МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
Кафедра соціальних теорій
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
“Національна культура та проблеми соціальної свободи”
Студента 1 курсу
денного відділення, гр. №3
інституту прокуратури та слідства
Одеса
2008
Зміст
Вступ 3
Розділ 1. Сучасне уявлення про свободу 5
1.1 Поняття свободи 5
1.2 Проблема соціальних обмежень в аспекті соціальної свободи 12
1.3 Уявлення про свободу у сучасних студентів 19
Розділ 2 Національна культура 25
2.1 Культура та національна культура 25
2.2 Особливості формування української національної культури 27
Висновок 33
Список використаної літератури 35
Вступ
У даній темі я намагався висвітлити такі питання, як соціальна свобода а також
культура та національна культура як складові чистини свободи та як незалежні
поняття.
Актуальність цієї теми я вбачаю у сучасному розвитку як особистості, так і всього
соціуму. Сучасна людина, завдяки розвитку науки за останні сто років, отримала
можливість не залежити від предметів першої необхідності та вільно розвиватися як
індивіду. Саме в цей період особа почанає замислюватись над такими питаннями
вічними питаннями, як виникнення буття, сенс життя тощо. Не залишились осторонь
питання свободи та культури. За останні років 10-15 питання свободи піднялося від
рівня абстракції до рівня нагальної проблеми. Кожна держава, кожне суспільство,
кожний керівник гарантують або намагаються гарантувати свободу думки,
віросповідання, політичних переконань тощо. Але в той же час – що таке
свобода? Я вважаю, що однозначної відповіді жоден з її гарантів не дасть. А як
розуміють свободу звичайні люди? Чи впевнені вони у своїх уявленнях про свободу?
Чи знають вони однозначно, яка свобода їм потрібна? Я вважаю, що на ці питання
можуть дати відповідь або дуже обізнана людина (хоча і цього часто не вистачає),
або людина, якак точно знає, що їй потрібно і яку свободу вона потребує. Якщо
людей першого типу ще можна знайти, то другий тип – з розділу фантастики. От
і виходить, що з усією поширеність цього терміну, ніхто точно не знає, що таке
свобода. На мою думку, потрібно зайнятися фундаментальним вивченням цього питання
з погляду його актуальності сьогодні.
Трохи інша ситуація склалася з питанням національної культури. Тут вже люди
прийшли до більш-менш єдиною думки. Але стикаємося з іншою проблемою –
незнанням власної національної культури, культури, яка формувала та продовжує
формувати національний менталітет. Про яке майбутнє може йти мова, коли люди не
знають свого минулого? Тут вже постає проблема звичайної неосвідченості населення.
Та навіть якщо цю проблему легше вирішити, ніж попередню, зписувати її з рахунків
не можна.
Розділ І
Поняття свободи
Свобода як людський вимір буття
Що таке свобода? Звідки - свобода? Які її природа і джерело? На ці свого роду
питання питань виразної відповіді немає. Або її нізвідки отримати? Така відповідь,
як природа свободи божественна, Господь наділив людину цією богоподібною якістю,
закриває проблему свободи, та і проблеми, пов'язані з нею: від проблеми
антропогенезу до питань моралі. Проте, як говорив І. Кант, наші надії на Бога
повинні бути настільки повними, що не повинні його “долучати” до наших
справ. А проблема свободи - саме як вона є - наша, людська справа. Тому пропоную
спробувати знайти ниточку, потягнувши за яку, можна буде размотатьи цей клубок
проблем. І почати краще з очевидних фактів.
Перший факт такий: у природі як такій, без людини та її свідомості, пізнання і
діяльності свободи немає, а існують тільки каузальні зв'язки і інші детерміації.
По Канту, свобода не феномен, а ноумен. Свобода не є буття, вона є небуття, суть
можливого, порожнє, невимовне і таке, що невимовно творить ніщо. Вона не
знаходиться у вимірі буття, вона "під" буттям, як те, що хоче утілитися
у бутті. За своєї суттю свобода передує здійснюваним вільно актам: вона передує
своїм проявам. Тому свобода передує буттю, є "безосновною основою
буття". Згвдно з думкою Н.А. Бердяєва, свобода меонічна, корениться в Ніщо, в
"безодні", передуючи творінню. Тому для Бердяєва свобода знаходиться по
той бік добра і зла, а всесильний над буттям Бог-Творець не всесильний над
небуттям, над нествореною свободою.
