Реферати українською
Інфляція, економічна природа, форми, типи і наслідки - Мікроекономіка -



План

Вступ

Економічна природа інфляції та причини її виникнення

Форми, типи інфляцій та її наслідки

Проблеми інфляційних процесів в Україні

Висновки

Зміст

Вступ

Економічна природа інфляції та причини її виникнення

Економічна природа інфляції

Причини виникнення інфляції

Форми та типи інфляції та її наслідки

Форми інфляції

Типи інфляції

Наслідки інфляції

Проблеми інфляційних процесів в Україні

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б у другій половині XX ст. тією чи іншою мірою не зазнала б втрат від інфляції.

Інфляція як специфічна якість паперових грошей відома вже багато століть. Ще у 18 ст. з'явилася велика кількість наукових робіт, в яких розглядалась залежність між кількістю золота, срібла в Європі, ростом цін та розвитком виробництва. Більшість авторів стверджували, що ціни не обов'язково зростають, коли для забезпечення більших обсягів виробництва використовуються додаткові обсяги срібла та золота. І хоч сама по собі кількість грошей не має абсолютно ніякого економічного значення, процес збільшення кількості грошей в обігу може значно впливати на виробництво. Найбільш яскравими представниками доктрини "Гроші стимулюють торгівлю" були так звані „паперово-грошові меркантилісти” Джон Лоу з його працею "Аналіз грошей та торгівлі" (1705), Якоб Вандермет - "Гроші відповідають всім речам"(1734), єпископ Берклі - "Вопрошающий" (1737), які робили висновок, що повзуча інфляція може сприяти економічному зростанню, припускаючи при цьому, наявність постійної ринкової нерівноваги.

Протилежні погляди на ці речі можна знайти у Кантільона в "Нарисі про природу торгівлі"(1755), що перевернув грошовий аналіз з голови на ноги, показавши, що вплив зростання кількості грошей на ціни та доходи залежить від способу потраплення готівкових грошей в економіку.

Економісти XVIII-XIX ст. тлумачили інфляцію, як грошове явище. Однією з найстаріших концепцій інфляції є кількісна теорія грошей, основним постулатом якої є відоме твердження англійського філософа Д. Г'юма про те, що будь-яка зміна кількості грошей в обігу веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін і товарів і послуг.

Iсторично склалося так, що одна з нових й, у деякому вiдношеннi, найважливiша функцiя уряду полягає в тому, щоб стабiлiзувати економiку, тобто допомагати iй забезпечувати повну зайнятiсть ресурсiв i стабiльний рiвень цiн. Перед вченими-економiстами стоїть завдання глибоко й конкретно вивчати явища i тенденцiї у розвитку свiтової економiки. Одне з перших мiсць посiдає аналiз iнфляцiї та факторiв, що iї обумовлюють.

У процесi розвитку сучасної змiшаної економiки ступiнь державного втручання, а у рамках останнього - вибiр адекватної макроекономiчної полiтики, що дозволяє запобiгти зростанню iнфляцiї та безробiття, має особливе значення.

Жодна з вiдомих нинi ринкових економiчних систем не функцiонує стихiйно. Всi вони являються об'єктами державного регулювання. При цьому напрямок й форми державного втручання змiнюються вiдповiдно до ситуацiї, що склалася у економiчнiй системi.

Манiпулювання податками й розмiрами видаткiв бюджету, контроль за цiнами - одним з головних iнструментiв, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню безробiття та iнфляцiї.

У своїй роботі я намагався висвітлити економічну природу інфляції, причини її виникнення, форми та типи в яких вона існує, та наслідки, які вона спричиняє. Також я звернув увагу на проблему інфляційних процесів в Україні.

1. Економічна природа інфляції

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час.Вважається, що при переході до системи паперових грошей, величина фактичної грошової маси в обігу набуває випереджуючого зростання у порівнянні із об’єктивно необхідною масою, тому порушення закону грошового обігу стає хронічним, а у обігу постійно знаходяться зайві гроші, купівельна сила яких падає.

