, а в деяких,
особли¬во сільськогосподарських регіонах, це співвідношення становить 90 на
100 чол. Є регіони, де непрацюючих уже більше, ніж працюючих. Така тенденція буде
збе¬рігатися і надалі. Держава має реально допомагати конкретній людині, саме
в цьому напрямі зосереджує свої зусилля Міністерство.
Політика зайнятості на ринку праці має відповідати ра-ціональній структурі
суспільних потреб і вирішувати зав¬дання щодо працевлаштування громадян,
підвищення Їх¬ньої мо-більності й конкурентоздатності. За дорученням
Президента України розробляють схему створення і збе¬реження робочих місць.
Запропонований захід— практич¬на спроба збалансувати інтереси політики
зайнятості прі¬оритетами Інвестиційної й структурної політики. Однак во¬на
наштовхується на невизна-ченість економічної діяльнос¬ті підприємств у
середньорічній перспективі.
Між тим розроблення превентивних заходів для пра-цевлаштування надлишкових
трудових ресурсів слід активізу-вати. Разом із експертами МВФ, інших міжнародних
організацій варто передбачити заходи щодо встановлення пріоритетного фінансування
галузей економіки, які є ємними з точки зору акумулювання робочої сили.
Інвестиційну політику корисно спрямовувати на підви¬щення рівня зайнятості,
першочергову підтримку програм, що вирішують гострі соціальні проблеми, зокрема
житло¬ві, й ма-ють мультиплікаційний народногосподарський ефект.
Однією з гострих проблем у соціальній сфері є поши¬рення бідності, що має
тенденцію до перетворення на хронічну бід-ність. Для її подолання на вимогу
Президен¬ті! України заве-ршується розроблення проекту Державної програми
боротьби з бідністю, яка має бути внесена на розгляд Верховної Ради України. Така
програма, як жод¬на інша, повинна мати реальне матеріальне підгрунтя,
ос¬кільки завдання з пом'якшення бід-ності відкладати немож¬ливо.
Природно, що в умовах бюджетного дефіциту вирі¬шення проблеми бідності
зумовлює постановку питання про грошову емісію. З приводу її проведення існують
різ¬ні думки, але гарантовані результати передбачити важко. Розрахунки про те,
як "поведе" себе економіка за додатко¬вої емісії, не наводяться.
Водночас ігнорувати методи емі¬сійного впливу на подолання бідності не
варто.
Необхідні нетрадиційні схеми погашення боргів насе¬ленню (заробітної плати,
грошових вкладів) на основі розрахунково-інвестиційних схем.
Треба вдосконалити структуру грошової маси. посту¬пово збільшити безготівкові
розрахунки. Комплекс захо¬дів такої спрямованості є альтернативним до
пропозицій штучного збі-льшення грошової маси, зростання внутріш¬нього
боргу.
Соціальну політику важко уявити без налагодження фі¬нансово-кредитних
механізмів. Саме кредитування насе¬лення може ус-пішно протистояти спаду в
економіці. Нині воно стримується економічними ризиками, розбалансованістю
платіжної системи, високими ставками рефінансу¬вання, відсутністю
дієспроможної законодавчої бази, нерозвинутістю таких фінансових ін-струментів, як
іпотека, застава неефективною роботою стра-хових, заощаджувальних,
житлово-будівельних установ.
Однак гострота соціальних проблем примушує напо¬легливо від-находити
перспективний вихід із обмежених можливостей фі-нансово-кредитної сфери. Можна
виокре¬мити три напрями кре-дитування: державне субсидування населення і
допомога підп-риємств; кредит, заснований на дольовій участі держави і власних
коштів громадян; влас¬ні кошти населення.
Величезним стимулом для реалізації цих стратегіч¬них напрямів може слугувати
земля і нерухомість, якими володіє населення; комунальна власність, власність
підпри¬ємств.
У суспільстві перехідного типу, яке існує в Україні, інсти-туціональні форми
соціально-трудових відносин ще недостатньо структуризувались. Соціальне
партнерство як громадянська інституція, у межах якої поєднуються сто¬сунки
роботодавців І працівників, лише формується.