Людина є носієм свободи - духовного початку, не отриманого генетично,
добутттєвого і позабуттєвого, що відкривається в небутті. Саме ця відвертість
небуттю і відрізняє людину від тварини. Якщо тварина в своїй генетично заданій
тілесності є буквально оформленим життям як таким, то людина як істота відкрита
небуттю, є носієм свободи як "дірки в бутті" (Ж.-П. Сартр),
"безодні в бутті" (Н.А. Бердяєв) опиняється істотою живою і неживою
одночасно. Будь-яка тварина, окрім людини, є своєрідною еволюційною безвихіддю - в
тому сенсі, що в ній досягається, буквально утілюється якась функціональна мета
біологічного виду. Людина ж, не дивлячись на те що як вид він незмінною в своїй
психосоматичній оформленій, істота недооформлена: "... її форма розімкнена,
ідеально не завершена, і з цього розриву вона випромінює хвилі неспокою на те, що
все оточує" .
Свобода як відповідальність
Другий, не менш очевидний і добре відомий факт - взаємозв'язок свободи і
відповідальності. Межі свободи і відповідальності співпадають, як дві сторони
одного листа паперу. Тільки там, де я вільний, де я вільно ухвалюю рішення, вільне
здійснені моїх дій, я відповідаю за них і їх наслідки. І навпаки - я можу бути
відповідальний тільки за те, в чому виявилася моя свобода.
Ця єдина межа свободи/відповідальності визначає одночасно і межі вчинку як
осудної дії, і, власне, межі особи як свободного/відповідального (осудного)
суб'єкта. Причому очевидна і історична тенденція звуження цих меж Я, меж особи як
осудного, вільного і відповідального суб'єкта: від племені, общини, роду до
психосоматичної цілісності індивіда і далі - до певних етапів його життєвого шляху
(наприклад, починаючи з 18 років). Ніщо не заважає припустити, що звуження конуса
Я, свободи і відповідальності може бути продовжено просуванням в глиб тіла під
шкіряний-волосяний покрив в прагненні до якоїсь точки з можливою подальшою
розбіжністю "по той бік точки" в якомусь новому позамежному розширенні
.
Чи дійсно індивід неподільний? Сучасна людина має множину Я: у соціальних ролях,
в рухах своєї душі, фантазіях, уві сні тощо. Особа, що розпалася на іноді
конфліктуючі іпостасі, - типовий образ сучасного мистецтва. Хіба вже зараз не
покладається відповідальність не на цілісну особу, а на стихії, процеси і
системи,які її створюютьі і пронизують? Про цю тенденцію свідчить і загострений
інтерес в кінці XX сторіччя до духовних практик, загальним для яких є пошук
органічного зв'язку людини з нескінченним полем свідомості (універсальним розумом
або космічною свідомістю), тобто вихід конкретної особи за рамки
просторово-часових і причинно-наслідкових меж.
У контексті досягнень генної інженерії і медичних технологій сучасна цивілізація
з занадто сильно потенцює людське буття. “Субстанція” свободи і
відповідальності стає віртуальною, уподібнюючись ірраціональним числам,
незрозумілим здоровому глузду.
Швидше за все, Я стане “точкою відповідальності” в стихіях, що стоять
за видимим світом, "мандрівником" цими стихіями, "точкою збору
свободи" самообізнаного Я, яке не стільки відокремлено від буття, скільки
вплетено в його тканину. Саме на це звертав увагу Г.Г. Шпет, коли писав, що
"Я не відрізане і не відвішане за об'ємом, а включене в ціле світу” .
Якщо скористатися метафорою, запропонованою Г.В. Флоровськім, згідно якому
"істоту можна уподібнити геометричній зв'язці променів або напівпрямих, від
початку ...тих, що тягнуться в нескінченність" , то Я стає подібною
променевою структурою.
Культура як інфраструктура свободи
Третя очевидність: людину від тварини відрізняє саме її соціально-культурна
природа. Поведінка тварини задана генетично. З'явившись на світло, практично
будь-яка жива істота вже "знає", що їй треба робити. Людина ж
народжується абсолютно безпорадною і беззахисною. Тільки за підтримки сім'ї,
пройшовши досить тривалу підготовку, включаючи освіту і оволодіння професією, він
стає повноцінною особою. Саме культура - як система позагенетичного спадкоємства
досвіду, як система народження, зберігання і трансляції цього досвіду - робить
людину людиною.
Коротше кажучи, особа формується культурою. Свідомість - результат
"завантаження" особі програмами соціально-культурного досвіду, результат
символізування миру і "врощення" (Л.С. Виготській) соціальних значень в
свідомість. Це засвоєння культури, ця інсталяція соціально-культурних програм
реалізується за допомогою примусу, переконання, особистого прикладу. Культура
"вантажить" особу і тіло. Акти зачаття і народження, дарування імені і
досягнення повноліття, шлюбу і смерті соціально-культурно оформлений і навіть
ритуализировані. Кожна етнічна і конфесійна культура надає цим актам певну форму.