Інфляція (від лат. Inflatio - надування) - це знецінення паперових грошей, яке проявляється як процес зростання загального рівня цін на споживчі товари і послуги.

Термін „Інфляція” вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861 - 1865 рр. і означав процес збільшення паперово - грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу після закінчення Першої світової війни.

1861 - 1865 рр. інфляція означала процес збільшення паперово – грошової маси в обігу. В ХІХ столітті цей термін вживався також в Англії і в Франції.

На початок 90-х років ХХ сторіччя не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж.М.Кейнс вперше проаналізував інфляцію, як елемент макроекономічної теорії.

Мілітаризм, який прийшов на зміну кейнсіанській теорії у 80-х роках, вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. “Під інфляцією, - пише М.Фрідмен, - я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції”. Це положення переконує в тому, що причини інфляції - у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення.

На противагу цьому в кейнсіанських теоріях під інфляцією розуміється надмірний попит, причини якого - як на стороні пропозиції, так і попиту: “В разі якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшилася, має місце інфляція”.

Де б не розпочалася дія інфляційних факторів - чи у виробництві, чи у сфері державних фінансів, чи у грошово-кредитній сфері - інфляційне зростання цін супровожується збільшенням грошової маси. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції в її класичному вигляді.

Інфляція також може виникнути, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувається пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов'язаний лiквiдувати надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення доходiв приватного сектору. Інфляція є тонке соціально-економічне явище , породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція - одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

Найважливішим показником інфляції є динаміка індексу цін.

Індекс цін – коефіціент, що показує, у скільки разів змінився загальний рівень цін за даний період.

Темп інфляції = Рn – Ро / Ро * 100%,

де Рn – індекс цін поточного (звітного) періоду

Ро – індекс цін базисного періоду

Зростання iндексу цiн визначає рiвень iнфляцiї, а зменшення його- рiвень дефляцiї. Темп iнфляцii є темпом змiни загального рiвня цiн i показує ступiнь знецiнення грошей.

Процес зменшення темпiв iнфляцiї отримав назву дезiнфляцiя.

Протилежним до iнфляцiї поняттям є дефляцiя, яка має мiсце тодi, коли загальний рiвень цiн падає. Дефляцiя траплялася вкрай рiдко в кiнцi ХХ ст. Пiдтримувана дефляцiя, коли цiни постiйно падають протягом декiлькох рокiв, як правило, асоцiюсться з перiодами глибокої депресii.


1.2 Причини виникнення інфляції

Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін в динаміці виробничої праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринку, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна конюктури ринку, дія зовнішньо- економічних зв'язків, стихійних лих і т.д. Одже, ріст цін викликається різними причинами. Але не всякий ріст цін - інфляція. Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити справді інфляційні.

Так ріст цін, пов'язаний з циклічними коливаннями конюктури, не можна назвати інфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу буде мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і змінюється їх падінням в фазах кризи й депресії і знову росте в фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небуть місцевості зруйновані будівлі, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринку ціни почнуть падати.

Які ж тоді основні причини виникнення інфляції в Україні? До них ми можемо віднести ряд внутрішніх та зовнішніх причин. До внутрішніх належать:

диспропорції між основними сферами народного господарства( між попитом і пропозицією, доходами і витратами держави тощо) і насамперед глибока деформація між групою „А” і групою „Б”. Якщо у розвинутих країнах Заходу група „А”(виробництво засобів виробництва) становить у середньому 30%, то в Україні в 1993 році – 73%, а група „Б”( виробництво предметів споживання) – всього 27%;

монополістичні тенденції в економіці, які через механізм ціноутворення призводить до необґрунтованого підвищення цін на товари і послуги;

надмірні воєнні витрати;

зростання дефіциту державного бюджету, однією з головних причин якого є непропорційний ріст соціальних витрат (на виплату пенсій, стипендій, допомогам безробітним тощо)

необґрунтоване підвищення заробітної плати, при якому темпи зростання перевищили темпи росту продуктивності праці;

дотації держави нерентабельним галузям і підприємствам, великий обсях незавершеного виробництва;

надмірна кредитна емісія. У цьому випадку НБУ надає державним підприємствам та Міністерству фінансів кредити, які матеріалізуються у вигляді безготівкових грошей на рахунках підприємств і бюджетних організацій. Згодом безготівкові гроші через виплату заробітної плати, певних видів соціальної допомоги, премій тощо перетворюється на готівкові;

наявність маси посередників між виробниками і споживачами, кожен з яких підвищує ціни на товари і послуги.