У розвинутих країнах склались різні моделі соціально¬го партнерства за єдиних
принципів і загальних умов. По-перше, за наявності сильних профспілок або трудових
ко¬лективів, представники яких підготовлені для обстою¬вання своїх
соціа-льно-трудових прав; по-друге, за регулю¬вання державою
орга-нізаційно-правових процедур діяль¬ності соціальних партнерів; по-третє.
за прийняття робо¬тодавцями на себе відпові-дальності за виконання
узгодже¬них соціальних гарантій.
На противагу профспілковим об'єднанням роботодав¬ці менш структуровані як за
цілями, так і професійними. галузевими й територіальними ознаками.
Для становлення і підвищення ефективності сучасної моделі соціального партнерства
як перспективне може розгля-датися питання про створення Координаційного
ко¬мітету об'є-днань роботодавців як перехідної структури до Всеукраїнської
організації роботодавців.
Інтеграційний характер сучасних економічних проце¬сів потребує комплексного,
міжгалузевого підходу у вирі¬шенні складних соціально-економічних проблем. Із
огляду на це значно посилюється роль програмно-цільово¬го методу плану-вання
як стимулюючого чинника форму¬вання розвитку і прове-дення соціальної
політики.
Саморегулюючий механізм ринкової рівноваги попи¬ту і пропонування не
забезпечує взаїмоузгодженості за¬гальнодер-жавних та індивідуальних інтересів
і відносин. Як свідчить досвід, середньо- або довготермінові програ¬ми не
спроможні належним чином поліпшити соціальну обстановку, оскільки не мають
необхідного фінансового за¬безпечення й ефективних ме-ханізмів реалізації.
Нині в Україні реалізується шість великомасштабних со-ціальних програм, що мають
загальнонаціональний ха¬рактер. Дві з них затверджено указами Президента
Укра¬їни: "Діти України'1' — у 1996 р., "Здоров'я літніх
лю¬дей"— у 1997 р. Решту — постановами Кабінету
Мініс¬трів України: Національну програму планування сім'ї зат¬верджено в
1995 р„ Довгостро-кову програму поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони
материнства і дитинства— у 1992 р.. Комплексну програму ви-рішення проблем
інва¬лідності — у 1991 р., програму зайнято-сті населення на
1997—2000 рр. — у 1997 р. [2]
Зазначені програми розроблялись і затверджувались у різні терміни, тому
найбільший відтинок часу між ними ста-новить шість років. Проте реалізовуватись
вони ма¬ють у ком-плексі за відповідними напрямами. На це особ¬ливо
зверталась увага в Указі Президента України від 18 січня 1996 р.
6 ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ
В практичному завданні об’єктом моєго дослідження є певні
соціально-економічні показники та їх динаміка.
В Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, спостерігається зниження
показників, що характеризу¬ють со-ціально-економічну ситуацію в країні (табл.
1). Оцін¬ка роз-витку соціальної сфери свідчить про її незадовіль¬ний
стан. Особливо це стосується сільських районів. Са¬ме забезпечення соціального
захисту населення дає змо¬гу вирішити проблеми, пов'язані з попередженням
соці¬альних конфліктів, подоланням бідності, відтворенням населення.
Соціальний захист націлений, найперше, на державний за-хист населення під
стихії ринку, має гарантувати міні¬мальним прибуток, зростання добробуту всіх
членів сус¬пільства. В Індустріальне розвинутих країнах витрати на соціальну
інфраструктуру доходять до половини усіх вит¬рат. Якщо послуги освіти,
медичні, житлово-комунальні лише частково оплачуються державою, то система
соціаль¬ного захисту (пенсії за віком, допомога через безробіття)—
прерогатива держави.
Таблиця 1 - Динаміка індексів основних соціально-економічних показників, % до
попереднього року
Показник РІК
1994 1995 1996 1997
Грошові доходи насе-лення 115.7 4.9 раза 1.5 ра-за 1.3
раза
Прибуток 104.1 4 рази 76.7 81.9
ТНС 105.8 82,2 82.2 86.2
Введення у дію загаль-ної житлової
площі 89,4 85,8 78,0 94.4
Обсяг платних послуг 107.6 67,7 85.8 94.9
Із табл. 1 видно, що знизились основні показники жит-тєвого рівня населення. А
відтак розробка І впровадження системи соціальної допомоги малозабезпеченим с
пер¬шочерговим завданням.