Більш того, питання - кого вважати "справжньою", тобто здоровою і
повноцінною людиною, а кого - інвалідом або навіть просто хворим - вирішується в
кожній культурі по-своєму, залежно від прийнятих соціальних норм і зразків. Не
тільки уявлення про них, але і самі феномени здоров'я і тендеру, хвороби і смерті
- не що інше, як культурні_артефакти, в певному значенні продукти дискурсу .
Але якщо я повністю запрограмований цими соціально-культурними кодами, то я
скований і неосудний, оскільки я тільки реалізую програми, інстальовані в мене
сімейним і іншим вихованням і освітою. Святенництво культури і права в тому-то і
полягає, що, з одного боку, мене вважають продуктом соціальних відносин, а з іншої
- наділяють мене свободою, ставлячи особисто мені відповідальність за вчинки і
поведінку!
В принципі, можна намітити два шляхи розв’язку цього парадоксу. Перший -
історичний: вільна особа є продукт європейської (иудео-християнської) культури. Це
означає, що до свідомості ідеї свободи необхідно дорости! Вона з'являється за
певних умов: при формуванні якоїсь інфраструктури - економічної, соціальної,
культурної. Реалізація цих умов відкриває можливість розвитку особи, а за нею -
свободи.
Тоді виходить, що свобода, свідомість свободи волі, самосвідомість мого Я - не що
інше, як эпифеномен культуры
Свобода як результат ставлення відповідальності
Не претендуючи на однозначність і повноту, можна запропонувати конструктивне
рішення. Думається, що ниточкою, що дозволить розплутати весь клубок, є проблема
відповідальності..
Відповідальність, як вже наголошувалося, є зворотня сторона свободи. Але яка з
цих сторін "первинна"? Поза вільною (осудною) особою руйнується система
моралі і права. Але звідки вона може узятися, якщо вся система виховання
"грузить" нас нормами, зразками, канонами?! Так, “грузить” -
аж до самої свободи. Тоді виходить, що свобода - результат ставлення особі
відповідальності. Виховання - не тільки переконання і примушення, але і створення
умов для самовизначення. Саме відповідальність визначає межі особи як межі
осудного суб'єкта. Більш того, була відмічена історична тенденція звуження цих меж
від природного світу до соціальної спільності (плем'я, рід, сім'я), до
біологічного індивіда, з явним прагненням ще більшого звуження до "точки
стпорення свободы".
Яскравим прикладом, підтверджуючим ідею вторинності свободи по відношенню до
відповідальності, походження її від відповідальності, є проблема смертної кари -
вищої міри відповідальності. Правом передбачається саме відповідальність за
вільний вибір - передбачається, що людина могла поступити так, а могла інакше, і
це був її вибір. У однієї і тієї ж причини могло бути, як мінімум, два наслідки.
Інакше кажучи, вища міра покоїться на постулюванні свободи волі особи як осудного
суб'єкта. Але цей правовий постулат знаходиться в явній суперечності з наукою.
Якщо людина природна істота, то вона включена в мережу причинно-наслідкових
зв'язків. І тоді її "відповідальність" за те, що відбувається, як і
"свобода волі" - не більше ніж ілюзія. Як біологічний організм людина
нічим не відрізняється від інших біологічних систем, вона - робот, дії якої
повністю запрограмовані спадковістю (генотипом) і звичками, що склалися в
результаті минулого досвіду, виховання сім'єю, навколишнім середовищем.
Але якщо людина наділена свободою волі, то вона стає ніби вирваною з сукупності
причинно-наслідкових зв'язків і відносин. Більш того, свідомий вибір (можливість,
як мінімум, двох наслідків з однієї причини) наділяє людину здатністю діяти
всупереч світу.
Добре відома роль мови у формуванні і оформленні свідомості і мислення, які
завжди виявляються в конкретній мовній формі. Ставлення відповідальності,
виривання фрагментів причинно-наслідкових зв'язків, їх замикання на індивіді,
через соціально-комунікаційну природу самої "технології", робиться на
мовній основі і завжди оформлене в якійсь мові.
Таким чином якщо індивідуалізація - тонке доведення соціалізації, то свобода -
тонке доведення індивідуалізації, результат соціалізації індивіда як ставлення і
рефлексії. Добре відомо, що мотивація - не причина вчинку, а його пояснення. Це
завжди інтерпретація post factum, пізня раціоналізація, здійснювана близькими,
фахівцями (на зразок психотерапевта або духовного наставника), самою людиною. І
завжди при деякому інтелектуальному зусиллі можна знайти глибшу мотивацію. Коли
людина бере в руки пістолет і цілиться в мішень, що нею рухає? Прагнення плавно
зігнути палець? Натиснути на курок? Або - вистрілити? Або - потрапити в мішень?
Або - перемогти в цьому змаганні? Або - отримати приз і придбати квартиру? Або -
нарешті, одружитися? Так, професійна підготовка багато в чому полягає якраз в
тому, щоб перевести мотивацію в дальній план.