До зовнішніх причин належать: необґрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валют; швидкий ріст цін на імпортні товари та послуги.

Так, протягом лише 1992 року ціни на нафтопродукти які закуповує Україна, зросли у 300 разів

2.1 Форми інфляції

В економiчнiй науцi розрізняють такі форми інфляції: iнфляцiя попиту, iнфляцiя витрат та структурна інфляція

Інфляція попиту виникає внаслідок надмірного зростання грошових доходів населення, підприємств і держави, і зростання на цій основі сукупного попиту. Внаслідок цього покупцi конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.

Для з’ясування процесу нарощування iнфляцii попиту розглянемо криву сукупноi пропозицii, що має три вiдрiзки (мал.1.):

P АS


3


2

AD1

1

AD

0 Q

мал.1

На першому вiдрiзку сукупнi витрати недостатнi i обсяг валового нацiонального продукту (сукупноi пропозицii) значно вiдстас вiд свого потенцiйного рiвня за умови повноi зайнятостi. У разi збiльшення сукупного попиту рiвень цiн не змiниться, бо буде вiдповiдно зростати й обсяг виробництва, тобто iнфляцiя поки що буде вiдсутня. Це пояснюсться тим, що iснус велика кiлькiсть незалучених у виробництво трудових i матерiальних ресурсiв, якi ще можна залучити за iснуючих на них цiн.

Поступово зростання попиту пiдштовхус розвиток сукупноi пропозицii до другого вiдрiзку, зображенного на мал.1. Для цього стану економiки притаманне повнiше використання ресурсiв, а тому iх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починасться

зростання цiн, тобто iнфляцiя. Iнфляцiю, що виникас на другому вiдрiзку кривоi сукупноi пропозицii, називають передчасною, тому що вона починасться до появи повноi зайнятостi i повного використання виробничих потужностей у краiнi.

Подальше зростання сукупного попиту пiдштовхус сукупну пропозицiю до потенцiйно можливого обсягу виробництва, зображеного на мал.1 третiм вiдрiзком. На цьому вiдрiзку реальний валовий нацiональний продукт досягас свого максимуму, i тому подальше збiльшення сукупного попиту зумовлюс iнфляцiю, яку називають вже “чистою”, на вiдмiну вiд передчасноi.

Слiд зазначити, що покриття дефiциту державного бюджету за рахунок кредитно-грошовоi емiсii є одним з найважливiших чинникiв iнфляцii попиту, оскiльки зростання пропозицii грошей збiльшує сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, пiдвищус рiвень цiн.

Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицii, викликається зростанням вартості виробничих факторів, тобто зростанням витрат виробництва, завдяки підвищенню цін їх елементів.

Зростання витрат підвищує ціни товарів і послуг. Вироблений товар може стати ресурсом для виробництва інших товарів, на які накопичується хвиля зростаючих витрат. В результаті витрати у взаємопов’язаних виробництвах зростають разом із цінами товарів, що випускаються.

Інфляція витрат викликає зростання цін будь – якого із виробничих факторів – землі, капіталу чи праці. Зростаючі витрати виробництва переносяться на ціну продукції, яка оплачується споживачем. Якщо й для нього цей товар є ресурсом виробництва, то витрати зростуть і тут, що змушує підприємця компенсувати втрати підвищенням цін. Виникає своєрідний механізм передачі інфляції, яка розповсюджується у економіці як епідемія.