Через складні економічні умови в Україні зростає чисель-ність тих, хто потребує
соціальну допомогу. Як свідчить дос-від наведених країн, варто розрізняти дві
групи одержува¬чів цієї допомоги, До першої групи належать особи, які
че¬рез об'єктивні причини (хвороба, похилий вік тощо) не спроможні забезпечити
свої потреби. Друга група — не населення працездатного віку, котре з огляду
на відсут¬ність роботи не має змоги задовольнити свої потреби.
У графічному вигляді ці показники репрезентовані у Додатку 1.
ВИСНОВКИ
Після торіш¬ньої кризи обсяги виробництва все-таки почали зростати, країні
вдалося уникнути гіперінфляції. Але водночас зростає зубо¬жіння населення,
проблема безробіття стає ще гострішою. Так, наприклад, в Іва¬но-Франківській
об-ласті кількість претен¬дентів на одне робоче місце становить 227 чол.,
Волинській — 88, Закарпатсь¬кій -- 83 чол. За да-ними Світового банку
реальне безробіття в Україні досягло 30%, а в деяких регіонах Західної України і
Кри¬му — 50%. За його словами, він не бачить ініціативної позиції ні з
боку економічного блоку уряду, ні з боку Мінпраці, абсолютно не влаштовує та
благодушність, яка панує в роботі служби за-йнятості, — лише фіксу¬ють
стан справ, а реально на нього не впливають.
Реалізацію норм Указу Президента про Основні напрями соціальної політики на
1997—2000 роки весь час відкладали і в цьому теж є вина Мінпраці. Першими
кро¬ками для виправлення становища мають бути заходи щодо політики доходів
від-вернення катастрофічного зниження вар¬тості робочої сили та її
декваліфікації.
Президент закликав запозичити досвід Польщі, де середньомі-сячна зарплата
наблизилася до рівня 400 доларів. В Ук¬раїні ж доларовий еквівалент
середньо¬місячної зарплати знизився в 1,8—2 ра¬зи. Заборгованість із
зарплати дедалі зростає.
Велике занепокоєння спричинює стан справ у сфері охорони праці. Це людські
трагедії та скалічені долі, а виплати постраждалим — додатковий тягар для
нашої економіки. Сіль-ське господарство за частотою смертельного травмування
на-ближається до вугільної промисловос¬ті. Необхідно негайно посилити контроль
за додержанням законодавства про пра¬цю, виплатою регресу і одноразової
до¬помоги шахтарям. Керівни-ків, які займа¬ються цим, слід притягнути до
відпові-дальності. За весь час не було жодного спільного засідання колегії
Мінпраці І мі¬ністерств, де б виносилися на розгляд, грунтовно і всебічно
розглядалися соці¬альні проблеми — за-гальнодержавні чи галузеві.
Значне підвищення податкових надход¬жень до місцевих бю-джетів теж не
поліп¬шило ситуацію, кошти витрачаються безси-стемно, а борги вчителям і
медикам не погашають. В цьому вина обласних дер¬жавних адміністрацій.
Кабінет Мініст¬рів має розробити ге¬неральну схему ство-рення нових
робочих місць щонайменше до 2001 р. Генпрокура-турі доручено перевірити дотримання
законодавства про працю і хід реалізації указу про дерегуляцію економіки.
ДОДАТОК 1
ЛІТЕРАТУРА
1. В. Новіков Потенціал стабільної соціальної політики. // Україна:
аспекти праці.- 1999.- №1.- с.31-35.
2. Н. Дядкова Про заходи щодо підвищення результативності роботи
міністерства праці та соціальної політики України на 1997-2000 рр. // Праця і
зарплата –1999.- №8.- с.8-9
3. Є. Ліванова Проблеми майнового розшарування населення України // Україна:
аспекти праці.- 1999.- №1.- с.24-30.
4. Соціальний захист як ознака цивілізацийного суспільства // Віче –
1998.- №8.-с.63-74.
5. Статистичні показники соціального захисту населення за 1994-1998 гг.