Людський вимір буття (свобода) з'являється після приписування, ставлення нам
відповідальності. Тільки після такого ставлення особа стає осередком чуття
добуттєвого початку буття, яким є свобода. Тим самим мені стає доступний вихід на
новий рівень – добуттєвий та позабуттєвий рівень свободи, рівень
можливостей, рівень потенціації.
Самосвідомість як осередок чуття свободи
Вектор свободи направлений не на зовні, а усередину. І завжди можуть бути
знайдені все більш глибокі мотиви для пояснення, оскільки розум виявляє все більш
глибокі причинні зв'язки. На цьому, власне, засновані психоаналіз, логотерапія,
звинувачення і виправдання.
Відкрити світ - означає прийняти його, а прийняти - означає узяти на себе
відповідальність. У тому, що світ відкрився мені, немає моєї заслуги, але
відкрився світ мені. А Я, як вже мовилося, трансцендентний, метапсихічний і
позачасовий. Саме тому, що є осередок чуття свободи. Самосвідомість суб'єкта і є
самосвідомістю свободи. Самосвідомість - можливо, найбільш важливий прояв людської
суті. І при цьому самосвідомість - мабуть, найбільш важко зрозумілий феномен, бо
свідомість власного Я дано не у формі об'єктивності, а у формі самосвідомості
суб'єкта, або, інакше кажучи, проблема полягає в необ’єктивованості суб'єкта
самосвідомості.
Я дано само по собі, але воно не може бути підставою самому собі. Саме забуття
обставини, що відповідальність передує свободі і веде до самозванства,
людинопоклонінню і знищення буття, як у Сартра, що виходив з того, що свобода як
небуття передує буттю, і, значить, буття пронизане небуттям, і що прийшов до
висновку, що Я є "порожнеча в гущавині буття", "дірка небуття в
бутті".
Скільки не шукали філософи внутрішнє Я, вони не знайшли його, бо така суть
диспозиції, якість, що проявляється у момент актуалізації. Це якість - свобода.
Єдність Я не можна знайти в готовому вигляді, вона не "відрізана" і не
"відвішана", як говорив Шпет. Його можна тільки здійснити невпинним
зусиллям затвердження прихованої суті, суті свободи. Зусиллям проростання буття.
Свобода - єдина умова адекватного сприйняття і збагнення реальності, остаточна
реалізація внутрішньої гармонії індивіда і найвищий вираз подолання його Його, що
відновлює єдність зовнішньої і внутрішньої реальності. На шляху до свободи
долаються самозванні крайнощі як індивідуалізму, так і колективізму. Кінець кінцем
людська суть і є свобода, що вічно чекає за порогом людської визначеності
світу.
Проблема соціальних обмежень в аспекті соціальної свободи
Соціальні обмеження - нове поняття, яке не можна знайти в систематичних каталогах
бібліотек і термінологічних довідниках. Навряд чи подібна ситуація випадкова. Якщо
свобода представляється чимось позитивним, гідним обговорення, то її обмеження
психологічно відторгаються; дана тема імпліцитно припускає висвічення якихось
негативних сторін будь-якої соціальної системи, які ця система прагне приховати.
Але подібні підходи не знімають самої проблеми, а лише її посилюють.
Очевидно, що проблема соціальних обмежень діалектично пов'язана з проблемою
свободи, особливо соціальної. "Всяке здійснення свободи може здаватися в той
же час її збідненням і в міру - її самовідміною. Всякий акт вибору вже як би
відміняє свободу... обмежує і зобов'язує того, хто вибрав. Той, що вибирає вольний
в своєму виборі до кінця, вибравши ж, він вже мимоволі стає рабом об'єкту вибору.
Свобода тут матеріалізується, стає важчою і тим самим стає необхідністю.
Необхідність і є свобода, цією свободою, що стала, - свобода, що стала
буттям" .
"Соціальні обмеження можуть бути визначені як прояв соціальної необхідності
у вигляді системної сукупності експліцитних (явних) і імпліцитних (прихованих)
соціокультурних правил і норм, моделей поведінки, стереотипів мислення, засобів,
способів, а також результатів самовираження людей, яким свідомо або несвідомо
підкоряються люди і за межі яких вони не можуть або не хочуть виходити навіть
тоді, коли це необхідно для них самих або суспільства, в якому вони живуть. Той
факт, що в даному визначенні згадані засоби, способи і результати самовираження
людей, указує на те, що в ролі соціальних обмежень можуть виступати не тільки
ідеальні правила і норми, але і продукти матеріальної культури.
У загальному вигляді систему соціальних обмежень можна представити таким чином.