Найважливішими джерелами, що живлять інфляцію витрат, є, по-перше, зростання номінальної заробітної плати, по – друге, підвищення цін на сировину, паливо і енергію. Тобто йдеться, насамперед про змінні витрати виробництва.

Зокрема, надмірне зростання заробітної плати породжує інфляцію. „Накручування” цін веде до раптового, непередбачуваного зростання вартості сировинних ресурсів і енергоносіїв.

Найстрашніше у інфляції витрат є те, що вона породжує інфляційні очікування, а згодом – і інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли у масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде зростати й надалі. Тому працівники вимагають підвищення заробітної плати „під майбутнє зростання цін”, а підприємці завчасно „закладають” у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, працю й кредит.

Графiчно процес iнфляцii витрат представлено на мал.2:

P AS1 AS

P1

P

AD

0 Q1 Q Q

мал.2

Внаслiдок вищеназваних обставин крива сукупноi пропозицii зсунеться вгору-лiворуч до AS1. Наслiдком цього буде пiдвищення цiн (вiд P до P1).

Структурна інфляція викликається макроекономічною міжгалузевою незбалансованістю, що веде до хронічного незадоволеного попиту на продукцію певних галузей і зумовлює зростання цін.

2.2 Типи інфляції

Поряд з формами, необхідно виділити і типи інфляції:

- відкрита інфляція, розгортається на ринках, де відбувається вільне ціноутворення. Саме відкрита інфляція здійснюється у формах інфляції попиту і інфляції витрат. Вона, хоча й деформує ринок нерівномірністю підвищення цін, але не знищує повністю ринковий механізм ціноутворення.

- затамована (прихована) інфляція розгортається інакше. Вона виникає завдяки державному регулюванню рівня цін шляхом їх блокування.

Затамована інфляція зумовлюється неправильними діями державних органів, які борються не з деформацією ринку, а з його наслідками – зростанням цін. Тому причини інфляції зберігаються, вона стає затамованою.

Затамована інфляція руйнує ринковий механізм. Ринок не виконує регулюючу функцію, адже не одержує цінових сигналів (зміна цін – основний важіль дії ринкового механізму). Заморожені ціни роблять невигідними прикладення капіталу та інших ресурсів в галузях, де високі витрати виробництва. Із тих галузей відбувається „втеча” капіталів, що породжує дефіцит певних товарів. У саморегульованій економіці дефіцит швидко ліквідовується більш високими цінами, а потім і розширенням виробництва. Тут же дефіцит стає хронічним, затамована інфляція породжує ажіотажний попит і товарний дефіцит дедалі збільшується. Тотальний товарний дефіцит – ознака затамованої інфляції. Її неминучим супутником стає чорний (нелегальний) ринок. Виробництво не працює, або працює повільно, зменшуються доходи, бідніє населення і держава.

Така інфляція є незмінною супутницею планової економіки (в колишньому СРСР в кінці 80-х роках товарне забезпечення кожного карбованця отриманої зарплати коливалося в межах 40-60 коп., а в 1991 році товарна конвертованість знизилася до 28 коп.)

Однією з форм затамованої інфляції є приховане підвищення цін, що виявляється в погіршенні якості товару при незмінній ціні, "вимиванні" товарів дешевого асотрименту, продажі старих товарів під новою маркировкою і, відповідно, за більш високими цінами.

Iнфляцiя має рiзнi ступенi тяжкостi. Згiдно з цим економiчна наука видiляє такi три ii види: помiрна iнфляцiя, галопуюча iнфляцiя i гiперiнфляцiя.

Помiрна інфляція (до 10% на рік) у західній економічній літературі не розглядається як соціальне зло. Навпаки, вважається, що вона певною мірою „підхльостує” економіку, надає їй необхідного динамізму.

Дійсно, при зростанні цін населення більше купує, адже передбачає, що у майбутньому купівлі обійдуться ще дороще. Це стимулює виробників збільшити пропозицію товарів і послуг і ринок швидше насичується. Варто врахувати, що при інфляції ціни зростають у різних галузях різними темпами. Стан різновигідності виробництва зберігається, що дозволяє вирівнювати економічні диспропорції і оздоровити ринкове господарство.