Вищим рівнем соціальних обмежень є обмеження концептуальні. Вони є
ціннісно-смисловим і цільовим ядром життєдіяльності того або іншого суспільства
(цивілізації) і є системоутворюючим чинником всієї його культури. Концептуальні
проекти різних цивілізацій розглядаються, зокрема, в роботах А.М. Шлезінгера-мол.,
И.Б. Чубайса та інших авторів . Ці обмеження мають найбільш загальний, ідеальний і
метафізичний характер основоположних першопринципів побудови культури. Будь-яка
незначна зміна цих першопринципів може спричинити за собою мутацію і руйнування
всієї системи соціальних обмежень. Тому обмеження мають прихований характер і не
усвідомлюються переважною більшістю носіїв даної або іншої культури. А.М.
Шлезінгер-мол. роздумує у своїй книзі про американський концептуальний проект.
"У ранній період республіки домінуючою була ідея про те, що Америка - це
експеримент, зроблений всупереч історії, проблематичний за результатами" .
Наступним рівнем соціальних обмежень є ідеологічні обмеження. Ідеологія є, з
одного боку, захисною оболонкою концепції, що прикриває її від можливих
спотворень, а з іншої - інструментом пристосування концепції до конкретних
історичних і природних умов, особливостей, смаків і бажань людей. Тому, на відміну
від концепції, ідеологія і ідеологічні обмеження можуть мати мінливий характер.
Навіть різні, на перший погляд, ідеології можуть обслуговувати одну концепцію.
Первинною формою ідеології є мова, тому мовні обмеження визначають, що взагалі
може бути висловлене і частково навіть продумане. Мова як первинна форма ідеології
є матрицею можливих для виразу думок, станів і відчуттів, що визначає їх форму,
взаємозв'язки і комбінації. Щось при цьому дістає можливість виразу, а щось не
отримує її. Те, що не може бути виражене в даній мові, залишається у вигляді
туманних інтуїції і швидкоплинних відчуттів, не отримуючи адекватного соціального
виразу. Соціальні обмеження мови виявляються в його граматиці, фонетиці,
орфографії, синтаксисі, пунктуації, кількості букв в алфавіті і інших
особливостях.
Наступними трьома вищими формами ідеологічних обмежень виступають
онтологічно-гносеологічні, етичні і естетичні обмеження.
Онтологічно-гносеологічні обмеження найвиразніше виявляються у філософії і науці.
Вони задають параметри наявності /відсутньості чого-небудь і методи його вивчення,
виходячи з пануючої концепції, ідеології і мови. В результаті об'єктивна
реальність починає розглядатися під певною точкою зору. Так в середньовіччі до
числа онтологічно-гносеологічних установок входили универсалізм (бачення миру як
всеединства), символізм (всяка річ і явище є символ потойбічного і його планів),
ієрархізм, телеологизм (все існує для якоїсь мети).
Етичні обмеження створюють ціннісні орієнтири і межі соціально прийнятної
поведінки. Вони носять внутрішній, рекомендаційний характер, на відміну від
правових обмежень, які є загальнообов'язковими. А. Макинтайр вважає, що на
сучасному Заході "в області моралі ми маємо лише фрагменти концептуальної
схеми, обривки, які у відсутність контексту позбавлені значення. Насправді у нас є
лише подібність моралі... Але ми втратили - якщо не повністю, то в більшій частині
- розуміння моралі, як теоретичне, так і практичне" .
Естетичні обмеження задають ідеали і стандарти прекрасного, потворного,
допустимого і неприпустимого в мистецтві. Наприклад, в ісламській культурі
неприпустимо зображення людини і тварин. Це є естетичним соціальним обмеженням, що
має відповідне релігійне (ідеологічне) обгрунтування. "І, нарешті, одним з
найкрупніших пам'ятників дорогої беззмістовності є храм Рятівника - це як би
величезний самовар, навколо якого благодушно зібралася патріархальна Москва. У цих
пам'ятниках сучасності яскраво виразилася суть того настрою, який мав своїм
наслідком загибель великого релігійного мистецтва; тут ми маємо не просту втрату
смаку, а щось невимірний більше - духовне падіння" .
Ідеологічні обмеження, що мають переважно ідеальний характер, знаходять свою
подальшу конкретизацію і матеріалізацію на нижчих рівнях піраміди соціальних
обмежень. Йдеться про обмеження, які можна назвати вторинними,
ідеально-матеріального характеру. Це наступні блоки соціальних обмежень:
политико-адміністративні; правові; інформаційно-освітні; технико-технологічні;
економічні; військово-силові; структурно-демографічні.