Галопуюча iнфляцiя вимiрюється двозначними чи тризначними числами – 20, 100 чи 200% за рiк.

Гiперiнфляцiя. Цей рiзновид iнфляцii мас мiсце, коли цiни зростають на тисячу, мiльйон чи мiльярд процентiв за рiк. Аналiз виявляє декiлька харакерних рис гiперiнфляцii.

По–перше, реальний попит на грошi, вимiрюваний як вiдношення запасу грошей до рiвня цiн, падає дуже рiзко.

По-друге, вiдноснi цiни стають дуже нестабiльними. За нормальних умов зарплата робiтника майже не змiнюсться (менш нiж на 1% в мiсяць). В умовах гiперiнфляцii реальна заробiтна плата може знижуватись в середньому на третину протягом одного мiсяця. Дуже вiдчутним є вплив гiперiнфляцii на розподiл багатства. Знецiнення грошей руйнує заощадження населення, пiдриваючи економiчну свободу суспiльства. Цi iнтенсивнi коливання у вiдносних цiнах i реальнiй зарплатi, збiднення населення, iлюструють головну втрату вiд iнфляцii. На щастя, гiперiнфляцiя траплясться досить рiдко. Вона мас мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для країн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринкової економiки. Прикладом може бути Польща, коли цiни в ній зростали бiльш як на 1000% щороку в 1989-1990 рр.

Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою.

При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається процентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам. У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.

Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який небудь - період часу і вона, як правило, є прямим результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін в Росії в 1992 році і відповідний прогноз росту цін напередодні - в грудні 1991р.

Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним скачком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту. Це веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст цін. Але у випадку, коли раптовий скачок цін відбувається в економіці не “зараженій” інфляційними очікуваннями, то виникає так званий «ефект Пігу»- різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.

2.3 Наслідки інфляції.

Головними наслiдками iнфляцiї є: перерозподiл доходiв, прихована державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальної процентної ставки на капiтал, падіння рівня життя народу.

Основний розподiльчий вплив iнфляцiї виникає через вiдмiнностi у активах (все, що має грошову вартість) i пасивах (борги), якими володiють люди. Для iндивiда, що отримав позику i має вносити по нiй щорiчний (або щомiсячний) платiж згiдно зi ставкою проценту, iнфляцiя фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100 000 грн. для купiвлi будинку, i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10 000 грн. У разi пiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностi iнфляцiї, платежi по закладнiй нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10 000 грн. за рiк, хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi. Боржник при цьому тiльки виграє, оскiльки реальний процент за використання капiталу зменшився наполовину.

В цiлому непередбачена iнфляцiя перерозподiляє багатство вiд кредиторiв до боржникiв, а непередбачене зниження темпiв iнфляцiї дає протилежний ефект.

Iнфляцiя є головним чинником, що впливає на вiдсотковi ставки, оскiльки пiд iї дiєю змiнюється купiвельна спроможнiсть грошових одиниць i зменшусться реальна прибутковiсть iнвестицiй.

Окрiм перерозподiлу доходiв, iнфляцiя впливає на економiку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рiвень обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд зауважити, що безпосереднього зв'язку мiж цiнами i обсягом виробництва немає. Збiльшення сукупного попиту збiльшує i цiни, і обсяг виробництва.

Загальні негативні наслідки інфляційних процесів є:

1. Посилення диспропорцій в економіці, дезорганізація господарських зв’язків, виникнення кризи фінансів, значна активізація спекуляцій, посилення злочинності;

2. Зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень, поглиблення майнової нерівності. У США, наприклад, монополісти внаслідок інфляції щорічно привласнюють до 70 млрд. долл., а в Україні лише в 1992-1993рр. ціни зросли в 2569 разів, а грошові доходи населення - тільки в 559 разів. У 610 разів знецінилися вклади громадян в ощадбанку;

3. Зниження стимулів до продуктивної діяльності, гальмування науково- технічного процессу;

4. Відкрита інфляція призводить до зростання витрат на одиницю продукції; скорочення прибутків; зменшення випуску товарів, що кінець-кінцем спричиняє зростання цін.