Так, политико-адміністративні соціальні обмеження виражаються у владному
обмеженні тих або інших соціальних сфер, груп і соціокультурних практик. Суб'єктом
їх виступають особи і групи, що мають відповідні владні повноваження або що
узурпують їх. До них відноситься не тільки класична державна бюрократія, але і
різні тіньові структури впливу, міжнародні організації, структури деяких ТНК і
т.п. У сучасному масовому суспільстві саме влада виявляється його
системоутворюючим чинником, бо атомізовану масу важко організувати. Влада стає
деперсоналізованою, втіленою в корпораціях, в ЗМІ, її інструментами стають
мас-культура, інформація і гроші. Э. Макаревич і О. Карпухин показують, що так
зване інформаційне суспільство предстає як виховно-пропагандистське: украй складно
розмежувати інформацію і пропаганду - виховання .
Правові обмеження існують у вигляді наявної в суспільстві правової системи і є
похідними від етичних і мовних обмежень, а також политико-адміністративних рішень.
Тому вони вторинні по відношенню до политико-адміністративних обмежень.
"Кожен порядок покоїться на основі деякого рішення... Також і правопорядок,
подібно до будь-якого порядку, покоїться на основі рішення, а не на норми" .
"Не існує норми, яка була б застосовна до хаосу... Повинна бути створена
нормальна ситуація, і сувереном є той, хто недвозначно вирішує, чи дійсно панує
цей стан... Суверен створює і гарантує ситуацію як ціле в її тотальності" , -
писав До. Шмітт.
Інформаційно-освітні обмеження виражаються в перешкодах розповсюдженню,
використанню, володінню інформацією і регулюють володіння знаннями, уміннями і
навиками в суспільстві. Особливості реалізації цих обмежень багато в чому залежать
від освітньої системи, яка повинна відповідати людині, тобто не пригнічувати
потенціалу і здібностей людини, а розвивати їх. Сучасна освітня система так не
орієнтована. Її завдання скромніше - підготувати фахівця в межах соціальних
потреб. В результаті складається парадоксальна ситуація, коли учень вимушений
платити гроші за те, щоб його потенційні можливості обмежили і подавили в
соціальних інтересах, в кінеці кінців - на користь пануючих груп.
Технико-технологічні обмеження є похідними в першу чергу від
онтологічно-гносеологічних і наукових, у меншій мірі від естетичних і мовних
обмежень. Вони полягають у відсутності (недосконалості) або наявності різних
технічних засобів і технологій, в способах і результатах їх використання.
Суб'єктом в даному випадку виступає соціальна фігура технократа, а об'єктом -
суспільство, індивід і природа . Основним постулатом цієї ідеології є теза про те,
що не існує інших питань, окрім технічних, всі проблеми можна вирішити за
допомогою техніки і технології. Кінцевою метою технократів є знищення природи,
суспільства і людини в їх природній, нетехнократичній якості і заміна їх штучно
сконструйованими техніко-технологічними сурогатами. В рамках цієї програми
проводиться клонування, фабрикація генетично модифікованих рослин і іншої
техносфери.
Економічні обмеження знаходять свій вираз в обмеженнях на переміщення, володіння
і використання матеріально-економічних ресурсів і їх символічних еквівалентів
(грошей, акцій і т.п.). У сучасному суспільстві широко поширена помилка, ніби то
ці обмеження є найголовнішими, первинними і основними. У цьому виявляється
характерна для сучасного світу "одержимість економікою" (Ю. Эвола).
Насправді це далеко не так. Економічні обмеження є лише фрагментом загальної
системи соціальних обмежень, причому є далеко не найголовнішими, хоч і не менш
важливими, чим інші вторинні соціальні обмеження. Причина ілюзорного уявлення про
первинність економічних обмежень, широко поширена в ліберальній і марксистській
ідеологіях, лежить не в дійсно існуючих економічних обмеженнях, а в підлеглості
свідомості її носіїв певним ідеологічним конструкціям. Ці конструкції були
позначені Д. Неведімовим як "релігія грошей". "З наукової точки
зору релігія грошей є моделлю управління суспільством. Це вельми обмежена
одновимірна модель, заснована на привласненні числових значень всьому, що є в
світі, на використанні п'яти арифметичних операцій і критерію максимізації
транзакцій. У цю модель жерці релігії грошей примушують вписуватись все, що існує
в світі. Те, що не вписується - знищується" .
Військово-силові соціальні обмеження пов'язані з функціями захисту і примусової
реалізації соціальних норм, установок і цінностей. Суб'єктом їх виступають
військово-силові структури і відомства, що є, як правило, інструментами реалізації
не своїх власних цінностей і інтересів, а інтересів пануючих в суспільстві груп і
осіб. Цим пояснюється пониження соціального статусу військовослужбовців, які в
сучасному світі вже не є свого роду "кшатріями", тобто
воїнами-управлінцями, як колись було в багатьох суспільствах, а все більш
перетворюються на "шудро-кшатріїв", тобто воїнів-слуг.