5. Притамована інфляція супроводжується розривом між адміністративно встановленими цінами і ринковими (як правило, вищими); відпливом товарів у тіньову економіку, посиленням її; зростанням дефіциту, збільшенням черг; збагаченням ділків тіньової економіки.

Серйознi загрози для нацiональної економiки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцiї витрат, країни, економiка яких залежить в основному вiд зовнiшньоi торгiвлi промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цих країнах зростають швидше, нiж в iнших краiнах. Таким чином, проблема стабiлiзацiї цiн тiсно пов'язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних ринках.

3. Проблеми інфляційних процесів в Україні

Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi України на етапi її ринкового реформування виявилася iнфляцiя.

Перiод 1992-1994 рр. характерезується надзвичайно високим рiвнем iнфляцiї, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприємств.

За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцiї в Украiнi в другiй половинi 1993 р. був найвищим у свiтi. Якщо в 1992 р. її рiвень зрiс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. Але вже в 1994 р. рiвень iнфляцiї дещо знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадження цiновоi лiбералiзацiї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.

До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнiх рокiв, належать:

а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносii та основнi види сировини й матерiалiв;

б) збiльшення наявної грошовоi маси за рахунок додаткової емiсiї грошей;

г) зростання безготiвкового обiгу, як наслiдок кредитування низькорентабельних та збиткових пiдприємств;

д) монопольне цiноутворення в умовах монополiзацiї бiльшостi видiв промислового виробництва, що веде до диктативного пiдвищення цiн виробниками, оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за цiнами.

Спочатку нашiй економiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини. Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносii було iмпульсом для загального зростання цiн й iнфляцiї.

Пiдвищення пiдприємствами цiн на власну продукцiю, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. При цьому типi iнфляцiї зростання грошової маси є наслiдком пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалi зростаючу грошову емiсiю, виникла нестача оборотних засобiв пiдприємств для розрахункiв з своїми постачальниками (криза неплатежiв) i для видачi зарплати. В результатi склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому числi зарплати), яке вимагає збiльшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Українi являє собою поєднання iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат, що значно ускладнює здiйснення антиiнфляцiйної полiтики.

До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в Украiнi у 37 тисяч разiв. Водночас з зростанням цiн вiдбувалося падiння валютного(долларового) курсу українського карбованця.

Грошовi знаки (купоно-карбованцi), випущенi в Украiнi на початку 1992 р. замiсть росiйського рубля почали катастрофiчно знецiнюватися. Бурхливе знецiнення грошей пiдiрвало виконання ними властивих їм ринкових функцiй, i перш за все-стимулюючої. З’їдаючи фонди нагромадження i споживання, гiперiнфляцiя загальмувала пiдприємницьку i трудову активнiсть в країнi.

Втративши контроль за емiсiєю грошей, за рухом видаткiв та цiн, грошового обiгу i кредитних ресурсiв, український уряд тодi так i не знайшов надiйних регулюючих механізмiв для активного впливу на iнфляцiйнi процеси та погашення їх негативного впливу на економiчне i соцiальне становище в країнi.

Цiнова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову пiшла вгору. До кiнця 1993 р., коли iнфляцiйна спiраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушенi були додатково випустити в обiг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула катастрофiчного характеру. В листопадi уряд адмiнiстративно запровадив його фiксований курс, що пiдхльоснуло активнiсть тiньового валютного ринку.