Структурно-демографічні обмеження пов'язані з об'єктивно існуючою в суспільстві
поселенською, классово-стратовою, демографічною структурою населення. Вони можуть
вести до такого розподілу статусів і ролей між особами і групами, яке мінімізує
загальні результати їх життєдіяльності, заважає реалізації індивідуальних
здібностей, не заохочує розвиток більш соціально значущих і корисних видів
діяльності.
Етнічні і етноконфесійні обмеження підрозділяються на расово-биологічні
обмеження, що не є соціальними, і - предмет нашої уваги - культурні обмеження.
Сюди ж відносяться і тендерні обмеження, як соціально сформовані статеві
ідентифікації і моделі поведінки. Треба відмітити те, що акцентування зараз теми
тендеру свідчить про загострення проблеми соціальних обмежень, котре виражається в
розколі між статевою фізіологічною і статевою соціальною функціями.
На закінчення необхідного відзначити, що соціальні обмеження є неминучим і
невід'ємним атрибутом будь-якого суспільства, без яких воно існувати не може. Інше
питання, що ці обмеження можуть мати як системозберігаючий, так і системоруйнуючий
відносно людини і суспільства характер. Суспільству і людині може бути нав'язана і
деструктивна концепція життєвого ладу,яка веде до їх поступової деградації і
знищення.
Недооцінка системи соціальних обмежень серйозно підсилює несвободу, оскільки
непомітність обмежуючих чинників перешкоджає їх подоланню: проблему, якої немає,
не потрібно і вирішувати. Виникає ефект прихованої несвободи, що різко підсилює її
владу. У такому разі можна чекати, що діюча, багато в чому негативна, система
соціальних обмежень збережеться, а можливо і посилиться.
Уявлення про свободу у сучасних студентів
Для того, щоб максимально повність охопити питання свободи, потрібно дізнатися
думку звичайних людей-ненауковців щодо їхнього розуміння цього поняття. Для цьго
легше всього провести соціальне опитування. Проте треба одразу вибрати, саме на
основі якої вікової групи буде проведене опитування. Згідно з думками багатьох
вчених, логічніше всього провести таке опитування серед студентів, так як саме
вони в майбутньому будут створювати свободу на рівні сім’ї, держави, світу.
При цьому поняття «свобода» трактується нами як ціннісна категорія,
яка не може в принципі мати однозначного визначення.
МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ
Уявлення про суть свободи вивчалися нами за допомогою двох методик:
1) нетрадиційна психосемантична шкала суб'єктивного сприйняття власної міри
свободи респондента;
2) тестова методика, завдяки якій оцінювався ступінь згоди з різними визначеннями
суті свободи.
Перше завдання виконувалося відповідно до наступної інструкції: «Розмістіть
(нанесіть) на шкалі "свобода" не менші десять різних персонажів,
наприклад, знайомих або родичів, літературних героїв або історичних осіб, міфічних
персонажів або метафоричні об'єкти і ін. Полюси шкали розташуєте так, щоб
найвільніші персонажі розташовувалися у верхній частині шкали, а самі сковані в
нижній її частині. Тепер позначте на цій шкалі, де розташовуєтеся Ви і де хотіли б
знаходитися в сенсі володіння свободою». Сама шкала розташовувалася у
вигляді вертикальної лінії з позначеною серединою на звичайному листі зошита
(довжина шкали завжди була однаковою). Обов'язковою для випробовуваних була
вказівка на шкалі рівня своєї реальної (Я-реальне) і бажаної (Я-ідеальне) свободи.
Це завдання виконували 350 студентів вузів різних спеціальностей Казані,
Ніжнекамська, Буїнська і Тетюшей.
Друге завдання виконувалося окремо і пізніше іншою групою студентів (346
студентів вузів Казані і Ніжнекамська). Воно було у вигляді збірки питань, що
складалася з 48 пунктів, кожний з яких був коротким визначенням суті свободи.
Визначення були сформульовані на основі ідей, що висловлювалися різними філософами
і психологами, частина з яких розглядалася вище. Випробовуваним потрібно було за
п’ятибальною шкалою (від -2 до 2) вказати міру відповідності кожного із
запропонованих визначень їх власному розумінню свободи.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
I. Оцінка суб'єктивного сприйняття рівня власної свободи показала, що в
середньому студенти розташовують Я-реальне трохи нижче за середину шкали.
Я-ідеальне в середньому знаходиться на рівні 1/5 довжини шкали вниз від точки
найвищої свободи. Найчастіше ближче до вищої точки шкали у студентів
розташовувалися бог, цар (король), президент, диявол, художник, поет, хижий птах,
вітер. У нижній частині шкали зазвичай розташовувалися раб, солдат, дитина,
домашні тварини і ін. Треба, проте, мати на увазі, що варіанти відповідей
конкретних студентів виявилися дуже різноманітними.