Отже, у 1992-1994 рр. в Українi проводилася помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему країни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи: обмеження фондiв споживання пiдприємств i регулювання цiн. Адмiнiстративний контроль цiн було введено Указом президента “Про заходи щодо стримування темпiв зростання цiн”. Згiдно з ним пiдприємства всiх форм власностi могли пiдвищувати оптовi цiни на продукцiю тiльки у разi зростання витрат на виробництво, яке не залежить вiд їхньої господарськоi дiяльностi. Цим же Указом вводилося обмеження розмiру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових пiдприємств у розмiрi не бiльше 55% вiд цiни виробника. Але, як свiдчать наслiдки, цi заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, цiни вже тоді вийшли з-пiд державного контролю, i знову пiдпорядкувати їх системi жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондiв споживання, то це мало б сенс тодi, коли було б що обмежувати.

Серед найбiльш негативних наслiдкiв того перiоду слiд вiдмiтити:

- серйозне порушення виробничоi та фiнансовоi систем функцiонування економiки;

- пiдiрвання схильностi до заощадження практично у всiх економiчних агентiв;

- руйнування на цiй основi системи забеспечення вiдтворюючих процесiв в економiцi;

- надмiрну диференцiацiю населення, окремих галузей й регiонiв за рiвнем доходiв.

Пiд впливом iнфляцiї обсяги номiнальних грошових доходiв населення зростали, а його реальнi доходи, у зв’язку з випереджаючим пiдвищенням роздрiбних цiн на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи iндексацiї доходiв не забеспечували компенсацiї втрат вiд гiперiнфляцiї. Тiльки у 1993 р. при зростаннi цiн на рiк бiльш нiж у 100 разiв реальна зарплата зменшилася на 52%. Ефект вiд запровадження урядом пiльг на оподаткування доходiв громадян стосовно молозабеспечених, багатодiтних, чорнобильцiв, ветеранiв та iн. теж був мiнiмальним, оскiльки самi оподатковуванi доходи населення були мiзернi i не встигали за зростанням цiн.

Дилема, що постала перед українським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи iнфляцiї, не посилити стагнацiї виробництва. Але вона не була вирiшена належним чином. Вiдновити економiку за умов надмiрних податкiв, якi пригнiчують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платникiв приховувати свої доходи, неможливо.

Полiтика посилення державного контролю й регулювання (стримування цiн, завищенний обмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування потужного тiньового сектору економiки в Українi. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави були сконцентрованi на скорочуваному державному секторi. В результатi на фонi втрати державою значноi частини доходiв, якi можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної полiтики, основний тягар недофiнансування ліг на сектор, який поки-що був основою iснування самої держави.

Через недосконалiсть нашої податковоi системи спад валового продукту в Українi й за 1996 рiк склав бiля 10%, а у галузях машинобудування й легкої промисловостi досягаг 20%.

Тому, починаючи з 1996 року, приборкування високих темпів інфляції стало основним завданням макроекономічної політики держави. Було обрано курс на поступове зниження дефіциту державного бюджету, як одного з головних джерел інфляції в Україні.

Найуспішнішим періодом у боротьбі з інфляцією стали 1996 – 1997 роки. За цей час було проведено цілу низку заходів щодо зміцнення позиції національної грошової одиниці. Стримуюча фіксальна політика уряду дала змогу зменшити державні витрати та скоротити державний дефіцит. Покриття дефіциту бюджету відбувалося уже не лише через кредити НБУ уряду, а також через продаж державних облігацій та частково через іноземні кредити. Більш жорстка грошово - кредитна політика центрального банку зменшила можливість спекуляції на валютному ринку. Успішна грошова реформа, під час якої тимчасовий карбованець був замінений на постійну гривню, значно збільшила довіру до національних грошей. Рівень інфляції в цей період склав найбільш низький за всі роки незалежності рівень 10,1%.

Не менш успішним роком для національної валюти став 2001 рік. Протягом січня – жовтня 2001 року інфляція в Україні була менша прогнозованого рівня і склала 103,9%, що значно нижче ніж в 2000 році(123,3%). Сьогодні в Україні відзначається один з найнижчих темпів інфляції серед країн СНД.