Аналіз результатів, отриманих по другій методиці, здійснювався за допомогою
кореляційного і факторного аналізів. Факторний аналіз продемонстрував складність і
багатовимірність феномена свободи. Вісім основних чинників, тобто континуумів
трактування її суті, охоплюють лише близько 51,7 % сукупного розкиду (дисперсії)
відповідей. До того ж ні у одного з них не був виражений негативний полюс, що
помітно ускладнює інтерпретацію. Якоюсь мірою це є наслідком неоднозначності самих
використаних формулювань.
Проте ми позначили чинники так: 1) матеріальне (гроші) —духовное
(самореалізація): вага чинника 8,4%; 2) злиття з світом (гармонія) —
протистояння світу (відсутність обмежень): 8,2%; 3) соціально негативне (анархія,
зло) — індивідуально позитивне (самостійність, особистий вибір): 7,9 %; 4)
свобода від... (відсутність турбот) — незалежність і вільність: 6,2 %; 5)
відповідальна самостійність — спонтанність: 5,8%; 6) політична демократія
— вільність і невизначеність: 5,8%; 7) відсутність відповідальності —
духовна сила: 5,1%; 8) віртуальне (ідеал, мрія) — соціальне (обмежена
незалежність): 4,4 %. Далі були виявлені фактороутворюючі визначення і, за
допомогою кореляційного аналізу, ті, які утворюють з ними більш менш
взаємопов'язані блоки. Так вдалося виявити вісім типів інтерпретації суті свободи.
До кожного з них увійшло від 4 до 11 визначень. На завершальному етапі серед них
відбиралися по троє з максимальними взаємними кореляціями. Дамо виділеним
трактуванням суті свободи короткі описи.
1. Найчастіше вона розумілася студентами як психічний стан особи і
екзистенціальне відчуття (духовна свобода). Таке розуміння утворюється перш за все
наступними визначеннями: 1) внутрішня незалежність людини, наявність у неї власної
думки про все; 2)реалізація закладених в людині здібностей; 3) психологічний
стан,
для якого характерне відчуття своєї духовної сили, здатності подолати все.
2. Друге трактування — свобода як прояв загальної гармонії в зв'язках і
відносинах особи із зовнішнім середовищем (гармонійна свобода) — містить в
собі: 1) життя в гармонії з природою; 2) здатність людини насолоджуватися кожним
днем свого життя; 3) розвинена уява, схильність до творчості. Між двома першими
трактуваннями суті свободи є помітна смислова схожість. Відмінність же між ними в
тому, що в першому випадку акцент робиться на боротьбі і подоланні труднощів, а в
другому — на злитті з світом, розчиненні в нім.
3. Розуміння свободи як самостійності і незалежності особи в соціальних
відносинах (соціальна свобода) утворено перш за все такими визначеннями: 1)
незалежність, обмежена лише зовнішніми обставинами, об'єктивною необхідністю; 2)
самостійність в ухвалюваних рішеннях і діях, незалежність від впливів;
3)вибір, який людина робить добровільно, тільки за власним розсудом. У всіх
визначеннях, створюючих дане трактування, в центрі уваги знаходиться
співвідношення «індивід — суспільство», і у всіх присутні ті або
інші
обмежувачі індивідуальної свободи.
4.У інтерпретації свободи як могутньості, багатства і власті центральне місце
займають визначення з економічним змістом (економічна свобода). Основними трьома
є:
1) матеріальне благополуччя, що забезпечує упевненість в завтрашньому дні;
2) багатство, що дає можливість подорожувати по світу, жити так, як хочеться;
3)наявність можливості задовольняти будь-які бажання і впливати на все, що
відбувається в суспільстві. Як можна побачити, лише в третьому з них присутні
владні аспекти. Інші визначення, пов'язані з темою влади і домінування, опинилися
на периферії даного трактування.
5. Розуміння свободи як характеристики політичного устрою суспільства (політична
свобода) включає такі визначення: 1) особливість суспільного пристрою, що
забезпечує дотримання і захист природних прав будь-якої людини; 2) особливість
суспільного пристрою, що виключає контроль за життям громадян з боку держави і
його органів; 3) можливість прямого впливу кожної людини на рішення, що
приймаються органами влади. Розуміння свободи в політичному сенсі є єдиним, в
якому переважають безособові формулювання, тобто свобода виявляється
характеристикою не індивіда, а суспільства.
6. .Анархічене розуміння свободи як вільності, відсутність обмежень (абсолютна
свобода) утворюється визначеннями: 1) життя для себе, відсутність відповідальності
перед іншими; 2) вільність, можливість у будь-який момент часу поступати так, як
заманеться, не думаючи про наслідки; 3) повна відсутність яких-небудь природних і
соціокультурних обмежень і заборон.
7. Свобода як позбавлення, звільнення від обов'язків, проблем і труднощів
(інфантильна свобода). Трьома основними визначеннями в даному випадку є:
|