Основними факторами, що сприяли зміцненню позиції національної грошової одиниці стали нарощування випуску продукції у промислових галузях, і які орієнтовані на споживчий попит, збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва в результаті прискорення структурних реформ в аграрному секторі, здешевлення кредитних ресурсів для виробників, зниження рівня бартерних операцій. Ріст національної економіки збільшив попит на гривню, що значно покращило її позиції на валютному ринку.

НБУ спромігся за позаминулий рік не тільки зберегти стабільність валютного курсу гривні, але й збільшити власні золотовалютні резерви, які зросли до 3,259 млрд. дол. станом на 12 грудня 2001 року. За 2001 рік НБУ придбав валюти на міжбанківському ринку на суму більш як 1,98 млрд. дол. Найнижчим цей показник був наприкінці 1998 року – близько 700 млн. дол. Порівнюючи ці два показники, можна сподіватися у здатності центрального банку унеможливити різкі коливання валютного курсу гривні на грошовому ринку, а одже, зменшити ризик інфляції в Україні.

Значне зниження рівня інфляції у 2001 році не тільки сформувало умови подальшого економічного росту, а й забезпечило реалізацію завдань, спрямованих на підвищення показників життєвого рівня населення. Приріст реальних доходів населення в січні – вересні позаминулого року склав приблизно 6%. Тому політика підтримки стабільності валютного курсу національної грошової одиниці через мінімізацію впливу негативних факторів повинна залишитися пріоритетним напрямком діяльності держави.

Стримування інфляції у майбутньому багато в чому залежить від правильної та виваженої грошово – кредитної політики НБУ. При чому дана політика не повинна іти в розріз із політикою уряду що до подальшої оптимізації умов діяльності виробників. Усі інструментарії грошово – кредитної політики центрального банку повинні бути в першу чергу спрямовані на здешевлення кредитних ресурсів. Дотримуючись вказаного курсу, НБУ з 10 грудня 2001 року знизив дисконтну ставку з 15% до 12,5% річних, зберігши даний розмір і в лютому 2002 року. НБУ також вніс ряд змін в окремі нормативи формування банками обов’язкових резервів, з огляду на динаміку розвитку макроекономічних і монетарних показників у 2001 році і їхні тенденції подальшого розвитку в 2002 році. НБУ диференціював та зменшив норми обов’язкового резервування. Так, норма обов’язкового резервування короткострокових засобів і депозитів юридичних осіб у національній і іноземній валюті була встановлена на рівні 12% річних, для фізичних осіб у національній валюті – 10%; іноземній валюті – 12%. Норма обов’язкового резервування довгострокових засобів і депозитів юридичних осіб у національній валюті була встановлена на рівні 8%, в іноземній валюті – 10%; для фізичних осіб у національній валюті – 6%, в іноземній валюті – 10%. Норма обов’язкового резервування для інших джерел залучення засобів встановлена в розмірі 14%. Проводячи грошово – кредитну експансію, центральний банк в першу чергу сподівається на адекватну реакцію з боку кредитного ринку. Зменшення норми обов’язкових резервір та дисконтної ставки за прогнозами НБУ повинна стимулювати комерційні банки до зменшення відсотків по кредитам і зробити їх більш дешевшими для виробників.

Грошово – кредитна політика НБУ спрямована на здешевлення кредитних ресурсів, поряд із діяльністю уряду що до продовження процесу приватизації, проведення податкової реформи – є ті заходи держави, що повинні забезпечити подальше економічне зростання в Україні. Збереження позитивних змін у вітчизняній економіці дасть можливість зміцнити позиції гривні на валютному ринку. Стабільність національної грошової одиниці є основною передумовою мінімізації інфляції в Україні та тих негативних наслідків, до яких вона може призвести.

Висновки

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Інфляція – це знецінення паперових грошей, якке проявляється

назад |  1  | вперед


Назад

 Это интересно
 Реклама
 Поиск рефератов
 
 Афоризм
Пять рюмок водки снижают риск плохо встретить Новый год вдвое.
 Гороскоп
Гороскопы
 Счётчики
bigmir)net TOP 100